«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
Дитяча сторінкаТаємниця твоєї душі: Вибрані християнські оповідання й притчі для сім’ї та школи

Не словом, а ділом

    Красиві слова і красиве діло

    Серед поля стоїть маленька хатина. Її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.

    Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ.

    А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє мов з відра.

    Коли бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села.

    Одяг був на ньому мокрий, він тремтів від холоду.

    І ось перший із тих хлопців, що сиділи в сухому одязі, сказав:

    — Як же ти змок на дощі!

    Мені жаль тебе…

    Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:

    — Як страшно опинитися у зливу серед поля. Я співчуваю тобі…

    А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку й одягнув суху.

    Не слова ж бо красять людину, а її діла.

    Юрко

    Третьокласник Юрко ходить у недільну школу. Після уроків він з іншими хлопцями допомагає двом бабусям, що живуть на околиці села. Посадили біля хат яблуньки й троянди, поливають. Приносять воду, ходять за хлібом у крамницю. Бо допомагати немічним звелів Господь. їм про це розказували на заняттях.

    Сьогодні дощовий осінній день. Юрко з хлопцями ходив рубати дрова бабусі. Прийшов додому втомлений, сердитий. Скинув черевики, повісив пальто. І черевики, й пальто у грязюці. Юрко сів за стіл. Мати подає йому обідати, а бабуся миє черевики й чистить пальто.

    Юрко сьогодні добре потрудився на славу Божу, чи не так?

    Три товариші

    Вітя загубив сніданок. На великій перерві всі діти снідали, а Вітя стояв осторонь.

    — Чому ти не їси? — запитав його Миколка.

    — Сніданок загубив…

    — Погано, — сказав Коля, відкушуючи великий шматок білого хліба. — До обіду ще далеко!

    — А де ти його загубив? — запитав Михайлик.

    — Не знаю… — тихо сказав Вітя і відвернувся.

    — Ти, напевно, в кишені ніс, а треба в сумку класти, — повчав Михайлик.

    А Володя нічого не запитав. Він підійшов до Віті, розламав навпіл шматок хліба з маслом і простягнув товаришеві:

    — Візьми, їж!

    Гарне

    Прокинувся Юрко вранці. Глянув у вікно. Сонце сяє. День гарний-прегарний. І захотілося хлопчикові самому щось гарне зробити.

    От сидить він і думає: «Коли б моя сестричка тонула, то я врятував би її!»

    А сестричка тут як тут:

    — Пограйся зі мною, Юрчику!

    — Іди від мене, не заважай думати!

    Образилася сестричка і відійшла.

    А Юрко думає: «От якби на няню вовки напали, то я б їх постріляв!»

    А няня тут як тут:

    — Юрчику, прибери посуд!

    — Прибери сама — мені ніколи!

    Похитала головою няня.

    А Юрко знову думає: «Коли б Трезор у криницю впав, то я витяг би його!»

    А Трезор тут як тут. Хвостом крутить: «Дай мені напитися, Юрчику!»

    — Іди геть! Не заважай думати!

    Закрив Трезор пащу, поліз у кущі. А Юрко до мами пішов:

    — Що б мені таке гарне зробити?

    Погладила мама Юрка по голівці:

    — Пограйся із сестричкою, допоможи няні посуд прибрати, дай водички Трезорові.

    Провідала

    Валя не прийшла до школи. Подруги послали до неї Мусю.

    — Піди й довідайся, що з нею. Може, вона хвора, може, їй щось потрібно?

    Муся застала Валю в постелі. У Валі була перев’язана щока.

    — Ой, Валечко! — сказала Муся, сідаючи на стілець. — У тебе, напевно, флюс. Був і у мене флюс улітку! Справжніский нарив! І ти знаєш, бабуся саме поїхала, а мама на роботі…

    — Моя теж на роботі, — сказала Валя, тримаючись за щоку.

    — А мені потрібне полоскання…

    — Ох, Валечко! Я теж полоскала. І від цього стало краще! Як полощу, так і легше-стає!

    Валя, підбадьорившись, закивала головою.

    — Так, так, Мусю, на кухні стоїть чайник…

    — Це він шумить? Ні, це, напевно, дощик! — Муся підхопилась і метнулася до вікна. — Так воно і є — дощик! Добре, що я в туфлях прийшла! А то можна застудитися!

    Вона побігла у передпокій, довго тупцяла, взуваючись. Потім, просунувши голову в двері, сказала:

    — Поправляйся, Валечко! Я ще прийду до тебе! Обов’язково прийду! Не турбуйся!

    Валя зітхнула й почала чекати маму.

    — Ну як вона? Що казала? Що їй потрібно? — запитували

    Мусю дівчатка.

    — А в неї такий самий флюс, як і в мене був! — радісно повідомила Муся. — І вона нічого не казала! Допомагає їй полоскання!

    Недогадлива донька

    Неля сиділа в кріслі й читала книжку. Мама мила підлогу.

    Стомлена, вона раз у раз зупинялася, розгинала спину. Дівчинка попросила її:

    — Мамо, ти посидь. Не треба так поспішати.

    Та мама спішила: сьогодні вона з донькою має йти в ляльковий театр. За хвилину Неля знову озвалася:

    — Мамо, ну відпочинь же трішки!

    Мама, не підводячи голови, мовчки дотерла підлогу. Потім заходилася мити вікно в кухні. Неля відклала книжку, ходила за матір’ю, заглядала то з одного, то з другого боку, не замовкала:

    — Хіба неодмінно сьогодні? Можна й завтра прибрати в кухні…

    А мама чомусь посміхалась і, поспішаючи, поралася далі.

    Пообідавши, Неля почала швидко одягатися. А мама, наче навмисне, шукала собі якоїсь роботи: мила тарілки, чистила виделки і ложки. Донька нарешті розсердилася:

    — Мамо, ну яка ж бо ти… справді! Ввечері почистиш! І так уже стомилася. А в театрі дрімати будеш. Скажеш: «Нецікаво».

    Мати сумно глянула на доньку, зітхнула:

    — Ти, Нелю, наче й жалієш мене, але жаліти по-справжньому не вмієш.

    — А як треба? — здивувалася нездогадлива Неля.

    А здогадатися ж було зовсім неважко.

    Рішення

    На початку нового навчального року вчителька звернулася до учнів із пропозицією:

    — Давайте чесно напишемо на аркушах, хто яких недоліків хоче позбутися, щоб клас став дружнішим. Ми почепимо ці аркуші на дошці, щоб вони спонукали нас до роботи над собою.

    Учні погодилися, а коли всі пропозиції були оприлюднені, зібралися біля дошки.

    Раптом Ксеня обурилася:

    — Ось так завжди! Ви не вивісили мій аркуш, а я ж подала його однією з перших. Ви недооцінюєте мене, — бурчала без кінця.

    Вчителька, почувши це звинувачення, була прикро вражена, бо зовсім не мала наміру відкинути пропозицію дівчинки. Незабаром на столі, серед паперів, вона знайшла листок Ксені і тут же повісила на дошку. На аркуші було написано:

    «Приймаю рішення, що ніяка дрібничка ніколи більше не виведе мене з рівноваги».

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору