Георгіївський собор Видубецького монастиря (К)1696 — 1701 рр.
На нашу думку, Георгіївський собор Видубецького монастиря — один із найпрекрасніших храмів в цілому світі. Тому жодні слова не можуть висловити того душевного трепету, який щоразу сповнює автора цих рядків при зустрічі із святинею. І все ж трохи слів потрібно сказати.
Після довгих років запустіння, спричиненого монгольським нашестям, у ХVІІ столітті для Видубецького монастиря настав зоряний час. А найщасливішим роком для обителі і усього Києва став рік 1696-й, коли розпочалося будівництво Георгіївського собору. До святої справи коштами і енергією долучився стародубський полковник Михайло Миклашевський.
Цей звитяжний вояк уславився багатьма подвигами — особливо у війнах із турками. Зрештою, і загинув він на черговій війні. Та хто нині пам’ятає про всі ті військові перипетії? А от храми, споруджені побожним полковником, золотими літерами закарбували його ім’я на скрижалях вітчизняної історії. Окрім собору за ктиторства Миклашевського тут зведено ще й Спасо-Преображенську трапезну церкву та двоповерховий Братський корпус. Усі три споруди, безперечно, стоять у першому ряду шедеврів козацького барокко. Тож їх характерними ознаками є народність і врівноваженість, чистота ліній і піднесеність. За давньою традицією стіни церков обов’язково прикрашали геральдичні герби ктитора-жертводавця. І якщо у радянські часи практично всі вони були брутально знищені (причому у багатьох випадках — разом із самими церквами), то Видубецькому монастирю поталанило: стіна Спасо-Преображенської трапезної церкви зберегла герб пана полковника — лук із перехрещеними стрілами. А от на стіні Георгіївського собору залишився самий геральдичний щит… І якщо герб Мазепи вже за вільної України відновили на кількох фундованих гетьманом церквах, то про Миклашевського реставратори і чиновники від культури чомусь забули… Шкода, що й славне українське місто Стародуб тепер в Росії, та й зарплатня у нинішніх полковників явно не меценатська…
В соборі одразу по його будівництві вознісся дивовижної краси семиярусний іконостас, який безжально знищили комуністичні вандали у 20-х роках буремного ХХ віку. Очевидці переказують, що оскаженілі виконавці цієї чорної справи в сатанинській люті рубали ажурне різьблення і прекрасні лики святих сокирами, стріляли в них з маузерів, топтали ногами і, зрештою, запалили із його решток на монастирському обійсті величезне вогнище… Тоді ж зішкрябали і розписи.
Не так давно розпочалося і триває відновлення славетного іконостасу (на щастя, збереглися старі фото). А от новітні розписи і мозаїки залишають бажати кращого. Та нехай наша прискіпливість не завадить нічиїй щирій молитві під цими високими склепіннями. А кожна жива душа, що торкнеться дивовижного Георгіївського собору, нехай зазнає справжнього раювання…
Усі фото
