Бесіда, коли Сатурній і Авреліан були відправлені в заслання, а Гайна вийшов з міста. Про сріблолюбство
1. Довго я мовчав і після тривалого часу знову повернувся до вас, улюблені. Однак це не через якусь байдужість чи тілесне розслаблення, а через те, що я заспокоював сум’яття, приборкував хвилі, усмиряв бурю, рятував тих, котрі терпіли аварію корабля, намагався привести потопаючих до тихої пристані. Я — спільний отець для усіх. Я повинен піклуватися не тільки про тих, котрі стоять, але й про тих, котрі впали; не тільки про тих, котрі пливуть при сприятливому вітрі, але й про тих, котрих хитають хвилі; не тільки про тих, котрі живуть у безпеці, але й про тих, котрі знаходяться в небезпеці. Тому й у минулі дні я на деякий час залишав вас і скрізь ходив, застерігаючи, просячи, благаючи врятувати тих панів від нещастя. Коли ж ті сумні події припинилися, я знову повернувся до вас, котрі знаходитесь у безпеці і звершуєте своє плавання у цілковитому спокої. До тих я ходив, щоб припинити бурю, а до вас повернувся, щоб у вас не було бурі. До тих я відправлявся, щоб врятувати їх від нещасть, а до вас прибув, щоб ви не зазнали нещасть. Я повинен піклуватися не тільки про сплячих, але й про занепалих, і знову — не тільки про занепалих, але й про тих, котрі стоять: про тих, що встали, про цих, щоб не впали; про тих, щоб звільнилися від нещасть, які тяжіють над ними, про цих, щоб не піддавалися загрозливим прикрощам. Немає у людських справах нічого твердого, нічого постійного, вони подібні до розбурханого моря і щодня переживають дивні і жорстокі катастрофи.
Усе переповнене смутами і хвилюванням, скрізь скелі і стромовини, скрізь підводне каміння і стрімчаки, скрізь страхи й небезпеки, підозри, жахи і неспокій. Ніхто нікому не довіряє, кожен боїться ближнього. Можливо, що незабаром наступить той час, описуючи який, пророк говорив: «Не вірте другові, не покладайтеся на приятеля», кожний бережися свого ближнього, «від тієї, що лежить на лоні твоєму, стережи двері вуст твоїх» (Мих. 7,5). Чому? Бо прийшов час лукавий, «тому що всякий брат ставить спотикання іншому, і всякий друг розносить наклепи» (Єр. 9, 4). Немає вірного друга, немає надійного брата. Зникло благо любові, всім опанувала міжусобна війна, міжусобна і причому не явна, а потайна. Всюди личини без рахунка, багато овечих шкір, а під ними скрізь ховаються незліченні вовки, і набагато безпечніше було б жити між ворогами, ніж між удаваними друзями. Ті, котрі вчора підлещувалися, цілували руки, тепер раптом виявилися ворогами і, скинувши личину, зробилися найлютішими зі всіх обвинувачів. Кому недавно висловлювали подяку, тих нині обвинувачують і ганьблять.
2. Яка ж причина усього цього? Любов до грошей, шалена пристрасть сріблолюбства — ця невиліковна хвороба, невгасиме полум’я, сила, яка підкорила собі весь світ. Тому, як говорили ми колись, те ж саме не перестаємо говорити і тепер, хоч багато хто тоді обвинувачував нас і говорив: чи не перестанеш ти озброюватися своїм язиком проти багатих? Чи не перестанеш безупинно ворогувати проти них? Але хіба проти них я ворогую? Хіба проти них озброююсь? Хіба скоріше не заради них я говорю і все роблю, тоді як вони самі налаштували свої мечі на себе? Хіба не довів цей досвід, що я, викриваючи і постійно докоряючи, піклувався про їхню користь, а вони, засуджуючи нас за наші слова, були скоріше самі собі ворогами?
Ви бачили, як сказані нами слова насправді звершилися. Хіба не говорив я завжди, що багатство — це раб-утікач, який переходить від одного до другого? О, якби воно тільки переходило, а не вбивало, якби перебігало, а не губило! А тепер воно і без свого заступництва залишає, і мрії зраджує, і кидає у прірву, як злий зрадник, і якраз особливо ворогує проти тих, котрі його люблять. (Багатство) — це невдячний раб, ненаситний убивця, неприборканий звір, стрімка зі всіх боків скеля, підводний камінь, на який безупинно нападають хвилі, море, яке підноситься незліченними вітрами, лютий тиран, невблаганний ворог, який ніколи не припиняє своєї ворожості до тих, котрі ним володіють.
3. Не такою є вбогість: (у ній все) протилежне сказаному зараз. Вона — безпечний притулок, тиха пристань, повсякчасний спокій, не затьмарювана небезпеками радість, чисте задоволення, незворушне і безтурботне життя, благополуччя, джерело мудрості, вузда гордовитості, звільнення від покарань, корінь смиренності. Для чого ж, скажіть мені, ви тікаєте від цієї вбогості і ганяєтеся за тим, що є ворожим, убивчим, лютішим за всякого звіра? Адже саме таким є сріблолюбство, саме такою є шалена пристрасть до грошей. Для чого ти завжди тримаєш біля себе твого постійного ворога? Для чого дратуєш звіра, якого потрібно приборкувати?
— А як він може, — скажеш, — стати ручним? Якщо ви послухаєтеся моїх слів бодай сьогодні, коли падіння біля нас, коли лихо у всій свіжості, коли всі в сум’ятті та розпачі. Як цей звір перестане бути звіром? Я можу перемінити його, якщо ви захочете, — сила слова зробить це. Як же він перемінить своє звірство? Щоб зрозуміти це, необхідно подивитися, як він стає лютим. А як він стає лютим? Як леви, тигри і ведмеді розлючуються і сильно зляться, коли їх замикають і поселяють у темряві, так і багатство, якщо його замикають і закопують, стає лютішим за лева і скрізь наводить страх. А коли ти виведеш його з темряви і посієш у надра вбогих, тоді цей звір стає вівцею, зрадник — захисником, підводний камінь — пристанню, аварія корабля — тишею. Те ж можна бачити і на кораблях: коли вантаж буває надмірно важким, то судно тоне, а коли помірний, то воно йде за вітром. Так само буває й у наших домах: коли ти збереш багатства більше потреби, то навіть слабкий напір вітру і випадковий збіг несподіваних обставин топить корабель разом з людьми. А коли ти будеш збирати стільки, скільки вимагає потреба, то, хоч би здіймалася сильна буря, ти легко пройдеш через хвилі.
Отже, не бажай багато, щоб не втратити все; не збирай більше необхідного, щоб не втратити й необхідне; не переступай установлених меж, але водночас не залишайся без усякого майна, а тільки відтинай зайве, щоб ти був багатим у необхідному. Чи не бачиш, що й хлібороби обрізають виноград, щоб уся сила рослини виявлялася не в листі та гілках, а в корені? Те ж роби і ти: відтинаючи листя, все піклування направляй для отримання плодів. Якщо ж ти знехтуєш цим під час благоденства, то очікуй нещасть: під час тиші чекай бурі, під час здоров’я очікуй хвороби, під час багатства думай про бідність та вбогість. «Під час ситості згадуй про час голоду і в дні багатства — про бідність і нестатки» (Сир. 18,25).
Якщо ти будеш так налаштований, то і багатством станеш розпоряджатися із належною розважливістю, і вбогість, якщо трапиться, будеш переносити із непохитною мужністю. Зло, яке трапляється зненацька, обурює і тривожить нас, а коли спіткає очікуване, то заподіює невелике збентеження. Отож ти отримаєш два блага: по-перше, ти не сп’янієш і не збожеволієш від благоденства, а по-друге, не будеш бентежитися і тривожитися при зміні на протилежне, особливо, якщо завжди будеш очікувати протилежного, — тут очікування замінить досвід. Наприклад, ти багатий? Щодня очікуй бідності. Для чого і чому? Тому, що це очікування може бути для тебе особливо корисним. Хто очікує бідності, той і при багатстві не підноситься, не віддається зніженості та неуважності, не домагається чужого, оскільки страх очікування, мовби якийсь наставник, напоумляє, утримує помисли і не дозволяє розвиватися негідним паросткам від сріблолюбства, — страх перед протилежним, наче якийсь серп, зупиняє їх і відтинає.
4.Ось яке велике благо ти отримаєш. А інше, не менше за нього, полягає в тому, що ти не будеш тяготитися бідністю, коли вона насправді наступить. Тож нехай очікування випереджає скорботу, щоб не доводилося відчувати її насправді. Тому і приходить випробовування, що не було очікування: якби останнє виправляло людину, то було б потрібне перше. Свідком цього був пророк Іона у ниневітян. Вони, за провіщенням пророка, очікували зазнати нестерпне лихо і цим очікуванням лиха, що мало прийти, відвернули гнів Божий. А юдеї, не повіривши пророкові, який провішував про взяття Єрусалима, і зазнали цього лиха. Тож «мудрий боїться і віддаляється від зла, а нерозумний є дратівливим і самовпевненим» (Притч. 14, 16). Хто, живучи в благоденстві, завжди готовий стати бідним, той не скоро стане бідним, а в чому ти не хотів напоумитися очікуванням, те добре пізнаєш на досвіді.
Отже, живучи в багатстві, очікуй бідності; насолоджуючись благоденством, чекай голоду; користуючись славою, чекай безславності; насолоджуючись здоров’ям, чекай хвороби. Завжди пам’ятай про те, що справи людські, за своїми властивостями, ніскільки не кращі за річковий потік, за дим, який швидко розсівається в повітрі, та мізерніші за тінь, що пробігає. Якщо ти будеш триматися таких думок, то ані блага не зможуть викликати в тобі гордовитості, ані скорботи принизити тебе. Коли ти не надто будеш перейматися цими благами, то не будеш засмучуватися через їхню втрату. Коли ти привчиш свою душу до очікування протилежного, то протилежне здебільшого і не трапиться з тобою, а якщо і трапиться, то не надто торкнеться тебе.
5. А щоб ви знали, що я говорю це не на здогад, то хочу розповісти вам одну стародавню подію. Був один чоловік, дивний, великий і славний на весь світ, блаженний Іов, подвижник благочестя, всесвітній вінценосець, який звершив усі подвиги, який з тріумфом отримав незліченні перемоги над дияволом. Він був багатим і бідним, славним і зневаженим, багатодітним і бездітним, був у царських чертогах, був і на гноїщі, одягався в прекрасний одяг, а потім його терзали черв’яки; користувався послугами незліченних рабів, а потім терпів незліченні образи, коли повстали слуги, паплюжили друзі, зневажала дружина. Спочатку все текло до нього, ніби із джерела: достаток багатства, велич влади, висота слави, мир і безпека, почесті і догоджання, тілесне здоров’я, благополуччя дітей, і не було в нього жодної печалі: багатство в нього було в безпеці, благоденство постійне. І цілком справедливо, оскільки Бог оберігав його зі всіх боків.
Але потім усе це зникло і в його дім вторглися тисячі буревіїв, усі вони йшли безупинно один за одним, і всі з надзвичайною силою. Раптом було втрачене майно, раби і діти загинули насильницькою і передчасною смертю, будучи уражені за трапезою під час бенкету не ножем чи мечем, а сильним вітром, який зруйнував їхній дім. Після того дружина налаштувала свій підступ і направила проти праведника. Так само і раби, і друзі, серед яких одні плювали йому в обличчя, як сам він говорить: «Не утримуються плювати перед лицем моїм» (Іов. 30, 10), інші нападали на нього. Він був вигнаний зі свого дому, і місцем проживання його стала купа гною, куди звідусіль збиралися до нього рої черв’яків, де цей адамант обливався кров’ю і гноєм і, взявши черепок, зіскрібав гній, ставши катом для себе. Страждання йшло за стражданнями, муки були нестерпними, ніч була важчою за день, а день жахливіший за ніч, про що сам він говорить: «Коли лягаю, то говорю: коли встану?А вечір триває, і я перевертаюся досита до самого світанку» (Іов. 7, 4). У всьому для нього були стрімчаки та скелі; тих, котрі б утішали, — жодного, а тих, що ображають, — безліч.
І, однак, серед такої бурі та хвиль, воістину нестерпних, він вистояв мужньо і непохитно. А причиною цього було саме те, про що я говорив: тобто, що він очікував бідності, коли ще був багатим; коли був здоровим, він очікував хвороби; коли був батьком багатьох дітей, очікував раптом стати бездітним. Цей страх він завжди відчував, це занепокоєння він завжди переживав, знаючи властивість людських справ і пам’ятаючи про їхню швидкоплинність. Тому і говорив він: «Чого я жахався, те й осягло мене; і чого я боявся, те і пришило до мене» (Іов. з, 25). Своїми помислами він завжди звертався до цього, очікуючи, передчуваючи. Тому, коли горе прийшло, воно не збентежило його: «Немає мені спокою, — говорить він, — немає відради: осягло нещастя» (Іов. з, 26). Не сказав: ані змиряюсь, ані замовкаю, але: «Немає мені спокою» і не було, хоч справи мої спонукали мене до зарозумілості, однак очікування скорбот не дозволяло мені заспокоїтися; хоч надзвичайне благоденство спонукало до розкоші, однак неспокій, що вселяється очікуваним, відганяв байдужість; хоч земне тягнуло до насолоди, однак турбота про очікуване відганяла її.
Тому, побачивши, як звершилося насправді те, про що часто роздумував, він переносив усе мужньо; побачивши давно обмірковані і в очікуванні пережиті подвиги, він не збентежився. А що він, володіючи благами, не надто прив’язувався до них, послухай, що він говорить про це: «Чи покладав я на золоті опору мою і чи говорив скарбу: ти — надія моя? Чи радів я, що багатство моє було великим, і коли рука моя придбала багато?» (Іов. 31,24-25). Що ти кажеш, чоловіче? Ти не радів, коли до тебе текло багатство?
— Ні, — відповідає він. Чому ж?
— Тому, що я бачив його мінливість і швидкоплинність. «Дивлячись на сонце, як воно сяє, і на місяць, як він велично прямує» (Іов. 31, 26), бачив ненадійність надбання.
Зміст цих слів такий: якщо світила, які знаходяться на небі і безустанно сяють, зазнають деяких змін: сонце, мовби убожіє і місяць вищерблюється, — то хіба не є крайнім божевіллям вважати постійними і непорушними речі земні? Ось чому він і цими благами не надто тішився, і втраченим не надто печалився, бо добре знав їхні властивості.
Слухаючи це, улюблені, і ми не будемо печалитися бідністю і звеличуватися багатством, але, при мінливості речей, зберігаючи незмінним свій дух, будемо пожинати плоди мудрості, щоб і тут насолоджуватися задоволенням, і отримати майбутні блага, яких щоб сподобилися всі ми через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа.
