«Наша Парафія»

Навчальні відомості1, як належить священикові й дияконові відправу чинити в Церкві Святій, як приготовлятися до священнодійства, а особливо до Божественної Літургії, які бувають нещасливі та нагальні випадки і що в тих випадках чинити.

I. Святі таїнства, святий храм, священик, чинники і речі, необхідні для Святої Євхаристії: 1-10.

II. Як належить священнослужителеві приготовляти себе для достойної відправи Божественної Літургії і причастя Божественних Христових Таїн Богослужіння підготовчі до Літургії: 11–38.

III. Про час служіння Божественної Літургії: 39.

IV. Про речі, які ієрей повинен мати і достойно зберігати перед відправою і під час неї: 40–43.

V. Священний посуд, потрібний для служіння: 44–48.

VI. Про речовину самого Тіла Христового: 49.

VII. Про речовину Крови Христової: 50–51.

VIII. Про випадки, які можуть статися при служінні Літургії в речовинах, у відправі і з служителями: 52–62.

IX. Про випадки, які можуть трапитись з самим священиком, що відправляє Божественну Літургію, а також про інші випадки. 63–81.

X. По відправі Божественної Літургії ієрей повинен чинити так: 82–87.

XI. Як зберігати Божественні Тайни для хворих: 88–90.

XII. Про подавання, приймання, зберігання та пошанування Божественних Таїн 91–11.

І. Святі таїнства, святий храм, священик, чинники й речі, необхідні для Святої Євхаристії

1. У благодатному законі Спасителя нашого Бога, Ісуса Христа, Свята Церква має сім таїнств: Хрещення, Миропомазання, Євхаристію, тобто Причастя, Покаяння, Священство, Шлюб і Маслособорування, що всі вони відправляються в святому храмі, посвяченому архиєреєм, і служать для істинного спасіння всіх людей, деякі з цих таїнств можуть при потребі відправлятись і в інших будинках або деінде.

2. Таїнство ж Священства і Євхаристія, тобто приношення Безкровної Жертви Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа, ніде, крім посвяченого храму, не відправляється під великим гріхом.

3. До виконування цих таїнств потрібно: храм святий або церква, що служить для богослужбових зібрань вірних, вдячних Богові Всетворцеві, в Тройці Єдиному, для молитви, просвічення і очищення від гріхів. Храм повинен бути освячений архиєреєм, або до нього присланий буде освячений антимінс і храм буде освячений за належним чином.

4. На священика нехай буде вибрана людина чесна, що знає Святе Письмо, і правильно рукоположена архиєреєм.

5. Одяг священний ієрей нехай має за встановленим, Богом переданим чином: стихар, єпітрахиль, поручі, пояс, фелон. А диякон: стихар, поручі та орар, що кладеться на ліве плече.

Божественної Літургії без цього служити ієрею і дияконові ніяк не належить. Коли ж ієрей насмілиться звершити таїнство без священної одежі, то сам смертельно згрішить і за це позбавляється сану.

6. Інші святі таїнства, моління і співи в Церкві мають відбуватися в священних облаченнях згідно з уставом, як призначено для кожного чину.

7. Чинники для Святої Євхаристії, на якій приноситься Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа, найперше конче потрібні такі:

а) хіротонісаний архиєреєм ієрей;

б) достатньо міцний намір і воля священика для відправи таїнства Тіла і Крови Господніх, яке, належним чином відправлене, перетвориться в істинне Тіло і Кров Ісуса Христа.

8. Для цього таїнства потрібні такі речі; п’ять просфор з чистої пшеничної муки, квасних (виготовлених на дріжджах), і виноградне вино. В жодному разі не можуть бути просфори з іншого, крім пшениці, зерна, або черстві чи зацвілі, як також вино з іншої рослини чи ягідних соків, або вже скисле на оцет.

9. До цього ж — відправлення таїнства супроводиться молитвою і словами з благословенням рукою ієрея: «І створи хліб цей Чесним Тілом Христа Твого», «А те, що в чаші цій, Чесною Кров’ю Христа Твого», «Перетворивши Духом Твоїм Святим», — як навчає і виконує Свята Апостольська Східня Церква.

10. Нехай ієреї добре знають, що без освяченого храму, або без священної трапези — антимінса, без священних одеж, як також і без потрібних речей, без наявности наміру до звершення тайни, або коли просфори не чисті, чи не з чистої пшениці, або коли ієрей не знає слів, що їх належить виголосити при відправі, або коли при затьмареній свідомості від надмірного пияцтва ієрей мало розуміє з того, що діє, — коли за таких умов хтось насмілиться служити, то не тільки святотатственним гріхом смертельно згрішить, але й спричиниться до того, що саме таїнство Тіла й Крови Христа Бога нашого не здійсниться.

ІІ. Як належить священнослужителеві готувати себе для достойної відправи Божественної Літургії і причастя Божественних Христових Таїн.

11. Таїнство Святої Євхаристії ніколи не освятить мирянин, непосвячений простий чоловік, як також клирик, диякон чи іподиякон, а тільки справжній ієрей, бо ніхто непосвячений того священнодійства не звершить, а хто наважиться зробити це — впаде в тяжкий осуд та гріх святотатства.

12. Правильно ж посвячений ієрей і диякон повинен готуватися до богослужіння так насамперед нехай збереже себе і належно охоронить від усього, що перешкоджає достойному відправленню Божественної Літургії й причастю Пречистих Таїн.

Більші з цих перешкод є такі: коли священик є під прокляттям, або відлучений чи заборонений архиєреєм, або має на собі гріх смертельний.

Якщо він є під прокляттям, у відлученні, або в забороні, то нехай не насмілюється служити Літургії, доки не одержить прощення і належного розрішення від того, хто мав владу зв’язати його. Той же, хто недозволено насмілиться до священнодійства, поповнить гріх святотатства і від Божественної Служби повернеться з новим, ще тяжчим гріхом, з виною проти Тіла і Крови Господніх; буде боговбивцем разом з невірними юдеями, що Христа вбили, і на суд та засудження собі причаститься Пречистих Таїн.

13. Також, коли хто з мирян знаходиться під забороною від архиєрея або ієрея, отця свого духовного, за провину якоїсь пристрасти і знехтує це, а піде до іншого духівника без зняття заборони і насмілиться причаститись Пречистих Таїн Тіла і Крови Христа, — також постраждає і осудиться, як боговбивець.

14. Коли смертельний гріх мучить сумління священика, то нехай не насмілюється служити Літургію, доки не очистить себе від того гріха жалем та болем сердечним і сповіддю усною перед духовним отцем та міцною обіцянкою, що далі так не грішитиме. Коли ж хто насмілиться, перебуваючи в смертельному гріху, не сповідавшись і каяттям не очистивши себе, служити Літургію, то до гріха смертельного, що є в ньому, другий ще тяжчий гріх смертельний додасть і Божественні Тайни в суд собі і осуд недостойно прийме.

15. Коли під час самого служіння Божественної Літургії ієрей, опам’ятавшись, згадає свій гріх смертельний, то нехай, скільки може, з великим жалем і болем сумує і розчулить серце своє, прийнявши твердий намір у найближчому часі висповідатись та щирим каяттям очистити гріх свій.

16. Достойному служінню та причастю Пречистих Таїн перешкоджає також і те, коли ієрей або диякон зневажив чи скривдив, чи обмовив когось і знає, що той гнівається і має жаль до нього; або ж коли ієрей чи диякон сам ображений чи скривджений кимось, а тому гнівається і має жаль до того, то нехай не насмілюється служити Літургію, але йде раніш, за повелінням Господнім, і примириться з братом своїм, і аж тоді нехай служить Літургію.

Коли ж покривджений знаходиться десь далеко, а є потреба в служінні, то нехай візьме добрий намір при першій зустрічі з ним обов’язково помиритись, а в серці своїм нехай має глибокий жаль і тільки за цих умов при потребі нехай служить Літургію.

17. Достойному служінню та причастю Святих Таїн перешкоджає також надмірне споживання їжі й пиття ввечері; тому належить бути стриманим в їжі й питті звечора, або дуже мало їсти; починаючи ж від півночі доконче не їсти нічого, коли ж хоч трохи з’їсть або вип’є щось по півночі, то нехай не насмілюється служити Літургію, бо ж від півночі починається новий день.

18. Нарешті ж кожний ієрей чи диякон, що має жінку, нехай стримається від сходження з нею кілька днів перед відправою Літургії, як також і того дня по служінні, бо хто не стримається і служить, той тяжко грішить.
Всіх цих перешкод не тільки ієрей, але й усякий християнин, що хоче достойно причаститися Божественних Христових Таїн, повинен остерігатися, крім тяжко хворих, яким загрожує смерть.

19. Окрім цих, є й інші перешкоди до достойного служіння і причастя Святих Таїн, що хоч і менші від попередніх, але ієрей повинен їх стерегтися і старанно викорінювати, як і кожний християнин повинен оберігати себе перед ними скільки може.

Це насамперед — зайве розсіяння думок, які треба зосереджувати і стримувати теплою молитвою і щирим роздумуванням про страждання Христові.

Друге — смуток душевний або туга; відганяти його треба від себе надією прийняття благодати Божої, що її сподобитись має через причастя Пречистих Таїн.

Третє — безнадійність або лінощі, що їх від себе можна відігнати бадьорістю, тверезістю, пильністю і обмеженням свого сну.

Поза всім цим четвертою спокусою буває рух тілесний у сні від осквернення; якщо це станеться навіть без всякої вини з його боку, то нехай не насмілюється служити Літургію, за винятком великої потреби.

Коли ж сам був причиною цих перешкод — бесідами, думками скверними звечора, їжею, питтям або сном надмірним — то ніяк нехай не насмілюється служити Літургію, доки не висповідається перед отцем своїм духовним і не прийме від нього єпітимії і розрішення.

20. Отже всілякі хиби і перешкоди можуть бути викорінені теплою молитвою, сльозами, уболіванням і жалем сердечним, як перед служінням, так і під час самого служіння.

21. Насамперед ієрей, готуючись до Божественного служіння, повинен берегтися всіх цих перешкод, про які раніш сказано.

22. По-друге, належить йому мати сердечне уболівання за гріхи, хоч би й легкі, щоденні, малі. І коли хоч і в малому мучить його сумління, то нехай висповідається перед духовним отцем і від нього прийме розрішення.

Коротко кажучи: все, що треба для чистого від гріхів сумління, нехай пильнує мати. Серце своє нехай очистить від усякої любови чуттєвої і від хотінь та насолод тілесних, противних любові Божій, а почуття свої, хоч би вони були скеровані і в незабороненому напрямі, нехай стримає розсудливими вправами.

23. По-третє, нехай має добрий і невимушений намір послужити Господеві в преподобності й правді у всі дні життя свого, і цей невимушений намір доведе у свій час добрими ділами.

24. По-четверте, нехай міцно збуджує голод і спрагу до Божественної Поживи і Пиття цього в душі й серці подвійним роздумуванням:

Спочатку про велич цієї Пребожественної Тайни, бо в Ній речево Цар і Творець усього видимого і невидимого творіння, Христос Бог і Чоловік, невидимо, під видимими виглядами хліба і вина, в поживу вірним лежить і воістину дається. І нехай збуджує користю та придбанням, що від неї походять, бо хто достойно служить та причащається Божественних Таїн, той не тільки одержує відпущення гріхів, але і сподобляється освячення та особливої благодати, бо з’єднується з Христом, що є Джерелом невичерпним освячення і благодати.

Потім нехай збуджує недостатністю та потребою своєї духовної убогости, бо всякий, хто до цього скарбу вдається, той дійсно одержує велике багатство Божественних Дарів і поповняє недостатність свого духовного вбозтва.

Далі нехай з безсумнівною вірою приступить до причастя Пречистих і Животворчих Таїн Тіла і Крови Христових, щоб ними годувати душу. Такий невимушений намір і віру повинен мати не тільки ієрей та диякон, але і кожен, хто хоче достойно причаститися.

Ієрей чи диякон, що хоче служити Літургію, повинен до цього мати, зокрема, добрий намір служити на славу Бога, що в Тройці Святій прославляється, та на честь усіх святих, що в небесному раю веселяться; також на добро і відпущення гріхів собі і всім вірним Божим, що є на землі чи в православній вірі побожно спочили; також за всіх, зокрема живих і померлих, що доручили йому молитись за них, і за добрий стан Святої Соборної Апостольської Церкви. Божественну Літургію він повинен відправляти за уставом Господнім і звичаєм Святої Східньої Церкви, як Тайну, що освячує, і як Жертву, що Бога вмилостивляє і від гріхів очищає, бо тоді Дух Святий його устами, при виголошенні Божественних слів: «І створи хліб цей Чесним Тілом Христа Твого», «А те, що в чаші цій, Чесною Кров’ю Христа Твого», «Перетворивши Духом Твоїм Святим», — предложені на престолі хліб і вино (трохи розведене водою) перетворить.

25. По-п’яте, нехай старається з великою честю і глибоким смиренням приступити до цієї Божественної Тайни, роздумуючи про величність, милосердя і безмірну чистоту Господа Бога, а водночас — про свою недостойність, скверність і неміч, — бо при такому роздумуванні людина знайде велику благодать і радість.

26. По-шосте, нехай ревно старається набути благоговіння в собі, роздумуючи про страждання Господні, бо при щирій уважній молитві одержує людина духовну надію і любов до цієї Христової Тайни.

Богослужіння перед Божественною Літургією

27. Ієрей, приготовляючи себе до достойного служіння або бажаючи причаститись Божественного Тіла і Крови, нехай звечора відправить або вислухає вечірню, під час якої нехай повчається і в душі своїй з розчуленим серцем роздумує, як Господь і Спас наш Ісус Христос, після спасенних Своїх страждань у п’ятницю ввечері, за наші гріхи висячи на хресті, помер для нашого спасіння; як один з воїнів копієм проколов йому ребра, що з них витекли кров і вода; як по цьому Йосиф з Никодимом, знявши Тіло Христове, обгорнули його плащаницею і поклали до гробу; як Марія Магдалина з пречистою Матір’ю Господньою дивилися на це в сердечному горі, з плачем і великими риданнями.

28. На повечір’ї ж та читаючи «Молитви перед відходом до сну», визначені собі канони і акафісти Боговладичиці або Господу Ісусу, чи святим яким у тижні, чи ангелу своєму охоронителеві, — нехай побожно роздумує, як Пресвята Душа Спасителева, з’єднана з Божеством, до пекла зійшовши, всевладно зв’язала князя темряви, полонила його царство і душі всіх праведних, що від віків там перебували, визволила від мук його, вивела з Собою й оселила в раю ще до Свого славного вознесення. Тому, дякуючи Йому за всі добродійства, що Він подав людському родові Своїми спасительними стражданнями і животворчою Своєю смертю, нехай щиро молить, щоб через них очистив і його провини, визволив від вічної муки і сподобив Свого Царства.

Пресвяту ж Богородицю, що була учасницею страждань і смерти Сина Свого, і все це бачивши, співуболівала, нехай щиро молить, щоб була у житті цьому заступницею і у всіх чеснотах помічницею, а в день розлучення з тілом визволила душу від усяких диявольських примар міцним Своїм заступництвом і оселила у Царстві Сина Свого; бо, як Мати Сина Свого, Вона усього може випросити для тих, що з вірою вдаються до Неї.

29. У ранішній же час, ще до ранньої зорі відправляючи полуношницю, нехай побожно роздумує, як Господь наш, ідучи на вільні муки опівночі, був у саду Гефсиманському в такому молитовному ревному подвизі, що піт його був, як краплини крови, що капали на землю; як воїни взяли його там і, зв’язавши, немов злочинця, повели найперше до Анни; які Він там добровільно перетерпів образливі пониження, обплювання, биття й інші незчисленні зневаги, щоб нас визволити від гріховних кайданів, мук і диявольського насильства.

30. Відправлячи ж утреню, нехай уважно і з розчуленням роздумує, як Господь з великим пониженням був ведений від Анни до Кайяфи і які там допити, люті насильства, удари по щоках, обплювання, глум і немилосердне биття від півночі аж до ранку добровільно витерпів за гріхи наші.

31. Після утрені, на першім часі, нехай побожно роздумує, як Спаситель о першій годині був ведений від Кайяфи у Преторію до Пилата зв’язаний, мов злочинець; як там Суддя всього світу беззаконними архиєреями і старцями юдейськими був обмовлений і неправедним суддею засуджений.

32. Своєчасно ж побожно і з розчуленням відправляючи третій час, нехай побожно роздумує, як Спасителя нашого о годині третій судив Пилат, і які Він там незліченні наруги і удари по щоках дістав, а потім, немилосердно прив’язаний до мармурового стовпа, болючі рани від вінця з колючого терну та інші нестерпні муки витерпів, щоб нас звільнити від мук диявола.

При цьому буде відповідним для нього розважати також і про те, як у третю годину Дух Святий у вигляді огненних язиків зійшов на апостолів, що тоді перебували на молитві, та їх просвітив. Згадуючи це, нехай щиро молить Господа, щоб, як святим апостолам, подав і йому Духа Святого для духовної просвіти розуму і достойного служіння призначеної Божественної Служби.

33. Відправляючи ж побожно шостий час, нехай роздумує, як о шостій годині дня Спаситель наш, несучи хрест Свій, був ведений на розп’яття та як немилосердно чотирма цвяхами до хреста люто був прибитий на Голгофі і висів розп’ятий посеред двох розбійників; як воїни розділили собі його одежу; як ті, що проходили мимо, насміхалися з Нього, а розбійник, що висів ліворуч від Нього, ганьбив його та як темрява була по всій землі.

34. Дев’ятий час (коли визначено уставом і цей час читати), також відправляючи з усією побожністю, нехай уважно роздумує, як Спаситель наш, бажаючи спасіння людського роду, на хресті висячи, покликнув, кажучи: «Прагну!»; як був напоєний оцтом, змішаним з жовчю; як Пресвяту Душу Свою передав у руки Бога Отця; як затряслися основи землі, розпалося каміння, устали мертві з гробів; як один із воїнів проколов списом ребра йому і зараз же вийшли з Нього кров і вода.

Про ці, коротко згадані тут, та інші спасительні страждання Господні побожно роздумуючи, з розчуленням і щиро, а коли можливо, то і з сльозами, нехай відправляє молитви часів.

35. А на зображальних (обідниці), якщо Літургії не буде, нехай щиро дякує Спасителеві за ці страшні страждання, які Він добровільно витерпів за нас, щоб визволити нас від мук диявольських, і за пролиття Пречистої Крови Його, що нею викупив нас від прокляття закону, бо страждання і смерть Його подають життя людському родові, мертвому через гріхи. І щиро, з покорою сердечною нехай молиться, щоб через ці всі добродійства Свої, що ними рід людський обдарував, подав і йому благодать відпущення гріхів, щоб належно принести йому Безкровну Жертву та неосудно причаститися Святих Його Таїн.

36. Коли ж ієрей чи диякон, або хтось інший, що до Причастя готується, самовільно, через лінивство або недбальство, показане церковне правило, належне до божественного Причастя, не виконає все, а чи пропустить якусь його частину, то смертельно згрішить.

Коли ж ієрей буває зайнятий іншими спасенними для людей справами, як сповідь хворих або здорових, чи Причастя або хрещення хворих, а час Божественної Літургії настав і він не зможе виконати правила, то не згрішить; тільки по Божественній Літургії нехай відправить все невиконане; молитви ж до Причастя нехай невідкладно прочитає перед Літургією.

37. Також і ті, що хочуть причаститися Святих Таїн, повинні всією душею виконати церковні відправи і правило перед Святим Причастям та старатись роздумувати про страждання Господні. Якщо хтось із причасників не вміє читати, то ієрей, чи диякон, чи причетник мають про це їх навчити, щоб люди навернулись до більшого бажання любови Господньої. А коли ж читати вміють, а за правила церковні не дбають і без сердечного жалю, заклопотані думками про себе, насмілюються приступити до страшного цього Таїнства, хоч би то були й знатні особи, чоловіки чи жінки, нехай стримаються від того, а ієрей, як отець духовний, нехай відлучить їх від святині, поки не направляться і не виконають належних правил, бо страшно впасти в руки Бога Живого, коли хтось буде приймати Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа в суд і засудження.

38. Для відправи Божественної Літургії ієрей і диякон повинні бути чисті як душею, так і тілом, себто повинні мати тіло чисте і на собі чисту та в доброму стані одежу. Коли ж одежа буде дуже брудна чи подерта і ієрей насмілиться в ній служити, то смертельно згрішить, бо зневажить Христа Бога, укритого в Пречистих Своїх Тайнах. Тому насамперед священнослужителям треба мати хоч і вбогі, але на вигляд добрі і чисті священні одежі; крім того, належить мати голову зачесану, лице і уста вмиті, а нігті обрізані — все це для пошани Божественних Таїн. Також і люди, що на нього дивляться і цілують його руку, щоб не були нічим прикро вражені.

Також кожний добре зробить, коли, маючи намір причаститися, ще звечора прочистить і прополоще свої зуби, щоб рано, коли він знову митиме уста, до горла нічого не потрапило, бо це буде перешкодою до відправи або причастя. Коли ж уранці обережно вимиє уста, щоб ні краплі води не проковтнути, то нехай без вагання служить.

III. Про час служіння Божественної Літургії

38. Час служіння, за старим церковним звичаєм, є третя година дня (за сучасним обчисленням дев’ята година ранку), але Божественну Літургію можна почати відправляти і раніш, і пізніше, якщо в цьому буде потреба, все ж таки не раніше денного світання і не пополудні, бо хто так правитиме, той згрішить. Але є дні, в Церкві окремо виділені, в які належить правити Літургію пополудні, особливо, коли Літургія правиться разом з вечірнею, тобто Ранішосвячених Дарів у Чотиридесятницю і в день П’ятдесятниці.

IV. Про речі, які ієрей повинен мати і достойно зберігати перед відправою і під час неї

40. На антимінсі розірваному, дірявому або почорнілому, на якому літер непомітно, також з паперу до писання зробленому, служити не можна. Хто насмілиться на такому антимінсі служити, той смертельно згрішить, як зневажник Божественних Таїн, і підпаде єпископській карі, себто забороні або відлученню.

41. На престолі має бути сорочка та індитія, що ними престол одягається до землі, а зверху — ілітон з тонкого і густого полотна, або шовковий; на ньому розстелюється антимінс, а тому він і розміром такий, як антимінс.

Сорочка, індитія та ілітон повинні бути чисті, неподерті, не діряві, а коли вони зістаріються, то належить їх перемінити за встановленим чином, з молитвами. В церкві ж і у вівтарі та на святій трапезі Божій нехай буде все чисте, ціле, благообразне, витерте і шановане; нехай не зневажаються Божественні Тайни недбальством, і за цим треба уважно дивитись.

42. Коли церква і престол є освячені, але пролиттям людської крови стануть осквернені від випадку під час якого заколоту, чи від збройного, ручного або іншого якогось удару, також коли від тілесної якоїсь нечистоти на підлозі, то нехай ієрей ні в якім разі не насмілюється служити, аж доки не відбудеться (після архиєрейського благословення) звичайне очищення. Хто знехтує це, той смертельно згрішить і підпаде архиєрейській карі.

Якщо ці випадки стануться в часі розпочатої вже Літургії, перед великим входом, то нехай ієрей перестане служити і, споживши хліб та вино, як благословенні, але не як Тіло і Кров Христові, бо ж вони ще не були освячені, нехай скине з себе священичу одежу і відійде, не правивши служби.

Якщо ж це станеться по великому вході, то нехай не зупиняється, а відправляє розпочату Службу Божу. Потім нехай не насмілюється служити знову, аж поки місце те, по єпископськім благословенні, через звичайні на цей випадок молитви, очиститься і церква освятиться.

43. Коли церква буде осквернена від нападу поганського, чи насильства єретичного або відступницького, або коли явного єретика там буде поховано, то ієрей нехай не насмілюється правити в ній Літургію, доки особливим єпископським благословенням не очиститься і не освятиться церква; хто ж насмілиться служити без благословення, той смертельно згрішить і підлягати буде єпископській карі.

V. Посуд священний, потрібний для служіння, має бути такий:

44. Потир або чаша, дискос, звіздиця і ложечка. До цих посудин треба ще три покрівці: один для покриття потира, другий — дискоса, а третій воздух — для покриття обох разом. Ці покрівці повинні бути пошиті з вартісної матерії, чисті і цілі.

Чотири ж названі вище посудини можуть бути золоті, або срібні, або олов’яні, але не з міді і не з заліза або дерева, бо хто служив би в таких, то згрішив би і підлягав би єпископській карі.

45. Книга «Служебник» завжди конче є потрібна для служіння, і з пам’яти ієрей нехай молитов не говорить. Якщо він служитиме з пам’яти, без книжки, то смертельно згрішить, бо тоді бувають такі перешкоди, як забуття і зупинки, коли він не знатиме, що робити чи що говорити, а тим і людей введе у сумнів та спричинить шкоду своїми помилками.

46. До цього при Божественній Літургії нехай буде запалено три або чотири свічки на престолі і на жертовнику, дві перед іконами і для входів дві, а при великій недостачі — одна; коли ж ієрей насмілиться правити Літургію без свічок, то смертельно згрішить.

47. У вівтарі завжди має бути прислужник чоловічої статі; якщо ж священик буде допомагати сам собі у вівтарі, а особливо на Божественній Літургії, то зневажить Божественні Тайни і самого Христа, Який в них перебуває; зневажить і невісту Його – Церкву, образом якої в цей час священик є, і тим смертельно згрішить.

48. Під час служіння Божественної Літургії ієрей повинен бути лагідним, тихим, зо всіма замиреним та побожним, духовними очима дивлячись на Владику свого, перед Яким стоїть, Йому служить і образ Якого на собі носить. Молитви нехай читає із всяким благоговінням, побожно і з великою увагою, старанно і нічого не пропускаючи, твердо пам’ятаючи, що Бог приймає їх з його уст, як дорогоцінні перлини.

Служити ж ієрей повинен із страхом і тремтінням, виявляти свою віру покірним поглядом очей, побожним здійманням рук, і стояти з пошаною, всією зовнішньою поставою і кожним рухом показуючи, що престол є троном Царя Небесного, Судді живих і мертвих, на якому Він істинно сидить і довкола Нього невидимо зі страхом предстоїть безліч ангелів.

VI. Про речовину самого Тіла Христового

49. Речовина тайни Тіла Господа нашого Ісуса Христа є хліб чистої пшеничної муки, замішаний на простій, природній воді і добре спечений, квасний, несолений, свіжий і чистий; що має властивий смак і до споживання приємний та придатний, непрісний. Бо хліб, що, хоч буде і пшеничний, але не матиме перелічених тут прикмет, ніяк не може бути матерією або речовиною Тіла Христового в Святій Східній Православно-Кафоличній Церкві; тому ніхто на такому хлібі нехай не служить.

Всякий інший хліб, крім пшеничного, квасний із зерен інших рослин речовиною Тіла Христового бути не може. Ієрей, що насмілиться над хлібом з інших зерен служити, або коли той хліб буде хоч з пшеничної муки, квасний і на природній воді приготований, але з додатком молока, масла чи яєць, або ж ними помазаний, чи нарешті цвілий, запліснявілий, згірклий, або черствий чи гнилий, — такий ієрей тяжко згрішить і за це великій карі підпадає, а саме Таїнство, на такім хлібі довершене, не відбудеться.

VII. Про речовину Крови Христової

50. Речовина Крови Христової є вино від плоду лозового, тобто з ґрона виноградної лози виточене. Це вино повинне мати властивий смак і запах, бути приємним до пиття і чистим, не змішаним з будь-яким іншим питтям, а тільки з ґрон виноградних. На проскомидії належить влити до вина трохи води, а по освяченні Таїн — води теплої, як то велить чин.

Вином не є і бути не можуть усі без винятку соки, витиснені з різних фруктів та ягід, як-от, наприклад: яблучний, грушевий, вишневий, терновий, малиновий та інші, подібні їм.

Коли ж хто насмілиться, крім самого вина виноградного, інших соків уживати або ж послуговуватись виноградним вином уже стислим, що обернулося в оцет, або ж таким, що має якісь домішки, то ніяк Таїнства не звершить, а лише тяжко згрішить. Такий ієрей підпаде позбавленню священства.

51. Коли ж і на проскомидії ієрей, промовляючи слова ці: «і зараз витекли кров і вода», — води трохи не увіллє, як також по освяченні Святих Таїн у свій час, коли вкладає в святу чашу частину святого Агнця, не влиє теплої води, або замість теплої влиє холодну воду, згрішить смертельно, як порушник церковного передання.

Вливати ж воду в чашу на проскомидії або по освяченні треба з великою обережністю, щоб не змінити властивого смаку вина на водяний, бо в такому вині, що придбає водяний смак, не звершиться Тайна, і тому ієрей тяжко смертельно при цьому згрішить.

VIII. Про випадки, які можуть статися при служінні Літургії в речовинах, у відправі і з служителями:

в речовині Тіла Христового

52. В речовині Тіла Христового, тобто хлібі, може статись ось що. Коли ієрей, служачи, довідається перед освяченням, що хліб на престолі, приготований на дискосі для освячення, є гнилий, або з житнього борошна чи якогось іншого борошна, або трішки цвілий, чи прісний, то зараз же нехай відкладе і візьме інший, свіжий та чистий пшеничний і скаже над ним тихо: «На спомин Господа Бога…» та все інше проскомидійне, що над Агнцем; нехай виймає Агнця, як звичайно, і, поклавши його на святім дискосі, нехай приносить в жертву і проколює. Після того нехай почне і освятить від того місця перед освяченням, від якого перестав правити, і так звичайно службу відправить. Якщо про це довідається перед виголошенням самих божественних слів, то, сказавши все проскомидійне, нехай править службу далі, починаючи словами молитви: «З цими блаженними силами, Владико Чоловіколюбче, і ми…», і далі все за порядком нехай відправить.

Так само робить і тоді, коли по проскомидії перед великим входом, або по вході на дискосі в будь-який спосіб не знайдеться Агнця і ієрей не зможе знайти його.

53. Коли ж таке станеться після освячення, то нехай ієрей робить так, як сказано, і взявши іншу свіжу просфору, нехай все проскомидійне над нею промовить, нехай вийме Агнця і, почавши від молитви «З цими блаженними силами, Владико Чоловіколюбче, і ми…», нехай освятить, як звичайно, і службу відправить.

Перший же Агнець, після причастя Божественного Тіла і Крови, нехай споживе на жертовнику з рештками Божественних Таїн.

54. Коли ж довідається, що просфора невідповідна, під час самого причастя, споживши часточку, то нехай зробить так: взявши свіжу пшеничну просфору і прочитавши над нею все проскомидійне, нехай вийме Агнця, принесе в жертву і проколе та від цього місця: «Він, прийшовши і діло нашого спасіння виконавши, в ніч, як зраджено Його…» говорить (над чашею ж нічого нехай не говорить, бо вже все було сказано). Читаючи ж молитву: «Тому і ми, споминаючи цю спасенну заповідь…» та «Твоє від Твоїх…», — нехай піднесе тільки дискос з Божественним Агнцем. Також читаючи молитву: «Ще приносимо Тобі…» та «Господи, що Пресвятого Твого Духа…» із стихами над Агнцем, нехай говорить для доконання освячення: «І створи хліб цей Чесним Тілом Христа Твого, перетворивши Духом Твоїм Святим». Нехай читає молитву: «Щоб стали ці Святі Дари причасникам…». Усе це таємно нехай проказує, нічого не виголошуючи другий раз, і так нехай причаститься Божественного Тіла і Крови Христової і за порядком нехай скінчить Божественну Службу.

55. А коли перед освяченням побачить, як було сказано, що хліб не є придатним до відправи на ньому тайни Тіла Христового, а іншого хліба не можна знайти, то зараз же нехай перестане служити.

А коли про це довідається аж по освяченні, то нехай не перестає служити, але нехай Таїнство здійснить.

56. Бажаючи уникнути всіх цих випадків, а найбільше — смертельного гріха, нехай ієрей наглядає над тими, що печуть просфори, — щоб пекли їх з чистого і доброго пшеничного борошна, а не із затхлого та смердючого, чи іншого непридатного, а при тім нехай завжди має зайву запасну просфору.

Також на просфорі черствій, давній ніколи нехай не насмілюється правити; ще не починаючи проскомидії, ієрей нехай візьме в руку просфору і спробує її якість, а для кращого пересвідчення одну нехай розломить. Побачивши, що хліб придатний, — без всякого сумніву й тривоги, з чистим і спокійним сумлінням може служити Літургію.

Про випадки в речовині Крови Христової.

57. Коли ієрей по освяченні Тіла, але ще перед освяченням Крови побачить, що нема в чаші вина, а тільки вода, то нехай виллє цю воду в чисту і порядну посудину і зараз же віллє вино і трішки води, проказуючи: «Один із воїнів списом проколов Йому ребра…». Далі нехай починає від цих слів: «Так само і чашу після вечері…» та інше.

58. Коли ж по виголошенні слів побачить, що нема вина в святій чаші, а тільки вода, то нехай робить так само і говорить, як було зазначено. Коли ж про це довідається під час самого причастя, то нехай виллє воду до іншої посудини, а в чашу увіллє вино і трошки води, проказуючи: «Один із воїнів списом проколов Йому ребра…» та інше. І від слів починає: «Так само і чашу після вечері, промовляючи: «Пийте з неї всі…» » (це все проказує тихо). Також молитву: «Тому і ми, споминаючи…».

І, підносячи чашу, говорить: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо…» і молитву: «Господи, що Пресвятого Твого Духа…». Минувши те, що треба промовляти над Святим Хлібом, говорить: «А те, що в чаші цій…» і, благословляючи тільки чашу, нехай говорить: «Перетворивши Духом Твоїм Святим» і решту всіх молитов до Причастя; так причастившись, відправить звичайно Божественну Службу.

Воду ж цю, по закінченні Божественної Служби та по спожитті решти Божественних Таїн, нехай увіллє у святу чашу і споживе.

59. Коли на проскомидії ієрей забуде влити воду до вина у святу чашу і про це згадає перед освяченням святої чаші, то нехай увіллє зараз же трохи води, промовляючи: «Один із воїнів списом проколов Йому ребра, і зараз витекли кров і вода. І той, що бачив, засвідчив, і свідчення його правдиве». Коли ж не увіллє, згадавши, що не влив, то смертельно згрішить.

Коли ж це згадає по освяченні, то нехай воду не вливає, а увіллє звичайну теплоту в свій час.

60. Тому треба ієреєві й дияконові, коли вливає вино, пильно остерігатися всіх цих випадків, щоб через своє недбальство не згрішити смертельно; тож має він пильнувати, щоб вино було не оцтове, не запліснявіле, не гниле і чим-небудь не осквернене. Бо, коли побачить його непридатність, то служити на такому вині нехай не насмілюється. Нехай пам’ятає, що всім християнам належить думати про те, як найкраще догодити Богові. Зі страхом, сказав Господь, спасіння своє чиніть. Тому ієреї, які легковажать цим страшним своїм служінням, сповняючи його невправно і неблагочинно, мають великий гріх і тяжко постраждають.

Про випадки під час освячення і звершення Святих Дарів.

61. Коли служить багато ієреїв, то слова Господні: «Прийміть, споживайте…» і «Пийте з неї всі…», «Твоє від Твоїх…», а далі «І створи хліб цей…», «А те, що в чаші цій…» і «Перетворивши Духом Твоїм Святим», — слова ці належить усім ієреям говорити разом, а не поспішати кожному говорити окремо. (Тихо говорять всі священики, а виголошує старший).

62. Коли ієрей забув, чи сказав він Господні слова над хлібом і вином, як також молитви: «Господи, що Пресвятого Твого Духа…», або слова Перетворення: «І створи хліб цей…», «А те, що в чаші цій…» і «Перетворивши Духом Твоїм Святим», і був би в сумніві та тривозі про освячення Тайни, то нехай даремно не тривожиться, але тихо в розумі своєму таку нехай думку має, що коли не є ще освяченими ці предложені дари — хліб і вино, то нині освячуються; і нехай скаже над ними Господні слова, починаючи з цього: «В ніч, як зраджено Його, а правдивіше…» і решту; а слова, відносно яких він не є певний, що їх сказав, нехай промовить ще раз і молитви до кінця відправить.

IX. Про випадки, які можуть трапитись з самим священиком, що відправляє Божественну Літургію, а також про інші випадки

63. Коли ієрей, що служить Літургію, раніше освячення Тіла і Крови Господньої тяжко занедужає, що не зможе далі служити, або раптово помре, то Служба припиняється і не закінчується.

Коли ж це станеться після освячення і перетворення, то інший священик, якщо він там буде слухати богослужіння, нехай відправить Божественну Літургію, почавши з того місця, на якому перший священик зупинився.

Якщо ієрей, що занедужає, залишився живим і може прийняти Божественні Тайни, то ієрей, який служить замість нього, нехай виломить малу частку Святого Агнця і, взявши ложечкою Божественної Крови, нехай запричастить його, а сам нехай причаститься за чином і відправить Службу.

64. Коли ж іншого ієрея не буде, щоб відправити Службу і спожити Святощі, то хтось із благоговійних і чистих мужів нехай візьме покрівець і, не торкаючись нагою рукою, добре покриє Святощі, щоб ніщо не могло дістатись на дискос, чи до святої чаші, доки не прийде інший священик; коли ж інший прийде, то нехай відправить Божественну Службу цілу, в інший день або на іншому престолі, починаючи з Проскомидії, вийме нового Агнця і в служінні нехай освятить, бо ж не був він присутнім і не слухав Літургію. Після спожиття нового освяченого Агнця нехай споживе і попереднього Агнця та Божественну Кров нехай вип’є, або, всипавши у святу чашу все разом, нехай споживе на жертовникові.

А коли станеться, що священик буде змушений лишити служіння Літургії перед освяченням Святих Дарів, то інший або той же священик, відправивши наново всю Божественну Літургію, віднісши Святі Тайни на жертовник і споживши їх, нехай споживе і хліб та вино, що зосталися, але не як Тіло і Кров Христові, а як благословенний хліб і вино.

65. Коли ієрей почне служити Літургію і на проскомидії або далі на Літургії до великого входу буде його покликано хрестити чи сповідати через яку смертельну небезпеку, і буде це близько, то нехай припинить на цьому місці служіння і швидко йде туди та, зробивши смертельно хворому надійне спасіння, повертається і кінчає Божественну Службу; в Церкві ж на час своєї відсутности нехай накаже читати щось відповідне і корисне для спасіння присутніх людей, як-от Апостол, псалми або канони чи повчання.

Коли ієрей там, куди пішов, затримається через необхідні обставини на довший час і тому спізниться, а буде тільки по самій проскомидії, то нехай залишить правити Літургію і на другий день рано нехай відправить знову все, а по спожитті Святих Дарів споживе окремо й те, що вище сказано. Після ж великого входу і по освяченні дарів нехай не залишає відправи Літургії, покладаючись на волю Божу у своїх турботах за хворого.

66. Коли по довгому часі від цього випадку Святі Дари, освячені чи неосвячені, за відсутністю священика зіпсуються, тобто хліб запліснявіє, а вино скисне і обернеться в оцет, так що ці Дари стануть непридатними до споживання, то нехай священик візьме їх і висипе в плинну ріку.

67. Коли, окрім такого випадку, священик, який править Літургію, не причаститься Божественних Таїн, то тяжко, смертельно згрішить і підпаде під провину відлучення.

68. Коли перед освяченням Святих Дарів у святу чашу впаде муха, то треба її вийняти і, загорнувши в папір, спалити.

Коли ж це буде павук чи інше щось отруйне, то треба вино вилити із святої чаші до іншої порядної посудини, а в святу чашу влити інше вино та трохи води, говорячи оці слова: «Один із воїнів списом проколов Йому ребра…» І так нехай відправить Літургію звичайно, а по закінченні Служби нехай вино те виллє у плинну ріку.

Коли ж це станеться по освяченні, і ієреєві буде страшно і бридко проковтнути з Божественною Кров’ю те, що впало, то нехай тоді обережно, з повною увагою вийме те, що впало, щоб ніде не капнути Божественною Кров’ю, і нехай тричі добре змиє вином вийняте, а вино нехай збереже. Вийняте нехай загорне у папір або в чисте полотно і по закінченні Літургії створіня це з папером чи полотном нехай спалить на цеглі чи на чистому камені, а попіл висипле там, де вмивання рук буває; вино ж те, що ним була змита комаха, нехай виллє в плинну ріку; коли ріка буде далеко, то викопавши ямку при церкві у відповідному місці, щоб не було топтане ногами, нехай виллє і закриє.

69. Коли взимку Кров Божественна в чаші замерзне, то ієрей або диякон, нагріваючи покрівці над вогнем, нехай обгортає ними святу чашу, аж поки вино не розтане; або ж опустивши святу чашу до окропу киплячого, нехай обережно тримає, пильнуючи, щоб не влилося до неї води.

70. Коли капне Божественна Кров через недбальство ієрея під час служби, то він смертельно згрішить. Якщо капне на дошку (і йому можна буде нахилитись та дістати), то нехай язиком злиже; якщо ж це буде неможливе, то треба губкою добре витерти, потім дошку вистругати і стружки на чистому камені або цеглі спалити, а попіл закопати при церкві у відповідному місці.

А коли на голу землю капне, то це місце, на яке капнуто, належить зістругати і стружки спалити та закопати при церкві у відповідному місці.

Коли ж капнуто на камінь, то так само по змозі належить злизати, а як ні, то добре вимити губкою і воду, губкою зібрану, треба вилити у плинну ріку.

Коли ж Божественна Кров капне на індитії престольні, або на антимінс, то перше нехай ієрей це місце устами обсмокче і потім антимінс нехай губкою добре витре; по закінченні ж Літургії, знявши індитії зі святої трапези, тільки те місце, на яке капнула Владична Кров, підставивши святу чашу, або антидорну тарілку, сам ієрей нехай змиє тричі чистою водою, воду ж у плинну ріку, або в ямку при церкві у відповідному місці нехай виллє. Індитії ж, висушивши, нехай одягає на святу трапезу.

Коли на покрівець або на святу одежу Кров Свята капне, то перше нехай ієрей устами добре обсмокче і губкою витре; по закінченні ж служби нехай тричі добре змиє водою над антидорною тарілкою, а воду у плинну ріку, або в ямку при церкві у відповідному місці нехай виллє.

Коли на розстелене підножне сукно чи килим Божественна Кров капне, то насамперед губкою, що нею витирається свята чаша, мокре треба витерти і губку добре вимити над антидорною тарілкою, а мокрий кусок той вирізати і на камені спалити, попіл же і воду, що нею мито, висипати в землю у відповідному місці при церкві і землею зверху прикрити.

71. Коли б стався випадок, що вся Божественна Кров по Освяченні вилилась, так що мала частина зосталася в святій чаші, то нею ієрей нехай причаститься і відправить Службу; що ж до пролитої Божественної Крови, то збирання, витирання і миття вчинити так, як про це говорилося раніш.

Коли ж у святій чаші нічого не зостанеться, то нехай ієрей знову увіллє до неї вина і трохи води, говорячи проскомидійні слова: «І зараз витекли кров і вода…» І нехай освятить, почавши від цього місця: «Так само і чашу після вечері, промовляючи: «Пийте з неї всі..»», і інше, і молитви: «Тому і ми, споминаючи…» і «Твоє від Твоїх…» говорячи, одну чашу підносить, і «Ще приносимо Тобі…» та «Господи, що Пресвятого Твого Духа…» із стихами, і тільки на одну чашу говорить, благословляючи: «А те, що в чаші цій…» та «Перетворивши Духом Твоїм Святим» і молитву «Щоб стали ці Святі Дари…» і все це до кінця, і нехай причаститься.

Усі ці молитви і виголошення нехай тихо говорить; в церкві ж нехай співають у той час відповідні стихи, поки ієрей не виконає всього в таких надзвичайних випадках, щоб люди, що перебувають у той час в церкві, не стояли нудячись через затримання тими чинностями.

Вельми уважно належить дивитись і слідкувати за собою, коли таке страшне діло станеться при певному недбальстві, і щиро журитися за таким випадком.

72. Коли зараз по причасті Святих Таїн ієрей виблює їх, то блювотини треба зібрати у льняне полотно і в чисту посудину вкласти та зберегти їх, аж доки добре висохнуть, і тоді на цеглі або на чистому камені спалити і в плинну ріку вкинути; також і землю, на яку впали, треба вистругати й спалити, а попіл закопати при церкві у відповідному місці, або в ріку вкинути.

73. Коли якась часточка Божественного Тіла впаде на землю, то треба побожно її взяти і покласти на дискосі; землю ж, на яку впаде, вистругати і стружки ці в плинну ріку вкинути або спалити і попіл закопати при церкві у відповідному місці.

74. Коли священик, маючи кошлаті вуса, через недбальство обмочить їх Божественною Кров’ю, то згрішить; але нехай устами своїми добре обсмокче їх, а потім покрівцем витре, на майбутнє ж нехай їх добре поправить і цього гріха уникне.

75. Коли ієрей, служачи, кладе на долоню своєї правиці Божественне Тіло, або коли при соборному служінні прийме від архиєрея, то нехай ніколи не закриває правиці лівицею, і нехай тримає не над головою, а над престолом, схиливши голову, і, дивлячись побожно на долоню, зо страхом і вірою, нехай звичайні молитви говорить і причаститься. По причасті ж нехай добре огляне долоню своєї правиці і, коли лишилась яка маленька часточка, то нехай язиком її візьме до уст і оближе долоню, щоб нічого на ній не лишилось, а після цього, взявши антимінсну губку, нехай добре витре долоню над дискосом, а також і об плат.

Причастившись Божественної Крови із св. Чаші, нехай ієрей уста свої добре обсмокче, а потім витре антимінсною губкою. П’ючи ж, нехай добре обсмокче край святої чаші, щоб не залишилась на ньому Божественна Кров, а потім губкою нехай витре.

76. Коли святий Агнець на дискосі так змерзнеться, що ієреєві неможливо буде в свій час розломити його, то нехай тримає святий дискос з Божественним Агнцем над вугіллям у горнятку на престолі, покривши звіздою і покрівцем, поки він не розмерзне.

77. Коли на ієрея, що служить, нападуть вороги або чужинці, погани чи розбійники, і служба ніяк відправитись не може, то нехай споживе святощі, щоб не лишились на зневагу мерзотним убивцям, сам же нехай уникне, якщо зможе; коли ж не відступить, то краще зробить, бо коли вбитий буде, то прийме мученицький вінець.

Якщо хтось, переслідуючи святу віру православну, захоче ієрея, що служить, вбити, то ієрей не повинен ніяк від служіння відступити, але відправляти далі, хоч би й смерть довелося йому прийняти, бо, якщо буде вбитий, то до мучеників зарахується.

78. Якщо під час служіння ієреєм Божественної Служби загориться церква, або від бурі чи з іншої причини покрівля почне падати, тоді обережно з антимінсом нехай візьме святощі і вийде з церкви та на іншому порядному місці, на тому ж антимінсі нехай відправить Божественну Службу, почавши від місця, на якому зупинився.

79. Коли по освяченні хліба чи вина покажеться чудо, тобто хліб у вигляді тіла або дитяти, вино ж у вигляді крови, і коли в короткому часі цей вигляд не переміниться, тобто коли знову не явиться вид хліба і вина, але так без зміни перебуватиме, то ієрей нехай не причащається, бо не є то Тіло і Кров Христова, а тільки чудо від Бога, явлене за недовірство або за іншу провину. Нехай ієрей візьме іншу просфору (якщо тільки вигляд хліба перемінився) і як належить нехай творить проскомидію над Агнцем і нехай вийме святий Агнець і, відклавши чудом перетворений та чесно зберігши його, нехай почне від молитви: «З цими блаженними силами і ми…» і все з порядком звершить; над чашею ж нічого не повторює. А коли ж і в чаші вино набуде вигляду крови, то в іншу чесну чашу чи посудину виливши його, нехай увіллє знову вино, говорячи над ним проскомидійне, як звичайно, за порядком, і це нехай освятить і під час причастя всіх звичайно причастить і Службу відправить.

Коли ж те, що позначилося м’ясом або дитям, знову прийме вигляд хліба, або в чаші, що в ній була кров, знову вино стане, то нехай не заколює іншого агнця чи іншого вина до чаші не вливає, але цими причаститься і Службу відправить, як істинним Тілом і Кров’ю.

80. Нарешті нехай парафіяльний ієрей знає, що в кожне велике свято й неділю та в кожну призначену уставом суботу він повинен служити Літургію, під страхом смертельного гріха; бо коли не буде служити, то позбавить багатьох служіння Божественної Служби, яку за Божим і церковним наказом кожний християнин у кожний святковий день повинен слухати.

81. При цьому нехай ієрей знає й те, що він тільки одну Літургію на день і на одному престолі відправляти може, бо ця єдність Святої Жертви знаменує єдину смерть Христову, що Він її один раз прийняв, і єдину страсть Його, що її один раз за нас перетерпів.

X. По відправі Божественної Літургії ієрей повинен робити так:

82. Відразу по причасті Божественних Таїн ієрей або диякон повинен решту Божественного Тіла з дискосу у святу чашу висипати з усякою увагою, щоб жодна з маленьких крихіток не впала або не зосталась на дискосі. Для того нехай дискос добре витре над святою чашею антимінсною губкою, пильнуючи якнайбільш, щоб нічого не лишилося на ньому.

Також і на антимінсі й ілітоні коли що є, то зібравши на дискосі, нехай всипле до святої чаші і нехай добре дивиться, щоб нічого не лишилося на ньому.

Так ієрей повинен робити на кожній Літургії і, під смертельним гріхом та позбавленням сану, ніколи не повинен він струшувати антимінса або ілітона над вогнем або над водою, бо на ньому ніщо інше, а тільки лишаються крихітки Божественного Тіла через ієрейський недогляд. Тому, як сказано, нехай вони будуть старанно зібрані на дискосі і всипані в святу чашу та спожиті ієреєм або дияконом на жертовнику.

83. По відправі Божественної Літургії, при споживанні залишків Святих Таїн на жертовнику, ієрей повинен уважно стежити, щоб нічого навіть із найменших крихіток або краплинок не лишилося в святій чаші. Для цього треба виполоскати чашу не один лише раз, але другий і третій, тоді випити і губкою або хустинкою, на це призначеною, чашу витерти, а губку або хустину лишити в святій чаші.

На жертовнику має стояти запалена свічка ввесь час, доки стоять там Божественні Тайни, аж до того, коли Святі Дари споживуться.

84. Ієрей має повчити паламаря і всіх, хто у вівтарі служить, щоб проходили коло жертовника і святої трапези, коли на них є Божественні Тайни, із страхом і благоговінням, а проходячи або наближаючись, творили низький поклін.

85. Губку для антимінса і для чаші та хустину, коли почорніє та запорошиться, сам ієрей або диякон нехай добре вимиє своїми руками над умивальницею вівтарною; це миття нехай буде часто, щоб чисті були.
Посуд священний — чашу, дискос, звіздицю, копіє та ложечку — необхідно часто витирати від пороху та вогкости, щоб не напала на них іржа.

86. Наприкінці, по відправі Божественної Літургії і по спожитті Божественних Таїн, священик перед роздяганням священних одеж, або й по роздяганні, не виходячи з вівтаря, повинен читати із всякою щирістю і з вдячним серцем молитви подяки після Святого Причастя.

87. Вийшовши ж із церкви, нехай зараз не береться за якесь інше діло, але деякий час перебуде в молитвах і роздумуванні, сподобившись такого дару у Святій Літургії, та дякує Богові і просить, щоб сподобив його у всі дні життя прийняти такий дар.

В цей день нехай стримається від надмірної їжі і пиття та сну, а особливо ж, коли має дружину, від тілесних стосунків і всякої тілесної любови, ради любови і чести Небесного Царя, що прийняв Його в храм і оселю душі своєї.

XI. Як зберігати Божественні Тайни для хворих

88. Насамперед парафіяльний ієрей (або і в монастирі) повинен старатися, щоб посуд, тобто потир, дискос, звіздиця, ложечка, кивот або гробниця, були золоті або срібні, а по бідності олов’яні, гарно зроблені для служіння та зберігання Божественного і Животворчого Тіла Ісуса Христа, в яких звершується страшне Таїнство і наочно перебуває Сам Господь Ісус.

Всі інші церковні речі, як-от, священна одежа, святі хрести та дорого прикрашені Євангелія, — нехай будуть зроблені гарно, але придбані будуть по цих речах. Коли ж неможливо через убогість, щоб ці посудини були золоті і срібні, то нехай будуть хоч олов’яні, під загрозою кари і архиєрейської заборони.

Кивот, у якому мають зберігатися Святі Тайни, Тіло Господнє, нехай буде критий з хрестом зверху та завжди нехай стоїть з Божественними Тайнами на престолі, а не на іншому місці.

Несвященна рука нехай ніколи його не доторкається, під смертельним гріхом і великою єпітимією, окрім якоїсь найбільшої потреби.

89. Божественні Тайни можуть бути освячені, сушені і збережені не тільки у Великий Четвер, але для великих потреб і в інші дні, за чином, написаним для Великого Четверга.

Коли кивот буде золотий або срібний і всередині позолочений, то сушені Святі Тайни можуть зберігатись і без підкладання паперу. А коли срібний кивот не є позолочений всередині, або коли кивот є олов’яний, то обов’язково треба в ньому підкладати чистий папір і вже на нього класти Божественні Тайни.

Божественні Тайни, що зберігаються в кивоті, щоденно відвідуй з належною пошаною, з непокритою головою, чинячи поклоніння і маючи чисті руки. Якщо це неможливо кожного дня, то через день чи два, відкривши посудину, наглядай, щоб через твою неувагу і недбальство Божественні Тайни не запліснявіли і не загнили від вогкости, бо тоді тяжко і смертельно згрішиш і, як зневажник Божественних Таїн, підлягатимеш карі позбавлення сану. Коли ж побачиш, що вони набирають вогкість, то розгорни антимінс на святому престолі, поклади з усякою обережністю з кивота на святий дискос і, відкривши вікна, просуши; сам наглядай, доки не просохнуть, пильнуй, щоб муха або щось інше подібне не торкнулось до них та щоб при цьому тяжко і смертельно не згрішити.

Коли, висушуючи Божі Тайни, через недбальство їх припалиш або через недбальство допустиш їх від вогкости загнити, то смертельно згрішиш і підлягати будеш карі позбавлення сану.

А коли б такий випадок (якого краще нехай не буде) стався, то такими Тайнами не насмілюйся нікого причастити, але, не відкладаючи, приготуй себе до служіння і другого дня відправ Божественну Літургію, вийми іншого Агнця, освяти і, висушивши, збережи і причасти хворих та інших, що потребують причастя. Запліснявілі ж або перепалені Тайни на тій же Літургії споживи на жертовнику, всипавши в чашу із залишками Божественних Таїн.

90. Коли, ієрею, маєш приготовляти Святі Тайни для надзвичайних потреб у Великий Четвер, або інший час, то вийми другий Агнець і зроби за чином, як у Великий Піст для Літургії Ранішосвячених Дарів, напоюй Святий Агнець Животворчою Кров’ю над святою чашею потрошку, з великою обережністю і дбайливістю, щоб не перемочити його та необачно не впустити.

Сушити ж напоєний святий Агнець на престолі належить так: спочатку розгорни антимінс і, вийнявши із кивота, положи на дискос і покади навколо, а потім, сотворивши належне поклоніння, роздроби святим копієм на дрібні частинки з усяким благоговінням.

По роздробленні ж поклади плоский камінь або цеглу при краї антимінса з правого від себе боку, а на камінь постав нове горнятко або чистий залізний або мідяний глечик з гарячим вугіллям і, належно поклонившись, візьми святий дискос з Божественними Тайнами, роздробленими з великою увагою, постав його поверх горнятка і уважно слідкуй, щоб Божественні Тайни потроху сохли, помішуючи їх святим копієм, щоб не пригоріли. Коли ж добре нагріється святий дискос, здійми його і постав на святім антимінсі або на покрівці, щоб, надто нагрівшись, не спалив він Святих Таїн. Коли ж трохи остигне, знову поклади його зверху горнятка або іншого посуду, призначеного для цього. Це роби багато разів, доки не висохнуть. Сухі ж з усякою увагою вклади у святий кивот і, покривши, постав на своє місце та, віддавши належне поклоніння, згорни знову антимінс.

А де Божественна Служба відправляється повсякденно, як то буває в великих містах або в монастирях, то і без осушування Божественні Тайни можуть зберігатися таким способом: не два Агнці приноситься, але того одного частину взявши і напоївши Божественною Кров’ю, як було сказано, бережи до ранку для всякого випадку смертельного. І так на кожний день роблячи, не потребуватимемо провадити осушення і уникнемо всяких нещасних випадків.

XII. Про подавання, приймання, зберігання та пошанування Божественних Таїн

91. Всі священнослужителі повинні з належною пошаною відправляти в храмі Господнім служіння своє і віддавати Божественним Тайнам свято величну пошану та старатися про чисте прийняття такого Дару. Парафіяльні ж ієреї нехай навчають і парафіян своїх, щоб з чистим сумлінням кожна людина обох статей — якщо можливо, то в свята, а якщо ні — то в усякім разі в пости, чотири рази на рік приготовлялись до того. Отже повинні приступити до цих Таїн Божественних після смиренного й чистого упорядкування тіла.

92. Коли, окрім постів чотирьох звичайних, вони захочуть приступити до Святого Причастя, то сім днів перед цим нехай постяться, пересуваючи в молитвах церковних і домашніх (це — коли не в небезпеці, а при небезпеці, то лише три, а навіть і один день нехай постяться), приготовляючи себе до чинного визнання своїх гріхів. Одружені нехай у ті дні стримаються від подружніх стосунків.

Перед восьмим днем нехай висповідаються перед ієреєм в гріхах своїх, звечора нічого не їдять, а ті, що не можуть через дитячий або перестарілий вік стриматись звечора нічого не їсти, нехай трішки підкріпляться, але від півночі усі нехай стримаються, вправляючись у молитвах, поклонах і духовних роздумуваннях, готуючись так до Причастя. Тим, що не вміють читати і мешкають далеко від церкви та не можуть там вислухати належних молитов, священик нехай задасть додому певне правило замість молитов (див. нижче).

По ранніх звичайних церковних молитвах всі, що мають причащатися і не вміють читати, нехай залишаться в церкві, щоб вислухати читане ієреєм правило до Святого Причастя та часи; хто ж вміє читати, той зможе це перечитати і сам у себе вдома.

В початку Святої Літургії нехай усі зберуться до церкви. Під час відправи Святої Служби нехай, слухаючи її, стоять і моляться із страхом і благоговінням. Кожний, хто приступає до Причастя, вклонившись один раз до землі Христові, що істинно являється в Тайнах під видом Хліба і Вина, нехай приступає добропристойно, в глибокій покорі, склавши руки навхрест на грудях, і причащається з вірою і любов’ю до Христа Розп’ятого. Прийнявши Святі Тайни, нехай поважно споживе і, коли священик витре покрівцем уста, нехай цілує край святої чаші, як саме ребро Христове, що з нього вийшли кров і вода. Потім причасники, трохи відступивши, вклоняються, але не до землі, для збереження прийнятих Таїн, і стоять на своїх місцях, не говорячи один з одним, як теж не плюють, поки подасться їм антидор і вино з водою; вони нехай не виходять з церкви до закінчення Святої Літургії та нехай вислухають молитви вдячні по Святім Причасті.

93. Нехай буде відомо тобі, ієрею, що у випадку, коли буде багато причасників, ніколи не смій з причини нестачі в святій чаші Божественної Крови чи Тіла доливати вина або досипати звичайної просфори, бо тим смертельно тяжко згрішиш та підпадеш карі позбавлення сану. У такім випадку накажи іншим почекати до ранку і, служивши, причасти їх; або всип у святу чашу переховувані в кивоті Божественні Тайни, залишені для хворих, і, як звичайно, причасти тих людей.

94. Входячи до святого храму Божого і дивлячись на святий вівтар, священнослужителі і всі люди нехай чинять з острахом належне поклоніння, бо ті, що стоять у храмі, мають уявляти, що вони стоять на небі перед самим Богом і Йому, за Його заповітом тут присутньому, приносять молитви.

Вступаючи у вівтар, завжди май перед тим голову відкритою і, вклонившись, увійди, а приступивши до божественного престолу, низько вклонися. У вівтарі все роби з великим смиренням та благоговінням, як перед лицем Бога, що тут є.

Виходячи ж із вівтаря, також раніше поклонись Божественним Тайнам і аж тоді виходь.

Коли виголошуєш єктенію перед царськими дверима, то завжди раніше вклонись і аж тоді починай, а також, скінчивши, вклонись і відійди. Так само, коли доводиться проходити перед царськими дверима, то, проходячи мимо, ніколи не забудь уклонитися.

Нарешті, відправивши все нічне, ранішне, денне і вечірнє служіння, всякий священнослужитель і причетник Церкви у своєму чині нехай віддасть Господу Богові побожне поклоніння, яке йому належить. Бо за таке поклоніння та ходження з благоговійним страхом кожен одержить особливо багату ласку від Христа Бога.

95. Тих, хто коло вівтаря служить, тобто паламарів, ієрей повинен твердо вчити, щоб вони з великим страхом і трепетом та всякою побожністю входили до святого Божого вівтаря і, роблячи там належну їм справу, завжди пам’ятали що на престолі перебуває Христос Бог наш. Тому-то, входячи до вівтаря і виходячи з нього, нехай низько вклоняються. Божественного ж престола, а тим більше самих Божественних Таїн, що є на ньому, як рівно ж і служебного посуду та інших святих речей, ніколи нехай не насмілюються доторкатись, щоб у гріх великий не впасти. Брати собі до рук вони можуть тільки свічники, свічки, кадильниці та інші менші із священних речей.

96. З пошани до Божественних Таїн нехай до вівтаря не входить ніхто з неосвячених, а жінки ніколи.
Паламарі, що часто сповідаються і Божественних Таїн причащаються та тверезо і побожно в чеснотах перебувають, повинні вносити до вівтаря просфори, воду, фіміям і запалювати та гасити свічки, приготовляти та iєpеєвi подавати кадильницю і теплоту, дбайливо і часто вимітати й вичищати ввесь вівтар і підлогу від усякого занечищення, а стіни та стелю від пороху і павутиння.

Що ж до престолу і жертовника, то їх очищати й витирати може тільки ієрей диякон чи іподиякон, яким і належить дбати, щоб не було там порохів чи якої нечистоти. А взагалі нехай не торкається священних речей неовячена рука.

В церкві ж і на паперті паламарі повинні чисто чистити образи, стіни, стелю, покрівлю від пороху й павутиння, а підлогу від сміття. Сміття із вівтаря та церкви не належить викидати на непотрібне місце, але або в річку, або в таке місце, де люди не ходять і не топчуть.

При цьому не тільки ієрей і вівтарні священнослужителі, але й усі побожні християни, побачивши, що Божественні Тайни несуть в церкві чи поза нею (до хворих), то нехай вшанують їх благоговійними поклонами.

97. Також коли приходять до святого храму, щоб поклонятися Господу Богу молитвами і співами, як це призначено чином чи уставом церковним (що, коли і як чинити), всі нехай роблять це старанно, приносячи прохання, моління і подяки, як ретельну свою працю. Також нехай з свідомістю слухають співу й читання церковного, щоб за апостолом врозумлятися в псалмах, і співах, і піснях духовних, і в читанні Святого Письма та святих церковних учителів, безперестанно оспівуючи Господа в серцях своїх. Ієреєві належить завжди навчати цього парафіян і своїх дітей духовних, щоб вони знали про те, як про волю Божу і повеління своєї Матері Церкви.

98. Ієреям належить знати також і те, що всі християни одної віри, одної Церкви нашої, які не мають відлучення і клятви на собі, які в сповіді незаплямлено приносять каяття, а живуть побожно і від духівника не мають тимчасової заборони, — повинні з належною честю причащатися Тіла Христового і Крови Його. Також і підлітків, що можуть уже сповідатися, та малих дітей, що їх з вірою приносять, належить сподобляти Святих Таїн, на освячення душ і тіл їх та прийняття благодати Господньої.

Нехай будуть відлучені від цього таїнства недостойні, які мають на собі клятву від єпископа або заборону отця духовного і відлучення, явні грішники, блудники і блудниці, ті, що наложниць мають, як і самі ті наложниці, перелюбники, лихварі, чарівники і всякі ворожбити, святотатці, картярі й азартні гравці, хулителі, соромослови й ті, що творять усяке безчинство та спокусу, й інші, до них подібні. Всім їм, доки вони щиро не покаються і не принесуть достойних плодів покаяння та не знищать відвертим своїм покаянням тих спокус, що їх явно вчинили, Святих Таїн не можна подавати.

Потайних грішників, коли також сповідаються, направляй розсудливо, щоб не повстала якась спокуса іншим людям від такого зневажання, а саме, щоб та особа не була в підозрінні та щоб не стало наругою її причастя чи відлучення.

99. Тим, що втратили притомність і зомліли, Божественних Таїн подавати ніяк не належить, тільки тоді, коли вони цілковито опритомніють та до свідомости повернуться і в скрусі сердечній на сповіді визнають свої гріхи, також коли приходять до церкви, Богу моляться, слухають церковних молитов, а особливо коли не мають ніякого недостоїнства в собі, тоді нехай причащаються.

100. Зa істинно благочинне та правильне пильнування, щоб догодити Господу Богу з повним старанням і зберігати церковні приписи для чистоти тілесної й душевної, Господь дасть усім людям Своїм мир, милість і добрі дні, поки вони побожно живуть на землі, а після цього християнські православні душі сподобить доступити і наслідувати в небі всерадісних вічних красот благодаттю Ісуса Христа і заступництвом всеславної пречистої Діви Богородиці Марії та молитвами всіх святих. Амінь.

Правило для тих, що готуються служити і хочуть причаститись Святих Божественних Таїн Тіла і Крови Господа Ісуса Христа.

Після богослужіння вечірнього в церкві належить читати вдома: канон Ісусу Христу, акафіст Богородиці, канон ангелу-охоронителю, канон дня і молитви вечірні. Тоді далі: Достойно є, Трисвяте, а по Отче наш — тропарі: «Помилуй нас, Господи» і т. д., кондак свята (якщо є свято) і молитву: «Нескверна, Чиста, Нетлінна…» Тоді відпуст з молитвою «Тих, що ненавидять і кривдять нас».

Рано ж той хто має служити Літургію, проказує часи третій і шостий, а після молитви читає канон і молитви до Святого Причастя і тоді — відпуст часів.

Миряни, що хочуть причаститись Животворчих Святих Таїн, слухають часи в церкві перед Літургією.

Правило щоденного читання для монахів у монастирях святих, а по змозі також для священиків, дияконів і причетників церковних та людей всякого чину й статі незалежно від приготовлення до Причастя.

При молитвах вечірніх:

В неділю: канон Ісусу Христу, параклис Богородиці (ірмоси: «Воду пройшов…», тропарі: «Многими опанований напастями…»), канон архангелам і, коли хто хоче, ангелу-охоронителю.

В понеділок: канон Ісусу Христу, параклис Богородиці, канон Іоану Предтечі і канон ангелу-охоронителю.

У вівторок: канон Ісусу Христу, параклис Богородиці, канони – ангелу- охоронителю, святим апостолам і, коли хто зволить, святителю Миколаю.

В середу: канон Ісусу Христу, параклис Богородиці і канони: ангелу-охоронителю, святим апостолам і, коли хто зволить, святителю Миколаю.

В четвер: канон Животворчому Хресту, параклис Богородиці і канон ангелу-охоронителю.

В п’ятницю: канон Ісусу Христу, акафіст Богородиці обов’язково, канони: ангелу-охоронителю і усім святим.

В суботу: канон Ісусу Христу, параклис Богородиці і канон ангелу- охоронителю.

Вранці обов’язково проказуються молитви ранішні, а додатково й інші. Богобоязкі ж люди, що не віддаються марним помислам і розум свій стримують, вправляються в читанні Псалтиря з призначеними до того молитвами, а також читають книги Закону Господнього і святих учителів Церкви.

Читання канонів на самоті увечері або рано треба починати так: — Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас, — Царю Небесний, — Прийдіть, поклонімось, — псалом 50, — Символ віри, а далі читаються канони. Після прочитання канонів читати: — Достойно є, Слава: І нині, відпуст: — Христос, Істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері і всіх святих, помилує і спасе нас, бо Він Милосердний і Чоловіколюбний». І молитва: «Тих, що ненавидять і кривдять нас…» і три поклони. Деякі ж, за правило, читають собі 12 псалмів з визначеним чином.

Кожний же починає правило вклоняючись і чинить призначені поклони з такими молитвами:

• Боже, будь Милостивий до мене грішного (або грішної)
• Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене.
• Безліч нагрішив (—ла) я, Господи, прости мені.
• Владичице Богородице Діво, спаси мене.
• Святий ангеле охоронителю мій, від всякого зла обережи мене.
• Святий (ім’я святого), моли Бога за мене.

По заповіді апостольській, щоб завжди молитися, дякуючи за все в ім’я Господа Ісуса Христа Богові, нехай ніхто не лишається без молитов і під час церковного співу і де б кому не прийшлося бути, чи вдома, чи в дорозі. Тому кожний нехай має, хоч би й коротке, своє молитовне правило, бо й мале правило, коли постійно й своєчасно виконується, то за велике порахується у Господа Бога для того, хто вповає на Нього й не забуває Його.

Якщо хто не може бути присутній в церкві з якоїсь поважної причини, а також коли інший і грамоти не знає, чоловік чи жінка, то нехай повільно творить молитву Ісусову: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного (грішну) — призначене число раз. І призначеним числом поклонів, а саме:

• За вечірню молитов Ісусових 100 і поклонів 25.
• За повечір’я молитов 50 і поклонів 12.
• За полунощницю молитов 1000 і поклонів 25.
• За утреню молитов 300 і поклонів 50.
• За часи 1-ий, 3-ій, 6-ий і 9-ий по 50 молитов і 7 поклонів за кожний час.
• За обідницю (зображальні) молитов 100 і поклонів 25.
• За канон Богородиці з акафістом молитов 200 і поклонів 29.
• За параклис Богородиці молитов 70 і поклонів 12.
• За канон ангелу-охоронителю молитов 50 і поклонів 7.
• За канон седмичний молитов 30 і поклонів 5.

Хто завжди виконує правило своє, хоч би й був неграмотний, той має радість духовну відповідно до сказаного: «Пом’янув Бога і звеселився». Він радітиме і звеселиться, бо хто чинить добро, тому велика нагорода на небесах. Амінь.

Час, вечірня і повечір’я; ранішнє — північна відправа, утреня і перший час, а обіднє — третій час, шостий час і літургія. Монастирські устави суворо вимагають точного додержання цього порядку, а для церковних громад (парафій) існує звичай, який набрав силу закону, щоб перед відправою Літургії обов’язково було відслужено вечірню, утреню і часи («Навч. від-ті» пп. 27–35).

СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЬ, як виконавець богослужінь, для того мусить мати почуття живої віри і молитовний настрій, свідомість небесної висоти і святости богослужбового діла та непослабну уважність до богослужбових слів і священнодій (див. «Навч. від.» п. 48). Це — внутрішній стан священнослужителя, але також він повинен вважати і на зовнішню сторону – на чітке і правильне виголошення кожного слова молитов, пам’ятаючи, що кожний його рух при відправі впливає позитивно чи негативно на піднесення духовного настрою вірних.

Священик, маючи намір служити завтра Святу Літургію, повинен після вечірніх відправ у церкві прочитати вдома церковне правило («Н. в.» п. 36). Це все зобов’язує також і диякона, який бере участь у відправі Св. Літургії, а вірні, що мають намір прийняти за Літургією Святе Причастя, повинні вислухати перед тим, або самі прочитати, молитви перед Причастям.

СЛУЖЕННЯ СВ. ЛІТУРГІЇ СОБОРОМ СВЯЩЕНИКІВ вимагає участи в священнодії всіх священиків і дияконів, що стають коло св. престолу («Н. в.» п. 61); церковні закони суворо забороняють священнослужителям брати участь у відправі Св. Літургії і не причащатися (Ап. прав. 8). Участь священнослужителя в цій великій Тайнодії виявляється не в одній присутності, а саме в споживанні Жертви.

ОДЯГ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЯ. Священнослужитель має бути в підряснику, на який одягається священний одяг, забороняється одягати священну одіж на цивільну. Кожний одяг священнослужителя має своє символічне значення, на яке вказує молитва при одяганні, а саме: підризник, а в диякона стихар, – це символ чистоти душі і духовної радости; дияконський орар – символ ангельських крил для служіння Богові; єпітрахиль — благодать священства, і тому без єпітрахиля не буває жодної служби священика; поручі символізують Божу силу для служіння Церкві; пояс — готовність священнослужителя до служіння; фелон — символ багряниці, в яку одягнули Христа воїни, а в духовному розумінні означає «ризу правди», себто білу одежу новоохрещеного, символ оправдання від усякого гріха; набедреник — меч духовний, зброя слова Божого; палиця — це вища форма меча духовного; митра — це кідар старозаконних первосвящеників, що нагадує терновий вінець на голові Ісуса Христа і означає духовну владу; саккос має значення ризи священика; омофор — символ заблудлої вівці, яку Добрий Пастир бере на свої плечі і приєднує до свого стада; жезл або посох — знак влади єпископа, архимандрита чи ігумена.

Всі буденні відправи, як вечірню, утреню, північну, часи, повечір’я та молитовне правило, священик править в одному єпітрахилі. Не одягнувши єпітрахиля, священик не сміє проходити через царські двері та через місце поміж св. престолом і царськими дверима.

В єпітрахилі й фелоні священик править всеношну, святочну вечірню і утреню свят, крім окремих випадків, коли Церковний устав приписує одягати повне облачення.

В повному облаченні священик править Святу Літургію і ті відправи, для яких Ц. устав вимагає повного облачення, як-от: винос Св. Хреста, плащаниці та ін. В облаченні священик не може ходити по церкві для провадження справ, які не належать до відправи.

Митри, які одягають і знімають архимандрити і митрофорні протоієреї, не завжди однаково одягаються з архиєреєм, а саме: 1) без митр на вечірні читають світильничі молитви, чинять вхід з кадилом і виголошують прокимен; на утрені без митр читають утренні молитви і Євангеліє; на Літургії знімають митру на малий вхід, на час читання Євангелія, на херувимську пісню і великий вхід аж до єктенії за Святі Дари, на час Святої Євхаристії від слів «Принесімо подяку Господеві» і до виголосу: «Найперше пом’яни, Господи…», на «Отче наш», на час причастя священнослужителів аж до єктенії подяки після причастя вірних, а також на споживання Святих Дарів.

КОЛІР РИЗ. Церковні правила вимагають, щоб ризи були чисті, не подерті, з матеріялу доброї якости (парча, оксамит, шовк, полотно і інш.), темних кольорів на час постів і світлих на час свят. Де є можливо, то ризи бувають на Великдень — срібнобілі, а на свята Господні й на неділі — золотого, жовтого або рожевого кольору з узорами хрестів, винограду чи виноградного листя; в Богородичні свята — сині або білі; в свята святих сил небесних — білі; в дні святителів — блакитні; в дні преподобних, на Квітну неділю й на Зелені свята — зелені, а в свята мучеників і в недільні дні Великого посту — червоні або темнофіялкові, чорні ризи — на час відправ Великого посту, крім днів суботніх і недільних, і на Страсний тиждень, крім Великого четверга і Великої суботи на літургіях. Коли священик одягає чорні ризи, то диякон також чорний орар або темнофіялковий.

ІКОНОСТАС має бути в кожній православній церкві, як безумовно необхідна річ для виконання богослужінь відповідно до Церковного уставу.

ВІВТАР. У ньому святий престол і жертовник повинні бути відповідні, як про це твориться в «Навчальних відомостях», пп. 40, 41, 44–47, 88 та ін. На престолі не повинно бути жодних непосвячених речей, а для служебника й інших книг треба мати при престолі окремий аналой. Антимінс повинно зберігати в освяченому покривалі, що зветься ілітон. В антимінсі лежить губка для збирання часточок з дискоса. На тому самому антимінсі того самого дня забороняється правити другу Літургію («Н. в.» п. 81). Також на тому самому престолі того самого дня не можуть правити кількох Літургій різні священики. Жертовник завжди має бути у вівтарі, ліворуч від престолу. Вступ у вівтар під час відправ дозволяється тільки священно-і церковнослужителям.

МІСЦЕ ЧИТАННЯ СВ. ЄВАНГЕЛІЯ. Українська Церква перейняла грецький звичай читати Святе Євангеліє лицем до народу. Коли ж читається Євангеліє серед церкви (на Страстях Христових та ін.), то лицем до вівтаря, бо тоді народ оточує священика. На недільній утрені, без виходу на полієлей, Євангеліє належить читати перед царськими дверима на солеї, лицем до народу. На утрені під час цілування народом Євангелія священик стоїть праворуч при тетраподі, а після цілування відносить Євангеліє у вівтар і зачиняє райські двері.

ЦАРСЬКІ ДВЕРІ. Входи й виходи через царські двері дозволяються тільки архиєреям, священикам і дияконам. Царські двері відкриваються на богослужіннях для входів з кадилом, із Св. Євангелієм, із Святими Дарами і інш. Царські двері закриті на малій вечірні, на повечір’ї і на північній відправі. На вечірні великій і на повсякденній, якщо на ній є вхід з кадилом, царські двері відкриваються при співі богородичного (догматика) і закриваються після прокимна; далі відкриваються в кінці вечірні (звичайно перед «Нині відпускаєш») і закриваються після «Благословення Господнє на вас» або відпусту. На всеношній відкриваються перед початком і закриваються після кадіння.

На утрені царські двері відкриваються з початком співу полієлея і закриваються після цілування Євангелія та внесення його до вівтаря. Далі відкриваються під час співу богородичного перед великим славословієм і закриваються після відпусту утрені. Перший час по утрені читається при закритих царських дверях і заслоненій завісі.

На Літургії священицькій і архиєрейській царські двері відкриваються після проскомидії і кадіння; початковий виголос — при відкритих царських дверях, які зостаються відкритими до виголосу: «Будьмо уважні. Святеє святим». Далі царські двері відкриваються перед виголосом: «3і страхом Божим» і зостаються відкриті до кінця Літургії.

Інший уставний порядок відчинення царських дверей на Літургії буває такий. 1) ц. дв. відкриваються після проскомидії й кадіння і закриваються перед великою єктенією; 2) відкриваються перед третім антифоном і закриваються після прочитання Євангелія; 3) якщо буває єктенія за померлих, то на час її ц. дв. відкриті; 4) ц. дв. відкриваються для великого входу після виголошення: «Щоб під Твоєю владою» і закриваються після перенесення Святих Дарів на престол, перед єктенією: «Доповнімо молитву нашу». Далі перед виголосом: «Двері, двері» відслонюється тільки завіса (катапетасма) і заслонюється перед виголосом: «Будьмо уважні. Святеє святим»; 5) відкриваються ц. дв. перед виголосом». «Зі страхом Божим» і зостаються відкриті до кінця Літургії.

На літургії Ранішосвячених Дарів царські двері відкриваються: 1) для малого входу (з кадилом, чи в свята — з Євангелієм); 2) для благословення з виголосом: «Світ Христовий просвіщає всіх» після першої паремії; 3) при співі «Нині сили небесні» для великого входу і 4) перед виголосом: «Зі страхом Божим» і тоді закриваються після відпусту.

На Пасху царські двері зостаються відкриті від початку світлої утрені і ввесь Світлий тиждень, кінчаючи відпустом на Літургії в світлу суботу.

ЗАВІСА (КАТАПЕТАСМА). Відслонення завіси під час богослужінь символізує відкриття світові тайни спасіння через пришестя на землю Сина Божого, а заслонена завіса нагадує нашу недостойність і гнів Божий за наші гріхи.

Катапетасма не відкривається на повечір’ї (з винятком, коли повечір“ям починається всеношна), не відкривається на північній відправі, на часах без читання Євангелія і на малій вечірні. На часах з читанням Євангелія завіса відслонюється перед читанням Апостола і так лишається до відпусту. Завіса відслонена на ввесь час відправи вечірні повсякденної, великої і утрені, так само і на молебні, бо тоді читається Євангеліє. На літургії Ранішосвячених Дарів завіса по великім вході закривається до половини і вся заслонюється на слова: «Ранішосвячене Святеє — святим».

КАДІННЯ. Кадіння чиниться перед священними речами на знак побожної пошани, а до людей — як зображення благодати Святого Духа, що поширюється на всіх і всюди. Молитву кадила священик промовляє не тільки на проскомидії де вона й міститься в служебнику, але тайно кожний раз, коли благословляється кадило перед кадінням. Кадити належить виключно фіміямом, як ладан, смирна та інше. Під час кадіння промовляється Псалом 50-ий або 25-ий. Для кадіння при закритих царських дверях священик або диякон виходить із вівтаря дверима «а іконою Богородиці і вертається дверима за іконою Спасителя.

На богослужіннях буває кадіння вівтаря й іконостасу, а саме: спочатку кадиться престол навкруги, далі — горне місце, жертовник, ікони у вівтарі, а перед іконостасом — царські двері, образ Тайної Вечері, намісні ікони, права сторона іконостасу за іконою Христа Спасителя і ліва за іконою Богородиці, після чого кадиться народ із солеї і знову у вівтарі перед престолом. Коли буває кадіння храму, то спочатку чиниться так, як і кадіння вівтаря й іконостасу, а далі кадиться ввесь храм навколо, спочатку ліву від вівтаря, а тоді навкруги храму, кінчаючи кадіння так само, як було сказано — людей і перед престолом. Коли кадіння починається від середини храму, то спочатку кадиться тетрапод, на якому буває Святе Євангеліє, або ікона свята, або Чесний Хрест та ін., а тоді кадиться у вівтарі престол і далі звичайним порядком все інше (Тип. гл. 2, 12, 23).

Кадіння на вечірні. На всякій вечірні при співі «Господи, я звав» буває кадіння вівтаря й іконостасу в порядку, як уже вище сказано. Коли буває вхід з кадилом, то у вівтарі кадиться тільки престол і тоді на амвоні — царські двері й намісні ікони; священик благословляє вхід, виголошує «Премудрість, станьмо побожно»; повернувшись, благословляє людей і, поцілувавши образки на царських дверях, входить у вівтар, кадить тричі перед престолом і віддає кадило. На початку всеношної буває кадіння вівтаря, іконостасу і храму в порядку, як вище сказано, при чому царські двері кадиться аж після виголосу «Слава Святій…», коли священик вже виходить на амвон. Коли буває літія, священик на початку співу стихири відкриває царські двері, кадить вівтар, іконостас і людей, виходить із свічконосцями, маючи в руках кадило, до притвору, там кадить спочатку до вівтаря, а далі праворуч і ліворуч і тоді віддає кадило. Перед благословінням хлібів, коли співається тропар, священик тричі кадить тетрапод кругом.

Кадіння на утрені. На початку утрені буває кадіння вівтаря і храму тільки тоді, коли утреня правиться окремо від вечірні. Коли буває утреня з полієлеєм, то при співі полієлея і непорочних кадиться вівтар, іконостас і храм. Після виголосу «Богородицю і Матір Світу в піснях звеличаймо» кадиться тільки іконостас, тетрапод і людей.

Кадіння на Літургії: 1) На проскомідії обкаджується звіздицю, далі обидва покрівці, воздух і вже покриті Дари на жертовнику. 2) Під час читання шостого часу, при закритих царських дверях, кадиться вівтар, іконостас і ввесь храм. 3) Перед читанням Св. Євангелія, при співі «Алилуя», кадиться вівтар і іконостас. 4) Таке ж кадіння буває під час співу херувимської пісні. 5) Перед великим входом священик тричі кадить Святі Дари на жертовнику, а тоді передає кадило; поставивши Святі Дари на престолі і знявши покрівці, священик держить воздух над кадилом і тоді покриває Дари воздухом і тричі кадить Святощі. 6) Одночасно з виголошенням «Особливо за пресвяту, пречисту, преблагословенну…» священик кадить Святі Дари тричі по тричі (по числу дев’яти чинів ангельських); коли є диякон, то після того він кадить престол навкруги. 7) Священик тричі кадить Святі Дари після виголосу «Спаси, Боже, людей Твоїх».

Кадіння на літургії Ранішосвячених Дарів. 1) На другому антифоні, коли читається другу Славу 18-ої кафизми, священик тричі обкаджує навкруги престол, на якому стоїть освячений Агнець. 2) На третьому антифоні, перенісши Святі Дари з престолу на жертовник, священик обкаджує звіздицю, покрівці, воздух і Святі Дари, як на проскомидії, але не проказує літургійних слів, а тільки «Господеві помолимось», при кожній дії. 3) При співі «Господи, я звав» — кадіння, як і на вечірні. 4) Перед входом з кадилом, коли співаються стихири, священик обкаджує вівтар, іконостас і храм, як на Літургії після проскомидії. На вході кадиться так, як і на вечірні. 5) По першій паремії й прокимні священик з кадилом і свічником з двома свічками, які держить в навхрест складених руках, чинить перед престолом знак хреста і виголошує: «Премудрість, станьмо побожно». Виходить на амвон і, так само держачи свічника й кадило, благословляє ними народ, виголошуючи «Світ Христовий просвіщає всіх», і, вернувшись у вівтар, зачиняє царські двері. 6) По другій паремії священик відчиняє царські двері, стає перед престолом і ввесь час кадить при співі «Нехай стане молитва моя…», «Господи, я звав Тебе…» і «Встанови, Господи, сторожу…» Далі, коли співається «Не нахили серця мого…», священик переходить до жертовника, там кадить Святощі і віддає кадило. 7) Коли співці співають «Нині сили небесні», священик чинить кадіння таке, як при співі херувимської пісні на Літургії. По вході, поставивши чашу й дискос на престолі, чинить все, як і на Літургії, але нічого не проказує. 8) По «Спаси, Боже, людей Твоїх…» священик кадить Святощі перед перенесенням до жертовника.

ТЕПЛОТА — тепла вода, яку священик вливає до святої чаші (див «Навч. від.» п. 51) перед Причастям, не може бути холодною водою, це спомин, що кров і вода з проколотого ребра Спасителя були теплі, як кров щойно заколеної жертви. Теплота є також символом гарячої віри святих.

АНТИДОР (грец. «замість дару») — це часточки просфори, з якої було вийнято Святого Агнця. Священик роздає їх вірним по відпусті. Якщо цієї просфори не вистачить, то беруться й інші просфори з проскомидії.

ХРЕСНІ ХОДИ — процесії кругом церкви з плащаницею, для свячення пасок на Великдень та ін. чиняться тим самим порядком, як і на богослужінні хід кругом престолу з Св. Євангелієм, а саме: процесія середніми дверима виходить із церкви, повертає ліворуч і так обходить кругом церкви.

СВІЧІ Й ОСВІТЛЕННЯ ЦЕРКВИ. Освітлення в церкві символізує ступінь урочистости богослужіння, а тому на малій вечірні, повечір’ї, північній і на часах свічники й лямпади світяться тільки перед намісними іконами. На вечірні, утрені й Літургії світяться всі свічники перед образами іконостасу. Панікадило і взагалі повне освітлення церкви буває на полієлей — на утрені, а на Літургії — перед читанням Святого Євангелія. Всі свічі й лямпади гасять після заамвонної молитви, але на жертовнику свічі повинні горіти від початку проскомидії до молитов після спожиття Святих Дарів. При читанні Св. Євангелія на Літургії братчики й сестриці стають перед солією із запаленими свічками; на вечірні, коли буває літія, вони із запаленими свічками супроводять вихід священика до притвору, а пізніше стають коло тетраподу. На утрені, коли буває полієлей, так само стоять із свічками, як на літії.

ЦЕРКОВНІ ДЗВОНИ. Головнішими видами церковного дзвоніння є такі: 1) «Благовіст», коли дзвонять повільно в один великий дзвін перед богослужінням (вечірня, утреня, всеношна і Літургія; на утрені під час співу полієлея і на Літургії перед Святою Євхаристією, на «Вірую» або «Тебе в піснях славимо»). 2) «Всі дзвони» дзвонять трьома заходами з перервами, коли спочатку дзвонять коротко з перебором в кожний дзвін, починаючи з найменшого, а тоді довший час в усі дзвони. Так дзвонять після Благовісту на початок вечірні, утрені й Літургії, при хресних процесіях, при молебнях на урочистості та цілий день Великодня. 3) «Передзвін» має сумовитий характер, коли дзвонять під час виносу Хреста на Воздвиження, на похоронах архиєреїв і священиків: дзвонять перебором на кожний дзвін, починаючи з більшого і до меншого, ударяючи тільки один раз, а тоді всі дзвони разом, але також тільки один раз.

СИДІТИ В ЦЕРКВІ дозволено немічним і старим, але тільки під час читання кафизм, паремій, на єктеніях до виголосів і під час казання проповідей та в інших подібних випадках.

СВЯЩЕНИК ПОВИНЕН ЗНАТИ НАПАМ’ЯТЬ ті молитви, що йому доводиться читати без книги служебника (Псалом 50, при перенесенні Святих Дарів, молитва «Вірую, Господи» перед Св. Причастям, молитви входів на вечірні й Літургії, молитви при одяганні риз та ін.), але все інше він повинен правити тільки маючи перед собою служебника (див. «Навч. від.» п. 45). Також священик і диякон повинні добре ознайомитись з церковними правилами, що містяться в «Навчальних відомостях».

1. © Переклад блаженної пам’яти митрополита Полікарпа (Сікорського) з незначними мовними виправленнями. [↩]

Опубліковано: 04.03.2013; востаннє змінено: 05.03.2013.