«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаХристиянство: віровчення та традиціїДоктрина окультизму та християнське вiровчення

Культ

Назад | Зміст | Далі

Окультні релігії мають однакову з усіма не християнськими релігіями проблему. Незважаючи на всі космічні польоти і фантастичні ідеї свободи боголюдини, проблема окультизму цілком приземлена і властива саме «плотському розумові», проблема ця — залежність людського духу від матеріальних предметів та обставин. О. Реріх, наприклад, бачить залежність людини від тварин, особливо від котів (не можна жити в одному приміщенні з тваринами, бо «нижче притягує нижче»). Вогонь, навпаки, «помагає» людському духові. Астрологи запевняють, що життя людини, її пристрасті та бажання залежать від розташування зірок; хтось залежить від «щасливого» або «нещасливого» каменя, чи числа, чи одежі, чи кольору; хтось страждає від «енергетичних вампірів», «темних людей» чи «темних місць» — словом, безліч теорій і «наук», які шукають причину своєї рабської залежности від обставин, своїх нещасть і недолі у чому завгодно, тільки не у своєму боговідступництві. (Саме через боговідступництво людина втрачає непохитну основу — Спасителя, Утішителя, Отця. Тільки у боговідступництві свідомість людини потьмарюється настільки, що вона з дитини всесильного Отця Вседержителя перетворюється на дитину світу цього, підпокорюючи свій божественний, безсмертний дух впливам світу з його «залізними» законами).

Ця залежність людського духу від сотвореного світу (природи, всесвіту) і бажання панувати над незнаними та звідусіль небезпечними силами лежать в основі всіх окультних ритуалів, де матерія бореться з матерією: щасливий камінь з нещасливим, світлий предмет із темним, кількість і якість жертви — з апетитами божества. Успіх ритуалу залежить від наявності потрібних предметів, положення тіла, дня, часу, пори року, слів заклинання і т. ін. Десь помилився — не в тій послідовності зробив, не так склав руки, не побачив в уяві зоряний водоспад, не відчув четвертий вимір — уже ефект не той, уже ритуал не додіяв. («Свободы духа я не видел у людей, увлеченных оккультизмом. Они не владели оккультными силами, оккультная сила владела ими»1).

Християнський подвижник стверджує, що ніхто й ніщо у світі, крім нього самого, не може відлучити його душу і дух від Бога. Немає місця й немає обставин, в яких людина не могла б здійснити свій невидимий оком і найважливіший подвиг спасіння. Тільки людське серце є місцем зустрічі Бога з людиною, і над серцем (духом і зволенням) ніхто і ніщо не має влади, крім самої людини. Ні досконале знання Святого Письма, ні довгочасний піст, ніяка святиня і ніяка інша річ не матимуть ніякої користі, якщо серце людини блукає далеко від шляхів Божих. І навпаки, навіть тисяча котів, собак чи енергетичних вампірів, найгірше розташування зірок і найтемніше місце не здатні зашкодити їй, якщо вона кличе Господа своїм Отцем і Йому єдиному ввіряє своє життя. Все, що з нею трапляється (і фізично, і духовно), залежить тільки від її особистих і прямих стосунків з Богом (стосунків серця з Серцем, духа з Духом).

«Хто живе надією на Всевишнього, той під покровою Бога Небесного спочиває. Каже він до Господа: „Ти моє пристановище і захист мій“. „Бог мій і я надіюся на Нього“.
Він спасе тебе від сітки ловця і від пошесті згубної. Плечима Своїми Він захистить тебе і під тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошесті, що діє в темряві, ані напасті духа зла опівдні.
Впаде коло тебе тисяча і десять тисяч правобіч тебе, але до тебе не наблизиться.
Бо ти сказав: „Господь — Надія моя“, і Всевишнього ти обрав за оборонця собі.
Отже не прийде до тебе лихо і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія»2.

Людина, що стає на шляхи Божі, запевняється у живому піклуванні Божому і ясно усвідомлює й бачить, що її неуспіхи, нещастя та проблеми спричинені тільки її власним гріхом, власною двоєдушністю, маловірством, лукавством, лінощами, духовною розслабленістю та безвідповідальністю. Тому в стражданні своєму вона не шукатиме зовнішнього чинника свого нещастя й «чарівної палички», яка позбавила б її від біди, але вражає самий корінь зла, вигукуючи з пророком: «Праведний Ти у слові Твоїм і справедливий у присуді Твоїм», «бо беззаконня мої перевищили голову мою, і, як тягар великий, пригнітили мене»3.

Саме таке живе слово духа людського і конкретна відповідь Божа є основою і сенсом усіх християнських культів. Знак хреста є наймогутнішою зброєю правди проти всіх підступів лукавого лише тоді, коли він є сповідництвом Христа, розп’ятого за наше спасіння, символом нашої віри, на що Господь відповідає благословінням і благодатною допомогою, а не тоді, коли його богохульно малюють на фашистських танках чи інквизиторських прапорах, і не тоді, коли ним користуються як енергетичним очисником. Свята вода виганяє бісів з усіх кутів нашої оселі тільки тоді, коли ми шануємо її незбагненно освячену Духом Святим природу, а не тоді, коли ми знеславлюємо її використанням задля якоїсь ганебної шаманської мети. Святі ікони рятують наші оселі й дивотворять тільки якщо ми в дусі й істині, тобто живим і гарячим почуттям любові, через образ прозираємо Первообраз, прославляємо Неосяжного, сповідаємося Йому, благаємо Його і дякуємо Йому за все Його пресвітле Царство, за всю Церкву, за всіх ангелів і святих, за все, що славить і вклоняється святині, а не тоді, коли ми кланяємося дошці, чи фарбі, чи лінії, чи знакові — всьому тому, що не має ні сили, ні влади, ані життя. Ми шануємо всі символи й обряди Церкви, бо вони дихають незміримою глибиною довіри, вірності і любові. Бо ніщо з того, що є в церковному богослужінні, не має окультної анархії у ставленні до Творця, і ніщо не має окультної залежності від творіння.

Християнське «не можна» = «погано», «шкідливо для душі», «гріховно». Усі Божі настанови, що стосуються культу: порядку, форми, предметності богослужінь — усе це Господь дає людині як ліки для душі, ураженої легкосхильністю до анархії і блуду. Найголовніше — як ліки проти гордині, бо церковне богослужіння потребує як великої духовної зібраності і зростання, так і великого смирення. І саме тому, що церковні канони — ліки, а не непорушні, обожествленні Правила, — людина в якійсь певній ситуації може порушити їх і залишитися невинною, неушкодженою цим порушенням (згадаймо, як учні Господні, зголоднівши, зривали колоски в суботу, чого не можна було робити, і як Господь розтлумачив фарисеям сенс Божих настанов і правил). Виконання правил Церкви є конкретним виявленням нашої довіри Господеві, виявленням синівського послуху та пошани Всевишньому Отцеві, добровільним зреченням маловірства і доріг відступництва4.

«Отже, стійте у свободі, яку дарував нам Христос і не підпадайте знову під ярмо рабства… Бо в Христі Ісусі не має сили ні обрізання, ні необрізання, а віра, яка діє любов’ю»5. «До свободи ви покликані, браття, тільки щоб свобода ваша не стала приводом для догоджання плоті… Якщо ж ви водитесь духом, то ви не під законом. Діла плотські відомі: це — перелюб, блуд, нечистота, непотребство, ідолослужіння, чародійство, ворожнеча, чвари, заздрість, гнів, розбрат, незгоди (спокуси), єресі, ненависть, убивство, пияцтво, безчинство і тому подібне. Попереджаю вас, як і раніше попереджав, що ті, хто так роблять, Царства Божого не успадкують. Плід же духу є: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, лагідність, стриманість. На таких немає закону»6.

Християнину належить багато постраждати і багатьма скорботами увійти в Царство Боже. «Улюблені! вогняної спокуси, що посилається вам для випробування, не цурайтеся, ніби пригоди для вас чужої, оскільки ви берете участь у стражданнях Христових, радуйтеся, щоб і в з’явлення слави Його ви зраділи і звеселились. Якщо лихословлять вас за ім’я Христове, то ви блаженні, бо Дух слави і Дух Божий спочиває на вас. Тими він зневажається, а вами прославляється. Тільки б не постраждав хто з вас, як убивця, чи злодій, чи злочинець, або як той, що зазіхає на чуже; а коли як християнин, то не соромся, а прославляй Бога за таку долю»7. «Отже, терпи страждання, як добрий воїн Ісуса Христа. Вірне слово: коли ми з Ним померли, то з Ним і оживемо»8. Ми «співспадкоємці Христу, якщо тільки з Ним страждаємо, щоб з Ним і прославитися. Бо гадаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас»9. Саме терпінням усіх бід із Божою допомогою, мужністю та нездоланним духом у найскрутніших обставинах християнин засвідчує свою приналежність до овець Христових, до дітей Божих. Це короткочасне життя — час подвигу й праці, час сповідництва та випробування, час мужності й надії на Господа, яка ніколи не буває посоромлена, час любові, яка, страждаючи, не буває переможеною.

Окультна філософія не може ні повірити, ні почути, ні побачити стосунків нематеріальних, свободних від будь-якого зовнішнього впливу. Характерний приклад такого нерозуміння, подібний до притчі, — діяльність «народних цілителів», які часто направляють своїх пацієнтів до церкви та до причастя як до якоїсь процедури в загальному комплексі лікування. При тому зовсім не має значення, якої ти будеш віри, і що ти сповідуєш, і що знайде у твоєму серці Серцевідець Господь, коли ти станеш перед Ним, щоб прийняти Тіло і Кров Його Сина. Окультист призначає причастя — Пречисті, Страшні, Безсмертні й Животворчі Святі Христові Тайни — як хімічну піґулку, забуваючи (а може й не забуваючи!), що дотик до Святині може бути і в осуд людині, і на примноження гріха, якщо людина приходить зухвало і самовпевнено, як споживач, або лицемірно чи безглуздо, як покупець, що «заплатив» (прийшов, відстояв службу) і тепер хоче отримати «товар» — благословіння Боже, зцілення, розв’язання життєвих проблем. Захоплена ідеями окультизму, людина стає нездатною до служіння духа — такого природного для людини і зрозумілого навіть дітям — але в усьому шукає тілесного, плотського. Окультист «может ходить в церковь, но искать он будет не Христа, а светлые энергии, смотря на иконы, будет видеть не Бога, а источник питания»10.

Модними є вчення, що нечисту силу (істот духовних) можна проганяти за допомогою предметів, якихось рухів, якими створюються «непроникні» для нечистої сили екрани, чи самонавіювання: «я не боюсь тебе». Сенс усіх цих теорій — втлумачити людині, що вона може САМА, без Бога відганяти бісів, регулювати своє здоров’я та благополуччя. Для цього пропонують безліч «наук», як поставити руку «краником», щоб брати енергію (силу) і щоб спускати зайву; як знищувати «темну енергію» потиранням руки; як переводити прокляття з себе — на предмет і відправляти в тартар і т. ін., що відкидає Бога кудись далеко і вводить у зачарований світ уявної боротьби з життєвими негараздами й нечистою силою — своєю, людською силою, якої сатана ніколи не боявся, і перед якою ніколи не відступав. Згадаймо, що святі Божі виганяли бісів Божественною силою смирення. Св. Рівноапостольна Ніна виганяла полки диявольські хресним знаменням, за яким стояла уся сила її полум’яної віри і сповідання Христа. Людині з Богом нема чого боятися недолі, прокляття, бісів і всього пекла. Але така свобода людини декому заважає, — і знов, і знов, як гриби, ростуть теорії про зачаровані предмети, чиїсь прокляття, гріхи прабабусі, за які ми страждаємо і тому подібні «негідні бабські байки»11, які виявляють нещасне наше маловірство, недостойну відсутність надії на Господа і віддаленість від Його шляхів12.

У Господа неможливо нічого «купити» чи взяти самовільно за допомогою якихось дій чи жертв, чи знань, чи зв’язків, ані укритися від Його праведного суду за допомогою подібної марноти. Ні Божі таємниці, ні сокровенні знання, ні сила, ні влада — не купуються і не продаються. Виконання якогось ритуалу не очищає, не спасає людину, не дає їй богопізнання (як про це вчить релігія окультизму, вводячи людину у богопротивне поганство чи в безглузде фарисейство), але ритуал існує як спосіб виявлення любові та вірності — як форма для невимірної суті, як тіло для душі. Наша віра виявляється в ділах: «віра без діл мертва»13. Якщо ми не вміємо слухатися Господа у найпростіших речах — тілесних: труді молитви, ділах милосердя, вшанування святині, якщо не виконуємо те, що Він заповідав нам зрозумілою, «земною» мовою через Св. Письмо, Церкву і Св. Отців, то тим паче не зможемо зрозуміти мови Його небесної та слухатися у ділах духовних.

Усе в церковному богослужінні — кожна річ і предмет, кожна дія священослужителів та богомольців — це жива мова символів, які нагадують і голосно промовляють нам про небесне (Царство Боже — вітчизну усіх праведників — дітей Божих), оживотворюючи молитву. Це живий докір власного сумління, невимовна подяка Богові, дитяча простота перед незбагненною премудрістю. Це мова власного сповідництва: живе серце перед Живим Богом, це любов і прагнення до святості і біль за свою нечистоту, і цією любов’ю, і цим болем, що виходить із по-дитячому відкритого серця, підіймається християнин з волі Божої туди, куди ніхто ніяким іншим чином проникнути не може. «Жертва Богові — це дух упокорений, серця скорботного і смиренного Вог не відкине».

Назад | Зміст | Далі

  1. Бердяев Н. Самопознание. Париж, 1949. С. 205–206. []
  2. Пс. 90 []
  3. Пс. 50; Пс. 37. []
  4. «Чи хто з вас занедужає, нехай покличе пресвітерів Церкви і нехай помо­ляться над ним, помазавши його єлеєм в ім’я Господнє. I молитва віри зцілить недужого і підведе його Господь; і, якщо він гріхи вчинив, простяться йому» /Як. 5:14–15/. Не тільки, помоляться, — але і єлеєм помажуть; і не тільки єлеєм помажуть, — але і помоляться. І те, і те заповідав Господь, і те, і те потрібно, але молитва віри — більша за єлей, і саме вона зціляє. []
  5. Гал. 5:1,6. []
  6. Гал. 5:13,18. []
  7. 1 Петр. 4:12–16. []
  8. 2 Тим. 3:11. []
  9. Рим. 8:17–18. []
  10. Свящ. Родион. Люди и демоны. Изд. Отдел УПЦ, 1993 р., с. 80. []
  11. 1 Тим. 4:7. []
  12. «Если в святоотеческой литературе под «печатью антихриста» понималось сознательно-вольное поклонение ему («Волею ли приходишь ко мне?» — «Да, волею!»), то теперь стали модны разговоры о том, что эту печать можно принять как-то незаметно, чуть ли не просто зайдя в магазин и купив пакет сока со штрих-кодом. И, не желая отречься от Христа, — ты вдруг Его утратишь в результате какого-то постороннего прикосновения к тебе или к твоей пище… В этом магическом материализме не отношение человека к скверне рождает грех, а сам «заговоренный» предмет оказывается и скверной, и излучателем, радиирующим грех вокруг себя… Но нет в Писании призывов: «Бойтесь идо­лов!» Есть призывы: «Бойтесь поклоняться идолам!» Бойтесь раскрывать свое сознание языческим практикам и падшим духам». Диакон Андрей Кураев. Ок­культизм в Православии, сс. 264–265. []
  13. Як. 2:20. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору