Всіхсвятська надбрамна церква Києво-Печерської Лаври (К)1696 – 1698 рр.
Нині над проїздом Економічної брами Києво-Печерської Лаври одразу впадає в око герб вікопомного гетьмана Івана Мазепи. Не всі й згадають, що довгі роки на цьому місці блимала на світ рівна гладінь стіни. Що ж, прийшов час, і Україна нарешті здобула право безборонно шанувати своїх кращих синів і доньок, в тому числі і Мазепу — найвидатнішого церковного фундатора й мецената.
У 1698 — 1701 роках , під час Північної війни, хитромудрий гетьман, бажаючи догодити Петрові І, своїм коштом звів навколо Лаври фортечні мури. Подейкують, що тодішнє священноначаліє монастиря виявило незадоволення такою «мілітарізацією». Тим-то, щоб залагодити справу, Мазепа збудував чи капітально реставрував в обителі і кілька прекрасних церков. Найдосконалішою серед них слід визнати надбрамну церкву Всіх Святих. Останнім часом її автором називають російського архітектора Дмитрія Аксамитова. Та от дрібничка — до Києва за наказом Петра І цей талановитий майстер приїхав тільки 1700 року, тоді як спорудження церкви було завершено на два роки раніше. То хто ж він, той невідомий український зодчий, який передував Аксамитову і який, можливо, спорудив в тому ж часі і дуже подібний до Всіхсвятської церкви Георгіївський собор Видубецького монастиря? Питання лишається відкритим. Одначе, пам’ятаючи про різнобічні таланти гетьмана, можна припустити і особисту участь Мазепи у проектуванні храму.
За архітектурою церква є найяскравішим взірцем козацького бароко. Хрещатий храм повністю наслідує у своїй статурі дерев’яні народні церкви Придніпров’я та Гетьманщини. Двоярусні стрункі верхи, різноманітний та багатий декор (як український, так і російський), затишний ганок з чотирма колонками і виняткова співмірність всіх об’ємів викликали і викликають захват у будь-якого поціновувача краси. Згадаймо, наприклад, Тараса Шевченка, який недарма змалював храм у 1846 р.
У 1718 році під час великої пожежі в Лаврі постраждала й Всіхсвятська церква. Згорів і первісний іконостас. Новий іконостас лаврські іконописці та сницарі завершили щойно у 1741 році. Переказ свідчить, що декілька ікон для нього написав лаврський чернець Аліпій (Галик), видатний ікономаляр ХVІІІ ст.
Від початкових розписів церкви збереглися лише фрагменти рослинного орнаменту в ніші одного з вікон східної стіни. Нанову розписали церкву аж через два століття, в епоху становлення національного модерну. У 1905 році цю відповідальну роботу доручили видатному українському ікономаляреві Іванові Їжакевичу, а він залучив до справи своїх учнів із Лаврської іконописної майстерні. Перед майстром стояла надважка задача: розташувати значну кількість священних зображень на украй обмеженій площині стін. Та Їжакевич із помічниками упорався із завданням на відмінно. Принагідно було доведено, що український модерн просто ідеально сполучається із українським бароко.
Окрім мистецьких, Всіхсвятська церква приховує і інженерні цікавини. Зокрема, це стосується практичних рішень щодо дотримання «режиму тиші» у Божому домі. Адже церкву було споруджено над Економічною брамою, через яку «протікала» уся будівельна і господарська діяльність величезного монастиря . По бруківці лункого проїзду тяглися вози, запряжені волами або кіньми, які, бувало, гучно ревли та іржали. Щось стукало, а щось і грюкало. А у храмі було тихо, й молитва лунала безперешкодно. Адже в підлогу церкви було вмуровано багато глечиків-голосників, які й гасили зайвий гуркіт…
На жаль, сьогодні у Національному заповіднику «Києво-Печерська Лавра» про нюанси використання давніх акустичних «пристроїв» геть забули. Більше того, — на сторінках «заповідного» сайту можна прочитати , що таким чином звук у церкві посилювали! Насправді все з точністю до навпаки. Для покращення акустики одиночні глечики-голосники вмуровували в паруси та стіни храму горлечком всередину. А от для гасіння непотрібних звуків та для прибирання низьких частот голосники розташовували кучно при підлозі або в самій підлозі, орієнтуючи їх залежно від джерела зайвих шумів (у випадку із Всіхсвятською церковю — горлечком донизу, тобто назовні) .
Давні глечики працюють і нині, відсікаючи ревище «мерседесів» і «тойот», на яких у ХХІ ст. прибувають до Лаври деякі «священнослужителі» та їхні «спонсори». Останні, до речі, й домоглися того, що частину вулиці Івана Мазепи перейменували на Лаврську.
Бог їм суддя, а дивовижному Всіхсвятському храмові — многії та благії літа!
Усі фото
