«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаХристиянство: віровчення та традиціїДоктрина окультизму та християнське вiровчення

Спiлкування з Богом

Назад | Зміст | Далі

Окультні містики практикують контакти з вищими силами і «вихід на Абсолют» усіма можливими методами. Чим більше різнобічного досвіду, тим більше «розширюється свідомість», тим краще. Містик довіряє будь-якому прояву надреального, вважаючи це корисним досвідом та одкровенням («Абсолют являє якийсь із своїх незліченних ликів»). Для чистого контакту з енергіями космосу потрібно увійти у стан медитації: зупинити усяку думку і відкрити свою свідомість для одкровення чи наповнення божественною енергією. Цьому допомагають усілякі психофізичні вправи, певний ритм музики чи дихання, магічні мантри, жертвоприношення, іноді використання транквілізаторів. Медитація дає людині знання таємних сил і законів, які керують у Всесвіті. Люди, які оволоділи цією наукою, називаються посвяченими (учителями, гуру). Не треба просити Бога, тим більше молити, благати — все це принизливо для людини і є ознакою її обмеженості, нерозвиненості, неуцтва. Пізнання Всевишнього — це не благоговійна віра у кожне Його слово та виконання Його заповідей, а сміливе вивчання психофізичних законів Всесвіту та оволодіння ними. Бог — це сила, яку треба здобути і навчитися нею керувати.

Окультні вчителі, що спілкуються безпосередньо з «вищими силами» (духами, «космічними вчителями»), закликаючи людей оволодіти таємними знаннями, допомагають їм стати «свободними» від Бога, пізнати, що Бог як Отець, як Спаситель, як Лікар і як Праведний Суддя їм не потрібен у досягненні своєї мети, в їх самоствердженні та самообоженні. Віра в себе тут підміняє й повністю витісняє відповідальну віру в Бога Отця і Сина і «принизливу» залежність від Нього. Спокусливе бажання виглядати дорослим, незалежним, розвинутим і самому мати владу і силу — перемагає неефектну християнську перспективу бути дитиною Божою, другом Божим і вічним учнем Христовим. Отже, покаяння, жалість, співчуття, милосердя — усі найголовніші християнські чесноти, уся праведність — не тільки непотрібні, але й стають на заваді того, щоб відчути себе богопросвіченим. Кого благати? Перед ким каятися? Окультний містик здобуває одкровення своїми зусиллями, з математичною точністю серією прийомів здобуває владу і силу, права і можливості (поклоніння вогню, зіркам, тваринам, деревам, запроваджені в деяких окультних сектах, — це не виявлення почуття, а магічний ритуал: комплекс дій, якими забезпечується корисна взаємодія з іншими світами). Усе механічно точно, розраховано: я Тобі — виконання Твоєї волі, Ти мені — сокровенні знання і надприродні сили; але я і Ти — це одне й те саме, тому мені треба тільки відкрити в собі бога, і коли я навчуся слухати сам себе, коли я стану Абсолютом, тоді збагну таємницю буття, заспокоюся, і не буде для мене нічого неможливого. Відкриття «внутрішніх можливостей» гарантує здобуття важелів влади над своєю «долею», своїм здоров’ям, стихіями світу та усім всесвітом.

Керівництво у вихованні «розвиненої особистості» потрібно лише на низькому ступені розвитку свідомості, а відчувши свою божественість, можна діяти вже й за власним розсудом.

Дуже важливо те, що існує багато рівнів посвячення у сокровенні таємниці Абсолюта (окультні організації мають відрегульовану і приховану багатоступеневу структуру, організовану секретність та чіткі методи просування по сходах посвячення в таємниці Абсолюта). Те, чого навчають початківців, може бути прямо протилежним тому, що відкривають досконалим: «Наши обязательства далеко превосходят ваше разумение, и Наша работа совершенно различна от работы Наших учеников»1 (звідси, наприклад, лояльно-зневажливе віротерпіння до всіх релігій для «широких мас» з рясним використанням християнської термінології, — і категоричне заперечення християнського Бога і віровчення для «посвячених»). Через цих посвячених, своїх пророків на землі, космічні вчителі наполегливо стукають у наші душі, пропонуючи свої послуги: «Откройте себя для Нашей мощи, только тогда Мы можем работать через вас. Ваш труд — в очищении и расширении каналов, через которые Мы — ваше истинное „Я’ — можем работать в мире теней»2. «Узрите Нашу цель, как помогающую человечеству реализовать его возможности»3. Для того ж, хто вже навчився спілкуватися безпосередньо з духами, загальні закони (закони моралі) скасовуються: вони вже «вище цих законів». Вони вже — медіуми — посередники між Космосом і людьми. Вони виконують волю Космоса, якою б вона не була, бо гріха й праведности не існує, а все веде до Досконалості. Тож, медіуми — на порозі посвячення у найвищий ступінь. Ще крок — і вони зіллються з тим, хто є всім і нічим.

Християнським подвижникам цей досвід вичерпно відомий, відомий до найменших подробиць. Описами подібних контактів з надреальністю і відкриттям «своїх можливостей» наповнені життя святих, отечники, монастирські патерики, також, напевно, більшості християн ці контакти відомі з власного досвіду, але християни не тільки не вважають таке «розширення свідомості» і спілкування з космічними керівниками богоодкровенними й корисними, але, навпаки, — безумними та достойними багатьох сліз. «Улюблені, не всякому духу вірте, — благає Апостол, — але випробовуйте духів, чи від Бога вони»4. Виявляється, що не тільки Дух Божий може промовляти до людини. Апостол застерігає від духу богоборчого, якого названо в Євангелії «людиновбивця», «лжець і отець неправди». Він не є якийсь непізнаний — відомі всі його ознаки, прояви і властивості, інакше його неможливо було б відрізнити від Духа Божого, але, дослідивши його дії, «випробувавши» його, можна впізнати: це — його дихання, його слова, його діла; «щоб не заподіяв нам шкоди сатана, бо нам відомі його наміри»5. Названо його лжецем і лукавим не тому, що він говорить тільки неправду (інакше б йому ніхто не вірив), а тому, що говорить хитро, підступно: 1) сплітаючи правду з неправдою, заплутано, майстерно видаючи біле за чорне, і навпаки, зваблюючи людину спокусливими думками і щедрими обіцянками, і 2) обов’язково за плату відступництва від Божих заповідей і шляхів. Слово «диявол» означає обмовник, наклепник, бо він обмовляє Бога і людей «день і ніч» (постійно, недрімно), говорить те, чого насправді немає, лжесвідчить, і лжесвідчить з певною метою, а саме: заради помсти Богові через Його улюблене творіння, заради влади над цим творінням, заради поклоніння й слави, рівних Богові, у задоволення ненаситної гордині та жадання зла. Навіть коли він і говорить правду (як, наприклад, коли устами біснуватих називав Ісуса — Христом, Сином Божим, або апостолів устами служниці віщунки — слугами Бога Всевишнього), то говорить це не з добрим наміром, тому Господь і апостоли суворо забороняли йому «провіщати». Його прояви — неперервне лицедійство (він може з’являтися у вигляді тварин, чудовиськ, незнаних істот, чоловіків і жінок, живих і вже давно померлих, може говорити різними голосами, виступати в ролі рятівника, пропонуючи свою допомогу і навіть з’являтися в образі ангела світла, як про те свідчить Святе Письмо). Контакти з ним, захоплення його ідеями завжди призводять до нещастя (їх плоди — богозабуття, байдужість або знервованість, страх чогось неминучого або безумна самовпевненість, божевілля, богохульство, зневіра, відчай, самогубство). Так першим людям він запропонував стати як боги, всього лишень за порушення Божої заповіді, і вони (відразу пізнаємо плоди диявола), спокусившись цими думками, не тільки не стали як боги, але втратили й те, що мали: безцінну чистоту і щастя богопізнання, із безсмертних зробилися смертними. І досі ця ненова ідея «діє», і, спокусивши людину, призводить до тих самих наслідків. Також усякі «штучки», на зразок пересування предметів і гіпнотичні чудеса (не справжні, а в уяві), надприродна сила диявола і його наполегливе бажання передати людям свої «знання» (не безкорисно, звичайно, а за душу людську, за владу над нею), його підступність, ненаситне жадання крові: вбивство духовне і тілесне, безжалісність, похіть, лютість, несамовита заздрість — усе під гаслами справедливості, свободи й щастя. Все це відомі його прояви, характерні його прояви, які нічого спільного з Божим Духом не мають, хоч би якою маскою вони не прикривались.

У розділі «Спілкування з Богом» так багато місця відведено сатані («сатана» означає «противник») саме тому, що противник Божий ніяким іншим чином не діє, як тільки намагаючись замінити спілкування з Богом спілкуванням із собою, намагаючись перекрити собою небо, — тому що поки людина слухає Бога, вона в безпеці, а як тільки це спілкування припиняється, одразу ж на спорожніле святе місце збирається усяка нечистота, пропонуючи свої послуги. Людина, що віддається диявольському впливу та переймає його гру, що вважає образ сатани образом Божим, мовою християнських подвижників називається «знадженою». У стані знадження людина живе ілюзією, оманою і стає предметом знущання диявола, посміховиськом і жертвою його лицедійства. (Хоча далеко не всі знаджені такі вже несвідомі. Справжні посвячені знають, куди вони йдуть і хто ними керує: «Великий Посредник Магии, Mysterium Magnum, Астральний Свет есть именно то, что Церковь называет Люцифером (диаволом)», «Именно сатана является Богом нашей планеты и единым Богом», «высочайшим божественным Духом, Оккультною Мудростью на Земле»6). Іноді знадження буває грубим, неприхованим, відверто богопротивним, іноді прихованим, що знаходить згоду на перелюб з гріхом лише у серці людини, так що розпізнати його може тільки досвідчений у духовному житті подвижник.

Не можна обминути в цьому розділі надзвичайно важливий біблійний термін, невідомий окультним містикам, хоч він є одним із засадничих для розуміння правильного спілкування з Богом: це поняття духовного перелюбу. Перелюб є і деградацією, і деформацією — тяжким спотворенням людського достоїнства. У Святому Писанні Господь незмінно показує, що перелюб — це смертний гріх, тобто такий, що погубляє душу і призводить до духовної смерти. Господь називає Себе Нареченим, а людство (народ, Церкву Свою чи окрему людину) — нареченою. У пророків цей образ вірного Жениха і нареченої, яка почала блудити, описано з надзвичайною силою. Господь вірний, але наречена не вірна. У боговідступництві вона шукає інших богів, які осквернюють її і вбивають. Ідолопоклонство, магію, чарівництво в усіх його формах Господь називає не інакше, як перелюбом, блудом, похіттю, злодіянням. Тому спілкування людини з Богом і з’єднання її з Богом у сокровенному союзі любови відбувається не так через розум (науку), почуття, добрі діла — усе те, що зрозуміле для людини і цілком логічне, — як через ВІРУ (як вияв любови, засвідчення любові та перехід від людського обмеженого мислення і світосприймання до надлюдського, незміримо вищого — Божого). Віра містить у собі вірність і довіру, без яких любові немає. Коли християни кажуть про спасительність віри, про всемогутність віри, то мають на увазі віру не у «будь-що»: віру не в себе, не у прогрес, у народ, у світле майбутнє чи Закони Всесвіту, а тільки віру в Бога, в Його милосердя та справедливість, піклування й любов, віру Його Слову, яке ніколи не зраджує. («Воля Того, Хто послав Мене є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне; і Я воскрешу його в останній день»7). Взаємодією віри людської і благодаті Божої живе Церква, і це настільки могутня сила, що «ворота пекельні не подолають її»8. Віра просвічує людину, навчає любові та правді Божій, викохує «потаємну людину серця в нетлінній красі лагідного і мовчазного духу, що дорогоцінне перед Богом»9. Образ Пречистої Божої Матері і всіх святих протистоїть образу великої блудниці. «Зведи очі свої на пагорби високі (місця, де юдеї — народ Божий — поклонялися поганським богам) й розглянься: де ти не злягалася? Опоганила край блудом своїм і злобою своєю… Чи бачив ти, що зробила зрадниця Ізраїлева? Вона ходила на кожне узвишшя й під кожне дерево ряснолисте, й там блудувала. І хоч невірна її сестра Юдея й бачила, що Я відіслав Ізраїлеву дочку за всі її блуди і дав їй розвідного листа, — вона все ж таки не злякалась, а пішла й собі заходилася блудувати. І блудуванням своїм легкодумним опоганила землю, і зчиняла перелюб з каменем та деревом. Та навіть по всьому тому зрадлива сестра її Юда не всім серцем, а тільки лукаво, до Мене повернулась, — слово Господнє… Визнай лише свою провину, бо ти була невірна Господеві Богові твоєму: розтринькала ти любов твою з чужинцями під кожним деревом ряснолистим і Мого голосу не слухала… Поверніться, о відступницькі діти, — слово Господнє, — бо Я ваш Владика. Верніться, о відступницькі діти, Я вилікую ваші відступства!.. Діти твої Мене покинули й присягаються лжебогам. Коли Я ситив їх, вони перелюби чинили і купами юрмились коло дому блудниці… Твоя ж власна безбожність тебе покарає, і твої відступства докором тобі будуть. Знай же й зрозумій, яке це лихо, яка гірка ця річ, що покинула ти Господа Бога твого»10.

Саме через те, що праведники зберегли вірність, тобто не втратили Господа, вони й можуть не сплутати Його з кимось (чимось) іншим. Вони розрізняють голос Божий і голос не-Божий. І саме тому, що богоборчі істоти дуже часто намагалися цей голос і цей образ замінити собою, вірні навчилися викривати їх. Ця наука відкрита й не складна, було б лише бажання людини не бути обманутою (що називається біблійною мовою: любити правду), — тоді не важко з досвіду святих, а далі й на власному досвіді, навчитися відрізняти Божий Дух від безсоромної фальшивки11.

Християнам відомо, що диявол не живе на небі, дочасно йому відведено місце піднебесся (тобто того небесного, космічного простору, якому так беззастережно звіряються окультні містики, дослухаючись до його голосів); що «горе тим, що живуть на землі і на морі, бо зійшов диявол до вас з великою люттю, знаючи, що небагато йому лишається часу»12; що «диявол ходить, рикаючи, як лев, шукаючи, кого б поглинути»13; що він не дрімає, що велика сила і підступність його. Знаючи все це, християнські подвижники ніколи не звірялися йому, обмовнику і вбивці, та застерігали своїх учнів і всіх побожних людей, забороняючи їм довіряти всіляким спокусливим думкам, голосам, видінням і снам. Багатющий досвід християнського спілкування з Богом і боговидіння витікає зовсім з іншого джерела! Не людина йде і здобуває собі знання та силу (бо це шлях гордині й погибелі), а Господь приходить до людини на її сердечні благання.

Людина може спілкуватися з Богом тільки через молитву. Але входити в невидимий духовний світ вона може також і через медитацію. Оскільки багато хто плутає їх, називаючи медитацію молитвою і навпаки, наведу характерні їх відмінності:

  1. Молитва всебічно захищає людину від царства омани і його духів.

    Медитація розкриває і повністю оголює людину перед світом духів. Знімаючи Богом даний «шкіряний одяг»14, залишає її всебічно беззахисною перед духами ілюзії, небуття й ненависті.

    • Медитація вчить зупинити всі думки і залишити голову порожньою.

      Молитва також вчить зупиняти й відкидати думки під час молитви з однією «маленькою» відмінністю: ніколи не залишати голову порожньою. Відкидати можна всі думки, крім однієї — про Бога. Бо коли дім порожній, будь-хто може увійти і оселитися в ньому. Коли ж у домі Господар, Якого ніхто не може перевершити в силі, тоді ніхто не зможе влізти, щоб обікрасти оселю. «Коли нечистий дух вийде з людини, то блукає по безводних місцях, шукаючи спокою, і не знаходить; тоді каже: повернуся в дім мій, звідки я вийшов. Та, прийшовши, знаходить його незайнятим, заметеним і прибраним; тоді йде і бере з собою сім інших духів, лютіших за себе, і, ввійшовши, живуть там; і буває для тієї людини останнє гірше першого»15. «Несомненно, что падшие духи могут входить в души и жизнь людей, сознательно к ним обращающихся. Несомненно, что христианин (крещенный человек), обратившись к оккультному миру за каким-либо чудом, рискует получить „обслуживание по полной программе“, вплоть до одержимости»16.

    • Медитація вводить людину у стан позасвідомості.

      Техніка медитації полягає у «відключенні» свідомості та відкритті позасвідомого джерела «безмежних людських можливостей» — щілини у світ духів. Це техніка зосередження на своїх відчуттях, переживаннях і образах, які виникають у такому стані; певними психофізичними вправами людина вводить себе у транс (непритомність, нестяму), в якому відбуваються з нею невідомі зміни: гострі переживання, несподівані видіння, відчуття незнаної доти сили, легкості; виникають якісь видіння, чуються голоси, які можуть сповіщати майбутнє, застерігати від чогось, пропонувати покровительство і т. ін. Усе це молитва категорично забороняє, як відхід від Бого-спілкування у вкрай небезпечний світ омани і знадження.

      Молитва здійснюється тільки у цілковитій свідомості.

      Весь труд молитви і вся «техніка» молитви полягає в тому, що людина, з належною пошаною звертаючись до Господа, свідомо промовляє слова молитви, тобто розуміє, що говорить, і всією силою душевною однодумна з тим. Без свідомості (тверезості серця і розуму) молитви немає. Навіть на тій висоті, де зникають слова і починаються «мови ангельські», — свідомість не покидає людину.

    • І в медитації, і в молитві є поняття «самоконтролю», але:

      У молитві самоконтроль — це відкриття і викриття совісті перед Богом, підпокорення неслухняного розуму та неслухняного серця молитві, тобто духовний труд, і навіть невидимий, непомітний духовний подвиг.

      У медитації самоконтроль — це техніка досягнення певної мети: як скласти руки, ноги, як дихати, де і в якому вигляді уявити енергію, куди її спрямувати, де накопичити, на чому зосередити увагу. Після здійснення всього цього ритуалу людина радісно помічає, що в ній з’являється якась незнана доти сила, її охоплюють незнані доти відчуття. При тому вона не замислюється, що ця сила не вимагає від неї духовної праці, але заохочує її пізнавати істину чи лікувати здоров’я (залежно від призначення медитації), обмежуючись лише фізіологічними вправами з підключенням уяви17.

    • Молитва лікує розум.

      Медитація поглиблює хворобу:

      Розум дуже часто заводить людину у глухий кут або в лабіринти нерозв’язних протиріч. Розум сам зраджує себе: відмовляється від того, у чому вже був упевнився, забуває сьогодні здоровий глузд, що його вже мав учора. Молитва зцілює хворобу розуму. Молитва, що здійснюється завжди у повному розумі, зміцнює, розширює й організовує його. Усі відкриття, які пізнав він під час молитви, не змінюються, не заперечують одне одного, але тільки стверджують певність і правдивість пізнаного. Усе, що написано у православних «сухих» катехизисах (віровченні) оживає і стає власним досвідом розуму тільки дією молитви, а не шляхом логіки й філософії. От чому всі молитвеники були тверді у вірі, ясні розумом у найскладніших речах, немінливі, нехитрі, премудрі, так, що й їхні противники не могли заперечити їх святості, хіба тільки обмовити («бо Я дам вам уста і премудрість, якій не зможуть противитися, ні суперечити всі супротивники ваші»18).

      Медитація, посилаючись на недосконалість розуму, пропонує свої методи його лікування. Але що більше людина медитує, то дужче зростає, поширюється й загострюється її розумова хвороба непевності. Метод медитації простий і спокусливий своєю оригінальністю: треба довести свій розум до абсурду, до такого стану розслабленості, в якому він починає погоджуватися з тим, що він ні на що не здатний. Тоді все, що його турбувало, стає умовністю. Це лікування методом вбивства: немає болю — немає проблеми. Люди, які серйозно займаються медитацією, яскраво показують її плоди: їх нічим не здивуєш, вони на все таємниче посміхаються, кажучи: і це правда, і це правда, і це правда — на речі протилежні. Усе правда і неправда одночасно. Єдине, що вони можуть заперечити, то це те, що є істина непохитна, незмінна й об’єктивна, але й за це вони не стануть змагатися й стверджувати — немає заради чого. Їхня істина цілком відповідна ідеології окультизму: правда в тому, що ніякої правди немає.

  2. Молитва — свідоцтво духовної вірності і служіння.

    Медитація — свідоцтво духовного блуду і самозадоволення:

    Молитва є зверненням до Єдиного Небесного Жениха19 (до Того, від Кого вона отримала життя, Хто створив всесвіт, перебуваючи Єдиний над ним, перебуваючи у всьому і ні з чим не зливаючись), це є свідоме виявлення вірності Йому і розмова з Ним. Образно кажучи, Царська наречена — душа людська — бажає бачити Царя Слави — свого Нареченого, не може і не хоче задовольнитися ніким і нічим, крім Нього; без Нього не може жити, Йому відкриває душу, Йому вірить більше за всіх і більше за все на світі боїться втратити Його.

    Медитація — це не-звернення ні до кого і одночасно відкриття себе перед очима усіх, знімання одягу перед усіма: «Сило, прийди!» тобто: «Я бажаю що-небудь відчути, що-небудь побачити — відкрийтеся мені, Сокровенні Таємниці Сили і Влади над Силами!20 Хочеш — приходь ангел, хочеш — приходь демон, хочеш — Сам Бог — мені байдуже, ви всі для мене однакові й не це має для мене значення». Це праця для себе і заради себе. Навіть коли медитація і закликає когось конкретно: (крішнаїт — Крішну, івановець — Учителя-бога землі, учасник трансцедентальної медитації — когось з пантеону поганських богів), то це не є виявленням вірності навіть цим конкретним богам, а використанням їхнього імені, як загального: під Крішною розуміємо духовну силу (енергію) певного характеру, це може бути і Крішна, і Будда, і Шивва — і ціла низка духів-близнюків, яких контактер сам не завжди розпізнає. Так само у івановців — закликання Учителя — це є те саме закликання Сили. Медитація є використанням бога як енергії, як засобу для здійснення своєї мети. І хоч усі окультні містичні практики діють під гаслами пошуку істини, але практично мають на меті здобуття влади і сили та все вищих «духовних» рівнів задля розширення тієї самої влади і сили.

    • Медитація сприяє розвитку ставлення до самого себе і до людей, як до предметів, енергій, деталей механізму, розвиває внутрішню байдужість.

      Молитва оживотворює в серці того, хто молиться, милість, співчуття, найтеплішу духовну любов до кожної людини, жалість і любов до своєї душі, розвиває внутрішню небайдужість.

    • У медитації створюється ілюзія автоматизму: натиснув на таку «кнопку» — система певним чином спрацювала.

      У молитві ніколи немає автоматизму; це — живе спілкування, взаємини волі людської та волі Божої, Отцевої. Умовно кажучи: якщо це молитва прохання, то іноді Господь дає набагато більше, ніж людина просить і взагалі може собі уявити, іноді дає те, що просять не за словом молитви, а за змістом. Іноді дає одразу ж, іноді згодом — усе з дивовижним незбагненним, але відчутним піклуванням за наше життя (вічне життя).

    • Медитація народжує недовіру до Бога, згодом — зневіру і, нарешті, невірство. Результатом медитації — є завжди втрата Бога.

      Молитва, що глибша й чистіша, то збільшує довіру до Господа. Результатом молитви є знайдення Бога.

      Християни знають багато випадків, коли Господь приймав і недосконалу, невмілу молитву, і навіть тільки бажання молитви того, хто ще не знав молитви, обдаровуючи людину відвідинами Своєї щедрої благодаті; але не знають такого, щоб Господь прийняв медитацію: відкрив би через медитацію те, що відкриває всім Своїм святим і навчив того, чого навчає Своїх синів. Усі космічні й внутрішні дослідження та сокровенні пізнання не дають найменшого уявлення про Бога, якого знають християнські боговидці. У медитації немає Бога. Він не з’являється у цьому світі.

    • Медитація не знає славослів’я. Чим ближче вона знайомиться зі своїми духами, покровителями та вчителями, тим менше у неї виникає бажання хвалити їх, іноді вони навіть не заслуговують у медіума елементарної пошани. Ставлення до «вищої сили» можна окреслити захопленням: «От сила!», «От розум!», «От влада!». Під усіма поняттями, під усіма гаслами, під усіма авторитетами захована зневага до тих самих понять, авторитетів і гасел.

      Молитва щедро славословить Бога, і чим ближче споглядає Його в молитві духовними очима, тим більше сповнюється найщирішої, невимовної пошани, яку називають благоговінням. Похвала є ділом праведним. Немає такої похвали, якої «не заслуговував» би Господь, Його неможливо перехвалити. Тому й ангели, будучи істотами свободними й чистими від зла та неправди, славословлять Бога день і ніч за своїм власним бажанням, за покликом серця. Хто побачив Господа духовними очима (наблизився до Нього), той не може Його не славословити — це гаряче сердечне духовне почуття, народжене богопізнанням, потужнє, тихе, благоговійне. Нарікання на Господа — це завжди лжесвідчення: звинувачує Бога тільки той, хто Його не знає.

    • Медитація, як найвищий ступінь богозабуття, найвищою мірою не знає подяки.

      Молитва ж, чим вона чистіша та вища, чим ближче прозирає святість Божу, тим більше сповнюється живої, гарячої, невимовної подяки.

    • Медитація заспокоює людину, присипаючи її совість чарівним світом видінь і самостійного «вдосконалення», запевняючи її у тому, що вона має великі перспективи, що все йде по плану і їй нема за що турбуватися, або що вона вже спасенна, і досягла високого рівня духовності. Умовно кажучи, людина, сидячи у багні, бачить себе, як щось світле, визначне, талановите, велике і майже обожнене. Медитація виховує духовну млявість. Від правдивого звинувачення, від викриття таємних та явних гріхів така людина швидше ховає голову в пісок ілюзорності всього, умовності понять та рівнооманності усіх поглядів.

      Молитва пробуджує дух людини від гріховного сну до покаяння. Що чистіша молитва, то яскравіше сяє в людині світло Боже, викриваючи у совісті все затемнене й нечисте. Що було приховано в пітьмі — тепер виявилося і виявляється щодалі ясніше від наближення до джерела світла — Господа.  Молитва виховує духовну мужність, щоб визнати цю правду: «так, оцей мій бруд, ось це гидке, що приховалося в мені, я маю викинути, вичистити, і не заспокоюся, поки не позбавлюся цього негідного, бо воно не сумісне з Твоєю чистотою, Світло істинне!». Тут — постійна боротьба з нечистотою, сповідництво свідомого протиборства нечистоті, гріхові, злу, до останнього подиху — непохитне визнання, прагнення чистоти, праведності. «Перебувати в мирі з Богом неможливо без неперервного покаяння»21. Тут — ніякого самооблещення щодо моментального зцілення й відновлення душі, ніякої ілюзії безкровної боротьби з гріхом, ніякого бажання забуття, самовиправдання та «втечі» від Господа.

    • Молитва — це зростання в Бозі.

      Медитація — це гра з вогнем. З вічним вогнем.

      У молитві людина, як дитина, звертається до Небесного Отця тією мовою, якою вміє, а Небесний Отець відповідає їй незбагненно, просвічуючи, оживотворюючи, перероджуючи її душу. Виховує її для небесного життя, загоює її гріховні рани — усе це незбагненним чином і промислом, як належить Незбагненному. Ця дитяча простота молитви надійно захищає людину від піднебесного царства омани: повітряних палаців, фантастичних світів, ілюзорних злетів та розчарувань, лицедійства, підступних хитрощів, лукавого вчення.

      Медитація «сміливо» входить у це царство, сподіваючись на свої сили, вступає у контакт з його мешканцями, знайомиться з ними, навчається великим таємницям «більш розвиненої цивілізації», чує «небесні» голоси, радіє такому своєму вивищенню й таким своїм духовним здібностям, і з цієї радості вірить, що вони саме ті, ким назвалися (О. Реріх, наприклад, розмовляла з духами «и Тер., и Тарь Китайской, и Мох., и Лао Цзы, и Вог., и Конфуция, конечно Будды и Хр.»22). Незважаючи на таку впевненість, усіх окультних містиків об’єднує одночасно з обожненням своїх вчителів — підозрювання їх у неправдомовності, недомовленості та якомусь таємному розрахунку (хоч цю підозру призначено не для реклами і проповіді, а для бесіди серед однодумців, про що дізнаємося з листів, повчань учнів, творів «для обраних»).

      Наспілкувавшись з усіма «просвітителями людства», наслухавшись нечуваних відкриттів «істини» та планів щодо спасіння цивілізації; побачивши всі світи, всі виміри, минуле й майбутнє, переситившись відносністю «Божества» — чи захоче така людина відкрити Євангеліє, щоб почути слова застереження, почути голос Божий, до чого Він закликає, від чого спасає людство і який шлях вказує? У такому захопленні, у такій екзальтації ні Святому Письму, ні «хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять»23.

    • Сокровенна містична практика медитації не відкриває людині нічого такого, що не знала б до того окультна раціоналістична думка, здобуваючи ті самі знання шляхом філософії. Жодного відкриття! Змінюється іноді форма, усі ж засади окультного вчення, незважаючи на вічну претензію новизни й відкриття, залишаються незмінними з давніх давен. Для чого ж потрібна медитація? Вона змінює саму людину. Вона розкриває перед злими духовними істотами ті двері, які самі вони відкрити не можуть. Знімаючи із себе всілякий захист, яким охороняє людину Господь, вона впускає в себе духа (іноді легіон духів, як про це сказано у Євангелії), який відтоді насильницьки володіє нею, зомбує її, тобто підпокорює душевні, тілесні та мисленні сили, віднімає свободу волі та змушує чинити свою волю24. У стані одержимості людина, як відомо, має надприродну силу і може чинити всілякі фокуси для зваблення глядачів25. Біда в тому, що позбавитися цієї сили набагато важче, ніж «оволодіти» нею.

      «Істинно, істинно кажу вам, — застерігає Спаситель, — хто входить в кошару овечу не дверима, а десь перелазить, той злодій і розбійник». «Я є двері, — стверджує Господь Ісус Христос, — хто через Мене увійде, той спасеться, і увійде, і вийде, і пасовище знайде. Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити і погубити. Я прийшов для того, щоб мали життя, і з лишком мали. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене»26. Усі святі споконвіку запевнялись в істині цих слів, і засвідчували перед усіма: так, якщо йти цими дверима, то побачиш Отця Небесного, Спасителя і Духа Істини. Але окультні містики, блукаючи у багатопросторових сферах, образно кажучи, в межах однієї «кімнати фокусів», не можуть знайти ці двері до Бога. Не знайшовши — заперечують, висміюють і хулять те, чого не знають. Відомий вислів Будди: «Я дійшов до самого кінця — і нікого там не побачив». Пустота, холод, підступність, безнадійність, примирення зі злом, відпадіння від Бога, богозабуття, богохульство — ось мета, до якої різними шляхами веде медитація — техніка самогубства в яскравій обкладинці з написом: «Пошук Істини».

      Молитва також не відкриває людству нічого нового — було б дивно для неї, пізнавши Незмінного, претендувати на відкриття нових істин чи доповнення старих. Але для кожної окремої людини молитва — це єдиний спосіб власного відкриття істини й пізнання її. Тільки молитва розкриває людині розуміння Слова Божого, тільки молитва навчає істинній науці й дає справжню освіту, тільки молитва зцілює духовні, душевні й розумові недуги, з’єднує роз’єднане, оживотворює мертве; тільки молитва, не маючи за формою жодної сенсації й відкриття, по суті сповнює життя людини неперервним відкриттям невичерпного Слова Божого. Не будучи нічим новим, молитва цілковито оновлює життя людини; і так, як колись у мертве тіло Господь удмухнув Свого духа, оживотворивши людину, так і молитва замертвілу нашу душу робить живою душею, скам’яніле серце — живим, а холодний, темний дух перетворює на божественне полум’я любові, віри, просвіти у Господі. Молитву дано людині, як їжу духовну, завдяки якій ніколи не припиняється в людині істинне її життя — життя духу. «Цей рід (бісівський), — каже Спаситель, — виганяється тільки молитвою і постом»27. Також молитву й піст називають двома крилами, без яких неможливо піднятися до Царства Небесного. Найвищий рівень молитви — «піднесення», коли людина «у дусі», тобто коли вона взаємодіє із Духом Святим. Дух Святий ніколи не підневолює людину. Її свободна воля, як було вже сказано, залишається недоторканою. Дух Святий лише співприсутній людині, як Улюблений, як Учитель, як Всемогутній Спаситель, Він освячує Своєю присутністю все життя людини, роблячи його наче небом на землі. Але варто людині відступитися від Нього, внісши у серце смердіння гріха, — як Пречистий Дух відходить (не залишає, а лише віддаляється), і ця втрата невимовно гірка для людини, що пізнала присутність Божу. Тому святі Божі до останнього подиху зберігають цнотливу смиренність серця, щоб не відштовхнути Духа Святого негідною думкою чи словом, чи ділом і не залишитися без Радості понад усі радості.

Корисливість — щирість, «ділові» стосунки — любов, безсоромність — сором’язливість, похітливість — чистота, сміх — радість, нечуйність — зворушення, екзальтація — мир Христовий, самовиправдання — покаяння, самозадоволення — жертовність, правда мінлива — правда вічна… Цей перелік можна було б продовжувати, але і цього досить, щоб зрозуміти: медитація і молитва ведуть у різні боки, спілкуються з різними духовними істотами. Те, чого навчає Господь у молитві, — непридатне для медитації, також те, чому навчають духи, — не може знадобитися у молитві. «Між нами і вами, — як сказано у Євангелії, — утверджена велика безодня». Тільки в цьому житті її можливо ще перейти. Для того, щоб від медитації перейти до молитви, треба довго лікувати душу від самовпевненості, примар, блудних пошуків знамень, підозрінь і хули, до яких вона звикла. Так само для того, щоб від молитви перейти до медитації, треба зректися Господньої правди і прийняти її за умовність.

«Умна молитва» (славнозвісна «Ісусова молитва»), так само як і всяка молитва, не має нічого спільного з медитацією, і навіть є найбільшим її запереченням, бо, досягаючи самого неба (Царства Божого) і споглядаючи неосяжні красоти Божі та Бога у славі, свідчить усім про істинність кожного слова Євангельського, про Бога «Церковного»: незмінного, істинного і премилосердного.

Окультне божество глухе до благання, до сліз, до покаяння; а Господь Бог Сам просить і молить нас, не покидає розкаяного грішника і не перестає любити; «уболіває за жорстокість сердець наших», Сам плаче через наше відступництво («І коли наблизився до міста, то, дивлячись на нього, заплакав над ним»28. «Єрусалиме! Єрусалиме! Що вбивав пророків і камінням побивав посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах пташенят своїх під крила, і ви не захотіли! Ось, залишається вам дім ваш пустий»29. «Про Ізраїля ж каже: цілий день Я простягав руки Мої до народу непокірливого і впертого»30), і нас навчає вболівати за всіх і за свою душу, яка дорожча за цілий світ: «Просіть — і дастся вам»31, «серця упокореного і смиренного Бог не відкине»32.

Він приходить до того, хто прикликає Його. Прихід Його є початком життя для людини, початком усякого блага та невичерпних щедрот Господніх. Його прихід на благання, на сльози сердечні — є початком богопізнання.

Отже, для спілкування з Ним не потрібно ні медитації, ні розширення свідомості, ні якихось таємних знань чи вправ, а лише життя по совісті в духовній чистоті та смиренності серця, лише покаяння і смиренна молитва. (Так про Мойсея сказано, що він був найсмиреннішою людиною з усіх людей на землі. Також і Богородиця свідчить: «Зглянувся на смирення раби Своєї»33. Так і Господь говорить: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем»34. Не навчіться сокровенним знанням, не навчіться розвинути свої «безмежні» здібності чи відчути свою «божественність», не навчіться зцілювати, воскрешати, пророкувати, сказав Він, а навчіться смиренню і лагідності у Мене, у Самого Бога). Попри всі старання й зусилля, людина власними силами ніколи не відчинить дверей до істини та ні на крок не наблизиться до Бога. Ба й навпаки: віддалиться від Божих шляхів і від Бога, тому що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать»35. Будь-яке богоодкровення — це лише милість Божа до людини, що намагається жити праведно. Тому й найголовніша християнська молитва: «Господи, помилуй!». Милістю Божою знаходять люди спасіння, милістю Божою відкриваються їм сліпі до богопізнання очі, милістю Божою діються чудеса. Божа милість з усіма її радостями та богоодкровенними таємницями приходить до тих, хто шукає її і, вважаючи себе недостойними, менше за все сподівається видінь та одкровень.

Богоодкровення приходить у серце тільки одним шляхом: через покаяння. Той, хто готував дорогу перед Господом, — Іоан Предтеча — почав свою проповідь словами: «Наблизилось Царство Боже: покайтеся і віруйте в Євангеліє»36, і Господь почав Свою проповідь тими ж словами. Покаяння — це пробудження душі від тяжкого сну богозабуття. Покаяння — це й надійний захист проти безумних фантазій, лжеодкровення, омани, які не виносять каяття (самооблещення несумісне з покаянням).

«Без Мене не можете робити нічого»37, — сказав Господь. У смиренне серце людини під час молитви сходить благодать смиренного Господа і незбагненним чином освячує всі її діла тілесні та духовні. Кожне діло людське, хоч би яке воно було розумне, прекрасне та добре на наш погляд, — але, не запліднене згори (не освячене Духом Святим, не благословенне Живим Богом Отцем), — воно не здатне принести плід у життя вічне: «Але скажу вам, брати, що плоть і кров успадкувати Царства Божого не можуть, і тління не успадкує нетління»38. Тому безбожників Господь називає дітьми світу цього, дітьми диявола, бо без Того, Хто назвав Себе «Життя», наші діла стають мертві, безблагодатні, марні, безглузді та непотрібні.

Хто шанує Господа як Отця, того Він обдаровує як дитину, подаючи разом зі Своїм благословенням сенс усієї нашої діяльності. «Якщо ви, будучи лихими, вмієте добрі дари давати дітям вашим, то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього»39. Ми не можемо осягнути природу дії Духа Святого, але ми можемо зрозуміти справедливість Божу в тому, що Своє благодатне благословення Він дає тим, хто, прагнучи бути Його дітьми, взивають до Нього: «Авва, Отче!».

День, що починається з благословення Божого, їжа, яку ми готуємо та вживаємо з благословення Божого, і кожна справа, від найменшої до найбільшої, — маючи благословення Боже, мають вже вимір не тільки земний — тлінний, скороминущий, ілюзорний — але й вимір небесний: надвічний, нетлінний і незмінний.

Усе, чим ми можемо досягти найвищої духовної вершини — свободи, життя вічного, обоження (все, що названо «спасінням душі») — усе те Господь дав нам ВІДКРИТО. Уся найсокровенніша наука монастирів і таємниця святих — нічого спільного з таємними «одкровеннями», схованими від «простих смертних», не має. Уся тайна — у приховуванні своєї праведності, так само, як цнотлива дівчина прикриває своє чисте тіло одежею від безсоромних очей. Уся тайна — у збереженні своєї душі від нечистоти марнославності й духовного перелюбу, у науці скромності, чистоти, безкорисності40. Євангельське слово: «Не давайте святині псам і не кидайте перел ваших перед свиньми»41, — сказане не про тих, хто не може прийняти сокровенне вчення, а про тих, хто не хоче почути відкриту істину: «Слухом почуєте і не зрозумієте, і очима дивитись будете і не побачите. Бо загрубіло серце людей цих, і ушима ледве чують, і очі свої зажмурили, щоб не бачити очима, і не чути ушима, і не зрозуміти серцем і не навернутися, щоб Я зцілив їх»42. Церква Христова, від патріарха до мирянина, має одне й те саме віровчення. Це не тільки не є обмеженням людини, але є й недосяжною глибиною та висотою, бо дано не розумною людиною, а безмежним у премудрості Богом. І найдосконаліший святий, і останній грішник мають однакові заповіді Божі43. У християн є поняття «початківців» і «досконалих», вони мають багато сходин на шляху наближення до досконалості, але на противагу окультизму, це зростання в тому самому віровченні, різна міра усвідомлення тих самих понять, найголовніше — різна міра виконання тих самих заповідей Господніх. Життя та смерть, духовна висота чи повна деградація людини залежать лише від виконання цих заповідей, від тієї самої прозаїчної праведності, незручної та непомітної, яка єдина має істинно божественну силу. Цим «секретом», цією «таємницею» святі зціляли, воскрешали, перемагали закони природи і творили більші цих чудеса. Уся глибина християнської містики — це наука виконання заповідей Божих.

Окультизм починається там, де з’являється підозра (завжди безпідставна, бо спирається лише на своє власне лукавство), що Бог щось важливе приховав від людини. (Окультизм — від лат. occultus — прихований, таємний). Але все, що Господь захотів би приховати, усі таємниці Його сокровенні — ніяким чином ні людина, ні ангел здобути чи осягнути не зможуть. «Думки бо Мої — не ваші думки, і дороги ваші — не Мої дороги, — слово Господнє. Бо так, як небо вище від землі, так Мої дороги вищі від доріг ваших і думки Мої вищі від думок ваших»44.

Євангеліє відкриває людині шлях крізь цю прірву. Вузький, але водночас простий і відкритий для всіх шлях, що веде у вічну радість і дає багатство невичерпне.

Пошуки ж «прихованих знань» поглиблюють прірву невідання Бога. Бажаючи «перестрибнути» Євангеліє, людина потрапляє у вир фатальних колообертів, у трясовину недовіри, ілюзорності й непевності. Так народжується образ багатоликого «Бога», «Розумної Матерії», «Енергії» та «Сили», призначеної для використання, образ бога–машини. «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває! Що посіє людина, те й пожне»45.

Нарешті, треба сказати і про саме богоодкровення. Усе Святе Письмо богоодкровенне. Усі події, описані в Біблії, мають потрійний вимір: конкретно історичний (усе, як написано, так і було), особистий (бо образно виявляє глибини людського єства і серця, її шляхи, також і долі народів і людства в цілому в усі часи і до кінця світу), і водночас це одкровення про майбутнє. Наріжні камені богоодкровення названо догматами (аксіомами). Догмати (найголовніші з яких викладені у православній молитві «Символ віри») не могла б пізнати людина ніяким чином, ніякими шляхами, якщо Бог Сам не відкрив би те людині про Себе. Догмати, як і все, що дає нам Бог, є нашим хлібом насущним, тим, без чого життя свідомої людини в Бозі стає неможливим. (Відомий приклад Марії Єгипетської, великої блудниці, яка, розкаявшись, пішла в пустелю і служила Богові подвигами віри. Не знавши ніколи Біблії, вона пізнала її від Самого Бога: знала дослівно усі пророцтва, життя та вчення Ісуса Христа. Також і апостол Павло, не знаючи Євангелія, не чувши те від апостолів, знав дослівно, що говорив Господь на таємній вечері своїм учням: «сповіщаю ж вам, браття, що Євангеліє, яке я благовіствував, не є людське; бо я прийняв його і навчився не від людини, а через одкровення Ісуса Христа»46). Отже, догмати не мертві, а живі. їх неможливо довести, збагнути розумом, але пізнати їх істинність можливо. А пізнається вона тільки любов’ю до Бога і виконанням Його заповідей. «Хто любить Мене, той слово Моє держатиме; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у нього».

Змиритися з догматами окультна філософія не може, бо визнати Ісуса Христа Богом істинним у всій повноті Божества, а втілення Його у плоть — подією неповторною, вирішальною для долі людства, повірити в істинність Його слів — значить підірвати свої основи. Прийняти християнські догмати — це значить визнати всі свої нові ідеї, шляхи та методи здобуття таємних знань — біблійно старими, а дороги свої — просто блудом і боговідступництвом.

«Пізнайте істину, і істина зробить вас свободними»: «Я є істина», — говорить Господь Ісус Христос. Істина та боротьба за істину є гаслом і всієї окультної літератури. «Немає релігії, вищої за Істину» — виголошує теософія. Незважаючи на незчисленну різноманітність окультних учень, їх об’єднує поняття істини: Істина, за чистоту якої треба боротися, Істина, яку окультисти пишуть тільки з великої літери, виявляється в тому, що ніякої істини немає. Істина — це знищення усіх істин, це безбожність майбутнього, це в цілому — «торжество людини над Богом»47. Християнська істина ніяк не відповідає окультному ідеалу. Вона конкретна, недвозначна, цілісна й непохитна, вона є синтезом милосердя та справедливості, але ніяк не добра і зла, світла й темряви, правди та ілжі.

Окультні містики невідступно звинувачують християнство в тому, що богослови вигадали якесь вчення, протилежне Біблії, в яке усі християни безглуздо увірували. Також постійним звинуваченням є те, що богослови канонізували вже спотворений «кимось» текст Біблії, самі обманулися та ввели в оману мільйони християн. В обох випадках звинувачувачі «забувають», що в тисячах монастирів монахи просто молилися, спілкуючись з Тим Самим Богом, Який дав Біблію і міг би хоч комусь викрити її «спотворення». Богослів’я — це наука власного досвіду богоспілкування, який виявився однаковим, спільним для всієї Церкви Христової (а не «чиїсь» теорії й директиви, які ми мусимо завчити, щоб у них увірувати)48. Християнські високодуховні подвижники завжди тільки засвідчували правдивість Церковного вчення, схиляючи перед Нею коліна, про що «борці за правду» могли б прочитати в усіх творах Святих Отців, але окультна підозра не може вгамуватися: «А може „хтось“ не пропустив променя окультного світла, може десь є таємні рукописи Св. Сергія Радонежського та ін. святих. НЕ МОЖЕ БУТИ, щоб Бог був Милосердним, НЕ МОЖЕ БУТИ, щоб Він судив світ! НЕ МОЖЕ БУТИ, щоб Він взагалі був». Святі Божі, де б вони не жили, якою б мовою не писали, але свідчили те саме, бо говорили Єдиним Духом («Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця виходить… то наставить вас на всяку істину. І коли Він прийде, викриє світ за гріх і за правду, і за суд. За гріх, тому, що не вірують у Мене; за правду, тому, що Я йду до Отця Мого, і вже більше не побачите Мене; а за суд, бо князя світу цього осуджено»49).

Слухаючи й виконучи слова Божі, ми не лише спілкуємося з Богом, але перебуваємо в Його любові, під Його покровом всемогутнім і маємо Його за дбайливого Отця. У спілкуванні ж із Ним усе ясніше викреслюються в самих глибинах серця та свідомості Його властивості. «Є багато високих та славних, але тайни Свої відкриває Він скромним. Велика могутність Господня, але славиться Він смиренними». Покаяння, чистота, праведність, віра — ось «ключі» від Божих таємниць, в усі часи, до кінця світу. Коли людина очистила серце від усякої нечистоти (щоб очистити, треба знати, що таке нечистота, а інакше від чого очищатимеш?), освятила його боговгодними ділами, то в серці її оселяється Господь, серце її стає храмом Божим, а сама вона — справжнім боговидцем.

Назад | Зміст | Далі

  1. Д. Р., Дети света, Книгоиздательство Н. Гудкова, Рига. []
  2. Д. Р., Дети света, Книгоиздательство Н. Гудкова, Рига. []
  3. Д. Р., Дети света, Книгоиздательство Н. Гудкова, Рига. []
  4. Ін. 4:1. []
  5. Кор. 2:11. []
  6. Блаватська О. Тайная Доктрина. т. 2, с. 293, 473, 641. []
  7. Ін. 6:40. []
  8. Мф. 16:18. []
  9. 1 Пет. 3:4. []
  10. Єрем. 3:2,6,8–10,13–14,22; 2:19. []
  11. Про те, як розпізнати істинні видіння від диявольських хитрощів, докладно написано у праці Св. Ігнатія «Слово о чувственном и духовном видении духов», т. 3. []
  12. Одкр. 12:12. []
  13. 1 Пет. 5:8. []
  14. Бут. 4:21 []
  15. Мф. 12:43–45. []
  16. Диакон Андрей Кураев. Оккультизм в Православии. М., 1998 р., с. 237. []
  17. Окультизм визнає результат лише зовнішній та вимагає лише плотського (покращилося самопочуття, виникло враження просвітленої голови, з’явилося вміння наповнювати себе силою, робити себе спокійним, відчувати насолоду за власним бажанням, не кажучи вже про неймовірні фантазії щодо подібного свого впливу на людей, стихії, всесвіт), а християнство визнає, навпаки, внутрішній результат і вимагає передусім духовного (усвідомлення Бога та свого в Ньому спасіння, небезпеки бути без Бога і ясного розуміння праведного суду Божого після смерті — ці духовні відкриття (точніше, цей подвиг боротьби за духовне життя, за відновлення безсмертного образу правди в нашій душі) народжують другу — духовну людину. Без цього народження у Христі — якщо хто і мертвих воскрешатиме — життя його буде порожнє). []
  18. Лк. 21:15. []
  19. До кого б зі святих чи ангелів Божих ми не зверталися, то завжди говоримо про Нього і задля Нього і про те, як нам удостоїтися Його уподобання — це сенс усіх молитов. []
  20. Окультна норма — з великої літери писати поняття, яким хочуть надати особливого значення, підкреслюючи їх таємничість і неосяжність. Таким чином може бути «обожнене» будь-яке слово. []
  21. Св. Феофан Затворник. Умное делание. Изд. Свято-Троицкой Сергиевой Лавры — 1992 г., с. 101. (Переклад автора). []
  22. Рерих Е. И. У порога нового мира. — М., 1993, сс. 104–105. []
  23. Лк. 16:31. []
  24. Іноді захоплення демонічними ідеями й богоборчою філософією призводять до таких самих наслідків: «…если неизменно следовать зтому пути (вченню астрології — прим. А.), начинаются превращения психики, Духа и тела… меняется мировоззрение и реальность» (Глоба Т., Русский астрологический сборник «Тамара» — М., 1991, с. 9. Цит. по кн. «Люди и демоны». Свящ. Родион — Изд. Отдел УПЦ, 1993, с. 54.) []
  25. Про те, що це чудеса не справжні, свідчить те, що вони зникають від молитви. Істинне чудо — чудо Боже — ніяка сила ні знищити, ні перемогти, ні скасувати не може. []
  26. Ін. 10:9–10; Ін. 14:6. []
  27. Ін. 10:9–10; Ін. 14:6. []
  28. Лк. 19:41. []
  29. Лк. 13:34–35. []
  30. Рим. 10:21. []
  31. Мф. 7:7. []
  32. Пс. 50. []
  33. Лк. 1:48. []
  34. Мф. 11:29. []
  35. Прип. 3:34, Як. 4:6, 1 Пет. 5:5. []
  36. Мк. 1:15. []
  37. Ін. 15:5. []
  38. 1 Кор. 15:50. []
  39. Лк. 11:11. []
  40. «…от добродетелей явными делаются таинства, сокрытые в букве Писания. Тогда преуспевают в добродетелях, когда хранят заповеди; и наоборот, тогда хранят заповеди, когда ревнуют о добродетелях; а посредством добродетелей и заповедей открывается для нас дверь ведения, или, лучше сказать, она открывается Иисусом Христом, Который сказал: Имеяй заповеди Моя и соблюдаяй их, той есть любяй Мя… и Аз возлюблю его и явлюся ему Сам (Ин. 14:21)… Другие же, которые не познали того, о чем мы сказали, и не испытали того делом, те не вкусили еще сладости и жизни бессмертной, какую имеют божественные словеса, и хвалятся лишь знанием… Такие по смерти будут осуждены паче тех, которые совсем не слышали Писания, и особенно те из них, которые, заблуждаясь по неведению, извращают смысл Божественного Писания и толкуют его по похотям своим, желая оправдать самих себя, то есть будто и без точнейшего соблюдения заповедей Божиих можно спастись. Для них недоступна сила Божественннх Писаний». Св. Симеон Новый Богослов (+1021). Цит. по книзі: Епископ Варнава. Основы Искусства святости. Нижний новгород, 1998г., с. 76–78. []
  41. Мф. 7:6. []
  42. Іс. 6:9–10. []
  43. «Ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом. А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть; у яких бог світу цього осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії» (2Кор. 4:2–4). []
  44. Іс. 55:8–9. []
  45. Гал. 6:3,7,8 []
  46. Гал. 1:11–12. []
  47. Слова масона Лафарга, які стали загальним гаслом таємних релігійних громад. []
  48. «Вне истины, хранимой всей Церковью, личный опыт был бы лишен всякой достоверности, всякой объективности; это было бы смесью истинного и ложного, реального и иллюзорного, это был бы „мистицизм“ в дурном смысле этого слова. С другой стороны, учение Церкви не имело бы никакого воздействия на душу человека, если бы оно как-то не выражало внутреннего опыта истины, данного в различной „мере“ каждому верующему. …Вся сложная борьба за догматы, которую в течение столетий вела Церковь, представляется нам, если посмотреть на нее с чисто духовной точки зрения, прежде всего неустанной заботой Церкви в каждой исторической эпохе обеспечивать христианам возможность достижения полноты мистического соединения с Богом.» (Вл. Лосский. Мистическое богословие. К. — 1991. Очерк мистического богословия Восточной Церкви, с. 98–99.) []
  49. Ін. 15:26, 16:13,8–11. []
1 відгук
to «Спiлкування з Богом»
  1. МИХАЙЛО сказав:

    В Україні діє цілий ряд тоталітарних організацій, які фінасуються із-за кордону, в тому числі релігійні тоталітарні секти (ІСКОН, кришнаїтська секта гр. Росії Георгія Аїстова /він же гуру Авадхут Махарадж/ та інші різного роду кришнаїтські секти), де замість вивчення східної філософії та релігії йде «замаскована» пропоганда ненависті до свого етнічного коріння та релігії дідів і прадідів, всіх хто не визнає вчення ціх сект оголошено демонами. Учасникам секти, як правило молоді ( причому великий відсоток неповнолітньої молоді), втлумачують у мізки, що вони спілкуються з Богом (Крішною) через гуру. І якщо Крішна накаже виконати адептам самий незручний наказ (в т.ч. і вбивство), то адепти мають виконати цей наказ не задумуючись. Знімається усіляка моральна відповідальність за вбивство людини, якщо воно вчинено «у свідомості Крішни»: «Будь-яка людина, що діє у свідомості Крішни… навіть вбиваючи, не здійснює вбивство, як і не опікується вона наслідками такого вчинку» («Бхагават-Гіта яка вона є». Розділ 18. Коментар до тексту 17). Для кращого «засвоєння вчення» адептам сект дають «прасад» (жертовна їжа), куди добавляють різного роду «рослинні приправи», які викликають у адептів відчуття повної покори своєму гуру і т.п. За цією організацією стоять «політичні» гроші ФСБ! СБУ необхідно було б вже давно зацікавитися цією організацією.


Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору