Пояснення до транслітерації Служебника свт. Петра Київського, 1639 р.
Транслітеруємо тексти за правилами, поданими в посібнику «Якою мовою молилася давня Україна. Правила української транслітерації церковнослов’янських текстів».
Написання великої літери зберігаємо оригінальним там, де це стосується священних предметів, які й нині пишемо з великої літери, або духовного сану. Проте слова «Молитва», «Град», «Весь» (селище), «Обитель», «Монастир», «Ікона» тощо подаємо з малої літери. В оригіналі дуже багато слів з великої літери, наприклад: «Живих», «Усопших», «Первая Часть», «Вторий Ряд», «Возглашаєт» тощо — такі слова також транслітеровано з малої літери. Займенники Божі та Божої Матері, за нинішньою традицією, пишемо з великої літери, хоч в оригіналі — з малої.
Загалом ми намагналися максимально зберегти оригінальний стиль і дизайн написання.
Колір літер подано за оригіналом.
Закінчення -жеся, -тися, -же (воздержатижеся, молимтися, совокупився, ніже), які в сучасних церковнослов’янських (далі — цсл.) текстах пишуть злитно з дієсловом, пишемо за оригіналом — окремо: воздеожати же ся, молим Ти ся, ні же тощо.
Закінчення «-ся» пишемо разом, хоч в оригіналі буває окремо: не прогнíвай ся — транслітеруємо: не прогнíвайся, надіющії ся — надіющіїся, поклоняєм ся — поклоняємся тощо.
Загалом розділення слів пишемо за сучасним правописом.
У деякі окремі слова, писані за дуже давньою цсл. традицією, вносимо таку корекцію при транслітерації:
оригінал
|
транслітерація
|
на́ни (на нас) на́тя; на́ тя за́ни, за́ ни за́ви (за вас) |
на ни на Тя за ни за ви |
У словах, які мають різне написання (наприклад, «душа» і «душя», «поклонься» і «поклонся»), вибираємо більш уживаний варіант («душа», «поклонься»).
Номери глав Євангелія в оригіналі відрізняються від нинішнього поділу на глави. Ми залишили оригінальну нумерацію.
Курсивом подаємо числа, які в оригіналі подано буквами: трижди, єдинощи.
В оригіналі подано форма: «Іисус» (через що, напевно, в першиму перекладі Євангелія Пилип Морачевський також писав: «Іисус»), проте ми, за вказаними раніше правилами, подаємо написання: «Ісус».
Літеру «ґ» подаємо згідно з оригіналом.
Варто враховувати, що давальний відмінок і множина жіночого роду іменників на -ца, -ша у цсл. книгах ХVІІ ст писали, не змінюючи закінчення: «В че́сть і па́м’ять Преблагослове́нния Влади́чица на́шея Богоро́дица, і при́сно Дíва Марíя» (… Преблагословенної… Богородиці… Діви Марії); «Спаси душа наша» (душі наші).
Увага! «Російськими Зводами» названо саме українські «зводи». «Ро́сія», «Ру́сія», «Росíя», «Русь» — законні назви тодішньої України, а не теперішньої Росії1.
Деякі мовні особливості Служебника
У Служебникові вжито форму «íли» замість звичного «іли́».
Уживано форми «свято́го» замість традиційного «свята́го» (втім, це характерно для стародруків часів свт. Петра Могили). Також — типову для багатьох стародруків України та Білорусі форму «дасть» замість «даст».
Наголоси подано за споконвічною українською богослужбовою традицією (божестве́нного, возлюбле́нного, тра́пеза, вече́ря тощо) — ці наголоси дуже відмінні від цсл. текстів московської редакції.
- Докладніше див.: Григорій Півторак. Українці: звідки ми і наша мова : Дослідження, факти, документи. — 2014р., 280с. [↩]