«Наша Парафія»

Мирон Онуфрійович Зарицький (21 травня 1889 — † 19 серпня 1961) — український математик, професор Львівського державного університету, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (з 1927 р.), фундатор української математичної культури.

Історична пам’ять нашого народу не підвладна часові1. Вона, на І щастя, зберегла і найважливіші події, і славетні імена багатьох українців, які творили інтелектуальну ауру нації, примножували її доробок у світову культуру. І хоча доба нині така, що й тепер, на десятому році державності, актуально і болісно звучить докір славетної української поетеси Ліни Костенко: «… зневажені тут мова і народ, який усіх століттями годує». Ми все ж поволі повертаємо собі забуте і втрачене, стираємо білі плями власної історії.

«Ми всі мусимо здолати зневіру, мусимо продовжувати святу справу наших українських велетів духу Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Лесі Українки, Михайла Грушевського… Ми мусимо стати собою.» Так пишете ви, наші шановні радіослухачі.

Ось, скажімо, лист Ольги Петрівни з Києва (на жаль, прізвища свого не вказала): «Спасибі всім, хто нам подає передачу „Нехай не гасне світ науки“. Тут ми дізнаємося про таких талановитих людей, якими по праву може пишатися наша наука. Про багатьох з них раніше ми нічого не знали. А ще хочу Вам запропонувати продовжити передачу про славетний рід Вороних. Адже син відомого математика Юрій… першим у світі пересадив нирку. З його легкої руки сотням людей продовжено життя. Ви ж про нього тільки згадали».

Ми намагаємось враховувати ваші побажання, шановні наші дописувачі. А сьогодні подякуємо всім і скажемо, що ми готуватимемо передачі для вас і надалі, коли будемо мати відповідні матеріали. Бо тема — невичерпна, бо маємо кого згадати добрим словом.

А я згадав зараз свого колегу, талановитого фізика-теоретика, чудову людину, професора Вадима Владимирова. Рано обірвалося його життя, у розквіті творчих сил. Це про таких, як він, кажуть, що вони визначають обличчя і суспільну вагу інститутського академічного закладу. Не раз він мені говорив: «Василю, обов’язково напиши в Українській Енциклопедії фізики (на жаль, ще до сьогодні цей проект не здійснено) про мого вчителя професора Мирона Зарицького. Це завдяки йому я полюбив науку, і не тільки я. Це була велика людина, — педагог з великої літери».

Отож, я хочу виконати прохання свого колеги Вадима Владимирова і розказати людям про його вчителя у цій радіопередачі.

***

В Українській Радянській Енциклопедії т. 4 за 1979 рік читаємо: «Зарицький Мирон Онуфрійович (народився 23.05.1889 року, с. Могильниця, нині Трудове Теребовлянського району Тернопільської області — помер 19.08.1961 року, Львів) — український радянський математик. Закінчив Віденський (1907) та Львівський (1912) університети. До 1939 року працював у галицьких гімназіях. З 1939 року — у Львівському (з 1945 року професор), у 1950-55 роках — Ужгородському університетах. Наукові праці з теорії множин, математичної логіки, теорії ймовірностей, математичної статистики, теорії функцій дійсної змінної».

Це досить-таки об’єктивна інформація, хоча варто було б зазначити, що Мирон Зарицький був одним із фундаторів української математичної науки на західноукраїнських землях, дійсним членом Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка — цього вогнища української науки і культури, яке довгий час діяло лише за кордоном.

***
Народився Мирон Зарицький в родиш українського сільського пароха. Був первістком у сім’ї, але ріс не дуже здоровою дитиною, хоча розвивався досить швидко. Згодом батьки переїхали до Нового Села Підволочиського району. Початкову школу малий Мирон закінчив у селі Кривому в свого діда Антона Слоневського. Коли хлопцеві виповнилося десять років, він вступає до Бережанської гімназії2, перші два класи якої закінчує на «відмінно».

Гімназія відіграла помітну роль в національному відродженні Галичини, згуртувала видатних педагогів, випустила у світ багато визначних діячів. Тут працювали такі відомі діячі культури, як Лучаківський, Олександр Барвінський, Насальський, Богдан Лепкий, Томашівський, Зілинський, брати Антон і Мар’ян Крушельницькі. Жваву діяльність проявляв у Бережанській гімназії таємний український гурток «Молода Україна», заснований Зеноном Кузелею 1900 року. Незважаючи на утиски польських властей, українство пробивалося до світла, плекало молоде пагіння на своєму древі

На третьому році навчання батьки перевели Мирона до Тернопільської української гімназії. Навчався хлопець добре, але на багатьох уроках йому було нецікаво. Це призвело до одного конфлікту з учителем, і його виключили з 3-го класу. Наступного року він самостійно підготувався і здав екстерном екзамени за 6-й клас та вступив до 7-го класу класичної гімназії в Перемишлі.

«Перемиська державна гімназія, — читаємо в «Енциклопедії Українознавства» Володимира Кубійовича, — з українською мовою навчання друга (після Академічної гімназії у Львові) за часом виникнення і значенням українська гімназія у Галичині».

Дозволю собі один ліричний відступ у цьому місці. Дрогобицька видавнича фірма «Відродження» випустила у світ унікальне видання «Українська державна чоловіча гімназія у Перемишлі». Тут вміщено історію цього навчального закладу, списки та фотографії випускників та викладачів. Є там відомості і про нашого героя, до речі. Перемишль — одне з найстаріших міст Галичини. Він був свого часу столицею окремого князівства, а згодом — важливим осередком українського культурного життя. Всупереч діям польських властей, які не брали українців на роботу, забороняли українські товариства, громади, забороняли навчання дітей рідною мовою, представники української спільноти добивалися своїх прав.

12 травня 1895 року з 8-ми паралельних українських класів, була утворена ця гімназія. Над її входом засвітилися жовто-синім кольором Шевченкові слова: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте. І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

А вже згодом один з викладачів, Іван Околот, зазначав, що «чим більше користало учнів з української гімназії, тим вище підносився ступінь національної свідомості». Так от саме в цій славетній гімназії Мирон склав іспити на зрілість і написав батькам таку телеграму: «Матура з відзнакою, порожній гаманець в кишені». Бідував, звичайно. 1907 року Мирон Зарицький вступає до Віденського університету, де студіює природознавство та філософію. Проте через брак коштів на прожиття, після закінчення першого курсу університету, батьки не відпустили хлопця до Відня, і він вступає до Львівського університету. Тут він вивчає математику, фізику, філософію. Стає активним у студентському та громадському житті.

Ще більшу любов до математики прищеплюють йому провідні на той період у Львівському університеті математики професори Юзеф Пузина та Вацлав Серпінський, який сам був учнем видатного українського математика Георгія Вороного.

1912 року Мирон Зарицький закінчує навчання у Львівському університеті. Саме цього року австрійський уряд погодився (після домагань галицьких українців) заснувати український університет, не пізніше початку 1916 року, але війна перешкодила реалізації цього проекту.

Через рік Мирон Зарицький складає учительський іспит і отримує звання вчителя середніх шкіл з математики і фізики. Розраховувати на можливість викладати у вищій школі українцеві в умовах того часу було нереально. Отож, Мирон Зарицький працює учителем у приватних українських гімназіях Белза та Збаража, а згодом — у державних гімназіях Коломиї та Тернополя. Нарешті, у 1925 році він переїздить до Львова, де спочатку працює у польській, а згодом — в українській Академічній гімназії. Слід зауважити, що Мирон Зарицький не лише викладає в цій найстарішій українській гімназії Галичини, а й веде наукову роботу.

Про наукову зрілість Мирона Зарицького свідчить обрання його 1927 року дійсним членом Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка. Він активно працює у математично-природописно-лікарській секції. Друкує свої наукові праці у «Збірнику НТШ», а за працю «Деякі основні поняття аналізу положення з точки зору алгебри логіки», надруковану в журналі «Fundamenta Mathematicae», Львівський університет 25 жовтня 1930 року присудив йому вчений ступінь доктора філософії.

Його обирають членом Німецького математичного товариства, Львівського польського математичного товариства. Він зближується з видатними польськими математиками Штейнгаузом та Банахом.

Цікаво, що Стефан Банах — польський і український математик, професор Львівського університету (1924-1945), один із творців сучасного функціонального аналізу. Його іменем названо повні лінійні нормовані простори. Математики знають, що таке «Банахів простір». Основна праця — «Теорія лінійних операцій» — видана польською, французькою та українською мовами. З 1939 року до кінця життя Банах був деканом фізико-математичного факультету Львівського університету.

Ось до нього й прихилився Мирон Зарицький у ці роки. Він перекладає працю Банаха з французької на українську. Після смерті Банаха в 1945 році Мирон Зарицький стає деканом фізико-математичного факультету, а з 1948 року керує кафедрою загальної математики.

21 квітня 1945 року йому присвоюють звання професора, а 6 липня 1946 року — вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук.

Мирон Зарицький у цей період активно працює як науковець і як організатор математичних кафедр у Львівському та Ужгородському університетах, читає лекції з вищої математики. Він був неперевершеним педагогом. На науку дивився як на «правду і красу, що вивищує людину духовно». Ще 1927 року на ювілейному зібранні, присвяченому 30-ій річниці математично-природописно-лікарської секції НТШ, Мирон Зарицький виголосив доповідь «Правда, краса і математика».

«Кого не манить ні краса, ні мистецтво, хто живе вбогим духовним життям, той нічого не дасть математиці. Поезія не різниться від математики вищим летом уяви, а математик різниться від поета лиш тим, що все і всюди розуміє… Але як у мистецтві, так і в математиці лише твори гарні переживають століття і виховують цілі покоління», — писав Мирон Зарицький, а ми подаємо цей фрагмент зі статті Богдана Пташника, яка має назву «Поет математики» і надрукована у книзі, на яку ми часто посилаємося: «Аксіоми для нащадків».

Наука для Мирона Зарицького була потребою і насолодою, працею і відпочинком, як він сам часто говорив.

Учений справді найбільше любив математику, був великим знавцем історії математики, надрукував кілька праць з історії науки, зокрема, «Хрестоматію грецької математики» 1936 року польською мовою. Варто сказати, що він добре знав до десятка чужинецьких мов, серед них навіть старогебрейську, захоплювався астрономією і заохочував студентів університету спостерігати зоряне небо. Любив поезію і навіть переклав окремі розділи поеми Пушкіна «Євгеній Онегін» українською мовою.

Основні наукові праці Мирона Зарицького стосувалися теорії множин і теорії функцій дійсної змінної. Він навіть підготував до друку монографію «Теорія множин», але вона не була надрукована. Головною ж тематикою його творчості була теорія Булевих алгебр, де він розв’язав кілька задач. Досягнення нашого вченого на терені математики досить вагомі. Про це свідчать хоча б спогади його сучасника професора, видатного математика і педагога Миколи Чайківського. Він пише, що про значення наукових здобутків Зарицького «може свідчити хоча б той факт, що на праці українського вченого посилаються або цитують їх окремі положення французькі та німецькі математики Фреше та Гільберт, колишній вчитель нашого земляка професор Вацлав Серпінський та інші».

Надто цікавими є спогади вчених, яким доводилося слухати лекції Мирона Зарицького. Про це говорив і мій колега Вадим Владимиров. А професор Львівського університету Михайло Сеньків у своїх спогадах пише:

«Професор Зарицький читав лекції виключно українською, ігноруючи наказ адміністрації про читання лекцій. Про його педагогічну майстерність сказано багато: треба бути педагогом найвищого класу, щоб поєднувати простоту і доступність викладу з високим науковим рівнем… Характерна деталь: більше половини студентів приїхало з Польщі (Краків, Познань, Варшава) і ніколи не чули української мови. Всі вони акуратно відвідували і конспектували лекції професора Зарицького… Він навчив нас більше, ніж теореми математичного аналізу, він навчив нас гуманности, любови до людей, тому, що сам їх любив…».

Цікаво зазначити, що Сеньків написав невеличку статтю про Івана Пулюя до Української Радянської Енциклопедії, яку було вміщено у першому виданні УРЕ. В другому ж виданні цієї статті вже не було, а сам Сеньків трохи не позбувся своєї наукової праці в університеті. Такі були часи…

Інший слухач лекцій Мирона Зарицького Лянце згадує: «Головним була та атмосфера, яка панувала на лекціях Мирона Онуфрійовича. Я маю на увазі ту глибоку, майже релігійну, пошану до великого творіння людського духу, яким є математичний аналіз. Коли Мирон Онуфрійович називав великі імена — Архімеда, Ньютона, Лейбніца, Коші, Вейєрштраса, Ейлера, Кантона, Гільберта.., лише з одного того, як він про них говорив, ми розуміли, що справжні боги не ті, що в Кремлі (а тоді там був Сталін)…».

І трохи далі: «Особливо хочу сказати про мову лекцій Мирона Онуфрійовича. Нас і сьогодні прикро вражає підміна української мови якимись її сурогатами: польсько-українським, російсько-українським, чиновницькою мовою офіційних повідомлень… Мову Мирона Онуфрійовича, його українську мову, вирізняла якась кришталева чистота, дивовижна милозвучність, істинність, непідробність… Своїм способом буття він ніби підкреслював: мова народу — його найцінніше надбання, надбання, яке треба берегти, примножувати. Це — скарб не тільки даного народу, але й всього людства…».

Справді, Мирон Зарицький був не тільки великим вченим, а й людиною сильного духу. Ми сьогодні добре знаємо долю національно свідомих українців Західної України і за польської і за

І радянської окупацій. Доводиться лише дивуватися, як уберегла доля Мирона Зарицького. Адже його донька — Катерина Зарицька була провідним членом ОУН. 1934 року її арештували разом з провідними членами ОУН за участь у замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Юзефа Пєрацького. Тоді на лаві підсудних разом з членами Крайового проводу ОУН Бандерою, Стецьком, Лебедем та іншими були дві панянки — Гнатківська і Зарицька. Катерину засудили | на 8 років позбавлення волі…

За німецької окупації вона бере участь у русі опору разом з романом Шухевичем, організовує і очолює підпільний Український Червоний Хрест при УПА…

Наприкінці 1947 року, внаслідок зради, Зарицьку заарештовують і засуджують до 25 років позбавлення волі. У березні 1952 року з пересильної Лук’янівської в’язниці їй вдалося надіслати батькам звістку: «Я жива, мною не журіться»… Вийшла на волю, коли вже батька не було в живих, 21 вересня 1972 року, із забороною жити в західних областях… Додамо, що її чоловіком був Михайло Сорока, з яким вони побралися у листопаді 1939 року, провідний діяч Організації Українських Націоналістів, ідейний патріарх політв’язнів радянських концтаборів.

Дозволимо собі висловити припущення, що самого Мирона Зарицького від ув’язнення оборонив його власний науковий авторитет…

Зі спогадів багатьох людей довідуємося, що в сім’ї Мирона Зарицького панувала атмосфера шани до батька як глави сім’ї, і разом з тим доброта, висока гуманність і доброзичливість. Це ж вони: Мирон Зарицький і його дружина Володимира виховали сина Катерини Богдана, якого вона народила у Львівській в’язниці «Бригідки» й у восьмимісячному віці зуміла передати на волю…

Очевидно, все пережите не додавало здоров’я Мирону Зарицькому. На схилі віку він тяжко хворів. Відійшов у вічність 19 серпня 1961 року. Його поховано на Личаківському цвинтарі у Львові.

Своїм життєвим подвигом Мирон Зарицький ще раз ствердив, що (закладені у свідомість з дитячих років національно-патріотичні ідеали не можуть бути знищені жодними життєвими незгодами, а подвижницька праця на користь свого народу є сенсом життя. Birr творив добро для людей, навчаючи гуманності, любові до життя, любові до людей.

Тож пам’ятаймо славного сина українського народу, поета математики, педагога з великої літери Мирона Онуфрійовича Зарицького.

Література:

1. Пташник Б. Й. Поет математики. // Аксіоми для нащадків / Упорядник О. Романчук. — Львів: Меморіал. — 1992. — 544 с.
2. Енциклопедія Українознавства. / Гол. ред. проф. д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк: Молоде життя. — 1962. — Т. 1. — С. 755.
3. Гусяк Дарія. Незабутня. // Тернопілля-96. — Тернопіль: Збруч. — 1996. — С. 143-145.

1. Передача прозвучала в ефірі 29 квітня та 5 серпня 2001 року. [↩]
2. Бережанська гімназія, заснована 1789 року з німецькою мовою викладання, з 1874 року — польською мовою і лише з 1905 року було введено паралельні класи — українською. [↩]