«Наша Парафія»

Про те, що гріх від безпечності, а чесноти
від дбайливості, що пильному не можуть
зашкодити ані злі люди, ані сам диявол.
Докази, взяті із багато чого і з того,
що стосується Адама й Іова

1. Позавчора ми розмовляли з вашою любов’ю про диявола, а інші позавчора ж, коли тут йшла така бесіда, сиділи в театрах і дивилися на диявольське свято. Вони слухали блудні пісні, ви слухали духовні наставляння. Вони споживали скверну диявольську, ви насичувалися духовним світом. Хто ж потягнув їх? Хто відлучив їх від священної отари? Невже і їх звабив диявол? Як же він не звабив вас? Ви і вони — однакові люди, маю на увазі — за природою. У вас і в них однакова душа, однакові природні нахили. Як же ви і вони не однакові в ділах? Бо у вас і в них не однакова воля, тому вони — у спокусі, а ви — поза спокусою. Говорю це, знову ж таки, не для виправдання диявола, а щоб звільнити вас від гріхів. Диявол злий, визнаю це і я, але, якщо тільки ми пильні, то він злий не для нас, а для себе. Такою є властивість гріха: він згубний тільки для того, хто його чинить. Побожність не така. Навпаки, вона може приносити користь не тільки для тих, котрі її заховують, але й для ближніх. А для того, щоб ти переконався, що злий є злим для себе, а добрий є добрим і для інших, подаю тобі свідчення із Притч. «Сину, — сказано, — якщо ти мудрий, то мудрий для себе і для ближніх твоїх; і якщо буйний, то один потерпиш» (Притч. 9, 12).

Вони спокушені в театрах, а ви не спокушені — це найважливіший справжній доказ, яскраве свідчення і незаперечний доказ того, що в усьому владна воля. Саме цим доказом скористайся і ти. Коли побачиш, що людина живе хибно і чинить усякий гріх, а водночас скаржиться на Провидіння Бога і говорить, начебто Він віддав нашу природу неминучій долі і жорстокому пануванню демонів, що ця людина в усьому знімає провину із себе і складає на Творця і Провідника всесвіту, — закрий їй уста. Не словом, а ділом, указавши на іншу, таку ж, як і вона, людину, яка живе побожно і чесно. Не потрібно багато слів, не потрібно виставлення цілого ряду доказів, ані висновків. Доказ — у ділах. Скажи йому: і ти раб, і він раб; ти людина і він людина, живете в тому ж світі, під тим же небом, споживаєте таку ж їжу. То чому ж ти живеш грішно, а він побожно? Для того і Бог попустив, щоб злі змішалися з добрими, і не дав злим одну землю, а добрих оселив в іншому світі, але змішав цих з тими, щоб подати (людям) велику користь. Добрі мають більшу славу тоді, коли, перебуваючи серед тих, котрі перешкоджають їм жити праведно і заманюють до гріха, непохитно тримаються побожності. «Бо повинні бути між вами і розбіжності думок, — сказано, — щоб виявилися серед вас досвідченіші» (1 Кор. 11, 19).

Отже, для цього Бог і попустив злим перебувати серед добрих, щоб добрі сильніше просяяли. Бачиш, яка користь? Однак користь власне не від злих, а від мужності добрих. І Ноєві ми дивуємося не тільки тому, що він був праведником, і не тому, що був досконалим, а тому, що дотримався побожності серед того розбещеного і грішного племені, коли не бачив прикладу чеснот, коли всі заохочували його до гріха, а він в усьому чинив навпаки, наче якийсь подорожній, що йде дорогою навпроти потоку швидкоплинної численної юрби. Тому не просто сказано: «Ной був чоловік праведний і непорочний, — а додано: — у роді своєму» (Бут. 6, 9), — у розбещеному, відчайдушному, який ніскільки не піклувався про чесноти. Ось яку користь мають добрі від злих! Так і дерева стають міцнішими, коли їх гойдають протилежні вітри.

Однак і для злих є користь від співтовариства з добрими. Вони їх соромляться, червоніють, совістяться. І якщо не відходять від гріха, то, принаймні, чинять зло таємно. І вже неабияке значення має бодай те, що вони не чинять зла нагло, — життя інших служить викриттям їхньої гріховності. Послухай, що говорять (нечестиві) про праведника: «Тяжко нам і дивитися на нього» (Прем. 2, 15). Це вже немаловажний початок виправлення, коли (нечестиві) мучаться присутністю праведника, бо вони і не говорили б цього, якби вид праведника їх не мучив. А муки і турбота сумління через присутність праведника буде для них чималою перешкодою безсоромно чинити зло. Бачиш, скільки користі і для добрих від злих, і для злих від добрих? Тому Бог не відокремив їх, а дозволив змішатися між собою.

2. Те ж саме ми повинні сказати і про диявола. І його Бог залишив тут для того, щоб тебе зробити сильнішим, щоб подвижника показати в більшій славі, щоб боротьба була важливішою. Отже, якщо хтось буде казати: для чого Бог залишив диявола, то скажи йому ось які слова: пильним і уважним (диявол) не тільки ніскільки не шкодить, але й приносить користь, — не зі своєї волі, бо вона зла, а через мужність тих людей, оскільки вони використовують його злобу належним чином. Ось і з Іовом боровся (диявол), тільки не для того, щоб його зробити більш славним, а щоб погубити, бо він злий у своїх бажаннях і намірах. Однак ніскільки не зашкодив праведникові, а навпаки, цей отримав від боротьби ще більшу користь, що ми і довели. І демон виявив свою злобу, і праведник — свою мужність. Але він, скажеш, багатьох і скидає? Через їхню немічність, а не через свою силу, і це вже доведено багатьма.

Отже, виправ свою волю — і ніколи ні від кого не зазнаєш шкоди, а навпаки, ще отримаєш велику користь, і не тільки від добрих, але й від злих. Для того Бог, як я сказав раніше, і попустив людям бути разом, і особливо добрим зі злими, щоб ті залучали і цих до своїх чеснот. Послухай, що Христос говорить учням: «Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала на три мірки борошна» (Мф. 13, 33). Отже, праведники мають силу закваски, щоби злих робити такими, якими є вони.

— Але праведників небагато, бо ж і закваска невелика?

Однак ця мала кількість не шкодить тісту, а навпаки, невелика закваска тією силою, що в ній знаходиться, заквашує все тісто (1 Кор. 5, 6). Так і сила праведників — не в кількості, а в благодаті Духа. Апостолів було дванадцять — бачиш, яка мала закваска? Весь світ був у невір’ї — бачиш, як багато тіста? Але ці дванадцять привернули до себе весь світ. Закваска і тісто однакової природи, але не однакової якості. Тому Бог залишив між праведниками злих, щоб вони, будучи однаковими з праведниками за природою, зробилися однаковими і за спрямуванням волі.

Пам’ятайте про це, закривайте цим уста ледачим, слабким, недбалим, котрі ухиляються від трудів чеснот, котрі обвинувачують нашого Владику. «Якщо ти робиш добре, — сказано, — то чи не піднімаєш обличчя?» (Бут. 4, 7). Не додавай іншого, більш тяжкого гріха: не так страшно згрішити, як після гріха обвинувачувати Господа. Постарайся довідатися про винуватця гріха і побачиш, що це не хтось інший, як ти, котрий учинив гріх. У всьому необхідна непохитна воля, і це я довів вам не голими висновками, а на прикладах рабів, подібних до вас, котрі жили у цьому ж світі. Цими доказами скористайся і ти, бо так буде судити нас і наш Владика. Навчіться цьому способу доказів, і ніхто не зможе заперечити вам. Хтось чинить блуд? Покажи йому іншого, котрий живе цнотливо. Хтось займається хабарництвом і краде чуже? Вкажи йому на того, котрий подає милостиню. Хтось відданий заздрості і ворожості? Вкажи йому на того, котрий не має цієї пристрасті. Хтось охоплений гнівом? Вистав перед ним того, котрий уміє володіти собою.

Необхідно звертатися не тільки до стародавніх переказів, але й брати приклади із сьогодення, бо і нині, за благодаттю Божою, є подвиги не менші за колишні. Хтось не вірить Писанню і вважає його помилковим? Не вірить, що Іов був такий (яким зображується)? Вкажи йому на іншого, котрий наслідує в житті цього праведника. Так і Господь буде судити нас: Він поставить рабів з такими ж рабами і висловить рішення не від Свого суду, щоби будь-хто не почав знову говорити, як той слуга, котрий отримав талант і замість таланта повернув обвинувачення: «Я знав тебе як жорстоку людину» (Мф. 25, 24). Він повинен би плакати над тим, що не подвоїв таланта, а натомість учинив ще більш тяжкий гріх, додавши до своєї безтурботності наклеп на господаря. Що саме він говорить? «Я знав тебе як жорстоку людину». Нещасний і жалюгідний, невдячний і безтурботний! Тобі належало б обвинувачувати себе в ледарстві і цим бодай трохи зменшити свій колишній гріх, а ти підніс обвинувачення проти господаря і подвоїв: замість таланта — гріх.

3. Бог ставить рабів з рабами для того, щоб одні судили інших, і останні, будучи засудженими першими, вже не змогли обвинувачувати Господа. Тому (Христос) говорить: «Прийде Син Людський у славі Отця Свого» (Мф. 16, 27). Поглянь на рівність слави. Не сказав: у славі, подібній до слави Отця, але «у славі Отця». «І збере всі народи» (Мф. 25, 32). Страшне судилище, страшне для грішників і винних. І навпаки — жадане і приємне для тих, котрі відчувають за собою добрі справи! «І поставить овець праворуч Себе, а козлів — ліворуч» (Мф. 25, 33). І ці, і ті — люди. Чому ж ті вівці, а ці козли? Не через відмінність природи, а через розбіжність волі. Чому ж ті, котрі не дають милостині, названі козлами? Тому, що ця тварина непотрібна і не може приносити власникам користі ні молоком, ні приплодом, ні вовною, будучи цілком непридатною для такого плодоносіння через незрілість свого віку.

Ось чому (Христос) тих, котрі не приносять плодів милостині, назвав козлами, «а тих, котрі праворуч — вівцями», оскільки від них є великий прибуток — вовною, приплодом, молоком. Що ж (Господь) говорить цим? Ви бачили Мене голодним і дали Мені їсти, нагим — і зодягнули Мене, подорожнім — і прийняли Мене (Мф. 25, 35–36). А тим (говорить) протилежне, хоч і ці, і ті — однакові люди, і ці, і ті отримали однакові обітниці, тим і цим запропоновані однакові нагороди за добрі діла, до цих і до тих Він прийшов в однаковій наготі, в однаковій убогості й однаковим мандрівником: усе однакове й у тих, і в цих. Чому ж кінець не однаковий? Тому, що перешкодила воля. Тільки вона зробила таку різницю. Ось чому ті (пішли) у геєну, а ці — до Царства. Якби винуватцем гріхів тих був диявол, то вони не підлягали б покаранню, оскільки згрішив і спокусив (на гріх) інший. Ти бачив тут і грішників, і праведників? Бачив, як (грішники), побачивши подібних до себе рабів (праведників), вимушені замовкнути?

Ось наведемо й інший приклад. Було, сказано, десять дів (Мф. 25, 1–11). І тут знову з власної волі і добро роблять, і грішать, щоб ти через порівняння побачив і гріхи цих, і чесноти тих, оскільки порівняння робить речі більш виразними. І ці — діви, і ті; і цих п’ять, і тих; і в цих, і в тих були світильники, і всі очікували нареченого. Чому ж одні ввійшли (до чертога), а інші не ввійшли? Тому, що ці були нелюдяними, а ті лагідними і людинолюбними. Бачиш, що знову виною такого завершення є воля, а не диявол? Бачив, який чиниться суд і виголошується вирок для порівняння між собою подібних? Так раби будуть судити подібних собі рабів.

Хочеш, покажу тобі порівняння і неподібних між собою? Порівняння неподібних робиться для того, щоб обвинувальний вирок був очевиднішим. «Мужі ниневійські, — сказано, — постануть на суд з родом цим і осудять його» (Мф. 12, 41). Підсудні вже не однакові: одні язичники, інші юдеї; ці користувалися наставляннями пророків, а ті слова Божого ніколи не чули. Але відмінність не тільки в цьому, але й у тому, що туди приходив раб, а сюди Владика. І той, прийшовши, провіщував руйнування (Ниневії), а Цей благовістив про Царство Небесне. Хто ж повинен був більше повірити: нерозумні язичники, які ніколи не чули Божественного повчання, чи ті, котрі з юного віку насичувалися пророчими книгами? Зрозуміло для кожного, що юдеї більше, однак вийшло навпаки. Ці не повірили навіть Господу, Який благовістив їм про Царство Небесне, а ті повірили рабові, який погрожував руйнуванням, — це щоб яскравіше виявилася блага покірність тих (ниневітян), і зла вдача цих (юдеїв). До чого ж тут демон? До чого диявол? До чого доля? До чого судьба? Хіба не кожний з них сам був причиною і гріха, і чеснот? Якби юдеї не були самі винні, то Христос не сказав би: «… осудять його», не сказав би, що «і цариця південна» осудить юдеїв (Мф. 12, 42). Так, не тільки народ засуджує народи, але нерідко, коли ті, котрі могли б легко піддатися спокусам, виявляються стійкими проти спокус, а ті, котрі повинні б всіляко долати їх, є переможеними, — засуджує цілий народ й одна людина.

Тому згадали ми (тепер) і про Адама, і про Іова, бо необхідно знову звернутися до цього, щоб доказати й інше. На Адама напав (диявол) простими словами, а на Іова ділами. У цього відняв усе багатство і дітей, а в того не взяв нічого: ані малого, ані великого. Але краще розглянемо і самі слова, і спосіб нападу. Прийшов, сказано, і сказав змій жінці: «Чи дійсно сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю?» (Бут. 3, 1). Тут змій, а там, в Іова, — дружина. Велика відмінність і в радниках: той раб, а ця подруга в житті; ця помічниця, а той підлеглий. Бачиш, який непрощенний гріх? Цю (Єву) спокусив підлеглий і раб, а того (Іова) не змогла спокусити подруга і помічниця. Але подивимося ще, що говорить змій. «Чи дійсно сказав Бог: не їжте ні від якого дерева?». Але Бог сказав не так, а навпаки. Поглянь же на хитрість диявола: він сказав те, що (Богом) не сказано для того, щоб довідатися, що сказано. А жінка що? Замість того, щоб закрити вуста (дияволу), замість того, щоб не відповідати йому, вона, через брак розуму, виразила волю Господню і цим дала йому міцну опору.

4. Поглянь, яке зло — нерозважно довірятися ворогам і зловмисникам! Тому Христос сказав: «Не давайте святого псам і не кидайте перлів ваших перед свинями, щоб вони…, обернувшись, не пороздирали й вас» (Мф. 7, 6). А це трапилося з Євою: вона дала святе псові, свині, а той (диявол) потоптав слова і, обернувшись, розтерзав жінку. І поглянь, який він лукавий: «Ні, не вмрете», — говорить. Тут зверніть увагу на те, що жінка мала змогу розпізнати обман. (Диявол) тут же оголосив ворожнечу і війну проти Бога, негайно заговорив проти (Нього). Нехай так, ти говорила з ним перед тим, як він хотів знати волю (Божу): але навіщо слухала його після того, як він сказав протилежне? Бог сказав: «Смертю помрете», а він почав говорити проти цього і сказав: «Ні, не вмрете». Що може бути яскравіше за це протиріччя? Як ще можна було розпізнати ворога і супротивника, як не звідси — з того, що він заговорив проти Бога? Так, належало б негайно тікати від отрути, належало б відскочити від сіті. «Ні, не вмрете, — говорить диявол, — але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете як боги» (Бут. 3, 5). Через обіцянку більшого вирвав (диявол у прабатьків) і те добро, яке було в їхніх руках, — обіцяв зробити їх богами, однак віддав пануванню смерті.

Тож чому ти, жінко, повірила дияволу? Що доброго побачила в ньому? Хіба для тебе не достатньою була висока гідність Законодавця, тобто те, що Він — Бог, Творець і Провидець, а той — диявол і ворог? Але якби я і не назвав його дияволом, — бо ти ж думала, що це простий змій, — то хіба зі змієм, по-твоєму, потрібно було заводити таку відверту розмову — відкривати перед ним навіть волю Господню? Хіба не бачиш, що була можливість (для жінки) побачити обман, але вона не захотіла? Бог подав достатньо доказів Своєї доброти і виявив Своє піклування ділами: створив чоловіка із нічого, вдихнув у нього душу, створив його на Свій образ, поставив володарем над усім земним, дав йому помічницю, насадив рай і, дозволивши йому користуватися всіма деревами, заборонив торкатися тільки одного, та й це заборонив задля його користі. Диявол же не виявив ділами ані малого, ані великого добра, а зацікавив жінку тільки самими словами і порожніми надіями — і обманув. Однак жінка визнала диявола таким, що заслуговує більшої довіри, ніж Бог, Який довів Свою доброту ділами. Повірила тому, хто подав тільки самі слова і нічого більше.

Хіба не бачиш, що обман звершився тільки через неусвідомлення і безпечність, а не через насилля? І щоб ти зрозумів це краще, послухай, як обвинувачує жінку Писання. Воно не говорить, що (жінка) «їла», будучи обманутою, але: «Побачила жінка, що дерево добре» (Бут. 3, 6). Отже, провина — у нестриманості погляду (жінки), а не в самому обмані з боку диявола, — жінка переможена власною похіттю, а не злобою демона. Тому вона і не отримала прощення, але після того, як сказала: «Змій спокусив мене» (Бут. 3, 13), — отримала крайній осуд, оскільки вона мала змогу не впасти.

І щоб ти усвідомив це ще яскравіше, повернемося до Іова — від переможених до переможця, від уражених до того, котрий подолав. Цей додасть нам більше ревності, щоб підняти руки проти диявола. Там зваблював змій і здолав, тут — дружина, і не зуміла, хоч вона і мала більше змоги схилити, ніж той. Водночас на Іова вчинено цей напад після втрати багатства, після загибелі дітей і всього майна, а там нічого подібного не було. Адам не втратив дітей, не позбувся багатства, не сидів на купі гною, але жив у «саду Едемському» (Бут. 3, 23), користувався всякого роду деревами, джерелом, ріками і всякою іншою зручністю. Не було в нього ані трудів, ані хвороби, ані горя, ані турбот, ані образ, ані наруг, ані (інших) незліченних лих, які впали на Іова. Однак, хоч нічого такого не було, він (Адам) спіткнувся й упав. Хіба не очевидним є те, що (він упав) через безпечність? Так само, як і Іов, коли він мужньо вистояв і не впав, коли його спіткали всі ті нещастя і тяжіли на ньому, — хіба не очевидним є те, що він вистояв завдяки душевній пильності?

5. Так від того й іншого можеш, улюблений, отримати дуже велику користь. Знаючи, скільки зла породжує безпечність, остерігайся наслідувати Адама. Бачачи, скільки добра подає старанність, наслідуй благочестя Іова. Цього увінчаного переможця завжди тримай у пам’яті, тоді у будь-якій скорботі і прикрощах отримаєш достатню розраду. Цей блаженний і відважний стоїть ніби на загальному видовищі вселенної і прикрощами, які спіткали його, наставляє всіх переносити мужньо все, що би не трапилося, не піддаватися жодному лиху, яке б не спіткало. Ні, нема жодного людського страждання, в якому було б неможливо отримати від нього розраду. Всі страждання, які тільки розсіяні по всьому світу, зійшлися і разом упали на його тіло. То яке прощення може мати той, хто нездатний із вдячністю перенести бодай якусь частину тих нещасть, які його спіткали, його, котрий переносить не тільки частину, а всі людські нещастя?

А щоб мої слова не здавалися тобі перебільшеними, розглянемо порізно кожне з тих нещасть, котрі його спіткали, і підтвердимо справедливість цих слів. А коли хочеш, то на чільному місці виставимо те, що здається нестерпним понад усе, — маю на увазі убогість і скорботу, що йде від неї. Це горе оплакують усі люди і скрізь. Отже, хто був убогішим за Іова? Хіба він не був убогішим навіть за тих, котрі валяються в лазнях, котрі сплять на грубному попелі, і взагалі за всіх людей? У цих є хоч порваний одяг, а він сидів нагим, та й цей єдиний одяг, який мав він від природи, одяг плоті, диявол весь зіпсував сильним гноєм. Ці бідняки, знову ж таки, знаходяться хоч під дахом сіней лазень, ховаються бодай у наметах, а він день і ніч був під відкритим небом, не мав захисту бодай від простого покриття. І що особливо важливо, ці усвідомлюють за собою чимало злого, а він не знав за собою нічого, бо треба відзначити стосовно кожного із його прикрощів, які його спіткали, що він не знав навіть причини цих прикрощів, і саме це підсилювало його скорботу, збільшувало прикрість.

Отже, ці, як я сказав, могли звинувачувати себе багато в чому, а усвідомлення справедливого покарання значно полегшує скорботу. Однак Іов був позбавлений і цієї розради, оскільки він після особливо побожного життя зазнав такої кари, якої заслуговують тільки найбільші злочинці. Ці вбогі, котрі серед нас, здавна і від початку знають убогість, а він, раптово втративши багатство, опинився в убогості зненацька. Як усвідомлення причини горя значно сприяє розраді, так і життя в убогості легше для того, хто від початку з ним звикся. А праведник був позбавлений як тієї, так й іншої розради — і все ж таки не впав. Ти бачив його, як він дійшов до крайньої убогості, — до такої, що більшої за неї знайти вже неможливо? Справді, хто може бути убогішим за нагого, котрий не має навіть даху? А Іов не мав навіть землі — він сидів не на землі, а на купі гною. Так, коли побачиш в убогості себе, то подумай про страждання цього праведника і тоді відразу ж устанеш і проженеш усяку сумну думку.

Отже, це нещастя (убогість) вважається серед людей основою всіх нещасть, разом узятих. Друге після нього, а краще — перед ним — ураження тіла (хворобою). А хто і коли хворів так (як Іов)? Хто піддавався такій недузі? Хто отримував чи бачив іншого, щоб мав такі рани? Ніхто. Його тіло невпинно знесилювалося. Зі всіх частин тіла, наче із джерела, точилися хробаки, і цей плин був невпинний. Звідусіль сильний сморід. Поступове виснаження від такого розкладу тіла робило їжу неприємною, і голод у нього був дивний і надзвичайний, бо він не міг споживати навіть запропоновану йому їжу. «Огидна, — говорить він, — їжа моя» (Іов. 6, 7).

Отже, людино, коли впадеш у хворобу, згадай про це тіло, про цю святу плоть. Справді, вона була свята і чиста, хоч мала стільки ран. Нехай навіть хто-небудь, знаходячись у війську, даремно і без будь-якої на то причини буде підвішений на дереві і побитий — і такий, уявляючи собі цього святого, нехай не вважає це ганьбою для себе і не впадає в прикрість.

— Але йому, — скажеш, — немалу розраду і полегшення подавала впевненість у тому, що ці нещастя посилає на нього Бог?

Якраз ця думка особливо турбувала і бентежила його — думка про те, що правосудний Бог, Якому він усіляко догоджав, саме Він і повстав проти нього. Так, він не міг знайти жодної пригожої причини для своїх нещасть. А коли пізніше довідався про причину, поглянь, яку виявив богобоязливість. Коли Бог сказав йому: «Ти хочеш відкинути суд Мій, звинуватити Мене, щоб виправдати себе?» (Іов. 40, 3), — він подивом відповів: «Руку мою покладу на вуста мої. Один раз я говорив, — тепер відповідати не буду» (Іов. 39, 34–35). І далі: «Я чув про Тебе слухом вуха, тепер же мої очі бачать Тебе: тому я відрікаюся і розкаююся в поросі і попелі» (Іов. 42, 5–6).

6. Якщо ти вважаєш це достатнім для розради, то можеш і сам мати цю розраду. Нехай трапиться так, що ти мусиш терпіти якесь лихо, — не заради Бога, а через людську злобу. Але коли ти будеш дякувати, а не нарікати на Того, Хто міг перешкодити, однак допустив (це лихо) задля твого випробовування, тоді за те, що мужньо переніс завдані тобі людьми прикрощі і дякував Тому, Хто міг би зупинити їх, але не захотів, і ти отримаєш таку ж нагороду, якою увінчуються ті, котрі терпіли задля Бога. Отже, ти бачив, що на праведника (Іова) були наслані і вбогість, і хвороба — обидві у найвищій крайності.

Хочеш, покажу тобі, що з такою ж люттю напала тоді на цього відважного (мужа) і війна з боку природи? Він утратив десятеро дітей, десятеро раптом, десятеро щойно у квітучому віці, десятеро, які відзначалися чеснотами. І (втратив) не за звичайним законом природи, а через насильницьку і жалюгідну смерть. Хто може виразити таке горе? Ніхто. Тож коли втратиш разом сина і дочку, звернися до цього праведника і, звичайно, знайдеш для себе велику розраду. Але хіба тільки це горе спіткало його? Ні. Відступництво і зрада з боку друзів, ганьба і наруга, насмішки і глузування від усіх. А бути посміховищем для всіх, — як це нестерпно! Так, нашу душу уражають не стільки самі прикрощі, скільки люди, які ганьблять нас під час прикрощів. А в Іова не тільки не було того, хто б його втішив, але ще й зі всіх боків нападали на нього всякі, щоб його образити. І ти бачиш, як він скаржиться на це і говорить: «І ви хочете величатися наді мною» (Іов. 19, 5). Називає друзів безжалісними (Іов. 19, 14) і говорить:

— «Залишили мене ближні мої, і слуги мої говорили проти мене, навіть малі діти зневажають мене: піднімаються, і вони знущаються з мене» (Іов. 19, 17–18). Інші ж, — говорить, — плювали на мене, і став я для всіх притчею (Іов. 30, 9). «Буде гидувати мною одяг мій» (Іов. 9, 31). Це не тільки витерпіти неможливо, але й слухати нестерпно.

Убогість крайня, хвороба нестерпна, нова і надзвичайна. Такі втрати стількох і таких дітей і таким чином. Ганьба, глузування і насмішки від людей. Одні знущалися, інші паплюжили, ще інші нехтували — не тільки вороги, але й друзі, не тільки друзі, але й слуги. І не тільки знущалися і паплюжили, але й гребували. І не два, не три і не десять днів, а впродовж багатьох місяців. А що було з ним одним, — він навіть уночі не мав розради, а його денні страждання ще підсилювали видіння нічних жахів. А для підтвердження того, що він ще й під час сну терпів тяжчі страждання, послухай, що він сам говорить: «Ти страшиш мене снами і видіннями лякаєш, мене» (Іов. 7, 14). Яка залізна людина, який адамант виніс би стільки страждань? Якщо і кожне з цих страждань окремо є нестерпним, то подумай, яку бурю підняли вони, поєднавшись разом. Однак він усі ті страждання переніс і «в усьому цьому не згрішив» (Іов. 2, 10), і не було лукавства в устах його.

7. Тож нехай його страждання будуть ліками для наших бід, і його жахливе горе — пристанню для наших страждань. Будемо у всіх своїх бідах згадувати про цього святого і, дивлячись, як одне тіло (Іова) перенесло всі людські страждання, смиренно перенесемо тільки частку із тих страждань, котрі переслідують нас. Будемо завжди звертатися до цієї книги, як до співчутливої матері, яка простягає руки в кожний бік і приймає, підбадьорює переляканих дітей. І нехай осягнуть нас найтяжчі прикрощі, ми у всіх будемо мати достатню розраду.

Якщо ж скажеш: «То був Іов, і тому переніс, а я не такий, як він», то цими словами тільки більше засудиш себе, а праведника похвалиш. Ти повинен би витримати більше, ніж він. Чому? Тому, що він (жив) до благодаті і до закону, коли не було великої строгості в житті, не було такої благодаті Духа, коли важко було перемагати гріх, коли панувала клятва, коли смерть була страшна. А тепер боротьба легша, бо після приходу Христа всі ці (перешкоди) знищені. Отже, для нас немає абсолютно ніякого вибачення, якщо після такого тривалого часу, після такої допомоги і настільки великих дарів, поданих нам від Бога, не можемо досягти такої ж досконалості, як Іов. Пам’ятаючи про все це, тобто, що страждання Іова були більш тяжкі (ніж наші), і що він виступив на боротьбу і боровся тоді, коли боротьба була особливо важкою, — будемо переносити всі прикрощі, які осягають нас, мужньо і з великою вдячністю, щоб і ми змогли отримати такі ж, як він, вінці, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким слава Отцеві зі Святим Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Опубліковано: 11.08.2016; востаннє змінено: 14.10.2016.