Єрмій Філософ. Осміяння язичницьких філософів
Про життя цього християнського письменника немає ніяких даних. Єрмій відомий тільки із твору «Осміяння язичницьких філософів», який приписується його авторству. Це єдине, що можна сказати про нього. Деякі дослідники ототожнюють його з істориком V ст. Єремієм Созоменом, але різниця стилю не дає для цього ніякого підґрунтя. Інші називають Єрмія учнем єретика Гермогена, але немає ніяких підстав для звинувачення Єрмія Філософа, в якому би то не було неправовір’ї. Важко визначити і час життя Єрмія. Одні вважають його письменником III ст., інші відносять його до V-VI ст. Але більшість схильні вважати, що Єрмій жив у III ст., виходячи з того міркування, що погляди Єрмія повністю вільні від впливу неоплатонізму.
У своїх філософських і апологетичних переконаннях Єрмій, швидше, примикає до напрямку Татіана або пізнього Тертуліана, ніж до Іустина Філософа. До язичницької філософії він налаштований непримиренно і негативно.
Осміяння язичницьких філософів
1.
Блаженний апостол Павло у посланні до Коринф’ян, жителів, що живуть по сусідству з країною Греції, яку називають Лаконією, так сповіщає: «Улюблені, премудрість світу цього є безумство в очах Божих» (1 Кор. 3: 19), і це він сказав не поза істиною. Бо, мені здається, ця премудрість отримала початок від падіння ангелів, і саме від цього філософи, викладаючи своє вчення, не згодні між собою ні в словах, ні в думках. Так, одні з них людську душу визнають за вогонь [як Демокріт]; інші – за повітря [як стоїки]; інші – за розум, інші за – рух [як Геракліт]; інші – за випаровування; інші – за силу, що витікає від зірок; інші – за число, обдароване силою руху [як Піфагор]; інші – за воду, що народжує [як Гіппон]; інші І за стихію зі стихій; інші – за гармонію [як Дінарх]; інші і за кров [як Крітій]; інші – за дух; інші – за єдиницю, [як Піфагор]; древні також думають по-різному. Скільки думок про цей предмет! Скільки міркувань софістів, які більше між собою сперечаються, ніж знаходять істину!
2.
Але якщо були б вони незгодні між собою стосовно душі, принаймні, аби спільно вчили про інші предмети? Тим часом, один визнає задоволення благом душі, інший – злом, інший – чимось середнім між благом і злом. Далі, одні говорили, що відділення її <від тіла> – благо, інші – зло, треті – середнє між добром і злом. Далі, одні говорять, що природа душі безсмертна, інші – що вона смертна, треті – що вона існує впродовж короткого часу; одні зводять її до стану тварин, інші – розкладають на атоми; одні стверджують, що вона переходить в тіла тричі, інші визначають їй таке подорожування впродовж трьох тисяч років: ті, які самі не живуть і ста років, обіцяють душі три тисячі років існування! Як назвати ці думки? Чи не химерою, як мені здається, або дурістю, або безумством, або безглуздістю, або всім цим разом? Якщо вони знайшли яку-небудь істину, то нехай би вони однаково мислили або говорили згідно один з одним: тоді і я охоче погодився б з ними. Але коли вони розривають, так би мовити, душу, перетворюють її один в таке єство, а інший – в інше, і піддають різним речовим перетворенням, зізнаюся, такі перетворення породжують в мені огиду. То я безсмертний, і радію; то я смертний, і плачу; то розкладають мене на атоми: я стаю водою, стаю повітрям, стаю вогнем; то я не повітря і не вогонь, але мене роблять звіром, або перетворюють на рибу, і я стаю братом дельфінів. Дивлячись на себе, я жахаюся від свого тіла, не знаю як назвати його, чи людиною, чи собакою, чи вовком, чи биком, чи птахом, чи змієм, чи драконом, чи химерою. Ті любителі мудрості перетворюють мене на різних тварин: в земних, водяних, літаючих, багатовидних, диких або домашніх, німих або таких, що видають звуки, безсловесних або розумних. Я плаваю, літаю, ширяю в повітрі, плазую, бігаю, сиджу. З’являється нарешті Емпедокл і робить з мене рослину.
3.
Якщо філософи різноголосі, таким чином, у вченні про душу людини, то тим більше вони не могли сказати істину про богів або про світ. Вони такі хоробрі, щоб не сказати «тупі»: не в змозі пізнати власної душі, досліджують природу самих богів, і, не знаючи власного тіла, виснажуються в зусиллях пізнати природу світу. Щодо начал природи вони надзвичайно протирічать один одному. Якщо б я зустрівся з Анаксагором, він став би навчати мене ось чому: начало всіх речей – розум, він винуватець і владика всього; він безладне упорядковує, нерухомому дає рух, змішане розділяє, безпорядок влаштовує. Таке учення Анаксагора подобається мені, і я повністю погоджуюся з його думками. Але проти нього повстають Мелліс і Парменід: останній в поетичних віршах сповіщає, що суще – єдине, вічне, безмежне, нерухоме й абсолютно рівне собі. Я знову, не знаю чому, погоджуюся з цим вченням, і Парменід витісняє з моєї душі Анаксагора. Коли ж я уявляю, що утвердився в своїх думках, виступає у свою чергу Анаксимен з іншою промовою: «Я тобі говорю, – кричить він, – що все є повітря; якщо його згустити і стиснути, то утворюється вода, а якщо розрідити і розширити, то – ефір та вогонь; після повернення в свій природний стан він стає чистим повітрям; а якщо згущується, то змінюється». Я знову переходжу на бік цієї думки, і люблю вже Анаксимена.
4.
Але повстає проти цього Емпедокл з грізним виглядом і з глибини Етни голосно взиває: «Начало всього – ненависть і любов; остання єднає, а перша розділяє, і від їхньої боротьби походить все». На мою думку, вони схожі між собою і несхожі, безмежні і мають межу, вічні і тимчасові. Чудово, Емпедокле, я йду за тобою до самого жерла Етни. Але на іншому боці стоїть Протагор і утримує мене, кажучи: «Межа і міра речей – людина; що підлягає чуттєвому, то справді існує, а що не підлягає їм, того насправді немає». Облещений такою мовою Протагора, я в захопленні від того, що він все, принаймні, найбільшу частину надає людині. Але з іншого боку Фалес пропонує мені істину, тлумачачи: «Начало всього є вода, все утворюється з вологи, і все перетворюється на вологу, сама земля плаває на воді». Чому б не повірити мені Фалесу, найдавнішому з іонійських філософів? Але його співвітчизник Анаксимандр говорить, що раніше води існує вічний рух, і через нього одне виникає, а інше – руйнується. Тому, потрібно повірити Анаксимандру.
5.
З іншого боку, чи не користується славою Архелай, який видає за начало всього теплоту і холод? Але з ним не згоден красномовний Платон, стверджуючи, що начало всіх речей – Бог, матерія та ідея. Тепер я цілком переконаний. Бо чи можу не думати згідно з філософом, який склав колісницю для Юпітера? Але позаду стоїть його учень Аристотель, що заздрить своєму вчителеві за створення колісниці. Цей вказує на інше начало: одне діяльне, а інше пасивне; на його думку, начало діяльне, яке не підлягає дії інших речей, є ефір, а начало страждальне має чотири якості: сухість, вологість, теплоту і холод, і від взаємного їхнього перетворення відбувається виникнення і знищення речей. Я стомився вже, схвильований думками туди і сюди. Зупинюся на думці Аристотеля, і вже ніяке інше вчення не потривожить мене.
6.
Але що робити мені? На мою душу нападають старці, древніші за згаданих філософів: Ферекид, який стверджує, що начало всіх речей – Зевс, Хфонія і Хронос: Зевс – ефір, Хфонія – земля, Хронос – час; що ефір – начало діяльне, земля – пасивне, а час – те, в чому відбувається все. Але і ці старці сперечаються між собою. Левкип вважає все це дурістю і стверджує, що начала всіх речей безмежні, вічно рухомі і надзвичайно малі, а найтонші з них, піднявшись вгору, утворюють вогонь і повітря, а тверді, спустившись донизу, складають воду і землю. Доки ж прийматиму такі вчення і не навчатимуся нічому істинному? Хіба звільнить мене від заблудження Демокріт, який відкриває, що начало всіх речей суще і несуще; що суще – повнота, а несуще – порожнеча, і що повнота звершує все в порожнечі за допомогою або перетворення, або фігури. Мабуть, я готовий погодитися з добрим Демокрітом і разом з ним сміятися; але мене відволікає Геракліт, який плаче, стверджуючи, що начало всього – вогонь, який має два стани: розрідження і згущення; перший діяльний, а другий пасивний, те з’єднує, а це розділяє. Але досить вже для мене, мені закрутили голову стільки різних начал. Але ще Епікур запрошує мене не зневажати його прекрасного вчення про атоми і порожнечу, оскільки все твориться і знищується від різноманітного та багатообразного їхнього з’єднання.
7.
Не перечу тобі, прекрасніший Епікуре. Але над твоїм ученням сміється Клеанф, піднімаючи голову з колодязя, черпаючи з нього справжні начала всіх речей, – Бога і матерію, і стверджуючи, що земля перетворюється на воду, а вода – в повітря; що повітря піднімається вгору, а вогонь знаходиться навколо землі; що по всьому світу розпростерта душа, частина якої одушевляє і нас. Не дивлячись на численність цих філософів, інший їхній натовп прибуває до мене з Лівії: Карнеад і Кліторах та всі їхні послідовники; зневажаючи вчення всіх інших філософів, вони самі стверджують, що природа речей неосяжна і що до істини завжди домішується деяка неправда. Що ж мені робити після таких довгих стомливих досліджень? Як звільнити мій розум від такої безлічі думок? Якщо ніщо не може бути осяжним, то істина віддалена від людей, а горезвісна філософія більше ганяється за тінню, ніж володіє знанням речей.
Але ось інші філософи древнього покоління, Піфагор і його одноплемінники, поважні і мовчазні, передають мені, як якісь тайни, інші вчення, разом з головним і таємничим їх доказом: «сам сказав». Начало всіх речей – одиниця; з її різноманітних форм і чисел походять стихії; число ж, форма і міра стихій такі: вогонь складається з двадцяти чотирьох прямокутних трикутників і знаходиться в чотирьох рівних сторонах, з яких кожна складається з шести прямокутних трикутників, так що він уподібнюється піраміді; повітря складається з сорока восьми трикутників і знаходиться у восьми рівних сторонах; його порівнюють з восьмигранною фігурою, яка містить вісім рівносторонніх трикутників, з яких кожен розділяється на шість прямих кутів; таким чином всього сорок вісім кутів; вода складається з двадцяти рівних і рівносторонніх трикутників, і порівнюють її з фігурою з двадцятьма гранями, що складається зі ста двадцяти рівних і рівносторонніх трикутників, а шість разів по двадцять – сто двадцять; ефір складається з дванадцяти рівносторонніх п’ятикутників і схожий на дванадцятигранник, земля складається з сорока восьми трикутників і знаходиться у шістьох рівносторонніх чотирикутниках та має вигляд куба: бо куб складається з шести чотирикутників, з яких кожен має чотири трикутники, так що всіх трикутників разом двадцять чотири.
9.
Так вимірює світ Піфагор! Я знову натхненний зневажаю дім, вітчизну, дружину, дітей і ні про що більше не піклуюся, підношуся в самий ефір, і, взявши у Піфагора лікоть, починаю міряти вогонь. Зевсового вимірювання вже недостатньо. Якщо не піднесеться на небо така важлива істота, велике тіло і велика душа, тобто я, і не зміряю ефіру, то пропаде володарювання Зевса! Змірявши ж ефір і повідомивши Зевсові данні про те, скільки кутів має вогонь, я сходжу з неба і їм оливки, смокви, городні овочі, потім переходжу до води і її, вологу стихію, починаю вимірювати ліктем, пальцем і напівпальцем, а разом і її глибину, щоб і Посейдон дізнався від мене, наскільки велике море, яким він володарює. Я і землю всю обходжу в один день, досліджуючи її число, міру і фігуру: бо цілком впевнений, що від такої великої і дивної істоти, як я, не вислизне і одна п’ядь вселенної. Крім того, я дізнаюся навіть і скільки зірок на небі, і скільки риб у воді, і скільки звірів на землі, і, поклавши світ на ваги, легко можу дізнатися, яка його вага. Насичена знанням таких речей моя душа ніби стала володаркою всього світу.
10.
Але Епіку, нахилившись до мене, говорить: «Ти, друже мій, зміряв тільки один світ, тоді як світів багато, і всі вони безмежні». Внаслідок цього я вимушений говорити про безліч небес, про безліч різних ефірів, і, запасшись потрібним продовольством на декілька днів, не зволікаючи, починаю подорожувати по світах Епікура: легко перелітаю межі Фетіси й Океана, і, прибувши в інший світ, ніби в іншу державу, я кілька днів вимірюю все. Звідси я знову переношуся в третій світ, потім – в четвертий, в п’ятий, в десятий, сотий, тисячний, і куди нарешті? Все це темрява неуцтва, чорний обман, нескінченна омана, неповне розуміння, нездоланне невір’я. Залишається, щоб я перелічив самі атоми, з яких утворилася така безліч світів, щоб нічого не опустити у своєму дослідженні, особливо ж такі необхідні і корисні речі, від яких залежить добробут домів і держав. Все це я висловив з тією метою, щоб видно було, як філософи протирічать один одному в думках, як їхні дослідження зникають в безкінечності, ні на чому не зупиняючись, і як недосяжна і марна мета їхніх зусиль, яка не виправдовується ні очевидністю, ні здоровим глуздом.
Переклад Андрія Хромяка
Послання до Автолика. Книга ІІІ | Зміст | Минуцій Фелікс. Октавій
