Українська Церковна Архітектура

Час збирати каміння

Українські муровані церкви порівняно з дерев’яними — вторинні, як хронологічно, так і стильово. Цим твердженням ми жодним чином не хочемо кинути тінь на Святу Софію Київську чи собор святого Юра. Одначе переконані, що тисячолітня історія мурованої сакральної архітектури Руси-України була б зовсім інакшою без тисяч і тисяч навіки зниклих у віках скромних шедеврів дерев’яного зодчества.
Саме ці легкозаймисті церковці, дзвіниці й оборонні башти слугували зразком для довговічних мурованих церков і соборів. Та й як могло бути інакше у країні, де богодана природа практично необмежено постачала такий дешевий і, головне, пластичний матеріал, як дерево. Певна річ, не бракувало дерева і в багатьох інших краях. Але тільки в українській церковній архітектурі (і, можливо, ще в румунській) донині збереглося первісне для багатьох європейських країн співвідношення дерев’яних і мурованих храмів — два, а то й три до одного. Такий стан речей і пояснює, чому природна, а отже досконала пластичність стала чи не найпитомішою ознакою мурованого українського храму, хоч би де і коли він постав.

Наступне суттєве зауваження щодо нашої теми — про ступінь і межу впливів. Загальносвітові стилі цілком спонтанно, але стримано попрацювали на українській храмобудівній ниві. Лише готика не лишила в ній відчутного сліду, натомість візантизм, ренесанс, бароко і модерн, поріднившися з народним протозодчеством, витворили вражаючі зразки українських мурованих церков. Стосовно готики все зрозуміло: вільний дух українського храму виявивсяся несумісним із наїжачено-кристалічними формами . Натомість вибагливо-рухливе бароко і химерно-гармонійний модерн вписали в УЦА найяскравіші сторінки.

Класифікуючи муровані храми, слід сказати і про так звану спорідненість культур. Говоримо насамперед про польську, молдавську, литовську і російську грані українського храмобудівництва. Така спорідненість справді траплялася і була потрібна, коли процеси взаємозбагачення і взаємодоповнення відбувалися вільно, без примусу. Та коли «спущені згори» синодальні циркуляри і проекти силою нав’язували чуже, останнє не об’єднувало, а жорстко розділяло культури «братніх» народів.

…Українська історія завжди пульсувала нерівно, як струджене серце, даруючи для вільної і спокійної творчої праці навіть не десятиліття — хіба роки. Та, парадоксальним чином, чим важче було на фронтах воєнних та ідеологічних, тим переконливіші перемоги здобувало українство у царині мистецькій, а надто — архітектурній. Особливо показовим стало ХVІІІ-те і початок ХХ-го століття, коли переможна хода українських церков сягнула Сибіру та Поволжя, Петербурга і Москви. Знадобилася уся потуга величезної імперії, спочатку царської, а потім червоної, аби загальмувати творчий запал народу хоча б на деякий час. Та марно. Україна витримала усі випробування , бо її серце надійно «стентували» сотні, тисячі дивовижних храмів, чий дух і образ виявилися найкращими ліками від звиродніння і безпам’ятства.
Збережемо наші храми — спасемо наші душі.