«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Церковний хор «Видубичі»

Цей хоровий колектив відзначається справжнім професіоналізмом і високою виконавською культурою. Вражає ансамблевість, злагодженість і чистота звучання, збалансованість голосових партій, майстерність виконання, виразність нюансування, непересічні вокальні дані солістів хору.
Лідія Корній
Пропонуємо статтю з газети «Вільна Думка», число 35, 28 серпня 1996 року, Сідней, Австралія. Подаємо її без змін.

У цій статті хочу познайомити читачів із співаками хору «Видубичі» та розповісти про їх участь у Світовому Симпозіюмі Хорів у Сіднеї.

Хор співає під керівництвом Валентини Шовкун, з якою я мала нагоду провести довшу розмову.

Валентина Кульчинська-Шовкун — нащадок однієї з найбільших просвітительських українських родин на Волині. У родині Кульчинських усі чоловіки були священиками, включно з батьком Валентини. У місті Рівному, заходами Спілки Письменників України, вийшла з друку невеличка, ілюстрована знимками, книжка пера Євгена Шморгуна під назвою «Рано вранці заголосять», в якій докладно описується рід Кульчинських. Я прочитала цю книжку й довідалася, що отець Володимир Кульчинський (дядько Валентини) був засуджений большевицько-комуністичною владою за «активне сприяння УПА» на 25 років ув’язнення й 5 років заслання. Другий дядько, о. Юрій, відбув ув’язнення за приналежність до ОУН в Березі Картузькій, а за часів УРСР відбув ув’язнення на Воркуті. Брати Кульчинські були священиками в місцевостях Колки, Дермань, Біла Криниця, Бучин, Камінь Каширський, Городок, Дубне, Крем’янець. Батько Валентини — член ОУН — отець Сергій Кульчинський з родиною відбув 19-літнє заслання на Півночі СССР, в Архангельську, де Валентина закінчила Музичний Інститут, вчила в музичній школі й диригувала хором. Вона дуже хотіла повернутися в Україну. Це сталося в 1972 році, коли її чоловік (сьогодні відомий письменник в Україні) Віктор Шовкун закінчив студії в Москві. Батько Валентини вернувся в Україну щойно в 1978 році й живе сьогодні в селі Олександрії Рівенського району. Валентина — співачка-солістка — співає в Державному Ансамблі «Благовість» при Центрі Мистецтв «Славутич» у Києві. Вона співала 14 років в Камерному хорі [«Відродження»] та хорі «Фрески Києва».

Хор «Видубичі» складається з професійних співаків, які співають і в інших хорах та ансамблях. Наприклад, в Капелі Бандуристів співають Володимир Соколовський та Василь Куфльовський.

Анатолій Горбатюк — тенор, співав 11 років в хорі ім. Верьовки, в Ансамблі Чорноморської Фльоти в Одесі, де закінчив Консерваторію, співав в хорі «Фрески» та співає під сучасну пору в Ансамблі «Благовість». Народився на Луганщині в Зорінську.

Володимир Віняр — заступник диригента — бас, співає в хорі Радіо. Вчився разом з відомим композитором Ігорем Білозіром.

Володимир Соколовський — бас, народився в селі Романівка (тепер Ордженикідзе) на Поліссі, недалеко Чорнобиля, що в радіюсі 30-кілометрової радіяційної зони.

Василь Куфльовський — тенор, з Кам’янець-Подільського Хмельницької области, співає в Капелі Бандуристів.

Василь Грохольський — тенор, бандурист, запрошений на навчання в клясі співу відомої оперної співачки Гені Дімер до Консерваторії в голляндському місті Утрехт, в осідку Візантійського Хору. Родом з Борисполя.

Антоніна Міщук — сопрано — з Київщини з-під міста Бровари, співає в хорі «Благовість».

Тетяна Лобода — альт, бандуристка з Києва, також з хору «Благовість».

Світлана Вознюк — альт — бандуристка з Житомирської области, з Малини.

Валентина Яковенко — сопрано, співала в дитячому оперному театрі, киянка.

Олександер Мартиненко — бас — заслужений артист України з Київщини, з Забухова, співав роками (аж до 1995 р.) в хорі Верьовки, тепер співає в хорі «Благовість».

Алла Цуприк — сопрано з Вінницької области, з міста Гайсин, співає в Радіо.

Богдан Куць — бас — сопілкар з Львівщини, співає в Радіо.

Ото Єльмар — бас — естонець, але мама його українка, була репресована. Співає в київському Радіо.

Тамара Корчева — полтавчанка з Лубна, адміністратор хору.

Всі згадані живуть у Києві.

* * *

Хор «Видубичі», серпень 1996 року

Хор «ВИДУБИЧІ» співав 11 серпня в УКЦеркві ім. св. Андрія та в УАПЦеркві св. Покрови. Важко словами передати ті почування, які огорнули мене і багатьох присутніх, коли ми слухали складні твори визначних композиторів, які виконуються згаданими співаками легко. Як велично прозвучало «Іже Херувими» А. Веделя!

Ніхто ще не виміряв глибини туги тих, які живуть поза межами України, за рідним краєм — за Україною… Почувши спів співаків хору «Видубичі», пригадалося мені знову все багатство глибокої духовности, краси української пісні. Ми так мріяли тут в Австралії про те, що приїдуть до нас з України співаки й на високому рівні зарепрезентують наше мистецтво. Й саме співаки хору «Видубичі» — це оте гарне й високо професійне, на що ми чекали довгі роки!

У вівторок 13-го серпня хор «Видубичі» виступав в Концертовій залі Сіднейської Опери, де наших співаків вітали оваційно та вигуками «Браво!», чого не було після виступів інших хорів, набагато численніших від представників України. Наприклад, хор з Південної Африки з Преторії начислював понад 40 хористів, хор з Угорщини — 60 співаків, а хор з Японії з Токіо мав майже 100 співаків. «Видубичан» — лише 13… а співали вони значно краще, ефективніше й вибір творів, з усіма голосовими складнощами, перевищував рівень тих хорів, які виступали на цьому Симпозіюмі.

Якщо оцінювати їхній спів по-фаховому, то голоси зливалися прекрасно, гармонія бездоганна, сольові партії прекрасно виконані, так що хор «Видубичі» приніс Україні, українській культурі своїми виступами у Сіднейській Опері та Катедрі Св. Марії честь і славу.

Хор виконав в Опері: «Слава Отцю й Сину» — музика І. Зайця, уривок з Богослужби — «Достойно єсть», «Свят, свят» — музика К. Стеценка з чудовим сольом Олександра Мартиненка. Публіка дуже сильно реагувала на цей твір. «Нехай сповняться уста наші» — музика А. Веделя та «Хваліте Господа з небес» — музика Мих. Гайворонського — також звучали прекрасно.

Є пісні, які всім відомі, але кожного разу їх можна сприймати як нову оригінальну появу. Так сталося з народньою піснею «Діброво зелена». Коли співав своє могутнє сольо Анатолій Горбатюк, вся Сіднейська опера немов завмерла, а по закінченні твору ота заля вибухнула довготривалими оплесками й вигуками «Браво!».

Вже після виступу п. Анатолій Горбатюк сказав мені, що він і всі співаки були перемучені подорожжю та всіма пов’язаними з нею труднощами (зокрема фінансовими) — чомусь не думали про їх високий рівень виступу. Але вони були глибоко свідомі своєї місії — репрезентації України тут на такому важливому Симпозіюмі, що вони дали з себе все, що могли. Анатолій не зовсім задоволений своїм виступом. Він як співак, який вже 27 років виступає, самокритично заявив, що міг би краще заспівати, якби не перевтома, сухість голосу, що й самозрозуміло. Він не був певний, що «витягне» т. зв. гору. Але я його запевняла що він і Олександер Мартиненко звучали більш ніж чудово, а найкращим доказом цього — сама реакція залі (українців в залі було лише 25 осіб).

Відома «На вулиці скрипка грає» Олександра Кошиця також звучала прекрасно. Дуже сильними оплесками публіка сприйняла виконання чоловічим складом, у супроводі баяна та сопілки, народньої пісні «Як йшов я з Дебречина»

Виступ хору «Видубичі» в Опері закінчився піснею «Дримба» В. Зубицького. Це доволі складний твір, який прозвучав чудово.

Австралійське Державне Радіо АВС передавало по всій Австралії безпосередню трансляцію цього виступу.

У середу 14-го серпня хор відбув одногодинний «Workshop» в Катедрі св. Марії, в якому взяли участь інші учасники Симпозіюму: хори з Монголії, Японії, Венезуелі, окремі члени хору з Кореї… Хор виконав кілька пісень. Слухачі ставили п-і Валентині різні питання, яка зокрема наголосила на різницю між відправами Богослужби в росіян та українців, на те, що Бортнянський, Ведель, Березовський — українські композитори, а не російські.

Сам концерт в Катедрі св. Марії відбувся о 13:30 год. Під час 40-хвилинного виступу наші співаки повторили вже мною згадані твори й на додаток — «Ангел вітав» М. Вербицького, «Боже, великий, єдиний» М. Лисенка та інші.

Коли ми, «діяспорці», розчарувалися певними подіями, які за останні роки відбулися в Україні, коли ми часто незадоволені виступами різних артистів, які до нас приїжджали з України, то я можу сміло твердити, що оцих кілька виступів хору «ВИДУБИЧІ» в Сіднеї, зокрема на Симпозіюмі, відновили у багатьох із нас знову довір“я до України, піднесли її престиж. І це вже варте приїзду хору. Наші «Видубичани» гідно виконали свою місію духовних амбасадорів України, за що ми їм висловлюємо нашу щиросердечну подяку та признання.

Тож бажаємо диригентці п. Валентині Шовкун та всім співакам хору «Видубичі» великих дальших успіхів в Австралії, а також ще більшого відкриття багатої духовности України, щоб вони, їдучи в світ, були духовними амбасадорами України, як колись цю ролю виконували співаки капелі Олександра Кошиця!

Хай Вам щастить! Чекаємо Вашого повороту до Сіднею.

Марічка Галабурда-Чигрин

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору