Святі рівноапостольні Кирило і Мефодій
У IX ст. жили святі рівноапостольні Кирило (Костянтин) і Мефодій. Обидва вони також певною мірою пов’язані з Україною.
Просвітителі слов’ян, святі брати Кирило і Мефодій уподібнилися до святих апостолів і їхніх трудів у благовісті віри Христової. Подвижницька праця просвітителів стала об’єктом дослідження багатьох істориків, особливо слов’янських країн. Святі були несправедливо забуті тоді, коли балканські країни потрапили під владу створеної на руїнах Візантії Османської імперії. Пам’ять про них відроджувалась і до їхнього заступництва зверталися, коли в цих країнах виникав національно-визвольний рух за незалежність.
Святі рівноапостольні Кирило і Мефодій були синами одного знатного воєводи, слов’янина-болгарина, який жив у Солуні (Македонія). Мефодій у зрілому віці вступив на військову службу і став правителем однієї із слов’янських областей. Після 10 років служби «пустельнолюбний» Мефодій пішов на гору Олімп до Вифанії і, прийнявши там чернецтво, віддав себе богомислію, читаючи священні книги та постійно перебуваючи в молитві. Його молодший брат Костянтин ще в юності мав блискучі успіхи в науці. Він виховувався з майбутнім візантійським імператором Михаїлом. Після закінчення навчання Костянтин пішов в один із монастирів, який був розташований на березі Чорного моря. Проте його силою повернули до столиці імперії Константинополя. Невдовзі він прийняв священицький сан і був призначений бібліотекарем при храмі Св. Софії та вчителем філософії в головній Царгородській школі. Всебічна богословська освіченість Костянтина допомогла йому перемогти в диспуті з Ананією-іконоборцем. Імператор і патріарх послали «золото словесного» ритора разом з Георгієм Асинкритом у місійну проповідь до мусульманських земель на прохання еміра Мелітенського.
Після повернення Костянтин жив у Царгороді, а потім поїхав до свого брата Мефодія і розділив із ним подвиг чернецтва.
У 858 р. хозари, які жили на берегах Дону, Волги й Азовського моря, звернулися до імператора Михаїла з проханням прислати їм наставників, які прилучили їх до християнської віри. Жереб знову випав на Костянтина. Тепер він вирушив у місіонерську подорож разом із братом Мефодієм. Припливши на кораблі до Херсонеса, вони зупинилися в місті, де проповідував святий апостол Андрій Первозванний. Святі брати знайшли в морі мощі святого Климента, Папи Римського, який постраждав за віру Христову ще у І ст. Ця святиня спочила в місцевому храмі.
У хозар брати проповідували ревно, але недовго. Повернувшись до Константинополя, молодший брат зайнявся богослов’ям, а Мефодій отримав ігуменство в Поліхронієвому монастирі. Через деякий час вони знову стали збиратися в дорогу — тепер уже на прохання слов’янських князів-правителів.
Святі брати, прибувши до Моравії, стали займатися перекладом богослужбових книг із грецької на слов’янську мову. Для цього вони впорядкували слов’янську абетку, яка стала називатися кирилицею. їхня проповідь мала блискучий успіх. Протягом декількох років світлом євангельського вчення були просвітлені Моравія, Болгарія і Панонія. Тут уперше їхня християнська проповідь протистояла проповіді німецьких єпископів, які представляли інтереси Папи Римського. Маючи неабияку владу та свої інтереси на землях Священної Римської імперії, папа Микола І викликав 867 р. братів до Риму. Слід зауважити, що в середині IX ст. ще не було розділення єдиної христової церкви таким явним, але все ж таки перші розходження в догматах і в ученні між Сходом і Заходом уже були. Папа Римський зустрів нібито люб’язно просвітителів, які принесли йому в дар частинку мощей мученика Климента і перекладені богослужбові книги слов’янською мовою, серед яких було й Євангеліє. Папа урочисто поклав їх на престол у храмі Св. Марії і навіть наказав відправити за ними службу.
14 лютого 869 р. в Римі в 42-річному віці Костянтин помер, прийнявши перед смертю схиму з іменем Кирило. Перед кончиною він наказав братові: «Ми з тобою, як два воли, вели одну борозну, я занеміг, але ти не подумай залишати труди учительства й знову піти на Святу гору».
Після смерті Кирила святий Мефодій, будучи оправданий новим папою Андріаном, був висвячений на єпископа Моравії та Панонії. Саме такого архіпастиря хотіли бачити на своїх землях місцеві князі, який би дбав про доручену йому паству й відправляв богослужіння рідною мовою — слов’янською. Заздрощам німецьких єпископів не було меж. Вони й надалі стверджували, що є три священних мови — єврейська, грецька та латинська. Потім такі твердження назвуть єрессю триязичія, а питання відправи богослужінь рідними національними мовами до нині є актуальним навіть у православній Україні.
За наклепами латинських священиків за розпорядженням німецького імператора й постановою Зальцбурзького архієпископа із собором просвітителя слов’ян святого Мефодія заслали в Швабію, де він пробув у в’язниці три роки, терплячи знущання, голод і холод. Папа Іоанн VIII наполіг на тому, щоб звільнити святого з-під суворого арешту. Незабаром римський первосвященик возвів просвітителя слов’ян у архієпископа із званням папського легата, але згодом святого Мефодія знову піддали суду за те, що він не сповідував «сходження Духа Святого і від Сина» і нібито не визнавав своєї ієрархічної залежності від папи. Глава римської церкви знову заборонив йому відправляти богослужіння слов’янською мовою. У 879 р. він викликав Мефодія до Риму, де його виправдали, і вручив булу про дозвіл на слов’янське богослужіння.
Незадовго до свого упокоєння святий Мефодій відвідав Константинополь на запрошення імператора Василія. Він помер 6 квітня 885 р. у похилому віці. Відспівування здійснювали латинською, грецькою та слов’янською мовами. Його останки зберігаються в соборній церкві у Вел і граді.
Святий рівноапостольний Мефодій залишив велику кількість учнів, які продовжували просвітительську справу.
Вітчизняні церковні історики стверджують, що до Великої моравсько-мефодієвської єпархії входили і північні землі сучасної України, зокрема Волинь. Знайдені сліди християнства у м. Володимирі-Волинському в урочищі Стара Катедра свідчать про вплив Великої Моравської єпархії і місії учнів святого Мефодія. Історики наводять ці докази в ракурсі ще одного із трьох шляхів поширення християнства на землю Руси-України, який називають північним.
На честь тисячоліття просвітлення слов’ян святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм Святійший синод у 1863 р. встановив кожного року 24 травня (11 травня за ст. ст.) вшановувати пам’ять братів.
24 травня 2003 р. за рішенням святійшого патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета та за ініціативою ректорату, професорсько-викладацького складу та студентства Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова цей день проголошено «Днем українського студентства». Українська Православна Церква Київського патріархату встановила особливі нагороди: орден і медаль святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, які вручаються науковій інтелігенції за особливі заслуги в освітній сфері. У багатьох слов’янських країнах, а серед них і в Болгарії цей день є днем писемності та культури і великим національним святом.
Свята православна церква називає святих рівноапостольних Кирила і Мефодія «священною двоїцею, просвітителями нашими, які виточили нам джерело Богопізнання». Праця святих братів — це ще один доказ того, що всі народи повинні сповідувати віру в Господа Ісуса Христа рідною мовою, і мова кожного народу є священна й угодна Богові.
