Дерев’яні (Д)Муровані (М)Усі
Наддніпрянська школа Сіверсько-чернігівська школа Слобожансько-полтавська школа Східноподільська школа Поліська школа Волинська школа Галицька школа Західноподільська школа Бойківська школа Гуцульська школа Лемківська школа
Буковинська школа Марамороська школа Берестейська школа Український класицизм (Д) Український історизм (Д) Український модерн (Д) Давньоруські церкви Українське Відродження Українське бароко Український класицизм (М) Український історизм (М) Український модерн (М)

Лемківська школа

Центральна група. Покровська церква, 1792, с. Плоске, Закарпаття (нині в Київському музеї просто неба)

Центральна група. Покровська церква, 1792, с. Плоске, Закарпаття (нині в Київському музеї просто неба)

Лемківська школа — найліпша ілюстрація до Шевченкового плачу по «нашій, не своїй землі». Бо із півтори сотні збережених лемківських церков в межах сучасних українських кордонів перебувають не більше двох десятків. З того мізеру лише кілька милують зір первісними обрисами — каркасними баштами і наметовими багатозаломними верхами. Але завдяки тому, що дві найкращі перлини школи у 1970-тих були перевезені на терени Київського та Ужгородського скансенів, уявлення про неповторну лемківську архітектуру отримали тисячі й тисячі українців.

Взагалі доля більшості лемківських церков — така ж непроста, як і доля самих лемків, жорстоко репресованих і розсіяних по світах у немилосердному ХХ столітті.

Початки школи заховані на межі ХVІ — ХVІІ століть, коли якомусь новатору вдалося геніально поєднати (і вдосконалити!) кращі набутки бойківської та марамороської школи традиційної архітектури. Проте не слід розглядати лемківські церкви як простий сплав двох різнорідних начал — стрімкого «готичного» і врівноваженого «ренесансного». Як і завжди, все й простіше, і складніше. Адже Храм випростується із народної душі природно, але повільно. Так само і його занепад відбувається не одразу, а після довгої боротьби.

Найдосконаліші зразки лемківської архітектури створені у ХVІІІ столітті. Та наприкінці того ж віку австрійський уряд розпорядився уніфікувати українські церкви, підігнавши їх до спільного знаменника традиційних «костельно-базилікальних» форм. (Прикметно, що 1801 року на теренах Великої України набув чинності «височайший» указ про заборону будувати у «малоросійському стилі»). Саме тому чимало лемківських храмів «розшифровуються» тільки в інтер’єрі, куди не дісталися перебудовувачі. Наступний, набагато страшніший погром школи стався вже за Польщі, куди внаслідок Першої світової війни потрапила майже уся Лемківщина. Церкви палили і плюндрували, священиків разом із парафіянами вбивали і переселяли далеко від рідного краю. А довершила цю чорну сторінку вікопомна операція «Вісла»… І тільки останнім часом уряд країни почав опікуватися деякими осиротілими лемківськими храмами.

Воловецька група. Святодухівська церква, ХVІІІ ст, с. Гукливий, Закарпаття

Воловецька група. Святодухівська церква, ХVІІІ ст, с. Гукливий, Закарпаття

Натомість у сусідній Чехословаччині (де після 1918 року опинилася південно-західна частина Лемківщини) унікальні руські церкви старанно реставрували і рятували. Чотири храми навіть перевезли до корінної Чехії (один із них — у саму Прагу), де їх зроду-віку не було. Та особливо поталанило храмам, спорудженим на теренах сучасної Словаччини. Там вони і посейдень геть усі ідеально доглянуті і часто-густо діючі. Деякі ще й узяті під опіку ЮНЕСКО — на жаль, не як українські чи руські, а як словацькі церкви…

Складна історія лемківської школи зумовила розмаїття «фенотипів». Тому, окрім центральної групи із класично-динамічними церквами, виникла потреба виділити і воловецьку, дещо «сурогатну» групу. До неї ми причислили лемківські храми, які зазнали значних перебудов, — переважно базилікального типу. А от тридільні церкви північно-східної Лемківщини (із беззаломними верхами) ми виділили в особливу ославицьку групу — за назвою річки в районі Сянока. Зазвичай вони мають при собі окремі дзвіниці надзвичайно пластичних обрисів.

Тож якщо поталанить, і десь у Центральній Європі ви переступите поріг лемківської церкви — промовте «Отче наш» рідною мовою. Звісно, не для ЮНЕСКО, а для самого храму: він скучив за усіма нами.