Професор математики і творець термінології — Микола Чайківський
Ляйбніц
Рене Декарт
Ліна Костенко
Нам приємно, що наша передача1 знаходить відлуння у слухачів.
Ми щиро дякуємо за листи, зокрема доктору хімічних наук Ярославу Бальону, Ганні Олександрівні Мерві з міста Городок на Хмельниччині, Іванові Лещенкові, Миколі Олександровичу Саєнкові з Кривого Рогу, який поділився своїми роздумами про світ. Цікавого листа разом зі своєю статтею «Сини небесні» надіслав член Спілки офіцерів України Олександр Могиль з Бердичева. «Наша українська земля щедра, подарувала людству цілу плеяду великих людей, вчених, винахідників, просвітителів, літераторів, державних діячів та митців, — розмірковує дописувач. — Та за ґратами фальсифікації відбувала ув’язнення наша минувшина. А скільки гідних співвітчизників залишилося на узбіччі слави, не були належно поціновані, а то й спаплюжені, заборонені і несправедливо забуті. Тут простежується стара закономірність: чим сильнішою була особистість, тим жорстокіше розправлялася з нею система, яка прагнула всіх зробити однаковими». Пан Олександр називає цілу низку славетних імен науки, а серед них і видатного математика Миколу Чайківського. Саме про нього ми і розповімо сьогодні в передачі.
Цього вченого ми вже згадували в передачі, присвяченій видатному математикові Михайлові Кравчуку. Коли заарештували Михайла Кравчука у 1937 році, то одним із пунктів звинувачення була інкримінація йому «листування з польськими запроданцями.,.», д тими «польськими запроданцями» були Мирон Зарицький — один із фундаторів української математики в Західній Україні, а другим — Микола Чайківський, якому Кравчук допоміг перебратися через кордон на Радянську Україну та ще улаштував заступником директора Інституту математики. Цікаво зазначити, що Микола Чайківський був особисто знайомий із великими українськими вченими Іваном Пулюєм та Іваном Горбачевським. У 1968 році саме Микола Чайківський виступив на науковій конференції у Львівському університеті з доповіддю про науковий доробок та громадську діяльність визначного українського фізика.
А чи не найкращою публікацією про Івана Пулюя була ґрунтовна стаття Миколи Чайківського, яку він надрукував у 1908 році на пропозицію редакції книги «Альманах Віденський», що вийшла на відзначення 40-річчя товариства «Січ».
Ось лише одна цитата зі вступу до цієї розвідки: «В хвилі, коли дотичні чинники відмовляють Українцям права до університету, мотивуючи се браком відповідних наукових сил, буде — здається — не від річи подати тутки біографію одного з найвизначнійших наших учених, професора німецької техніки у Празі, д-ра Івана Пулюя, про якого наукову діяльність висказуються з великим признанием усі заграничні учені. Його апарати поміщають світові музеї, а його наукові твори перекладають ся на французьку і англійську мову. Крім того — є др. Пулюй судовим знатоком для електротехніки і дорадником багатьох фабричних фірм, які не можуть часто-густо обійтися без його рад». «Біографія д-ра Пулюя важна для нас ще з того боку, що вона кине деяке світло на його відносини до Куліша та подасть нам кілька деталів, які відносяться до історії видання Святого Письма на українській мові».
Як дивовижно переплітає історія деколи людські долі! Чайківський дбав про повернення в Україну імені Пулюя. Сьогодні ж такого самого повернення із забуття потребує і його добре ім’я…
***
Микола Андрійович Чайківський народився 2 січня 1887 року в Бережанах — тепер районний центр Тернопільської області. Батько — Андрій Чайківський (так пишуть в сьогоднішніх літературних джерелах, хоча у цитованій нами статті про Пулюя за 1908 рік його прізвище — Чайківський) — за фахом адвокат. Він був відомим письменником, що вславився повістями з часів козаччини: «Козацька помста», «Полковник Михайло Кричевський», «Олексій Корнієнко», романом «Сагайдачний». Знали його як організатора товариств «Просвіти», «Січі», «Відродження» у містах Західної України. Мати Миколи, Наталія Гладилович, вчителювала.
Микола виховувався в патріотичній родині, де в пошані була література та музика. Батьки грали на гітарі, кохалися в народній пісні, брали участь у хоровому товаристві «Бережанський Боян», де працювали композитори Остап Нижанківський, Денис Січинський. Своє захоплення батьки передали усім сімом дітям. Пізніше Микола Чайківський згадував: «Я змалечку жив серед книг. Вони стали для мене святістю. У батька була велика бібліотека, майже вся українська література, правда, її тоді ще не було занадто багато. Крім цього, було у нас чимало польських, німецьких та російських книг».
Навчався Чайківський у Бережанській початковій школі, а потім в гімназії, яку закінчив з відзнакою. Великий вплив на розвиток математичних здібностей майбутнього вченого мав учитель математики Цвойдзінський, вихованець Берлінського університету. В гімназії його вчителями були видатний український письменник Богдан Лепкий та відомий мовознавець, фонетист і діалектолог Іван Зілинський, які згодом стали професорами Краківського та Празького університетів. Вже в гімназії Микола Чайківський брав участь у таємному гуртку, де учні вивчали українську історію й літературу.
З усіх захоплень, які були у серці юнака цього періоду, найбільше полонила його все ж таки математика. Отож, після закінчення гімназії Микола Чайківський вивчає математику в Празькій Німецькій вищій технічній школі, а згодом в університеті на філософському факультеті у Відні. Останній рік навчання він провів у Львівському університеті. У Відні він слухав блискучі лекції з математики професора Мертенса, під керівництвом якого написав дисертацію з вищої алгебри. У Відні вів активну діяльність в українському студентському товаристві «Січ», був його головою певний час. 1911 року успішно захищає у Відні дисертацію і отримує ступінь доктора філософії, а через рік складає іспит на звання вчителя математики і фізики середньої школи.
В 1912 році Микола одружився з Наталією Тунівною. Отримавши від австрійського міністерства освіти стипендію для наукового відрядження, Чайківські виїздять на рік до Берліна.
Після повернення він викладає математику в середніх школах Галичини — Львів, Тернопіль, Рава-Руська, очолює приватні гімназії в Яворові та Рогатині.
На запрошення гетьманського уряду України з січня 1919 року молодий математик викладає в новоствореному Кам’янець-Подільському університеті вищу математику. «Я можу з великою гордістю сказати — згадував Микола Чайківський пізніше про цей період діяльності, — що був другим, хто викладав вищу математику українською мовою; першим був Михайло Пилипович Кравчук у Києві…» Цікаво згадати, що згодом він бере участь у дворічній мандрівці по Європі з хором Олександра Кошиця, визначного диригента, композитора й етнографа. Повернувшись з Європи, у 1922-24 роках викладає вищу математику у Львівському таємному університеті і друкує низку наукових праць у «Збірнику математично-природописно-лікарської секції НТШ». Саме в цей період в усій своїй складності постає питання про необхідність розробки української математичної термінології. 26 травня 1923 року вчений виступає на II загальному з’їзді українських інженерів і техніків у Львові з рефератом «Завдання української наукової і технічної термінології».
Основні положення цієї праці актуальні ще й сьогодні. Процитуємо деякі думки Миколи Чайківського. «Говорити широко про вагу і потребу української наукової термінології річ цілком зайва. Легко прийти до переконання, що добра й одноцільна наукова термінологія необхідна для існування національної культури так само, як одноцільна літературна мова та одноцільний правопис». І ще: «Не раз доводиться нам чути, що справу термінології з обсягу стислих та прикладних наук треба вирішити принципово. Одні кажуть, що всі наукові терміни треба вживати так, як вони прийнялися в інших європейських мовах; зате другі раді б конче кожне слово за всяку ціну перекласти на українське.
Поборюючи інтернаціоналізаторів наукової мови, ми далекі від того, щоб підписатися під другою крайністю: перекладанням кожного терміну, без виїмку, на українське. Ця вимога при ближчій застанові покажеться теж неможливою… До того багато чужих слів здобуло собі в іншій мові право громадянства, й ми зовсім не маємо потреби їх викидати…»
Або: «Термінологія ніколи не може бути твором одної людини; вона мусить вийти як вислід спільної праці всіх фахівців, що потребують цієї термінології, разом із знавцями живої мови, які помагають їм узгіднювати термінологію з рештою живої мови. Повинно повстати на всіх землях України разом з еміграцією велике термінологічне об’єднання, метою якого було б зібрати народні термінологічні матеріали й доповнювати їх новими…».
«… Якби ми наважилися створити на власну руку нашу власну західно-українську наукову мову, то тим тільки спричинились би до дальшого роз’єднання великої нації; замість усіма силами йти до її зближення та остаточного злиття в одну цілість». Ось такі думки, наче говорені сьогодні.
Але працювати в умовах панської Польщі було надзвичайно тяжко. І Микола Чайківський мріє про переїзд на Велику Україну. Його підтримує в цьому Михайло Кравчук. І ось 1929 року вчений відгукується на пропозицію української громади переїхати на вакантну посаду професора математики в Інститут народної освіти в Одесу.
За спогадами дочки Катерини Чайківської: «Батько багато працював в Інституті (так називався тоді університет), працюючи над підручниками, термінологією, математичною бібліографією, брав активну участь в організації нового фізико-хімічно-математичного інституту, що готував викладачів вузів. У листі до Володимира Левицького 1932 року Чайківський писав: «…Роботи в мене, як і в усіх нас, більше, ніж треба. Та нічого не поробиш: такий час, що треба зробити всю цю роботу, якої він вимагає… На спілку з Кравчуком складаємо підручник вищої алгебри. Накінець з колективом авторів складаємо велику «Робітню книжку з математики для Інституту соцвиху» (тобто соціалістичного виховання — авт.)… Я ніколи не нарікаю, що знайшов у собі стільки відваги й енергії, щоб переїхати сюди».
А батькові своєму він писав: «Тату мій любий, рідні мої. Я знаю, як вам важко… Жадання працювати для свого народу може змусити чоловіка на неймовірний крок. Там, дома, я не мав можливості працювати для народу. Її у мене відняли. Хто? Ви самі ліпше знаєте того, «хто»…»
«Тепер мій дім тут, у сонячній Одесі, у державному університеті, де вільно звучить наша мова, де студенти і професори — свояки мені і брати. Ех, тату, який жаль, що тут, на Великій Україні, немає Вас, який жаль, що Збруч перерізав надвоє наше серце і нашу культуру».
Однак ця активна, багатогранна праця в 1933 році раптово обривається арештом та засудженням до 10 років ув’язнення за сфабрикованою справою Української військової організації Скрипника.
Катерина Чайківська у своїх спогадах про батька пише: «Пам’ятаю той сонячний березневий день у 1933 році, коли батько пішов на роботу в інститут і не повернувся додому. А вночі прийшли до нас (це була їхня манера) з обшуком. Перевернули все догори дном, переглянули всі книжки, нічого не знайшли і пішли собі геть… Через деякий час арештували маму. Мене кілька разів викликали на допити в НКВС.., як вияснилося пізніше, викликали для того, щоб показати батькові написані моєю рукою зізнання, аби він подумав, що я теж там і щоб, таким чином, впливати на нього. Маму випустили через чотири місяці, але зажадали, щоб ми виїхали з Одеси. Все це тяглося деякий час, ми не знали, куди нам їхати, поки не призначилося місце, де відбуватиме кару батько.»
Результат арешту — Біломорсько-Балтійський канал, табори в Архангельській області аж до звільнення в 1943 році. Війна розкидала сім’ю і тільки щасливий випадок допоміг родині зібратися разом.
У спогадах дочки Катерини читаємо, що «батько не дуже любив згадувати про своє перебування «там». Але все ж таки дещо оповідав, хоча б оте, що його «табірка» почалася з чищення нужників (не повертається язик назвати оті приміщення туалетами). Як же, це було дуже цікаво: професор, доктор філософських наук — хай чистить відхожі місця. Хай знає, як «справедливо» пролетаріат розплачується зі своїми «ворогами».
Після поневірянь і пошуків роботи опиняється Микола Чайківський спершу в Семипалатинському педагогічному інституті, а затим в Уральському. В 1945 році йому присвоїли звання доцента.
Але роки «виправно-трудових таборів» залишили в житті вченого тяжкі наслідки: «Я побачив, що за ці 10 років наука так сильно пішла вперед, що мені її вже не наздогнати… Мені залишилося займатися лише моєю «симпатією» з минулих років — класичною алгеброю, елементарною математикою…». За його словами, ще на засланні алгебра була для нього засобом проти божевілля.
Повернувшись в 1954 році на Україну, мріяв про педагогічну працю, але через своє «минуле» не зміг пройти відповідного конкурсу ні в Києві, ні в Херсоні, Миколаєві, Ужгороді, ні в інших містах. І лише 1956 року пройшов за конкурсом на посаду доцента Львівського педагогічного інституту. Тоді ж Чайківському повідомили: «Ваша справа припинена і Ви реабілітовані постановою військового трибуналу 13 листопада 1956 року. Справа, за якою Ви були засуджені в 1933 році, припинена за необґрунтованістю звинувачень». Ось так.
Микола Чайківський — один з небагатьох, кому доля все-таки дарувала життя, і він зміг ще працювати за улюбленим фахом. З 1961 року він — професор Львівського університету, а вчене звання професора було присвоєне йому 1962 року.
Наукові досягнення Миколи Чайківського стосуються, головним чином, алгебри і теорії чисел. Значну частину його друкованих праць складають підручники для гімназій та методичні посібники. Його книга «Квадратні рівняння», що була надрукована 1959 року і якій він віддав багато років натхненної праці, користувалася великою популярністю серед вчителів і перевидавалась кілька разів.
А виданий у співавторстві «Російсько-український математичний словник» на 12.000 термінів актуальний і сьогодні. Вчений написав понад 50 наукових статей до Української Радянської Енциклопедії.
Микола Чайківський був високоерудованою людиною, надзвичайно працьовитим вченим, педагогом з великої літери. «Займався і продовжую займатися також цікавою для мене темою, як естетика в математиці, яка дає мені надзвичайно велику насолоду та захоплює до живого» — писав Чайківський в одному з листів. А перед цим він опублікував статтю: «Краса в математиці». У багатьох популярних статтях вчений намагався розкрити «красу математичної науки і романтику наукового пошуку».
Успіх його лекцій можна уявити бодай з такого листа із Запоріжжя (автор — Чабаненко): «…мене завжди дивувала висока інтелігентність львів’ян, радувала їхня непереможна любов до рідної мови і культури. Як це радісно знати, що професор математики говорить рідною мовою і знає нашу літературу! На нашій Наддніпрянщині — це справжнє диво…
…Як би хотілося, щоб мої ровесники частіше слухали отаких професорів, як Ви, щоб вони частіше пригадували, хто вони, і якого роду, і для чого живуть на світі».
Судилося цьому чоловікові залишити добрий слід у серцях людей, з якими спілкувався, студентів, вчителів і колег. Гадаю, що він був щасливий, і підтвердженням цього був його 80-річний ювілей у 1967 році. Виступаючи на ювілеї, вчений сказав: «Мої батьки прищепили мені таку «бацилу», яка не давала мені спокою і гнала до громадської роботи,.. від молодих років заставляла мене робити щось не для себе, а для всіх…». І справді, працював він і жив для всіх.
Відійшов із життя Микола Чайківський 7 жовтня 1970 року і поховано його на Личаківському цвинтарі у Львові.
Нині наукова спадщина Миколи Чайківського ще не досліджена. Наукові праці, публіцистичні розвідки, лекції з історії математики та шкільництва, — все це чекає наукового осмислення. І певно, що в цьому можуть допомогти люди, які знали вченого особисто.
Будемо сподіватися, що знайдуться такі дослідники наукового доробку вченого і напишуть книгу про Миколу Чайківського. Дай Боже, щоб так сталося.
Література:
- Пташник Б. Й. Життя для народу. — У кн.: Аксіоми для нащадків. / Упорядник О. Романчук. — Львів: Меморіал. — 1992. — 544 с.
- Маланюк М. Сподвижницька діяльність Миколи Чайківського. // Вісник Фонду Смакули. — 1997. — № 12. — С. 7-9.
- Передача прозвучала в ефірі 6 серпня 2000 року. [↩]
