Степан Дацюк
В особі відомого диригента, заслуженого працівника культури України, професора і директора Інституту музичного мистецтва Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка — Степана Дацюка природно поєднуються риси педагога-практика, вмілого, виваженого і вимогливого керівника та й чудового порадника і приятеля.
Родинне джерело Дацюків з давніх-давен било потужним струменем на Сокальській землі, а саме в селі Угринів, проте під час сумнозвісної для мільйонів українців операції «Вісла», цієї етнічної чистки, частина родини, як і чимало тисяч таких сімей, була переселена на початку 1946 року на Волинь.
Степан Дацюк народився 10 листопада 1946 року в селі Тристень Рожищенського району Волинської області в родині Якова Дацюка (1914–1998) та Євгенії Дацюк (з хати Труш, 1919-2000). На Волині довелося прожити від 1946 до 1953 року, а тоді родина переїхала до Кам’янки-Буської на Львівщині, а рідне село Угринів через вирівнювання кордонів у 1952 році знову перейшло до території тодішньої України, втім рідні домівки уже були втрачені назавжди. Слід зазначити, що батько Яків Дацюк закінчив дяківські курси у Перемиській духовній семінарії, мав чудовий голос, і тільки в Кам’янці-Буській розпочав дяківську справу, співав у хорі, залучаючи до духовного життя і дітей. На той час настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці був о. Володимир Ярема (Димитрій), який згодом став Патріархом Української Автокефальної Православної Церкви.
Після закінчення у 1964 році Кам’янка-Буської одинадцятирічки С. Дацюк вступив до Львівського музично-педагогічного училища ім. Філарета Колесси. Та вже через рік судилося перервати навчання через трирічну службу в армії у столичному гарнізоні в Москві. Повернувшись до Львова, С. Дацюк продовжив навчання у славному своїми традиціями училищі (1968–71), шліфуючи майстерність, здобуваючи фах дириґента у відомих педагогів Богдана Завойського і Євгена Федоренка (керівники хорових класів), Віктора Литвиненка у класі баяна, Бориса Кокотайла.
Від 1971 до 1975 року Степан Дацюк студіював музичне мистецтво і педагогіку у Дрогобицькому Храмі науки, який носить Франкове ім’я, у місті з давніми і глибокими хоровими традиціями. Тут судилося навчатись у відомих педагогів: клас диригування — у Ярослава Кулешка, вдосконалювати гру на баяні у Єрнеста Мантулєва, пройти вокальну школу Миколи Копніна. На музично-педагогічному факультеті існувало чимало творчих колективів — «Пролісок» (керівник Я. Кулешко), «Веселка» (керівник О. Яцків), факультетський хор (керівник З. Антонішак), славився своєю творчістю хор «Бескид» (керівник С. Стельмащук). Звичайно активним учасником усіх цих колективів був і закоханий у музичне мистецтво С. Дацюк. Пам’ятними стали творча атмосфера і співпраця у цих ансамблях із тодішніми студентами Іваном Поповичем (Народний артист України), Мар’яном Шуневичем (Заслужений артист України), Іваном Мацялком і Марією Шалайкевич (згодом солісти гурту «Соколи», Народні артисти України), Галиною Парасон, Лідією Гавриляк, Галиною Федьків, Лук’яною Михайловою, Ярославом Надуличним, Миколою Лопушанським (згодом хормейстер ансамблю ПРИКВО), Габріелою Брунцвік, Ігорем Кушплером (соліст Львівського Національного театру опери і балету ім. С. Крушельницької, народний артист України, професор, завідувач кафедри сольного співу Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка).
Одразу після закінчення музично-педагогічного факультету, Степан Дацюк як один з кращих студентів залишився працювати у стінах своєї Alma mater. Окрім викладання у класі дириґування, керівництва навчальними хорами музично-педагогічного факультету, чимало праці вкладав С. Дацюк як художній керівник і дириґент народної хорової капели Дрогобицького долотного заводу (18 років), а від 1980 року і до сьогодні очолює студентську народну хорову капелу «Gaudeamus».
Багатою і різнобічною є палітра гастрольних мандрівок колективу за ці понад тридцять років, коли батуту міцно і впевнено тримає у своїх руках маестро Степан Дацюк. Студентська хорова капела побувала у Києві, Львові, Івано-Франківську, Рівному, Мукачеві, Чорткові, а також за межами України у Ризі, Кулдизі (Латвія), Кошицях, Банській Бистриці (Словаччина), Метці, Бельфорі, Страсбурзі (Франція), Перемишлі, Білостоку, Жешові, Кельце, Гіжицько (Польща).
Праця дириґента вимагає, насамперед, його щирої любові до хорового мистецтва, а також фахової майстерності у досягненні грамотності, професійної філіґранності від своїх вихованців. Професор Степан Дацюк, як досвідчений дириґент і педагог, завжди прагне, щоб у його творчій робітні спів, як важливий засіб музичного і духовного виховання, сприяв розвитку музичних здібностей, вокальної культури, вихованню духовного світу молоді, формуванню особистості. Він самовіддано працює над виробленням вокально-хорових засобів виразності: диханням, манерою звукодобування, атакою звуку, артикуляцією і дикцією, розвитком ансамблевих навиків, хоровим ладом (вмінням інтонувати — горизонтальним і вертикальним), навиками багатоголосного співу. Така копітка праця не залишається поза увагою. Яскравим свідченням цьому є численні перемоги на різноманітних хорових конкурсах як в Україні, так і за кордоном.
За високу професійну майстерність дириґент став лауреатом ІV хорового конкурсу імені Миколи Леонтовича (Київ, 2002 р.) як хормейстер народного чоловічого хору «Боян Дрогобицький», а у 1999 році Степан Дацюк отримав нагороду як найкращий дириґент Міжнародного хорового конкурсу вищих навчальних закладів Європи «Академічна Банська Бистриця — 1999» (Словаччина) вже з капелою «Gaudeamus». Неодноразово також запрошувався як член журі таких мистецьких форумів: міжнародного хорового конкурсу «Академічна Банська Бистриця — 2001» та регіональних хорових змагань.
Нагороджений нагрудними знаками Міністерства освіти України «Відмінник освіти України» (1998), «Василь Сухомлинський» (2006), почесною грамотою МОН України (2000), дипломом комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (2006), почесною відзнакою НУ ім. М. П. Драгоманова Золота медаль «Михайло Петрович Драгоманов 1841–1895 рр.» (2010).
Репертуар студентського колективу під орудою С. Дацюка складають духовні твори, Літургії, а також світські композиції західноєвропейських класиків та українських авторів. У творчому доробку також фонозаписи на обласному радіо і телебаченні, вихід у світ трьох компакт-дисків та аудіокасети з репертуару хору «Gaudeamus».
Педагогічна нива — улюблена царина діяльності Степана Дацюка. З класу дириґування педагога-дириґента вийшло чимало відомих сьогодні керівників хорових колективів, співаків, серед яких ювіляр із замилуванням згадує Сергія Магеру (народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка), Ігоря Михайліва (керівних хору ім. М. Вербицького, Стрий), Степана Целюха (керівник хору «Каменяр», Стрий), Дмитра Кацала (директор капели «Дударик», Львів), Тетяну Гасюк (керівник дитячого хору «Кобзарик», Самбір), Анатолія Ороновського (керівник хору Тернопільського національного університету ім. В. Гнатюка), Миколу Ковальчука (керівник хору «Світилен»), Ольгу Луцик (співачка капели «Трембіта», Львів), Ярослава Біличка і Магдалину Пасечну (співаків камерного хору «Київ»).
Коло наукових зацікавлень Степана Дацюка сягає проблем музичного виховання загалом та розвитку хорового мистецтва зокрема, розкриттю окремих сторінок творчості українських композиторів М. Вербицького, В. Барвінського, А. Гнатишина, А. Кушніренка, які знаходять своє втілення у численних наукових статтях, виступах у різноманітних конференціях. Вагому ділянку наукової праці складають навчальні посібники, а саме нотні збірники, упорядковані С. Дацюком: «Співає „Gaudeamus«» (Дрогобич: Посвіт, 2001), «Хорові твори на тексти Івана Франка» (Дрогобич: Посвіт, 2005), «Андрій Гнатишин. Хорові твори» (Дрогобич: Посвіт, 2010), «Хорові твори зарубіжних композиторів із репертуару народної хорової капели „Gaudeamus«» (Дрогобич: Посвіт, 2016).
Уся діяльність Степана Дацюка — дириґента, педагога, адміністратора, громадського діяча несе в собі ознаки його духовно багатої особистості. Він уболіває за розвиток українського музичного мистецтва й хорового зокрема, удосконалення освітнього процесу, живе справами Інституту музичного мистецтва й Франкового університету у Дрогобичі, намагаючись вповні дотримуватись національних традицій. Адже у нинішньому глобалізаційному світі важко зберегти духовні цінності, примножені упродовж багатьох століть, втім професор С. Дацюк стоїть в обороні народних надбань, передаючи їх молодим поколінням.