Дерев’яні (Д)Муровані (М)Усі
Наддніпрянська школа Сіверсько-чернігівська школа Слобожансько-полтавська школа Східноподільська школа Поліська школа Волинська школа Галицька школа Західноподільська школа Бойківська школа Гуцульська школа Лемківська школа Буковинська школа Марамороська школа
Берестейська школа Український класицизм (Д) Український історизм (Д) Український модерн (Д) Давньоруські церкви Українське Відродження Українське бароко Український класицизм (М) Український історизм (М) Український модерн (М)

Марамороська школа

Церква свв. Архангелів, поч. ХVІІ ст., с. Онцешти, Марамуреш, Румунія (нині в етнографічному музеї м. Сігет-Мармаціей)

Церква свв. Архангелів, поч. ХVІІ ст., с. Онцешти, Марамуреш, Румунія (нині в етнографічному музеї м. Сігет-Мармаціей)

Складати каталоги двох найбільш «неукраїнських» шкіл українського дерев’яного зодчества — марамороської та берестейської — справа невдячна, принаймні, з двох причин. По-перше, в жодному підручнику архітектури вони не значаться, тож ми знову покладаємо на свої плечі важкий хрест першовідкривачів. По-друге ж, ці храми направду зазнали потужного впливу західної культури і відтак мають багато спільних рис із церквами сусідів — румун, угорців та західних слов’ян. Останній факт може привнести в нашу мирну класифікацію трохи войовничої експансії… Та з ласки Божої ми таки відкриємо очі українській і світовій громадськості на корінну приналежність марамороських і берестейських церков  — задля духовної перемоги над усіма крадіями, паліями та фальсифікаторами нашої дивовижної зодчеської спадщини.

А тепер власне про марамороську школу. Чому ми не назвали її «закарпатською» чи, скажімо, «хустською» або «притисайською»? Такі прикметники трапляються у відповідній літературі. Звісно, це було б патріотичніше, але не точно. «Закарпаття» відпадає одразу — як надто широке і розпливчасте поняття. Інші назви, навпаки, штучно звужують ареал школи. Натомість етнографічна Мараморощина (або Мармарощина), хоч і розділена кордонами трьох держав, дотепер зберегла ясне українське обличчя.

Ні, вони зовсім не маргінальні, ці невеликі церковці і величні храми. А за двома показниками їх взагалі можна вважати основоположними для української архітектури. Маємо на увазі вік і висоту пам’яток. Найдавніша українська дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці збереглася на теренах сучасної Румунії, в селі Ієуд. Вона споруджена в середині ХIV століття! Хто не вірить в українське походження пам’ятки, зверніться до історії. Сімсот років тому Мараморощина була заселена русинами і верховинськими гуцулами, які розпочали своє життя за Тисою із побудови храмів. Нема нічого дивного і в тому, що ті храми всотали характерні риси так званої трансильванської готики. Втім, лагідна українська вдача за якихось два-три століття їх скруглила і приземлила. Тому найгостріші і найвищі церковні вежі зараз можна побачити переважно в селах Потисся — на історичній батьківщині школи. У селі Сурдешти, також у нинішній Румунії, красується церква свв. архангелів Гавриїла та Михаїла (1721 р.) — найвища серед традиційних українських дерев’яних храмів. Її вежа сягає 54 метрів! До марамороської школи належить і найдавніший дерев’яний храм незалежної України — Миколаївська церква (горішня) із села Середнє Водяне на закарпатській Рахівщині (1428 р.)

Якщо іззовні деякі марамороські церкви легко сплутати із перебудованими лемківськими храмами, то всередині сумніви розвіюються. Нава і вівтар у них мають циліндричне (коробове) або трапецієве в перерізі перекриття, що зазвичай спирається на своєрідну виносну конструкцію (певна річ, ідеться про первісне, «доперебудовне» перекриття). Бабинець «принижено» плескатою стелею, над якою стоїть каркасна вежа — зазвичай тим нижча, чим вище у гори «здійнялася» конкретна церква. Стилістично вежі оформлені під готику або бароко. Всередині храми школи зберігають унікальні розписи — найчастіше у вигляді народного наїву, щиро-зворушливого і високодуховного… Ну а в різбленні, що прикрашає двері і елементи декору марамороських церков, тісно переплелися гуцуло-русинські та румунські мотиви.

Хай живе дружба народів! Особливо коли форма — трохи їхня, але суть — таки наша.