«Наша Парафія»

Листи ерцгерцога Вільгельма Габсбурга до митрополита Андрія Шептицького

№63

Ерцгерцог Вільгельм

18.V.1917

13 ULAN

Ваша Екселенціє!

Прошу Вас дозволити мені висловити Вам велику та щиру вдячність за той гарний лист, що Ви мені написали.

Звістка, що Ваша Екселенція приїжджає до нас, порадувала мене та моїх хоробрих українських солдатів нескінченно!

За той лист до графа Гуйна, що Ви скопіювали, доклали до свого та переслали мені дякую Вам від усієї душі та особливо дякую за ту довіру, що Ви таким чином до мене виявляєте, і яку я буду і надалі намагатися виправдовувати. Я сподіваюся, що граф Гуйн усвідомить ці причини, і впевнений, що він обов’язково познайомиться із багатьма українцями.

Сьогодні я отримав листа з Міністерства зовнішніх справ, який повідомив мені добрі новини для українців, але пекучий момент полягає у тому, що це все можна провести лише після укладення миру, тому що без цього воно гальмувалося б саме через поляків та їх надмірну чутливість.

Наразі у мене дуже багато роботи, і мушу особливо багато писати, але роблю цю роботу від щирого серця, тому що це потрібно для такого хороброго народу, як українці.

Пробачте мені, Ваша Екселенціє, що лист надто короткий. Німеччина починає із великим завзяттям займатися нашим питанням і мені було видано на пропаганду нашої справи біля 3,000.000, чим я дуже задоволений.

Я з радістю констатував різницю публікацій у «Ділі» та «Українському Слові», прочитав обидва варіанти і вважаю, що ця різниця має велике значення. Поведінка українських парламентаріїв була зразковою, і я дуже задоволений, що вони не приєдналися до опозиції з тієї причини, що українські газети вже давно не писали проти уряду, що має велике значення для російських українців. І, мабуть, з тієї причини, що наші українці не в опозиції, тому довіра центральної влади до російських українців стає дедалі міцнішою.

За добрі слова про те, що український народ в Австрії любить мене, я Вам дякую, Ваша Екселенціє, від щирого серця, і можу Вас завірити, що я також люблю цей народ і поставив за мету свого життя зробити їх майбутнє щасливим.

Я ще раз висловлюю Вам, Ваша Екселенціє, мою найщирішу вдячність за Ваш милий лист та залишаюсь завжди Ваш, Ваша Екселенціє, щирий, вдячний та вірний

Ерцгерцог Вільгельм Габсбург

(ЦДІАЛУ. — Ф. 358. — On. 3. — Спр. 166. — Арк. 1-2. Автограф нім. м.).

№64

ТЕЛЕГРАМА

3.Х.1917

Прошу Вашу Екселенцію приняти від мене моє найщиріше співчуття в так тяжкій родинній страті. Вашій Ексцеленції вірний

Архикнязь Вільгельм просить послушно (підпис)

(Там само. — Арк. 3. Оригінал нім. м.).

№65

Щольова] п[ошта] 284 4.ХІІ.1917

Ваша Екселенція! Щойно я дізнався від Василька, що Ваша Екселенція повернулися до Лембергу і відразу хочу Вас запитати, чи не має Ваша Екселенція щось надзвичайно термінове зі мною обговорити, у цьому випадку я завжди готовий прибути до Лембергу. Місце розташування мого полку зараз не дуже зручне і погода теж не найкраща, тому я прошу Вашу Екселенцію, якщо це можливо, відкласти відвідання солдат до початку наступного року. До того ж ми ще не дуже ретельно підготувалися до зустрічі з Вами, оскільки взагалі не розраховували на Ваш візит узимку. З цієї причини прошу Вашу Екселенцію якнайшвидше надіслати мені повідомлення коли я повинен приїхати до Лембергу, у випадку якщо Ваша Екселенція має зі мною щось обговорити. З виразом поваги та щирої вдячності

Вашій Екселенції завжди відданий Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 4. Автограф нім. м.).

№66

11.ХІІ.1917

Ваша Екселенціє!

Дозволю собі від усієї душі подякувати Вам за ту гостинність, яку Ви від щирого серця виявили до мене.

Пересилаю Вам у цьому конверті лист (уривок), про який ми з Вами, Ваша Екселенціє, останнім разом говорили, сподіваючись при цьому, що Ваша Екселенціє довідається з нього, що не все так погано, як Ви боялись.

Насамкінець ще раз засвідчую щиру вдячність та уклінно прошу передати мені копію. З цим залишаюсь відданий Вашій Екселенції

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 5. Автограф нім. м.).

№67

14.11.1918

П[ольова] п[ошта] 284

Ваша Екселенціє!

Для мене є особливо великою радістю щиро привітати Вас з нагоди щасливого миру з Україною. Будь ласка, вірте мені, що день 9 лютого є для мене, як українця, а я відчуваю себе українцем, одним з найпрекрасніших днів мого життя. Дасть Бог, і стосунки в Галичині влаштуються так само добре, в чому я повністю переконаний. Граф Чернін є певно кращим політиком, ніж ми думали. Поляки киплять від злості, а я, Ваша Екселенціє, радію цьому, і прошу не ставити нам в рахунок, як щось погане, все це я хочу обґрунтувати таким чином: Поляки постійно заперечували існування українців як нації, а зараз вона відродилася та стає в ряд з великими державами, чим дратує поляків, а я з цього радію як дитина — Хвала Богові! Можливо це наштовхне врешті-решт [австрійський] уряд на думку, що без поляків також можна мати велич! Я прошу Вас, Ваша Екселенціє, вибачити мені за мої слова, але з нагоди великої події особливим щастям для мене є можливість відкрити Вашій Екселенції свою душу, тим більше, що я вже довго працюю над вирішенням українського питання для доброго хороброго [українського] народу. Все, що я пророкував Й[ого] В[еличності] та Черніну здійснилося точно і тому ще раз впевнююсь у правильності моєї позиції, яку хочу використати на благо галицьких українців. Звичайно нам необхідно довести до кінця боротьбу з Польщею, але на рахунок цього я спокійний. Я впевнений, що українців у Галичині очікує щасливе майбутнє. Безмежно щасливий з цього приводу, тому що я постійно казав хороброму народові: «Не хвилюйтеся, прийде добре майбутнє». Слава Богові! Здійснилося, якщо б н? здійснилося, то це розбило б моє серце, бо українці вважали б мене шахраєм. Вибір кордонів Тарноград-Білгорай і далі є дуже вдалим, так як на півдні відразу Сян є продовженням кордону для Сх[ідної] Галичини. Безмежна радість. Я зовсім не взмозі передати словами Вашій Екселенції, яке щастя і яку радість я відчуваю! Граф Чернін телеграфував одразу ж на днях про укладення миру і додав до цього, що домовленості є дуже добрими, що мене вразило, отримати від нього таку радісну звістку, в той час, коли він дуже зайнятий. Я одразу дозволив йому телеграфувати Вашій Екселенції. Дозвольте мені, Ваша Екселенціє, також подякувати Вам за Ваш візит від мого імені та від імені моїх українських солдат!

Я закінчую і повторюю ще раз мої вітання від усього серця одночасно із запевненням, що буду все робити для українців, бо сам відчуваю себе [українцем]; з виразом найглибшої пошани, щирої вірності, завжди відданий Вашій Екселенції Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 7-9 зв. Автограф нім. м.).

№68

18.11.1918

П[ольова] п[ошта] 284

Ваша Екселенціє!

Я дозволю собі Вам повідомити, Ваша Екселенціє, що окрім тих домовленостей з українцями, які відомі мені по газетах, були ще також укладені і «таємні» домовленості, про які я Вам, Ваша Екселенціє, і повідомляю, але цілком таємно, тому що про це знають лише Чернін, Василько та я. Домовленості стосуються наступного:

1. Зобов’язання Австрії, перетворити Східну Галичину та Буковину до 1 липня 1918 року у самостійну провінцію.
2. Зобов’язання України поставити всі надлишки зерна до Австрії до 1 липня 1918 року.

Між цими двома пунктами існує взаємна обумовленість, та ратифікація договорів залежить саме від виконання цих двох пунктів.

Але я побоююся за графа Черніна, оскільки через його невміння зберігати таємницю київська справа може стати відомою небажаним особам, тому що він має намір найпізніше впродовж наступних 6 тижнів виступити перед парламентом із проектом закону, що стосується цієї справи, але ж він не повинен цього робити, тому що, судячи з усього, справу з Oktroi1 було б скоріш за все вирішено, що було б краще та легше, тому що одночасно було б також вирішене і німецько-богемське питання! На мій погляд, це набагато краще, коли справа буде врегулювана за нашою власною ініціативою, бо інакше українці Австрії потім матимуть повне право казати, що вони за все вдячні революції, а тому-то уряд Австрії зможе мати вихідну точку, щоб стверджувати: «вони тяжіють до нас!», що могло б нашкодити утворенню нової держави (Галичини). Статус, назва та інш. нової держави ще не визначені, але, судячи з усього, здається результатом наших дій може стати дуже самостійне та автономне державне утворення.

Я щасливий, Ваша Екселенціє, що можу передати Вам це повідом-лення кур“єром.

Мабуть незабаром настане момент, коли Вам, Ваша Екселенціє, треба буде віч-на-віч переговорити з графом Черніним з приводу відомої справи, про яку ми з Вами говорили в автомобілі. Я Вас прошу ще раз, Ваша Екселенціє, ніколи не згадувати, що Ви почули це повідомлення від мене, і прошу Вас поставитися до цього дуже серйозно. Я думаю поїхати 10 березня до Відня, і також сподіваюсь по змозі заїхати на 1-2 дні до Лембергу, щоб обговорити з Вами дещо усно, якщо це звичайно мені вдасться.

Я нескінченно щасливий, що, нарешті, після стількох тяжких років українці досягають своєї великої мети, і що вони вже крокують назустріч своєму розквіту.

Із почуттям великої поваги та довіри до Вас, Ваша Екселенціє, залишаюся завжди Ваш вірний та вдячний

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 11-13. Автограф нім. м.).

№69

19.11.1918

Ваша Екселенціє!

Найщиріше дякую Вам за Ваш лист!

Я доручив Гірняку від мого імені усно переговорити із Вами. Часу для написання листів просто не вистачає. Я вважаю, що справа легіону є дуже важливою, тому я прошу Вас, Ваша Екселенціє, особисто переговорити із Черніним та Й[ого] В[еличністю]. І якомога скоріше, бо я щойно отримав депешу, що Й[ого] В[еличність] може прийняти мене після 24 числа цього місяця. Отже, найраніше я поїду до Відня 25 числа, тому дуже важливо, щоб Ви, Ваша Екселенціє, саме перед моїм приїздом до Відня повідомили Черніна та Й[ого] В[еличність] про бажання нації щодо легіону, у цьому випадку ми уникнемо будь-яких підозрінь, ніби ми це щойно вже у Відні обговорили під час прогулянки містом. Гірняк повинен усно Вам ус? пояснити. Я дуже очікую від Вас, Ваша Екселенціє, великих та вирішальних планів, проти яких, я впевнений, у Відні ніхто нічого не матиме.

Із глибокою повагою до Вас, Ваша Екселенціє, залишаюся завжди Ваш вірний та вдячний

Архикнязь Вільгельм

№70

18.111.1918

Ваша Екселенціє!

Я дуже жалкую, що не зустрів Вас минулого разу, але повинен письмово повідомити дещо приємне, але прошу Вас зберігати це в таємниці.

Поділ краю є неминучий, час, звичайно, ще не визначений. Його Величність був дуже радий відносно моєї подорожі, а також відносно мого повідомлення, найкращим доказом чого є те, що Його Величність віддав перевагу моїм прихильникам, так, наприклад, генерал Фішер2 вже призначений комендантом жандармів; далі я повідомляю, Вашу Екселенцію, що сьогодні після обіду відбудеться поїздка до Одеси, з цієї нагоди Його Величність люб’язно надав мені команду, що складається з українського (австрійського) піхотного батальйону і Українського легіону, з приводу чого я звичайно дуже щасливий. Його Величність дав мені командування за власною ініціативою, без мого на це прохання. Його Величність був зі мною надзвичайно люб’язний і дав мені доручення — діяти в Україні не по-військовому, а політично, і в цьому відношенні він мені залишає повну свободу, як новий доказ його довіри.

Я вірю, що поступово мені вдасться досягти всього, що бажають хоробрі українці — я маю великі надії на майбутнє. Я щасливий, Ваша Екселенціє, з Вами цим поділитися, однак мені дуже шкода, що не можу з Вами особисто переговорити.

Прошу, Ваша Екселенціє, і надалі давати мені Ваше благословення і залишаюсь з твердою вірою в Бога та у здійснення всіх бажань нації. Завжди Ваш вірний та вдячний, Ваша Екселенціє.

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 17-18. Автограф нім. м.).

№71

Олександрівськ 26/IV.1918

Ваша Екселенціє! Найщиріше дякую Вам за пересланий мені лист про акцію рятування українського населення із східної Галичини, звичайно, я зроблю все для того, щоб ця акція пройшла успішно, тому що про благополуччя нашого хороброго народу я хвилююся усією душею.

Приблизно 2 тижні тому мене викликали до Відня до Його Величності, і зараз я знову із хоробрими легіонерами на «Запоріжжі», тут так чудово! Тут люди дійсно впевнені в собі, справжні українці, і вони все ще досить ретельно дотримуються усіх запорізьких традицій; я щасливий тут знаходитися, тому що маю багато роботи. Я дуже подружився як із народом, так і з отаманом, тому робота просувається дуже добре! Зараз я безпосередньо зайнявся утворенням груп вільних козаків. Вибачте мені, будь ласка, Ваша Екселенціє, що я так стисло пишу, оскільки дуже багато роботи.

Тут, в Олександрівську, є дуже гарний український театр, де щоденно грають українські національні вистави.

Я ще раз запевняю Вас, Ваша Екселенціє, що обов’язково виступлю на захист статті про акцію у Східній Галичині і залишаюся завжди Ваш вірний та вдячний

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 19—20. Автограф нім. м.).

№72

Олександрівськ 24.V.1918

Ваша Екселенціє! Щиро дякую за гарний лист, що приніс мені велику радість. Тут, в Україні, становище наразі досить серйозне, але я впевнено дивлюсь у майбутнє, оскільки маю тверде переконання, що український народ має велику силу, щоб змінити життя на краще. Скоропадський не має ніякої популярності, не має партії, на яку б він спирався, а його русифікаторство викликає в країні колосальну лють, внаслідок чого, Ваша Екселенціє, будьте певні, що цьому Гетьману нічого більше не вдасться. Народ не проти Гетьмана, але проти Скоропадського, бо бачить у ньому русифікатора, що підтримується великими землевласниками, кадетами (частково) та іноземними елементами. Вчора в мене були Бандрівський та Степанківський3 з Києва, обидва розповідали, що Скоропадський почувається невпевнено, не наважується ані в церкву, ані на вулицю, не викликає ні в кого ніякої особливої симпатії, а ще він оточив себе великим церемоніалом, що в нинішній час в країні діє як холодний душ! Я тут дуже багато зробив, займаючись українізацією, що на Запоріжжі проростає на доброму ґрунті, вражаючи прогресивними результатами. Я не знаю, як довго зможу утримати прихильність народу, бо проти моєї роботи інтригують не лише з протилежної сторони, але й зі сторони самого Скоропадського, та я сподіваюсь не залишити свої принципи, тому що я їх маю з бажання працювати для українського] народу, проти русифікації, при цьому є два вирішення: або ж вдасться моїм ворогам провести русифікацію, або ж вдасться мені здійснити українізацію. Я маю думку, що нинішній Гетьман довго протриматися не зможе, а також впевнений, що ця постійна зміна уряду, яка кожного разу все ставить догори ногами, не добре впливає на країну та населення. Дорошенко4 повинен бути міністром іноземних справ, що буде дуже добре виглядати, бо ту ж саму специфіку Галич [ини], як і питання Хелму він триматиме в руках без найменших поступок чи без пом’якшуючих кроків згідно Берестейського договору (таємного договору)5. В Києві обставини складаються цілком добре. Зараз виникає нова партія під керівництвом Липинського та Міхновського6 — двох дуже добрих українців, яка охопить усіх селян і дрібних власників, що виступають за гетьманську орієнтацію, але проти Скоропадського, ця партія здобуває багато прихильників. Німців, що були причиною всіх справ Скоропадського, страшенно ненавидять в країні і ненависть росте до них нестримно, та на противагу, симпатія до Австрії сильно укорінюється. Я прошу всіх де підтримувати, та я сам себе питаю, чи уряд R. і R. це також буде робити!? Я звичайно сподіваюсь на щасливу долю галицького питання, але уряд повинен мені тут ще багато допомогти в багатьох інших справах, і я констатую, що є цілком один, без підтримки уряду й однієї моєї сили зовсім недостатньо, щоб вирішити тут всі питання. Я часто розчаровуюсь, коли про це думаю, бо можуть бути колосальні досягнення для Австрії й України, багато з яких розбиваються через безталанність, брак ініціативи і страх. Я вже довгий час підтримую тут у країні усіляку працю, яка на мою думку буде підбадьорювати хоробрий український народ, до якого я ставлюся з любов’ю і душею.

Тут знаходиться українська дивізія, з якою у мене склались дуже добрі стосунки, особливо з підрозділом гайдамаків7, з якими я започаткував велику дружбу. Останнім часом я був за містом і там ми провели з хоробрими бравими гайдамаками дуже гарну зустріч, і мені більше не хотілось вертатись назад. Як я щойно довідався по телефону з Києва, обставини там повинні були змінитись на краще, бо Скоропадський йде на поступки і можливо триватимуть поступки стосовно українізації, що вже буде означати успіх, який приведе країну до добра. Будь ласка, Ваша Екселенціє, вибачте мені цей почерк, він є таким внаслідок нестачі вільного часу і тому іншим він бути не може. Стосовно церковного питання в Хелмі, то я сильно засмутився, що сам так мало присвятив Хелму: причина полягає в дурості та безталанності наших відомств, а частково у стійкому страхові перед поляками, який ми не можемо з себе вижити. Дозвольте мені, Ваша Екселенціє, висловити таку пораду: я гадаю, що у цьому випадку було б найкраще, якщо б Ваша Екселенціє звернулись прямо до Його Величності, щоб вплив на наше генерал-губернаторство в Любліні здійснювався на найвищому рівні.

Я ще раз хочу вибачитись, Ваша Екселенціє, за цей почерк і запевняю, що я й надалі буду робити все, що в моїй силі, аби допомогти українському народові.

Залишаюсь із щирою вдячністю та незмінною вірністю Ваша Екселенціє

Вільгельм

(Там само. — Арк. 21-22. Автограф нім. м.).

№73

Чернівці, 18.Х.1918

Увага!

Найважливіше: сторінка IL увага до підкресленого!

Прочитати одразу.

Ваша Екселенціє!

У ці вирішальні для українського народу дні в Австрії я вимушений знову писати Вашій Екселенції. Я ще більше спілкуюся з цим народом і завжди залишаюся з ним за будь-яких обставин, не потребую від нього ані симпатії, ані вдячності, для такого мого ставлення до народу є інші, більш глибокі причини, які пов’язують мене із долею цього народу, якщо навіть вона і не є легкою, їх можна лише відчувати, але не можна переказати. Пишу, бо також знаю, що слово Вашої Екселенції має долучитися до спільного рішення. Я пишу у цьому листі дуже відверто, бо сьогодні можна говорити і діяти лише відкрито, реально, ідеально, долі багатьох народів знаходяться наразі у великій грі. Дозвольте мені, Ваша Екселенціє, коротко викласти мою думку щодо теперішнього становища:

Маніфест Його Величності8 походить від волі Й[ого] В[еличності] зробити для народу все якнайкраще. — 3 цього приводу я зробив пропозицію до найвищих інстанцій вже Уг роки тому, але вона зазнала крах через бюрократію міністрів, які не думають прогресивно, вони навіть можуть її ніколи і не розгледіти, бо вони люди старого способу мислення, старого покрою, і не крокують разом із часом. Чи є сьогодні це рішення вже «запізнілим» — покаже майбутнє. — Дай Боже, щоб не було запізно! — Про розпад Австрії думати взагалі не треба, тому що Бісмарк9 вже сказав: «Якщо б судилося Австрії зникнути, то це так і сталося б, але вона є для Європи крайньою необхідністю,тому розпаду не відбудеться!» Тому зараз все так, як воно і є, Антанта10 роздрібнювати Австрію не хоче — навпаки, вона хоче нею заволодіти — про це свідчать всі наявні ознаки, отже, вона хоче нас від Німеччини відокремити, щоб її тим самим повністю знищити — для нас (Австрії) це є єдиний вихід, який з часом ми всеодно повинні пройти. Особисто я проти наступної думки: проти приєднання австрійської України до решти України, із яким нещодавно виступило парламентське представництво (Петрушевич та Є. Левицький11 ) із д[окто]ром Бараном12, К. Левицьким та Народним Комітетом, виступають як австрійці (об’єктивно), так і українці, яким себе вже дуже давно вважаю. На мою думку, яка також переможно панує серед українців, держава по той бік Збруча ще не повністю впевнена, вона стоїть на слабеньких ніжках і у будь-яку мить може впасти, тим більше, що уряд у Києві який все для цього і робить, хоча і не по своїй волі. Тому, якщо Україна повинна загинути по-перше від хвилі російсько-єврейської революції, по-друге від більшовиків, то принаймні тут Україну буде врятовано, якщо ж вся Україна об’єднається, тоді загинуть обидві її частини, і тоді вже ідея, зробити Україну знову вільною та самостійною не втілиться у життя ніколи! Ми живемо в самостійній країні від Сян-Серет, при підтримці Австрії Україна може розпастися щонайбільше на дві частини, але ж не загинути повністю. Для Унії це було б дуже важливою справою, якби тут заснувалася держава.

На тій стороні пануватимуть більшовики, вони вимагають нової аграрної реформи, а якщо ми матимемо тут ще одну власну державу, то ми зможемо і тут провести цю аграрну реформу, але яку зворотню реакцію матиме та сторона — легко здогадатися!

А зараз до маніфесту: він гарний, ідеально продуманий, але — тільки слова! Чи задовільнить це народи? У ньому є дві трудності. 1. Вираз: «Бажання австрійського народу повинні бути при цьому одне з одним ретельно узгоджені і повинні бути виконані». Це значить, що ми із поляками! Переговори з поляками треба виключити, і я являюся категоричним противником усього виразу. Поляки ведуть переговори на базі «Буг», тобто лінія Кросно-Станіславів-Калуш і т. д.. Ну і що ж тоді залишиться від Східної Галичини? Для України існує лише один базис Сян-Серет, це є справедливою вимогою, тому що там проживають 75-90% українців. Ще треба було б зважити, а чи не вимагати для галичан волинські її частини!? Після того, як у Відні цим польським державним злочинцям дозволено робити усе, та після того, як цей осел Буріан все ще вірить у австро-польський лозунг, в який зараз вже ніхто не вірить, я гадаю, що тут є тільки сподівання на збільшення польської корони, Галицьку ж справу завжди відсувають в самий кінець та цього вже народ більше не витримає. Ваша Екселенціє, пробачте мені, будь ласка, мою відвертість, я не стримався, бо я ж зараз із тих самих кіл (Буріан, Гуссарек13, Шпіцмюлер, Векерлє14 і т. д.). Саме з цих причин у мене склалася думка, що 19 числа не треба вносити резолюції у Конституанту, тому що це є для Відня необміркованим кроком, а треба: проголосити Українську незалежну державу від Сян-Серет під керівництвом Австрії. У Відні із цим мають вже погодитись, по-друге, треба встановити непорушний факт для мирного конгресу, який мені дуже сильно знадобиться у боротьбі із польсько-буріанським імперіалізмом за рахунок України, це дозволило б далі здійснитися одному факту (одній дії) для українського народу, який дозволив би слова маніфесту підтвердити (досі було багато слів-обіцянок). А потім вже зміг би народ спокійно чекати на повне детальне перетворення, так як факт проголошення вже здійснився. Я прошу, Ваша Екселенціє, не вважати мене одним із радикалів — навпаки — але на все в свій час — зараз вже настала остання мить для порятунку українського народу, і для того, що б цей народ було врятовано, я віддам усього себе, ідеї мої є дуже прозорими та виваженими, які я вважаю єдиним можливим спасінням, і про які я дозволяю собі повідомити Вашій Екселенції. Я покірно прошу Вашу Екселенцію не розголошувати зміст цього листа — я мушу про таке Вашу Екселенцію просити.

Ще раз запевняю Вашу Екселенцію, що за будь-яких обставин я залишатимусь з українцями, і залишаюся завжди із щирою повагою та вдячністю вірний Вашій Екселенції

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 23-25 зв. Автограф нім. м.).

№74

14 лютого 1927

Ваша Екселенціє! Від усієї душі я дякую за милі строчки від 11 січня цього року, які мене невимовно порадували, бо я знову отримав від Вашої Екселенції добре повідомлення. І прочитав із великим сумом Ваше повідомлення про те, що Ви, Ваша Екселенціє, знову страждаєте від старих захворювань.

Я сам повернувся з мого шпиталю лише два дні тому, у якому я повинен був через збільшення однієї нирки перенести операцію.

Я дуже радію з того, що незабаром знову отримаю від Вашої Екселенції нові повідомлення, і також сподіваюсь, що зможу привітати Вашу Екселенцію у Франції.

Я вже повністю переселився у Францію, і дуже радий тут жити, бо тут усі приходять тобі на допомогу у будь-якому випадку.

За нашими справами я звичайно спостерігаю дуже уважно, але своєї думки про них не виказую.

Звичайно, в мене ще буде нагода написати Вашій Екселенції обіцяного листа, напишу чимало різних повідомлень, але не хотілося б починати у цьому листі.

Ще раз щиро подякую Вашу Екселенцію за милий лист, із цим залишаюсь з вітаннями від щирого серця Ваша Екселенціє і всім друзям та знайомим завжди вдячний та відданий Ваша Екселенціє

Вільгельм

(Там само. — Арк. 26-26 зв. Автограф нім. м.).

№75

Париж 15.VI.[1]934

Ваша Екселенціє, Позволюсь бажати Вам з цілого серця доброго здоровля і всього найкращого і надіюсь що при ті[й] нагоді д[окто]р Куницький15 Вам, Екселенціє, розкаже дещо про нас.

Дуже прошу, Ваша Екселенціє, звернути увагу на те, що він Вам розкаже про одного з наших так званих «діячів», але який діяч єсть великим шкідником і гохштайлером (( Хвальком (нім.) )

Ще раз бажаючи Вам, Екселенціє, всього найкращого і залишаюся з глибокою пошаною, вдячний та відданий Вашій Екселенції

Архикнязь Вільгельм У.С.С.

(Там само. – Арк. 29. Автограф укр. м.).

1. Oktroi — від фр. octroyer. Йдеться про введення законодавчого акту волею монарха в обхід парламенту. [↩]
2. Фішер Ендрю (1862-1928) — австралійський політичний і державний діяч. Родом з Шотландії. У 1885 р. емігрував до Австралії. Один з лідерів лейбористського руху, з 1907 р. — лідер партії. У 1910-1913 pp., 1914-1915 pp. — прем’єр-міністр лейбористського уряду. У 1916-1921 pp. — верховний комісар Австралійського союзу в Лондоні. Активно підтримував зміцнення Британської імперії і політику регіонального озброєння британських колоній, зокрема Австралії. [↩]
3. Степанківський Володимир (1885-1957) — український громадсько-політичний діяч, журналіст. Член РУП та УСДРП, від 1907 р. жив у еміграції в Швейцарії, Франції, Англії. Під час Першої світової війни заснував у Лозанні Українське інформаційне бюро, видавав тижневик «L“Ukraine» (1915-1920), низку неперіодичних видань. У липні 1917 р. прибув до Стокгольма, де працював в Українському пресовому бюро, яке утримувалось на кошти Німеччини та Австрії. Для встановлення контактів з Українською Центральною Радою виїхав в Україну, але був заарештований у Петрограді начебто як німецький агент. Згодом був звільнений і в 1918 р. певний час перебував в Україні. Невдовзі емігрував до Швейцарії. У 1920 р. виїхав до США. [↩]
4. Дорошенко Дмитро (1882-1951) — український громадсько-політичний і державний діяч, відомий історик і журналіст. Походив зі старовинного козацького гетьманського роду. Освіту одержав у Варшавському, Петербурзькому і Київському університетах. Співробітничав в українській пресі. Організатор товариств «Просвіта», чільний діяч ТУП, УРДП, (з червня 1917 р. — УПСФ). Один із засновників Української Центральної Ради. У 1917 р. — крайовий комісар (з правами генерал-губернатора) Тимчасового уряду в Галичині й Буковині, згодом — губернський комісар УЦР на Чернігівщині. В серпні 1917 р. формував Генеральний секретаріат, проте принципові й тактичні розходження з головою УЦР М. Грушевським змусили його відмовитись від головування в уряді. Після гетьманського перевороту і постання Української Держави — міністр закордонних справ. Від 1919 р. в еміграції — один з найближчих соратників В.Липинського і провідників українського гетьманського руху. Професор українських вищих шкіл у ЧСР, Німеччині, Австрії і Польщі, перший президент Вільної української академії наук, автор близько 1000 праць з історії України, української історіографії, історії культури, церкви, літератури та численних оглядів і рецензій в українських та іноземних часописах. [↩]
5. Під час мирних переговорів у Бересті-Литовському між Австро-Угорщиною та УНР було укладено таємну угоду, за якою перша зобов’язувалася провести поділ Галичини на українську та польську частини. Українська частина мала бути злучена з Буковиною в єдиний український коронний край. Скориставшись з того, що інформація про таємний договір була розголошена в українських дипломатичних колах, Австро-Угорщина під тиском польських антиукраїнських сил анулювала договір. 4 липня 1918 р. граф Форґач офіційно заявив про це гетьману П. Скоропадському. [↩]
6. Міхновський Микола (1873-1924) — український громадсько-політичний діяч, за фахом — правник. Один із засновників самостійницького руху в Україні. Лідер «Братства тарасівців», належав до організаторів РУП, очолював Українську народну партію. Автор політичного трактату «Самостійна Україна». Член громадсько-політичних організацій «Молода Україна», «Стара Громада». Редактор видань «Самостійна Україна» (Львів, 1905), «Хлібороб» (Лубни, 1905), «Запоріжжя» (Катеринослав, 1906), «Сніп» (Харків, 1912-1913). У 1917 р. — один із організаторів і голова товариства «Український військовий клуб ім.гетьмана П. Полуботка», який репрезентував в Українській Центральній раді. Член Українського генерального військового комітету. Засновник «Союзу української державності» (1917). Один із засновників українських полків ім. Б. Хмельницького та ім. П. Полуботка. Ініціатор повстання полуботківців 4-6 липня 1917 p., що мало за мету проголошення самостійності України. Після провалу повстання за особистим розпорядженням О. Керенського відправлений на Румунський фронт. У 1918 р. підтримав гетьмана П. Скоропадського. У 1919 р. був заарештований більшовиками, згодом виїхав на Кубань. Працював в установах народної освіти, кооперації. Повернувся до Києва. За нез’ясованих обставин покінчив життя самогубством. [↩]
7. Йдеться про 2-й Запорізький піхотний полк під командуванням П. Болбочана і Запорізький ім. К. Гордієнка полк кінних гайдамаків під орудою В. Петріва, які спільно з УСС-ами стаціонували в районі Олександрівська після звільнення міста від більшовиків. [↩]
8. 17.10.1918 р. Карл І Габсбург (1887-1922) видав маніфест про перебудову Австро-Угорщини на федеративних засадах. [↩]
9. Бісмарк Отто, фон (1815-1898) — німецький політичний і державний діяч, міністр-президент та міністр закордонних справ Пруссії (1862-1871), канцлер Німецької імперії (1871-1890). З його ім’ям пов’язане об’єднання переважної більшості німецьких земель під зверхністю Пруссії і перетворення Німеччини на одну з наймогутніших європейських держав. [↩]
10. Антанта — військово-політичний блок Великобританії, Франції та Росії, т. зв. Троїста угода. Остаточно сформувався у 1907 р. для боротьби з т. зв. Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Під час Першої світової війни загальновживана назва країн, у т. ч. США, Японії, що воювали проти Німеччини та її союзників. [↩]
11. Левицький Євген (1870-1925) — український галицький громадсько-політичний діяч, публіцист і дипломат. Один із засновників Української радикальної партії, згодом — Української національно-демократичної партії, співавтор їх програмових документів, редактор часописів «Будучність» (1899), «Свобода» (1901), «Діло» (1903). Під час Першої світової війни — відпоручник «Союзу визволення України» в Німеччині. Посол до Австрійського парламенту, член Національної ради ЗУНР. Від листопада 1918 р. очолював дипломатичну місію ЗУНР у Швейцарії, від вересня 1920 р. — дипломатичне представництво Диктатора ЗУНР у Німеччині та Чехо-Словаччині. [↩]
12. Баран Степан (1879-1953) — український галицький громадсько-політичний діяч і публіцист, правник за фахом. Один з провідників Української національно-демократичної партії, згодом — Українського національно-демократичного об’єднання. Член президії Головної Української ради, згодом — Загальної Української ради під час Першої світової війни, її представник на Балканах (1915). У 1918-1919 pp. — член Національної ради ЗУНР і державний секретар земельних справ в уряді К. Левицького. У 1928-1939 pp. — посол до Польського сейму. [↩]
13. Гуссарек Макс (1865-?) — австрійський державний діяч і вчений. Професор Віденського університету. У 1911-1917 pp. — міністр освіти австро-угорського уряду. У лютому-травні 1918 р. — голова кабінету міністрів Австро-Угорщини. [↩]
14. Векерлє Олександр (1844-1921) — австро-угорський політичний і державний діяч, угорець з походження. Неодноразовий президент кабінету міністрів Австро- Угорщини. [↩]
15. Куницький Леонтій (1876-1961) — український галицький церковний і політич-ний діяч. Прелат, крилошанин греко-католицької львівської митрополії. У 1920-х роках — один з провідників Української трудової партії і засновник її друкованих органів «Нова Рада» (1919-1920), «Наш прапор» (1923-1924), згодом— один із засновників Українського національно-демократичного об’єднання і член його ЦК. У1928-1930 pp.— посол до Польського сейму, 1937-1939 pp. — голова Комітету допомоги політв’язням. У 1945-1956 pp.— на засланні у сталінських концтаборах. [↩]

Опубліковано: 25.04.2012; востаннє змінено: 05.05.2012.