Дерев’яні (Д)Муровані (М)Усі
Наддніпрянська школа Сіверсько-чернігівська школа Слобожансько-полтавська школа Східноподільська школа Поліська школа Волинська школа Галицька школа Західноподільська школа Бойківська школа Гуцульська школа Лемківська школа Буковинська школа Марамороська школа Берестейська школа Український класицизм (Д) Український історизм (Д)
Український модерн (Д) Давньоруські церкви Українське Відродження Українське бароко Український класицизм (М) Український історизм (М) Український модерн (М)

Український історизм

Георгіївська церква, 1910 р., с. Селище, Київщина

Георгіївська церква, 1910 р., с. Селище, Київщина

Авторитетно стверджуємо: дотепер ніхто не полічив усіх дерев’яних церков України, споруджених у стилі історизму, або еклектики. Навіть солідний каталог В. Слободяна (2005 р.) і близько не наближається до справжньої цифри. Друга проблема пов’язана з першою. Попри те, що майже всі «історичні» храми не мають жодного стосунку до української архітектури, про це мало хто здогадується! Звідси — численні непорозуміння навіть у професійних виданнях та альбомах, коли типову еклектичну церкву називають бароковою або виставляють як репрезентантку «козацьких» храмів.

Що ж це за невичерпний історизм і чому він став головним каменем спотикання вітчизняного зодчества? Все дуже просто. Від 1830-х і до 1860-х років цей світовий стиль називався романтизмом і широко використовував досягнення попередників: готики, ренесансу, бароко тощо. Втім, на українській церковній архітектурі романтизм позначився дуже слабо, поступаючись класицизму, що ніяк не хотів посуватися з історичної арени. А от від 1860-х і до 1910-х історизм тотально володів Великою Україною, наповнивши її тисячами однаковісіньких храмів, збудованих у псевдо-(саме псевдо!)російській традиції. Ця традиція знайшла вираження як у статичних, переважно кубічних об’ємах церковних споруд, так і в стилізованому «а-ля рюс» декорі. А оскільки проекти таких храмів затверджувалися виключно синодально-єпархіальним священноначалієм Російської імперії, цей різновид історизму й отримав своє друге імення — єпархіальний стиль.

Попри такі прикрощі, ми не схильні підгрібати всі неукраїнські дерев’яні церкви під одну гребінку. Серед них трапляються дивовижні зразки зодчеської думки і теслярського мистецтва. Проте вони все одно лишаються духовною власністю сусіднього народу, — безперечно, братнього, але іншого.

Однак годі. Сказано стільки «злих і нетихих» слів на адресу злощасного єпархіального стилю, що хочеться нарешті дати йому спокій. Хай собі буде. Зрештою, вже вісім поколінь українців ходили і ходять в ті церкви і моляться в них не менш і не більш щиро, ніж в народних шедеврах. Отож, як і у випадку із класицизмом, ми не ставимо перед собою задачу охопити весь огром «історичного» зодчеського доробку на предмет його розділення на «чистих» і «нечистих». На наше тверде переконання, на даному етапі існування України.термінової каталогізації, систематизації і фотофіксації потребують найперше церкви чотирнадцяти народних шкіл і українського модерну. Разом із тим не проходитимемо й повз тих еклектичних церков, які мають у собі хоча б дещицю українських ознак. Їх то і запишемо до українського історизму…

І нехай нас усіх розсудить Головний Митець і Архітектор, Який Сам влаштував так, щоб Його хвалили різними мовами й різними стилями….