«Наша Парафія»

Михайло Іванович Туган-Барановський (20 січня (8 січня ст.с.) 1865, Солонім, Харківщина — 21 січня 1919, Одеса) — перший економіст-східноєвропеєць, наукові теорії якого визнали зарубіжні вчені різних шкіл і напрямків; один із найкращих знавців кон’юнктурних економічних циклів, автор численних праць про теорію вартості, розподілу суспільного доходу, історію господарського розвитку та кооперативних основ господарської діяльності. Доктор економіки (1899).

Долі багатьох українських учених1 дуже подібні між собою: їхню творчість знають на чужині і мало або зовсім не знають на батьківщині. Підтвердженням цьому може бути ім’я українського вченого, економіста, громадського і політичного діяча, одного із засновників Української Академії наук Михайла Туган-Барановського. В УРЕ про нього можна прочитати, що був він «російським і українським буржуазним економістом.., одним із представників легального марксизму… Це він перекручував і намагався спростувати марксистську теорію відтворення і криз, теорію класової боротьби, виступав проти трудової теорії вартості і додаткової вартості».

Очевидно, що такого «поцінування» було досить, аби ім’я одного з 12-ти перших академіків ВУАН не згадати ніде. Навіть у книзі «Академія наук Української РСР. 1919-1969», видавництво «Наукова думка», Київ, 1969 рік. Додамо, що радянські автори, цитуючи полемічні писання Леніна проти теорій Туган-Барановського, називають його «буржуазним економістом» і «активним діячем контрреволюції на Україні».

Гіркої правди ніде діти. Натомість у виданнях закордонних (та вже й у сьогоднішніх в Україні) читаємо, що «…Туган-Барановський… визначний економіст, один з найкращих знавців кон’юнктур них економічних циклів, автор численних праць про теорію вартосте, розподілу суспільного доходу, історію господарського розвитку та кооперованих основ господарської діяльности», «…фундатор теорії економічної кон’юнктури» і «…економіст світового рівня».

На щастя, наш український час збагнув велич цієї постаті і намагається віддати вченому належну шану. Доктор економічних наук Степан Злупко пише про Туган-Барановського: «…його економічні теорії зробили помітний слід майже в усіх країнах Європи… А Україна дала світові видатного і оригінального економіста-мислителя, у творчій спадщині якого відбилася українська ментальність, здатність бачити економічні події з позицій критерію людяності. Безпосереднім учнем Туган-Барановського був відомий російський економіст Кондратьев…»

Читаємо передмову до книги «100 найвідоміших українців», видавництво «Орфей», 2001 рік: «…У громадянському змужнінні нової генерації, її професійному становленні, прискореній адаптації до сучасного життя важко переоцінити роль і приклад яскравих, непересічних особистостей, людей, для яких Україна справді понад усе і яких можна назвати поводирями нації, її моральними лідерами, володарями сердець і душ… Усі вони по-своєму і відповідно до історичних та життєвих обставин, переслідували священну мету — зберегти Україну для України…»

Це слова Президента України Леоніда Кучми, виголошені на урочистих зборах, присвячених 10-й річниці незалежності України.

І серед тих 100 найвідоміших — ім’я Михайла Туган-Барановського.

Слід відзначити також, що деякі праці Туган-Барановського видано нещодавно видавництвом «Наукова думка», 1999 рік. Саме життя підтвердило правильність його теорій і висновків, які, на думку фахівців, є глибоко сучасними і необхідними для нашого економічного поступу.

А тепер — про життєвий шлях і творчий доробок Михайла Туган-Барановського детальніше.

***

Народився Михайло 8 (21) січня 1865 року у селі Солоному Куп’янського повіту на Харківщині у дворянській родині. Рід Туган-Барановських по батьківській лінії походить з татарських поселенців XIV століття на Литві. Повне прізвище Туган-Мірза Барановський. Батько Михайла був артилерійським генералом, а мати належала до роду українських інтелігентів з Полтавщини. Вона й займалася вихованням дітей, яких у сім’ї було четверо. Мав

Михайло дві старші сестри і молодшого брата. Діти зростали в оточенні прекрасної української природи і доброзичливих українських селян. Початкову освіту хлопець, очевидно, здобув удома, а потім навчався в 1-й Київській і ІІ-й Харківській класичних гімназіях. У 1884 році Михайло стає студентом природничо-математичного, а згодом — правничо-економічного факультету. Вже на тому студентському етапі Туган-Барановський почуває себе українським патріотом.

Відповідаючи на анкету редакції журналу «Украинская жизнь», Михайло писав: «…повинен передусім заявити, що я не можу вважати себе чужим українському народові. Народився я в Харківській губернії,., за походженням наполовину українець,., в ранній юності і на університетській лаві почував себе українським патріотом».

А час був тоді, після вбивства царя Олександра II, не дуже певний. Це відчували на собі і українські видатні діячі, і студенство. Не оминула репресійна машина і студента Михайла Туган-Барановського. Всіх звинувачували в «українофільстві». Отож, він «внаслідок політичної неблагонадійності, — звільнений із числа студентів… із забороною прийняття у будь-які з навчальних заклад ів Міністерства Народної освіти».

Університет довелося молодому чоловікові закінчувати екстерном. Ще студентом Михайло одружується з Лідією Давидовою, талановитою, освіченою дівчиною. Саме вона стимулювала свого чоловіка до наукової праці. І вже 1890 року у журналі «Юридический вестник» молодий економіст опублікував свою першу працю «Вчення про граничну корисність господарських благ, як причина їх цінності», в якій він виступив з критикою теорії трудової вартості та граничної корисності.

В ті роки народницька ідеологія в Росії переживала глибоку кризу. Багато чесних молодих людей обурювалися несправедливістю і політичним безправ’ям, що панувало тоді в країні і сприймали марксизм як досягнення західної соціально-економічної думки.

Захопився питаннями соціально-економічної теорії Маркса і Михайло Туган-Барановський. Він публікує книги про життя, наукову і суспільну діяльність відомих на той час європейських інтелектуалів XIX століття: «Прудон, його життя і діяльність» та «Мілль, його життя і навчально-літературна діяльність». Ці праці принесли йому широке визнання у наукових колах. У 1892 році Туган-Барановський їде до Англії доповнювати свої студії. Саме тут його марксистські погляди знайшли вияв у праці «Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини і вплив на народне життя». Незабаром він захищає її як магістерську дисертацію у Московському університеті.

У передмові до цієї книги Туган-Барановський зазначав, що вона «присвячена дослідженню найзагадковішого й найнезрозумілішого явища господарського ладу нашого часу, — явища, досі ще остаточно не з’ясованого в науці, — періодичним промисловим кризам». Саме Туган-Барановському вдалося розкрити цю таємницю. Він дійшов висновку, що економічні кризи не можна розглядати у відриві від функціонування ринку. Він пише: «…криза залежить не тільки від випадкових причин, властивих певному історичному моменту, але від постійно діючих загальних причин, властивих сучасному культурно-економічному ладу».

Український вчений критично переглянув політекономію марксизму у книзі «Основна помилка абстрактної теорії капіталізму Маркса» і в наступних працях «Нариси з новітньої історії політекономії і соціалізму», «Теоретичні основи марксизму», «Основи політичної економіки» (1909).

У них учений рішуче виступає проти теорії класової боротьби як двигуна прогресу. Саме це пропагувалося в той час російськими марксистами.

Вчений пише: «При побудові теорії криз — головна трудність полягає не у виявленні умов, котрі можуть викликати кризу, а в поясненні саме того факту, що кризи відбуваються не в кожен момент, а через певні проміжки часу, періодично.» І далі: «Проблема криз може бути задовільно розв’язана лише на основі правильної теорії ринку. А так як сучасна економічна наука, в особі величезної більшості своїх представників, стоїть на неправильній теорії ринку, то зовсім не дивно, що і проблема криз виявилась їй не під силу».

В основу свого економічного вчення Туган-Барановський поклав ідею про взаємозв’язок коливань виробництва з періодичним зростанням основного капіталу. Цю ідею наприкінці XIX висунув американський вчений-економіст Хансен. Отож, Туган-Барановський відзначає, що особливе значення в економічному зростанні відіграє інвестиція. Вчений перший формулює основний закон, що лежить в основі теорії інвестиційних циклів. Так, збільшення інвестицій у сферу виробництва викликає самовільне зростання усіх елементів економічної активності. Ця створена Туган-Барановським теорія мала широкий міжнародний резонанс. Книги його друкуються багатьма європейськими мовами.

«Ряд західноєвропейських вчених повністю або з більшими чи меншими обмеженнями прийняв мої висновки», — пише Туган-Барановський. Його книги називають «найориґінальнішими і найвизначнішими творами у всій економічній літературі сучасності». До його послідовників зараховують відомих економістів того часу: Шпітгофа, Поле, Ейленбурга, Шмоллера. Його ідеї згодом була сприйняті найбільшим економістом-теоретиком XX століття англійцем Кейнсом. Що, здавалося, такого значущого придумав Туган-Барановський, твердячи, «що ціна заліза, а не хліба, є найважливішим показником фаз промислового циклу»? Тепер це знають усі, але тоді це було «великим кроком у справі розробки теорії криз».

З цією оцінкою погоджувалися німецькі вчені Зомбарт, Бунцель, французький економіст Леснюр, а визнаний авторитет світової економічної науки норвезький професор Кассель називав українського вченого «найвидатнішим теоретиком економічних криз».

Учений повертається до Росії. Читає курси економіки у вищих навчальних закладах Москви, Петербурга. Велику увагу приділяє вивченню розвитку капіталізму в Росії. Особливо багато зробив Туган-Барановський для спростування утопічних концепцій російських народників, які фетишизували общинні відносини та їх месіанську роль. За ці антинародницькі погляди вчений заслужив прізвисько «легального марксиста». Вони найповніше викладені у праці «Російська фабрика в минулому і сучасному. Історико-економічне дослідження» (1898 рік). Її вчений захистив у Московському університеті як докторську роботу.

Про мету цієї праці Туган-Барановський зокрема писав: «Моє завдання полягало в достатньо чіткому, але без надмірних деталей, зображенні поступової зміни внутрішнього ладу російської фабрики під впливом змін суспільно-економічного середовища. Мені хотілося показати, яким чином первісно купецька фабрика… перетворилася протягом XVIII століття у дворянську фабрику…» Учений у своїх працях з політичної економії дійшов висновку, що полегшення участі працівників можливе завдяки розвитку кооперативних форм виробництва і власності. Він категорично виступив проти твердження, що праця є субстанцією цінності, а теорія додаткової вартості Маркса частково неправильна, частково позбавлена змісту, бо Маркс прийшов до висновку про закон падіння відсотка прибутку з допомогою низки логічних помилок.

«Основним законом капіталістичного розвитку, — стверджував Туган-Барановський, — я вважаю постійне скорочення частки народного споживання в суспільній продукції, що, всупереч Марксу, не створює ніяких нових труднощів для процесу реалізації капіталістичного виробництва». А якщо так, то воно не може викликати крах капіталістичного господарського ладу…

Саме за цей висновок не любили марксисти Туган-Барановського, називаючи його теорію в сво’іх пасквілях «Туган-Барановщиною».

Туган-Барановський відійшов у цей час від марксизму і обурений цим Ленін назвав Туган-Барановського «звичайним буржуазним економістом». «Один із кандидатів кадетської партії пан професор Туган-Барановський належить до тих революційних економістів, які замолоду були майже марксистами, а потім швидко порозумнішали, підправили Маркса обривками буржуазних теорій і за великі ренегатські заслуги забезпечили собі університетські кафедри для вченого одурення студентів», — писав Ленін.

Але сьогодні можна пересвідчитись, на чиєму боці була правда і чим закінчилися марксистські експерименти.

З 1906 року Михайло Туган-Барановський цілком віддається педагогічній та науковій діяльності, виступає головним редактором журналу «Вісник кооперації», редагує серійне видання «Нові ідеї в економіці». Свої теоретичні напрацювання з питання кооперації він зміг перевірити на практиці в Україні. Це знайшло відображення в книзі «Соціальні основи кооперації»» (1916 рік), а наступного року вчений видає працю «Паперові гроші і метал».

«… Няких меж для розвитку капіталістичного господарства, крім продуктивних сил суспільства, не існує, так як капіталізм сам собі створює ринок», — робить висновок Туган-Барановський.

Високий науковий рівень, фундаментальність наукових розробок принесли вченому заслужене визнання: Російська Академія наук за його підручник «Основи політичної економіки» присудила велику премію імені адмірала Самуїла Грейга. Праця «Соціальні основи кооперації» ввела ім’я вченого в число класиків — теоретиків кооперативного руху. Зате пізніше нав’язувалося повсюдно у радянських вузах вивчення невеличкої статті Ульянова-Леніна «Про кооперацію». А вона була лише поверховою компіляцією «Соціальних основ кооперації» Туган-Барановського.

Перед Першою світовою війною Туган-Барановський співпрацював з Михайлом Грушевським та іншими українськими вченими над підготовкою енциклопедичного довідника «Український народ в його минулому і сьогоденні» (1914-16); вийшло два томи, а третій, зредагований Туган-Барановським і присвячений народному господарству України, так і не з’явився.

Після Лютневої революції, влітку 1917 року Туган-Барановський повертається на Україну. Друзі і співробітники вченого створюють Центральну Раду. Володимир Винниченко надсилає йому телеграму з проханням посісти пост Генерального Секретаря фінансів Центральної Ради.

Газета «Киевская мысль» в серпні 1917 року повідомляла, що від професора Туган-Барановського отримано згоду прийняти цей пост. А згодом, у цій же газеті була опублікована декларація вченого «Економічна політика». Найбільше уваги приділяв Туган-Барановський кооперативним справам, відстоював створення власної української валюти, необхідність усамостійнення українського кооперативного руху. Однак лівий ухил, що його створювали українські соціал-демократи та соціалісти-революціонери в Центральній Раді був йому органічно неприйнятний. Згубність курсу побудови основ нового демократичного життя, який вони провадили, змусила його в кінці 1917 року подати у відставку.

Але Михайло Туган-Барановський не впадає у відчай. Він зосереджує свої сили на педагогічній, науковій і науково-публіцистичній роботі. Читає лекції в Київському університеті, редагує журнал «Київська кооперація», публікує працю «Про кооперативний ідеал» (1918), а наступного року побачили світ друге видання книги «Соціальні основи кооперації», книга українською мовою «Кооперація, її природа і мета».

Цього ж року Михайло Туган-Барановський керує роботою з’їзду українських кооператорів і очолює керівний орган цього руху.

А ще була робота разом з Володимиром Вернадським, Миколою Василенком та Агатангелом Кримським по організації Української Академії наук у листопаді 1918 року.

«Українська Академія наук, — зазначає вчений у «Записці про Відділ соціальних наук», — не повинна обмежувати обсягу свого виучування лише теоретичними знаннями. Практичне життя всевладно вимагає помочи від науки й, якщо на фізико-математично-му Відділі виявиться необхідно-потрібним відпустити значну кількість кафедр для прикладного природознавства, то тим більше це потрібно в царині економічних знаннів, що якнайтісніше стикаються з практичним життям».

І далі Туган-Барановський радив створити два інститути: 1) «для виучування економічної кон’юнктури (при кафедрі теоретичної економіки) та 2) для статистичного виучування людності України (при кафедрі статистики)».

Треба сказати, що Туган-Барановський стає одним з перших дійсних членів-засновників Академії, незабаром очоливши соціально-економічний Відділ. Він створює два інститути, три постійні комісії, стає першим керівником Інституту кон’юнктури. Створений ним Статут розбудови економічної науки в системі Академії наук — видатне явище не тільки в українській, але у світовій практиці.

Але наступили грізні події. До влади дорвалися люди, які не могли і не хотіли зрозуміти значення економічної науки в житті народу. В період «диктатури пролетаріату» було знищене все, створене на самих початках заснування української державності. А вчений так обстоював українську самостійність!

«Чи потрібні Україні свої національні кооперативні центри?: Здавалось би, що таке питання й виникать не повинно. Бо коли існує Україна, український народ, українська держава, коли існує українська кооперація, то вона мусить мати свої національні центри», — пише вчений. — «Передусім необхідно визнати право за українцями бути синами своєї отчизни й працювати над розвитком української національної культури». Надзвичайно актуальними є ці слова для наших сьогоднішніх політиків і економістів.

А тоді, на початку 1919 року Директорія направила Михайла Туган-Барановського у складі української дипломатичної місії на Паризьку мирну конференцію, де вирішувалася доля Європи після закінчення Першої світової війни. І от несподівано вчений помирає в потязі неподалік від Одеси 21 січня 1919 року. В Одесі він був і похований.

У некролозі говорилося: «Професор Державного Українського Університету, Генеральний Секретар фінансів, член Української Академії наук, голова Ради Центрального Українського Кооперативного Комітету, редактор журналу «Українська Кооперація» Михайло Туган-Барановський у всіх галузях нашого життя лишив свій слід, незважаючи на той короткий час, який продовжувалася його робота». А дійсний член ВУАН Костянтин Воблий, визначний економіст, географ і статистик, писав згодом, що «зі смертю Туган-Барановського загас сильний теоретичний розум, що вмів розібратися в найскладніших економічних проблемах».

Наукова спадщина вченого становить близько 140 великих праць, що заторкують майже всі ділянки економічної науки. Найбільше значення має його теорія періодичних криз, вивченню яких він присвятив низку праць, що появилися і в перекладах на німецьку та французьку мови і здобули йому світове ім’я. Менш популярна його дуалістична теорія вартості, яка базується на критиці трудових теорій Давида Рікардо і Карла Маркса та теорій граничної корисності австрійської економічної школи. Туган-Барановський багато свого таланту віддав створенню теорії кооперативізму і працями у цій ділянці науки він належить до числа найвидатніших теоретиків кооперативного руху в Східній Європі.

Справді, Михайло Туган-Барановський був одним з перших у світовому масштабі, хто, усвідомлюючи обмеженість і недосконалість як суто ринкових, так і планових регуляторів, пропонованих ортодоксальним марксизмом, висунув концепцію їхнього синтезу. Його ідеї відіграли важливу роль у відродженні нормального економічного життя в роки НЕПу, однак наприкінці 20-х років цей напрямок розвитку економічної науки був розгромлений більшовицькою владою. А його оригінальні твори з проблем грошового обігу, аграрних і податкових реформ, соціології і політичної економії були надовго забуті, як і його ім’я..

Сьогодні, як ніколи раніше, українська держава доконче потребує дослідження багатогранної наукової спадщини видатного і оригінального економіста-мислителя кінця ХІХ-го і початку ХХ-го століть Михайла Туган-Барановського. Він є гордістю українського народу.

Література:

1. Воблий К. Академік М. Й. Туган-Барановский. Записки соціально-економічного відділу — Київ. — 1923. — Т. 1.— С. VII.
2. Мицюк О. К. Наукова діяльність політико-економіста М. І. Туган-Барановського. — Львів. — 1931. —С. 9-11.
3. Злупко С. М. Фундатор теорії економічної кон’юнктури. — у Кн. Аксіоми для нащадків. / Упорядник О. Романчук. — Львів: Меморіал. — 1992. — 544 с.
4. Горніна Л. П. М. Й. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. — К.: IE HAH України. — 2001. — 268 с.

1. Передача прозвучала в ефірі 14 квітня та 12 травня 2002 року. [↩]