Бесіда на псалом 46
1. «Усі народи, заплещіть руками, вигукніть до Бога гласом радості. Бо Господь Всевишній страшний — великий Цар усієї землі» (Пс. 46, 1-3). Цей псалом такого ж змісту (як і попередній). У ньому пророк зображає перемоги і трофеї над ворогами і закликає весь світ до прославляння того, що звершилося. Але, можливо, декому здається негідним початок повчання Божественного Духа із таким велінням — оплески, викрики, гучні вигуки. Може, скаже хтось: не для тих, які збираються в цьому поважному училищі, а для тих, які є на видовищах і бенкетах, властиво плескати і чинити шум руками; а для людей, які наставляються благодаттю Духа, властивий спокій і статечність. Що ж означають ці слова? Про які вигуки та оплески говорить пророк? Так, на війні й під час битви є такий звичай, тобто викликувати і плескати, щоби злякати ворогів, а для мирної душі це не властиве. Однак псалом закликає до того й іншого — до оплесків і вигуків. Що ж означає сказане? Означає не що інше, як радість і перемогу. Так і в іншому місці пророк указує на ріки, які плещуть: «Нехай плещуть хвилями ріки» (Пс. 97, 8). Також Ісая вказує на дерева, які роблять те ж саме (Іс. 55, 12), і Псалмоспівець в іншому місці вказує на гори і пагорби, які скачуть (Пс. 113, 14). Але це не для того, щоб ми буквально сприймали, начебто гори і пагорби скачуть, і ріки плещуть, ніби мають руки, — це було б украй нерозважливо, — а щоби бачили найвищу міру радості. Те ж саме можна бачити й у людей.
Чому ж пророк не сказав: радійте і веселіться, але: «заплещіть» і «вигукніть»? Щоб показати нам найбільшу радість. Як Христос, коли говорить: «Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє» (Мф. 6, 17), — велить не насправді намазуватися — ніхто з нас не робить цього, — але виявляти радість і веселий настрій (адже Він заповідає постити з радістю, а не зі смутком). Так і тут заповідається нам, співаючи псалом, не плескати, а веселитися і радіти. Однак цей псалом, піднімаючись над історичними подіями, можна справедливо сприймати більше у переносному значенні. Хоч пророк починає мову із чуттєвих зображень, однак він спрямовує слухача до речей духовних.
Як я раніше говорив, так і тепер скажу: одне в Писанні треба розуміти так, як сказано, а інше — в переносному розумінні. Наприклад, коли сказано: «Вовк буде жити разом з ягням» (Іс. 11, 6), то ми не маємо тут на увазі ані вовків, ані ягнят, ані пасовищ, ані вола, ані тельця, але під виглядом безсловесних бачимо вдачі людей. А інше потрібно приймати в двоякому змісті: чуттєвому і духовному, як, наприклад, у події із сином Авраама (Бут. 22 розд.), — ми бачимо, що син був принесений у жертву, однак під цією дією із сином розуміємо і дещо інше, таємниче, а саме — хрест. Так само і в агнці єгипетському ми бачимо образ страждань (Христових). Те ж саме потрібно зробити і тут. Пророк говорить не про арабів і інші сусідні народи, а закликає «всі народи». «Бо Господь Всевишній страшний — великий Цар усієї землі».
Він (Псалмоспівець) спонукає слухача від самому початку, закликаючи слухати особливо важливе благовістя, закликаючи до загального славослів’я, до деякого Божественного і духовного свята, до споглядання тайни, принесеної з небес. Тому і говорить: «Заплещіть руками», тобто радійте, захоплюйтеся. Те ж саме заповідає і євангельське вчення, коли говорить: «Радійте» (Лк. 6, 23), повеліваючи, звичайно, не скакати й танцювати — це було б непристойно, — а виражати особливо сильну радість, бо те, що звершилося, гідне великої радості. Де тільки світить сонце, скрізь розповсюдилось євангельське вчення, на весь світ поширилося спасіння, і ті, які колись були віддані омані, виявили мудрість, вищу за юдейське служіння.
«Усі народи, заплещіть руками». Руками, які колись були нечистими, огидними, щодня осквернялися кров’ю від нечистих жертв, якими ви вбивали дітей, чинили мерзенні справи і діяли всупереч самій природі, нині заплещіть цими руками. «Вигукніть до Бога гласом радості». Устами, якими ви вкутали нечисте, якими вимовляли богохульні слова, цими вустами виголосіть переможну пісню. Так і воїни мають звичай, коли вороже військо відступає, не продовжувати завзятого бою, а дружнім лементом і криком потрясати вже уражені душі супротивників. І це служить ознакою блискучої перемоги і найбільшого торжества, коли вважається достатнім завершити бій не руками, а замість рук і зброї самим лементом.
2. Усе це було справою Христа. Він Сам припинив жорстоку війну, зв’язав «сильного» і пограбував його майно (Мф. 12, 29). Але, будучи людинолюбним, Він дозволяє насолоджуватися перемогою і трофеями тим, які не понесли жодного подвигу, і велить співати переможну пісню, начебто вони самі зробили це і здобули перемогу. Тому всі ми викликуємо не тихим, а сильним голосом: «Смерте! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?» (1 Кор. 15, 55). І ще: «Зійшов Бог при окликах радості» (Пс. 46, 6). Так сказано в цьому псалмі. Подібно і в іншому: «Ти зійшов на висоту, полонив полон, прийняв дари для людей» (Пс. 67, 19). Співали колись і юдеї переможну пісню, коли потонуло військо єгиптян: «Співаю Господу, бо Він високо звеличився» (Вих. 15, 1).
Але наша пісня набагато урочистіша, бо нині загинули не єгиптяни, а біси, переможений не фараон, а диявол, віднята не проста зброя, а вбитий гріх, не в Червоному морі, а в купелі відродження, і ми йдемо не в землю обітовану, а прагнемо до неба, споживаємо не манну, а приймаємо Тіло Господнє, п’ємо не воду від каменя, а Кров від ребра Христового. Тому пророк і волає: «Заплещіть руками», ви звільнилися від каміння і дерев (старозавітних), зійшли на небо і на небо небес і стали перед престолом Царя. Отже, «вигукніть до Бога», тобто складіть подяку Йому, приписуйте перемогу Йому, трофей — Йому. Це не людська війна, не видима боротьба, подвиг не для будь-чого життєвого, а для самого неба і небесних благ. Він Сам керував цією війною і дарував нам перемогу. «Бо Господь Всевишній страшний — великий Цар усієї землі».
Де нині ті, котрі принижують славу Єдинородного? Ось Син називається великим Царем, як називається й Отець. «Не клянися, — говорить Христос, — ні небом, бо воно є престолом Божим…, ні Єрусалимом, бо це місто великого Царя» (Мф. 5) 34-35). І в іншому місці сказано: «Бог кріпкий, Отець вічності», тобто Цар (Іс. 9, 6). Отже, коли ти чуєш, що Господь твій був прицвяхований, повішений на хресті, похований, зійшов у пекельні місця землі, то не бентежся і не сумуй: Він –«Всевишній», і Всевишній за єством. А Хто є високим за єством, Той не впаде з висоти, не зробиться низьким, але й навіть у приниженні Його висота залишається і виявляється. Так і Христос, коли помер, то якраз тоді і виявив Свою особливу могутність проти смерті. «І світло в темряві світить, — говорить Євангеліст, — і темрява не огорнула його» (Ін. 1, 5). Так і Його висота відкрилася в приниженні. Поглянь, як Він, знаходячись у пеклі, потряс усе високе: тоді сонце заховало своє проміння, каміння розпадалося, завіса роздерлася, земля захиталася, Юда повісився, Пилат і дружина його злякалися, сам суддя виправдовувався.
Отже, коли ти чуєш, що Він був зв’язаний і піддавався бичуванню, то не бентежся, але поглянь, як Він і в кайданах виявляв Свою силу. Він тільки запитав: «Кого шукаєте?» — і всі впали на землю (Ін. 18, 4). Чи бачиш, наскільки Він «страшний», — які справи робить одним словом і помахом? Коли ти бачиш Його мертвим, то уяви відвалений камінь, ангелів, які зі страхом сидять біля гробу, пекло, що розривається, смерть, що зневажається, в’язнів, які визволяються, і тоді зрозумієш, наскільки Він страшний. Якщо ж Він виявив таку силу на небі, на землі, у пеклі під час Свого приниження, то якою ж виявить її під час майбутнього Свого пришестя? Послухай, що говорять біси під час Його приниження, пускаючи піну, розриваючи пута, ходячи по непрохідних місцях: «Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас» (Мф. 8, 29). Якщо ж так говорили вони тоді, то що скажуть, коли Він знову прийде, і сили небесні захитаються, і сонце померкне, і місяць не дасть свого світла?
Тому пророк і говорить: «Всевишній страшний». Чи може хтось гідно висловити все, оповідаючи про той день, коли Він пошле ангелів по всьому світу, коли усе затрясеться, земля захитається, повертаючи заставу померлих, незліченні тіла повстануть, небо згорнеться, як згортається полотно; коли поставиться страшний престол (Дан. 7, 9), потечуть вогненні ріки, відкриються книги і те, що кожним було вчинене в темряві, стане явним; коли будуть нестерпні кари і муки, жахливі сили, оголені мечі, відведення в геєну; коли зникнуть будь-які відмінності і царів, і воєначальників, і градоначальників, і предстоятелів; явиться безліч ангелів і сонми мучеників, пророків, апостолів, священиків, ченців; коли підуть невимовні нагороди, відплати, вінці, блага, що перевершують уяву?
3. Хто може висловити це словом? Якщо пророк, описуючи творіння, стомився і відступив, сказавши: «Які величні діла Твої, Господи!» (Пс. 91, 6), і якщо Павло, розглядаючи один вид Божого Провидіння, викликнув: «О глибино багатства!» (Рим. 11, 33), то що скаже той, хто стане описувати цей день? Усе це передбачав пророк і сказав: «Господь Всевишній страшний — великий Цар усієї землі», указуючи цим на спасіння світу. Він і до цього був великим Царем, але не був пізнаний: «У світі був…, і світ Його не пізнав» (Ін. 1, 10). А тепер Він зробив і це, став великим Царем і для нас, яких обрав Собі.
Справді, хіба не великим є Той, Хто, пославши по всьому світу вбогих рибалок, невчених, простих, кількістю одинадцять, незнатних, які залишили батьківщину, безмовних, мов риби, з одною одежиною, без взуття, майже нагих, — уловив усіх, ніби за велінням? Воістину Він — великий Цар, Який очистив світ від омани, Який за короткий час поширив істину і знищив панування диявола. Він і без підлеглих — великий Цар, Який має силу і владу не від рабів, не за зовнішнім виглядом й одягом, а за самим Своїм єством. «Я для того народився» (Ін. 18, 37). Він — великий Цар, Який має честь не десь ззовні, Який для того, щоби бути Царем, не має потреби ні в чому, Який робить усе, що хоче. «Ідіть по всьому світу і проповідуйте» (Мк. 16, 15), — Він сказав, і слово стало ділом. «Хочу, очисться» (Мф. 8, 3). «Ісус заборонив духові нечистому, сказавши йому: духу німий і глухий! Я тобі повеліваю: вийди з нього» (Мк. 9, 24). «Умовкни, перестань» (Мк. 4, 39). «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу й ангелам його» (Мф. 25, 41). «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25, 34).
Чи бачиш скрізь Його владу? Чи бачиш Його силу? Він так прихилив до Себе тих, які підкорилися Йому, що вони готові скоріше покласти душу свою, ніж порушити Його заповіді. Звичайний цар приймає честь від своїх підданих, а Він Сам дарує честь Своїм підлеглим. Ось тому там тільки одна назва, а тут — справа. Він — великий Цар, Який зробив весь світ небом, Який навчив варварів мудрості і наслідувати ангелів. «Він підкорив людей нам і народи — під ноги наші» (Пс. 46, 4). О чудо! Тих, які розіп’яли Його, переконав поклонитися Йому; тих, які ображали, богохульників, відданих кам’яним бовванам, навчив віддавати душу свою на Його волю. Так, це не апостолами зроблено, а Тим, Хто направляв їх і керував їхніми душами. Як міг рибалка чи виготовлювач наметів звершити таку переміну у світі, якби Його слова не усунули всі перешкоди? Чародіїв і тиранів, ораторів і філософів, і всіх, які противилися, апостоли розвіювали, мов порох, і розганяли, мов дим, і так поширювали світло істини, — не зброєю, не багатством, а простим словом, чи, краще сказати, їхнє слово було не простим, а сильнішим за будь-які діла. Коли вони призивали ім’я Розіп’ятого, — смерть віддалялася, біси тікали, хвороби зцілялися, тілесні ушкодження виправлялися, зло знищувалося, небезпеки зникали, стихії змінювалися.
Тому, коли скажуть нам: чому ж Він не допоміг Самому Собі на хресті? То ми відповімо: це є ще більш дивовижним. Справді, не одне і те ж — зійти з хреста чи, будучи розіп’ятим, Своїм ім’ям воскресити стільки померлих. А що Він залишився тоді на хресті добровільно, це довели наслідки. Якщо Він спасав інших від їхньої смерті, яка їх осягала, то тим більше міг спасти Себе ще до того, як вона осягла Його. Якщо Він дарував життя іншим, то тим більше міг дарувати Собі, що і зробив через три дні, воскреснувши з великою силою. Це довели наслідки. Якщо ім’я Його над чужими тілами виявляло таку силу, що, будучи вимовленим, відганяло смерть, то ніхто не може сумніватися, що і над власним тілом Він міг виявити велику силу і здолати смерть.
«Він підкорив людей нам і народи — під ноги наші». Зверни увагу на мудрість пророка, як він все чітко виражає. Про що згодом говорили апостоли: «Чого дивуєтеся цьому, або чого на нас так дивитеся, ніби ми своєю силою чи побожністю зробили те, що він ходить?» (Діян. 3, 12), — саме про це набагато раніше говорить і пророк. Слова «під ноги» означають підкорення чи, краще сказати, велику покірність. А коли хочеш знати, наскільки великою є ця покірність, то послухай: «Усі, хто володів землями або домами, — говорить Писання, — продавали їх, приносили гроші за продане і клали до ніг апостолів» (Діян. 4, 34-35). Інші разом з майном віддавали і свою душу. «Голову свою, — говорить Павло, — покладали за мою душу» (Рим. 16, 4). І про інших говорить: «Якби це було можливо, ви вирвали б очі свої і віддали мені» (Гал. 4, 15). І в посланні до коринф’ян говорить: «Те саме, що ви засмутилися заради Бога, глядіть, яку спричинило у вас старанність, яке виправдання, яке обурення на винного, який страх, яке бажання, яку ревність, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими у цій справі» (2 Кор. 7, 11). Так вони звеличували і боялися апостолів! Так само Лука пише: «Із сторонніх же ніхто не наважувався прилучатися до них, а народ величав їх» (Діян. 5, 13). І ще Павло говорить: «Чого ви хочете? З палицею прийти до вас чи з любов’ю і духом лагідності?» (1 Кор. 4, 21).
4. Чи бачиш достоїнство і владу апостолів? Усе це зроблено тим словом, яке сказав Він, посилаючи їх: «І ось Я з вами» (Мф. 28, 20). Він Сам, ідучи попереду, знищував перепони, Сам вирівнював усе і робив важке легким. Колись усе дихало війною, все було сповнене стрімчаками і прірвами, ніде не було місця, щоб ногу поставити, ані зупинитися, усі пристані були закриті, всі будинки замкнені, вуха всіх затулені. Але як тільки апостоли вийшли і стали проповідувати, то зруйнували всі перешкоди ворогів, так що слухачі віддавали душі свої і наражалися на незліченні небезпеки через те, що проповідувалося.
«Обрав нам насліддя наше, красу Якова, якого полюбив» (Пс. 46, 5). Інший перекладач (Симмах) говорить: «… прославляння Якова». Зверни увагу на чіткість пророцтва. Вище пророк сказав: «Підкорив людей нам і народи». І справді, насамперед навернулися юдеї, спочатку кількістю три тисячі, потім п’ять, а після них язичники. І Сам Господь сказав: «Й інших овець маю, які не з цього двору, і тих Мені треба привести; і голос Мій почують, і буде одне стадо й один Пастир» (Ін. 10, 16). Далі, щоби хтось, почувши слова «обрав нам насліддя наше», не став дивуватися, сумніватися і говорити: чому ж юдеї не вірують нині? Тому пророк додатковими словами відхиляє подив. Бог зі Свого боку обрав і їх і, наскільки це від Нього залежало, не залишив нікого. А коли хочеш знати і причину, то вислухай наступне, що додає пророк: «Красу Якова, якого полюбив». Мені здається, що він тут має на увазі тих віруючих, про яких Павло пояснив, сказавши: «Та не так, щоб слово Боже не збулося: бо не всі ті ізраїльтяни, які від Ізраїлю; і не всі діти Авраама, які від плоті його, але сказано: «В Ісаакові наречеться тобі потомство». Тобто не діти тілесні є діти Божі, а діти обітниці визнаються за потомство» (Рим. 9, 6-8). Віруючих справедливо можна назвати «красою» народу, бо що є прекрасніше за тодішніх віруючих?
Насліддям же Його називає пророк цей народ не тому, що Бог коли-небудь залишав інші народи, а щоб висловити сильну любов Божу до нього, близькість і особливе піклування. А щоб ти краще побачив чіткість пророка, то поглянь, як він використовує вислови, які зазвичай використовують люди про ті речі, які купуються. Багато хто, купуючи що-небудь, часто те, що перевершує інші речі, називає добротним («красою»). Так і пророк, бажаючи показати, що не всі спасуться, говорить: «… красу Якова». Те ж саме виражається багатьма притчами і в Євангелії.
«Зійшов Бог при окриках радості» (Пс. 46, 6). Не сказав: вознесений, але: «Зійшов», виражаючи цим те, що Христос зійшов, вознісся не за допомогою когось, хто би вів Його, а Сам ішов цим шляхом. Ілля зійшов не так, як Христос, а був вознесений сторонньою силою, бо людське єство не може йти невластивим йому шляхом, а Єдинородний «зійшов» Своєю владою. Тому і Лука сказав: «Коли вони дивилися на небо, під час вознесіння Його» (Діян. 1, 10). Не сказав: коли Він був узятий чи піднесений, оскільки це було Його власне сходження. Якщо Він ще до розп’яття ходив по воді, будучи одягненим у плоть, яка була підвладна стражданням, то хіба є дивним те, що, прийнявши тіло нетлінне, Він піднісся у повітрі?
Де ж окрик? Хто викликував, коли Він возносився? Тоді було мовчання і тільки одинадцять учнів були присутніми при цьому. Чи бачиш, що не потрібно ці слова сприймати у буквальному розумінні, а вникати в те, що ними ознаменовано? Як я вже говорив на початку псалма, що окриком він ознаменовує дещо інше, а саме перемогу, трофей, так і тут він говорить: «… при окриках», тобто виражає, що Христос вознісся з перемогою, потоптавши смерть, зруйнувавши гріх, прогнавши бісів, винищивши оману, перемінивши все на краще, повернувши наше єство до колишньої чи навіть до набагато кращої батьківщини. І коли Він возносився, то ніщо не заважало Йому: ані влада гріха, ані могутність смерті, ані сила прокляття, ані панування тління і безчестя, ані будь-що подібне, але, розірвавши все це, мов павутиння, скинув полчища бісів і сили диявола та все інше, Він «зійшов», звершивши те, що благоволив.
5. Ось тому і Павло, зображуючи перемогу Христову, сказав: «Забравши сили у начальств і властей, владно вивів їх на ганьбу, подолавши їх Собою»; а перед цим: «Знищивши вченням рукописання, що було про нас і проти нас, і Він узяв його із середовища і прибив до хреста» (Кол. 2, 15. 14).
«Зійшов Бог при окриках радості, Господь — при звуках сурмних» (Пс. 46, 6). Словами «Господь — при звуках сурмних» пророк виражає те ж саме, тобто блискучу перемогу. Однак тут можна розуміти і дещо інше, а саме популярність, яскравість, урочистість. Хоч під час самої події ніхто не знав про неї, але вона зробилася настільки знаменитою, начебто пролунала сурма, а то й ще більше. Ця подія відбувалася тоді тихо, однак вона не утаїлася майже ні від кого із жителів світу, і сама суть справи так прославила її, начебто пролунала сурма, а то й ще більше. Справді, голосна сурма не змогла б так скликати всіх на це видовище, як згодом голос справи засвідчив вознесіння (Христове), — сповістив про нього сильніше за будь-який грім. Грім не міг би так оповістити весь світ, як яскраві справи оголосили людей і тодішніх, і майбутніх. Грім відчутний тільки для присутніх, а ці справи оповістили про подію всім поколінням яскравіше за сурму і відчутніше за грім.
Однак не погрішив би той, хто назвав би сурмами вуста апостолів, сурмами не мідними, а кращими за золото і ціннішими за дорогоцінне каміння. А чому пророк не сказав: у сурмі, але: «при звуках сурмних»? Для того, щоби висловити їхню одностайну злагодженість, як і Павло говорить: «Чи я, чи вони, ми так проповідуємо» (1 Кор. 15, 11). І ще сказано: «У людей, що увірували, було одне серце й одна душа» (Діян. 4, 32). Апостоли проповідували, мов сурми, закликаючи не на війну, а благовістуючи перемогу. Як військам, коли вони йдуть у бій, разом із прапорами передують і сурми, щоби підбадьорювати присутніх, впливаючи не тільки на зір, але й на слух, так було і тоді. Коли апостоли входили до якого-небудь міста, то вони звучали наче сурми, і всі сходилися їх слухати.
«Співайте Богу нашому, співайте! Співайте Цареві нашому, співайте! Бо Бог — Цар усієї землі, співайте розумно! Бог став Царем над усіма народами. Бог возсів на святім Престолі Своїм» (Пс. 46, 7-9). Сказавши про велич події, пророк закликає весь світ до прославляння Бога з великою ревністю, а тому й повторює декілька разів «співайте»; і причому закликає не просто співати, а з великим розумінням. Що означає «співайте розумно»? Пізнавши те, що сталося, промовляти, усвідомивши велич події. І мені здається, що словом «розумно» він виражає ще дещо інше, а саме: співати не тільки голосом, але й ділами, не тільки вустами, але й життям. «Бог став Царем над усіма народами». Про яке Царство тут ідеться? Не про Царство, яке існує від створення, а про Царство, яке появилося через наш прихід до Бога. Бог як Творець царював над усім і колись, а тепер став Царем над людьми, які добровільно і з вдячністю підкорилися Йому. Справді, гідне найбільшої хвали і подиву те, як Христос, знехтуваний юдеями, звершив у людях таку переміну, що прославляється у всьому світі. Ті, які ніколи не читали пророків, не знали Закону і за способом життя були подібними до диких звірів, раптом залишили всю оману, змінилися і скорилися; і не два, три, чотири чи десять народів, а ті, які живуть по всьому світу.
«Бог возсів на святім Престолі Своїм». Що означає «возсів на Престолі»? Царює, управляє. Добре сказав пророк «на святім», бо Він не тільки царює, але царює свято. Що означає: царює свято? Чисто. Люди, осягнувши таку владу, використовують свою силу на неправду, а Його панування далеке від будь-чого подібного — воно чисте і святе. Його судилище не змінюється і не спотворюється ані звабою, ані чимось подібним, але завжди є чистим, праведним, сяючим світліше за будь-яку чистоту, блищить невимовною славою. «Князі народів зібралися до народу Бога Авраамового, бо влада над землею — Божа. Він вищий за все» (Пс. 46, 10).
6. Тут вказується на поширення Євангелія, яке торкнулося не тільки простих людей, але й тих, які одягають діадему і сидять на царському престолі. Далі, вказуючи, що Бог один і Той же як Нового, так і Старого Завіту, пророк говорить: «До Бога Авраамового», тобто один і Той же Бог праотців, і Той, Який дав Закон. Тому і Єремія говорив (від імені Бога): «Я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий завіт, не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми у той день, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської» (Єр. 31, 31-32), виражаючи цим те, що один є Законодавець і Нового, і Старого Завіту. Так само говорив Варух: «Цей є Бог наш, і ніхто інший не зрівняється з Ним. Він знайшов усі путі премудрості і дарував її рабові Своєму Якову й улюбленому Своєму Ізраїлю. Після того Він явився на землі і знаходився між людьми» (Вар. 3, 36-38), висловлюючи цим те, що Той, Хто дав Закон, — це Той же, що і Втілився, а Той, Хто Втілився, — це Той же, Хто дав і Закон.
Те ж саме говорить і цей пророк словами: «Зібралися до народу Бога Авраамового». У єврейському замість «до Бога» сказано: «Єм Елоі Авраам». Як саме це відбулося? «Бо влада над землею — Божа. Він вищий за все». Хто ж є тими обранцями Божими, як не апостоли і всі віруючі? Оскільки їхня сила настільки просяяла, тому пророк і говорить, що вони піднеслися над усіма. Добре назвав він їх князями. Справді, хіба не князями є ті, які повстали проти світу, бісів, диявола, народів, міст, язичників, тиранів, покарань, тортур на сковородах і в печах, проти звичаїв, сил природи, — подолали все, стали вищими за все і нічим не були подолані? Хіба не князями є ті, які й після смерті виявили таку силу? Хіба не князями є ті, слова яких міцніші за діамант, і ніякий час не владний над ними, але з кожним днем більше й більше зростають, бо проповідь євангельська поширюється скрізь, по всіх країнах світу? За все це дякуймо людинолюбному Богові, Якому слава і держава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 45 | Зміст | Бесіда на псалом 47
