Церква св. Миколи Притиска (К)1695 — 1707 рр. (1631?)
Спочатку про назву. Благочестивий переказ оповідає, що своє дивне найменування церква отримала після чудесного випадку зі злодієм, який бува вліз у вікно храму із явно нечестивими намірами, та був міцно притиснутий до підвіконня образом святого Миколая, що зірвався з гаку. Там блюзніра і знайшли на ранок парафіяни. Певна річ, злодій покаявся і надалі виправився. Друга версія виводить назву церкви із слова «притика», що буцімто позначає пристань, яка в давні часи буцімто розташовувалася поблизу. Певна річ, ми надаємо беззаперечну перевагу версії церковній.
Про вік храму довгий час сперечалися. У літературі він позначений 1631 роком, хоча на плані київського Подолу 1695 року на його місці накреслено дерев’яну церкву. Тож більшість дослідників схиляється до пізнішої дати.
На початку ХVІІІ ст. до західного фасаду хрещатої споруди прибудували дзвіницю із Стрітенською каплицею унизу. У середині ХІХ ст. дзвіниця «підросла» і отримала класицистичні форми; при цьому вона майже затулила гарний бароковий фронтон.
Найдавніший збережений стінопис церкви — олійний, виконаний у 1833 році художником Олександром Суховєєвим із помічниками. На початку ХХ ст. у храмі з’явилися нові розписи, що були непогано сполучені зі старими. Натомість розписи початку ХХІ ст., виконані відомим художником і ікономалярем Миколою Стороженком, попри беззаперечну мистецьку вартість, випадають із загального іконописного ансамблю. Втім, про це також сперечаються. Ми ж воліємо не сперечатися, а молитися в такому чудовому українському храмі, який у 1930-х був останньою київською катедрою розстріляної УАПЦ, а нині є одним з найвизначніших київських храмів УПЦ Київського Патріархату.