«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Валентина Шовкун

Кульчинська-Шовкун Валентина Сергіївна (25.02.1945, с. Велимче, Волинь). Засновник і регент церковного хору «Видубичі», регент хору Благовіщенської церкви Києво-Могилянської академії.
По-справжньому заспівати «Отче наш» чи інші духовні пісні можна тільки тоді, коли не лише голосом, а думками, кожною клітиною звертаєшся до Бога… Коли це є, наша пісня не тільки підносить, а й лікує людську душу.
Валентина Шовкун

Валентина Кульчинська-Шовкун — нащадок однієї з найбільших просвітительських українських родин на Волині. Доля її батьків, та і її самої схожа на долі тисяч українців, які не забували якого вони роду. Батько був священиком на Рівненщині. Загалом у її родині не одне покоління чоловіків було священиками, тому добрі сімейні традиції живилися цілющим корінням. Усі Кульчинські співали. Удома було багато божественних книг, тому Валентина з дитинства добре знайома з духовною літературою. Цього не пробачив родині більшовицький режим. Радянська влада намагалася задушити родину священика, у якій було семеро дітей, високими податками. Дядько Валентини, о. Володимир Кульчинський, був засуджений большевицько-комуністичною владою за «активне сприяння УПА» на 25 років ув’язнення й 5 років заслання. Другий дядько, о. Юрій, відбув ув’язнення за приналежність до ОУН у Березі Картузькій, а за часів УРСР відбув ув’язнення у Воркуті. Брати Кульчинські були священиками в місцевостях Колки, Дермань, Біла Криниця, Бучин, Камінь Каширський, Городок, Дубне, Крем’янець. Батько Валентини — член ОУН — отець Сергій Кульчинський з родиною відбув 19-літнє заслання на Півночі СРСР, в Архангельську, де Валентина закінчила Музичний Інститут, працювала в музичній школі й диригувала хором. Вона дуже хотіла повернутися в Україну. Це сталося в 1972 році, коли її чоловік (сьогодні відомий письменник в Україні) Віктор Шовкун закінчив студії в Москві. Батько Валентини вернувся в Україну 1978 року та жив у селі Олександрії Рівенського району.

У Києві 1990-х років Валентина Шовкун співала в найкращих на той час хорах, які відроджували віками заборонену високу, неперевершено прекрасну українську духовну культуру: камерному хорі «Відродження» (диригент М. Юрченко), у Державному Ансамблі «Благовість» при Центрі Мистецтв «Славутич», 14 років співала в Камерному хорі Віктора Іконника (Ансамблі класичної музики ім. Б. Лятошинського).

Валентина давно мріяла про відродження знищеної національної культури, національних традицій церковного співу, але стало це можливим лише після здобуття Україною незалежности. Втіленням її мрії став заснований нею хор «Видубичі», який фактично є ровесником незалежности України. У хорі зібралися не просто талановиті професійні співаки, які в основний час працюють у відомих хорових колективах, а люди, одержимі ідеєю відродити після десятиліть гоніння національний духовний спів. Саме хор «Видубичі» чи не найперший із церковних хорів започаткував співання Служб Божих українською мовою.

Якось під час поїздки у Бельгію, де виступав хор, одна слухачка-українка запитала пані Валентину:

— Я часто буваю у Києві і добре знаю, в якій непошані там українська мова. Чи й ви тільки співаєте українською, а розмовляєте російською мовою?

— Ніде і ніколи такого не було, — відповіла п. Валентина. Навіть коли жили на Півночі, в суцільному російськомовному оточенні, вся родина говорила тільки по-українськи.

Прошу розповісти, як слухачі оцінюють їхній спів, і п. Валентина подає теку з вирізками з газет, листами, подяками за їхній спів, який підносить душу. Ось відгук з газети «Українське слово» Катерини Штуль, яка чула хор «Видубичі» на Великодніх святах у Ґрімбергені під Брюсселем:

«Виходять хористи із запаленими свічками і лунає пасхальний спів. Перша частина концерту присвячена церковній музиці: 15 точок композицій Вербицького, Леонтовича, Гончарова, Веделя та інших. Кришталеві голоси в бездоганному виконанні, без зайвих ефектів, обгорнули присутніх атмосферою надзвичайного свята. В другій частині — народні пісні. Наче спеціяльно для мене лунає улюблена пісня мого батька „Сидить голуб на дубочку“, яку рідко можна почути, та вакаційна пісня моїх дітей „Як ішов я з Дебречина до Хусту“. Надзвичайні голоси солісток Світлани Вознюк та Тетяни Лободи в супроводі бандури. Із добірних пісень в обробці Кошиця, Леонтовича, Колесси, Лисенка, Стеценка, Орлова, Федоренка. Концерт завершується молитвою „Боже Великий, Єдиний“. Оплескам немає кінця. Усі присутні встають, викликають на біс. Хор повертається, і далі чар української пісні полонить душі присутніх».

Ось відгук фахівців — доктора мистецтвознавства, професора катедри історії української музики Національної музичної академії імени П. Чайковського Лідії Корній та провідного наукового співробітника Національної Академії наук, доктора філософії Григорія Півторака: «Цей хоровий колектив відзначається справжнім професіоналізмом і високою виконавською культурою. Вражає ансамблевість, злагодженість і чистота звучання, збалансованість голосових партій, майстерність виконання, виразність нюансування, непересічні вокальні дані солістів хору… Хор «Видубичі» став широко відомий ще й тому, що він постійно бере участь у концертах і фестивалях духовної музики. В репертуарі хору є також і світські хори — народні колядки, щедрівки та українські народні пісні. Записані хором касета і компакт-диск духовних творів мають величезну популярність серед слухачів».

Матеріал подано за газетними вітчизняними та іноземними інтерв’ю 1990-х рр.
Видавничий відділ парафії св. Арх. Михаїла

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору