Легенда про «Легенду»
Усе, про що далі йтиметься, скидається на справжню легенду. Дана історія розпочалася 40 років тому у провінційному місті Дрогобич. Тоді у далекому 1970 році тут було утворено камерний хор, до складу якого увійшли студенти та викладачі мистецьких учбових закладів міста. Збігали роки, а хор розвивався, набирав обороти, перемагав у конкурсах та фестивалях. Пройшло чотири десятки років, і коли поглянути на результат, виявилось — Дрогобич став колискою хорового мистецтва України. Провідні хори нашої держави, незалежно від географічного розташування мають за честь мати у своїх складах хористів, які пройшли дрогобицьку хорову школу. Фантастика — чи не так? А ось і ні. Як свідчить «мистецька археологія», такий факт справді має місце в історії Дрогобицького краю, але який чомусь для широкого загалу є і досі недоступний. Отож 9 квітня нам довелось провести справжні археологічні розкопки мистецьких скарбів Дрогобиччини.
Про те, що у Дрогобицькому народному домі щось буде відбуватись, довідався випадково, і то завдячуючи викладачу Дрогобицького музичного училища ім. В. Барвінського — Любомиру Кульчицькому, який зателефонував і запросив на концерт муніципального камерного хору «Легенда». Прибувши на місце проведення концерту на нас очікувало безліч приємних сюрпризів та несподіванок. Виявилось — концерт святковий та ювілейний, на який прибуло багато гостей з усіх усюд. Відповідно програма була по святковому насичена. У виконанні хористів прозвучали як духовні твори, так і обробки народних пісень. Окремо варто відзначити експерименти на латиноамериканське тематику з елементами джазу та використання ударних інструментів і перкусії. Щодо рівня виконання, учасники хору постаралися на славу: чудове інтонування, витримана логічна динаміка робила знайомі твори неповторними, переносячи слухача у новий ні з чим незрівняний світ фантазії і легенд. Для прикладу твір «Алилуя» Є. Станковича. Здавалося б традиційна і надзвичайно проста (у плані виконання) частина Літургії. Але скільки музичних речень різного змісту можна виконати на основі єдиної фрази. Цей твір у виконанні Легенди не просто виконувався, він ожив прокладаючи шлях до серця кожного слухача в залі. І так було з кожним наступним твором. Думаю, диригенти Ігор Циклінський та Олег Цигилик мають бути задоволеними своїми підопічними.
Оскільки писати про те, що варто послухати — вкрай складно, тому попередній абзац свідомо залишу на осуд професіоналів, а далі про все, що відбувалося на сцені та поза сценою. У цей день «Легенда» виступала у двох складах: хористи основного складу та зведений хор з колишніх вихованців під кодовою назвою «Легенда–40». Знову ж таки, як стало відомо, з цього колективу вийшло багато надзвичайно талановитих та обдарованих хормейстерів та митців, серед яких Брати Володимир та Юрій Курач — керівники хорової капели ім. М. Ревуцького (м. Київ), Микола Гобдич — керівник муніципального камерного хору «Київ», Лілія Кобільник, та багато інших знаменитостей. Зазначу лише, що хоровий колектив Миколи Гобдича сьогодні неофіційно вважається еталоном камерного співу в Україні. А це ще раз засвідчує правдивість легенди, викладеної на початку публікації. Одразу після завершення концерту зв’язуюсь телефоном зі студентом Київської консерваторії і учасником Хорової капели Ревуцького — Русланом Стециком, який розповів, що справді навіть у столиці про Легенду знають і поважають, а диригента Ігоря Циклінського вважають одним із кращих хорових майстрів не лише України, але й мабуть східної Європи. І не дивно, адже за 40 років свого існування «Легенда» відвідала безліч фестивалів та конкурсів як в Україні так і за її межами. Легенду слухали в Німеччині, Франції, Польщі, Австрії, Бельгії, Словаччині. Надзвичайно плідним для Легенди став 2003 рік, у якому хористи здобули гран-прі на всеукраїнському конкурсі ім. Д. Січинського, і окрім цього колектив здобув статус муніципального. Сьогодні у активі колективу безліч нагород та перемог, а також записано три компакт-диски і випущено три репертуарних збірники хору. Велика заслуга у цьому диригента, заслуженого діяча мистецтв України — Ігоря Циклінського, та його попередника Олега Цигилика.
Та ще на мить повернемось до глядацької зали. Концерт завершився і на сцені з’являються ті, у кого є що сказати та побажати хористам. Серед них міський голова Микола Гук, гості та колеги зі Стрия (представники муніципального хору «Каменяр»), з Івано-Франківська (представники хору «Галицький Передзвін»), зі Львова (представники Галицького камерного хору), з Києва (брати Курач — керівники київської хорової капели ім. Л. Ревуцького) та багато інших. Серед глядачів також перебувало багато музикантів та просто поціновувачів хорового співу. Уже після концерту у натовпі помічаю учасників рок-гурту «X-projekt». Запитую у лідера гурту Віталія Гудзія, які враження від концерту. «Побачене і почуте справді вражає. Окремо хотів би відзначити виконання твору Л. Дичко „Святий Боже“ та з латиноамериканського блоку твір A. Piaccolla „La Muerte del Angel“, які особливо запам’ятались. Мені взагалі подобається коли музиканти експериментують, тож у цьому концерті я почув багато цікавого та корисного», — зазначив Віталій.
Як бачимо легенда про «Легенду» виявилась вже історичною дійсністю. Дивує лише той факт, що на таку історичну подію в масштабах України зал виявився заповненим на половину. Невже така подія є поза форматом і не варта уваги загалу? На справді ж хор «Легенда» своєю майстерністю доводить протилежне. Тому на наступних 40 років до усього сказаного у цей день хотілося б побажати хористам повних залів на батьківщині, широкої аудиторії через ефіри провідних телекомпаній України, і залишатися не реальною легендою, а легендарною реальністю, в мистецтві України і світу…
Джерело: Трускавецький вісник
