Ігор Циклінський
У 1975 році закінчив диригентський факультет Львівської державної консерваторії імені Миколи Лисенка. Педагог хорового диригування Дрогобицького музичного училища імені Василя Барвінського. Керував учбовим хором та камерним хором «Sonorеs» Дрогобицького державного музичного училища, а також студентським хором Львівського вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка (нині Вища музична академія імені М. Лисенка).
У 1988 році присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури Української РСР.
У 1999 році нагороджений Почесною грамотою Кабінету міністрів України.
З 2005 року Ігор Циклінський — заслужений діяч мистецтв України.
Ігор Циклінський виховав блискучу плеяду українських диригентів-патріотів: його вихованці — Микола Гобдич, брати Володимир та Юрій Курач, Ігор Дем’янець, Володимир Хвиста, брати Тарас і Мирон Миронюки та інші відомі диригенти; з його творчого цеху вийшли такі відомі виконавці як о. Тарас Коберинко та Лілія Кобільник.
Народжений хоровою легендою
Був час коли люди свято вірили у те, що справжній талант народжується з зерна, посіяного Господом. Творець вибирав собі на земних просторах ґрунт, ідучи по якому щедро засівав зерна духовності з яких згодом проростали слово, пісня, музика і танець.
В одному із старовинних кантів знаходимо рядки:
Там сади Він посадив.
Алілуя, Алілуя,
Там сади Він посадив»
Так воно було, а чи не так, але, без сумніву, колись-таки пройшовся Творець землі і всесвіту теперішньою Стрийщиною, що на Львівщині і щедро засіяв її грунти зернами-піснями, що з часом зазвучали для України і світу славою імен високої хорової культури.
Серед інших міст, містечок, сіл і хуторів впало благодатне зерно Боже і у село Грабовець, де 25 листопада 1950 року народився відомий український хоровий диригент, педагог, мистецький діяч Ігор Михайлович Циклінський.
Батьки майбутнього диригента — Михайло Іванович та Дарина Іванівна (з родини Бичко) були простими робітниками, проте з великим пієтетом ставилися до музики. Батько був активним учасником сільського церковного хору під керівництвом Катерини Грицак, володів добрим музичним слухом і пам’яттю і часто під час репетицій хору та після літургій нищівно критикував своїх колег-хористів за неточне інтонування хорових партій. Що ж до майбутнього свого сина Ігоря, був твердо переконаний — «якщо хоче бути паном, то неодмінно має стати музикантом».
Не зважаючи на те, що пісня завжди була бажаною гостею в хаті Циклінських під час свят та частих родинних сходин, сам Ігор не вбачав в собі майбутнього музиканта. Грабовецька початкова чотирирічна школа, а згодом навчання у Стрийській середній школі № 5 стали закономірними інституціями здобуття хлопцем основ знань. Проте його життєві уподобання щодо вибору майбутньої професії щораз більше коливалися між нестримною любов’ю до футболу і дещо опосередкованим ставленням до музики. на заняттях якою невпинно наполягав батько. Навіть участь у шкільному хорі під орудою відомого на Стрийщині диригента Миколи Каліцуна, а згодом, заняття по класу баяна у Стрийській дитячій музичній школі не змогли переламати світогляд професійної орієнтації майбутнього митця.
По закінченні восьмого класу середньої школи та повного курсу музичної школи, у 1966 році Ігор, радше слідуючи волі батьків, аніж власному вибору, вступає до Дрогобицького державного музичного училища по класу баяна.
Будучи переконаним, що володіє інструментом «на рівні», він швидко розчаровується у власних силах, послухавши, як віртуозно володіють грою на інструменті більшість вступників. Такого ж висновку дійшли й члени приймальної комісії училища. Проте, зважаючи на непересічні музичні дані хлопця, усе ж наполягають на його навчанні в училищі, але на хоровому відділі. Кінцеве рішення у майбутній долі вступника прийняли директор училища Іван Дяк та завідувачка хоровим відділом Ірина Байцар, котра стала першою вчителькою Ігоря з хорового диригування. Педагог високого класу, диригент-епоха Ірина Василівна зуміла закласти в талановитому юнакові правильні й міцні основи диригентської техніки, навички мистецької аналітики, словом, ті підвалини, на котрих сформується феномен майбутнього митця.
Навчаючись азам хорового мистецтва, Ігор продовжує заняття по класу баяна у талановитого педагога Романа Пукаса. Якби того часу хтось сказав йому, що в майбутньому ві стане відомим митцем, то, мабуть, окрім посмішки, це нічого б у нього не викликало.
Справжній злам у самоусвідомленні себе як майбутнього диригента-митця відбувся з Ігорем, коли (після переїзду Ірини Байцар на працю до Львова) в училище прийшов талановитий, молодий і заповзятий хоровий диригент і педагог Олег Іванович Цигилик. Саме поява цього митця на обріях мистецької Дрогобиччини докорінно змінила саме музичне життя навчального закладу та міста. Започатковані Олегом Івановичем щорічні звіти навчальних колективів, комісій, відкриті уроки та майстер класи з педагогічної майстерності, практична робота учнів з хором, ансамблем, сольні концерти найталановитіших учнів — все це у швидкому часі дало відчутні результати у професійному зростанні рівня викладання в училищі та якості підготовки майбутніх спеціалістів.
Продовживши навчання на другому курсі у класі Олега Цигилика, Ігор поступово почав відкривати для самого себе неповторну красу хорового мистецтва. У його свідомості відбувається поступовий злам попередніх уявлень про хор, які день за днем перетворюються у велике ніщо порівняно із глибинністю справжнього хорового мистецтва. Остаточно своє призначення у хоровій царині він відчув, доторкнувшись до неперевершених хорових творів Йогана Баха, Вольфганга Моцарта, Георга Генделя, Луїджі Керубіні, Людвіга Бетховена, Сергія Рахманінова, Олександра Гречанінова, Сергія Танєєва, а поруч з цими геніями світового музичного мистецтва, почав по-новому розуміти і відчувати музику Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Станіслава Людкевича, Євгена Козака.
Процес якісного і прогресуючого мистецького зростання свого учня не залишився поза увагою учителя. Саме тому, наприкінці четвертого курсу, він везе Ігоря на консультацію до одного з найавторитетніших педагогів Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка, доцента Михайла Антківа. Відмінні музичні дані, вміння виправдано застосувати прийоми диригентського жесту у трактовці виконуваного твору, що отримало схвальну оцінку прискіпливого педагога — все це дало вагомі підстави Ігорю націлитися на вступ до консерваторії.
Вибір був зроблений. Здолавши нелегку конкурсну боротьбу серед абітурієнтів (66 заяв на 11 місць!) Ігор Циклінський у вересні 1970 року переступив поріг омріяного навчального закладу у статусі студента-першокурсника диригентсько-хорового факультету.
Михайло Антків, котрий став новим викладачем талановитого юнака, зумів із притаманною йому педагогічною майстерністю та вимогливістю розвинути в Ігоря цінні набутки, закладені Олегом Цигиликом. Мистецько-педагогічний процес формування майбутнього митця набув суттєво нових якостей та характеристик, кожна з яких зазнала удосконалення на заняттях в інших славетних педагогів львівської музичної школи — Миколи Колесси, Євгена Козака, Анатолія Кос-Анатольського, Євгена Вахняка.
Велике значення на становлення Ігоря Циклінського як диригента мала його власна практика у роботі з хорами, яку він активно провадив уже на початку своїх студій. Робота з жіночим хором Львівського технікуму громадського харчування, хором ансамблю пісні і танцю «Лемковина», хором ансамблю пісні і танцю «Черемош» Львівського державного університету ім. І. Франка, хором села Нежухів Стрийського району, Стрийським міським хором хлопчиків «Щедрик», який згодом переріс у відому Стрийську міську хорову школу. Усі ці колективи з вдячністю згадують свого маестро, рівно ж як і він завдячує їм великою практикою, набутою в середовищі непересічних талантів і незабутніх концертів.
У 1975 році Ігор Циклінський — випускник консерваторії і при підтримці своїх колишніх викладачів Олега Цигилика та Романа Пукаса влаштовується на роботу у Дрогобицьке державне музичне училище. Молодеча енергія та безупинна ініціатива стали невід’ємною харизмою новоспеченого викладача хорових дисциплін. Його постійне прагнення до пошуку нових підходів у викладацькій практиці, удосконалення, а, подекуди, рішуче руйнування стереотипів,характерних для усталеного навчального процесу, не зважаючи на поодинокий опір окремих викладачів-консерваторів, все ж отримали переважаючу підтримку як педагогів, так і учнів, що дуже швидко дало новий, якісний поштовх у новітній самореалізації молодого диригента. Не дивно, що саме з моменту переходу Олега Цигилика на роботу до Львова, яскрава постать Ігоря Циклінського стала для багатьох уособленням продовження та розвитку кращих традицій хорового мистецтва краю.
За нетривалий період часу училищний хор під орудою Ігоря Михайловича стає одним із найпрофесійніших колективів серед мистецьких навчальних закладів України, про що свідчать неодноразові переконливі перемоги на різноманітних оглядах і конкурсах. У 1979 році Циклінський береться за керівництво хором Дрогобицького міського Будинку культури, який одразу ж стає помітним явищем у музичному житті Дрогобиччини.
Незабаром заслужене визнання здобуває колектив під очільництвом Ігоря Циклінського — хор викладачів та студентів Дрогобицького державного музичного училища «Сонорес». Без перебільшення, цей хор став справжньою хоровою лабораторією для багатьох випускників училища. У різні роки в хорі співали такі відомі митці, як лауреат національної премії України імені Т. Г. Шевченка, заслужений діяч мистецтв України Микола Гобдич, заслужені діячі мистецтв України Юрій та Володимир Курачі, Роман Волощук, Володимир Хлиста, Андрій Мурин, о. Тарас Кобиренко та інші, рівно ж, як і для викладачів, котрі виконували поряд із неперевершеними зразками вітчизняної хорової музики новітні зразки зарубіжних хорових творів та часто-густо кардинально переосмислювали власні підходи до методики викладання та роботи з хором. Численні виступи «Сонореса» по містах України, Білорусії Молдавії, республік Прибалтики, Румунії, концерти на сцені Львівської обласної філармонії, записи на Львівському радіо та телебаченні програм з творів Є. Козака, Д. Задора, М. Колесси, А. Кос-Анатольського, Г. Свірідова — все це було свідченням мистецького зростання Ігоря Циклінського та удосконалення професійних засад його диригентської школи.
Не залишається поза увагою диригента і робота самодіяльних хорових колективів Дрогобиччини, що діяли при провідних виробничих підприємствах краю. Адже митець глибоко відчував потребу простих любителів хорового співу у прагненні нести красу пісні людям. Яскравим явищем у цьому напрямі стала робота Ігоря Циклінського з народною чоловічою хоровою капелою «Карпати» Дрогобицького нафтопереробного заводу. Раритетність чоловічих хорових колективів була зумовлена високо професійними підходами диригента у доборі репертуару та плеканні принципів високої виконавської майстерності.
У цей період життя і творчості великий вплив на подальше професійне зростання диригента Ігоря Циклінського мали його особисті творчі контакти з такими відомими хормайстрами Прибалтики, як професори Ризької державної консерваторії Імант та Гідо Кокард, викладач Таллінського державного музичного училища імені Г. Отса Петер Перес. Саме творчий вплив цих митців кардинально змінив особистісне сприйняття Ігоря Циклінського вартісних понять хорового мистецтва, значно розширив амплітуду виразових засобів хорового виконавства, збагатив творчий потенціал диригента новими підходами сценічної виразовості. Усі ці, набуті у процесі обмінних творчих поїздок навики, диригент почне широко використовувати у власній виконавській практиці.
Яскравою віхою становлення Ігоря Циклінського як високомистецького диригента стає у 1985 році процес переформатування складу хорової капели Дрогобицького міського Будинку культури у камерний склад, який перейняв собі назву «Легенда» від попереднього керівника Ніни Фінкіної (Пономаренко). Хор, заснований у 1970 році при Дрогобицькому міському Будинку культури Олегом Цигиликом, вже у 1975 році отримав почесне звання «Народної хорової капели», а з приходом до керівництва Ігоря Циклінського, став справжньою реалістичною легендою хорового мистецтва не лише Львівщини, а й України. Техніка виконавської майстерності, інтерпретація виконуваних творів, звукова палітра, зрештою, незвичний для пересічного поціновувача репертуар хору дуже швидко піднесли його виконавців та диригента в ранг непересічного явища у сучасній європейській хоровій культурі.
Значущість мистецького авторитету Ігоря Циклінського стає настільки переконливою і вагомою, що у 1993 році він, на запрошення ректорату Львівського державного Вищого музичного інституту імені М. В. Лисенка (нині Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка), переходить на посаду керівника студентського хору.
Не полишаючи викладацької роботи в училищі та репетицій з «Легендою», Ігор Циклінський приймає пропозицію на нове професійне сходження.
Хор Львівської консерваторії завжди був помітним явищем у мистецькому житті Галичини. У різні роки за його пультом стояли такі видатні диригенти, як доцент Володимир Василевич, професор Євген Вахняк, старший викладач Ірина Байцар, доцент Олег Цигилик, старший викладач Богдан Завойський, старший викладач Ярослав Гнатовський, викладач Вероніка Серветник-Шніцар, професор Богдан Дерев’янко, професор Микола Кулик. Та все ж, саме з приходом до очільництва хору Ігоря Циклінського, відбулося своєрідне переродження колективу. Новітні, сучасні підходи до методики проведення репетицій, новаторство у підборі репертуару швидко привели хор до переконливих перемог як на престижних міжнародних хорових конкурсах в Угорщині (міжнародний хоровий конкурс ім. Бели Бартока, м. Печ, м. Дебрецен). Нечисленні, проте потужні за своєю мистецькою насиченістю виступи на всеукраїнських та обласних оглядах, конкурсах, фестивалях дуже швидко дали переконливі підстави вважати Ігоря Циклінського справжнім явищем у мистецькому житті Львова.
За кілька місяців по приході у консерваторію, Ігорю Циклінському пропонують очолити кафедру хорового співу, завдяки чому відбулося часткове оновлення викладацького складу кафедри, пожвавився процес особистісної педагогічної практики викладачів, який передбачав обов’язковість кожного періодично давати відкриті уроки, майстер класи, публічні семінари та практикуми з актуальних питань диригентсько-хорової майстерності.
Звичайно, що подібні нововведення були далеко не всім до вподоби, особливо консервативному складу кафедри. І як завжди буває у таких випадках, в хід запускається механізм інтриг, пліток і наговорів — різних за змістом — від методів роботи «невластивих традиціям львівської академічної хорової школи», до «нездатності диригента Циклінського інтерпретувати твори української хорової музики через надмірне захоплення сучасними хоровими тенденціями, передусім, прибалтійськими, що ніколи не було і не може бути прийнятним в середовищі українського хорового співу».
Та, понадусе, найболючіше вражали тонку натуру митця закиди про нехтування традиціями української академічної хорової школи, що зазнали свого масштабного розвитку, зокрема у науково-методичній спадщині корифея української новітньої музики Миколи Філаретовича Колесси, котрого сам Ігор Циклінський глибоко шанував і праці якого завжди є настільними книгами у роботі із студентами.
Потрібно було приймати рішення — вести безперервну війну з рутинністю мислення окремих «хорових авторитетів», або ж зосередитися на відстоюванні власних принципів у мистецтві. Вибір випав на правду, яка вже давно для Ігоря Циклінського перестала бути суб’єктивною.
І, мабуть, це було правильне рішення. Адже у подальшій мистецькій кар’єрі Ігор Михайлович надбав для свого творчого зростання дивіденди, які навряд чи були б йому до снаги у стінах консерваторії. Тільки за період наступних п’ятнадцяти років він з «Легендою» став учасником понад двадцяти (!) найпрестижніших міжнародних хорових конкурсів, здобуваючи на них переконливі перемоги. Серед інших: «Легенда» — лауреат найпрестижніших всеукраїнських хорових конкурсів — ім. Миколи Леонтовича (м. Київ), Дениса Січинського (м. Івано-Франківськ), Лесі Українки (м. Луцьк), фестивалю «Золотоверхий Київ» (м. Київ). лауреат та дипломант міжнародних хорових конкурсів та фестивалів у Польщі (м. Мендзиздроє, 1991 р.; м. Бялисток, Ченстохова, 2004 р.; Лєгніца, 2007 р.), Угорщині (м. Дебрецен, 1992, 1996, 1998 рр.), Німеччині (м. Марктобердорф, 1993 р.; м. Майнгаузен, 1993 р.; м. Ельзенфельд, 1998 р.; м. Роттенбург ан Нектар, 2002 р.), Словаччині (м. Кошіце, 1994, 1995, 1999 рр.; м. Трнава. 1996, 1998 рр.), Франції (м. Тур, 1996 р.), Бельгії (м. Маасмехелен, 1999 р.), Австрії (м. Шпиталь ан дер Драу, 2000 р.), Іспанії (м. Террев’єха, 2005, 2006 рр.).
Мистецькі набутки «Легенди» вповні прикрашають аудіо диски («Камерний хор «Легенда», 2002 р, «Михайло Вербицький. Літургія», 2002 р., «Різдво з «Легендою», 2008 р.) та видруковані численні репертуарні збірники.
Попри ці вагомі мистецькі здобутки, хор не залишився поза увагою очільників рідного міста. У 2002 році рішенням сесії Дрогобицької міської ради «Легенді» надано статус муніципального камерного хору, що у, значній мірі, сприяло укріпленню кадрового складу колективу і, водночас, ставило нові мистецько-професійні завдання.
Яскравою сторінкою життя диригента Циклінського є його участь у міжнародних симпозіумах та конференціях з актуальних питань хорового мистецтва. Його неодноразово запрошували на авторські майстер-класи у місто Будапешт (Угорщина), місто Лєгніца (Польща), він член багатьох найпрестижніших всеукраїнських та міжнародних журі.
За вагомий внесок у розвиток українського національного хорового мистецтва, Україна неодноразово гідно оцінювала працю Ігоря Михайловича Циклінського високими званнями та нагородами. У 1988 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України», у 1999 році диригента нагороджено Почесною Грамотою кабінету міністрів України, а у 2005 році присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України».
Звання, грамоти, медалі і численні нагороди. Яким би приємним для кожного достойника не було б їх звучання, та все ж ніколи не замінить воно стрійних та дзвінких акордів неперевершеного звучання хору. І коли чує саме таке звучання Ігор Циклінський на власних репетиціях, концертах, а чи насолоджується, слухаючи концертні виступи своїх колег-диригентів, то неодмінно відчуває, що саме це і є найвища нагорода від Бога. Бо, вслухаючись у музику, народжену мистецькою правдою віриш, що йде землею України Творець і продовжує засівати зерна з яких за якийсь час виростуть пісенні сади і народжуватимуться у них суцвіття талантів, а від так — майбутня мистецька слава рідного народу.
Біжать роки. А над Україною і світом звучить диво-пісня хорової легенди Ігоря Циклінського. Легенди з якої народився він сам. Слухаючи її разом з людьми, милується і сам Господь, невпинно благословляючи землю України на народження нових талантів, аби пісні тій не було упину на щедрий та нескінченний вік.
