«Наша Парафія»

Листи Вільгельма Габсбурга до Володимира Старосольського

№83

6/VII [1]920. Рабенштайн

Високоповажний Пане Доктор!

Передовсім щиро дякую Вам за Ваше старання у д[окто]р[а] Петрушевича для наших таборів! Ми їх вже дістали і дістанемо їх далі. Я Вам дуже вдячний, Дорогий Пане Доктор, бо дійсно Ви нас вирвали з дуже скрутного становиська.

Ми сьогодні сюди приїхали подивитись на помешкання, тут дуже тихо і спокійно і все гаразд. На стало ми переносимся аж 14/VII. Сподіваюсь, що ми скоро побачимось. Або я приїду до Вас, а потому ми дуже раді були би, коли Ви приїхали і до нас ясно що разом з моїм приятелем1 — Юра поздоровляю сердечно. Мені Д[окто]р Кочерган2 писав з 22/1 з Проскурова і лист приніс мені Др. Драгомирецький3. Винниченко є заступником Харьковського Совета (себто Раковського4, Петровського5 ). Поляки повернуть без бою, бо армія в повним розкладу, жовніри вже не слухають, та не виповнюють приказів. Петлюра (так кажуть) лишився у повстанців. Це Драгомирецький оповідав. Потому Пілсудський мав сказати: «Шкода що ми не погодилися тоді в Галичині з українцями, ця помилка коштує мені тепер голови!» Сх[ідну]

Галичину евакуюють, поміщики всі виїжджають! Петро Шекерик жиє здорови[й] тепер у Варшаву виробляє пашпорт і на днях приїде до мене (передав це через Д[окто]р[а] Драгомирецького) дуже тішуся його бачити і дуже радо він жиє, він певно дещо цікавого нам каже. Тарнавський6 (генерал) жиє [з] Д[окто]ром Драгомирецьким. Сам з ним балакав він жиє в селі коло Проскурова. Драгомирець[кий] ще каже що Сальський7 з польським генералом Івашкевичем8 разом в порозумінню разоружили галицькі частини. Оба дістали за це копняка бо зробили це проти приказу Пілсудського. От шкандаль! Що? Д[окто]р Кочерган прохає мене Вам передати щирий привіт, в своїм листі пише що настрій на Україні явно протибольшевипький і що він дуже сумує за веселих днів у Відні!

Назарук9 поїде до Литвинова10 в Копенгаген на переговори (але це тайна велика) офіціально він їде до данського Красного Хреста. Барановський11 у Відні. Ніковський поїде до Берліна мабуть тепер шукають там поміч однак мабуть запізно. Англійська-німецька орієнтація одинока для нас. Коновалець12 у Празі. Член Директорії Швець13 у Марієнбаді. Всі українські війська лишилися на Україні — це дуже добре. Це всі новини які я спішу Вам написати. У Відні більше нічого цікавого, як буду вже стало в Рабенштайну то приїду до Вас і [поговоримо] про те що я довідаюся у Відні.

Ще раз щиро дякую за все і сердечно Вас і Юру поздоровляю і остаю все Ваш щиро вірний

Василь

Щирий привіт і сердечне поздоровлення

Ваш Вірний осавул Ляришенко14

(Там само. — Ф. 360. — Ом. 1. — Спр. 492. — Арк. 5-6 зв. Автограф укр. м.).

№84

Відень 11/VII [ 1 ] 920

Вельмишановний Пане Міністре, Дорогий Пане Доктор Старосольський!

Тут нічого нового, завтра збираюся вже до Рабенштайну. Большевики здорово наступають. Приїхав Мирослав Січинський15 з Америки, сотник з ним говорив дуже коротко на Посольстві і він зараз спитався за Вас і сот [ник] йому подав Вашу адресу, я на жаль вже не мав часу з ним побалакати. Прохаю Вас передати Юркові мій привіт. Як тільки буду улаштований в Рабенштайну, то я приїду до Вас щоб Вам все нового особисто сказати. Білопольський16, який хотів їхати на Україну і котрий мав всі польські візи також і поїхав, але мимо своїх віз Поляки його інтернували в Коломиї! Знова доказ що то за сволоч. Тимчасу нічого нового і для того скінчу і зі сердечним поздоровленням остаю все Ваш щирий та вірний Василь

У.С.С.

(Там само. — Ф. 360. — Оп. 1. — Спр. 492. — Арк. 7. Автограф укр. м.).

№85

Рабенштайн 5/1V. [1]921

Вельмишановний і Дорогий Пане Доктор!

Дуже дякую за листа Вашого з цікавими для мене інформаціями про стан справи УСС. Я дуже радий, Дорогий Пане Доктор, що Ви маєте стільки довір“я до мене, що Ви просите заступати нашу справу. Я це зроблю з великою охотою. Вибачте мою одвертість, бо Вас дуже люблю і поважаю, а по-друге, бо Ви сам УСС, так як і я, і уважаю це своїм обов’язком як військовий товариш. Мені про ту справу говорив отаман Г. Коссак і я сьогодні стрінув Адмірала Окунєвського, який також про це вже знає і який згодиться. Окунєвський їде на тиждень до Швейцарії в справі Червоного Хреста і за тиждень він буде знову тут. До того часу думаю будете мати вже всі документи і Ви нам їх передасте і тоді спільно з Адміралом Окунєвським будемо лагодити діло. Я хочу обов’язково з Вами говорити і як Ви не маєте нічого проти то приїду до Вас Понеділок 11.IV до Kaltenleutgeben і ми обговорило все як слід. Коли Ви того ж дня не будете у Kaltenleutgeben, то прошу пишіть мені на мою адресу VII Piarishengasse 56 Prof. Wiesel. Я буду у Відні від 11.1 V.- 20.1 V. бо маю діла знову у зубного лікаря.

Щодо вирішення справи Сх[ідної] Гал[ичини] то ділю Вашу думку і не думаю, що ті Пани Оптимісти так легко виїздять білим конем у Львові, бо там я чув приготовляється друга «Віленщина», на чолі якої стоятиме ген[ерал] Галлєр.

Вибачте, що коротко так пишу, Але все інше ми устно обговоримо [у] Понеділок!

Ще раз запевняю Вам що з Великою охотою зроблю те що Ви мене просили. Вашій дружині передайте мій поклін. Здоровлю Вас щиро і остаю все

Ваш щиро і відданий В. Вишиваний

У.С.С.

(Центральний державний архів громадськихорганізацій України—далі—ЦДАГОУ. – Ф. 269. – On. 2. – Спр. 249. – Арк. 68-69. Автограф укр. м.).

1. Старосольський Юрій — син Володимира Старосольського. Див. прим. 37. [↩]
2. Кочерган Михайло — кур“єр дипломатичної місії УНР у Чехо-Словаччині. [↩]
3. Драгомирецький Антін (1887-?) — український політичний діяч. Активний діяч українського соціал-демократичного руху. Від 1917 р. очолював Київський комітет УСДРП, член Української Центральної ради і Всеукраїнської ради робітничих депутатів. Один із засновників УСДРП (незалежних) і Української комуністичної партії (1920), з 1924 р. — член КП(б)У. Репресований радянськими каральними органами. [↩]
4. Раковський Християн (1873-1941) — радянський політичний і державний діяч, за освітою — медик. Один з фундаторів соціал-демократичних партій Болгарії та Румунії. Звільнений з румунського ув’язнення російським гарнізоном у Яссах 1.05.1917 p., перебрався до Петрограда і вступив до РСДРП(б). У 1918 р. — голова «Верховної автономної колегії по боротьбі з контрреволюцією в Румунії та на Україні», член Румчероду (виконкому Рад Румунського фронту і Чорноморського флоту). Керував делегацією РСФРР на мирних переговорах з Українською Державою (1918).У січні-липні 1919 р. та 1920-1923 рр.очолював Раду народних комісарів УСРР. Схилявся до надання УСРР більшої економічної та політичної самостійності. Як активний діяч т.зв. «троцькістсько-зінов’євського блоку» був репресований. Розстріляний. [↩]
5. Петровський Тригорій (1878-1958) — радянський політичний і державний діяч. Народився у Харкові. Політичну діяльність розпочав у «Союзі боротьби за визволення робітничого класу» на Катеринославщині. Депутат IV Державної думи від Катеринославщини і провідник більшовицького крила соціал-демократичної фракції в Думі. 1917 р. — нарком внутрішніх справ РСФРР, 1919-1938 pp. — голова ВУЦВК,у 1922-1937 pp. — одночасно заст. голови ЦВК СРСР, 1919-1938 pp. — член Політбюро ЦК КП(б)У. Від 1939 р. — заст. директора Музею революції СРСР. [↩]
6. Тарнавський Мирон (1969-1938) — український військовий діяч, командувач УГА. Фаховий військовий. Під час Першої світової війни — у складі австро-угорської армії. Від 1916 р. служив на командних посадах у легіоні УСС. Від січня 1919 р. перебував в УГА, у липні-листопаді — командувач УГА, генерал-четар. Уклав 6.11.1919 р. у Затківцях договір про перемир“я з Добровольчою армією Денікіна. За це був відданий під суд військового трибуналу та понижений у посаді. Інтернований поляками в Тухолі, після звільнення мешкав у сЛерниці поблизу Бродів на Львівщині. [↩]
7. Сальський Володимир (1885-1940) — український військовий діяч, полковник російської армії. Генерал-хорунжий Армії УНР. Учасник Першої світової війни. У1917 р. брав участь в українізації частин російської армії в Прибалтиці. Від 1918 р. в українському війську, спочатку на службі у гетьмана П. Скоропадського, потім — в Армії УНР: начальник штабу 1-ї Сердюцької дивізії і військового коменданта Києва, командир Запорізької групи військ Дієвої армії. Від листопада 1919 р. — міністр військових справ в уряді І. Мазепи, згодом — в уряді В. Прокоповича. Від 1924 р. — у Варшаві. До 1940 р. залишався міністром уряду УНР в екзилі. Помер у Варшаві. Був одним з найбільш послідовних прихильників С. Петлюри, а після його смерті — головним військовим радником А. Лівицького. [↩]
8. Івашкевин Вацлав (1871-1922) — польський військовий діяч, генерал російської армії. [↩]
9. Назарук Осип (1883-1940) — український громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. Учасник українського студентського руху в Галичині, член управи Української радикальної партії, керівник прес-служби УСС. Від жовтня 1918 р.— член УНРади ЗУНР. У листопаді 1918 р. був відряджений УНРадою ЗУНР до гетьмана П.Скоропадського за військовою допомогою. Перейшов на бік Директорії, брав участь у протигетьманському повстанні, підготовці Акту злуки УНР і ЗУНР. Член Українського Трудового конгресу. Державний секретар в уряді В. Чехівського, керівник управління преси в уряді С. Остапенка. Свої враження виклав у спогадах «Рік на Великій Україні» (Відень, 1920). У 1920-1922 pp. перебував при уряді ЗУНР у Відні, співробітничав в урядових органах «Український прапор» та «Воля». Активний діяч гетьманського руху. [↩]
10. Литвинов Максим (1876-1951) — радянський державний і партійний діяч, дипломат. 1907-1917 pp. — активний діяч закордонної групи Російської соціал-демократичної робітничої партії в Англії. Від 1918 р. — працював у Наркоматі закордонних справ РСФРР, у 1921-1930 pp., 1943-1946 pp. — заступник наркома, 1930-1939 pp. — нарком закордонних справ СРСР. У 1941-1943 pp. — посол СРСР у США. [↩]
11. Барановський Христофор (1874-1941) — український громадський і державний діяч, кооператор і фінансист. Засновник і директор центральної української установи дрібного кредиту — Союзбанку в Києві (1907-1917), 1917-1919 pp. — голова управи Українського народного кооперативного банку. Член Української Центральної Ради від кооперативних організацій, позапартійний. Генеральний секретар фінансів у першому складі Генерального Секретаріату. Директор Українбанку (1919), міністр фінансів в уряді В.Прокоповича (1920). Від 1920 р. в еміграції у Південній Америці. Очолював представництво всіх українських кооперативних союзів за кордоном, Загальноукраїнське товариство економістів. [↩]
12. Коновалець Євген (1891-1938) — один з лідерів українського національно-визвольного руху, засновник УВО та ОУН. Навчався у Львівському університеті, активний діяч українського студентського руху, представник студентської молоді в ЦК Української національно-демократичної партії. Під час Першої світової війни — лейтенант австро-угорської армії, наприкінці квітня 1915 р. потрапив у російський полон. У 1917 р. таємно прибув з Царицина до Києва. Співорганізатор Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців (СС), від січня 1918 р. — незмінний командир формації Січових стрільців. Під час антигетьманського повстання начальник Осадного корпусу СС. В Армії УНР — командир дивізії, корпусу, армійської групи, полковник. Після саморозпуску Січових стрільців 6.12.1919 р. — у польському таборі для інтернованих. У серпні 1920 р. створив УВО. Голова проводу ОУН, від 29.01.1929 р. — вождь ОУН. Убитий агентом НКВС СРСР у Роттердамі. [↩]
13. Швець Федір (1882-1940) — український громадсько-політичний і державний діяч, вчений-геолог. Від 1909 р. після закінчення природничого факультету Дерптського університету працював асистентом кафедри геології, викладачем Дерптської гімназії, доцентом кафедри палеонтології. У березні 1917 р. повернувся в Україну. Член Української Центральної ради, ЦК «Селянської спілки» і ЦК УПСР. За доби Української Держави — член Українського Національного союзу. 13.11.1918 р. як представник «Селянської спілки» увійшов до складу Директорії УНР. 15.11.1919 р. разом з О. Макаренком виїхав з дипломатичними повноваженнями за кордон, у результаті чого С. Петлюра зосередив всю повноту влади у своїх руках. 25.05.1920 р. постановою уряду УНР виведений зі складу Директорії УНР. В еміграції в ЧСР — викладач українських вищих шкіл. У 1928-1929 pp. разом з О. Андрієвським і О. Макаренком створили Українську Національну раду, яка за задумом її організаторів мала об’єднати в еміграції українців з Великої України. Помер у Празі. [↩]
14. Дописано рукою E. Ляришенка. [↩]
15. Січинський Мирослав (1887-1979) — український громадсько-політичний діяч. Належав до Української соціал-демократичної партії. На знак помсти за розправу місцевої польської адміністрації над українськими селянами та фальсифікацію виборів 12.04.1908 р. застрелив у Львові галицького намісника А. Потоцького. За цей вчинок засуджений до 20-річного ув’язнення, проте 1911 р. за допомогою Д. Вітовського та М. Цегельського втік з в’язниці і виїхав до Норвегії, згодом — до Швеції та США. Був одним із засновників Української федерації соціалістичної партії та редактором її друкованих видань «Робітник» і «Народ». У 1920 р. став засновником організації «Оборона України», у 1933-1941 pp. очолював Український братерський союз. Перейшов на прокомуністичні позиції. У 1958 р. відвідав УРСР. Мешкав і помер у США. [↩]
16. Білопольський Андрій (1892-?) — український політичний діяч і публіцист. У 1917 р. на III Всеукраїнському військовому з’їзді обраний до Українського генерального військового комітету і кооптований до Української Центральної ради. Один з чільних діячів українського гетьманського руху, належав до засновників Союзу українських хліборобів у Бухаресті (1921), заст. голови союзу. Від 1930 р. — в Аргентині, де брав участь у заснуванні Союзу українських гетьманців-державників, від імені якого видавав неперіодичний журнал «Плуг і меч». Від 1956 р. мешкав у США, де брав участь у роботі Ліги визволення народів СРСР. Автор політичного трактату «СРСР на фоне прошлого России» про безперервне продовження російської імперської традиції Радянським Союзом. [↩]

Опубліковано: 25.04.2012; востаннє змінено: 05.05.2012.