Велика дзвіниця Успенського собору Києво-Печерської Лаври (К, Г)1731 – 1745 рр.Архітектори: І.-Г. Шедель, Ф. Васильєв, С. Ковнір, І. Рубашевський
Про Велику Лаврську дзвіницю багато писати не варто. На те вона й велика — і за розмірами, і за величчю, і за значенням у духовній архітектурі України (в широкому розумінні слова). Дзвіницю треба слухати, на дзвіницю треба здійматися, дзвіницею треба пишатися. Бо такої дзвіниці точно немає ніде у світі…Тому найкраща порада для невгамовних духом — частіше знаходити її поглядом (і очей, і серця) серед свинцевих хвиль житейського моря.
І все ж кілька цікавих цифр навести варто. Висота дзвіниці становить 96,5 метрів. На її спорудження пішло 4 964 500 цеглин. Глибина гранітних (!) підвалин становить 7 метрів. Товщина стін нижнього ярусу — 8 метрів. Найдавніший на сьогодні дзвін називається «Балик» і відлитий 1719 року. Найбільше дзвонів дзвіниця несла на початку ХХ ст. — тоді їх загальна вага складала 96 т.
Творці шедевра, можливо, й не встигли почути легенди про її спорудження. В ній оповідається, як щоночі усе, що було збудовано за день, уходило під землю. І так було доти, доки священної київської землі не торкнувся золотий хрест на самій маківці майже стометрової красуні. І тоді вона випросталась назовні уся — на диво струнка і потужна, легка і нестримна. Легенду найліпше пригадати, ідучи нескінченними сходинками вгору, аби в кінці довгого сходження нарешті глянути на Київ та усю Україну з висоти — ні, не пташиного, а янголиного польоту… А потім спуститися і рушати далі, намагаючись у гаморі повсякдення не розгубити, не забути почутий на дзвіниці янгольський спів і благовіст Небесних сфер…
Усі фото
