Святий Феофіл Антіохійський. Послання до Автолика (Книга ІІІ)
1.
Феофіл Автолику бажає бути здоровим. Оскільки письменники люблять вигадувати безліч книг для пустої слави, одні про богів, війни або часи, інші — про непотрібні байки та інші дурниці, якими і ти займався донині, і не стомлюєшся від такої праці, а, зустрічаючись зі мною, вважаєш дурницею слово істини і думаєш, що наші писання недавні за часом, тому і я не вважаю важким з допомогою Божою показати тобі древність наших писань, в короткому викладі, щоб ти не обтяжився прочитати його і побачив марнослів’я інших письменників.
2.
Належало б, щоб письменники були самі очевидцями того, про що вони стверджують, або точно дізналися про те від очевидців. Бо що пишуть про те, що недостовірне, деяким чином б’ють повітря. Бо яка користь в тому, що Гомер описав троянську війну і ввів стільки людей в оману або Гесіод склав родовід так званих богів, або Орфей перерахував триста шістдесят п’ять богів, яких він сам під кінець свого життя відкинув, кажучи в своїх «Заповітах», що один Бог? Чого досягли Арат або інші, які подібно до нього описали світову сферу, окрім слави людської, яку вони отримали незаслужено? Що вони сказали істинного? Або яку користь принесли Еврипіду, Софоклу й іншим трагічним письменникам їхні трагедії, або Менандру, Аристофану й іншим комічним письменникам — їхні комедії, Геродоту і Фукидіду — їхні історії, Піфагору — святилище і Геркулесові — стовпи, Діогену — цинічна філософія, Епікуру — його вчення, що немає Промислу, або Емпедоклу — заперечення Бога, або Сократу — божба його собакою, гусаком, платаном, ураженим громом Ескулапом і божествами, яких він закликав? І навіщо він добровільно помер, яку нагороду сподівався отримати після смерті? Яку принесла користь Платону його філософія або іншим філософам, яких не перераховуватиму через велику їхню кількість, — їхнє вчення? Це говорю, щоб показати непотрібний і безбожний образ їхніх думок.
3.
Бо всі вони, люблячи пусту і суєтну славу, самі не пізнали істини й інших не привели до істини. Бо те, що вони говорили, викриває їх, оскільки вони говорили незгідно один з одним і багато хто з них відкидав свої власні положення; вони не тільки спростовували один одного, але навіть деякі з них і власні свої вчення руйнували, так що їхня слава поверталася в безчестя і дурість; бо розумні люди засуджують їх. Насправді, вони говорили про богів, а потім вчили безбожно, говорили про походження світу; а під кінець стверджували, що все з’явилося само собою; говорили про промисел, а потім вчили також, що світ існує без промислу. І що ж? Беручись писати про моральність, чи не вчили вони звершувати розпусту, блуд, перелюб і самі найогидніші злочини? І про богів своїх вони проповідують, що вони перші звершували аморальні злягання і вживали огидні страви. Бо хто не оспівує Хрона, який поїдав дітей своїх, або сина його Зевса, який поглинув Метиса і який готував богам злочинні бенкети, на яких, говорять, служив їм кульгавий Гефест-коваль і його сестра Гера, яка не тільки вийшла заміж за Зевса, але і нечистими устами робила те, що не можна і висловити? Про інші діла Зевса, які оспівують поети, ти сам, звичайно, знаєш. Чи потрібно переказувати мені про діяння Посейдона, Аполона, Діоніса, Геркулеса, похітливої Афіни і безссоромної Афродіти, про яких я детально говорив в іншій книзі.
4.
І мені не належало б робити такого роду спростування, якби я не бачив, що ти ще сумніваєшся про вчення істини. Бо при всій твоїй розсудливості ти охоче терпиш безглуздих, інакше ти не дозволив би собі захоплюватися пустими словами безрозсудних людей і не вірив би чутці, яка утвердилася і розповсюджується безбожними, і зводить на нас наклеп, ніби ми, шанувальники Бога, які називаємось християнами, маємо спільних дружин і живемо в незаконному змішанні, навіть злягаємося з власними сестрами, і, що безбожніше за все і нелюдське, їмо плоть людську. Крім того, говорять, що наше вчення з’явилося недавно, що нам нічого сказати на підтвердження істини, яку ми маємо, і нашого вчення і що вчення наше є безглуздим? Я дуже дивуюся, що ти, будучи допитливим і ретельним в дослідженні всіх предметів, найменше намагаєшся слухати нас. Бо якщо для тебе можливо, ти і ніч не замислишся, щоб провести в бібліотеках.
5.
Оскільки ти перечитав велику кількість книг, то що думаєш про думки Зенона, Діогена і Клеанфа, що знаходяться в їхніх книгах, які вчать, що може споживатися людська плоть, що діти можуть варити і пожирати своїх власних батьків, і якщо хто не захоче спожити або вивергне частину огидної їжі, може і сам, який не споживає, бути з’їдений? Понад те ще більш безбожний голос Діогена вчить дітей приносити своїх батьків в жертву і пожирати. Що ж? Хіба Геродот-історик не розповідає, що Камбіз 1, убивши дітей Гарпага і зваривши, запропонував батькові їх в їжу? Також і про індійців він розповідає, що їхні батьки були з’їденими власними дітьми. О, безбожне вчення тих, які писали або, швидше, вчили цьому; о, нечестя і безбожжя їх; о, розум тих, які так ретельно мудрували і сповіщали мудрість! Бо ті, що вчили цьому, наповнили світ нечестям.
І про незаконні злягання згоден майже весь хор ваших філософів, які помилялися. І перший — Платон, найбільш поважний з них у своїй філософії, в першій книзі (належить читати: у п’ятій) свого твору про політику виразно ніби узаконює, що повинні бути у всіх спільні дружини, користуючись прикладом сина Зевсового і законодавця критян (тобто Міноса), на тій підставі, ніби через це збільшується дітонародження і ніби пригнічувані трудом отримують утіху від таких спілкувань. І Епікур також, разом з вченням безбожжя, радить злягатися з матерями і сестрами, і це всупереч законів, які цього не допускають. Бо Солон ясно поставив закон про те, щоб діти народжувалися від законного шлюбу, а не від перелюбу, щоб хто-небудь не вважав батьком того, хто не є батько, або не безчестив через невідання свого справжнього батька. Те ж не допускали чинити й інші закони греків і римлян. Чому ж Епікур і стоїки вчать зляганню з сестрами і чоловіками, і таким вченням наповнювали бібліотеки, щоб таким чином навчити з дитинства незаконному союзу? Та і що мені ще говорити про це, коли про так званих їхніх богів вони проповідували подібні діла?
7.
Ті, які кажуть, що існують боги, потім приводили їх ні в що. Бо одні говорили, що вони складаються з атомів, інші — що стають атомами і що боги мають могутність не більше людей; Платон, сказавши, що існують боги, не сумнівається робити їх з речовини. Піфагор, який так займався дослідженням про богів і стільки мандрував по світу, нарешті, визначає їх як природу і говорить, що все це відбувається випадково; боги ніскільки не піклуються про людей. Не згадую про те, академік Клітомах, посилюється відкинути буття Боже. Чи не тому ж вчать і Критій, і Протагор Авдеритянин, кажучи: «Якщо й існують боги, я не можу про них ні говорити, ні показати, які вони, тому що багато що перешкоджає мені». Про крайнього безбожника Евемера зайве і говорити. Бо він, зважившись багато що говорити про богів, під кінець стверджує, що зовсім немає богів, але що все управляється випадком. Платон, який так багато говорив про єдність Бога і про душу людську, стверджував, що душа безсмертна, чи не протирічить після цього собі самому, кажучи, що душі деяких переселяються в інших людей, інших ж — у безсловесних тварин? Чи не уявлятимуть розумні люди його вчення жахливим і беззаконним, що той, хто був людиною, буде потім вовком або собакою, або ослом, або іншою якою-небудь безсловесною твариною? Подібну до цього дурницю говорить і Піфагор, який відкидає, крім того, і промисел. Кому ж з них віритимемо — чи Филимону комікові, який говорить, що ті, що шанують Бога, мають великі надії на спасіння, чи вище згаданим Евемеру, Епікуру, Піфагору та іншим, які заперечували богошанування і промисел?
Про Бога і про промисел сказав Аристон: «Май надію, Бог, звичайно, допомагає всім достойним, і їм найбільше. Якщо немає ніякої нагороди тим, що живуть як належить, то яка користь у благочесті? Скажемо так; але я досить часто бачу, що ті, які хочуть жити благочестиво, терплять біди, ті ж, які нічого поганого не переживають, окрім тільки своєї користі, знаходяться в почесному, ніж ми, стані. Так у теперішньому житті, але потрібно дивитися далі і чекати кінця всього. Бо не випадок керує всім, як деякі думають нечестиво і некорисно для життя, — таку думку підтримують погані люди для виправдання свого розпусного життя. Але є нагорода тим, які живуть благочестиво, і достойне покарання беззаконним. Бо нічого не буває без Промислу».
Що стосується думок інших, і майже більшої частини, про Бога і промисел, то легко побачити, як згідно один з одним вони говорили: одні абсолютно відкинули буття Бога і Промислу, інші ж визнавали Бога і стверджували, що все керується Промислом. Тому розумному читачеві або слухачеві потрібно звертати велику увагу на те, що говорить кожен з них, як сказав Сивіл: «Поети, звичайно, чи добрі вони чи погані, говорять однаково, але нам потрібно судити».
Отже, потрібно тому, який критично досліджує думки філософів і поетів, ретельно слухати і обдумувувати те, що ними говориться. Також говорить Филимон: «Нудно, коли сидить безтолковий слухач; через свою нерозумність він не вміє судити».
8.
Заперечуючи буття богів, самі ж потім визнають їх і говорять, що боги чинять беззаконні діла. І, по-перше, ваші поети на повний голос оспівують великі злодійства Зевса. Хризип, який багато наговорив дурниць, чи не ясно вказує на беззаконне злягання Гери із Зевсом? Чи потрібно перераховувати розпусту так званої матері богів або Зевса Латіарія, жадаючого людської крові, або оскопленого Аттіса, або діяння Зевса, званого Трагіком, який спалив, як то кажуть, свою власну руку і тепер шанується у римлян богом? Мовчу про храми Антиноя і про інших, званих богами: бо що розповідається про них, викликає сміх в розумних людей. Таким чином, ваші філософи власними своїми вченнями викривають себе або в безбожництві, або в незаконному зляганні; навіть написані ними твори показують нам, що люди можуть їсти людську плоть і що шановані у них за богів перші зробили такі злодіяння.
9.
Ми також визнаємо Бога, але єдиного Сотворителя, Творця і Упорядника всього світу; знаємо, що все керується Промислом, але Промислом тільки Його; навчилися святому закону, але законодавцем маємо істинного Бога, Який навчає нас поступати праведно, бути благочестивими і творити добро. Про благочестя Він говорить: «Нехай не буде у тебе інших богів, окрім Мене. Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі знизу, і що у воді нижче землі. Не поклоняйся їм і не служи їм, бо я Господь Бог твій» (Вих. 20: 3 — 4). Про звершення ж добра сказав: «Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь Бог дає тобі». І про справедливість: «Не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не говори неправдивого свідчення на ближнього свого, не бажай дружини ближнього твого, не бажай дому його, ні поля його, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, ні всякої худоби його, ні всього, що є у ближнього твого. Не перекручуй діла бідного твого на суді його. Віддаляйся від неправди і не умертвляй невинного і правого, бо Я не виправдаю беззаконника. Дарів не приймай, бо дари роблять сліпими зрячих і спотворюють справу правих» (Вих. 23: 6 — 8). Служителем цього божественного закону був Мойсей, слуга Божий, для всього світу, переважно ж для євреїв, званих також юдеями, яких раніше тримав в рабстві єгипетський цар, тоді як вони були праведним сім’ям людей благочестивих і святих — Авраама, Ісаака і Якова, але Бог пом’янув їх і, зробивши через Мойсея дивні чудеса і знамення, звільнив і вивів їх з Єгипту, провів через пустелю і повернув їх в Ханаанську землю, яка пізніше названа Юдеєю, і саме їм Він дав закон і навчив цьому. Такі приведені вище десять глав цього великого і дивовижного закону, який веде до всякої правди.
10.
Оскільки євреї, родом із землі халдейської, були чужинцями в землі єгипетській (під час голоду, що був там, сталась потреба переселитися їм до Єгипту, де продавався хліб, і там прожили вони довгий час, що трапилося з ними за передбаченням Божим), оскільки, кажу, вони були прибульцями в Єгипті чотириста тридцять років, то, виводячи їх через Мойсея в пустелю, Бог навчив їх через закон, кажучи: «Прибульця не кривдь: ви знаєте душу прибульця, тому що самі були прибульцями в землі Єгипетській» (Вих. 23: 9).
11.
Оскільки народ цей переступив закон, Богом даний, то Бог, благий і милосердий, не бажаючи погубити їх, не тільки дав закон, але після того посилав ще до них пророків з братів їхніх, напоумлюючи їх і нагадуючи їм заповіді закону і навертаючи їх до покаяння, щоб більше не грішили.
Ці пророки передбачали, що якщо вони перебуватимуть у злих ділах, то будуть віддані в рабство всім царствам земним, що ясно і сповнилося над ними.
Про покаяння пророк Ісая говорить взагалі до всіх, особливо ж до народу: «Шукайте Господа, коли можна знайти Його; закликайте Його, коли Він близько. Нехай залишить нечестивий путь свій і беззаконник — думки свої, і нехай навернеться до Господа, і Він помилує його, і до Бога нашого, бо Він многомилостивий» (Іс. 55: 6 — 7).
І інший пророк Єзекиїль говорить: «І беззаконник, якщо навернеться від усіх гріхів своїх, які робив, і буде дотримуватися всіх уставів Моїх і чинити законно і праведно, живий буде, не помре. Усі злочини його, які робив він, не пригадаються йому: у правді своїй, яку буде робити, він живий буде. «Хіба я хочу смерти беззаконника?» — говорить Господь Бог. Чи не тому, щоб він навернувся від шляхів своїх і був живий?» (Єзек. 18: 21 — 23).
І знову Ісая: «Наверніться до Того, від Якого вас стільки відпало, сини Ізраїля!» (Іс. 31: 6).
І інший пророк Єремія: «Наверніться до Господа, Бога вашого, як збирач винограду до корзини своєї, і будете помилувані» (Єрем. 6: 9).
Багато або, краще, без числа багато, сказано у Священному Писанні про покаяння, тому що Бог завжди бажає відвернути рід людський від усіх гріхів.
12.
І про справедливість, яку заповідає закон, згідні між собою слова і пророків, і євангелистів, тому що всі вони говорили натхненні одним Духом Божим. Ісая так говорив: «Обмийтеся, очистіться, віддаліть злі діяння ваші від очей Моїх, перестаньте чинити зло, навчіться чинити добро, шукайте правди, рятуйте пригнобленого, захищайте сироту, заступайтеся за вдову» (Іс. 1: 16 — 17). І ще він: «Зніми кайдани неправди, розв’яжи пута ярма і пригноблених відпусти на волю, і розірви усяке ярмо; розділи з голодним хліб твій, і подорожніх бідних уведи у дім; коли побачиш нагого, вдягни його, і від єдинокровного твого не ховайся. Тоді відкриється, як зоря, світло твоє, і зцілення твоє проросте, і правда твоя піде перед тобою» (Іс. 58: 6-8). Подібне цьому і Єремія говорить: «Зупиніться на шляхах ваших і розгляньте, і розпитайте про путі древніх, де путь добра, і ідіть нею, і знайдете спокій душам вашим» 2 (Єрем. 6: 16).
Таким же чином Осія говорить: «Навернися і ти до Бога твого; пильнуй милість і суд і уповай на Бога твого завжди» (Ос. 12: 6).
Інший пророк Іоїль також говорить: «Зберіть народ скличте зібрання, запросіть старців, зберіть отроків і немовлят; нехай вийде наречений з палацу свого і наречена зі світлиці своєї. І моліться Господу Богу вашому старанно, щоб помилував вас і згладив гріхи ваші» (Іоїл. 2: 16).
Подібно до цього й інший пророк Захарія так говорить: «Чиніть суд справедливий і виявляйте милість і співстраждання кожен брату своєму; вдови і сироти, прибульця і бідного не пригноблюйте і зла одне проти одного не замишляйте у серці вашому» (Зах. 7: 9 — 10).
13.
Про чистоту ж навчає нас святе Слово, щоб не тільки не грішити ділом, але навіть і думкою, не думати навіть у серці про яке-небудь лихе діло або, дивлячись на чужу дружину, не мати до неї похоті. Соломон, цар і пророк, сказав: «Очі твої нехай прямо дивляться, і вії твої нехай будуть спрямовані прямо перед тобою» (Притч. 4: 25).
Євангельський голос ще сильніше навчає про чистоту, кажучи: «Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму». «Хто розведеться з жінкою своєю, хіба що через її любодійство, призводить її до перелюбства і хто візьме шлюб з розлученою, той перелюбствує» (Мф. 5: 28 — 32). І ще говорить Соломон: «Чи може хто взяти собі вогонь у пазуху, щоб не прогорів його одяг? Чи може хто ходити по вугіллю, яке горить, щоб не обпекти ніг своїх? Те саме буває і з тим, хто входить до дружини ближнього свого: хто доторкнеться до неї, не залишиться без провини» (Притч. 6: 27 — 29).
14.
І щоб ми були прихильні не тільки до одноплемінників, як думають деякі, пророк Ісая сказав: «Скажіть тим, що ненавидять і проклинають вас: ви брати наші, щоб ім’я Господа прославлялося і було в радості їхній» (Іс. 66: 5). І Євангеліє говорить: «Любіть ворогів ваших, моліться за тих, хто кривдить і гонить вас. Бо якщо ви любите тих, що люблять вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять» (Мф. 5: 44 — 46). Тих, хто чинить добро, навчає не бути марнославним, щоб не стати чоловікоугодниками. «Нехай ліва рука не знає, що робить правиця твоя» (Мф. 6: 3). І ще Слово Боже повеліває нам покорятися начальству, владі і молитися за них, щоб «провадити нам життя тихе і безтурботне» (Тим. 2: 2). І навчає «віддавати всім все: кому податок — податок; кому данину — данину; кому страх — страх; кому честь — честь, і не залишайтесь винні нікому нічого, крім взаємної любови» (Рим. 13:7 і далі).
15.
Отже, дивися, ті, які так навчають, чи можуть жити розпусно і входити в незаконні злягання, або, що всього безбожніше, їсти людську плоть, особливо коли не дозволено нам дивитися навіть на ігри гладіаторів, щоб нам не бути учасниками і свідками вбивства. Не належить дивитися і на решту видовищ, щоб не осквернилися наші очі і вуха, беручи участь у словах, що там промовляються. Бо чи скаже хто про споживання людської плоті — там пожираються діти Фієста і Тирея; або про перелюб — там показується на сцені не тільки перелюб людей, але і богів, про яких сповіщають благозвучно, отримуючи за те пошану і нагороди?
Та нехай буде далека від християн думка про діла такого роду: у них перебуває цнотливість, виконується стриманість, дотримується одношлюбність, зберігається чистота, знищується неправда, викорінюється гріх, поважається справедливість, шанується закон, звершується богошанування; Бог сповідується, істина панує, благодать зберігає, мир оберігає. Слово Боже керує, мудрість вчить, життя управляє. Бог царює. Багато можна б говорити про наші постанови і про заповіді Бога і Творця всього творіння; але, здається, я досить сказав, щоб ти і сам постарався дізнатися про діло, особливо з книг, якими досі займаєшся, щоб ти і надалі був такий допитливий, як донині.
16.
Хочу тепер, з допомогою Божою, докладніше викласти тобі хронологію, щоб ти дізнався, що не нове і не нечуване наше вчення, але древніше і достовірніше за всіх ваших поетів і письменників, які писали про невідоме. Бо одні, вважаючи світ несотвореним, йшли в безкінечність, інші, визнаючи його сотвореним, говорили, що пройшло з того часу п’ятдесят мільйонів три тисячі сімдесят п’ять років. Так показує Аполоній єгиптянин. Скільки крайностей допустив також Платон, який, здається, був мудріший з еллінів!
У його книзі про політику виразно говориться: «Яким чином, якби все завжди залишалося так, як існує нині, могли б з’явитися нові речі? Впродовж багатьох років вони були невідомі людям, які тоді жили, і тисяча або дві тисячі років з тих пір, як вони з’явилися: деякі були знову вибрані Дедалом, інші — Орфеєм, інші ж — Паланідом».
Кажучи це, він показує, що багато років пройшло від потопу до Дедала. Потім, сказавши багато про міста у світі, їхнє населення і народи, зізнається, що це він сказав через здогадку. Бо говорить: «Якщо який Бог обіцятиме щось» і інше. Ясно, що він говорив через здогадку; якщо ж так, то це означає, що не цілком істинне те, що сказане ним.
17.
Тому краще бути учнем законоположення Бога, як і сам Платон визнав, що не можна інакше пізнати істину, якщо не навчить Бог через закон. Що ж? І поети Гомер, Гесіод і Орфей чи не говорили, що вони навчені Промислом Божим?
Крім того, письменники говорять, що вони були сучасниками оракулів і віщунів, від яких дізналися істину і ретельно записали. Наскільки ж більше ми знаємо істину, навчені від святих пророків, сповнених Святого Духа Божого? Через те всі пророки говорили згідно один з одним і провіщали майбутні події всього світу.
Бо хто любить знання чи краще ті, які люблять істину з самого сповнення подій провіщених і з подій, що сталися, можуть переконатися, що цілком істинно і те, що сповіщене ними про час і літа до потопу, про те, скільки років пройшло від сотворення світу до нашого часу, і, таким чином, можуть впевнитися, що не правдиво говорили наші письменники і що істинне те, що сказане ними.
18.
Платон, як раніше я сказав, говорить, що був потоп не по всій землі, а тільки на рівнинах, і що деякі врятувалися втечею на високі гори. Інші ж говорять, що були тоді Девкаліон і Пірра, і воші врятувалися в ковчезі, і що Девкаліон вийшов з ковчега, кинув назад камені, з яких зробилися люди, — звідси, говорять, і називається безліч людей народами. Інші ж говорили, що був Климент при іншому потопі. З раніше сказаного мною ясно видно, що ті, які писали такі речі і суєтно мудрували, — жалюгідні, нечестиві і безрозсудливі. Наш же пророк і слуга Божий Мойсей, оповідаючи про походження світу, розповів, яким чином був потоп на землі і про те, що відбувалося разом з потопом, не вигадуючи якого-небудь Пірра, Девкаліона або Климента, ні того, ніби тільки рівнини були потоплені і врятувалися ті, що втекли в гори.
19.
Він не говорить, що був інший потоп, але сказав, що надалі не буде на землі потоплення водою; чого і не було, і не буде. Він говорить, шо вісім людей врятувалося в ковчезі, спорудженому за велінням Божим, не Девкаліоном, але Ноєм, якого єврейське ім’я в перекладі на грецьку мову означає «заспокоєння». Як я показав в іншій книзі, Ной, сповіщаючи тодішнім людям про майбутній потоп, пророкував їм кажучи: «Ідіть, вас Бог призиває до покаяння»: чому, власне, і названий Девкаліоном. У цього Ноя було троє синів, як я показав в другій книзі, на ім’я: Сим, Хам і Яфет, — у яких були три дружини, у кожного по одній, і, крім того, був сам він і дружина його. Цього чоловіка деякі називали Євнухом. Отже, цих вісім людей врятувалося в ковчезі. Далі Мойсей показав, що потоп тривав сорок днів і сорок ночей від того, що відкрилися вікна небесні і потекли всі джерела великої безодні, так що вода піднялася вище за всяку високу гору на п’ятнадцять ліктів. Таким чином, загинув весь рід тодішніх людей, врятувалися ж ті, які збереглися в ковчезі, яких, як я вище сказав, було восьмеро; залишки цього ковчега показують донині на Араратських горах. Такі головні обставини історії потопу.
20.
Мойсей був вождем юдеїв, як я вище сказав, вигнаних з Єгипту царем фараоном на ім’я Тетмозис, який, кажуть, після вигнання народу царював 25 років і 4 місяці, як показав Манефон. І після нього царював Хеврон 13 років; після нього — Аменофіс 20 років і 7 місяців; після нього — сестра його Амесса 21 рік і 1 місяць; після неї — Міфріс 12 років і 9 місяців; після нього — Міфраммутозис 20 років і 10 місяців; після нього — Тітмозис 9 років і 8 місяців; після нього — Дамфенофіс 30 років і 10 місяців; після нього — Ор 36 років і 5 місяців; потім — його дочка 10 років і 3 місяці; після неї — Мерхеріс 12 років і 3 місяці; потім — його син Армаїс 4 роки і 1 місяць; після нього — Рамессиз 1 рік і 4 місяці; після нього — Мессис Міаммун 6 років і 2 місяці; після нього — Аменофіс 19 років і 6 місяців; після нього — Фісс і Рамессиз 10 років, які, говорять, мали свого часу великі сухопутні і морські військові сили. Євреї ж, які у той час жили в Єгипті і були поневолені царем Тетмозисом, побудували йому укріплення Торода-Піто, Рамессу і Он, який нині Іліополь. Отже, євреї, праотці наші, від яких ми отримали і священні книги, древніші, ніж книги всіх ваших письменників, як я сказав вище, виявляються старшими знаменитих тоді міст єгипетських. Країна ж Єгиптом названа від царя Сефа, бо Сеф, говорять, називався також Єгиптом. У цього Сефа був брат, на ім’я Армаїс, названий Данаєм, який прибув з Єгипту в Аргос і згадується у інших ваших письменників як людина дуже глибокої древності.
21.
Манефон, що багато наговорив на користь єгиптян, який звів наклеп на Мойсея і на євреїв, які були з ним, ніби саме вони були вигнані з Єгипту внаслідок прокази, не міг дати достовірних хронологічних свідчень. І, називаючи їх пастирями і ворогами єгиптян, він мимоволі назвав їх так, примушений самою істиною; бо дійсно наші предки, які жили в Єгипті, були пастирями, а не прокаженими. Бо відомо, що коли вони прийшли в землю, звану Єрусалим, де і жили потім, їхні священики, які перебували за велінням Божим в храмі, лікували всяку хворобу, зціляли також і прокажених і всяку виразку. Храм побудував Соломон, цар юдейський. Хронологічні помилки Манефона видні з його власних слів; таким же чином, він помилився і про царя, який вигнав їх, ім’ям фараон. Він потім не царював над єгиптянами, оскільки, переслідуючи євреїв, він з військом був потоплений в Червоному морі. І ще помиляється він, ніби ті пастирі воювали з єгиптянами; бо за триста тридцять років до прибуття Даная в Аргос вони вийшли з Єгипту, і з тих пір жили ь країні, званій нині Юдеєю. А відомо, що Данай дуже багатьма шанується древнішим за всіх у еллінів. Але Манефон у своїх творах невільно згадав про дві головні істини по-перше, назвав євреїв пастирями, по-друге, сказав, що вони вийшли з Єгипту. Таким чином, з цих записів відкривається, що Мойсей і ті, які були з ним. Древніші за троянську війну на дев’ятсот або на тисячу років.
22.
Що стосується побудови храму в Юдеї, який збудував цар Соломон через п’ятсот шістдесят шість років після виходу юдеїв з Єгипту, у тирян написано, як був побудований храм, і в їхніх архівах збереглися записки, в яких записано, що храм був побудований за сто тридцять чотири роки і вісім місяців до заснування тирянами Карфагена (написані ж вони за велінням царя Тирського, ім’ям Ієрома, сина Авівала, оскільки Ієром був другом Соломона через дружбу з ним його батька, і разом через надзвичайну мудрість Соломона. Бо вони постійно ставили один одному різні питання; доказом цього служить те, що донині збереглися у тирян списки листів, які вони один одному посилали, як свідчить Менандр ефесянин у своїй історії тирського царства, кажучи так: «Після смерті Авівала, царя Тирського, був наступником його на царстві його син Ієром, який жив п’ятдесят три роки. Його наступником був Вазор, який жив 43 роки, а царював 17 рогів. Після нього Метуастарт, який жив 54 роки, а царював 12 років. Після нього брат його Атарім, який жив 58 років, а царював 9 років. Його вбив брат його, ім’ям Елліс, який жив 50 років і царював 9 місяців. Його убив Ютовал, жрець Астарти, який жив 40 років і царював 12 років. Його наступником був син його Вазор, який жив 45 рогів і царював 7 років. Син же його Меттін, який жив 32 роки, царював 29 років. Його наслідував Пігмаліон, який жив 56 років і царював 7 років. У сьомий же рік його царювання сестра його, яка втекла до Лівії, побудувала місто, яке донині називається Карфагеном». Отже, весь час від царювання Ієрома до заснування Карфагена обіймає в собі 155 років і вісім місяців. У дванадцятий же рік царювання Ієрома був побудований в Єрусалимі храм; таким чином, від побудови храму до заснування Карфагена пройшло 133 роки і 8 місяців.
23.
Отже, свідчення фінікійців і єгиптян, які ми знаємо з оповідей про часи наших подій письменників Манетона єгиптянина і Менандра ефесянина, також і Йосифа, який описав війну юдеїв з римлянами, достатньо підтверджують сказане нами. Бо з цих древніх письменників видно, що і писання інших пізніші за писання Мойсея і що навіть були після нього пророки, бо останній з пророків, ім’ям Захарія, жив в царювання Дарія.
І всі законодавці ваші видали свої закони після того. Бо якщо хто вкаже на Солона афінянина, — він був за часів царів Кира і Дарія, сучасник Захарії, вищеназваного пророка, який жив набагато років пізніше; що стосується законодавців Лікурга, Дракона і Міноса, то і їх перевершують давністю священні книги, тому що писання божественного закону, даного нам через Мойсея, з’явилися раніше Зевса, царя критського, і навіть раніше троянської війни. Але щоб ясніше показати порядок часів і років, я, за допомогою Божою, викладу хронологію подій не тільки після потопу, але і до потопу, так щоб, по можливості, перерахувати всі роки, починаючи і з сотворення світу, яке описав, за натхненням Святого Духа, Мойсей, слуга Божий. Бо, кажучи про сотворення і походження світу, первозданної людини і про наступні події, він показав також роки, що пройшли до потопу. Я ж прошу благодать у одного Бога, щоб мені точно сказати, згідно з Його волею, всю істину і щоб ти і всякий, хто читає про це, був наставлений істиною і благодаттю Його. Отже, приступаю до записаних родоводів, починаючи з первозданної людини.
24.
Адам до того часу, коли народив дітей, жив 230 років, син його Сиф — 205 років, син його Енос — 190 років, син його Каїнан — 170 років, син його Малелеїл — 165 років, син його Яред — 162 роки, син його Єнох — 165 років, син його Мафусал — 167 років, син його Ламех — 188 років. У нього народився син, вищеназваний Ной, який народив Сима, коли мав 500 років. При Ної був потоп, коли йому було 600 років. Отже, всього до потопу пройшло 2242 роки. Незабаром після потопу Сим, маючи 100 років, народив Арфаксада, Арфаксад же породив Салу, маючи 135 років, Сала ж породив Євера, маючи 130 років (від нього і названий весь рід євреями), Євер же породив Фалека, маючи 134 років, він породив сина Рагава, маючи 130 років; Рагав же породив Серуха, маючи 132 роки; Серух породив Нахора, маючи 130 років; Нахор породив Фарру, маючи 75 років; Фарра народив Аврама, маючи 70 років; цей наш патріарх породив Ісаака, маючи 100 років. Отже, всіх років від сотворення людини до Аврама було 3278. Ісаак жив до народження дітей 60 років і народив Якова; Яків жив до переселення до Єгипту, про який вище ми сказали, 130 років; перебування євреїв у Єгипті тривало 130 років, і після виходу з Єгипту вони пробули в так званій пустелі 40 років. Таким чином, всього пройшло 3938; в цей час після смерті Мойсея прийняв начальство Ісус, син Навина, який керував народом 27 років. Після Ісуса, коли євреї відступили від заповідей Божих, знаходилися в рабстві у царя Месопотамського на ім’я Хусоратон вісім років. Потім, коли розкаявся народ, у нього були судді: Гофоніїл судив сорок років, Еклон — 18 років, Аот — 8 років. Потім, коли народ переступив заповіді Божі, іноплемінники володарювали над ними 20 років. Потім Девора судила їх 40 років. Потім мадіанитяни володіли ними 7 років. Після того Гедеон судив їх 40 років, Авімелех — 3 роки, Фола — 23 роки, Яір — 22 роки. Потім филистимляни і аммонитяни тримали їх 18 років. Потім Ієффай судив їх 6 років, Есвон — 7 років, Елон — 10 років, Авдон — 8 років. Потім іноплемінники володіли ними 40 років. Потім Самсон судив їх 20 років. Після цього тривав у них мир 40 років. Потім Саміра судив їх один рік, Ілій — 20 років, Самуїл — 12 років.
25.
Після суддів були у євреїв царі; з них перший, на ім’я Саул, царював 20 років, потім Давид, праотець наш, — 40 років. Отже, всіх загалом років від смерті Мойсея до царювання Давида було 498. Після них Соломон, перший з волі Божої побудував храм в Єрусалимі, царював 40 років, після нього Ровоам — 17 років, після нього Авія — 7 років, після нього Аса — 41 рік, після нього Йосафат — 25 років, після нього Іорам — 8 років, після нього Охозія — один рік, після нього Гофолія — 6 років, після нього Іоас — 40 років, після нього Амесія — 39 років, після нього Озія — 52 роки, після нього Іоафам — 16 років, після нього Ахаз — 17 років, після нього Єзекія — 29 років, після нього Манасія — 55 років, після нього Амос — 2 роки, після нього Іосія — 31 рік, після нього Охаз 13 місяці, після нього Іоаким -11 років, потім інший Іоаким — 3 місяці і 10 днів, після нього Седекія — 11 років. Після цих царів, коли народ перебував в гріхах і не розкаювався, за пророцтвом Єремії прийшов на Юдею цар Вавилонський, на ім’я Навуходоносор. Він переселив юдейський народ до Вавилона і зруйнував храм, побудований Соломоном. У Вавилонському переселенні народ прожив 70 років. Весь час від сотворення світу до переселення в землю Вавилонську складає 4954 роки 6 місяців і 10 днів. І як Бог через Єремію-пророка передбачив, що народ буде в полоні Вавилонському, так Він передбачив повернення його у свою землю після 70 років. Отже, після 30 років царем персидським став Кир, який, за пророцтвом Єремії, в другий рік свого царювання оголосив письмові укази, щоб всі юдеї, які знаходяться в його царстві, повернулися у свою країну і знову побудували Богові храм, зруйнований вищеназваним царем вавилонським. При цьому Кир, за велінням Божим, наказав Савессару і Мітрідату, своїм охоронцям, повернути в храм для вживання сосуди, взяті Навуходоносором з храму юдейського. У другий рік царювання Дарія сповнилося 70 років, передбачені Єремією.
26.
Звідси можна бачити, наскільки древніші та істинні наші священні писання за писання грецьких, єгипетських і всяких інших істориків. Геродот, Фукидід, Ксенофонт та інші історики починали писати з царювання Кира і Дарія, і не мали можливості сказати достовірніше про древні та першопочаткові часи. Бо що великого в тому, що історики говорили про царів у варварів Дарія і Кира, у еллінів — про Зопіру та Іплія, або про війни афінян і лакедемонян, або про справи Ксеркса і Павзанія, який наразився на небезпеку померти від голоду в храмі Афіни, або про Фемістокла і пелопонеську війну, або про Адкивіада і Фразивула? Я не маю наміру говорити докладно про все, але показати число років від сотворення світу і викрити суєтну працю і марнослів’я письменників, тому що не двадцять тисяч миріад років, як сказав Платон, від потопу до його часів, і не п’ятнадцять миріад три тисячі сімдесят п’ять років, як свідчив Аполоній єгиптянин, і що світ не безпочатковий, і не існує все випадково, як говорив Піфагор та інші, але він сотворений і керується Промислом Бога, Який все сотворив, — і всі часи, і роки відомі для тих, які бажають переконатися в істині. Але щоб не подумали, що я довів хронологію тільки до Кира і опустив подальші часи, ніби не маючи можливості показати їх, я постараюся, при допомозі Божій, викласти по можливості і подальший порядок часів.
27.
Коли Кир після 38-річного царювання був убитий Томірою в Массагетії, в шістдесят другу олімпіаду, у той час посилилися, з допомогою Божою, римляни, після того, як був побудований Рим Ромулом, сином, як розповідають, Арея й Ілії, в 7 олімпіаду, в 16 день травневих календ, оскільки і рік показаний в десять місяців; отже, коли помер Кир, як вище сказали, в шістдесят другу олімпіаду, пройшло часу від заснування Риму 220 років, і в цей час римлянами управляв Тарквіній на прізвище Супербус (гордий); він перший вигнав деяких римлян, розбещував хлопчиків і оскопляв громадян, навіть розбещував дів і видавав їх заміж. Тому, власне, він названий на римській мові «гордий». Бо він перший ухвалив, щоб ті, які вітали його, у свою чергу їх вітали які-небудь інші. Царював він 25 років. Після нього упродовж 453 років керували по року консули, трибуни і еділи, перераховувати імена яких вважаю справою тривалою і зайвою. Бо якщо хто побажає дізнатися їх, може знайти їх в записках, які написав Номенклатор Хрізер, відпущеник М. Аврелія Бера, який все описав — імена і часи, починаючи від заснування Риму і до кончини свого покровителя самодержця Бера. Отже, керували римлянами річні правителі, як сказали, впродовж 453 років. Потім керували так звані імператори: перший — Гай Юлій, який царював 3 роки, 4 місяці і 6 днів; потім — Август 56 років, 4 місяці і один день; Тиверій — 22 роки. Потім інший Гай — 3 роки, 8 місяців і 7 днів; Клавдій — 13 років, 8 місяців і 24 дні; Нерон — 13 років, 6 місяців і 28 днів; Гальба -7 місяців і 6 днів; Отон — 3 місяці і 5 днів; Вітеллій — 6 місяців і 22 дні; Веспасіан — 9 років, 11 місяців і 22 дні; Тит — 2 роки і 22 дні; Доміціан — 15 років, 5 місяців і 6 днів; Нерва — один рік, 4 місяці і 10 днів; Траян — 19 років, 6 місяців і 16 днів; Адріан — 20 років, 10 місяців і 28 днів; Антонін — 22 роки, 7 місяців і 6 днів; Вер — 19 років і 10 днів. Таким чином, період кесарів до смерті імператора Вера має 225 років. Від смерті Кира і царювання Тарквінія Гордого до смерті вищезазначеного імператора Вера всього часу пройшло 741 рік.
28.
Від сотворення ж світу весь час складається так: від сотворення світу до потопу пройшло 2242 роки, від потопу до народження сина у Авраама, праотця нашого, — 1036 років, від Ісаака, сина Авраама, до мандрування народу з Мойсеєм в пустелі — 660 років. Від смерті Мойсея, від прийняття начальства Ісусом Навином, до смерті царя Давида — 498 років. Від смерті Давида і царювання Соломона до переселення народу в землю вавилонську — 518 років, 6 місяців і 10 днів. Від царювання Аіра до смерті імператора Аврелія Вера — 741 рік. Всіх же разом років від сотворення світу — 5695 з декількома місяцями і днями.
29.
Отже, із розгляду часів і всього нами сказаного, можна бачити древність пророчих писань і божественність нашого вчення: не нове це вчення і не нечувані, і не неправдиві наші вірування, як думають деякі, але найдревніші та істинні. Бо Фалл згадує про Вила, царя Ассирійського, і Крона Титана, кажучи, що Вил разом з титанами воював проти Зевса і прихильників його, так званих богів, і що переможений там Гиг, який тоді царював в країні, яка раніше називалася Актою, а тепер Аттікою, втік в Тартіс. Не вважаю потрібним говорити про походження назв інших країн і міст, особливо для тебе, обізнаного історією. Отже, ясно, що Мойсей древніший за всіх письменників (і не він один, але і багато, після нього, які були пророками), древніші і за Крона, Вила і троянську війну. Бо, за історією Фалла, Вил існував за 322 роки до троянської війни. А Мойсей майже на 900 або на 1000 років був древнішим за завоювання Трої, як ми показали вище. Але оскільки Крон і Вил були сучасники, то багато хто не знає — хто Крон і хто Вил. Деякі шанували Крона, називаючи його Вилом і Валом особливо ті, що живуть у східних країнах, не розрізняючи Крона і Вила. У римлян же він називається Сатурном, і вони самі не знають, хто він — чи Крон, чи Вил. Олімпіади почали святкуватися з Іфіта, як то кажуть, а за деякими — з Лима, який називався також Ілієм. Який же порядок має число років і олімпіад, я вище сказав. Думаю, що, скільки можливо, докладно показані мною древність наших подій і число всіх років. І якщо є у мене помилка, наприклад, років 50 або 100, якщо навіть 200, проте не на тисячі або десятки тисяч років, як це трапилося з помилковими рахуваннями Платона, Аполонія й інших. Що ж ми, мабуть, не знаємо точно числа всіх років; це тому, що у священних книгах не написані проміжні місяці і дні. Крім того, про ті часи, про які ми сказали, згідно говорить і Бероз, філософ халдейський, який передав еллінам халдейські писання: він, подібно до Мойсея, оповідає про потоп і про багато інших подій і частково згідний з пророками Єремією і Даниїлом, а саме, що про юдейські події при Вавилонському царі, якого він називає Набопалассаром, у євреїв називають Навуходоносором.
Він також згадує про храм у Єрусалимі, що він був зруйнований халдейським царем, і що в другий рік царювання Кира закладені основи храму, а в другий рік царювання Дарія храм був закінчений.
30.
Елліни ж не мають справжньої історії, по-перше, тому, що вони недавно познайомилися з письменами: у цьому вони самі зізнаються, кажучи, що письмена винайдені одні халдейцями, інші — єгиптянами, інші ж — фінікійцями; по-друге, вони помилялися і помиляються в тому, що згадують не про Бога, але про суєтні і непотрібні діла. Так, вони з пошаною пам’ятають Гомера, Гесіода й інших поетів. Славу ж безсмертного і єдиного Бога не тільки забувають, але і безчестять, і, крім того, тих, що шанують його, переслідували і переслідують щодня. Вони призначають нагороди і допомогу тим, які солодкозвучно ганьбили Бога, а ті, що турбувалися про чесноти і провадили благочестиве життя, — таких побивали камінням, інших умертвляли, і донині їх піддають жорстоким мукам. Тому такі люди в першу чергу повинні були втратити мудрість Божу і не знайти істини.
Отже, якщо ти хочеш, старанно читай оці мої книги, щоб тим мав порадника і запоруку істини.
Переклад Андрія Хромяка
Послання до Автолика. Книга ІІ | Зміст | Єрмій Філософ. Осміяння язичницьких філософів
- Тут помилково названий Камбіз замість Астіага. [↩]
- Текст Синодального видання Біблії. Так говорить Господь: зупиніться на шляхах ваших і погляньте, і розпитайте про шляхи древніх, де шлях добрий, і ідіть по ньому, і знайдете спокій душам вашим. Але вони сказали: «Не підемо». [↩]
