«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Ієром. Єпіфан (Славинецький)

Славине́цький Єпіфа́н (кін. XVI або поч. XVII ст., Волинь чи Поділля — 19.11.1675, Москва). Ієромонах, український науковець-енциклопедист, поет, філолог, оратор, богослов, один із перших українців, які започаткували просвітницький рух у Москві, перенесення української вченості до Росії. Перекладач богослужбових текстів, праць з медицини, географії, педагогіки слов’янською мовою.

Місце, точна дата народження, та мирське ім’я Єпіфана Славинецького невідомі.

Ім’я «Єпіфаній» прийнято при постригові в Києво-Печерській Лаврі. Блискуче знання Єпіфаном грецької мови дає підставу стверджувати, що Славинецький навчався в Київській братській школі, де до поч. 30-х рр. переважав грекофільський напрям. Але водночас він був і чудовим латиністом, тому вважають, що він прослухав курс наук у якихось закордонних закладах освіти. Репутація латиніста привела Славинецького до Київської братської школи, де він викладав латину, а можливо, також грецьку і церковнослов’янську мови. На прохання царя Олексія Михайловича переїхав до Москви в 1649 р. разом зі священноіноком Арсеном Сатановським. Через тиждень був представлений цареві. Меценат Ф. Ртищев побудував для київських учених Андріївський монастир у своєму маєткові на Воробйових горах, де вони організували школу, у якій молоді московські піддячі навчалися грецькій і латині. Ієромонах Єпіфан очолив навчання «вільних наук» у школі при Св.-Андріївському монастиреві. 1651 р. він перейшов на постійне проживання до Чудова монастиря (у Кремлі), що протягом усієї 2-ї пол. XVII ст. залишався оплотом грекофільської, «старомосковської» партії. Біблія, заради видання якої Єпіфана Славинецького й було запрошено до Москви, вийшла у світ з його передмовою в 1663 р. (Це була перша Московська Біблія, названа «Первопечатною», її перекладено з української Острозької Біблії 1581 року з численними виправленнями, що пристосовували церковнослов’янську мову української редакції до російської вимови: так звана російська редакція. Також цю Біблію було ретельно звірено та виправлено за першоджерелами).

Суто філологічну роботу Славинецького було якщо не перервано, то ускладнено церковними реформами патріарха Никона. До епохи реформ, тобто 1653 р., Єпіфан Славинецький мав у Москві міцну репутацію науковця-експерта, і Никон негайно залучив його до виправлення богослужбових книг, а також доручив зробити переклад діянь константинопольського собору 1593 р., на якому східні патріархи погодилися на створення Московського патріархату. У діяннях указувалося, що згода була дана за умови дотримання московською церквою всіх догматів православ’я, що Никон зрозумів як зобов’язання узгоджуватися не тільки в богословських основах, а й у деталях обряду. Ієромонах Єпіфаній як український православний підтримував у цьому Никона. Помісний собор 1654 р. ухвалив виправити друковані богослужбові книги «за старими харатейними і грецькими», але фактично виправлення велося по нових, венеціанських грецьких виданнях. До собору 1655 р. Славинецький підготував програму змін Статуту і новий текст Служебника (науковець фактично скористався грецьким служебником, виданим у Венеції 1602 року), що узаконив повернення до триперстя, «трегубую» алилую, чотириконечний хрест замість восьмиконечного на просфірах та інші зміни. Саме видання Служебника призвело до розколу московської церкви, і одним з «винуватців» цього був Єпіфан Славинецький1.

Разом з участю в церковній реформі Славинецький не залишав і перекладацької роботи. За 26 років життя в Москві він залишив після себе величезну літературну спадщину. 1663 р. перевидав у Москві Острозьку Біблію, до якої написав передмову. Його перу належить понад 150 оригінальних і перекладених праць з питань розвитку освіти та науки, а також з етичної і теологічної проблематики. Серед них — переклад слов’янською мовою (1658) скороченого підручника анатомії Андреаса Везалія під заголовком: «Врачевська анатомія с латинська, от книги Андреа Вессалия Брукселенска». Переклад зроблено, очевидно, для першої медичної школи, відкритої в Москві 1654 року (до наших днів переклад не зберігся, очевидно, згорів під час однієї з численних пожеж дерев’яної Москви). Разом з ієром. Арсеном Сатановським і монахом Ісаєм ієром. Єпіфан Славинецький переклав слов’янською мовою ще космографію, в якій пояснено системи Птолемея та Коперника. З перекладів, поряд з богословськими текстами, слід зазначити географію Блеу, «Громадянство звичаїв дитячих» («Громадянство звичаїв добрих») Еразма Роттердамського. Велике значення мали лексикографічні праці Славинецького. Це так званий «Філологічний словник», «Лексикон латинський» і «Книга лексикон греко-славено-латинський» («Лексикон словено-латинський», у співавторстві з А. Корецьким-Сатановським). Остання «Книга» мала велику популярність у сучасників. За дорученням Собору 1674 р. здійснив новий переклад Біблії російською мовою (церковнослов’янською в російській редакції), виправив і надрукував Служебник, Часослов, Псалтир тощо.

Єпіфан Славинецький як учений-філолог здобув у Москві велику повагу. Цю репутацію відбиває заголовок збірки його творів, створеній на поч. XVIII ст.: «Зді лежащая словеса сочиненная ієромонахом Єпифанієм Славинецким, мужем многоученним не токмо грамматики і риторики, но і філософії і самия фіології ізвістним іспитателем, і іскуснійшим разсудителем і опасним претолковником греческаго, латинскаго, славенскаго і полскаго діалектов». Славинецький — один з перших професійних письменників Московії. Маючи (у період наближення до патріарха Никона) можливість домогтися великих посад у церковній ієрархії, він зволив задовольнятися скромним званням ієромонаха (як і Симеон Полоцький). Літературна праця не була для ієром. Єпіфанія побічним заняттям: він дивився на нього як на покликання. Серед книжників 3-й чв. XVII ст. Славинецький посідав особливе, видатне місце: за енциклопедичною освітою з ним не міг рівнятися навіть ієромонах-науковець Симеон Полоцький.

Ієромонах Єпіфан Славинецький — типовий представник барокової доби. Його філософські погляди, відбиті переважно у проповідях, є зразком органічного поєднання елементів середньовічної (патристики та схоластики) і новітньої (Ренесансу, Реформації) філософії. Розрізняючи «внутрішню» візантійську мудрість від «зовнішньої», західноєвропейської вченості, Славинецький, у суто бароковому дусі, використовує у своїх працях рівною мірою здобутки античної й християнської думки.

Філософські інтереси науковця зосереджувалися на етичній та антропологічній проблематиці. Уявлення про світ і його структуру склались у Славинецького під впливом відповідних середньовічних і ренесансних концепцій. У тлумаченні цього богослова, великий світ (макрокосм) — єдиний, гармонійно й доцільно побудований організм; усі речі й істоти, що його наповнюють, взаємопов’язані як ланки одного ланцюга. Структуру макрокосму, як і небесних сфер, Славинецький уявляв у дусі середньовіччя строго ієрархічною: усі речі й істоти посідають кожна своє місце. Виходячи з концепції великого ланцюга буття, ієромонах Єпіфаній обґрунтовує ідею єдності макро- і мікрокосму. У мікрокосмі (людині) він убачає ті ж закономірності, елементи й ієрархічну структуру, що у світі великому. В обох світах Славинецький знаходить страждання і сум, мінливість і минучість. Дзеркальність великого й малого світів він передає поширеним за доби бароко символом «корабля у бурхливому морі» (море символізує для Єпіфана Славинецького і зовнішній життєвий шлях людини, і внутрішнє її життя, з його пристрастями й спокусами).

Мікрокосм у Славинецького пов’язано з макрокосмом у сенсі співвідношення «людина і суспільство», чия ієрархічна структура відповідає внутрішній будові людини. Засобом удосконалення світу і суспільства він убачає самовдосконалення кожного його представника. Духовне вдосконалення людини пов’язує з процесом пізнання, що передбачає розмірковування про марноту світу, про неминучість смерті, про підготування себе до неї добрими справами, духовною працею тощо. Саму філософію Славинецький розуміє як повчання смерті.

До оригінальних праць Єпіфана Славинецького належать 60 слів-проповідей, а також близько 40 книжних силабічних пісень.

Створений Єпифаном Славинецьким різдвяний кант «Радуйся, радость Твою воспіваю» (імовірно Славинецький написав не лише слова цього канту, а й музику, оскільки вихованці Київської братської школи ґрунтовно знали музичну грамоту, вміли грати на різних інструментах і компонувати) був настільки популярним, що на його мелодію покладено Херувимську пісню, яка стала всенародно відомою як «Херувимська на Радуйся».

Проповіді на той час ще не були в Москві у широкому вжитку, в Україні ж це мистецтво було на дуже високому рівні. У 60 укладених проповідях ієром. Єпіфан картав неправедне життя — любов до грошей, лицемірство й особливо невігластво тих, що «полюбили темноту неуцтва, ненавидячи світло науки, шкодять тим, які бажають просвітити інших. Такі люди — як сови, що люблять темряву й жахаються сонячного світла науки». Постійно звертався до священиків: «Дбати і старатися закладати школи для малих дітей — це вща з усіх чеснот, за це отримаєте відпущення всіх гріхів своїх». Славинецький та його помічники стали першими українцями, які започаткували просвітницький рух у Москві, перенесення української вченості до Росії. Своє багатство — бібліотеку — він відписав Києво-Могилянській академії. Але більшість книг залишилися в Москві. 80 червінців, що зосталися по його смерті, розіслано по різних українських монастирях. Поховано Славинецького в Московському Чудовому монастирі.

Джерела:
  1. Перевезенцев С. В. Епифаний Славинецкий
  2. Єпіфаній Славинецький. Києво-Могилянська академія в іменах, XVII — XVIII cт.: Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. — С. 493–494
  3. Німчук В. В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською. — К., 1980.
  4. Якою мовою молилася давня Україна. Правила української транслітерації церковнослов’янських текстів / Упорядкування, текст Ганна Куземська / Видання парафiї Св. Арх. Михаїла, Київ (Пирогiв). — К.: КЖД «Софiя», 2011. — 60 с., 90 iл.
  5. Дземан М. І. Історичні передумови виникнення та становлення київської школи терапевтів (PDF) / Науковий вісник НМУ імені О. О. Богомольця, 2009, № 3, с. 198.
  6. Павло Халебський. Україна — земля козаків: Подорожній щоденник / Упоряд. М. О. Рябий; Післям. В. О. Яворівського. — К.: Ярославів вал, 2009. — 293 с.
  1. Від’єднавшись від Київської митрополії та оголосивши 1448 року автокефалію, Московська церква, як відомо, рекордний час — 142 роки! — перебувала «незаконною»: невизнаною та відірваною від Вселенської Церкви. За цей час у ній сформувалося багато єресей і викривлень. 1668 року з грубим порушенням церковних канонів приєднавши до себе Київську митрополію, Московія скористалася високою освітою українського народу, який, попри неперервні війни з турками й поляками та жорстокі утиски католицизму, був письменним (грамоту знали навіть сільські діти та жінки, що надзвичайно дивувало чужоземних мандрівників), мав перший у Східній Європі університет, колегіуми та безліч шкіл. Освічені українські вчителі, у суті, наново християнизували неосяжні простори північної імперії, відновили православ’я, заснували там перші семінарії, гімназії, колегіуми та перший університет, започаткували поезію, драматургію, основи філософії й педагогічної праці, вивчення іноземних мов. У ХVІІІ ст. кожен третій лікар імперії та всі без винятку єпископи-місіонери були вихованцями Києво-Могилянської духовної академії. А втім така подвижницька праця українських святителів, науковців і митців наражалася на шалений спротив частини неосвіченого народу й духовенства. Варто зауважити, що українські просвітителі, на відміну від московських, воювали з ідейними противниками словом, а не жорстокими покараннями: Україна до її «возз’єднання» з Московською державою не знала, що таке привселюдне покарання священиків, українців та інших іноземців у Москві жахали катування «злочинців», що відбувалися просто на вулицях, перед вікнами городян. Отже, трагедію розколу в Московській церкві спричинено з одного боку неминучим виходом цієї церкви з вікової ізоляції, незупинними процесами духовної та світської освіти, з іншого — надзвичайною жорстокістю тамтешніх звичаїв. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору