Грицько
«Грицкова» Херувимська
(фрагмент Вступу до збірки Херувимська пісня України та її діаспори. Антологія)
У 70-х роках минулого столiття цей твiр уперше прозвучав у виконаннi хору студентiв Київської консерваторiї пiд орудою славнозвiсного Павла Муравського як Херувимська пiсня Григорiя Сковороди. Цей шедевр було записано на платiвку… але вiдтодi ноти таємничо зникають. У консерваторськiй бiблiотецi збереглося лише три чвертi Херувимської, розшифрованої викладачем консерваторiї I. Комаровою (на нотах було зазначено: «З рукописної збiрки 1747–1757 рокiв»). Нашi наполегливi пошуки цiлiсної розшифрованої партитури не увiнчалися успiхом. Проте ми не залишили намiру повернути до життя незабутнiй молитвоспiв, гiдний найпочеснiшого мiсця на врочистiй богослужбi. Дехто з обiзнаних музикознавцiв запевняв, що це Херувимська не Сковороди, а невiдомого автора, казали навiть що вiн назвався «Грицко». Та зрештою, яким саме «Грицком» був смиренний творець генiальної Херувимської — ми вважали питанням другорядним. Бо головним було те, що цей твiр — нацiональний скарб, що вiн мусить жити, прославляючи Бога й Україну, а не припадати пилом в архiвах (ми не знали тодi, чи зберiгся вiн хоча б в архiвах, чи безслiдно зник, як уже вiдроджена Комаровою та Муравським партитура).
Пiвтора роки знадобилося нам, аби з допомогою добрих людей i з великої Божої милостi отримати копiю оригiналу. У рукописних поголосниках (нотних зошитах для кожного голосу), де було зiбрано твори композиторiв ХVII–ХVIII столiть, мiстилася «Грицкова Служба на 8 голосов», а в нiй — така довгоочiкувана, омрiяна й багатостраждальна Херувимська1. Коли й де було написано цей твiр? Вiн потрапив до Нацiональної бiблiотеки з нотозбiрнi Софiйського собору, а як i коли опинився там — невiдомо.
Мистецтвознавцi датують зiбранi в поголосниках композицiї у межах вiд 60-х рокiв ХVII ст. аж до 70-х ХVIII2. Де ж у цьому понад столiтньому перiодi мiсце Грицьковому творiнню — не визначено.
Єдине, що можна напевно стверджувати, — цю Службу написав не Григорiй Сковорода. Бо хоч талановитий фiлософ грав на рiзних iнструментах, складав чудовi пiснi, канти й колядки та мав досвiд хорового спiву (як утiм багато хто з випускникiв Києво-Могилянської академiї), але не мiг скомпонувати такої складної високопрофесiйної барокової Лiтургiї3.
До того ж Службу написано давньоукраїнською богослужбовою мовою, а це не могло статися за часiв Сковороди, коли вже було зломлено опiр святих українських iєрархiв, що боронили нашу церковну незалежнiсть, коли українським богослужбовим книжкам давно влаштували аутодафе, а в монастирських друкарнях, що були осереддям нацiональної культури, встановили жорстоку цензуру та викорiнювали все, що не вiдповiдало поняттям московського «єдiнообразiя». I якщо навiть припустити, що окрему Херувимську хтось iще мiг написати давньою мовою на знак протесту, то цiлiсну восьмиголосну двохорну Лiтургiю складати за всiма канонами невживаною мовою не було нiякого сенсу.
Отже, якщо йдеться про Лiвобережну Україну, то датувати Грицькову Службу належало б якнайпiзнiше кiнцем ХVII столiття, зважаючи на те, що її автор творив не у глухому селi, а, поза сумнiвом, у якомусь значному культурному осередковi, де була висока мистецька школа i де неможливо було уникнути мовних реформ. А чи можна було створити таку Лiтургiю в серединi ХVIII столiття на Правобережжi, яке було у складi Речi Посполитої, — це також питання, що потребує аргументацiї. У деяких вiддалених мiсцевостях Захiдної України давня богослужбова мова протрималася аж до наших часiв, про що яскраво свiдчать двi Херувимськi О. Кошиця (№ 7 i № 11), написанi давньою мовою на пiдставi галицького народного наспiву (так званої «самолiвки», або «самоїлки») та Закарпатського Простопiнiя. Однак, знову ж таки, йдеться не про вiддаленi мiсцевостi, а про культурний центр, де творив Грицько, — i творив не один, а в колi iнших майстрiв барокового «мусикiйського» мистецтва. Такою ж мовою (хiба з кiлькома надзвичайно цiкавими для дослiдникiв-мовознавцiв вiдмiнностями) в комплектi поголосникiв написано Служби наступних пiсля Грицька авторiв — Думи, Миколи та ще двох неназваних композиторiв.
Певнi дiалектизми митцiв дають пiдставу припускати, що вони творили на Пiвночi України чи на Волинi. Використанi давнi мовнi форми («во вiки вiком»; «Животворящой»; «от Святiя Богородица i присно Дiви Марiя»; «от Святiя Тройца» тощо) також пiдтверджують правобережне походження Служб.
Грицько та Дума вживають у Лiтургiї молитву, якої ми вже не знаємо, якої не знаходимо нi у Дилецького, анi в Пекалицького. Звiдки походить ця незнайома молитва, чи була вона традицiйною для якоїсь мiсцевостi України — також питання.
Зважаючи на те, що цей молитвоспiв звучить безпосередньо перед Херувимською пiснею, готуючи до неї душi богомiльцiв, процитуємо його:
отвержи вся помишленiя суєтная
i воспой со страхом:
(далi йде «Iже херувими»).
Як бачимо, Служби майстрiв Грицькового осередку приховують багато таємниць. Мова, час i мiсце їх написання потребують ґрунтовної розвiдки. I вартi цiєї розвiдки!
В Українi цiлiсних барокових Служб збереглися лише одиницi. Завдяки трьом розшифрованим Херувимським Грицька, Думи й Миколи можна уявити висоту рiвня їхнiх Лiтургiй, яких досi нiхто не чув! А зi Служб двох неназваних майстрiв iще не розшифровано жодного твору. Тож увага музикознавцiв, фiлологiв та iсторикiв до цих авторiв може вельми збагатити скарбницю нацiональної та свiтової культури.
Ми розпочали Грицьковою Херувимською роздiл авторських Пiсень, тому що цей твiр особливий i символiчний. Вiн нiби вiдобразив хресний шлях i нашого духовного мистецтва, i нашої рiдної землi.
Чудом вiн уцiлiв у пожежах i потопах, у безупинному пеклi лихолiть — занедбаний, невпiзнаний, неоцiненний дiамант (як сотнi iнших — занедбаних i невпiзнаних)… Столiттями був зневажений i нiби приречений на довiчне ув’язнення. Як сонце, виринув на мить, осяявши могутню велич українського духу, — i знов його божественну красу зневажили, замовчали, сховали.
Смиренний автор цiєї Херувимської пiснi за стародавньою традицiєю нашого народу не вважав за потрiбне увiковiчувати власне iм’я: вiн творив перед Богом i служив людям тим даром, який отримав вiд Господа. Цей нiкому невiдомий Грицько уособив у собi найкращi риси наших побожних митцiв. I Херувимська його пiсня — могутня, полум’яна, велична, неземна — вiддзеркалює красу всiєї української духовної музики.
Цей твiр — глибоко нацiональний i глибоко молитовний, воiстину богонатхненний; усi цi якостi, нiби батькiвське благословення, сходили з поколiння в поколiння на обдарованих композиторiв нашої землi.
- Розшукати Грицькову Херувимську нам допомогла кандидат мистецтвознавства Людмила Руденко — науковий спiвробiтник Вiддiлу формування музичного фонду Нацiональної бiблiотеки України iменi В. I. Вернадського. Користуючись нагодою, зазначимо, що переоцiнити внесок п. Людмили в цю Антологiю неможливо: завдяки їй у цьому виданнi з’явилися 20 унiкальних Пiсень, а за її сприяння вiднайдено ще 14 рiдкiсних Херувимських. [↩]
- О. А. Шумiлiна, Л. А. Гнатенко. Творча спадщина Iвана Домарацького (за матерiалами київської рукописної пам’ятки української партесної музики) // Рукописна та книжкова спадщина України. Вип. 4. — К., 1998, с. 178. [↩]
- Гiпотезу про авторство Г. Сковороди (1722–1794) висунув вiдомий дослiдник життя i творчостi Сковороди Леонiд Махновець (там само, с. 179). Проте, якби Григорiй Сковорода компонував партеснi Cлужби, це не могло б утаїтися, оскiльки життя цього митця досить добре вiдоме. I якби навiть усi iншi восьмиголоснi твори Сковороди загубилися, то залишилися б свiдчення чи друзiв, чи сучасникiв, або самого фiлософа про його партесну творчiсть, бо написання музики такого рiвня потребує багатьох рокiв вiдданої працi, потребує служiння цьому виду богослужбового мистецтва, а не кiлькох днiв натхнення. [↩]
