«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
Дитяча сторінкаТаємниця твоєї душі: Вибрані християнські оповідання й притчі для сім’ї та школи

Терпіння і праця

Чудесне зіллячко

Одного разу шляхом у місто йшли дівчатка — Ганнуся і Марійка. Кожна несла кошик з ягодами.

Ганнуся все зітхала та охала, а Марійка все жартувала та сміялася. Ось Ганнуся і каже Марійці:

— Як ти можеш сміятися? Невже тобі легко? Адже твій кошик навіть важчий за мій і сили в тебе небагато.

Це так, — відповіла Марійка, — але в моєму кошику є чудесне зіллячко; якщо його покласти у кошик, — і ноші відчувати не будеш.

— Яке ще зіллячко? — вигукнула здивована Ганнуся. — Дай його мені.

Марійка засміялася і сказала:

— Дати його тобі я не можу, та якщо хочеш, то скажу, як воно називається. Зілля це — терпіння.

Як Марійка стала великою

Маленька Марійка дуже хотіла вирости. Дуже. А як це зробити, вона не знала.

Усе перепробувала. І в маминих туфлях ходила. 1 в бабусиному пальті сиділа. І зачіску, як у тьоті Каті, робила. І намисто приміряла. І годинник на руку одягала. Нічого не виходило. Тільки сміялися з неї та жартували.

Якось Марійка надумала підлогу підмести. І підмела. Та так гарно підмела, що навіть мама здивувалася:

— Марійко! Та невже ти в нас великою стаєш?

А коли Марійка чисто-пречисто вимила посуд та сухо-насухо витерла його, тоді не тільки мама, а й батько здивувався. Здивувався і при всіх за столом сказав:

— Ми й не помітили, як у нас Марія виросла. Не тільки підлогу підмітає, а й посуд миє.

Тепер усі маленьку Марійку великою називають. І вона дорослою почувається, хоч і ходить у своїх крихітних туфельках і коротенькому платтячку. Без зачіски. Без намиста. Без годинника.

Не вони, очевидно, маленьких великими роблять.

По волосинці

Теплого весняного дня бабуся Марія повела свого внука Петрика до лісу.

Першокласник Петрик був ледаченьким хлопчиком. Бабуся дала йому нести вузлик з їжею й водою, але Петрикові вузлик здавався дуже важким. Бабуся понесла їжу сама, а Петрикові дала тільки пляшку з водою.

Прийшовши до лісу, бабуся з онуком сіли відпочити. Вони побачили, як до куща прилетіла маленька пташка. У дзьобику вона принесла волосинку. Петрик тихенько підвівся й глянув на кущ. Він побачив велике волосяне гніздо.

Пташка швидко летіла до гнізда, щоразу приносячм по волосинці.

Петрик від подиву й хвилювання стояв, широко розплющивши очі.

— Бабусю, — пошепки запитав він, — невже вона по волосинці носила й збудувала таке велике гніздо?

— Так, по волосинці, — відповіла бабуся. — Це працьовита пташка.

Петрик замислився.

За хвилину він сказав:

— Бабусю, я нестиму з лісу ваше пальто…

Терпеливий павучок

Восьмирічна Тетянка любила допомагати мамі: то поливала квіти, то ходила в магазин, то бралася в’язати й шити. А от на копітку роботу в неї не завжди вистачало терпіння.

Якось Тетянка сиділа в саду і шила своїй ляльці Каті сукню, та раптом вколола палець і з досади закинула шиття.

Після обіду вона спробувала продовжити своє заняття, але стібки виходили нерівними, нитки рвались і врешті заплуталися так, що потрібне було велике терпіння, щоб розплутати їх, а його у Тані не було. На очі дівчинки навернулися сльози, вона злилася і на ляльку, і на голку, і на сукню. Вона сердито подивилася на неї й закинула далеко у траву. Тетянка сердилася навіть на яблуньку, біля якої сиділа.

Коли сльози почали висихати, вона помітила на деревці павутинку, яку старанно плів маленький павучок. У цю ж мить подув вітер, і від тонкої павутинки залишились одні обривки.

Наляканий павучок втік на одну з гілок і, весь зіщулившись, сидів там до тих пір, поки вітер не вщух.

А потім розпрямив лапки, повернувся на попереднє місце і знову почав тягнути свою срібну нитку. Його рухи були незвичайно швидкими, і перед очима дівчинки почав вимальовуватися дивний візерунок. Майстра нітрохи не засмучувало те, що сталося з його першою роботою.

Таня, подумавши над побаченим, розшукала закинуте шиття і взялася до роботи. Через деякий час, коли павучок довгими ніжками погладжував свій візерунок, сукня для ляльки теж була готова.

Як покататися на конику

Навесні, щойно потеплішало, Дмитрика відвезли в село до дідуся та бабусі. Дмитрик і каже:

— Дідусю, покатаєш мене верхи на коникові?

— А чи ти зумієш? — запитав дідусь.

— Це дуже просто! Я вже катався! — відповів Дмитрик. — У нас у місті біля цирку конячок напрокат дають. Мама заплатила гроші — і мене покатали.

Дідусь усміхнувся і сказав:

— У місті, бач, за гроші, а у нас за інше катають…

— А за що у вас катають, дідусю? — запитав Дмитрик.

— А от завтра зранечку і дізнаєшся…

Уранці дідусь повів Дмитрика на конюшню. Там стояв кінь по кличці Чижик.

— Ну, дідусю, сади мене швидше на Чижика! — застрибав від радості Дмитрик.

— Почекай, почекай! — стримав Дмитрика дідусь. — Ти поснідав?

— Та поснідав, поснідав! — нетерпляче відповів Дмитрик.

— А Чижик ще не снідав, — зауважив дідусь і скоса подивився на Дмитрика. Хлопчик розгублено глянув на коня.

— Давай спочатку нагодуємо його, — сказав дідусь.

У ясла — годівничку для коня — дідусь і Дмитрик поклали по оберемку пахучого сіна, і Чижик довго їв його, смакуючи як солодощі.

Дідусь пішов у хату, а Дмитрик все стояв і дивився, як Чижик снідає.

Нарешті Дмитрик прибіг у хату й гукнув з порога:

— Дідусю, дідусю, він уже поснідав!

— Добре, — відізвався з хати дід. — А ти після сніданку цукерку з’їв?

— Так. Бабуся пригостила. Аж дві дала — ось друга, в кишеньці.

— І Чижик цукерку хоче, — посміхнувся дідусь.

Дмитрик подивився на дідуся здивовано:

— Хіба коні їдять цукерки?

— Аякже! І цукерки, і шоколадки, і цукор…

— Тоді я йому свою другу цукерку віддам!

Дмитрик побіг на конюшню, розгорнув цукерку і простягнув Чижикові. Кінь обережно підібрав губами цукерку з долоні Дмитрика і схрумав її, з вдячністю дивлячись на хлопчика.

— Ну, поїхали, чи що? — повернувся Дмитрик до дідуся.

— А ти вмився?

— Звичайно, вмився!

— А Чижик також любить митися. Спав він на підлозі — он скільки бруду на нього налипло.

Приніс дідусь відро води і щітку, стали вони з онуком коня

мити-чистити. А потім ще й чуб із гривою гребінцем розчесали.

— Він зовсім як людина, чи що? — запитував Дмитрик, сидячи в дідуся на руках і причісуючи коню чуба.

— А ти як думав?

Одягнув дідусь на Чижика вуздечку, всадив на нього Дмитрика — коник і пішов крокувати.

Покатався Дмитрик — задоволений, до бабусі в хату побіг

— про катання розповідати.

А дідусь:

— Зачекай, зачекай! Тебе бабуся по голівці гладила?

— Гладила! А що, і Чижика треба погладити?

— Звичайно. Йому теж приємно буде. Ось він уже і голову

до тебе повернув — нахилив.

Провів Дмитрик долонею по гриві Чижика і засміявся від задоволення.

— Поговори з ним, поговори! — все наставляв дідусь. — Він це також любить.

— Чижику, Чижику, — став говорити з конем хлопець, — ми тебе ще обідом нагодуємо і вечерею. І водичкою напоїмо. А на ніч м’якої соломки на підлогу постелимо…

— От і добре, — сказав дідусь. — От і послужили один одному. Воно ж як: ти коневі послужиш, а кінь тобі…

Чижик слухав, ворушив гострими стоячими вухами і ствердно кивав головою.

Ледащиця

Жили собі чоловік із жінкою і мали одним одну дитину — дочку. Люди заможні, а дитина вдалася гарна та втішна: вони нумо її пестити. Вони пестять, а дитина собі росте; виросла, не навчившись ніякої роботи, окрім танцювати. Коли уже прийшов час видавати дівчину заміж, батьки, порадившись, бачать, що самі винні, та й кажуть женихові:

— Ми свою дитину наділимо всім добром, тільки щоб вона в тебе нічого не робила, бо геть нічого не вміє.

Ото поткнувсь був один, поткнувсь другий, але на таку змову не пристають. А далі батько побачив кума-приятеля та й розговорились:

— А що, — каже кум, — товаришу, у тебе дочка, вже пора заміж, а в мене син жених, — чи не будемо сватами?

— Чому? — каже. — Тільки умова така, щоб моєї дочки не силувати до роботи, бо вона нічого не вміє.

— А як навчиться? — питає женихів батько.

— Добре, — каже батько дівчини, — тільки глядіть, щоб її не силували, бо вона буде на мене нарікати.

А той подумав та й каже:

— Добре, давай руку — будемо сватами!

— Ну, присилай старостів!

Посватались, дівчина згодилась; відгуляли весілля, може, тиждень перезва їздила від одного до другого — гуляють та гуляють, сказано, люди компанійські, та нарешті вже й годі. Рано вставши, батько порядкує: одного сина туди, другого туди, третього теж, дочок теж — розпорядив усіх, собі роботу знайшов, стара мати теж узяла щось робити, дочка стала варити обід, і друга до якоїсь роботи взялась, а молода невістка сидить — ніхто їй нічого, і вона нікому нічого.

Коли пора вже було обідати, сходяться всі, сідають за стіл, батько питає кожного, хто що зробив? Усякий за себе відповідає, а одна дочка мовчить.

Батько до неї:

— А ти, доню?

— Я, тату, нічого не робила, — відповідає.

— Ну, вже ж ти знаєш порядок, — батько каже.

Вона відійшла від столу, сіла на лавці коло порога та й сидить, а молодої невістки не питається ніхто, вона сідає, обідає.

Пообідавши, знов до роботи. На вечерю сходяться, знову тим же порядком батько розпитує. Цього разу уже друга дочка нічого не робила — зостається без вечері. Молода невістка придивляється і прислухається (звичайно, як нова людина в сім’ї), а далі й питає свекрухи:

— Як це воно у вас діється — чи завжди все так буде?

— Так, — каже, — сестрице.

— А чом же мене за роботу не питають?

— Бо ти, — каже, — у нас іще гостя.

Ну минув іще день, може, й другий, уже й мати зоставалась без обіду чи там без вечері, молода невістка дивиться на все те (не знає, що то в них змова), а далі, вставши рано, питає матері:

— Що мені, мамо, робити?

— Візьми, доню, — каже мати, — віничок та повимітай хату й сіни.

Взяла молода, повимітала. Уже сходяться до обіду. Батько розпитує кожного, а вона бачить, що її не питає, та й сама обзивається :

— А я, таточку, хату й сіни повимітала.

— А, моя дитино кохана, — каже батько, — я тебе й не питаю. Я знаю, що ти доброго роду, розумного батька й матері, ти часу не змарнуєш, тим я тебе й не питаю.

Після обіду всі до роботи, молода знов питає матері, що робити, — мати посилає води принести відерцями. Принесла вона. Перед вечерею батько пригорнув, поцілував у голову. На другий день теж щось зробила, на третій теж, а далі помалу-помалу — уже й обідати наварить, а далі уже й хліба сама напече. Чоловіка любить, а сім’я вся голубить її та добрим прикладом учить до праці.

Ото вже якось за тиждень чи за два мати рідна каже до батька:

— Пішов би ти, старий, навідався до дитини. Я щось нездужаю, а тобі й байдуже: віддали дитину в чужий двір, Бог знає, як-то вона там привикає.

Старий каже:

— Може, й справді!

Зібравшись, пошкандибав помаленьку. А було то на другім селі. Приходить батько, застає, що дочка Барить обідати сама. Звичайно, зраділа йому, привітала, попросила сідати, а сама знов до роботи. Та так з тими горшками й рогачами порядкує, що батькові аж дивно.

От він і питає:

— А що тобі, доню, чи добре живеться?

— Добре, таточку.

— А що ж це — ти вже вмієш варити обід?

— Умію, таточку. У нас, — додає дочка, — хто не робить,

той і не їсть.

— Ну, дитино моя, у всякого хазяїна свій порядок, — відповідає батько, — то ти, може, моя доню, й голодувала, поки привчилась до роботи?

— Ні, тату, не за раз вчать, усе помаленьку.

— Ну, добре, моя дитино.

Свекор бачив, як прийшов сват, але почекав трохи, нехай з дочкою побалакає. Батько виглянув у віконце, побачив свата, взяв на лаві свиточку, яку хлопці забруднили і яка вже висохла, та й виминає грязь сидячи. Увійшов хазяїн, привітались по-братерськи, посідали — гість знову за свитку та все-таки виминає й струшує, а хазяїн:

— Що то ви, свате, робите? Покиньте!

— Еге, свате, добре кажете, та коли я сьогодні ще не обідав.

— А так, так, свате, це в мене давній порядок, і, хвалити Бога, мені добре з ним.

— Авжеж, свате, у всякого хазяїна свій порядок, а як він добрий, то нащо ж я мав би його псувати?

1 відгук
to «Терпіння і праця»
  1. Надія сказав:

    Цікаві і повчальні оповідання. Шкода, що не вказуєте авторів таких чудових оповідань.


Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору