Святитель Мартин сповідник, єпископ Римський
Батько Мартина — Фабрикій — проживав у італійському місті Тоді в області Тоскана. Там і народився майбутній Папа Римський. З юних літ він відрізнявся від ровесників побожним життям і великою любов’ю до науки. Тому рано покинув рідне місто та заради посвяти на службу Божу пішов до Риму і там був висвячений на диякона. Його здібності помітив тодішній Папа Римський Теодор І (642-649). Він послав Мартина в Константинополь контролювати усунення з престолу патріарха Пирра (639-642). Для молодого священнослужителя це було непросте завдання.
На той час Рим перебував під владою Візантійської імперії, а Константинополь був охоплений єрессю монофелітів, які визнавали, що Ісус Христос мав божественну й людську природу, але заперечували, що Він мав дві волі. Монофеліти вважали, що в Ньому є лише одна воля — божественна. Невдовзі Теодор помер і на його місце було обрано Мартина. Це сталося 649 р. Мартин у присутності 105 єпископів був спочатку висвячений на єпископа, а потім уведений на папський престол. Але це було зроблено без згоди імператора і без підписання папою імператорського декрету «Типосу», у якому містилося схвалення монофелітської єресі. Візантійський імператор Констант II негайно відправив до Риму урядовця Олімпа, щоб заставити Мартина підписати декрет і погодитися з монофелітами. Коли ж цього зробити не вдалося, один із слуг отримав завдання вбити папу, але в останню хвилину він осліп.
У Візантії на престолі тоді був патріарх Павло II (642-653), прихильник єресі. Святий Мартин почав переконувати його відмовитися від монофелітства, але на своєму стояли імператори. Констант ІІ знову підіслав у Рим воїнів, щоб викрасти папу Мартина, і це їм вдалося. Хворого Мартина було спроваджено на безлюдний острів Наксій в Егейському морі. Там він пробув рік. У 654 р. святого було переведено до константинопольської в’язниці на три місяці. В одному з листів він так написав про свій стан: «Сьогодні минуло 57 днів з того часу, як мені дозволили вмитися. Я ослаблений і простуджений. Моє тіло зламане… Я надіюсь, що Бог, Який знає все, коли забере мене із цього світу, приведе моїх переслідувачів до каяття».
Невдовзі Папа Римський Мартин І був підданий жорстокому суду, але не релігійному, а політичному. Його засудили до страти. Проте судовий вирок було замінено на довічне заслання в Херсонес, до Криму. Про це в імператора випросив помираючий патріарх Павло II, гірко промовивши: «Усе те збільшить мою кару».
У Криму на той час був справжній голод, про що папа писав в Рим: «Тут мені говорять про хліб, але його не бачать. Якщо не пришлють нам якоїсь допомоги з Італії, то неможливо буде вижити».
Із листів ми бачимо, що його особливо вражала байдужість тих, хто його раніше знав, а тепер забув. Стан папи погіршувався ще й незнанням грецької мови. Змучений хворобами, нестатками й злиднями, святий Мартин помер 14 квітня 655 р. і був похований в церкві Пресвятої Богородиці. Пізніше його святі мощі перевезли в Рим, у церкву Сан Мартіно. Так, через п’ять з половиною століть, Херсонес Таврійський удруге був освячений смертю святого єпископа Римського. У 680 р. на Шостому вселенському соборі в Константинополі монофелітство було засуджене. День пам’яті єпископа Римського Мартина відзначається 27 квітня (14 квітня за ст. ст.).
