«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаХристиянство: віровчення та традиціїДоктрина окультизму та християнське вiровчення

Добро і зло

Назад | Зміст | Далі

«В індійсько-теософській літературі, як у книжках будь-якої релігії, можна прочитати багато чудових думок про добродійне життя, знайти багато прекрасних порад і натхненних закликів. Але це не можна приписувати самій їх доктрині, бо Господь вклав у людину потяг до добра і здоровий глузд. Тому кожна людина, навіть якщо вона нічого не знає про Бога і не навчена у Писаннях, відчуває природну відразу до гріха і потяг до добродійного життя.

Але коли людина більше заглиблюється у філософію індуізму, то виявляється, що добро і зло — це відносні, суб’єктивні поняття. Те, що одні вважають за зло, на якомусь іншому плані може призвести до добра. «Добро» і «зло» потрібні, як світло й тіні на картині, як північ і південь у магнітному полі. Вони різні, але повноправні сторони Первинної Реальності і необхідні для життєвого балансу вселенської гармонії. З цього робиться висновок, що не існує ні гріха, ані вади. Нема й істотної різниці між людьми добродійними і розбещеними, святими і злодіями — все це тимчасова карма, що перемелеться у жорнах перевтілень і, нарешті, розчиниться у безмежному морі Первинної Реальності. Тому людина не відповідає за свої вчинки: вона — маленьке коліщатко у вселенському механізмі. Те, що вона оцінює свої вчинки як добрі і злі — це ілюзія»1.

«Высокая мысль Востока давно разрешила проблему существования зла. Единое Божественное Начало, или Абсолют, вмещающий потенциал всего сущего, следовательно, и все противоположения, несет в себе и вечный процесс раскрытия или совершенствования. Эволюция создает относительность всех понятий»2. Порівняймо зі словами пророка Ісаї: «Горе тим, що зло добром звуть, а добро — злом; що з пітьми роблять світло, а зо світла — пітьму; що гірке роблять солодким, а солодке гірким! Горе тим, хто у своїх очах мудрі та перед собою розумні!.. Тож як вогонь жере солому і як від полум’я згоряє сіно, корінь їх візьметься гниллю, їхній квіт розвіється як порох, бо вони відкинули закон Господа сил і словом Святого Ізраїлевого погордували»3. Отже, «високая мьісль Востока» була дуже добре відома старозавітнім пророкам, і проповідників цієї лукавої ідеї вони викрили як тих, що противляться слову Божому, як тих, що говорять від себе, а не від Бога і тому не мають у собі життя: «корінь їх візьметься гниллю». «Хто від Бога, той слова Божі слухає; ви тому не слухаєте, що ви не від Бога»4, тому «не встоять нечестивці на суді, ані безбожники на зборах праведних, бо. . . путь нечестивців загине»5.

Але окультна філософія воліє не почути ці слова і беззастережно впевнено стверджує, що добра і зла, гріха і праведності, світла і темряви не існує; моральні норми є лише дисциплінарними моментами суспільного характеру, і потрібні лише для народу, тобто непросвічених і непосвячених. Для свідомого окультиста немає гріха, немає моральних норм чи ідеалів, немає святости — він «вище» всього цього. Абсолют — це «гармонія» добра і зла, бо, образно кажучи, гріх — це також благо, навіть більше: «закосніла» праведність може стати на заваді світового прогресу та еволюції.

Про богоборчість цієї ідеї яскраво свідчить те, що відносність усіх понять не завадила формуванню певної програми, протилежної християнській: окультизм лестить людському самолюбству вченням про еволюцію та прогрес людської духовности, а християнство стверджує, що духовність людства дедалі згіршується (деградує), дедалі — більше люди втрачатимуть здоровий глузд, розуміння Божих шляхів, істини, підміняючи їх власними вигадками задля самозаспокоєння, наприкінці ж, перед пришестям Господнім, втратять не тільки Божу, а й людську подобу, поклонившись, як Богові, антихристу; окультизм навчає довіряти своїм відчуттям, як єдиному «голосу правди», християнство вчить не довіряти своїм відчуттям, випробовувати їх світлом Євангелії і святих отців, тому що часто вони виникають від пристрастей таємних чи явних, часто і від спокуси диявола; окультизм базується на розвитку самоповаги і самоствердження, а християнство — на розвитку смирення й покаяння; окультизм — на виправданні своїх вчинків відносністю гріха та праведності, християнство — на конкретній, реальній і повній своїй відповідальності за всі свої вчинки. Початком життя окультизм вважає виконання самостійного «просвітлення», сповнення силою, «гармонізації» себе, а християнство стверджує, що «хвилина, в яку людина сподівається сама що-небудь зробити з собою чи в собі самій, є хвилина згасання життя істинного, духовного, благодатного. У цьому стані, незважаючи на неймовірні труди, істинного плоду не буває»6. Окультизм завжди відчуває себе наближеним до Бога: від побратимства до повного самообоження, на протилежність християнському усвідомленню віддаленості від Бога (не від Божої милості, а від Божих шляхів і Божого достоїнства). Окультна боротьба зі своїм «еґо» (гординею) і пізнання себе закінчується втратою себе і Бога: «я — і попіл, і Бог, — і це одне й те саме; я — все, що завгодно, я — інструмент Абсолюта і володар потаємної сили, я — все і ніщо, я — хтось минулий і хтось майбутній, я — сон, мене нема…» — і відчуття багатоликості не покидає людину. Християнська ж боротьба з гординею та пізнання себе веде до знайдення себе і Бога: «я — ніщо, і повне ніщо перед Тобою, Господи, але Ти благоволив бачити в мені сина, я згрішив перед Богом і людьми, але в цьому немає Твоєї волі, Господи, бо Ти створив мене прекрасно і обдарував мене всяким добром («від страшного безумства мого за скорочасну й швидкоплинну солодкість гріха погубляю душу безсмертну, погубляю скарб, дорожчий за весь світ, погубляю красу, створену за образом і подобою Божою» — з покаянної молитви); життя — тінь і сон у порівнянні з цінністю безсмертної моєї душі, дорожчої за цілий світ, за яку Ти, Спасе мій, безцінну Свою кров пролив» — відчуття своєї особистості конкретне і ясне7. Християнство, закликаючи до покори, покаяння та самозречення, вчить, як знайти себе, взнати себе і навчитися бути собою. Окультизм, навпаки, закликаючи пізнати себе, знайти себе та навчитися бути собою, — вчить, як втратити себе, загубити себе і навчитися бути не собою.

Черпаючи свій досвід з джерела, де нічого правдивого не існує, де все змінюється, де немає нічого істинного, де місце верховних богів посіли Шивва-руйнівник і Вішну-перевертень-хтиволюб, містики окультизму не знають і Господа необмовленого: Незмінного, Всеблагого, Чистого, Істинного, Святого, Світла без темряви. Окультизм не знає добра без зла. «Увірувавший» у неправду розум людини стає нездатним повірити правді та чистоті, якщо й побачить їх на власні очі, але в усьому шукає лукавства, усе добре підозрює і висміює і всьому приписує власну непевність і нечистоту. Так, окультні містики не можуть повірити свідченням Біблії, бо Слово Боже в усьому їм суперечить, тому, відкидаючи всякий здоровий глузд, вони спираються на свою недовіру, шукають інших одкровень, близьких їм за духом, і знаходять їх у таємних вченнях, переданих їм духами «Природи» і «Космосу». Біблію окультисти тлумачать як черговий спектакль, розіграний Абсолютом і зрозумілий лише окультистам. При всьому розмаїтті тлумачень Біблії їх об’єднує дивогідна неповага й запекла недовіра до свідчень Божих, висловлених пророками та святими, на противагу повній довірі до своїх досліджень і «одкровень» голосів з космосу. Також об’єднує їх загальна симпатія до сатани, демонообожествління і здійснення споконвічної і неприхованої мрії диявола — виглядати богом: «Естественно рассматривать Сатану, Змея в Книге Бытия, как истинного создателя и благодетеля, Отца Духовного Человечества»8. Порівняймо зі словами Самого Христа з Євангелії: «Ви робите діла отця вашого. На це сказали Йому: ми не від любодійства народжені: маємо одного Отця — Бога. Ісус сказав їм: якби Бог був Отець ваш, то ви любили б Мене, тому що Я вийшов і прийшов від Бога; бо Я не Сам від Себе прийшов, а Він послав Мене. Чому ви не розумієте слів Моїх? Тому що не можете чути слова Мого. Ваш отець є диявол; і ви хочете виконувати похоті отця вашого. Він людиновбивець був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він лжець і отець неправди. А як Я істину говорю, то не вірите Мені»9. Відверто кажучи, не однакова оцінка дій отця-диявола і його впливу на людину та людство.

Найстрашніша ж відміна, точніше підміна, виявляється щодо кінця життєвого шляху: окультизм запевняє людину, що їй нічогоне загрожує, що в найгіршому випадку, її чекає новий «кінофільм» нового втілення. А в найкращому — неймовірна насолода подорожі по вищих світах. Отже, людина, по суті, нічого не втрачає. Християнство ж запевняє, що запеклі грішники і богоборці НЕ матимуть насолоди ніколи. Що невірні Христові ніколи з Ним не залишаться, що тільки один є час нашого подвигу і виявлення намірів нашої доброї волі між Добром і злом, Чистотою і брудом, Вірністю і зрадливістю, Життям і смертю. Отже, християни голосно свідчать, що людина, якщо не навернеться, може втратити все і навіки, як про це неприховано і прямо говорить Святе Письмо, щоб люди не обманювали самі себе, щоб усі діла, сподівання і прагнення не виявилися марнотою і пустотою на вагах правди Божої. Словом, — незважаючи на відносність понять, окультизм вважає добром саме те, що у християнстві вважають злом, наукою і прозрінням в окультизмі є те, що у християнстві зветься погибеллю та сліпотою, а комплексами й слабостями окультисти називають перемогу християнина над духовною смертю — гординею, про що сказано: «Сила Моя (Божа) виявляється в немочі»10 і: «сіється в безчесті, встає у славі; сіється в немочі, встає в силі»11, — сказано саме про тих, хто удостоїться воскресіння та життя вічного, бо «немічне світу обрав Бог»12, тобто нещасне, убоге, мужнє у терпіннях, голодне і спрагнене правди, заплакане через свою віддаленість від Господа.

Християнська релігія чітко розрізняє добро і зло, гріх і праведність, правду та ілжу. Бог є благим, Бог і Божа воля — це добро; усе, що отримало буття від Бога також, є добрим. Зло не має самостійного буття. Воно є лише запереченням добра: запереченням чеснот — впадає в мучительний гріх; запереченням життя — здобуває смерть; відмовившись від творення — стає здатним лише на руйнування. Зло має подвійне виявлення: фізичне (хвороби, смерть) і моральне (усе, що йде всупереч волі Божій і що названо гріхом). Зло не можна порівнювати з днем-ніччю, світлом-тінями і т. ін., бо вони і не є злом, але, будучи творінням Божим для тимчасового світу, є лише образами, притчами нам, розуміння ж їх можливе тільки у світлі надприродного Божого одкровення. Після кінця світу у «Новому Єрусалимі», новому і вічному світі буде і все нове, зло буде навіки відділено від добра, подібно до того, як господар на полі своєму збирає пшеницю, а плевели спалює вогнем. До жнив же, тобто до кінця світу, Господь каже: «Залиште рости разом і те і друге до жнив, щоб, вибираючи плевели, ви не вирвали разом з ними і пшеницю»13. Говорить також ясно Господь, що плевели насіяв ворог.

І диявол, і всі слуги його, як творіння, перебувають у повній владі Божій (так, що біси і в свиней не можуть увійти без дозволу Божого, — свідчить Євангеліє). Господь довготерпить зло дочасно. Попускаючи демонам жити і злодіяти, не дозволяє їм виливати зло безмірно, не попускає також людині випробування понад її сили. Попускаючи випробування, подає Свою допомогу і достойним і недостойним: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він велить сонцю Своєму сходити над лихими і добрими і посилає дощ на праведних і неправедних»14, чекаючи навернення людини до останнього її подиху. Після смерти, як було провіщено, — тільки праведний суд. Ніхто не забутий у Бога, ніхто з безвинно постраждалих не залишиться без утіхи Господньої понад усяку нагороду («Не втаїться від Тебе, Боже мій, Сотворителю мій, Визволителю мій, ні крапля сльози, ані частина краплі»15). Люди ж, закоснілі у злі і боговідступництві, що уподібнилися своїми ділами дияволу (стали «його синами»), матимуть одну з ним долю — геєну вогненну і вічну. («Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложники, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки — Царства Божого не наслідують»16. «Боязливих же і невірних, мерзотних і убивців та любодіїв і чародіїв, і ідолослужителів і всіх лжеців — доля в озері, що горить вогнем і сіркою»17 — найтяжча і нескінченна духовна мука власного боговідступництва). «Бо ось ті, що віддалили себе від Тебе, гинуть»18.

Назад | Зміст | Далі

  1. Семиглавый дракон. Видавн. Києво-Печерської Лаври, 1998. С. 26-27. Переклад автора. []
  2. Письма Елены Рерих 1929–1938. — Минск, 1992, т. 2, сс. 337–338. []
  3. Ісая 5:20–21; 24. []
  4. Ін. 8:47. []
  5. Пс. 1:5,6. []
  6. Св. Феофан Затворник. Умное делание. 1992 р., с. 87. Переклад автора. []
  7. Для християнина пізнати себе означає знайти себе перед Богом. Хто ти є в очах Божих, у правді Божій, — хто ти є насправді. Отже, християнське самоприниження — не лицемірство, якого Господь не приймає, але бачення у світлі Божому своєї заблуканості, спотворення подоби Божої в собі і саме своєї у цьому провини. У світлі оголеної правди людина знаходить своє місце перед Богом, ясно бачить неповторність та унікальність своєї душі, свого життя. Християнське «зречися себе» — не означає «зречися всього, що заважає твоїй самовпевненості», як в окультизмі, але: зречися гріха, який панує в тобі, зречися зла, божевілля, відступництва, фантазій, лінощів — і всякої нечистоти. Християнське «стати самим собою» означає не підкорятися гріху, а окультне «стати самим собою» по суті означає: «роби все, що хочеш, усе є природним», бо окультизм не знає понять «безсоромне», «ганебне», «потворне», але вчить лише змінити до нього ставлення, тобто самовільно оголосити гріх природною властивістю людини. «Лукавий и те, кто научился от него лукаво мудрствовать, украли одну нашу полезнейшую заповедь и выставляют ее как некую лукавую приманку благодаря сходству выражений „Внемли себе“ и „Знай самого себя“. Но если разберешь, каков для них смысл зтой заповеди, обнаружишь пучину злоучения: исповедуя переселение душ, они считают, что человек достигнет самопознания и исполнит зту заповедь в том случае, если узнает, с каким телом был создан прежде, где жил, что делал и чему учился; разузнает же он это, покорно отдавшись коварним нашептываниям злого духа. И вот пока они учат таким вещам через „Знай самого себя“, неспособние заметить обман люди думают, будто здесь говорится что-то согласное с нашими отцами» /Св. Григорий Палама (1296–1359). Триады в защиту священнобезмолвствующих. М. — 1995 г., с. 18–19/. []
  8. Блаватская Е. Тайная Доктрина т. 2, сс. 303–304. []
  9. Ін. 8:41–45. []
  10. 2 Кор. 12:9. []
  11. 1 Кор. 15:43. []
  12. 1 Кор. 1:27. []
  13. Мф. 13:30. []
  14. Мф. 5:44-45. []
  15. Св. Симеон Новий Богослов, молитва перед Причастям. []
  16. Кор. 6:9–10. []
  17. Одкр. 21:8. []
  18. Пс. 72:27. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору