Ієром. Віктор Висоцький
Ієромонах Вiктор (Василь Висоцький) народився на Чернігівщині, вчився у місцевого регента — композитора протоієрея Данилевського. Чернечий постриг прийняв 1818 року й невдовзі став іноком московського Симонова монастиря — незамінним регентом хору й уставником аж до 1839 року.
У цьому монастиревi ще iз середини ХVII ст. працював потужний український осередок — вiд спiвцiв до архимандрита, впроваджуючи українськi традицiї спiву, освiту й культуру (за що архимандрита Гаврила (Домецького) /+1704/ було звинувачено в єресi та заслано на пiвнiч). Цей монастир прославився на всю Росiю своїми розспiвами, виплеканими українцями.
Ієромонах Віктор упорядкував ці розспіви, збагатив спів новими мелодіями, зробив зручні для виконання глибоко духовні гармонізації, завдяки яким ці піснеспіви поширилися на всьому просторі Російської імперії.
Однією з найвідоміших гармонізацій ієром. Віктора є Харківська Херувимська, авторство якої приписують Григоряю Сковороді. Ця Херувимська нині має назву «Старо-Симонівська». Прославилася й iнша «Симонiвська» Херувимська, написана невiдомим автором в урочистому стилi Дмитра Бортнянського, з виразними ознаками української мелодики. В обиходi монастиря була й так звана «Симонiвська-Стрiлецька» Херувимська пiсня з типовими мелодiйними ходами Галицьких наспiвiв (ця Херувимська у трохи багатшiй гармонiзацiї має назву «Карпато-руська»). Упорядкованi iєром. Вiктором та вiдредагованi Дмитром Бортнянським наспiви монастиря 1849 року видали в Петербурзi як власнi Старо-Симонiвськi; таку назву, без посилання на творців, за ними закрiплено досьогоднi.
З 1844 до 1848 рр. ієром. Віктор служив у Даниловому монастиреві, звідки вернувся на Батьківщину — у Микільський Крупецький монастир Батурина, де й упокоївся.
Багато піснеспівів ієром. Віктора стали обихідними та увійшли у скарбницю церковного співу. Передусім це названі Херувимські, «Душе моя», «Нині отпущаєши», «Моленіє теплоє», «Помисли, душе моя», «Глаголи, Симеоне», «Помишляю день страшний», «Херувими і серафими», «Подаждь утішеніє» та ін., що глибоко зворушують тихим і водночас велично врочистим почуттям.
