«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаІсторія, моваУкраїнський патріот із династії Габсбургів

Документи №№ 3-39.

Документи №№ 3-86. Листування ерцгерцога Вільгельма Габсбурга-Лотрінгена1

Листи ерцгерцога Вільгельма Габсбурга до барона Казимира Гужковського

Листи ерцгерцога Вільгельма Габсбурга до барона Казимира Гужковського(( Гужковський Казимиру барон (1864-1919) — український громадський і військовий діяч, полковник уланів австро-угорської армії. За часів Першої світової війни — староста в Сокалі та Дрогобичі. У 1918 р. — один з організаторів УГА. Посмертна згадка про нього опублікована у «Хліборобській Україні» (1920/1921 — Кн. II — Ч. II, III, IV).))

№3

Вілла Райнер Баден біля Відня 30/1.1914

Любий друже!

Сьогодні я пишу дуже стисло, оскільки маю обмаль часу. Висилаю Вам фотографії, на яких зображено місце мого розташування, напишіть мені потім, кому Ви їх показували. Наша справа по-троху, але просувається, просувається також справа К.2 Я почуваю себе добре, пізніше напишу довшого листа. Із щирими привітаннями, завжди Ваш старий та вірний В. Габсбург (Центральний державний історичний архів України ум. Львові—далі—ЦДІАЛУ — Ф. 408. — On. 1. — Спр. 567. — Арк. 1. Автограф нім. м.).

№4

11.10.1916

Любий друже!

Насамперед прошу Вас вибачити мене за таке звертання до Вас у цьому листі, адже я вірю, що, зважаючи на нашу спільну, велику справу, я можу у такий спосіб звертатися до Вас, прошу також і до мене звертатися таким чином. Кожен щирий українець є моїм другом!

Я широ дякую Вам за Ваш теплий лист, який приніс мені велику втіху і сподіваюся, що Ви ще неодноразово вітатимете мене у моїй маленькій українській хатинці. Які цікаві листи я щойно прочитав — дуже цікаві. Фотографії також дуже гарні, особливо ті, з окопів.

Окремо дякую Вам, мій друже, за Вашу фотографію, яка особливо мене порадувала, і яку я завжди матиму при собі на згадку про мого друга та борця за Україну. Стосовно назви фотокамери лист відправиться завтра.

Я не можу Вам переказати, який я щасливий, що зустрів Вас — вірного порадника та провідника нашої великої справи. Звичайно, на мене чекають важкі часи, але я вірю та сподіваюся, що нам вдасться спрямувати та повести наших хоробрих людей по спільному шляху до щастя.

Я можу запевнити Вас від щирого серця, що віддам усі сили моїм хоробрим людям — [навіть віддам] моє життя — якщо це приведе до перемоги та успіху. Будьте певні, дорогий друже, що Ви будете моїм порадником, тому що я знаю — Ви будете відверті зі мною, так само як і я з Вами. Я додаю до листа одну з моїх фотокарток з проханням прийняти її як знак щирої довіри до Вас та Вашого народу. Я сподіваюся побачити Вас скоро знову, бо для мене є найбільшою втіхою, розмовляти з українцем про наш хоробрий, добрий народ.

Тут нічого важливого не відбувається — я щасливий та задоволений усім із моїми уланами, які є старими, добрими українцями, що люблять свого цісаря.

Ще раз від щирого серця дякую Вам за всю Вашу доброту та, закінчуючи закликом «Ще не вмерла Україна!», залишаюся завжди Ваш вірний друг

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 3-3 зв. Автограф нім. м.).

№5

15/10.1916 Польова п[ошта] 284

Любий друже!

Від щирого серця дякую Вам за горішки та яблука, чудові продукти з нашої так гаряче любимої землі — з України. Я не можу Вам переказати, який я був щасливий отримати ці продукти від Вас, любий пане Гужковський, отже ще раз щире, від глибини душі, спасибі. Дуже дякую також за ласку, що Ви доставили напій для моїх хоробрих запорізьких козаків. Завтра, у неділю, ми з моїми так щиро шанованими мною уланами проведемо радісний вечір, і, будьте певні, згадуватимемо Вас і Україну. Я вже радію завтрашньому дню, пісням, коломийкам, думам і т. д. Завтра знову з’являться в моїй уяві образи давніх часів, які скоро стануть реальними. Я не можу Вам переказати, любий друже, я}с я радію, що я прийматиму Вас у себе у п’ятницю. Я завжди радий нагоді переговорити про мій хоробрий народ, в який я, щиро кажучи, закоханий всім серцем, адже ж Вам, дорогий друже, я можу все сказати, все довірити, оскільки ми є «кровні» принаймні в нашому спільному способі мислення. Тут, якщо можна так сказати, у мирі та спокої, я почуваю себе щасливим серед моїх людей — я не бажаю собі нічого кращого! А надалі я хочу для себе щирого єднання з моїми людьми, я хочу їх всіх привести на мирну Україну, хочу зробити їх щасливими та сильними, хочу, щоб народ та справедливість однаково панували і хочу стати першим та найкращим провідником цієї країни.

Отже, ще раз, дякуючи та від щирого серця, любий друже, за Вашу доброту, та з словами «До скорого побачення», залишаюсь Ваш щирий, вдячний

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 4-4 зв. Автограф).

№6

29.Х.1916

Любий друже!

Насамперед від щирого серця дякую Вам за милий лист, який приніс мені велику радість. Часто згадую час, проведений у Wygrankay де ми пережили такі чудові години. Зараз ми знаходимося не там, де сподівалися опинитися після Румунії, а на українській, отже на рідній землі, а саме біля Бродів. Вже два дні перебуваю із моїм 13-м полком хоробрих уланів на позиції, де нам усім дійсно дуже добре. Однак весь час падає дощ, вода підіймається в окопах, але, не зважаючи на це, ми у гарному настрої. Позиція знаходиться біля болота, тут панує спокій, якого мені так бракувало. Артилерія стріляє по нас біля полудня, але особливої шкоди не завдає. Я також щиро дякую Вам за поради, яких я, зрозуміло, буду дотримуватись. Зараз на війні, звичайно, неможливо бути у повній безпеці! Я дуже вірю у нашу справу, ми повинні перемогти і, ми переможемо! Коли я сиджу у моєму бліндажі, я згадую минуле, яке вже стало часткою“ всесвітньої історії, але зовсім скоро ці старі часи повернуться, і хоробрий народ повинен знову пережити добрі часи слави та пошани, у будь-якому разі мої люди вже працюють над тим, щоб зробити цей 13-й уланський] полк, а згодом і весь народ, щасливим.

Повірте, любий друже, що під час війни я дуже звик до українців та пізнав, який це хоробрий та вірний своєму цісареві народ, він допоможе нам створити сильну та могутню Велику Австрію. Коли піду у відпустку, ще не знаю, але я Вам, звичайно, повідомлю. Чи отримав Каетан3 мою листівку? Я сподіваюся, любий пане підполковник, що Ви отримаєте цей лист у найкращому стані здоров’я. Мій образ дій у протилежність до Раціб[орського]4 та йому подібним буде мати постійний дипломатичний характер — Ви можете у цьому бути впевненим! Через відомі обставини я ще не маю відповіді, але, не зважаючи на це, я роблю усе можливе та сподіваюся на успіх. Найщасливіший час для мене — це вечори, коли мої українці співають українські пісні, тоді проминають у моїх думках щасливі часи, які я скоро маю пережити — дай Боже! Наразі закінчую та залишаюся завжди вірний Вам та нашим цілям Ваш старий, найщиріший

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 6-6зв. Автограф нім. м.).

№7

7.11.1916

П. Терецевка, Т. Вставка

Любий друже!

Вибачте мені мою форму листа, адже час зараз дуже дорогий. «Проголошено королівство Польща!» — для мене це було блискавкою серед ясного неба! У це неможливо повірити! Я багато чого обмірковував та багато чого очікував, але такого — ніколи, ніколи про це не гадав! Я розбитий — у меланхолічному настрої — страшенно пригнічений. Друже, дайте мені поради — допоможіть! Зараз, у такі часи, не можна втрачати голову, не можна втрачати надію, нам потрібно ще дужче працювати, потрібно ще щось зробити — і наша мрія повинна здійснитись! У «Gtos narodu» я прочитав наступне проголошення:

«…»5

Спеціально червоним підкреслено перший пункт про встановлення кордонів, які є незмінними. Але наступні пункти є для нас та для хоробрих українців тяжкими ударами. Я ще раз повторюю — не втрачайте голову, ми повинні і надалі спокійно, але більш наполегливо працювати над головним і не втрачати надій. Усе сьогодні є другорядним, першо-черговою ж справою є Східна Галичина, не дозволити Україні відійти до Польщі, це було б нещастям як для українців, так і для монархії. Зараз потрібно усіма можливими способами працювати над, тим, щоб створити з українських частин, таких як Східна Галичина та Буковина одну єдину провінцію «Україна» у складі Австрії. Вірте мені, мій любий друже, це зараз є головним завданням і робіть для цього усе, що Ви зможете. Я, звичайно, завжди до Ваших послуг, та все одно прошу Вашої поради. Зараз повинна уся українська нація підвестись як один, інакше з нами усе скінчено! Я вірю, що українці та їх провід повинні зробити цей крок разом і у Відні наполегливо вимагати, щоб ми залишилися при Австрії як провінція Україна, та щоб шанована Галичина не належала до Польщі, і це з часом все одно станеться. Будь ласка, любий друже, одразу відповідайте мені, що Ви про це думаєте та порадьтесь з цього приводу з українським проводом! Будь ласка, терміново напишіть Васильку6, який зараз у Відні, і повинен про це знати, мабуть він зможе дати пораду, чи не є наша справа не в такому вже поганому стані як вона виглядає. Я щиро запевняю Вас, що переживаю зараз найтяжчі години мого життя. Якщо усій нашій справі судилося бути загубленою — тоді я зовсім не знаю що відбувається — але я все ще маю велику надію! Любий, дорогий друже, будьте так ласкаві, напишіть мені одразу — добра порада є дуже дорогою у такий важкий час!

Після того, як я дізнався про останні події, я зовсім нещасний і сумний, та здивований тим, що сталося. Усі мрії про майбутнє видаються розталими — але ні, — сміливіше! — треба діяти! Справедливість ще повинна перемогти!

Вашу брошуру та листи я отримав, 1000 спасибі за це. Я закінчую словами «Ще не вмерла Україна» та залишаюся завжди Ваш друг та друг нашій Україні.

Ваш щирий, вірний та вдячний Вільгельм Габсбург

Наш девіз повинен бути зараз — «Перемога — або смерть!»

(Там само. — Арк. 18а-18а зв. Автограф нім. м.).

№8

Польова пошта 289 2-U13

7.ХІ.1916

Любий друже!

Минулого листа я, мабуть, написав дещо поспішно та гарячково під впливом нового, незвичного для мене стану — через нервозність. Я наполегливо прошу Вас зберігати все у повній таємниці, бо у таких справах ніколи не можна бути у повній безпеці. Справа виявилася не такою вже і простою, як я собі гадав — навпаки, саме поступовання поляків є першим кроком, який наблизить нас до наших цілей. Таким чином, терпіння та очікування, все владнається по-малу само собою, не панікувати і не втрачати голови! Я ще раз закликаю Вас — не зважайте на мій останній лист, — спаліть його, будьте так ласкаві, обіцяйте це мені!7 Та одразу напишіть мені відповідь щойно спалите мій останній лист! Порвіть, будь ласка, і конверт, я також не маю тут, в окопах, конверту із Вашою адресою. У мене все добре. Я здоровий. Отже, ще раз дуже прошу Вас, спаліть мій останній лист та напишіть мені про Ваші думки, як Ви живете та чи спалили мій лист?

Завжди вірний та щирий Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 11-12 зв. Автограф нім. м.).

№9

17.11.1916 з фронту

Любий друже!

Велике спасибі за такий милий лист та малюнок, які принесли мені велику втіху і викликали нову надію та енергію. Я не сумніваюся у перемозі, навпаки, на мою думку та спокійно розмірковуючи, результати наших дій не такі вже і погані. Ми потихеньку, але впевнено йдемо прямим шляхом і повинні перемогти, ми переможемо, я також отримав відповідь від мого дядька про відому справу та докладаю його лист до мого з проханням цей лист мені повернути. Важливими є місця «без відома A.O.K.»8 та «я буду мати справу на увазі»!

Будьте певні, любий друже, я і далі потихеньку працюю над відомою справою, і я сподіваюся, у нас усе вийде! Ви же знаєте, що я є вірним другом Вам та нашій справі, який заради неї усе віддасть від щирого серця, на мене Ви можете покластися як на міцну скелю. Дякую Вам за надану інформацію, яка виявилася для мене вкрай важливою і я прошу Вас, мій добрий друже, і надалі мене про все інформувати. Ті пункти, на які Ви нам вказали, вже дуже глибоко в моєму серці, і я зроблю усе можливе. Що стосується військового кордону, то тут я сподіваюся на легкий перехід, хоч там кожен під особливим наглядом та німців там [не] дуже затримують. Що у мирний час це робиться без перешкод, у цьому я впевнений, тому за це я хочу взятися і допомогти. Коли поїду у відпустку у грудні, я обов’язково відвідаю як A.O.K., так і [німецьку] штабквартиру, я сподіваюся, що побачу Гінденбурга та Кайзера9 і, звичайно, буду при цій нагоді дуже наполегливий — я розраховую на найкраще.

Що робить Василько у Берліні? Я сподіваюся, що він там також багато із чим впорався. Будь ласка, про це тримайте мене теж у курсі справи, оскільки все це мені дуже потрібно, коли я буду у відпустці і навідаюсь до A.O.K. та до [німецької] штабквартири. Обіцяйте мені, оскільки це все дуже важливо.

Зараз я знову сповнений надій і вже бачу, як потроху знову відроджується велика і прекрасна Україна. І ми ніколи не повинні забувати слова «Ще на вмерла Україна» і так воно повинно бути, й так воно і буде.

Я говорив про нову ситуацію, що склалася, з деякими з моїх людей, вони відповіли мені, що нічого страшного, ми сильні та можемо і будемо боротися, і ми безумовно переможемо. Ці сильні, скромні та прості слова наповнили мене новою силою та мужністю і принесли мені несказану радість та впевненість. Я маю тепер багато чого зробити, оскільки повинен написати велику кількість листів, щоб наші головні прихильники були поінформовані, я зроблю це з любов’ю та радістю, бо це для моїх людей, яких я люблю всім серцем, та для моєї країни та народу. Вечорами я часто сиджу у моєму бліндажі та мрію про велике майбутнє, яке постає перед нами, воно здійсниться, хоч, може, і не одразу; тому що цей народ має колосальну силу та є непереможним.

Поляки! Звичайно, це був колись високоцивілізований народ, я підкреслюю це ще раз, але зараз цей народ переживає свою осінь — занепад культури, — а українці — незіпсований, сильний, єдиний народ, який перебуває зараз у стадії весни — і чи може він не мати сил? Якщо дерево молоде та повне сил, то під вітром воно лише нахиляється, але підводиться у будь-яку погоду, а якщо воно старе, то воно потребує, щоб його підтримували, або при першому ж вітрі воно, охаючи, зломається, впаде і розсипеться у пил — у ніщо! Цього порівняння мені було досить, щоб зрозуміти, що відбувається з поляками, і що відбувається з українцями. Треба не гадати, а спокійно та впевнено працювати. Найближче майбутнє не можна залишати без уваги, від проголошення поляки*були не у особливому захваті — це однак є чітким знаком.

Любий друже, наші справи йдуть непогано, тому ми повинні ще дужче боротися, і у цьому нас ніщо не зупинить, буду керувати цією боротьбою, до кінця боротися за мою Батьківщину та за мій хоробрий народ.

Я здоровий, знаходжуся ще на позиції з моїми українцями та маю гарний настрій, тут панує спокій та дуже зимно. Вечорами ми завжди разом співаємо українські пісні та налаштовуємо себе на майбутню боротьбу. Я Вас ще раз дуже прошу про все мені повідомляти, оскільки мушу дуже чітко та усе знати, також напишіть мені про результати поїздки Василька до Берліну.

Залишаюсь завжди Ваш вірний старий друже, щирий та вдячний

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 13-16 зв. Автограф нім. м.).

№10

20/11.1916 з фронту

Любий друже!

Я сподіваюся, що за чей час Ви вже отримали мого останнього листа, який Ви, я думаю, прочитали у гарному самопочутті. Я почуваюся добре; зараз ми сховалися в окопах і у нас все гаразд. Тут панує затишшя. Я хотів би Вас широ попрохати усі наміри, рішення, пропозиції і т. д., які пропонують наші люди, мені надсилати, Ви ж розумієте мене, мій добрий друже, бо я цим дуже цікавлюся та займаюся нашою справою із щирим серцем. Я хотів би все ретельніше переглянути, щоб бути точніше інформованим, аби я зміг зробити якнайкраще все від мене залежне для просування нашої великої справи. Для Вас, звичайно, буде легко зібрати усі ці пропозиції, Ви можете довіряти мені так само як і я довіряю Вам, і, звичайно, я буду усе зберігати у повній таємниці. Перед тим, як йти у відпустку, за деякий час я Вам про це повідомлю, сподіваюся ще із Вами віч-на-віч переговорити, перш ніж їхати до дійових місць. Я проїзжатиму через Лемберг10 та найкраще було б, якби Ви частину дороги проїхали разом зі мною. Через затишшя тут зараз майже нічого робити, тому у цей час я хотів би ближче ознайомитися із усіма актами, які у Вас є і які я сподіваюся від Вас отримати, щоб бути про все повністю у курсі справи. Вибачайте мені, мій любий друже, мабуть я надокучаю Вам із моїм проханням, яле я роблю це для нашої справи; Ви і уявити собі не можете, як це все близьке мені, я присвятив нашій справі всього себе і тому хочу боротися до переможного кінця. Часто обмірковую я цілі, поставлені у Wygrankay які були для мене такими близькими, та для досягення котрих я міг би віддати своє серце. Я знайшов розраду у моїх хоробрих та добрих людях, яких я щиро люблю. Ще раз нагадую про моє прохання і залишаюсь завжди Ваш, мій любий, добрий друже, щирий, вдячний та вірний

Вільгельм Габсбург

(Там само.-Арк. 17-18. Автограф нім. м.).

№11

5/12.1916

Дорогий, любий друже!

Повернувшись з Відню, спершу знайшов Ваш милий лист, який приніс мені велику втіху. Я поїхав до Відню із дуже зіпсованим настроєм та сумом через таку велику кількість подій, які мене заскочили. Але вже у доброму настрої, сповнений оптимізму, нової радості та свіжої сили я повертався. Наші дії принесли нам гарні результати, і у майбутньому я бачу для нас нову гарну епоху щастя та свободи, що вже наближається! Само собою зрозуміло, я жодної миті не забував про нашу справу та дуже плідно попрацював в усіх найважливіших місцях. Повірте мені, друже, все це дуже глибоко в моєму серці, увесь мій розум та думки працюють самовіддано задля нашої святої справи.

Я хотів би із Вами терміново переговорити, оскільки усе написати неможливо. Дуже дякую за статтю.

З 10 грудня я знаходжуся у Боложинові11 біля приручених коней, та я дуже зрадів би побачити Вас у мене! Ми можемо це влаштувати наступним чином: Ви їдете до Лембергу, берете собі купе, на яке Ви, як підполковник, маєте повне право, потім їдете до Ожидова12, де я Вас там на станції і заберу. Але, будь ласка, обов’язково попередьте мене за 2-3 дні по телеграфу, коли, тобто у який день та о котрій годині Ви прибудете до Ожидова. Якщо це не вийде, тоді я точно виїжджаю звідси рано вранці 21 грудня та вже о 12-ій 10 буду у Лемберзі, у якому я перебуватиму 2 години, і я був би дуже радий Вас там побачити та терміново із Вами переговорити. Таким чином, повідомте мене про Ваш від’їзд, або заздалегідь телеграфуйте. Щоб уникнути непорозумінь, можна зробити і те і те. Я не можу Вас, дорогий друже, про все повідомити, бо папір — це ненадійний носій інформації, але я хочу Вам сказати, що у Відні я навідався до К.К.13, довго розмовляв з нашим послом князем Гогенлое14 у Берліні а також з багатьма німецькими принцами. Я дуже багато працював і сподіваюся на найкраще. Я знову тут, із моїми хоробрими людьми і щасливий, що я з ними. Як Ви знаєте, я люблю моїх українців і готовий віддати їм усе, що маю і сподіваюся, що я зможу зробити для них усе найкраще. Я хотів би ще із Вами поговорити з приводу Вашої справи, перш ніж я піду у відпустку. Я у повному здоров’ї радий знову бути серед моїх українців. Ми всі дуже радіємо успіхам у Румунії і я думаю, що не виключено, що на початку наступного року ми звільнимо Східну Галичину та підемо далі вглиб українських областей — дай Боже, щоб ми досягли Києва, тоді свобода та щастя будуть з нами!

Часто згадую дні, проведені у Wygranka.

Наразі закінчую та прошу Вас якомога швидше мені відповісти. З цим залишаюся завжди щирий та вірний Вам, країні та народові

Вільгельм Габсбург

Я дуже розлючений через цю статтю у «Кур“єрі»15. Це дуже нахабно і дратує більш за все. Тому я хотів би Вас попрохати дати у «Ділі»16 наступну замітку, але прошу Вас нікому не казати, що я є її автором, і в ній не повинно зазначатися звідки вона походить і кому належить:

«У газеті «Кигіег Codzienny» від 30.11 повідомляється про ерцгерцога Вільгельма, якому підпорядовується 13 полк уланів, що складається із справжніх українців. МОЛОДИЙ ерцгерцог розмовляє із своїми уланами українською мовою та дуже цікавиться давньою українською культурою та її майбутнім. Він пристрастно прислуховується до національних пісень своїх підлеглих, «Коломийок», «Козаків», багато чому вчиться у своїх уланів, яких він, жартуючи, називає «козаченьки», вони є добрими, гарними українськими козаками, що співають такі меланхолічні «Думи» та жартівливі «Коломийки». Улани дуже щиро люблять та шанують свого молодого ерцгерцога і він користується серед них великою довірою.»

Я думаю, що ця замітка не є образливою ані для кого, але вона дjt же розлютить поляків та задовольнить українців. Отже, прослідкуйте, щоб ця замітка опинилася у «Ділі», але ніхто не повинен дізнатись, хто є її автором. Якщо це буде можливим, будь ласка, пришліть мені один примірник газети.

Заздалегідь вдячний Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 21-23. Автограф нім. м.).

№12

Вілла Райнер

Баден біля Відня

26/12.1916

Любий друже!

Насамперед мої найкращі побажання до свята Нового року, який нам, я сподіваюся, принесе все найкраще і наша справа закінчиться у наступному році повною перемогою.

Я вже знову тут і посилено харчуюсь, що буде тривати близько 8-10 тижнів. Я прошу Вас потаємно написати докладного листа, оскільки я зараз біля А.О.К., тому можна уникнути суворої цензури. Я також прошу переслати мені газету, в якій вміщена відома замітка, бо я дуже у ній зацікавлений. Наша справа зараз у доброму стані і дуже втішає те, що польська справа зовсім не рухається. Таким чином, сміливіше та більше впевненості! Я вже докладаю зусиль до відомого поділу, справа якого почала добре просуватися.

Наразі я закінчую, ще раз мої поздоровлення, та повторюю прохання переслати мені газету. Залишаюся завжди із щирою вірою у слова «Ще не вмерла Україна»

Ваш вірний та вдячний Вам Вільгельм Габсбург

(Там само.—Арк. 25-26. Автограф нім. м.).

№13

Вілла Райнер

Баден біля Відня 29.12.1916

Любий друже!

Я дуже радий, що маю можливість написати Вам про все у подробицях. Мені вже набагато краще, але все ж таки й після 8-10 тижнів не можна говорити про одужання. Я маю відбути ще одне посилене харчування та дотримуватись постільного режиму. Це дуже прикро, але потрібно. Та я усе це чітко виконую. Тут дуже, дуже тяжко отримати білий хліб, я отримую його дуже рідко та лише тільки чверть буханки. Але я маю їсти білий хліб, бо лікар сказав, що чорний тільки завдає мені шкоди. З цієї причини я хотів би Вас попрохати, любий друже, чи не могли б Ви бути таким ласкавим, присилати мені з ресторану кожного тижня 2 буханки білого хлібу, і саме такого, яким Ви мене пригощали перший раз у вагоні, це було дуже мило з Вашого боку; я був би Вам, мщ любий друже, нескінченно вдячний, якщо Ви змогли б для мене це зробити, але якщо у зв’язку із цим виникнуть якісь проблеми, то, будь ласка, не намагайтесь зробити неможливе! Я прошу Вас, пересилати хліб у поліетиленовому пакеті на мою адресу у Бадені.

Як і обіцяв, я вже працюю у мого батька, дуже ретельно працюю над нашою справою, а саме над відомим поділом, як ми і обговорювали, у цій роботі я не відчув жодної протидії, навпаки, я бачу, що тут це вважається за само собою зрозумілий факт, що Західна Галичина відходить до Польщі, а Східна Галичина — як самостійна провінція до складу Австрії! Отже, одним словом все чудово! Я маю найкращі сподівання і з радістю дивлюся у наше золоте майбутнє і вже бачу, як виникає на Сході велика Імперія. Ще до цього додамо великі успіхи у Румунії, і тому подібне, і вже дуже скоро повинна Східна Галичина стати вільною!

Василька я не бачив — тим краще! У Відні я одразу намагався переговорити з ним з приводу єпископа Перемиського17, але, нажаль, запізно, декрет про призначення було вже підписано і він почав діяти! Граф Берхтольд18 є міським казначеем, що є дуже корисним для відомої справи. Щойно побачу його знов, залучу до нашої справи. Ті книги, що Ви мені, мій любий друже, передали у дорозі, подорожують вже повсюду — я роблю сильну рекламу! Тепер ще дещо, з приводу чого я радію особливо! Як Ви вже знаєте, я мав певні побоювання стосовно Східної Галичини, як у ній буде встановлюватися мир, тепер я їх вже не маю, оскільки із дуже надійного джерела я дізнався, що нашою найголовнішою умовою повинно бути: «Усю Галичину знову назад!» Отже, я заспокоєний та щасливий. Нове міністерство повинно бути іншим — отже, сподіваймося на найкраще.

Ще дуже цікаве: що стосується поляків, то справа не рухається зовсім, там панує жахлива анархія, вербування [прихильників] зовсім не просувається, вплив Пілсудського19 стає із кожним днем небезпечнішим, партії розколюються чим далі тим більше, «русофільська» ідея стає все впливовішою і т. д., і т. д.. У будь-якому разі до перемоги Німеччини та Австрії, як я думаю, ще недовго залишилося, взагалі, як говорить чимало людей, все одно скоро відбудеться повторний поділ. Таким чином, сподіваємося на найкраще. Тепер ще одне, але, будь ласка, зберігайте у повній таємниці, Папі запропоновано звернутися до Імператора та все врегулювати, у чому він делікатно відмовив, внаслідок чого поляки мають суттєво охолонути. Потім ще одне, теж важливе; зараз серед дуже впливових політиків народилася нова, на мій погляд дуже добра думка, яку невдовзі хочуть втілити скоро у життя, а саме: Федеративна держава Австрія, до складу якої входять саме «Австрія», «Угорщина», «Чехія (Богемія)», «Польща» як окремі королівства, далі приєднається федерація об’єднаних південних слов’ян та Велике князівство Україна. І тоді кожне королівство мало б свого короля. Король Угорщини, Богемії … і т.д. Для Укр[аїни], південних слов’ян і т. д. І у кожній з цих держав федерації виступатимете як регент один з ерцгерцогів — це одна із найкращих ідей для створення єдиної Великої Австрії! Дай Боже, щоб мир, який, здається, вже дійсно є близьким, приніс би нам так довго очікуване здійснення наших планів, у будь-якому разі ми повинні над цим старанно працювати, щоб створити нову, сильну Австрію на чолі із молодим монархом та велику та сильну Україну із столицею містом Києвом! Я часто розмірковую над українською справою, над Вашою героїчною історією та про ваше золоте майбутнє, яке ми повинні створити та створимо, ми ніколи не забудемо слова «Ще не вмерла Україна»! Незабаром я їду до Відня, щоб відвідати у шпиталі хоробрих поранених українців!

Будь ласка, пришліть мені також «Українське слово» із відомою статтею.

Таким чином, будьте певні, що я інтенсивно працюю для моїх хоробрих, добрих співвітчизників, для українців, для Вашого благополуччя та майбутнього. Сподіваюся Ваша історія страждань, Ваші тяжкі часи перетворяться на щасливий час миру, спокою, культури та плідної праці, де буде панувати лише справедливість — так хоче Господь!

Як тільки буде щось новеньке» я одразу напишу. Із щирими привітаннями до Вас, любий друже» я залишаюся завжди Ваш вірний» надійний та вдячний

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 28-29 зв. Автограф нім. м.).

№14

Вілла Райнер Баден біля Відня 1/1 — 1917

Любий друже!

Я пам’ятаю про свою обіцянку, і одразу, як дізнався про деякі новини, пишу Вам. Декілька днів тому я розмовляв з одним офіцером польського легіону. Само собою зрозуміло, він не знав про мою прихильність, про мої наміри, і, здається, мав мене за одного із прихильників польської ідеї, він розповів мені наступне: Поляки Королівства розраховують лише на Західну Галичину, на Східну — ні, тому що вони дійшли висновку, що український рух є ще надто сильним, з яким вони зовсім не бажають боротися. Українською справою в Королівстві займаються дуже ретельно, оскільки поляки кажуть, що велика Україна — це послаблення Росії та захист для Польщі й Австрії. Він також повідомив мені (ще раз нагадаю, що він не знав про мою прихильність до українців), що Україна — це загалом 60 мільйонів людей, які етнографічно є єдиним народом, що було б наразі для нього набагато кращим, якби він був автономною провінцією Австрії, і що, мабуть, через 50-100 років у цього народу буде можливість отримати незалежність!

Для нас справа стає яснішою, ми знаємо, що нарешті, останнє колись-таки настане! У будь-якому разі це дуже цікаво, що саме «поляк» так гадає, і він сказав мені, що […]20. У будь-якому разі, «Vox populi — Vox Dei»21. Я маю дуже сильну віру у майбутнє! Якої Ви думки про це? Прошу ще раз, будь-ласка, зберігати у листах сувору обережність, оскільки тут дуже сувора цензура через A.O.K. Я наполегливо працюю далі. Прошу вислати мені «Українське слово»22, де надрукована відома стаття. Я також готую Вашу справу і з цього приводу хочу дещо попрохати. Прошу популяризувати мене як серед низів, так і серед верхів.

Я думаю, що невдовзі маю з’явитися серед громадянства і хотів би бути вже відомим у моїй українській спільноті. Відома сторона23 знову зробила мені зауваження, такі як: «Ти приходиш запізно» і т. д., або «Ти покладаєш на мої плечі занадто важкий тягар» і т. д. Отже, я прошу Вас попрацювати тут за мене, тому що і для Вас [українців] це важливо. Тепер ще одне. Німецький уряд дуже підтримує нашу справу. […] Крім того, справа в Румунії просувається вперед, прагнуть сягнути Одеси — серця нашої України — дай Боже нам зброю для перемоги! Я маю найкращі сподівання стосовно мого здоров’я. Постійно думаю про мою країну та про мій народ, їх я завжди маю у своєму серці, і ніколи не забуваю Тарасові слова «Ще не вмерла наша Україна!»24

Із цими словами залишаюсь завжди Ваш щирий, старий, справжній «український» вірний та вдячний

Вільгельм Габсбург

(Там само.— Арк. 30-31 зв. Автограф нім. м.).

№15

Баден 10.1.1917

Любий друже!

Насамперед тисяча спасибі за люб’язно надіслані хлібини, які дуже допоможуть мені швидше одужати, а також за Ваш милий лист і цікаві журнали. Я радий, що Каетан здоровий, Боже, даруй йому міцне здоров’я, бо скоро він мені буде дуже потрібний! Я Вам обіцяв, мій любий друже, колись взяти Каетана під свою опіку, — це має статися, пізніше він стане мо’ім секретарем, моєю правою рукою, на яку я, звісно, вже і зараз можу обпертися. Я тішуся, що зможу скоро відвідати мого Каетана! Мені вже краще, моє одужання відбувається дуже повільно, але все ж просувається; проте я дуже радий Вам повідомити, що за 14 днів набрав 2,5 кілограма! Почуваю себе добре, але професор Візель сказав мені тут ще на 8-10 тижнів залишитись!

Боже, як я Вам заздрю, що Ви поїхали у Пасічну25, я Вам не можу переказати, із яким би задоволенням я до Вас приєднався, побачити цих хоробрих людей, героїв «Маківки»26, як би я хотів їх побачити, яка це була б для мене честь, якщо я зміг би одному з цих героїв потиснути руку! На жаль, ми на великій відстані один від одного, але вірте мені, ті часи, коли ми були у Пасічній, я буду і тут відчувати і згадувати героїв нашої Батьківщини, будь ласка, любий друже, передайте нашим людям мої сердешні товариські та дружелюбні вітання! Часто я згадую мою Україну та наших хоробрих, добрих людей!

Я дуже інтенсивно працюватиму над відомою справою у суботу, 13 числа, я піду до К. відомства27, щоб забрати відомий акт, який я хочу Й[ого] В[еличності] прочитати. Таким чином, вірте мені, я зроблю все можливе для Вас, для країни та для народу, усі ви можете на мене розраховувати. Ваша доля — це моя доля, я буду боротися разом з вами, досягати перемоги, і, якщо це буде потрібно, вмру за вас! Я переконаний, що на моїх співвітчизників я можу розраховувати! У мене постійно перед очима слова: «Ще не вмерла Україна», і ці Тарасові слова скоро справдяться. Ах, любий друже, я знову повторюю — як я заздрю Вам, що Ви поїхали на прогулянку до Пасічної. Як би я тільки міг до Вас приєднатися! Понад усе я хотів би побути там на самоті, але, на жаль, деякі причини не дозволяють мені цього, хоча невдовзі це стане можливим для мене. Я повинен сказати, що для мене було б великою честю стати протектором [саме цієї] української землі — дай Боже, що я зможу колись ним стати!

Відому статтю в «Українському слові»28 я ще не отримав, і хочу Вас наполегливо попрохати, мені цю статтю прислати. Хліба я отримую вдосталь, навіть забагато, не знаю як Вам дякувати, мій добрий друже! Але, будь ласка, присилайте мені лише 2 хлібини, бо 4 — це забагато.

Я сповнений добрих надій, що все піде так, як ми хочемо. Будь ласка, прослідкуйте, щоб наші люди і надалі наполягали на відомому поділі, це дуже потрібно, всупереч всьому, я сповнений найкращих сподівань, бо хто хоче — той перемагає. Наразі я буду закінчувати, як щось новеньке дізнаюсь, то одразу Вам напишу. Ще раз дякую Вам від щирого серця за Вашу доброту. Залишаюся завжди вірний Вам та вірний моєму шановному народові,

Ваш старий, щирий, вдячний та найвірніший

Вільгельм Габсбург.

P.S. Справа […] Раціборського, Красінського29 є дуже елегантна! Це справжні […]. Але якщо Вам це все ж таки вдасться, я одразу переговорю з цього приводу з ерцгерцогом.

(Там само. — Арк. 33-34. Автограф нім. м.).

№16

Вілла Райнер Баден біля Відня 14.1.1917

Любий, добрий друже! Сьогодні писати Вам мені особливо радісно, бо цього разу я маю переважно добрі новини! Я ж це завжди казав: «Ще не вмерла Україна!» У мене є так багато чого доброго Вам повідомити, що я і сам не знаю, з чого мушу почати!

Вчора я довго розмовляв з одним паном про 2 Н., якого Ви у свій час приймали у Перемишлі, і якого я з Wygranka провідував у Володимирі-Волинському — отже, я вірю, любий друже, що Ви мене розумієте, та, щоб бути точнішим, це та ж персона, якій я писав з приводу Вашої справи, і який мені на мій лист відповів, і цю відповідь я Вам для перегляду відіслав — отже, чи розумієте Ви мене? Насамперед я розповів йому про новий, добрий намір таких кавалерів як Красінський, Раціборський і так далі. Через це він був такий обурений! Він сказав мені слово в слово: «Які ж це свині, ці пани, адже я знаю, що G.30 є дуже добрий, якщо не найкращий з тих, кого я знаю, який був з D.31 до S. Зовсім несправедливим способом […], — так далі йти не може, я вже наведу тут порядок!» Після цього я його запитав: «Чому тоді це об’єднання було можливим?» Він відповів мені, що деяким євреям він зробив невірну рекламу, уряд тоді їм повірив. Він мав на увазі, що у цих справах A.O.K. не має права багато чого говорити, оскільки ця справа є виключно урядовою! Отже, будьте впевнені, що Раціборський та компанія вже не зможуть більше нічого зробити, як Ви бачите, я працюю всюди, де я тільки можу! Для моїх гаряче шановних людей, для цих хоробрих, добрих українців. Те, що я сказав, це найменша частина того, чого вони варті! Після довгих, важких зусиль нарешті вдалося мені позбутися Діллера та Ламеруна32, але це лише на деякий час, оскільки їм ще не має заміни, як би був хтось на оці, було б добре. Одне ім’я вже пролунало, він із II армії, отже, можемо гадати, що він займе це місце. Більше мені нічого сказати. Таким чином, тільки терпіння, якщо не одразу, то дуже скоро Д[іллер] та Л[амерун] змушені будуть піти напевне! Так, що це в мене погано вийшло! Що Ви думаєте про це? Вважаю, що я впродовж усього часу вказував моєму народові — нації вірний шлях до перемоги. Отже, мій старий друже, Ви задоволені моєю працею? Я сам дуже пишаюся зробленою роботою, тому що це була тяжка боротьба! Після того, як я багато розмовляв із персоною, яку раніше зустрів, і він побачив, що я дуже добре поінформований, то він запросив мене на нараду з галицько-польської справи! Це така велика честь для мене, оскільки я там зможу багато зробити! Це вже тріумф, ми цього досягли, мій любий друже, із Вашою допомогою. А саме: відомі журнали справляли дуже добре, глибоке враження у трьох місцях, про які ми у Боложинові із нашим священником розмовляли, — отже, браво! Я поздоровляю Вас та дякую Вам, добрий друже, за Вашу діяльність, за Вашу відданість та старання відмого імені та від імені так гаряче мною шанованого народу та нації. Винагорода! Слава тобі, Боже! Через ці статті у всіх повідкривалися очі. І всі себе питали: так що ж трапилось? Що? Де? Як? Коли? Навіщо? Куди? І так далі. І тоді в один момент я зрозумів — це ж було ризиковано — але нам вдалося! Та й що вдалося! Мені вдалося схрестити зброю із паном Білінським72! Ціла галицька справа внаслідок Ваших статтей, після моєї агітації, моїх висловлювань та після наданих мною проспектів була налаштована до зовсім нового ладу! […] Після війни (але я наполягаю вже впродовж війни) Східна Галичина та Буковина будуть реорганізовані у єдину провінцію у складі Австрії, Західна Галичина відходить до Польщі, але з часом! На початковому етапі в цій провінції переважатиме німецький склад управління, тобто державні службовці спочатку будуть найматися з німецьких відомств, потім їх замінять українські службовці, тоді вся справа зрушить з місця і піде вперед. Спочатку провінція отримає військовий статус. Отже, що Ви скажете на це, любий друже? Чи не добре я попрацював? Це було варто навіть і того, що я захворів! Я залишаюся тут до середини травня, бо тут починаються важливі події. Я повинен тут ще у дечому порадитись. Через 3 тижні дасть Бог, я багато подорожуватиму, зараз буду впродовж тижня закінчувати лікування, потім візьмуся знову за роботу над нашою великою справою!

Що стосується Вашої справи, то тут я теж багато чого досягнув. Вашого акта я надіслав до К. відомства, потім з приводу нього там усе конкретно пояснив, щоб при нагоді Й[ого] В[еличності] все чітко доповіли, і якщо я зможу, то при нагоді сам усе йому докладно поясню. Отже, це також повинно вийти в мене найкращим способом — тільки терпіння! Я дуже надіюся, що буду мати можливість, для мого любого Павла здобути звання комісара! Отже, радійте!!! Я вже дійсно здоровий, українські справи сприяють моєму одужанню, яке просувається так добре! Я дуже радію вже зараз в зв’язку з моїм від’їздом, коли саме за тиждень напишу хороброму Каетану […]! Тепер ще про Шептицького (митрополита)33, з ним я зробив низку кроків вперед. Незабаром ним буде проведена акція в Римі та одночасно у іспанському та американському посольствах, мені обіцяли успіх, але я прошу Вас зберігати усе у повній таємниці, тому що все влаштовується обхідними шляхами і мені це коштувало великої та тяжкої праці. Це все є цілковито новим! Я сподіваюся, що Ви задоволені моєю діяльністю!!! Часто це все зробити дуже тяжко, але я роблю від щирого серця для мого бідного доброго народу та для країни, яку повинні мати українці.

Як добре було у Пасічній. Боже, із яким би задоволенням я знову опинився там! Ах, мої хоробрі солдати — ці справжні герої! Дай-то Боже, щоб у нас усе вийшло так, як я запланував і роблю. Я впевнений, що країна, народ і Ви будете повністю задоволені моєю працею. Отже, будь-ласка, пишіть мені. Я висилаю Вам відому статтю з «Українського Слова»34.

Залишаюсь завжди Ваш щирий та вірний

Вільгельм Габсбург

P.S. Василько розлючений на мене через мою пропозицію об’єднати Буковину та Східну Галичину у єдину провінцію! Це для мене нічого не значить — його гра вже закінчена! Але, будь ласка, не кажіть йому цього! Якщо він бачить Буковину окремою, то це марна справа, бо вже зараз мова йде про [об’єднання] Буковини та Східної Галичини, про що він й гадки не має!

(Там само. — Арк. 36зв.-39зв. Автограф нім. м.).

№17

Вілла Райнер Баден біля Відня 17.1.1917

Любий друже!

Насамперед дякую Вам від щирого серця за присланий Вами хліб! Він мені дуже смакує, і, повірте він дуже сприяє моєму одужанню, тим паче, він надходить до мене від мого друга та був вирощений на моїй рідній землі. Я сподіваюся, Ви у доброму здоров’ї й отримали мій останній лист із приємними новинами, але я прошу Вас цей лист спалити, оскільки він містить дуже важливу інформацію, і ніколи не можна бути напевне у безпеці. Якщо ця інформація просочиться у суспільство, це тільки нашкодить нашій справі. Я дякую Вам також щиро за Ваш милий лист, за теплі слова та за гарні статті з журналів, які принесли мені велику радість. Я також дуже радий, що можу саме для Вас, мій любий друже, надіслати докази моєї праці. Отже, як я і обіцяв у листі від 13 числа цього місяця, я відіслав у К. відомство мого посильного, щоб дістати Ваш акт, але я не отримав його, оскільки ці справи знаходяться у скарбницькій резервній раді, адже я був дуже точно поінформований та попередньо зробив схематичну копію (примірник) справи, яку я додаю до листа із проханням обидва документи потім знову мені відіслати, оскільки вони мені ще потрібні. Справа виглядає дуже просто: на оригінальній сторінці все в порядку, проте зміст на копії не співпадає з тим, де К. відомство визнало приналежність Якова Гужковського до дворянства легітимною, яке він отримав 9 квітня 1776 від польського короля Станіслава Августа35 — але не хвилюйтеся, те, що Вашу належність буде визнано, про це я вже дуже потурбуюся, що буде не важко і для цього я вже зробив потрібні кроки. Пославши цей [документ], я буду переконаний, що тут справа знаходиться у повному порядку, оскільки дворянин Гужковський вже був народжений у дворянській родині. Це передбачено на всякий випадок. Якщо навіть і це не буде визнано, у чому я сумніваюся, всупереч всьому я доповім справу особисто Кайзеру, і тут я вже впевнений в успіху! Отже, любий друже, будьте повністю спокійні, я взяв справу у свої руки і також хочу довести її до успішного кінця, і для мене буде великою радістю, щось для мого любого друга зробити, який був таким добрим зі мною, із своїм хоробрим народом, і я вірю, що з божою милістю та допомогою Господа, у якого ми свято віримо, ми переможемо! Отже, терпіння та будьте спокійні, я багато працюю увесь вільний час. Зараз ще одна приємна річ! Справа із митрополитом у дуже доброму стані і я впевнений в успіху моєї роботи. Мені вже вдалося впродовж переговорів із Росією справу так далеко просунути, що митрополит поїде не до Риму, а через Швецію-Німеччину до Австрії — чи це не задалеко? Звичайно, це ще не зовсім точно, оскільки росіяни, як це ми вже знаємо, дуже часто змінюють свою думку, але я все ж таки переконаний, що ми досягнемо найкращого успіху, і щоб бути до кінця впевненим я хочу спробувати піти іншим шляхом, який, на мою думку, матиме успіх. Я хочу викласти герцогині Кумберленд36 усю справу, та попросити її листовно втрутися у неї. Вона іноді перебуває у верхній Австрії, де має брата Вальдемара — принца королівства Данії, який є братом короля Данії, та ще має сестру, яка є герцогині Кумберленд — мамою. Отже, вірте мені, вона щось влаштує, тим більш я вже знаю, що за її допомогою вже багато чого було здійснено, так, наприклад, коли до австрійських офіцерів ставилися у російських в’язницях дуже погано, після її листів та особистого втручання почали ставитися краще, навіть дуже добре, оскільки про це дізнавалася і сама її сестра […].

Чи не вважаєте Ви, що це є добрий шлях? Я впевнений, що і в цій справі ми досягнемо успіху! Отже, як Ви бачите, любий друже, я працюю всюди, де тільки можу, і це було б великою, гарною справою, якби ми допомогли графу Шептицькому, цій святій людині — дай Боже, щоб нам це вдалося! А врешті, наша справа у тому ж стані, про який я писав Вам у останньому листі, тобто у відмінному стані, також добре рухається справа університету, оскільки тут ми можемо випередити росіян.

Мені вже дійсно краще, але я хочу залишитися тут ще приблизно до середини березня, по-перше, щоб дійсно добре відпочити, і по-друге, я тут можу ще багато чого для нашої спільної справи зробити. Окрім того, хочу звернути увагу на підкреслені у листі слова, що сповнені надією, бо йдуть від самого наглядача [скарбницької резервної ради], який в таких справах чудово орієнтується.

Погода тут вже протягом кількох днів по-весняному тепла. Що стосується фотографій, то вони мені дуже подобаються, але я вишлю їх лише за декілька днів, оскільки сам сфотографувався лише сьогодні, а саме у блузі із декораціями, та ще у сорочці, що була вишита українською рукою, та у шубі, яка, я гадаю, буде виглядати справжньою. Я певен, мої хоробрі люди дуже зрадіють [фотокарткам]. Хотів би Вас просити, написати у наступному листі правильно «архикнязь Вільгельм», тому що я хочу так підписати фотографію. Я часто думаю про Вас, мій любий друже, а також про мою країну і про моїх людей. Як Ви провели час у Пасічній? Ви когось вітали там від мого імені? Я ще раз від щирого серця дякую Вам, мій любий друже, за всю Вашу доброту та за посилки, залишаюся завжди Ваш щирий, вдячний, вірний Вам та Вашому народові.

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 41 зв.-42 зв. Автограф нім. м.).

№18

Вілла Райнер Баден біля Відня 20.1.1917

Любий друже!

Сьогодні я пишу Вам дуже стисло, але одночасно надсилаю обіцяні фотографії і, якщо вони Вам сподобаються, тоді я вишлю Вам на наступних тижнях, тобто коли фотографії будуть готові, десь приблизно 50 штук. Ви їх можете розмножити, мій любий друже, та роздати усім людям, які їх хотіли мати. Мені вони дуже подобаються, тому що там навіть українська сорочка дуже добре вийшла, і я сподіваюся, що ним зрадіють наші хоробрі та добрі українці. Отже, напишіть мені про це.

Над усіма відомими справами я працюю, хоч і повільно, але впевнено і з просуванням. Я сповнений найкращих надій. 2 дні тому я мав довгу і дуже цікаву конференцію із док[торо]м Окунєвським37, якого я думаю Ви ще не знаєте, але який є визначним у[країнцем]. У четвер я їду до Відня (23 числа), де особисто матиму засідання із док[торо]м Олесницьким38 та док[торо]м Окунєвським, пізніше я маю дещо обговорити з док[торо]м Меленевським39 про відому у[країнську] пропаганду серед полонених у таборах. Отже, як Ви бачите, я постійно знаходжуся у дії, але треба ще багато чого зробити. Звичайно проводитиметься ця конференція на квартирі Олесницького у повній таємниці. Пізніше я хотів би також познайомитися з Романчуком та Петрушевичем40, але це ще може почекати. Будь-ласка, любий добрий друже, вибачте мені за стислий лист, але це виключно через брак часу. Після конференції я напишу Вам докладніше, мій любий друже, я завжди про все писатиму, і Ви завжди будете моїм вірним порадником. Я часто думаю про моїх хоробрих людей і про країну, яку я так гаряче та усім серцем люблю.

Наразі закінчую і хочу Вас ще раз запевнити, що мої думки завжди із моїми українцями, залишаюся завжди Ваш вірний, щирий та вдячний

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 44-45 зв. Автограф нім. м.).

№19

25/1. 1917

Любий друже!

Після того, як я вже 2 тижні нічого від Вас не отримую, я побоююся, що Ви 2 моїх останніх листа не отримали. Перший лист — із добрими новинами, другий — із фотографією. Крім того, я до сьогодні не бачив того солдата, який мені завжди приносив від Вас листа, тому я трохи хвилююся, але мене все ж таки заспокоює лист від док [тор] а Олесницького, який мені повідомляв, що Ви були відсутні, тому що поїхали до Волині на відкриття школи або щось таке. Отже, я дуже прошу Вас, одразу після отримання цієї листівки мені написати, чи отримали Ви мої 2 останні листа, тому що це для мене дуже важливо!

Я почуваю себе вже дуже добре, сьогодні приїхав з Відня, де я мав відому конференцію. Більше зможу Вам написати лише після того, як я напевне знатиму чи Ви отримали мої листи. Тут нічого нового немає. Я старанно працюю далі, і сповнений найкращих надій! Я часто згадую мою дорогу країну та народ! Із щирими вітаннями залишаюся завжди Ваш вірний, щирий та вдячний

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 49-49 зв. Автограф нім. м.).

№20

Вілла Райнер Баден біля Відня 25/1. 1917

Любий, добрий друже! Я щойно отримав Вашого милого листа та посилку, від щирого серця дякую Вам за це! Сьогодні я пишу дуже стисло. Дякую також за документи, які для мене є дуже важливими! Справу К. я спробую прискорити. Справу Д[іллера] та Л[амеруна] я теж прискорю як тільки це стане можливим. Будьте впевнені, я дуже, дуже старанно працюю! У справі із новим будинком я, звичайно, допоможу, тцм паче це зробити мені буде дуже легко, оскільки це ж моя пропозиція і я почав цю справу вже три тижні потому — отже, будь ласка, зберігайте повну таємницю! Як Ви бачите, я працюю повільно, але впевнено! З приводу жандармських офіцерів робиться усе можливе, насамперед працюю я над тим, щоб до Волині приїхав окружний комендант, а не польський. Нещодавно я познайомився із доктором Олесницьким — це чудова і дуже розумна людина. Ми розмовляли стосовно загальних важливих для нас питань з приводу моєї персони, потім розмовляли з приводу українського] легіону та полонених (російських, українських). Потім я познайомився ще із двома українцями д[окто]р[ом] Меленевським з Києва та д[окто]р[ом] Жуком41 з Харкова, обидва є теж дуже милими людьми. Наступного тижня я знову їду до Відня, тому що мені потрібно дещо зробити у міністерстві зовнішніх справ, а також я потурбуюся з приводу N. справи. Я гадаю, що дуже скоро ми вже побачимо ознаки успіху. Це дуже важко зробити, оскільки постійно наштовхуєшся на якісь перешкоди чи на мафію! Я також працюю над тим, щоб Східну Галичину офіціально назвали Україною, а її народ «українцями». Я вважаю, що це теж був би добрий крок уперед! З приводу Василька, будь-ласка, не турбуйтесь, я дуже Вам вдячний, любий друже, за Вашу роботу, і прошу Вас її і надалі проводити. Я дуже радий Вашим добрим новинам з Волині! Славно! Я дякую від щирого серця Вам, та воякам в окопах за слова та докази вірності, які викликали у мене сльози, будьте певні, українці, що я завжди буду вдячним вам за вашу любов та вірність! Хай живе наша славна та прекрасна Україна! Я хотів би, щоб Ви, мій любий друже, приїхали до Пасічної! Ви щаслива людина! Я прошу Вас потиснути руку від мого імені моїм хоробрим українцям в окопах, перекажіть їм мої вітання, і, хоча я й знаходжуся дуже далеко від Пасічної, все одно я із тремтінням у серці думаю про мою країну, про мій відданий та хоробрий народ! Я прошу Вас передати в окопи мої почуття вдячності та відданості, перекажіть що і я теж пожертвую усім заради нашої дорогої та святої країни! Хвала Вашій пам’яті! Скоро прийде новий, величний час і ми не повинні ніколи забувати слова: «Ще не вмерла Україна!», ці слова є незабутніми і зовсім скоро втіляться у життя.

На жаль, фотографії я ще не можу відіслати, оскільки вони не готові; але як тільки будуть виготовлені, я одразу вишлю Вам ЗО штук необхідних фотографій (та негативи) для подальшого розповсюдження вже на Україні! Якщо це буде можливим, то, будь ласка, помістіть одну фотографію в українському журналі!

Я прошу Вас, якщо Ви поїдете у Пасічну та передаватимете [воякам] в окопах вітання, то додайте і мої також, перекажіть, що і я із задоволенням відвідав би Пасічну! Я вже дуже радію, що скоро побачу Каетана! Також щиро дякую за фотографії від Шептицького, від цієї святої людини, яку я дуже поважаю, і, по-друге, за фотографію, де зображені мої добрі, старі хоробрі друзі по окопах, отже, за це все дуже, дуже дякую! Будь ласка, після Вашого приїзду з Пасічної одразу пишіть мені, при можливості вишліть мені звідти фотографії, та не забудьте привітати від мене [вояків] в окопах, та висловіть мою любов і вірність моєму народові та країні. Я дотримуюсь кожної Вашої поради стосовно кожного пункту з Вашого останнього листа. Будьте певні, мій любий, добрий Гужковський, що я працюю дуже старанно та роблю все найкраще для нашої справи і з цим я залишаюсь вірний Вам, а також нашій країні та народові, вдячний, відданий та щирий

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 51-52 зв. Автограф нім. м.).

№21

Вілла Райнер Баден біля Відня 27.1.1917

Любий друже!

Я щойно отримав Ваш милий лист із добрими порадами, яких я, само собою зрозуміло, буду дотримуватися. Що стосується обережності, то тут будьте спокійні. Про важливі справи я розмовляв із д[окто]р[ом] 0[лесницьким], він виявився дуже симпатичним,розумним чоловіком та справжнім патріотом! Розмовляючи з д[окто]р[ом] Меленевським про загальні справи, я поцікавився у нього, чи можу познайомитись з якимось українцем з Києва. Доктора Окунєвського я знаю досить давно, ще з ранішніх часів. Він як лікар-терапевт у Полі42, біля моря працює санітарним лікарем, він є справжній патріот, доволі надійна та стримана людина. Отже, любий друже, будьте спокійні. Я дуже радий, що Вам сподобались мої фотографії. Наступні будуть готові десь за тиждень, це ті, які Ви просили в мене для поширення серед українців. Я дуже радий знайомству із Каетаном. Ви питаєте мене, коли я піду до Й[ого] В[еличності], зараз відповісти Вам я поки ще не можу, оскільки, по-перше, його зараз немає, і я залишуся тут ще на 1-1/2 місяця, але Ви можете бути спокійні, тому що я обов’язково піду до нього з приводу К. справи, я не такий вже і слабкий для цієї справи, ця справа є дуже важливою і я Вас, любий друже, настільки поважаю, що не можу для Вас цього не зробити. З приводу нового будинку я працюю дуже багато і сподіваюся на успіх — тут в нашій справі є ще над чим працювати, тому я прошу дещо поспішити, бо всі справи повинні бути зроблені, поки я тут! З фронту все це зробити буде важко.

Я Вам дуже вдячний за відому рекламу, та прошу Вас і надалі проводити її і у Пасічній. Будь ласка, перекажіть Вашій дружині мої найщиріщі вітання, а також Каетану, моєму підопічному! А зараз я хочу із Вами ще дещо обговорити. Справа К. нам напевне вдасться, у цьому я переконаний. Якщо Ваше визнання пройде успішно, про нього напишуть у газеті, то тоді я Вам напишу «офіційного» вітального листа, якого я попрохав би Вас опублікувати в українській газеті. Це було б дуже добре, тому що це вітання надасть справі святкового завершення. Зміст цього листа я Вам обов’язково перешлю для попереднього перегляду. Я сподіваюся, що Ви погодитесь зі мною.

Наразі закінчую, я і надалі ретельно працюватиму та залишаюся із щирими вітаннями завжди Ваш щирий, вдячний та вірний

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 54-55 зв. Автограф нім. м.).

№22

Вілла Райнер Баден біля Відня 1.2.1917

Любий друже!

Нарешті я можу знову написати Вам, мій любий друже, вже довшого листа. У мене дійсно обмаль часу, адже українська справа є дуже складною, і завжди необхідно багато чого робити, якщо дійсно ретельно працювати. На наступних тижнях, десь 10-15 лютого, я маю намір піти до Й[ого] В[еличності] з приводу Вашої К. справи та одночасно хочу дещо нагадати про країну Україна та її народ, хоча разом обидві справи не можуть бути розглянуті; потім, на наступних днях я їду до Відня, щоб провести дещо для нашої справи у міністерстві зовнішніх справ, детальніше про це напишу після перемовин там. Йдеться про український легіон, по-перше, яким Ви будете керувати, по-друге, щоб Ви мали [український] провід, а не чеха на ім’я Кікаль!43 Потім я маю ще дещо зробити в АОК, де я хочу звільнити від військової служби д[окто]ра Цегельського44, оскільки він буде потрібний у Відні, але я думаю, це буде важким завданням, тому що відносно звільнень від військової служби існують дуже суворі адміністративні розпорядження. Але все, що може бути зробленим, буде зроблено. Отже, як Ви бачите, любий друже, я працюю, наша справа рухається добре, потім, я також констатував той факт, що вітер у міністерстві зовнішніх справ віє в наш бік, тобто до справи поставилися із розумінням, прихильністю та із наміром допомоги, що є дуже добре. До цього листа я докладаю ще конверт із офіційним листом до Вас. Якщо Ви зможете, то, будь ласка, я прошу Вас віддати цей лист надрукувати в українській газеті, це може дуже вплинути на читача! І тому я впевнений, що К. справа піде легко! Отже, щойно Вас повідомлять про Ваше офіційне призначення, будь ласка, одразу віддайте мого листа до друку у газеті, оскільки я гадаю, що цим ми справимо дуже добре враження, а як Ви гадаєте? Будь ласка, зробіть так, як Ви вважаєте за потрібне, й одразу напишіть мені про це! Про Ваше ставлення до цього я потім напишу ще одну статтю, яку я Вас попрошу теж розмістити в українській газеті, але прошу зробити це, лише після того, як я Вам напишу, тобто після того, як я матиму зустріч із Й[ого] В[еличністю]. Я гадаю, що ця стаття також буде дуже корисною, оскільки, по-перше, українське суспільство знову почує щось від мене, по-друге, у цій статті можна буде прочитати, як я працював для нашої справи! Я маю написати цю статтю у досить стриманому тоні, тому я можу спокійно піти до газети. Будь ласка, напишіть мені, якої Ви про це думки та чи згідні Ви із цим? Знову лунає в моїй голові «Верховино», я знаходжуся із моєю країною та людьми у гарному настрої, і часто згадую таку гарну та таку далеку Україну. Я радію моєму знайомству із Каетаном! У мене дійсно хороший настрій і робота для моєї країни додає мені великої радості. Чи Ви вже отримали мою фотографію? Згодом я перешлю Вам залишок із негативами, щоб їх можна було розмножити. Як було у Пасічній? Я сподіваюся мати можливість у майбутньому зробити дещо для [вояків] в окопах, потім я працюватиму над тим, щоб українські (державні) школи прийшли до Волині, і щоб в офіційній мові вживався термін не «Рутенці», а — «Українці», і у цьому сподіваюся на успіх. Потім я хочу розшукати доктора Трильовського45 та обговорити дещо з ним стосовно легіонерів; я його особисто ще не знаю, але вже листувався з ним. Більше тут нічого не відбувається, отже, ще раз, любий друже, я Вас запевняю, що старанно працюю над нашою справою; з приводу К. буду тоді одразу писати до міністерства. Я сподіваюся на найкраще.

Із щирими привітаннями залишаюся завжди Ваш старий, вірний та вдячний

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 57-58 зв. Автограф нім. м.).

№23

Вілла Райнер Баден діля Відня 2.ІІ. 1917

Любий, добрий друже! Від щирого серця я дякую Вам за прекрасний хліб та за милий лист! Добрі поради є для мене особливо приємні. Я буду дотримуватися Вашої поради та листування із згаданими Н., які припиняють справи із таборами, я вважаю це за краще та за надійніше. На жаль, я припустив одну необережність, але я гадаю, що вона буде без наслідків!

Одним українцям, з якими зустрівся, я віддав фотографію, яку я Вам теж відіслав; вони прохали мене віддати її до «Вісника»46, я виконав їх бажання, тому що я у цьому нічого поганого не знаходжу, оскільки, по-перше, я можу фотографуватися так як я хочу, а по-друге, у цьому нема нічого поганого; цей журнал все одно ніхто не читає, тобто ніхто з поважних кіл суспільства, отже, це майже ні на що не впливає, я гадаю так. І потім ще до того йде безвинна стаття, яку я теж прочитав, а саме, що мій 13 полк уланів мене шанує, та що вишивану блузу я отримав від них як подарунок, отже, зовсім невинна стаття! Я сподіваюся, що це справі не зашкодить! Хвала Господу, що я був таким обережним і дав мою фотографію без підпису. За долучену газету дякую Вам від усього серця, стаття є дуже доброю, і, у свою чергу, я теж дякую Вам за добру та систематичну працю! З приводу легіонів я зроблю все можливе і зараз сконцентрую на цьому усю мою увагу. Я вважаю, що це є також дуже важливою справою. Тим часом Ви повинні будете отримати мій офіційний лист, який Ви, може, і використаєте! З приводу К. справи я хочу 15 числа цього місяця піти до Й[ого] В[еличності], якщо він тут будеї, та одразу при нагоді хочу перемовитись декількома словами про легіон, яким він і сам опікується. Я сподіваюся, любий друже, що Ви не тримаєте на мене зла, що я так необережно відіслав фотографію! Адже на помилках вчаться, отже з цього моменту я буду ще обережнішим, більше нічого не робитиму без Вашої, любий друже, поради, тому і надалі, якщо Ви мені писатимете і радитиме, я буду нескінченно вдячний. Мене вже розбирає допитливість і я дуже переймаюсь з приводу Вашого відпочинку у Пасічній! Я вже цьому радію. Ці канікули на Волині були, мабуть, чудовими! Я часто думаю про моїх людей та чудову країну, яка стала мені новою Батьківщиною. Я і надалі працюю над нашою справою і буду далі працювати дуже обережно та систематично відповідно Вашої програми, бо Ви, любий друже, у пошуках знаєтеся найкраще! Мені вже дійсно добре і я поступово набираю вагу, чим зобов’язаний Вами надісланому хлібу, за що я дуже дякую. Я вже зараз дійсно радий майбутньому знайомству з Каетаном. Будь ласка, привітайте від мене Вашу дружину та мого підопічного і перекажіть мої поздоровлення до дня народження; за 8 днів, тобто 10 лютого, я святкуватиму свій 22 день народження. Тут зараз чудова зимова погода, багато снігу, добрі катки та мороз. Я був би Вам нескінченно вдячний, якби Ви мені написали найважливіші пункти стосовно легіонерів, тоді я одразу зміг би почати працювати над цією справою. Як я дізнався завдяки моїм розслідуванням у цій справі, міністерство оборони країни повинно у К. К. зробити заяву, у якій буде запропоновано АОК створити з 6 окремих підрозділів українську бригаду легіонів! Із цього могла би вийти гарна справа! Теперішній комендант, наскільки я знаю, чех і його звуть Кікаль! Він має тісний зв’язок із мафією, і якщо [вона] щось захоче, хто стане йому на шляху? Але, не зважаючи на це, я працюю далі, бо переконаний, що працюю для важливої та великої справи, яка незабаром втілиться у життя. І взагалі, я констатую, що зараз повсюду панує піднесення та активний, свіжий рух, який виник, звичайно, також завдяки нашим зусиллям. Тому я прошу Вас, любий, добрий друже, пробачити мені мою необережність, але я зробив це лише із добрими намірами. Із щирим проханням про дальші поради залишаюсь Ваш вірний, щирий, відданий українській справі та вдячний

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 59-60 зв. Автограф нім. м.).

№24

Вілла Райнер Баден біля Відня 8.ІІ. 1917

Любий, добрий друже! Сьогодні я пишу Вам повідомити найкращі новини! Сьогодні об Х-ій я був у Й[ого] В[еличності] у справі К., яка була сприйнята дуже добре, я також повідомив йому про меморандум, що є дуже важливим для нашої справи. У розмові із ним я вказав на Вашу видатну діяльність, що було сприйнято дуже добре, і я сподіваюся, що дуже скоро я зможу Вас поздоровляти, мій любий друже. Він був зі мною дуже, дуже люб’язний, я пробув у нього довго, і ми розмовляли сидячи за одним столом, що трапляється дуже рідко, тому що зазвичай аудієнції тривають дуже недовго. Я сповнений «найкращих» сподівань стосовно нашого майбутнього. Тільки спокій та терпіння. Ті документи, що Ви мені прислали, які були для мого меморандуму дуже важливими, я відсилаю Вам знову та щиро дякую за них. Отже, я прошу Вас, любий друже, цю статтю про мене, яку переслав Вам у минулому листі, про те, що я 8 лютого був на аудієнції, віддати в українські газети! Я сподіваюся, що дуже скоро Вам дадуть знати, що справа К. вже вирішена, тому Ви можете і мій офіційний лист теж віддати до українських газет! Справу Б. я вже завчасно порушив, але вона зараз не вирішується, треба буде перечекати 1-2 роки і лише потім знову згадати про цю справу. Я пересилаю Вам також «Вісник» із моєю фотографією та статтею, все це вже пройшло відому цензуру, тобто тут немає ніякої небезпеки! Два дня потому я отримав телеграму від одного графа з українського легіону, яка дуже мене вразила і втішила! Але на жаль я був не в змозі йому подякувати, оскільки його ім’я було написано нерозбірливо. Тому я Вас дуже прошу одразу написати мені його ім’я та адресу, бо я дуже хотів би його подякувати за такі милі та теплі слова, які мене нескінченно порадували! Я дуже щасливий, що нарешті крига на верхівці скресла, і стало можливим, у будь-яку мить на самій верхівці зробити усе можливе для моїх людей! Я дуже радію, що нарешті нам це вдалося, хоча і не без перешкод, але про них я розповім Вам при зустрічі! Тому я дуже хотів би, щоб Ви, любий друже, приїхали б якось до Відня, бо я маю обговорити із Вами дещо дуже важливе. Точну дату я Вам наразі сказати не можу, і я себе питаю, чи взагалі Ви матимете можливість зі мною зустрітися? Далі, я чув у Відні, що Ламерун частенько буває у Діллера! Я сподіваюся, що це для Вас новина. Я надсилаю Вам мої фотографії із підписом, як і обіцяв. Тепер прошу Вас написати мені, чи є д[окто}р Кирило Трильовський надійною людиною? Я Вас питаю про це тому* що я лише після Вашої рекомендації хотів би потім із ним познайомитися. Вибачте мені будь ласка, що я пишу дуже стисло, адже я маю ще дуже багато чого зробити! Будь ласка, цю статтю про аудієнцію вже в українській газеті перешліть мені. Цими днями мені знову стало трошки гірше, але вже зараз, дякуючи Богові, зі мною все гаразд і знову здоровий, тому знову дуже наполегливо працюю і маю дійсно мало часу, бо дуже багато роботи! Я сподіваюся, що Ви задоволені моєю працею. Після сьогоднішньої аудієнції я піду ще й 15 числа, про що Вам одразу напишу, і спробую К. справу прискорити. Заздалегіть дуже радію з приводу Вашого повідомлення із Пасічної. Отже, будь ласка, любий друже, напишіть мені негайно, бо я вже тривалий час від Вас нічого не отримував!

Із щирими вітаннями залишаюся завжди Ваш старий, вірний та вдячний українець

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 62-63 зв. Автограф нім. м.).

№25

Вілла Райнер Баден біля Відня 14.11. 1917

Любий, добрий друже! Щойно отримав речі, які Ви мені передали та переслали по пошті, а також довгого листа, за що я щиро вдячний. Як Ви вже знаєте, я був у Й[ого] В[еличності], та зробив усе можливе! Я сповнений великих надій. Хочу Вас запитати ще раз, чи не могли б Ви приїхати до Відню? Я маю з Вами дещо терміново обговорити! Будь ласка, напишіть мені одразу, чи можете Ви приїхати? Я щиро дякую Вам за цікаві документи. Що стосується справи ерцгерцогині Софії, то тут Ви можете бути впевнені, що я усе триматиму у таємниці!! Якої великої радості завдав мені милий лист від легіонерів! Але я дуже прошу Вас зберігати безпеку та потаємність! Через Трильовського Ви можете не переживати, оскільки я його особисто не знаю, і за Вашою порадою не маю наміру з ним знайомитись! Буду намагатися виконати все, що Ви вказали у переліку пунктів! Ви ж знаєте, що я для Вас роблю усе із задоволенням, усе можливе!

Ще раз повторюю, тримайте усе у повній таємниці, дотримуйтесь безпеки, оскільки, як мені стало відомо, пішли поголоски у Відні! Я не знаю саме через кого, але від одних єгерів почув: що я цікавлюся у[країнцями]та дуже за них заступаюся — ці кружляючі плітки мені дуже неприємні, і до того ж це може дуже зашкодити нашій справі! Через це я дуже стурбований і хочу негайно із Вами порадитись, це дуже важливо, щоб нарешті покласти цьому край — тому що це може нам дуже нашкодити, але, на жаль, я ще не знаю, від кого ці плітки йдуть. Тому ще раз як застереження я прошу Вас, негайно спаліть усі мої листи, і особливу увагу приділіть фотографіям! З приводу старшого лейтенанта Райсца навряд чи я зможу щось зробити, тому що стосовно цього є дуже суворі постанови. Тут я хотів би чимось зарадити, але маю мало надій. Я Вам навіть не можу переказати, наскільки мені є неприємними ці дурні розмови у Відні, сподіваюся, що це скоро закінчиться, бо для нас це може вилитися у дуже погані наслідки! Дай Боже, щоб це нам не нашкодило, тепер я повинен буду деякий час відмовлятися від підтримки і повинен бути дуже обережним, доки усе після цих пліток заспокоїться, я не можу второпати, як можна бути такими дурними людьми, щоб таке розповсюджувати, вони ж тільки заважають нашій справі! Тому прошу написати мені, чи можете Ви приїхати? Бо я вірю, любий, дорогий друже, що лише Ви можете усім цим панам сказати, щоб вони буди обережними, перш ніж через ці дурні плітки шкодити нашій справі! Я мушу відверто сказати, що це повідомлення зачепило мене дуже сильно і з неприємним відтінком, і я вірю, що Ви мене в цьому прекрасно розумієте. З приводу відомої статті про аудієнцію я можу йти до газети цілком спокійно, бо це аж ніяк не зашкодить, і вже ця стаття надрукована також в німецьких газетах. Та саме у Відні галасують, що я маю відносини із Левицьким, що є ще більш недоречним, оскільки я його зовсім не знаю, і, навіть, ніколи із ним не переписувався! Отже, це теж тримайте у повній таємниці! А в іншому тут більше нічого нового не відбувається. Я сподіваюся, що К. справа скоро буде завершена, це принесе мені чималу радість, що зовсім скоро я зможу Вас поздоровити. Мені вже дійсно дуже добре і сподіваюся скоро бути поруч із Вами! Ще я хочу попрохати у Вас поради та спитати Вас, якої Ви думки про ці плітки? Я сподіваюся, що всі ці неприємності скоро минуться і та про них усі забудуть, дай-то Боже, щоб усе так і трапилось! Ваше повідомлення з Пасічної мене дуже втішило і я дуже зворушений Вашими теплими словами. З тих пір як я тут, часто думаю про мій полк і моїх хоробрих людей, а також про таку гарну країну! Наразі закінчую, щиро дякую Вам, любий друже, за Вашу доброту та ще раз прошу у Вас про пораду, обережність та таємничість, і, будь ласка, напишіть мені, чи можете Ви приїхати до Відня?

Із найщирішими вітаннями залишаюсь завжди Ваш вдячний, щирий та завжди вірний

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 65-67. Автограф нім. м.).

№26

Вілла Райнер, Баден біля Відня, 20.11. 1917

Любий, добрий друже! Щиро дякую Вам за три милі листівки! Я слідуватиму усім Вашим порадам, звичайно, я не буду знайомитись із Трильовським. Ті плітки, про які я Вам писав, хвала Богові, виявилися нешкідливими і вже припинилися, чому я дуже радий. Й[ого] В[еличність] повинен скоро приїхати до Львова, щоб відвідати східний фронт, як я вже чув, туди вже їде все польське панство вклонитися цісарю. Я сподіваюся, що там будуть і українські представники, які висловлять ше більшу шану, це, звичайно, справило би враження. Я в цьому переконаний, так як я знаю, що Ви вже тут, і Ви, любий друже, зробите все можливе, щоб туди потрапити, звичайно, дотримуючись обережності, тому що Діллер може бути теж при цьому. Будь ласка, напишіть мені, які Ви маєте плани стосовно цього, і що Ви думаєте робити, щоб виявити велику українську шану! Неодмінно слід щось зробити, бо цісар є дуже доброю людиною, він є справжнім другом народу, все розуміє і усім допомагає, де це можливо. Отже, сміливіше! Пишу Вам сьогодні дуже стисло, бо маю обмаль часу, але цю новину я хотів Вам одразу повідомити, оскільки вона може бути дуже важливою. Будь ласка, напишіть мені теж одразу, що Ви плануєте зробити! Я і надалі помалу працюю для українського легіону, та сподіваюся на успіх.

Із щирими привітаннями та сповнений надії залишаюся завжди Ваш, любий друже, старий, вірний та вдячний

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 69-70. Автограф нім. м.).

№27

Вілла Райнер Баден біля Відня 2. III. 1917

Любий, добрий друже! Найщиріше спасибі за хлібини та милі подарунки, яким я неймовірно зрадів, вони є ще одним новим доказом того, яким щирим є український народ, будьте певні, що ці милі подарунки я буду у себе зберігати, і, коли я бачу їх у своїй кімнаті на столі, то одразу думаю про мій хоробрий український народ, з якого і я запросив собі уланів до мого полку. Я також щиро дякую за Ваш лист, і дуже радий, любий друже, що Ви мені так довіряєте, і ще я Вам дуже вдячний за те, що Ви пишете мені так відверто, що Ви прикладаєте до написання листів стільки старання. Повірте мені, я повністю розумію, в якій важкій ситуації Ви зараз опинились, яку жертву Ви несете з любов’ю [до свого народу]. Коли людина не знаходить визнання, це, звичайно, дуже важко перебороти та витримати, я відчуваю це як добрий та вірний друг, але все ж таки тішуся надією з приводу К. справи! Ви ж знаєте, як довго триває у нас вирішення якоїсь справи, шлях через Відень є найдовшим, тому я прошу Вас чекати! Досі я зробив усе, що було можливим, тобто висловив моє прохання у всіх найвищих інстанціях, вище вже йти нікуди, адже я сподіваюся, що ця справа буде вирішена на нашу користь. 5 березня я їду до Відня і там особисто піду до К. відомства, щоб дізнатися, як рухається наша справа, чи щось відбулося, чи Й[ого] В[еличність] обміркував вже по-іншому нашу справу. Про це я Вам одразу повідомлю і сподіваюся зробити це із позитивним змістом. Ваші 3 листа по пошті я отримав, відносно них Ви можете заспокоїтись, я їх отримую у точно зазначений час, як службові листи та без свідків. Я щиро дякую Вам за 2 такі цікаві книжки, грубшу продивлюся найближчим вільним часом. Стаття у «Газеті Вечоровій» не така вже й погана, та найрадіснішим є те, що вона дуже розлютить мафію, що буде дуже добре, це буде ніби наша маленька їм помста! Я ще раз прошу Вас, любий друже, про суворішу потаємність із моїми листами та із їх змістом, будь ласка, ні у якому разі не загубіть їх, тому що це буде дуже погано та може нашкодити нашій усій справі і мені також. Обережність, сувора обережність! Проти мене працює колосальна мафія, я це зміг почути та відчути ще у Відні, але, не зважаючи на це, я працюю далі у першу чергу для української молоді, але саме у цьому питанні я наштовхуюсь на великі перешкоди з усіх боків, але і всупереч цій обставині я із задоволенням працюю далі та сподіваюся, що моя діяльність призведе до успіху. Я з радістю працюю для хороброго та бідного народу, який я щиро люблю, та якому я присвячую усе моє життя, щоб він отримав своє щасливе майбутнє, щоб він зміг розквітнути у повній своїй силі, що я сподіваюся ще застати при житті, разом із Вами, мій любий друже, та потім ми разом посміхатимемось, оглядаючись назад на ці важкі часи, які ми зараз переживаємо у боротьбі і ще повинні пережити! З приводу прийомів та зустрічей із мафією Ви не хвилюйтесь, вони для нас не мають ніякого значення, тут відбулися конференції з приводу Королівства Польського та законів про експорт — ще раз, наскільки я знаю, до нашої справи вони ніякого відношення не мали! Я вже радію, що скоро особисто побачу Вас, бо маю Вам багато чого сказати, особисто про комічні епізоди, а саме як мафія проти мене працює — звичайно безуспішно, хвала Богові! Прошу Вас ще раз з приводу галицького питання і т. д., про що я вже у моєму листі згадував, який я передав через солдата, не згадувати, зберігати повну таємницю! Як Ви бачите, у цьому випадку я назву це чимось більшим, ніж просто перший крок моєї діяльності, і це є, я сподіваюся, чітким доказом того, що я повільно, але вірно працюю. Я сподіваюся, що й інші справи також повільно, але впевнено та вірно виконаються. 5 березня я йду також до Василька, щоб підлеститися до нього, як Ви мені написали, та при нагоді дещо обговорю із ним — звичайно, нічого особливого, лише якісь формальності, про солдатські гуртожитки, шпиталі і т.д. Ми до нього підлестимося, щоб він думав, що я потребую від нього поради, і я також сподіваюся дати йому потім завдання та використати його великі зв’язки, щоб провести велику пропаганду українського питання у Гогенлое, Герберштейна47, Клама-Мартінця48 т.д. Саме тому потрібно працювати та втручатися повсюди, де це можна. У справі д[октор]а Гірняка я невдовзі розпочну втручання і сподіваюся, що це йому легко минеться! Звичайно, напевне я нічого не можу обіцяти, бо роблю це без задоволення, я так кажу, оскільки почуваю себе жахливо, коли я щось пообіцяв та не виконав.

Будь ласка, напишіть мені, що Ви думаєте з приводу нового намісника, та що про це думає українське суспільство? Я вважаю, що це дуже добрий вибір, тому що граф Гуйн є дуже вірним цісарю, він сувора, але справедлива людина, і насамперед є солдатом! Верхівка мафії, я гадаю, не буде його особливо вітати, бо він не дозволить їм так просто щось зробити, так як це дозволяв попередній адміністратор. Та що я найбільше у ньому ціную, це те, що він є дуже відкритий та справедливий, дуже любить правду та вихований дійсно по-німецьки, тобто він думає, хвала Богові, як справжній австрієць, він був другом ерцгерцога Франца Фердинанда, і зі своєю світлою головою він може взятися за справу Галичини, і він побачить, якою потрібною могла би бути Остмарка (Східна Марка); у будь-якому разі, я особисто сповнений найкращих надій на цю людину та сподіваюся не розчаруватися в ній. Я хотів би попрохати Вас, любий друже, ще раз мені точно написати, що Ви хочете з приводу залучення офіцерів, потім як складаються справи у польському легіоні, та якою була досі реклама українського легіону, хто її робив, кому він підпорядковується, бо ці дані я хочу знати дуже точно. В іншому тут нічого нового не відбувається, я почуваю себе дійсно дуже добре, сподіваюся, що зможу звідси вже 1 квітня поїхати. Будь ласка, напишіть мені також номер польової пошти доктора Гірняка. Тут вже З дні не перестає падати сніг.

Наразі буду закінчувати, і я ще раз широ дякую Вам за такі милі подарунки та теплу пам’ять від моїх людей, яких я щиро люблю, Ви можете бути певним, що я і надалі систематично працюватиму для країни та народу. Із щирими та теплими вітаннями залишаюся завжди Ваш щирий, вдячний, вірний та старий друг

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 72-75 зв. Автограф нім. м.).

№28

Вілла Райнер Баден біля Відня 2. III. 1917

Любий, добрий друже! Щиро дякую за Ваш милий лист від 26 числа. Я гадаю, що Ви можете, любий друже, будь-що бути спокійним, оскільки, як я це вже довів, постійно працюю над нашою справою та приношу себе у жертву — тільки терпіння! — Я писав Вам ще 2 місяці тому, що Діллер повинен прибути — мабуть це не вийшло? Але повірте мені, з великими труднощами треба боротися, і, щоб їх подолати, потрібен час. Час покаже. Так каже прислів’я. З приводу доктора Гірняка я віддам усі необхідні розпорядження, і сподіваюся, що йому і робітникам це легко минеться. У мене склалося враження, що Ви, любий друже, гадаєте, що я працюю лише на словах — звичайно, ні. Приїжджайте до Відня — побачите самі, яке хороше ставлення тут панує до українців у найвищих колах — це коштувало праці! Й[ого] В[еличність] я головним чином вже налаштував на наш бік, Діллера я поінформував далі, і т.ін. Чи це не факти? Крім того, я вже працюю з українськими солдатами у гарнізонному шпиталі, звернувся з цим до першокласного терапевта — професора, який їх лікує, у якого я попрохав того відомого акта, професора Візеля, який є моїм особистим другом. Крім того я ще хочу виділити окрему грошову суму, щоб створити український гуртожиток для солдатів фронтовиків і т.д. Повірте, я працюю повільно, але за визначеним планом. Тепер про К. справу. Що ще залишається окрім того, як впасти на коліна? Я був у Й[ого] В[еличності], більшого я зробити не зможу! 5 березня я їду до Відня, і особисто довідаюся про все з приводу ваших хвилювань у К. відомстві, потім Вам про все повідомлю, у той же день я хочу піти до Василька з приводу вищевказаних гуртожитків для солдатів та з приводу української пропаганди серед російських полонених. У справі українських легіонерів я продовжую працювати насамперед, але дуже повільно, оскільки виникли великі труднощі, тому, зважаючи на це, прошу у Вас терпіння! Все обернеться на краще! Я дуже задоволений вибором нового намісника, я добре знаю його! Насамперед він справжній солдат, вірний цісареві та вихований дійсно по-німецьки! На мою думку, мафія не дуже зрадіє цій суворій людині, тому що вони від нього нічого не отримають, в той час коли із Діллером вони досягали усього, що їм забажалося. Я особисто є шанувальником Гуйна. Будь ласка, одразу напишіть мені, що з цього приводу думають українці?

Я сподіваюся, що Ви цим задоволені. У будь-якому разі мені вдалося запобігти великому нещастю, зараз, коли вже все позаду, я із задоволенням можу написати Вам. Намісником мав стати Ламерун, хвала Господу, це йому не вдалося! Але я прошу — найсуворіша потаємність! Отже, як Ви бачите, я роблю усе можливе, щодо моїх українців, яких я так щиро люблю. У справі К. я впевнений, вона обов’язково налагодиться, Й[ого] В[еличність] має у будь-якому разі її переглянути та прийти до іншого висновку, у що я дуже вірю, нічого ліпшого покищо сказати не можу, але я сповнений найкращих надій. Також з приводу нашого майбутнього я сповнений найкращих надій. Усі карти мафїї вже розіграні, наша справа перебуває у стабільному стані. Виступи Бобжинського49, Білінського, Голуховського50 не мали ніякого значення, вони торкалися Королівства Польського — для нас там не було нічого особливого. Будь ласка, любий друже, не тримайте на мене зла, даруйте мені, що я так часто повторюю це прохання, ту статтю, яку я Вам переслав у останньому листі, віддайте до газети, так як це буде дуже важливим для українського суспільства, і потім перешліть аркуші газети з цією статтею до мене. Більше тут нічого не відбувається, і я себе почуваю добре.

Хочу Вас ще раз запевнити, що я все роблю для мого так гаряче шанованого українського народу і залишаюся завжди Ваш, любий друже, старий, вірний та вдячний

Вільгельм Габсбург

P.S. Щойно отримав Ваш хліб і такі милі посилочки, які мене дуже втішили! Щиро дякую Вам за це! Я щасливий!

(Там само. — Арк. 77-80. Автограф нім. м.).

№29

Вілла Райнер Баден біля Відня 10. III. 1917

Любий, добрий друже! Тисяча «дякую» за Ваш милий лист, якому я дуже зрадів, повірте, мої слова у жодному разі не були злими, Ви ж знаєте, як сильно я люблю мою Україну, і все, що можу, роблю для Вас із превеликим задоволенням. До Відню цього разу я не їздив, тому що Берхтольд на декілька днів пішов у відпустку, Василько лежить у Cottagge Sanatorium із запаленням легенів, туди до нього я йти не хотів, тому що мене там усі знають і потім вийшло 6 у газетах: «Ерцгерцог Вільгельм у службовця Василька» і т. д. Треба бути мені дуже обережним. Я дуже радий, що справа Д[іллера] і Л[амеруна] так добре вирішилась, і я тішуся, що українці задоволені [призначенням] Гуйна. Тому зараз я буду працювати з новими та вдвічі більшими зусиллями. Я прикладаю Вам до цього листа ще одну статтю як доказ моєї діяльності. Мені все ж таки вдалося привернути увагу Черніна до важливості українського питання, і він дозволив цим людям прийти до нього. Але будь ласка, тримайте це в таємниці. У справі залучення офіцерів я вже працюю. А саме, я вже був у міністерстві зовнішніх справ з приводу Шептицького і мені здається, що на мій лист до герцогині Кумберленд (лист до Черніна) звернули велику увагу, він додав важливості справі, тому що, по-перше, ми набагато краще опікуємся ним, по-друге, почалися переговори, за якими я буду спостерігати та сподіваюся на успіх. 29 числа цього місяця я поїду до Відня, провідаю Василька, який повинен зараз бути у Відні, про все обережно знову із ним переговорю, звичайно я не забуду про К. справу, та буду далі працювати у Відні. Те, чого вимагає Бобжинський, я вважаю за […] — я знаю його особисто — але за Вашим бажанням я все-таки врегулюю цю справу! З квітня о 7.05 я виїжджаю з Відня, у Кракові буду о 2-ій г[одині] 59 хв[илин] пополудню цього ж дня, тому я був би радий познайомитися із Каетаном, отже, любий друже, допоможіть мені у цьому, при тому що і ми могли б із Вами потім разом проїхатися до Лемберга. Будь ласка, любий друже, дотримуйтеся нашої програми, та попередьте мене завчасно, чи дійсно відбудеться наша зустріч у Кракові. Я був би нескінченно радий, якби Ви до Кракова взяли Бандрівського51), щоб ми разом поїхали до Лемберга, у який мій поїзд прибуває 3 квітня о 10.25 ввечері та має зупинку 30 хвилин. За статтю про мене у «Ділі» я Вам дуже дякую, вона пречудова! Більше тут нічого нового не відбувається, я почуваюся дуже добре, вже набрав 6 кг. Я Вас хочу ще попрохати не присилати мені більше хліба, зараз я вже все можу їсти. Справа стосовно відомого поділу знаходиться у хорошому стані. З приводу Вашої К. справи я щойно розмовляв із Віднем по телефону, через 2 дні я отримаю відповідь, і одразу Вам про все повідомлю! Більше нічого нового, холодна зимова погода! Пробачте мені, любий друже, що я пишу Вам так стисло, адже я маю так багато чого ще зробити! Я вже дуже чекаю, коли відкриється Парламент, щоб одразу вирішились усі наші справи стосовно особливого становища.

Всі австрійці-німці за поділ, і вони всі підтримуватимуть нас у Парламенті. Найважливішим є те, що українські службовці вимагають поділу та обов’язкового німецького управління і зробити німецьку мову офіційною або мовою військового управління. Я впевнено дивлюся у майбутнє нашої прекрасної країни та народу, і впевнений, що наш справедливий Господь захистить такий благородний народ як українці! Я вже дуже радію з приводу статей у газетах, так я набуваю душевного спокою і знову [подумки] опиняюсь серед моїх любих українців. Я зробив усе можливе, і, мабуть, станеться, що Форстер52 піде до Гуйна як по-мічник, це буде дуже добре, тому що він розумний і є великим другом Україні. Наразі закінчую, буду далі працювати, дуже дякую Вам, любий друже, за Ваш лист та залишаюсь завжди Ваш та українців вірний, вдячний та щирий

Вільгельм

(Там само. — Арк. 82-83 зв. Автограф нім. м.).

№30

Вілла Райнер Баден біля Відня 15. ІІІ.1917

Любий, добрий друже! За хліб та за лист моє щире та велике спасибі. Я розумію Ваше становище, прекрасно розумію, адже вірте мені, для мене це було теж важким ударом, який я дуже тяжко переживаю. Але ще зберігаю надію, що лист Берхтольда з’явиться у Вас перш ніж він дізнається про моє прибуття, тобто він напевне не дізнається, для чого я ходив до Й[ого] В[еличністі], та мені здається можливим те, що Й[ого] В[еличність] через велику кількість своїх справ про нашу справу графу Берхтольду ще не повідомив. У будь-якому разі, мій запит у відомстві наробив багато шуму, та я ще не отримав позитивної заключної відповіді, на це я тільки сподіваюся. Ви ж знаєте мене, любий друже і повірте, я ще раз візьму усю справу у свої руки із останньою силою — і вже не попущу, і так я хотів би для Вас добитися цієї мети! Цей суд мафії є повністю несправедливим, всеодно я їй дуже вдячний, я це ж буду потім використовувати, щоб мою впевненість у тому, що мафія не варта нашої уваги, довести та підтвердити. Вони навіть не мають уяви, із якими труднощами я зустрічаюся, про це розповім при зустрічі, не зважаючи на це я намагаюся зробити все для мо’іх українців, для цього бідного, любого народу, який я люблю всім серцем, тому що він є таким добрим, таким надійним. Я ж Вам обіцяв, що метою мого життя стане піднесення народу, і знаю як її виконати. З приводу [Наукового] Товариства [імені] Шевченка53 звичайно я хочу зробити усе, що тільки можна. Проте боюся, що зустрінуся тут із великими перешкодами, але — дай Боже — може усе і вийде. Отже, зроблю усе від мене залежне, я сам був би дуже щасливим, якби Й[ого] В[еличність] дозволив би мені взяти на себе протекторат. Василько почуває себе вже краще і я десь за 2 тижні поїду до Відню, щоб там особисто його провідати. Переговори стосовно Шептицького проходили до цього часу із задовільним результатом і я сподіваюся, що наші люди все ж таки наважаться його вивезти — у всякому разі ми маємо для цього усі найкращі умови. Я дуже радію, що зможу скоро зустрітися із Вами, Бандрівським та, сподіваюсь, із Каетаном у Кракові, та особливу увагу я приділяю зустрічі з Вами, тому що мені потрібно обговорити із Вами велику кількість питань! Більше тут немає нічого такого нового, що я міг би Вам повідомити, настрій щодо України тут, серед австрійських представників влади, покращується, тому від нас Ви отримаєте дуже сильну підтримку. У будь-якому разі за майбутнє України я не хвилююся. От тільки справа К. була для мене важким ударом. Я вже зробив і надалі ще буду робити все, що можу, адже я почуваю себе дуже незручно, неможливо навіть припустити, щоб я Вам завдав щось прикре, але прошу Вас у інтересах справи та нашого народу не припиняти працювати, тому що лише із сильним пориванням можна чогось досягти. Я вже цілком здоровий і тому скоро знову поїду до моїх українських уланів, щоб підняти їх дух, зараз я все так налаштував, що постійно матиму прямий контакт із Віднем, отже я прошу Вас і надалі, коли я буду нагорі, про все ретельно писати, тому що у Відні зможу влаштувати все, що прохатимуть українці. За 2 газетні статті я дякую Вам від щирого серця, Ви вмієте усе зберігати у таємниці, Вам це дуже добре вдається! Справа Форстера, із призначенням до Гуйна, як я вчора довідався, буде просуватися дуже важко, хоча негативної відповіді ще не дали, я відчуваю тут невдачу, тому що Г[уйн] отримав звідси добрі, дуже добрі інструкції. Отже я ще раз прошу Вас не хвилюватися. Наразі буду закінчувати і запевняю Вас, я зроблю у К. справі все, що тільки зможу.

З великою вдячністю залишаюся завжди Ваш вірний, щирий та вдячний

Вільгельм

(Там само. — Арк. 85-86 зв. Автограф нім. м.).

№31

Вілла Райнер

Баден біля Відня

22. ІІІ.1917

Любий друже!

Я пишу Вам сьогодні дуже швидко, тільки щоб повідомити наступне. Вранці 3 квітня я їду з Відня, тобто 3 ж квітня десь біля 2.59 пополудню я буду у Кракові, де сподіваюся, Ви зможете до мене приєднатися та проїхати до Львова. На Краківській станції буде також мій швагер Радзивілл, але швагер нам не заважатиме, Ви повинні поїхати зі мною, оскільки я маю обговорити з Вами дуже термінові справи. Моєму швагеру я скажу, що Ви один з офіцерів мого полку, тому він ні про що не дізнається! Прошу Вас, не турбуйтеся ні про що і я розраховую на зустріч з Вами вже у Кракові!

Про все інше тоді вже потім при розмові. Я прошу Вас здивуватися, коли Ви побачите мене та мого швагера на станції, так ніби ми зустрілися зовсім раптово. Отже, до скорого

Ваш вірний Вільгельм

(Там само. — Арк. 88-88 зв. Автограф нім. м.).

№32

27.111.1917

Любий друже!

У мене дуже мало часу, тому і пишу Вам стисло. Шептицький (митрополит) знову приїжджає до Австрії. Прошу Вас про найсуворішу потаємність. Я цьому дуже радий. Я прибуваю до Кракова 3/IV о 2.59. Дуже радію, що скоро знову Вас побачу, я маю Вам багато чого повідомити. Багато чого важливого та доброго! Якщо мій швагер буде зі мною на станції Краків, то на це не зважайте. Я повинен терміново із Вами переговорити. Нагадую Вам, щоб Ви при зустрічі сказали, що Ви є офіцер мого полку. Я також буду дуже радий побачити Каетана! Він міг би теж із нами трішки проїхати до Тарнова, тому що я із ним теж хотів би поговорити. Все виглядає добре. Звичайно, я сподіваюсь, що ми поїдемо з Кракова до Львова разом.

З повагою Вільгельм

(Там само. — Арк. 90-90 зв. Автограф нім. м.).

№33

Уланський] [полк] — 13. П[ольова] п[ошта] 284.

25/IV.1917

Любий друже!

Найщиріше спасибі за милий лист та такі гарні листівки, які мене дуже втішили. Я вже здоровий і вже на позиції, яка облаштована дуже добре і тут панує відносний спокій. Щасливий знову бути серед мо’іх українців, які є таким хоробрим народом, я завжди почуваю себе серед моїх уланів якнайкраще. Зараз у мене перепочинок у справах, я не так багато працюю, як під час моєї відпустки у Відні, хоч з цим містом постійно маю тісний контакт. Я гадаю, що дуже скоро проявляться плоди моєї праці у відпустці! У будь-якому разі В[асилько] працює зараз для нас дуже наполегливо і у цих взаємних діях є щось корисне. Я написав В[асилькові] одного дуже лестивого листа, хоча зміст його був нейтральним я гадаю, що слугуватиме Вашим інтересам. Як обстоять справи з Залізн[яком]54???55 Чи повідомив вам Бандр[івський] щось новеньке, якщо так, будь ласка напишіть мені, оскільки я маю бути про все поінформованим, цей момент, який може стати великим переломом для нашої справи, ми повинні використати. Дякуючи Богові, А. Шепт[ицький] скоро повертається, це ж велике щастя! Будь ласка, якщо ви побачите А. Шепт[ицького], одразу проінформуйте його про хід моїх думок, та ще, будь ласка, я прошу Вас водночас йому сказати, щоб він зберігав повну таємницю, тому що ніхто не повинен нічого знати про мою роботу, і скажіть йому, будь ласка, також, що він ніколи не повинен згадувати мого імені! Це дуже важливо! Тому що тільки у цьому разі я можу добре працювати. Що ви скажете з приводу Бобжин[ського]? Я вважаю, що зараз у польському клубі панує велике хвилювання! Так мафії і треба! Саме зараз починається новий справедливий час! Наша справа просувається дуже добре. До речі, за декілька днів приїжджає до мене кур“єр з Відня, який мене про все поінформує, і тоді я вам, любий друже, одразу про все детально напишу. Будь ласка, напишіть мені одразу, що у вас новенького, і як справи із Залізн[яком], та що нового повідомив Бандр[івський]. Я все ще вражений цими молодими уланами і сподіваюся, що далі на нас чекають славні часи. Якщо я зможу колись виражати інтереси К[айзера] публічно, то тоді я обов’язково візьму Бандр[івського] своїм секретарем — своєю людиною, якій я завжди можу довіритись. Він є досить славною людиною!

Ще з приводу К. справи я написав до ерцгерцога Ф[рідріха]56, хоча й не дуже вірю, що тут я доб’юся успіху! З приводу Червоного Хреста я вже написав, однак справа полягає у наступному. Треба довести, що гроші отримувались від Червоного Хреста, а саме близько 1000 кр[он] за хрест за заслуги перед Червоним Хрестом та близько 50 кр[он] за срібну та бронзову медалі за заслуги перед Червоним Хрестом. Отже, тут я нічого не можу зробити, але Ви могли б статути до Ч[ервоного] Х[реста] послати і таким чином самому внести відповідну суму для навчання Вашої дружини.

Будь ласка, якщо Вам стане відомо, коли приїжджає Шепт[ицький] до Львова, одразу напишіть мені. Наразі закінчую і прошу одразу мені написати, що у Вас нового, та що нового повідомили Шепт[ицький] і Бандр[івський]. Залишаюсь завжди вірний Вам та українцям

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 92-92 зв. Автограф нім. м.).

№34

9/VI 1917

Любий друже!

Щиро дякую Вам за такий милий лист та за Ваші повідомлення! Будь ласка, не сердьтеся на мене, але раніше Вам написати я ніяк не міг, по-перше, я нічого позитивного ще не отримав, а по-друге, я так багато працював над політично-українською справою, що навіть не мав часу займатися із моїми хоробрими уланами, я часто писав геть усю ніч, та кожного разу посилав кур“єра до Відня, саме тому я і не міг Вам писати! 2 дні, 28,29 травня, я був у Відні — будь ласка, повна таємниця! Цей візит відбувся, хоча я мусив бути у Львові. Тепер повернувшись та відпочивши 1 день, я маю час Вам написати. Само собою зрозуміло, я не відвідав жодного українця, тому що я хотів бути там абсолютно інкогніто. Все потрібне я впорядкував і хочу Вас зараз відверто запевнити, що наша справа знаходиться у відмінному положенні! Детальніше про це потім. У попередньому листі Ви писали мені про Трильовського, що він сказав, ніби я нічого не роблю, це пусте і я з цього приводу зовсім не хвилююся, тому що я все ж таки дещо зробив, а саме достатньо багато з того, що потребували від мене українці, і потім я працюю не для пана Трильовського, а для хороброго народу. Ще раз щиро Вас запевняю, любий друже, я роблю усе можливе, працюю так, як тільки можу — я сподіваюся, що такі події, як зокрема з Гуйном, теперішні та майбутні, чітко покажуть та доведуть, що я зробив для українського народу більше, ніж дехто гадає. Я ж можу відкрити Вам моє серце, що щиро люблю хоробрих українців, це добрий та благородний народ, я поставив за мету мого життя зробити цей народ щасливим і саме для цього я працюю і день, і ніч! Звичайно, є також і такі моменти, що заважають цілій справі! Хіба зараз ніхто не знає, що я все роблю? І покищо я не можу все розповісти суспільству, бо для цього ще не настав належний час і що вони (Трильовський і т.д.) лише гальмують визнання українців як нації! Все одно, будьте певні, що, не зважаючи на це, я і далі завзято працюватиму, тому що все це робиться для мого доброго, благородного народу, і потім я знаю, що Ви, мій старий друже, знаєте, що я роблю усе, що тільки можу — хоча питання з Вашого боку: чи це була моїх рук робота? — дає мені зрозуміти, що Ви в мені теж сумніваєтесь! У це я і сам не можу повірити!

Відомий збір я прошу [провести] у другій половині липня у [монастирі] Василіанів у Львові. Детальніше про це я напишу пізніше. Будь ласка, перекажіть моє велике спасибі за відому рекламу у Львові серед знайомих пана Дорошенко57. Ви бачите, любий друже, наслідки цієї реклами — тільки перспективи — вже лише вони дають мені нове заохочення на подальшу наполегливу працю! Я прошу Вас енергійно продовжувати мене рекламувати, це дуже важливо!!! Я сподіваюся, що Зал[ізняк], Шепт[ицький] і Лип[инсьдсий]58 вже добре про мою діяльність поінформовані, саме вони могли б дуже допомогти мені у моїй справі — тому я ще раз прошу Вас продовжувати всебічно мене рекламувати! Ви ж мене розумієте.

Тепер до моїх новин:

Зі справою зараз все досить ясно, наша політика будується на 2 основних думках: 1. Перебудова монархії всупереч Німеччині (пріоритет); 2. Перша умова виконується в рамках нової державної організації (перегрупування); тим самим ці 2 пункти є невід’ємні один від одного. Отже, на що йти? — «До Trialismus!»59 Це є щастям? Так, для нас це буде дуже великим щастям! Чому? В одній імперії виникнуть три [держави], які мабуть будуть міцніше триматися, ніж одна імперія з багатьма народами — особливо зараз, у сучасному соціально-демократичному столітті! Цими трьома складовими імперії є >60 Австрія, Угорщина, Польща, кожна з них повинна мати свого власного володаря, але водночас на самій верхівці повинен залишитися Імператор (Цісар) Австрії, одночасно король Угорщини та Польщі, так само, як у Німеччині король Пруссії є водночас і Цісарем Німеччини! Ну, а що відбуватиметься із Галичиною? А те, що я завжди казав — «розподіл» — а саме Західна Галичина відходить до королівства Польща, можливо відійде і ще одна частина — Сілезія, де є впливовими Wszechpolacy61, у той час як Східна Галичина та Буковина утворять «Українську провінцію», яка буде у прямій залежності від Австрії і певною мірою автономною, як противага частині російської вільної України, а з іншого боку Угорщині! Л Будь ласка, любий друже, одразу спаліть цей лист, і про те, що знаходиться у ніколи і нікому не говорити, доки не настане слушний час, я Вам про нього ще напишу. Я прошу Вас в інтересах української справи про повне мовчання щодо вище написаного, інакше я не зможу далі працювати, якщо не знатиму, що маю одного найближчого друга, який абсолютно зберігає нашу таємницю!!! Я також вже маю повідомлення від Ганкевича62 і Темницького63 із Стокгольму, яке вони дістали через другі руки, на жаль більше нічого сказати не можу, бо я дав чесне слово мовчати, але коротко скажу, йдеться про те, що хід української справи кратним бути і не міг би! Першокласно!!

Зараз Вам також стане ясно, чому ставлення до українців стало раптово таким дружелюбним? Ще не ясно? Та це тому, що виклав нашу справу усім високим та найвищим чиновникам до найменшої деталі — і тоді до них прийшов страх, що українців визнаватимуть, і, нарешті, всі починають розуміти, яким важливим є це питання. Скоро також повідомлю і про новину з Стокгольму, яка всім цим персонам ще краще роз’яснить справу. Я сподіваюся, що Ви та інші українці не скажете якось потім, буцімто ерцгерцог Вільгельм для цього нічого не зробив!

Я також ризикую — тому що послуговуюсь не завжди правильними способами!

Робота Шептицького є колосальною, він є дуже славною людиною, бажаю йому багато щастя та всього найкращого, і щоб він прибув до нас вже повністю здоровим. Я також додаю деяку інформацію, яку я прошу Вас одразу після прочитання спалити. Пробачте мені, любий друже, що я пишу Вам у телеграфічному стилі, але саме зараз маю ще так багато чого зробити задля політично-української справи, отже ніколи не маю достатньо часу.

Наразі буду закінчувати, добрий старий друже, з проханням після отримання цього листа одразу мені написати та усе розповісти, що у Вас є новенького. Хочу ще додати, що нещодавно про все це повідомив Й[ого] В[еличність]! Він завжди добре до мене налаштований! Якщо Шепт[ицький] приїде, тоді все буде вирішено, у разі виникнення якихось зайвих запитань. Я також докладаю до цього листа Ваш меморандум, який я собі теж переписав, та звертаю Вашу увагу на червоні місця, які ми обговорювали раніше в окопах, та додаю також Ваше (на)гадування з минулого листа (уривок) та потім ще вирішальні слова «Меа culpa» — «Це є моя провина»! Тобто я задоволений!

На закінчення ще раз повторюю моє прохання одразу мені написати! Із щирими вітаннями завжди Ваш старий, вірний та вдячний

Архикнязь Вільгельм

(Там само. — Арк. 100-104 зв.-Автограф нім. м.).

№35

20.VI.1917

Любий друже!

Велике спасибі від щирого серця за Ваш милий лист, який приніс мені велику радість. Що стосується нашої зустрічі у Львові, то я не зможу туди приїхати аж до кінця червня, по-перше, тому що усі відпустки уже розібрані через очікування російського наступу, та потім я тут єдиний незамінний у Сок[алі] офіцер. Але я все ж таки сподіваюся приїхати до Львову десь 15 або 25 липня, я сам дуже потребую цієї зустрічі, адже я хочу про все, якщо це буде можливим, віч-на-віч обговорити! Я хотів би, щоб ця справа залишалася повністю інкогніто, ніхто не повинен про неї знати. Йдеться про те, що я хотів би жити у Василіанів, їсти хочу не у місті, зовсім не збираюся нікуди виходити, будемо зустрічатися лише у них [у монастирі]! Дуже важливим є те, щоб я і сам був дуже обережним! Пізніше я напишу Вам дату та час мого приїзду до Львова і було б непогано, якби Ви мене зустріли на платформі. І ми одразу могли б поїхати до Василіанів і там вдвох замешкати!

Ця наша справа не є вдячною, але вона рухає нас вперед.

Насамкінець щиро дякую за Ваш лист та сподіваюся на вашу швидку відповідь.

Старий Архикнязь Вільгельм

(Там само. — Арк. 106-107. Автограф нім. м.).

№36

22.VI. 1917

Любий, добрий друже!

Найщиріше дякую за Ваш такий милий лист — це є чудовим доказом того, що Ви є моїм старим та добрим другом — отже, велике, велике спасибі за всю Вашу доброту! Благослови Вас, Боже, за всі Ваші дії, які невдовзі матимуть історичне значення! За відому рекламу моє щире, велике спасибі! Це є ще одним новим доказом Вашої дружби, за яку я Вам безмежно вдячний, я ледь можу це висловити словами! Заздрю Вашій політичній долі і можу лише дивуватися Вашій визначній діяльності, яку я обов’язково вихвалятиму серед вищих кіл щойно я там опинюсь, і насамперед через мою дружбу з Вами, мою прихильність та любов до Вас, любий друже! Вони завжди будуть для Вас знаками моєї вдячності. Відверто — без лестощів, я поздоровляю Вас із Вашим політичним затвердженням та із блискучим виконанням мого доручення!

Ідея Дорошенка грандіозна! Таке ж саме можете зробити і Ви! Чудово! Я прошу Вас зайнятися цим інтенсивно, а саме із змістом — «Геть від Росії!» Зовсім самостійна держава! Ви ж мене розумієте! Будь ласка, наступним кроком дайте цій ідеї поштовх і вважаю, що Ви, любий друже, є єдиний, хто зможе це зробити, я також дарую Вам мою повну, подальшу довіру, якої я ще не дарував жодній людині, Ви є єдиною людиною, хто працює «активно» і я знаю, що Ви постійно були моєю правою рукою, і залишитесь нею і у подальші славетні часи, тому що ми є нерозлучними друзями, тому що у нас одна мета у житті — це зробити Україну дуже щасливою! Я радію за кожного українця і я вже сам мало не українець, з кожним днем я все більше і більше люблю цей хоробрий народ і таку гарну країну!

Цей лист я передам через одного улана і також прошу відповісти! Як пройшло інтерв’ю з Дорошенком? Що нового він повідомив? Чи буде справа просуватися? Я сам сповнений великих надій, хоча у нас справа, на перший погляд, виглядає гіршою. Але це не так, наші (українські) дії у доброму стані, Ваші настійливі вимоги не зашкодили відносинам із урядом та короною! Я зробив усе від мене залежне, щоб українці отримали одного міністра-співвітчизника64, так само як і поляки, і, на мою думку, моя ідея вдалася! Але будь ласка, це покищо між нами. Чернін також сьогодні дуже прихильний, Клам та нове міністерство також. Отже, Ви бачите, я працюю скрізь, де можу для моїх любих та хоробрих українців! Я скажу також, що існують чотири слова, які повинні постійно стояти у нас перед очима: «Ще не вмерла Україна та ніколи не вмре!»

Тарас Шевченко це знав і передбачав вже тоді, яке буде українське майбутнє! До цього листа я докладаю два цікавих видрукуваних листа, які прошу повернути мені після прочитання! У Вашому листі (відповіді) Ви можете усе написати, його передасть мені той самий надійний улан, який є дуже добрим українцем! Я Вам навіть не можу переказати, який я Вам вдячний за Вашу роботу — Ви зробили великий внесок у розбудову України. Я прошу у Вас план, який Ви розробили із Дорошенком відносно реклами через пресу, тому що це нас дуже цікавить! Ви ж не думаєте, що все це я роблю лише з особистих причин — ні — звичайно ні, а лише заради нашої України, отже залишається тоді — «зараз! — або ніколи!». Така діяльність може викликати конфлікт. Я почуваю себе дуже добре, здоровий і далі працюю на благо України і народу, яких дуже люблю. На жаль не можу приїхати до Львова, тому що зараз заборонили будь-які відлучення. Але я сподіваюся, що до середини чи кінця липня заборона буде відмінена, тоді звичайно я одразу поїду до Львова, тому що це для мене самого є дуже важливим! Наразі я хочу ще у Вас дещо попрохати. У нас є один улан на ім’я Шемко, у якого мати, Марія Шемко, не отримала грошову надбавку за свого сина, улана, який у мене служить, вона мешкає у селі Жужель біля Белзу поблизу локалю, після того, як це стало Вашою компетенцією, я прошу Вас проконтролювати, щоб вона отримала надбавку. Докладаю також до цього листа статтю з австрійсько-німецької газети, яка точно переказує враження, що склалося після тих настійливих вимог з боку Польщі!

Наразі буду закінчувати, із проханням, якщо Ви можете передати мені брошуру […], то віддайте її тому ж уланові. Я чекатиму на Вашу відповідь, улан може залишитись на 1-2 дні у локалі — я прошу Вас там розпорядитися.

Із 10000 найщиріших «дякую» залишаюся завжди Ваш старий та вірний

Архикнязь Вільгельм

(Там само.—Арк. 109-112. Автограф нім. м.).

№37

Польова пошта 284. 11/10. 1917

Любий, дорогий друже! Нарешті я зібрався Вам написати, вибачте мені за затримку, але в мене так багато роботи; я весь час контактую з Віднем і навіть зараз, під час парламентської кризи, у мене ціла маса роботи, і все ж я сповнений впевненості щодо майбутнього у нас, на теренах Австрії, і особливо того, що стосується українського питання. Я маю добру звістку із Стокгольму від Бандрівського, який, як він мені написав, бажає приїхати скоро до Відню та Львова. Стосовно фотокарток я взагалі нічого не маю проти, але я не можу жодної надати у розпорядження, тому що їх у мене більше немає! Можливо, Ви можете дати ті, які Ви отримали від мене і, звичайно ж, може йти мова про репродукцію таких самих фотокарток, але без мого підпису. В мене все добре, я у доброму здоров’ї та працюю весь час лише для українського народу, це ж є мета мого життя. Я сподіваюсь, що невдовзі це призведе до щасливого майбутнього. Нещодавно мені написав капітан Гірняк, що він збирається приїхати до мене приблизно в середині місяця, щоб дещо передати; я дуже радію цьому приїзду, тому що ця людина мені дуже подобається — він надзвичайно приємний та розумний чоловік, з яким можна усе обговорити. Щойно я отримав листа від Його Екселенції прем’єр-міністра, який дуже впевнено говорить про наше майбутнє; тому в мене немає взагалі ніякого страху за австрійських українців. Що стосується польського правління у Східній Галичині, то я гадаю, що воно скоро закінчиться. Що поробляє товстун Бачинський65??? Стосовно майна Народного Дому66 та Спілки Качковського67 навіть сьогодні писав мені прем’єр-міністр; зараз уся справа у роботі, і з усього видно, що майно цих двох спілок перейде до Ставропігійського інституту68, і це було б найкраще! Як Ви бачите, я весь час працюю для моїх добрих українців, яких я люблю всім серцем. Ви читали мою телеграму до митрополита — вона була українською мовою! Вибачте, мій любий старий друже, що я пересилаю друкований текст, але оскільки все більше і більше писанини, я маю оволодіти цим способом. Тут у мене є такий секретар, який, само собою зрозуміло, українець. В іншому немає більше що Вам повідомити, хіба що поляки дуже роздратовані мною і моєю політикою, але мені це все, само собою зрозуміло, зовсім байдуже!

Я закінчую листа, і згодом напишу Вам докладніше про зовнішню політику, яка набирає хороших обертів. З найкращими привітаннями я залишаюсь завжди вірним Вам вдячний, старий Вільгельм.

(Там само.—Арк. 116. Машинопис, автограф нім. м.).

№38

14/10.

Любий друже!

Я посилаю капрала Назаркевича до Вас у локаль, любий друже, щоб він купив для моїх хоробрих українців пива та рому. Я посилаю його саме до Вас, тому що Ви на цьому найкраще розумієтесь, що йому для нас передати. У капрала гроші із ним. Йому доручено купити 225 літрів пива та 15 літрів рому для моїх хоробрих запорозьких козаків. Будьте так ласкаві, скажіть йому або вкажіть, де саме він може усе це придбати із найвищою якістю.

З приводу відомої справи я вже написав до маршала — відносно Камерера та Баутітеля69 і сподіваюся на найкращий успіх. Лист учора було відправлено, із акцентованим проханням про відповідь — якщо така буде, то я Вам одразу повідомлю. Я дуже сподіваюся, любий друже, скоро Вас знову у мене побачити. Заздалегідь вдячний залишаюсь завжди вірний Вам та народові, вдячний

Вільгельм

(Там само. — Арк. 113. Автограф нім. м.).

№39

Ерцгерцог Вільгельм 13 уланський] [полк] 20.10.1917.

Любий друже!

Щиро дякую Вам за листа, якого я отримав з великим задоволенням. Сьогодні у мене був майор Коссак, і я з ним довго радився. Прошу бути цілком спокійним, бо я був дуже обережним. Віддав йому дуже цікаві документи для митрополита, якими митрополит буде цілком слушно зорієнтований для своєї подорожі до Відня. Є також надзвичайно цікаві новини із Стокгольму, які для нас можуть бути дуже важливими. Двадцять восьмого числа цього місяця у Пасічній велике свято, на яке я був запрошений сьогодні майором Коссаком від імені легіону, але я, на жаль, не зможу туди піти, тому що мене від цього утримують надто важливі причини. Докладніше Ви можете про це дізнатись у майора Коссака, бо написати про це я Вам на жаль не можу. Але я прошу Вас запитати пана майора, він надасть Вам пояснення, оскільки я доручив йому зробити повідомлення з цього приводу. І це дуже добрий план, який легко здійснити і який для українців має велике значення і матиме у подальшому як тут, так і там. Що стосується майбутнього, то я можу спокійно сказати, що в мене немає ніяких сумнівів, навіть якщо є певні загрози. Будь ласка, якщо Ви підете до митрополита, передайте йому мої найкращі привітання. Я читав промову Д[окто]ра Перфецького70 і мушу сказати, що вона дуже добра. Від щирого серця я дякую Вам за Вашу діяльність, яка набуває тим більшого значення, чим довше тягнеться війна. Вже видно успіх Вашої діяльності, і я прошу Вас інтенсивно її продовжувати, це дуже важливо!!! Пробачте мені, якщо я не дуже часто пишу, але я маю так багато роботи! Якщо Ви дізнаєтесь щось нове стосовно української справи, прошу Вас одразу ж повідомити мені!!!

У мене все добре, я у доброму здоров’ї і почуваю себе дуже добре серед моїх хоробрих українців! Наступними днями до мене повинен приїхати капітан Гірняк, я цьому дуже радий. Якщо Ви підете до митрополита, було б дуже добре, якби Ви йому сказали, що він мусить наголосити у верхах, що я дуже популярний серед українців, це для мене дуже важливо, але прошу Вас не казати, що я попросив Вас зробити це. Крім того, було б дуже важливо, якби він згадав про поділ Галичини, бо справа зупинилась!!! Я вчу зараз дуже швидко українську і можу вже досить добре писати, хоча говорити мені дуже важко, але, звичайно, і це я зможу через деякий час! Що робить товстун Бачинський??? Як мені стало відомо, він також поїхав у Відень, оскільки був заступником депутата Фоліса71. Бачинський буде дуже добре захищати українські інтереси в парламенті, але я боюсь, надто енергійно, що не завжди дуже добре!!! Наразі закінчую і залишаюсь завжди Вашим старим, добрим, відданим

Вільгельм Габсбург

(Там само.—Арк. 114-115. Машинопис, автограф нім. м.).

  1. У листуванні збережено розділови знаки авторського тексту []
  2. Тут і далі йдеться про підтвердження нобілітації роду Гужковських, надану у XVIII ст. []
  3. Йдеться про сина барона Казимира Гужковського. []
  4. Раціборський — польський політичний діяч. Належав до радикально-консервативного напряму, представники якого протиставляли себе так званим реалістам (Stronnictwo polityki realnej) — консервативному угодовському проросійському угрупованню. []
  5. «Glos narodu» — польський загальнополітичний щоденник, видавався у Варшаві. Зазначена цитата з газети не піддається прочитанню. []
  6. Василько Микола (1868-1924), барон — український громадсько-політичний діяч, дипломат. Активний учасник суспільно-політичного життя Буковини, член УНДП, посол до Буковинського сейму й Австрійського парламенту (1898-1918). Один з організаторів Вільнодумного союзу у Буковинському сеймі (1903), який сприяв чималим здобуткам українців у адміністративній і культурній сферах. Організатор Гуцульсько-буковинського куреня (1915-1916) — добровольчої формації австро-угорської армії. У Віденському парламенті обіймав посаду заст. голови Українського клубу. Співзасновник Загальної Української ради у Відні (1915) та Української Національної ради у Львові (1918). Прихильник створення автономної Галицько-Волинської держави у складі Австро-Угорщини. Сприяв виробленню вигідних для України умов Берестейського миру (1918). У 1918-1920 pp. М. Василько — дипломатичний представник ЗУНР в Австрії, у 1920-1924 pp. — посол УНР у Швейцарії та Німеччині. []
  7. Разом з листом Вільгельм Габсбург надіслав копію листа Фрідріха Габсбурга до нього. К. Гужковський не виконав прохання ерцгерцога і текст листа та копії листа Фрідріха збереглися разом із усім комплексом листування між Вільгельмом Габсбургом та бароном.

    «Польова пошта 2 лист[опада] 1916

    Копія

    Любий Віллі!

    Велике спасибі за лист від 12, на який я тільки сьогодні мав змогу відповісти, тому що спочатку я повинен був дещо для підполковника Гужковського з’ясувати. Його fiea відома А. О. К. раптово зняли з посади, напевне тому, що він був занадто добрий для румунів.

    А.Н. за його призначення, але саме зараз це неможливо, воно може відбутися лише через деякий час.

    Вашу справу буду мати на увазі. Рішення міського скарбника залежить від попередніх спроб». Отримати ссуду йому як барону буде важко. Підполковника Гужковського я також знаю як хороброго чоловіка.

    У мене все добре. Минулого тижня їздив на … фронт, сьогодні їду до Семиграддя, також побачу там Альбрехта, я вже дуже радію зустрічі із ним, — сподіваюся, у тебе все добре.

    Твій вірний дядько Фрідріх»

    (ЦДІАЛУ. – Ф. Ф. 408, on. і, спр. 567, – Арк. 8-9. Рукопис). []

  8. АОК (Armee Oberkommando) — найвище командування австро-угорської армії. []
  9. Йдеться про німецького імператора Вільгельма II (1888-1918) — імператора Німеччини і короля П русії. Представники іншої гілки Гогенцоллернів — Зігмарінгени (1866-1947) були королями Румунії. []
  10. Лемберг — німецька назва м. Львів. []
  11. Боложинов — селище поблизу Буська (нині — Львівська обл.). []
  12. Ожидів — залізнична станція неподалік міста Золочів, 67 км від Львова. []
  13. К.К. — імперська канцелярія. []
  14. Йдеться про посла Австро-Угорщини в Німеччині князя Конрада Гогенлое (1863-1918), який до призначення на цю посаду з січня 1916 р. очолював міністерство внутрішніх справ Австро-Угорщини. []
  15. «Kurier Codzienny» — інформаційно-політична щоденна газета польською мовою. Видавалася у Варшаві (1866-1939). []
  16. «Діло» — найстарша і тривалий час єдина українська галицька щоденна газета, виходила у Львові протягом 1880-1939 pp. Під час Першої світової війни виходила неперіодично, за радянської влади — закрита. Відстоювала ідеологію народовців, а з 1925 р. — УНДО, хоч і не була офіційним партійним органом. Часто друкувала статті представників інших політичних поглядів. Перший редактор — В. Барвінський, останній (1927-1939, з перервами) — В. Мудрий. []
  17. Очевидно, мова йде про призначення перемиським греко-католицьким єпископом Йосафата Коциловського (1876-1947) — українського церковного, громадського та культурного діяча. Духовну освіту одержав у Львові та Римі. Професор богослов’я і проректор духовної семінари у Станіславові,у 1915-1916 pp.—ректор української духовної семінарії у Кромерижі (Моравія), від 1916 р. — перемиський греко-католицький єпископ. Заснував організацію духовенства «Єпархіальна поміч», Єпархіальний інститут католицької акції, тижневик «Український Бескид», низку харитативних товариств тощо. 1946 р. був переданий польською владою радянським каральним органам. Помер у Лук’янівській в’язниці. []
  18. Берхтольд Леопольд (1863-?), граф — австрійський політичний і державний діяч. 1906-1911 pp. — посол Австро-Угорщини в Росії, 1912-1915 pp. — міністр закордонних справ Австро-Угорщини. []
  19. Пілсудський Юзеф (1867-1935) — польський політичний і державний діяч. Один із засновників ППС, керував її бойовими терористичними групами (1905-1907). У 1914-1918 pp. командував 1-ю бригадою польського легіону у складі австро-угорської армії. У листопаді 1918-1920 pp. — тимчасовий керівник Польської держави, з квітня 1920 р. перший маршал Польщі. Уклав Варшавський договір з УНР. Вів радянсько-польську війну, підписав Ризький мир 1921 р. У 1926-1928 pp. і 1930 р. — прем’єр-міністр Польщі. []
  20. Тут і далі позначка о нерозбірливого тексту []
  21. Голос народу — голос Божий (лат. []
  22. «Українське Слово» — щоденний часопис націонал-демократичної орієнтації, який виходив у Львові 1915-1918 pp. []
  23. Ймовірно, мова йде про імператора Карла І. Див. прим. 5. []
  24. Так у тексті — Слова українськогонаціонального гімну помилково приписані В. Габсбургом Т. Шевченку []
  25. Пасічна — село Надвірнянського пов. (нині — Івано-Франківська обл.). []
  26. В. Габсбург згадує гору Маківка у Високому Бескиді, де 29.04-2.05.1915 р. відбувся перший великий переможний бій УСС (семи сотень І і II куренів у складі 55-ї австрійської дивізії) з російськими військами. Незважаючи на те, що у військових діях загинуло 47 усусів, ця перемога стала знаковою для січових стрільців і сприяла їхній популярності серед української спільноти на чужині. []
  27. Йдеться про установу, що займалася справами генеалогії. В.Габсбург клопотався про підтвердження нобілітації роду Гужковських, наданої у XVIII ст. []
  28. Ймовірно, мова йде про статтю, яку замовив К. Гужковський для «Українського слова», з тією ж інформацією, що й замітка в газеті «Діло». Див. док. № 11. []
  29. Красінський Адаму граф — польський політичний діяч, онук відомого польського поета Зігмунда Красінського. Очолював польський радикально-консервативний напрямок, представники якого протиставляли себе так званим реалістам (Stronnictwo polityki realnej) — консервативному угодовському проросійському угрупуванню. []
  30. Ймовірно, йдеться про призначення австрійського генерала графа Карла Гуйна останнім намісником Галичини. 1.11.1918 р. він передав свої повноваження В.Децикевичу — представнику Української Національної ради ЗУНР. []
  31. Мається на увазі Еріх Діллер — генерал-губернатор австрійської займанщини на українських теренах під час Першої світової війни. []
  32. Ламерун — кандидат на посаду намісника Галичини, відомий своїми антиукраїнськими настроями. []
  33. Шептицький Андрій (1865-1944), граф — видатний український церковний, громадський та культурний діяч, меценат. Від 1900 р. — митрополит галицький та архієпископ львівський, глава греко-католицької церкви. Член Палати панів Австро-Угорщини, у 1917-1918 pp. — посол до Галицького сейму. Член Української національної ради у Відні. Засновник Українського національного музею, Богословської академії у Львові, низки українських благодійних установ, дійсний член НТШ. []
  34. Замість зазначеного тексту до листа додано статтю з невідомої газети німецькою мовою. []
  35. Станіслав II Август Понятовський (1732-1798) — останній король Речі Посполитої (1764-1795). []
  36. Герцоги Кумберлендські — титулатура приналежних до англійської королівської сім’ї. Кумберленд — графство у північно-західній частині Англії. []
  37. Окуневський Теофіл (1858-1937) — український громадсько-політичний діяч, за фахом — правник. Народився на Станіславщині. Освіту одержав у Віденському університеті. Один із засновників Української радикальної партії (1890 р.) та Української національно-демократичної партії (1899 р.). У 1899-1900 pp. і 1913— 1914 pp. — депутат Галицького сейму, у 1897-1900 pp. і 1907-1918 pp. — депутат Австрійського парламенту. У 1918-1919 pp. — член Української Національної ради ЗУНР-ЗОУНР. З 1920 р. продовжив адвокатську практику на Станіславщині. []
  38. Олесницький Євген (1860-1917) — український галицький громадсько-політичний діяч, адвокат, економіст і публіцист. Один з лідерів Української національно-демократичної партії. У 1907-1917 pp. — депутат Віденського парламенту, 1900-1910 pp.— Галицького сейму. Активно відстоював політику консолідації всіх українських політичних сил. Від 1915 р. — член Загальної Української ради. Член редакції газети «Діло», організатор кооперативного руху в Галичині, співзасновник низки економічних організацій. Автор спогадів «Сторінки з мого життя» (1935). []
  39. Меленевський (Басок) Маркіян (1878-1938?) — український політичний діяч. Учасник українського студентського руху. Входив до РУП, її Закордонного комітету. Один з ініціаторів створення і лідерів Української соціал-демократичної «Спілки» (УСДС), входив до складу Головного комітету «Спілки» і редакції газети «Правда». Через поширення антиукраїнських настроїв в УСДС, вийшов з її складу. Один із засновників і член президії «Союзу визволення України» (1914-1917), його представник у Туреччині. Від травня 1915 р. входив до складу Загальної Української ради у Відні. У 1920-х роках виїхав до УСРР, подальша доля невідома. []
  40. Романчук Юліян (1842-1932) — відомий український громадсько-політичний і державний діяч. Засновник і голова Народної ради — політичної організації галицьких народовців, співзасновник і голова Української національно-демократичної партії (УНДП), товариства «Просвіта», НТШ. Депутат та віце-президент Австрійського парламенту, голова української фракції в ньому. Входив до складу УНРади ЗУНР. Петрушевич Євген (1863-1940) — відомий український галицький державний і політичний діяч, за фахом — правник. Належав до Української національно-демократичної партії. У 1907-1918 pp. — депутат Австрійського парламенту, у 1910-1918 pp. — заступник, згодом — голова Українського парламентського клубу. Один з ініціаторів скликання 18.10.1918 р. Української Конституанта у Львові, яка трансформувалася в Українську національну раду на чолі з Є. Петрушевичем і проголосила створення ЗУНР. На Українському трудовому конгресі був обраний членом Директорії УНР. 9.06.1919 р. Українською Національною радою проголошений Диктатором ЗУНР. Після окупації західноукраїнських земель польськими військами уряд Диктатора виїхав до Кам’янця-Подільського, наприкінці листопада 1919 р. — до Відня. Після підписання С. Петлюрою Варшавської угоди уряд Є. Петрушевича продовжував активну міжнародну діяльність по захисту державних інтересів ЗУНР. 15.03.1923 р. екзильний уряд ЗУНР припинив свою діяльність, Є. Петрушевич склав свої повноваження і переїхав до Берліна. Продовжував боротьбу за право українців Східної Галичини на створення окремої держави. []
  41. Жук Андрій (1880-1968) — український громадсько-політичний діяч, кооператор і публіцист. Походив з давнього козацького роду з Полтавщини. З 1901 р. — член РУП, а з 1906 р. — ЦК УСДРП, у 1907-1914 pp. — у Львові, голова закордонної групи УСДРП. Редагував органи українського кооперативного руху в Галичині «Економіст» і «Самопоміч». У 1912 р. заснував Український інформаційний комітет у Львові, який у 1914 р. став основою СВУ. З 1914 р. відійшов від УСДРП, перебував у Відні як член проводу СВУ і співредактор його часопису «Вістник». У 1918-1919 pp. — співробітник українського посольства у Відні, за дорученням гетьманського уряду опікувався долею українських військовополонених в Австрії. У 1919 р. належав до УДХП, був співробітником її друкованого органу «Нове слово» (Зальцведель, Німеччина). У 1920-1930-х роках співпрацював із закордонним центром ЗУНР. У 1930 р. переїхав до Львова, де завідував відділом Ревізійного союзу українських кооперативів. У 1940 р. повернувся до Відня. []
  42. Місто в Далматії, де народився Вільгельм Габсбург. []
  43. Кікаль Франц — підполковник австрійської армії. Чех з походження. У грудні 1916-червні 1917 pp. — комендант легіону УСС. Загинув у бою під с. Конюхи поблизу м. Бережани. []
  44. Цегельський Лонгин( 1875-1950)—українськийгалицькийгромадсько-політичний і державний діяч, журналіст, дипломат. Один із засновників та провідних діячів Української національно-демократичної партії. Редактор часописів «Діло» і «Свобода». Від 1907 р. — посол до Австрійського парламенту, з 1913 р. — до Галицького сейму. У 1914 р. — один із засновників СВУ. Входив до УНРади ЗУНР, державний секретар внутрішніх справ ЗУНР. Брав участь у Трудовому конгресі. У 1919-1920 pp. за дорученням уряду Є.Петрушевича здійснив ряд дипломатичних поїздок до Австрії, Німеччини та Чехії. У 1920-1921 pp. — представник уряду ЗУНР у США, де згодом перебував у еміграції. []
  45. Трильовський Кирило (1864-1941) — український галицький громадсько-політичний діяч, один із засновників та керівників Української радикальної партії й січового руху, адвокат, журналіст і видавець. Освіту одержав в університетах Чернівців та Львова. Від 1907 р. — посол до Австрійського парламенту, від 1913 р. — посол до Галицького сейму. Від серпня 1914 р. — голова Бойової управи УСС, з 1915 р. — член Загальної Української ради у Відні, 1918 р. — член Української Національної ради ЗУНР, Генеральний отаман Українського січового союзу. Після поразки національно-визвольних змагань емігрував до Відня, де працював у кодифікаційній комісії при екзильному уряді Є. Петрушевича. 1921 р. заснував товариство «Січ» у Відні. 1927 р. повернувся в Галичину, тривалий час працював адвокатом у Коломиї. []
  46. «Вісник Союзу Визволення України» — двотижневик, від 1915 р. — тижневик «Союзу Визволення України», який видавався у Відні у 1914-1918 pp. під редакцією В.Дорошенка, М. Возняка і А.Жука, від 1918 р. — видавався під назвою «Вісник Політики, Літератури й Життя». Головні теми часопису: життя на окупованих російськими військами землях Галичини і Буковини, праця СВУ в таборах для військовополонених, події в Україні тощо. []
  47. ГерберштейНу граф — австрійський військовий. Під час Першої світової війни — ад’ютант ерцгерцога Фрідріха фон Габсбурга. []
  48. Клам-Мартінец Генріху граф — австрійський державний діяч. Голова австрійського уряду від грудня 1916 р. []
  49. Бобжинський Міхал (1848-1935) — польський політичний діяч, історик і правник. Професор Ягеллонського університету в Кракові. Очолювана ним Шкільна рада сприяла полонізації українського населення в Галичині. Посол до Австрійського парламенту, у 1910-1913 pp. — намісник Галичини, виступав проти русофільства, намагався досягти українсько-польського порозуміння у справі виборів до Галицького сейму та створення українського університету. Проте через спротив польського духовенства у Львові та польських радикальних політичних кіл досягнута угода (1913) була зірвана,внаслідок чого він подався до демісії. У 1917 р. — міністр у справах Галичини. []
  50. Голуховський Агенор (1849-1921) — австрійський і польський державний діяч та дипломат. 1893-1896 pp. — міністр закордонних справ Австро-Угорщини. []
  51. Бандрівський В. — секретар військово-санітарної місії УНР в Італії (1919 р. []
  52. Форстер — майор австро-угорської армії, у 1918 р. під час перебування ерцгерцога В. Габсбурга в Україні — його ад’ютант і політичний радник. []
  53. Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ) — науково-культурна громадська організація. До заснування ВУАН (1918 р.) фактично виконувало функції української академії наук. Засноване у 1873 р. у Львові на доброчинні кошти, ставило завдання розвитку науки і культури, збереження пам’яток старовини. Складалося з секцій: історико-філософської, філологічної та математично-природничої. Мало друковані органи: «Записки НТШ», «Хроніки НТШ», «Літературно-науковий вістник» та ін. []
  54. Залізняк Микола (1888-1950) — український громадсько-політичний діяч і публіцист. Один з лідерів Української партії соціалістів-революціонерів, один з організаторів студентських громад у Києві та Львові. Співзасновник «Союзу визволення України» (1914), однак невдовзі вийшов з його складу і очолив Закордонний комітет українських соціалістів-революціонерів. У 1914-1918 pp. проводив видавничу і публіцистичну діяльність у Відні. У 1918 р. — член української делегації на мирній конференції у Бересті-Литовському. Голова української дипломатичної місії УНР у Фінляндії (1919-1920 pp.). На еміграції у ЧСР — професор Українського вільного університету у Празі. Автор статей з історії України і спогадів «Моя участь у мирових переговорах у Бересті-Литовському» (1928). Заарештований у 1945 р. радянською військовою контррозвідкою, помер у тюрмі. []
  55. Так у тексті []
  56. Фрідріх фон Габсбург (1856-?) — австрійський ерцгерцог, 1914-1917 pp. — командувач австрійських збройних сил. Відомий своєю жорстокістю до українського населення Галичини під час Першої світової війни. []
  57. Дорошенко Володимир (1879-1963) — український громадсько-політичний діяч, бібліограф і літературознавець. Співзасновник української студентської громади в Москві. Член РУП, до 1911 р. — УСДРП. Автор статей і бібліографічних оглядів у газетах «Громадська думка», «Рада». У 1914-1918 pp. — співзасновник і член президії Союзу Визволення України, головний редактор його видань. Від 1908 р. мешкав у Львові, де до 1944 р. працював у бібліотеці НТШ (від 1937 р. — її директор). Від 1944 р. — в еміграції, у 1949 р. оселився у США. Автор численних літературознавчих статей. []
  58. Липинський В’ячеслав (1882-1931) — видатний український громадсько-політичний діяч, історик, філософ, політолог і публіцист. Народився на Волині. Освіту одержав у Ягеллонському університеті у Кракові та Женевській вищій школі політичних наук. У 1912 р. виступив ініціатором створення Українського інформаційного комітету, який ставив завдання пропаганди ідеї створення Української незалежної держави. У червні 1917 р. — один з організаторів Української демократично-хліборобської партії та автор її програмових документів. У 1918 р. — посол Української Держави в Австро-Угорщині. Залишився на посаді посла в Австрії й за часів Директорії УНР. Подав у відставку одразу після розстрілу полковника П. Болбочана на знак протесту проти політики Директорії. В еміграції жив у Австрії та Німеччині. У 1920 р. став засновником Українського союзу хліборобів-державників. Головний ідеолог і лідер гетьманського руху. У 1920-1925 pp. редагував неперіодичний збірник «Хліборобська Україна». Помер неподалік Відня. []
  59. Trialismus — концепція перетворення Габсбурської монархії у трискладову державу []
  60. Позначки у тексті зроблено автором листа []
  61. Wszechpolacy — прихильники «вшехпольскої» (всехпольскої) націонал-демократичної партії (лідер – Р. Дмовський), яка ставила завдання об’єднання всіх польских територій в одній державі []
  62. Ганкевич Лев (1881-1962) — український галицький громадсько-політичний діяч і журналіст, за фахом — правник. Виступав адвокатом на політичних процесах. У 1918-1922 pp. — співредактор часопису «Вперед». Один з провідників Української соціал-демократичної партії, у 1930-1934 pp. — її голова. У 1918 р. — член Української Національної ради ЗУНР. Останні роки життя мешкав у США. []
  63. Темницький Володимир (1879-1938) — український галицький громадсько-політичний діяч, дипломат, публіцист, за фахом — правник. Народився в сім’ї священика. Навчався в університетах Львова, Кракова та Відня. Активний діяч Української соціал-демократичної партії, у 1914-1921 pp. — голова управи УСДП. За доби Першої світової війни — член Бойової Управи УСС, Головної Української ради у Відні та активний діяч «Союзу визволення України». У січні-лютому 1919 р. — заступник міністра закордонних справ УНР в уряді В. Чехівського,у квітні-серпні 1919 р. — міністр закордонних справ в уряді Б. Мартоса. Після повернення в Галичину в 1922 р. відновив політичну діяльність. Разом з Л. Ганкевичем намагався відродити УСДП у 1930-х роках. Автор численних статей суспільно-політичної тематики в галицькій пресі, праці «Українські Січові Стрільці». Помер у Львові. []
  64. Йдеться про Івана Горбачевского (1854-1942) — визначного українського вченого-хіміка, громадсько-політичного діяча, з 1908 р. — члена Сенату Австро-Угорщини, у 1917-1918 pp. — першого українця-міністра (охорони здоров’я) в австрійському уряді. []
  65. Бачинський Володимир (1880-1927) — український галицький громадсько-політичний діяч, за фахом — правник. Народився на Самбірщині. Напередодні Першої світової війни — депутат Галицького сейму і Австрійського парламенту. Один з лідерів Української нгщіонально-демократичної партії. 1921-1923 pp.— голова Української національної ради, Міжпартійної ради, один з лідерів Української народної трудової партії, згодом — один з лідерів її правого крила, яке виступало за «реальну» політику щодо Польщі в українських землях. 1925-1926 pp. — член Українського національно-демократичного об’єднання, виключений за угодовство. []
  66. Народний дім у Львові — одна з найстаріших культурно-освітніх установ у Галичині. Заснований 1849 р. заходами Головної Руської ради для сприяння національно-культурному розвиткові українців в Австро-Угорщині. Під будинок, за розпорядженням австрійської адміністрації, було виділено площу, де стояв зруйнований у листопаді 1848 р. Львівський університет. Збудований (1851-1864) на пожертви українського населення Галичини. Окрім першої української академічної гімназії та інтернату Народному дому належали видавництва, бібліотека, архів, музей, нумізматична колекція, мистецькі збірки та ін., зібрані та придбані на громадські кошти. Під час окупації Львова російськими військами переважну частину майна, яке належало Народному дому, було вивезено до Росії. Після 1939 р. Народний дім ліквідовано органами радянської влади, його колекції передано до різних наукових та музейних установ. []
  67. Йдеться про москвофільське культурно-освітнє товариство на зразок товариства «Просвіта», засноване у 1874 р. на честь відомого українського галицького громадського і культурного діяча, мецената Михайла Качковського (1802-1872), який не належав до кола москвофілів. При Народному домі у Львові ним була заснована фундація (80 тис. гульденів) на нагороди за твори українською літературною мовою та часопис «Слово». []
  68. Ставропігійський інститут — релігійно-просвітницька громадська організація у Львові, правонаступник Львівського братства. Заснований декретом імператора Йосифа II 1788 р. Підпорядковувався місцевій владі, а його членам було надано статус старшин українського народу з правом патронату Успенською церквою, утримання школи, згодом — друкарні. У другій половині XIX ст. поступово перейшов на позиції москвофільства. У 1914-1915 pp. керівництво інституту підтримало російську окупаційну владу в Галичині, відстоювало ідею єдиного «русского» народу, заперечувало існування української нації. У 1915 р. москвофільське правління інституту емігрувало в Росію і вивезло із собою найцінніші колекції. У 1915 р. австрійська адміністрація призначила для Ставропігійського інституту урядового комісара А. Смулку,який за наказом намісництва 2.02.1916 р. передав управління установою в руки українських національно-демократичних сил. Представники українського національного табору здійснювали керівництво протягом 1916-1922 pp. За польської влади українська управа була розпущена, установи, що належали інституту, повернуті москвофілам. Припинив своє існування за радянської влади у Галичині (1940). []
  69. Ймовірно, йдеться про лист В.Габсбурга до фельдмаршала Е.Бем-Ермолі (див. прим. 119), в якому він характеризував австрійських офіцерів — кандидатів на посаду коменданта УСС. []
  70. Перфецький Роман (1880-1944) — український галицький громадсько-політичний діяч, правник за фахом. 1913 р. обраний депутатом Галицького сейму від Української національно-демократичної партії. У роки Першої світової війни співпрацював із «Союзом визволення України», був його представником у таборах для військовополонених у Німеччині. У 1918-1919 pp. — член Української Національної ради ЗУНР, заст. державного секретаря внутрішніх справ ЗУНР. У 1921-1922 pp. — член екзильного уряду ЗУНР, 1921-1923 pp.— голова Західно-Українського товариства Ліги Націй у Відні. У 1920-1930-х роках — член Українського національно-демократичного об’єднання. У 1935-1938 pp. — депутат Польського сейму. []
  71. Фоліс Йосип (1862-1917) — український галицький громадський діяч і меценат. Греко-католицький священик, депутат Австрійського парламенту від 1907 р. Пожертвував власний будинок і кошти на українську національну справу. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору