«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаІсторія, мова

Розспів чи напів

Яким терміном послуговуватись

Ганна Куземська

У сучасній літературі, що досліджує церковний спів, словами рóзспів і напíв означають те саме поняття: систему спiвiв Православної Церкви, яка обiймає рiзнi гімнографічні групи (стихири, тропарi, кондаки, сiдальнi, iрмоси тощо), покладенi на вісім гласiв, а також незмiннi пiснеспiви («Свiте тихий», «Єдинородний Сине», Херувимська). Увесь цей духовно-пiсенний комплекс має свої особливі естетично-музичнi закони певного походження з властивим їм методом узгодження мелодiї з текстом1.

Отже, поняття системи співів одне, а терміни на її означення різні. Якому надати перевагу?

У нотних книгах ХVІІ–ХVІІІ ст., упорядкованих українцями різних місцевостей, знаходимо як напэ1въ або напэ1лъ, так і ро1спэвъ. Видатні українські музикознавці-практики О. Кошиць, П. Маценко, А. Гнойовий, В. Завітневич та інші відомі діячі діаспори послуговувалися терміном напів. Сучасна львівська школа також обстоює цей термін, вважаючи слово розспів «суто російською формою терміна»2. Ми не бачимо нічого прикрого в запозиченні влучного іноземного терміна, та в цьому випадку варто зазначити, що слово розспів, як і церковнослов’янське ро1спэвъ, значно характерніше для української мови, аніж для російської.

Далі ми зупинимося на цьому докладніше, спочатку ж зауважимо, що розспів (напів), слід відрізняти від терміна нáспів, що означає в церковній термінології мелодію окремих гімнографічних груп (стихир, ірмосів, тропарів, прокимнів тощо) певного розспіву або мелодію піснеспіву, що стала традиційною в богослужбовому вжитку тієї чи іншої місцевості або монастиря. Щоб уникнути плутанини, російські термінологи богослужбового співу ХІХ ст. запропонували розрізняти терміни розспів (російською мовою роспєв) і наспів (російською мовою напєв): першим позначати певну цілісність, а другим — частини, з яких ця цілісність складається (наприклад, наспів стихир київського розспіву). Чи є потреба змінювати цю традицію, впроваджуючи напів замість розспів? Чи справді слово розспів чуже нашій мові та потребує заміни?

Розглянувши це питання, запевняємося, що такої потреби немає: ро1спэвъ — слово цілком українське.

Російській мові не властивий префікс рос-. Із цим префіксом у найбільшому російському орфографічному словникові3 можна знайти лише 9 слів (більша частина з яких застарілі, розмовні чи спеціальні), тоді як українських слів з таким префіксом сотні (див. Словарь української мови Б. Грінченка та Український стилістичний словник проф. І. Огієнка). Префікс рос- аж до 30-х років ХХ ст. українці вживали «перед тихими звуками», серед яких була й літера «п»4. Цей префікс уживали з давніх давен: відомо, що у другій половині XI ст. в Києво-Печерській Лаврі засновано школу, де майстрів церковного співу називали роспівщики5.

Так само не властивий російській мові префікс роз-, із яким знаходимо в тому самому словникові 12 слів. Ці рідкісні для російської мови префікси рос- і роз- з’являються в ній лише під наголосами (раздать — рóздал, разыскивать — рóзыск, разливать — рóзлив, расписывать — рóспись тощо), частину цих слів росіяни вимовляють зараз інакше: рідко від кого можна почути: «рóздал», «рóзлив», а не: «раздáл», «разлúв». Є серед цих небагатьох слів і суто українське — рóзговины, яке вже нині не почуєш від росіян6. Усе це свідчить про нетиповість означених префіксів, наголосів і слів, які увійшли до російської мови скоріш як винятки (можливо, ці форми з’явилися саме на українських етнічних землях або ввійшли в ужиток завдяки численним учителям-українцям, потужного впливу яких не оминула у XVII та XVIII ст. жодна сфера інтелектуальної та художньої діяльності в Росії). Для російської мови нетипово й неприродно вимовляти «рóспєв», і саме тому, попри стійкий опір знавців церковного співу, це слово все частіше замінюють природнішим для російської вимови «распє́в» (з наголосом на «є»).

В українській мові, навпаки, префікс роз- (а раніше й рос-) надзвичайно вживаний. У словниках можна побачити сотні слів, де українське роз- має паралельну російську форму з префіксом раз-: розділ — раздел, розмах — размах, розбиратися — раздеваться; розгомонітися — разговориться; розвій — развитие; розібгати — развернуть тощо.

Не менш уживаним і типовим для української мови є наголос у префіксі роз-: рóзбіг, рóзбіль, рóзбір, рóзбовток, рóзбрат, рóзбрід, рóзвилки, рóзвиток, рóзвід, рóзвідка, рóзвій, рóзвіз, рóзв’язок, рóзв’язь, рóзгляд, рóзговини, рóзголос, рóзданий, рóздвій, рóзділ, рóздорож, рóздум, рóзигри, рóзквас, рóзквась, рóзквіт, рóзклад, рóзкладка, рóзлад, рóзливки, рóзліт, рóзмах, рóзмир, рóзмисел, рóзмичка, рóзмін, рóзмір і ще десятки слів.

Усе це дає підставу припускати, що термін ро1спэв ввели в ужиток не росіяни, а саме українці — законодавці богослужбової музики в Росії — і вимовляли його до середини ХVІІІ ст. як українці, так і росіяни рóспів, а не рóспєв7 (і тим більше не распє́в).

На основі давнього українського терміна роспів виникла сучасна форма — розспів, оскільки нині у нас не піють (від церковнослов’янського: пэ1ти, пэ1ніє), а співають (до речі, слово спів також сягає в сиву давнину8).

Отже, термін розспів має саме українське походження і форму. Цей термін міцно увійшов в українські словники (і навіть у Словник музичної термінології 1930 року, створений у «золоте десятиліття» Музичною Секцією славетного Інституту Української Наукової Мови) як спеціальний церковний, тоді як у жодному українському словникові — як давньому, так і сучасному — немає слова напів в іншому значенні, окрім як «те саме, що наполовину» або «перший компонент складних утворень»9. Для терміна така двозначність — суттєва вада. Значним недоліком, про що вже йшлося раніше, можна назвати й те, що напів і наспів — слова, що означають те саме, тож не коректно вживати їх для означення різних термінів. На відміну від цього, розспів відрізняється від слова наспів саме завдяки префіксові роз-, що надає дієслівній основі додаткового значення завершеності10.

Отже, варто, на нашу думку, для означення цілісної системи богослужбового співу зупинитися на відповіднішому та зрозумілішому українському терміні розспів і послуговуватися ним.

  1. Гарднер И.А. Богослужебное пение Русской Православной Церкви. — М.: Православный Свято-Тихоновский Богословский институт, 2004, Т. І, с. 110 (також див. http://kliros-likbez.churchby.info/uchebnik/rospevy.htm). Гарднер виокремлює чотири найпоширеніші розспіви (напіви): знаменний, київський, грецький і болгарський (усі вони сформовані й виплекані на теренах України: див. И. Гарднер. Богослужебное пение… Т. І, с. 115–116; О. Кошиць. Про генетичний зв’язок та групування обрядових пісень / Головащенко М. А. Феномен Олександра Кошиця. — К.: Музична Україна, 2007, с. 387–288; Лідія Корній. Історія Української музики. Частина перша // Київ—Харків—Нью-Йорк: Вид. М. П. Коць, 1996, с. 159–164). []
  2. Проф. Ю. Ясіновський. Жанри і форми літургійного співу. http://regent.cerkiew.net/index_pliki/Page354.htm []
  3. Руский орфографический словарь (ок. 180000 слов) / Российская академия наук. Институт русского языка им. В. В. Виноградова / О. Е. Иванова, В. В. Лопатин (отв. ред.), И. В. Нечаева, Л. К. Чельцова. — 2-е изд., испр. и доп. — Москва, 2004. — 960 с. []
  4. «Роз перед тихими звуками переходить на рос: росплакатися, росхвилюватися, роскіш, ростерти; під впливом польського правопису у нас часом не міняють роз на рос і пишуть: розкішний, п. rozkoszny» (Проф. І. Огієнко. Український стилістичний словник. Підручна книжка для вивчення української літературної мови. — Львів, Видання української книгарні й антикварні, 1924, с. 343). []
  5. С. Булик-Верхола. Музична лексика Х–ХVІ століть. — Вісник Львівського університету. Серія філологічна. — Випуск 38. — Частина 1.  — Львів, 2006, с. 57–65. []
  6. Варто зазначити, що у словнику Б. Грінченка подано російський переклад цього слова «разговенье», що значно уживаніше й типовіше для російської мови. []
  7. «Спинюсь тут на такому факті. У нас на Вкраїні в старі часи — в ХVІ–ХVІІ та ХVІІІ віках буква э завше читалась як і, і навпаки, часто замість і писали э: камэнь, жэнка, тэлько і т. ін. І от наші учителі-українці по всій Росії і почали навчати — що э пишеться там, де по-українському маємо і… І як це не дивно, правило це було рознесено по цілій Росії і воно кріпко держиться там аж до нашого часу… Пізніше, в ХІХ віці, коли вже забули про вчителів-українців, багато разів знімалася лайка проти цього дивовища — цього чудного в московській мові правила». І далі. Див. Іван Огієнко (митрополит Іларіон) Українська культура. — К.: «Наша культура і наука», 2002, с. 149–150. []
  8. До найдавніших слів належать: співати, піснесловіє, піснеспів; в Іпатіївському літописі 1241 року читаємо: «Славутний співець» Митуса. (Див. С. Булик-Верхола. Музична лексика Х–ХVІ століть. — Вісник Львівського університету. Серія філологічна. — Випуск 38. — Частина 1. — Львів, 2006, с. 57–65). []
  9. Етимологічний словник української мови у семи томах. — К.: Наукова думка, 2004. Т. 4, с. 38; Словник української мови в 11-ти томах / Ред. кол. І. К. Білодід та ін. — К.: Наукова думка, 1970–1980. Т. V, с. 145; Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К.: Ірпінь, 2004, с. 573. Сучасний тлумачний словник української мови / Заг. ред. д-ра філолог. наук, проф. В. В. Дубочинського. — К.: Школа, 2009, с. 430. []
  10. Етимологічний словник української мови у семи томах. — К.: Наукова думка, 2004, Т. 5, с. 104. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору