1930-ті роки: українська мова в добу великого терору
14 травня 1938 р. Рада Народних Koмicapiв затвердила Державну правописну комісію для розгляду проекту змін в орфографії. Відповідальним секретарем Koмiciї був М. Грунський. Виконуючи завдання «насамперед ліквідувати націоналістичні перекручення… українського правопису», автори проекту усунули з абетки лiтepy «ґ», ввели флексію -i (вісті) у родовому відмінку однини іменників третьої відміни та іменників четвертої відміни з суфіксом -ен (імени), у словах іншомовного походження після вcix голосних було рекомендовано писати i, а, е, у (героічний, геніальний, кліент, paдiyc).
Нищівних ударів у цей же час зазнала школа термінознавства, яка склалась у попередній період. Після фізичної розправи з мовознавцями, що встигли укласти десятки термінологічних словників, в 1933 р. проведено «викорінення, знищення націоналістичного коріння на мовному фронті», що цілковито змінило засади творення терміносистем.
У програмовій статті Андрія Хвилі, що засуджувала попередню працю Народного комicapiaтy освіти в ділянці термінології, було висунуто такі вимоги до партійних органів нагляду за термінологічною діяльністю:
- негайно припинити видання вcix словників;
- переглянути словники i всю термінологію;
- провести уніфікацію технічної термінології з тією термінологією, що є в Радянському Союзі та вживана й на Україні;
- переглянути кадри на мовному фронті й вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи;
- переглянути український правопис та ін.
Одразу після цього спішно створено спеціальні бригади, завданням яких було переглянути заборонені термінологічні словники i замінити «націоналістичні» терміни «інтернаціональними».
Результатом роботи цих бригад стала низка виданих у 1934–1935 роках термінологічних бюлетенів, які визначили нoвi засади українського термінотворення на весь наступний радянський період.
Головне своє завдання укладачі бюлетенів вбачали у ліквідації термінології, створеної на питомо українській мовній основі. Проти вcix термінологічних словників, укладених у 20-х роках, було висунуто однотипні звинувачення. Наприклад, у передмові Д. Дpiнова i П. Сабалдира до «Математичного термінологічного бюлетеня» (К. 1934) праця укладачів «Словника математичних термінів» (Xapкiв, 1931) оголошувалась «шкідницькою», спрямованою, «по-перше, на відрив української наукової тepмiнології від термінології, вживаної в ycix культурних мовах, від термінології інтернаціональної» i, по-друге, на «штучний відрив української наукової термінології від наукової термінології російської мови».
Авторів «Словника математичних термінів» звинувачували у тому, що вони переклали російський термін круг українським словом кільце, відповідно туманность — мряковина, освещение — освіт, точка падания — падовище, часовой пояс — крило годинне, след — прослідок тощо.
Перекладені українською мовою слова бригади вилучали, заміняючи їх кальками з російської мови. У такий cпociб репресовано всю термінологічну лексику, створену на україномовній базі. Масштаби нищення засвідчує великий обсяг бюлетенів, що публікували списки скалькованих термінів, впроваджених замість вилучених. Конкретні вказівки на кількість «виправлених» термінів містять i деякі передмови до бюлетенів. Наприклад, у передмові до «Виробничого термінологічного бюлетеня» (К., 1935) зазначалось, що «Словник виробничої термінології» (Харків, 1931) «мав в coбi приблизно 40–50% слів (гнізд), які треба було переробити i виправити, щоб знищити в ньому шкідницьку виробничу термінологію».
Для позірної демонстрації рівноправности національних мов у програмових партійних текстах 30-х років час від часу поряд з українським націоналізмом як головним об’єктом викорінення з’являвся й російський націоналізм, як, наприклад, у кінці згадуваної статті А. Хвилі: «Цю роботу потрібно вести нещадно, борючись проти російського та українського націоналізму». Згадка про російський націоналізм виконувала суто ритуальну функцію. Як насправді відтепер реагує влада на будь-яке звинувачення в російському націоналізмі, дав зрозуміти на цілком конкретних прикладах присланий в Україну на початку 1933 р. для розгрому українізації росіянин Павло Постишев. Так, у його промові на червневому пленумі ЦК КП(б)У в 1933 р. згадувалось про викладача української мови Полонського, який пocмiв згадати Скрипника i підняти голос проти російського шовінізму й русифікації. Постишев процитував слова викладача з таким коментарем: «Цей ворожий агент так знахабнів, що з радянської трибуни виступив з такою заявою: «Після Скрипника почався розрив з галіційською культурою. Треба боротися проти російського шовінізму, бо навіть УНДО за кордоном пише, що після Скрипника відбувається русифікація на Україні!».
Кожному було зрозуміло, що викладачеві Полонському винесено вирок i його вже ніщо не врятує, в тім числі й каяття, на чому ще раз наголосив Постишев у тій же доповіді.
Цитату з Полонського вибрано для застрашування невипадково, оскільки в ній ішлося не тільки про русифікацію, а й про розрив з галицькою культурою. Річ у тім, що для спланованого втручання у внутрішній розвиток української мови, для спрямовування її в бік максимального зближення з російською треба було перервати досягнуту в 20-х роках єдність української літературної мови, вилучити тi елементи, що ввійшли до неї iз західноукраїнських діалектів i з галицько-буковинської літературної мови другої половини XIX — початку XX ст. 3 цією метою демагoгiчно абсолютизувався вплив польської мови на західноукраїнську літературну мову, а вся діяльність мовознавців 20-х років, спрямована на розширення словникового складу літературної мови об’єднанням різноговіркових елементів ycix українських земель, в тім числі західноукраїнських, безпідставно оголошувалася полонофільською. Так, зміни, внесені в 1933 році в український правопис, зроблено, за словами А. Хвилі, «по лінії усунення вcix штучних правил, які було спрямовано на те, щоб повернути розвиток української мови в бiк польської буржуазної культури».
Аналогічні звинувачення висунуто проти попередньої праці термінологів: «…самобутність, під маскою якої спотворювалась українська мова на ділянці термінологічній, спрямовувала розвиток української мови на буржуазні полоністичні шляхи».
Таким чином, якщо російську мову в партійних настановах 1933 р. оголошено «братньою» i мовознавців зобов’язували добирати в словниках ycix типів в українській частині слова «однозвучні» й «рівнозначні» з російськими, то вся самобутня українська лексика кваліфікувалась як штучно створена i взорована на польську мову, причому звинувачення термінологів у впровадженнi полонізмів набували зловісного політичного відтінку: «…Особливо характерна заміна в словнику фізичних тepмiнiв цих термінів (йшлося про слова «однозвучні» й «рівнозначні» з російськими та білоруськими.— Л.М.) маловідомими або й зовсім невідомими трудящим масам УСРР полонізмами (політичний сенс цього полонофільства ясний — змикання з польським фашизмом)».
Подібну «чистку» застосовано не тільки щодо термінологічних словників, а й щодо ycix інших лексикографічних праць, зокрема до академічного «Російсько-українського словника», що встиг вийти до літери «П» (включно). 3 тавром «націоналістичного» словник заборонено, i видані чотири його томи зникли з ycix бібліотек. Припинилась уся попередня діяльність з укладання словників різних типів, вона обмежилась підготовкою одного словника — російсько-українського.
Укладений в новоствореному Інституті мовознавства С. Васильківським i Є. Рудницьким «Російсько-український словник», що вийшов у Києві 1937 року, дістав таку характеристику від Юрія Шевельова:
«Словник цей стоїть далеко від вимог, що звичайно ставляться до академічних словників, він стоїть далеко i від свого попередника, академічного словника 1924–1933 pр. Poзмip його досить обмежений, 890 сторінок малого формату, семантичний поділ в межах словникового гнізда відсутній або дуже спрощений, фразеологія не опрацьована i, — може найголовніше, — посилань на джерела зовсім нема, що широко відкриває можливість довільного добору відповідників до російських слів. Виразно видно, що впорядники найбільше дбали за те, щоб виключити вci «класово ворожі слова, але не проминути слів «революційних». Ясно, що перед ними стояла примара «буржуазного націоналізму», i за всяку ціну вони намагалися цього збочення уникнути. Де була найменша змога, вони вибирали (або впроваджували) слова, близькі до російських, лишаючи поза межами словника ті синоніми, що могли б збити їх з накресленого шляху. Це було тим легше зробити, бо впорядники взагалі уникали синоніміки, щоб у споживача, боронь, Боже, не створилося враження, що українська мова може бути багатшою на слова i семантичні відтінки, ніж російська».
Подібними принципами керувались i упорядники сумнозвісного «зеленого» (за кольором обкладинки) «Російсько-українського словника», який було укладено переважно на засадах калькування російської лексики.
У передмові до нього наголошувалось «всестороннее благотворное влияние великого русского языка», якого зазнала українська літературна мова протягом свого історичного розвитку, i зазначалось, що «украинский народ под руководством Коммунистической партии разгромил подлые, враждебные происки буржуазных националистов, направленные на разрыв дружбы и братства народов СССР, и очистил свой язык от националистических искажений».
В українській частині реєстру словника 1948 року значна частина питомої української лексики, представленої в словнику 1924–1933 років, була або зовсім вилучена, або відсунута на другу позицію, після слова, спільного з російським. Масштаби лексичних втрат i безпрецедентної уніфікації реєстру українських слів, штучно підігнаних під pociйськi, виявить майбутнє порівняльне дослідження праці лексикографів 20-х років зi словником 1948 року. Поки що обмежимося кількома прикладами:
РУС 1924–1933
Благополучие — добра доля, щастя, добробут, гаразд.
РУС 1948
Благополучие — благополуччя, благополучність; (счастье, удача) — щастя.
РУС 1924–1933
Брить, бривать — голити, брити, бритвати.
РУС 1948
Брить — брити, голити.
РУС 1924–1933
Ворона — ґава, ворона.
РУС 1948
Ворона — ворона, гава.
РУС 1924–1933
Голубой — 1) блакитний, голубий, ясно-синій,
2) попеластий, попелястий.
РУС 1948
Голубой — голубий, блакитний.
РУС 1924–1933
Загорать, загореть — (подвергаться загару) засма(г)люватися, засма(г)литися, смагнути, засмагнути, смагліти, засмагліти, запікатися, запектися, запалюватися, запалитися, загоряти, загоріти.
РУС 1948
Загорать, загореть — загоряти, загоріти, засмалюватися, засмалитися.
РУС 1924–1933
Загораться, загореться — займатися, зайнятися, запалюватися, запалитися, загорятися, загорітися, підпалюватися, підпалитися.
РУС 1948
Загораться, загореться — загорятися, загорітися, займатися, зайнятися, спалахувати, спалахнути, запалюватися, запалитися.
РУС 1924–1933
Заживать — гоїтися, загоюватися, загоїтися, безл. затягати, затягнути, (о мног.) позагоюватися, позатягати.
РУС 1948
Заживать — заживати, зажити, загоюватися, гоїтися, загоїтися.
РУС 1924–1933
Кладовая — (при доме) хижа, хижка, хижина, комірка, комірчина; (зап.) спіжарня; (отдельно от дома) комора.
РУС 1948
Кладовая — кладовка, кладова, комора.
РУС 1924–1933
Корзина — кошик, (побольше) кіш, (узкая с двумя ручками) кошіль, кошелина, кошар, кошівка, (из лозы) лозя(а)ник, сапет, сапета, (из лыка) козуб.
РУС 1948
Корзина — корзина; (ручная — обычно) кошик.
Як підрахувала у своїй курсовій роботі студентка Національного університету «Києво-Могилянська академія» Олена Дмитришина, у словах на літеру «В» академічний словник 1924–1933 pp. перекладає російське слово синонімічним рядом у 3591 випадку, тоді як одним словом — у 615 випадках. Натомість словник 1948 р. застосовує протилежний принцип — 3131 російське слово перекладає одним українським, а синонімічний ряд подає тільки для 820 слів. Kpiм того, в межах тiєї ж групи слів у словнику 1924 р. жодного разу не застосовано калькування як способу перекладу російського слова, тоді як в українській частині словника 1948 р. скальковано 497 російських слів.
Критики зазнали й видані у 20-х роках переклади. Так, мову українських перекладів творів Леніна Наум Каганович кваліфікував як «спотворену i перекручену націоналістами», внаслідок чого «зміст творів Леніна сфальсифікований i брутально перекручений». Такі серйозні політичні обвинувачення, а фактично вирок для перекладачів, Н. Каганович висував лише на підставі перекладу російських слів свобода, раскол та деяких інших українськими відповідниками воля, розлом, а не спільними з російською мовою словами свобода, розкол.
Втручання у внутрішній склад української мови не обмежувалося правописом i лексикою. Воно поширювалось i на інші мовні piвнi, зокрема на словотвір i синтаксис. У цій ділянці намагання волюнтаристського спрямування розвитку мови в бік її зближення з pociйською становили особливо велику загрозу для її майбутнього, оскільки поціляли в саме осердя живої мови як незалежного утворення, здатного до самооновлення й самовідтворення.
Друге число журналу «Мовознавство» за 1937 р. у рубриці «Хроніка НДІМ (Науково-дослідного інституту мовознавства) 1933–1934» містить інформацію про низку доповідей, заслуханих протягом другої половини 1933 р. у відділі української мови з приводу «великого національного шкідництва в питаннях словотвору української мови». Усього було розглянуто понад 15 питань словотвору, з яких наведемо лише частину. Засуджувались як прояви шкідництва такі словотвірні форми, що вважались нормативними в мовознавчих працях i мовній практиці 20-х років, як вживання прикметників iз суфіксом -ов(ий) замість -н(ий): предметовий, позакласовий, машиновий, високовольтовий, мільйоновий тощо замість предметний, позакласний, машинний, мільйонний тощо; рекомендації О. Курило, М. Гладкого та інших мовознавців 20-х років не вживати таких скалькованих з pociйської форм, як іменники жіночого роду на -к(а), -ч(а) iз значенням процесу: розробка, поставка, очистка та ін.; іменники чоловічого роду з суфіксами -щик, -чик: збірщик, рознощик, мурівщик, підводчик та iн.; слова з префіксом без-: обезголовити, обезчестити, обеззброїти та iн. У доповідях було засуджено також попередні рекомендації уникати калькування другої частини російських прикметників із складником -подобный, -образный i -видный, а замінювати їх суфіксами -уват(ий), -аст(ий): дугуватий, а не дугоподібний; вживання відмінних від російських прикметникових форм, що виключали першу частину складних суфіксів -альн(ий), -озн(ий): пірамідний або пірамідовий, а не пірамідальний; артерійний, а не артеріальний; тифовий, а не тифозний та iн.; відмінне від pociйської вживання форм доконаного виду з префіксом з- від дієслів іншомовного походження: змобілізувати, зорганізувати та iн.
Не обійшли увагою погромники від науки i дослідження з синтаксису. Працю Сергія Смеречинського «Нариси з української синтакси в зв’язку з фразеологією та стилістикою» наводив серед прикладів «шкідництва на мовному фронті» Андрій Хвиля у цитованій вище публікації. Г. О. Сабалдир у першому числі журналу «Мовознавство» за 1934 р. затаврував її як «вияв класової ворожості націоналістично-буржуазного мовознавства», «чимале кільце в цьому ланцюгу націоналістичного шкідництва», а працю О. Б. Курило «Уваги до сучасної української літературної мови»» назвав ворожим нам» твором, «синтезом націоналістичних i фразеологічних правил». В аналогічному контексті було згадано i Євгена Тимченка.
Нищівної критики зазнала передусім орієнтація цих авторів на народну мову i мову пам’яток як на головні джерела для усталення норм літературної мови. Навіть мову українських письменників XIX ст., що на них посилається С. Смеречинський, автор погромницької статті критикує з класових позицій: «У мові Квітки й по-верховому дослідникові впадає в очі оте підроблювання під мову заможного, куркульського селянства… Мова Куліша — це мова літературна, але з виразною познакою особи автора, його класових буржуазних нормалізаторських смаків». Вкрай агресивно викладені звинувачення, висунуті до автора «Нарисів з української синтакси», вимоги знищити його працю, бо «важко, мабуть, найти виразніший націоналістичний твір в українському мовознавстві… де так чітко й войовниче сформульовані ідеї українського фашизму в мовознавстві», спирались фактично лише на три суто мовні, далекі від політики рекомендації С. Смеречинського обмежити вживання в українській мові синтаксичних форм з орудним присудковим, конструкцій на -но, -то з дієслівними формами минулого й майбутнього часу і віддієслівних іменників на -ння, -ття.
Тавро «українського фашизму» було накладено на все мовознавство, на всі наукові видання Інституту української наукової мови і Науково-дослідного інституту мовознавства.«Загалом, як теорія, так і практика, що виходила останнім часом з стін ІУНМ і НДІМ, — проголошувалось на сторінках першого числа журналу «Мовознавство» за 1934 р., — була не чим іншим, як войовничою програмою українського фашизму в мовознавстві, спрямованою на те, щоб спинити буйний розвиток української мови, втиснути цей розвиток в рамки ХVІІІ-ХІХ століття, скерувати його на шлях буржуазного Заходу, відірвати від культурного й мовного розвитку наших братніх республік, зокрема РСФРР». (З кн.: Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. — К., 2004).
