На вічну пам’ять Ходаківському…
Микола Степанович Ходаківський
Спочив у Бозі Микола Степанович Ходаківський.
Спочив той, хто в 1990-му році, перебуваючи на посаді директора київського Музею просто неба, не злякався всесильного КГБ та іншої «грязі москви» і доклав усіх зусиль, щоб в його улюбленому Пирогові постала перша в Києві та Великій Україні парафія Української помісної Церкви — УАПЦ. А потім довгі роки опікувався музейними церквами, щирим серцем і душею сприяючи тому, щоб у них усіх залунала молитва до Бога, молитва за Україну…
Він був нашим парафіянином — простим, щирим, непомітним серед людей, як і належить тому, хто приходить до храму не по рейтинги, а по спасіння душі. Він був на всіх церковних заходах і святах. Коли говорив, то просто, серцем, так, що в кожного відлунювало в душі.
Та не лише за це ми так любили і любимо Миколу Ходаківського. Як уродженець Полісся, він навчав нас шанувати рідну хату, звичаї, мову… Як справжній український патріот, він переконував нас ні за яких умов не зрікатися свого роду-племені, не лукавити із ворогами і не кидати святині псам. І головне, він показав нам, як лишатися Християнином у цей передапокаліптичний час.
Будучи архітектором і митцем з великої літери, він твердо знав, що ніяка краса не врятує світ, якщо сам світ не рятуватиме своєї богоданої краси. Задля преображення спотвореного гріхом світу він і жив… І навіть помер, наводячи лад і прикрашаючи маленький клаптик рідного Полісся, який Господь дарував йому на схилі літ. А останнє, що зробив Микола Степанович задля нас усіх — воздвиг у скромному поліському селі традиційний український хрест — аби люди ніколи не забували, Хто і якою ціною визволив їх із неволі гріха.
Спасибі Вам, наш незабутній учителю, друже, брате, — спасибі за все!
Вічная Вам пам’ять і Царство Небесне!
Вічна пам’ять і Царство Небесне.