«Наша Парафія»

Майборода Георгій Іларіонович (01.12.1913, х. Пелехівщина, Полтавщина — 06.12.1992, Київ). Український радянський композитор. Народний артист СРСР (1960), депутат Верховної Ради УРСР 7-9 скликань, брат композитора Платона Майбороди.

Послухати твори
Георгія Майбороди

Відео

Народився 1 грудня 1913 р. в с. Пелехівщина на Пол­тавщині. Музичні здібності виявилися у хлопчика до­сить рано, бо вдома часто звучала музика, лунали пісні. Батьки композитора заохочували своїх дітей також до гри на музичних інструментах.

Після закінчення школи Г. Майборода навчався в Індустрі­льному технікумі у м. Кременчук. Любов до співу привела юнака до самодіяльного хору, активізувала інтерес до поглибле­ного вивчення музики. Саме тоді, у першій половині 30-х років, з’явилися перші вокальні композиції Г. Майбороди.

У 1935 р. Г. Майборода вступив до Київського музичного училища, а через рік став студентом Київської консерваторії по класу композиції професора Л. Ревуцького. Роки навчання в музичному вузі були справжньою школою оволодіння профе­сійним музичним мистецтвом. Поряд із виконанням суто на­вчальних завдань писав композиції, що увійшли до репертуару виконавських колективів. Це, передусім, симфонічна поема «Лілея» за поезією Т. Шевченка.

У воєнні 1941–1945 рр. служив у лавах Радянської армії. Навчання у консерваторії продовжив одразу ж після демобілізації. У 1949 р. композитор заявив про себе талановитою «Гуцульською рапсодією» для симфонічного оркестру. Твір, побудований на кар­патському фольклорі, викликав інтерес серед слухачів.

50–60-ті роки принесли композиторові значні успіхи. Г. Майборода написав ще цілу низку творів, які стали вагомим вне­ском в українську музичну культуру, коли формувалися різні типи опери і солоспіву, оновлювалася їх тематика, виразові засоби. Опера «Милана», зокрема, привнесла в українську професійну музику багатство карпатського фольклору, сприяла формуванню нового типу лірики в романсах та оперній мело­диці, цікавим пошукам у галузі оркестрового письма.

Поряд з плідною композиторською діяльністю Г. Майборода викладав у Київській консерваторії (1952–1958), а також працював у керівних органах Спілки композиторів СРСР і Спілки композиторів України (її голова — у 1967–1968 рр.), виступав із музично-критичними статтями у пресі. За творчі досягнення удостоєний звання народного артиста СРСР (з 1960), лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1963).

Помер у 1992 р. в Києві.

Основні твори Г. І. Майбороди

Опери:

• «Милана» (лібр. А. Турчинської, 1987)
• «Арсенал» (лібр. О. Левади і А. Малишка, 1960)
• «Тарас Шевченко» (лібр. власне, 1964)
• «Ярослав Мудрий» (лібр. власне за драм. поемою І. Кочерги, 1973)

Вокально-симфонічні:

• кантата «Дружба народів» (сл. М. Рильського і О. Новицького, 1948)
• картина «Запорожці» (сл. Л. Забашти, 1954)

Для симфонічного оркестру:

• чотири симфонії — № 1 — 1940; № 2 — 1952, (2-а ред. 1966), «Весняна» — 1976; «Осіння» — 1989
• поеми — «Лілея» (за Т. Шевченком, 1939), «Каменярі» (за тв. І. Франка, 1941), «Гуцульська рапсодія» (1951), сюїта «Король Лір» (1959), Урочиста увертюра (1985)
• для віолончелі з орк. — Симфонічні варіації (1987)
• для голосу з орк. — Концерт (1969)
• для скрипки з орк. — Концерт (1977)

Хори:

• на сл. М. Рильського («Неначе сон», «На біду гречку впали роси»), В. Сосюри («Дощ»), Дм. Павличка, 12 хорів без супр. та ін.

Романси:

• «Дума» (сл. Т. Шевченка, 1939), «Розвійтеся з вітром» (сл. І. Франка, 1939), «Весна іде» (сл. Лесі Українки, 1948), «Троянда» (сл. В. Сосюри, 1953), «Запливай же, роженько весела» (сл. А. Малишка), на сл. О. Пушкіна, А. Міцкевича, П. Тичини, Т. Масенка, С. Щипачова, В. Симоненка, О. Ющенка;
  вокальний цикл «Пісні прощання» та ін.

Пісні

• пісні для дітей; обробки народних пісень; музика до театр. вистав, кінофільмів (в т.ч. «Якби каміння говорило», «Таврія» та ін.)

Інше

• Редагування та оркестрування (разом з Л. Ревуцьким) Фортепіанного (2 і З ч.) та Скрипкового концертів В. Косенка