Гавриїл Музическу
Сьогодні я розповім вам про українця за походженням — Гавриїла Музическу — якому судилося жити й творити в Румунії, утім твори Маестро звучали в київських храмах, особливо у Володимирському соборі. Музикант високої підготовки, диригент і талановитий керівник одного з найбільших хорових ансамблів, що діяв на території Румунії — Яського митрополітського хору — один з перших румунських музикознавців, які проникали у суть скарбів румунського фольклору, винятковий педагог, Гавриїл Музическу розгорнув на різних планах глибоку творчу діяльність просування румунських артистичних цінностей, музичного виховання. Він був батьком видатної румунської піаністки та викладачки Флоріки Музическу та дідом письменників Іонела Теодоряну і Алескандра Теодоряну (відомий ще під псевдонімом Песторел).
У Румунії його вважають одним із найкращих майстрів хорового мистецтва. Ізмаїлець Гавриїл Музическу не тільки талановито аранжував румунський фольклор, увівши його до національної скарбниці, а й здійснив своєрідний мистецький переворот у церковній музиці, вперше увівши до хору жіночі голоси. Згідно молдовському музикознавцю Лідії Аксьоновій справжнє ім’я цього енциклопедично освіченого митця-педагога, блискучого публіциста, теоретика музики, багаторічного директора Ясської консерваторії і політичного діяча — Музиченко.
Народився Гавриїл Музическу у родині Вакули і Варвари Музиченків в Ізмаїлі 2 квітня 1847 року. З дитинства у нього помітили неабиякий музичний талант, отож здібного співака церковного хору запросили в духовну семінарію при чоловічому монастирі румунського міста Хуш. Чудові педагоги Іоан Северин та Миколай Рой передали учневі безкрайню любов до музики. Гавриїл за кілька місяців добре опанував румунську, йому дозволили підпрацьовувати у семінарській бібліотеці.
У семінарії зустрів і суджену — нею стала дочка професора з вокалу Василія Мандинеску. По завершенні навчання в семінарії маестро Музическу разом з дружиною перебрався до Ясс — столиці румунської Молдови, аби продовжити навчання в Консерваторії. Там він став кращим студентом консерваторії, викладав у музичній школі й співав у хорі Митрополії і Національного театру. Перед рідкісним талантом відчинилися двері найпрестижніших закладів Румунії, надійшли принадливі пропозиції, однак туга за батьківщиною змушує Гавриїла повернутися в Ізмаїл. Там він почав кар’єру «з нуля» — зняв квартиру, заснував хор єпископії, і очолив кафедру вокалу Одеської консерваторії. Серед шанувальників таланту з’явилися меценати, високі покровителі. Здібності Музическу оцінив і єпископ Нижнього Придунав’я Мелхиседек, заохотивши до видання першого збірника еклезій. Сам він написав до книги передмову. Постачав Гавриїлові літературу з Санкт-Петербурга.
Могила видатного композитора в м. Ясси
Зрештою підопічний захотів поїхати на навчання в Північну Пальміру. Кошти для цього допомогли зібрати чеський професор Йосиф Гунке і російський намісник генерал Бахметьєв. Музическу зарахували до Петербурзької консерваторії і прийняли до імператорської капели. За два роки він успішно всього навчився і 1870 року отримав заманливу пропозицію — очолити хор Ісакієвського собору. Однак він — відмовився. І тоді ображена царська родина погрожує йому розправою невизнання і забуття, якщо непокірний музика «не схаменеться». Але й такий поворот не вплинув на рішення Гавриїла: він повернувся в Ізмаїл. У рідному місті перед ним зачинилися усі двері, біля яких перед цим митця зустрічали з обіймами.
Через те, що йому не дозволено було працювати близько двох років, Музическу виїхав до Румунії, де його добре пам’ятали, і де відразу ж отримав кафедру гармонії у Ясській консерваторії, а з січня 1876 року став керувати хором Митрополії. Відтоді розпочався надзвичайно насичений творчий період. За два наступні десятиліття усі його таланти розквітали. У відповідь на заклик класика румунської літератури Васіле Александрі до Академії наук збирати й популяризувати фольклор композитор публікує низку статей, організовує конкурси на найповніше зібрання народних пісень. Його збірник «12 національних мелодій, записаних, гармонізованих і аранжованих для змішаного хору і фортепіано» визнаний класикою і було відзначено на Паризькій всесвітній виставці 1889 року великими Золотою й Срібною медалями.
Твори сподвижника видавали великими тиражами, їх виконували найкращі колективи планети. Музическу проводив щорічні конференції для вчителів, видав «Практичний курс хорової музики для середніх шкіл», брав участь у підготовці шкільних підручників. Останні роки життя Гавриїл Музическу керував Ясською консерваторією, виплекав плеяду послідовників. Після смерті (1903) у Яссах його ім’ям назвали вулицю. Однак місто Ясси не є єдиним містом де існує вулиця імені Музическу. Такі вулиці існують в багатьох містах Румунії, Р. Молдова і навіть України (в м. Ізмаїлі)
