«Наша Парафія»

На Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

Слово перше

Нерозривно і непорушно поєдналися між собою три дивні чуда, невідомі від початку часу, які перевершують силу нашої природи. Так, потрійний канат нелегко розірвати. Ці чуда такі: народження незаміжньою матір“ю, воскресіння після триденної смерті, вознесіння плоті на небеса. Історія знає неплідних жінок, які народжували, однак народжували не без подружнього єднання; знає покійних, які воскресли, але воскресали не для безконечного життя; знає пророка, який вознісся, але вознісся мовби на небо, тобто не на істинне небо. Ілля змінив одне місце на інше, а Спаситель вознісся туди, звідки прийшов — вознісся у присутності чоловіків і жінок, перед безліччю тих, котрі дивилися на Нього доти, поки їхні очі, які пильно дивилися у височінь, не ослабли. Тоді ж ангели дали їм свідчення про те, що вони бачили, і провістили Його друге пришестя. «Раптом, — говорить Писання, —стали перед ними два мужі в білому одязі і сказали: «Мужі галилейські, чого ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1, 10-11).

О, як багато звершено благим Господом заради лукавих рабів, задля їхнього спасіння! Він зійшов із небес, вознісся на небеса, знову прийде з небес. Але як прийде? Не в іншій Іпостасі, а в тілесному образі, у людському вигляді, однак, уже не зазнаючи приниження, як колись, не засинаючи в кораблі, не терплячи тяжкої спраги біля криниці, не сидячи «на молодому осляті» (Ін. 12, 15), а йдучи на осляті хмарному; не рибалок ведучи із Собою, а супроводжуваний ангелами; не стоячи біля суддівської кафедри, а Сам судячи і даруючи владу судити рибалкам, про що і Сам учить, кажучи до Своїх учнів: «Коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих» (Мф. 19, 28). А юдеям: «Якщо Я силою Вельзевула виганяю бісів, то чиєю силою виганяють сини ваші? Тому вони будуть вам суддями» (Мф. 12, 27). Бо вони, будучи юдеями, не мислили по-юдейському, але перед стражданнями Христовими та Його ранами віддавали перевагу своїм родичам, убивцям Господа.

Велике чудо, надзвичайний Суд! Дивно бачити, як рибалка судить, а фарисей осуджується; як виготовлювач наметів сидить з відвагою, а архієрей зі стогоном дає звіт. А навіщо били Господа по обличчі, били по главі і, нарешті, Спадкоємця вбили поза виноградником? Навіщо кидали Петра до в’язниці? Навіщо Павлові «п’ять разів дано було по сорок ударів без одного» (2 Кор. 11, 24)? Але архієрей Ананія, гідний подиву в очах юдеїв, звелів своїм слугам бити Павла по вустах, — по вустах Павла, по вустах благодаті, по вустах істини, по органу життя, який звучить голосніше за всяку сурму, милозвучніше за всяку гармонію, по органу Христовому, по флейті Духа. Павло своїми вустами сповіщав те, що було дане Святим Духом. Тому думаю, що Давид говорив від імені Павла: «Язик мій —перо книжника-скорописця» (Пс. 44, 2). Що ж сказав Ананії Павло, заздалегідь споглядаючи кару, яка загрожує йому? «Бог буде бити тебе, стіна поваплена!» (Діян. 23, 3).«Стіна повапнена» — це гріб прикрашений, зовні — ворог, усередині — мрець.

Оскільки ми повинні дати звіт за все, що зроблено нами під час свого життя, оскільки має бути всесвітній Суд, на якому запитають про те, що ми зробили з довіреними нам талантами, спитають за відмову від таємничого весілля, запитають про світильники весільної світлиці, про плоди насіння, про плоди виноградника і про все, що Він відкрив нам у Своїх притчах, тому погляньмо на своє життя, перемінимо його справи, не займаючись надалі монетою срібла, не накопичуючи для себе золото, не позичаючи гроші за великі відсотки, адже Суддя гребує цим, а подаючи їжу бідним, виявляючи любов до подорожніх, закликаючи Бога і роблячи все, що може зм’якшити гнів Судді.

Дивлячись на Авраама, усвідом вигоду від любові до подорожніх: про користь щирої молитви зроби висновок із прикладу ниневітян. Поглянь на скарбницю милостині у Тавифі. Вона бездиханною лежала на одрі, вже готові були покласти її в могилу, але вдовиці, оточивши Петра і показуючи дарунки мертвої, вирвали померлу з пекла (Діян. 9, 36-41).

Якщо сльози вдовиць оживили мертве тіло, яке неодмінно повинно було згодом знову померти, то що, по-твоєму, віддасть Суддя у відплату за благодіяння тим, котрі щедрою рукою годують бідних і не позбавили себе їхнього свідчення? Тодішній дар буде невід’ємним, бо між ним і його власником стане вже не смерть, а замість смерті буде вічне життя. «Бо засурмить, — говорить Писання, — і мертві в Христі воскреснуть нетлінними» (1 Кор. 15, 52) і незмінними, за прикладом Господа. І як Його «хмара взяла» (Діян. 1, 9), так і ми, за словами Павла, «будемо піднесені на хмарах» (1 Сол. 4, 17). І як Він вознісся при радісних окриках і звукові сурми, так само і ми, почувши архангельську сурму і стряхнувши із себе хмару смерті, наче сон, поєднаємося з Начальником життя: «І так, — говорить Писання, — завжди з Господом будемо» (1 Сол. 4, 17), роздумуючи про Господнє, зберігаючи Його заповіді. Тож, щоб сподобитися усім нам почути той блаженний голос: «Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого» (Мф. 25, 21). Йому слава і держава навіки-віків. Амінь.

Слово друге

Благословенний Бог! Сьогодні час усім нам голосно виголосити пророчі слова, спільно величати нашого Господа і сказати: «Хто висловить могутність Господа, звістить усі хвали Його?» (Пс. 105, 2). Сьогодні наш «Первісток» (1 Кор. 15, 23) вознісся на небо і Той, Хто прийняв на Себе нашу плоть, отримав престол Отця, щоб примирити рабів з Богом, знищити стародавню ворожнечу і дарувати людям, які ще живуть на землі, мир вишніх сил. Спільні в нас сьогодні нагороди за перемогу над дияволом, спільна відплата за боротьбу, спільні відплати за подвиги, спільні вінці, спільна слава. Тому веселімося всі, бачачи, що наш «Первісток» сидить у вишніх і що наше єство займає місце на троні праворуч Бога. Якщо дивний пророк звеличує тих, хто має «плем’я в Сіоні й родину в Єрусалимі» (Іс. 31, 9), то набагато більше слід радіти й утішатися нам, які бачимо, що наш «Первісток» вознісся на саму вершину неба і зайняв царський престол.

Справді, подумай, улюблений, наскільки велика доброта нашого Бога і яким невимовним є Його домобудівництво, яке виявилося у ставленні до нашого роду, котрий через диявольські спокуси був вигнаний з раю; і на яку висоту раптом Бог підніс його після того, як він опинився під таким великим прокляттям! І як ми, ставши не вартими землі, сьогодні піднесені на небо, і наше єство, яке колись було не вартим навіть раю, зайняло на небі перше місце; єство, що було для демонів предметом наруги, сьогодні зустрічає поклоніння з боку ангелів і небесних сил! О, блаженна заздрість! О, дорогоцінні підступи! О, заздрість — причина прекрасних справ, винуватиця незліченних наших благ, ти породила закон безсмертя. Той лукавий демон, позаздривши нашому єству, що мало місце перебування на землі, тепер бачить, що йому поклоняються на небі; і, вкравши, як він думав, велике і незрівнянне, тепер бачить, що ми насолоджуємося благами більшими і прекраснішими, ніж були колишні.

Тому-то сьогодні я веселюся і радію, і запрошую вас узяти участь у моїй радості. Будучи не вартими і земної честі, ми піднеслися до найвищого Царства, піднялися вище небес, досягли Царського престолу; і єство, через яке херувим охороняв рай, прямує, зустрічаючи поклоніння. Тому, улюблений, прийди в захват перед мудрим планом твого Господа і прослав Його, що Він так багато чого тобі дарував. Щедрість дару перевершила міру покарання. Справді, зверни увагу: ми були вигнані з раю, а введені в саме небо; ми були засуджені на смерть, але нам дароване безсмертя; ми викликали на себе неблаговоління і були відкинуті, а тепер визнані гідними називатися дітьми Божими, і не тільки дітьми, але й спадкоємцями, і не тільки спадкоємцями, але й співспадкоємцями Христовими. Глянь, наскільки дароване нам Господом є важливішим від того, що було в нас відняте!

Але, коли ти чуєш, що Він зійшов і вознісся, то остерігайся подумати, що для Бога можливе переміщення з місця на місце. Божество все наповняє і всюди присутнє, і немає місця, де би Бог, як Творець усього, Який за всім наглядає, не знаходився. Тіло, яке Він прийняв і в якому зволив явиться на землі, таке ж, як і наше, — воно подібне до нашого у всьому. Тож тіло, яке возноситься — наше. Тому сьогодні всі разом голосно виголошуймо ті пророчі слова: «Зійшов Бог при окликах радості, Господь —при звуках сурмних» (Пс. 46, 6). І відсвяткуймо це світле і сяюче торжество, адже всі без винятку насолодилися даром Господнім. Як людинолюбний господар, полюбивши свого слугу, через любов до нього не гребує одягатися в його одяг, так і Господь наш Христос, полюбивши наше єство і бачачи, що воно впало у безодню зла, не має жодної надії на спасіння і потребує неабиякої поблажливості, зволив прийняти наше тіло. І тому, явившись у світі, Він звільнив усіх людей від омани і підніс до істини. І в Євангелії виголошує, кажучи: «Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння» (Мф. 9, 13).

Отже, що захотів, те зробив. Людське єство, яке лежало внизу, підняв і виявив настільки велике людинолюбство, що людський розум не може осягнути суті тих подій, які звершилися. Скажи мені, яким чином ми, які накликали на себе неблаговоління, виявилися не вартими землі і позбавленими земної честі, раптом піднесені на таку велику висоту? Чому настав кінець війні? Чому гнів більш не виявляється? Справді, надзвичайною і сповненою великим подивом є та обставина, що не ми звернулися по допомогу, а Він Сам, Який праведно обурюється на нас, явився Заступником за нас, і таким чином з’явився мир. І Павло викликує, кажучи: «І мов би Сам Бог умовляє через нас; від імені Христова просимо» (2 Кор. 5, 20). Чи бачиш дивовижну мудрість, чи бачиш невимовне Господнє людинолюбство, чи зауважуєш надзвичайне піклування? Тепер знищено жало смерті, тепер покладений кінець перемозі пекла, тепер подолана могутність смерті, тепер скасована ворожнеча, тепер згасла довготривала війна. Люди уподібнилися ангелам, вони поєдналися з ними, і завдяки спорідненості сторін між ними виник тісний союз.

Наш Господь, примиривши Свого Отця з людським родом, вознісся. А що Він вознісся з цієї причини, послухай про це Його Самого: «Краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас» (Ін. 16, 7). На доказ нашого примирення Він обіцяє послати нам Утішителя. Справді, зверни увагу на те, що було далі, і з яким піклуванням Господь додає. «Він, — каже Господь, — наставить вас на всяку істину» (Ін. 16, 13). Зрозуміло, що посланий Святий Дух буде вести до істини всіх нас, які помиляємося і схиляємося то в один, то в другий бік. Оскільки Сам Бог гнівався на нас, а ми до такої міри відверталися від людинолюбного Владики, тому Господь наш Христос, явившись Посередником, учинив примирення (Еф. 2). Він воістину «зруйнував перепону, яка стояла посередині» (Еф. 2, 14). Тому, дивлячись на Господа початок (нашого спасіння), ми маємо вже добру надію. І ось тепер, що би ти не говорив, я вже не боюся. Скажеш про черв’яка, чи про попіл, чи про вогонь, чи про покарання, чи про скрегіт зубів, чи про золу, чи про що б то не було, — всім без вагання нехтую, дивлячись на свій початок, тобто на Христа, Який сидить у вишніх і наче розмовляє зі всіма людьми і волає: залишіть, нарешті, свою безтурботність і погляньте на свою шляхетність, подумайте про кількість дарів, якими маєте заволодіти через небагато часу.

Живучи разом з апостолами, Він звелів їм: «Не відлучайтеся із Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця» (Діян. 1, 4). Поглянь і тут на піклування Господа: бачачи неміч людського єства і знаючи, що воно потребує великої підтримки, Він дарував допомогу Святого Духа, щоб людина стала нездоланною перед диявольськими підступами. Сталося подібне до того, коли який-небудь прекрасний полководець помітить, що воїни, які знаходяться під його начальством, будучи уражені страхом, не переносять ворожих погроз, укріплює їх, захищаючи звідусіль панциром, щитом, шоломом та іншими приналежностями повного озброєння. Так і Господь наш Ісус Христос, побачивши, що могутність супротивних сил велика, через що людське єство відчуває велику потребу в допомозі, дарував благодать Святого Духа, щоб людина, яка раніше боялася демонських полчищ, тепер стала для них страшною, наводила на них жах, і щоб тільки своєю появою змушувала підступного змія втікати. Такою є благодать Святого Духа: де б вона не з’явилася, змушує демонські полчища і всі ворожі сили тікати. «Ви приймете силу, — говорить Господь, — коли зійде на вас Дух Святий; і будете Мені свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї і Самарії та аж до краю землі» (Діян. 1, 8). Що ж це була за сила? Про це Він говорив їм дещо раніше: «Хворих зціляйте, прокажених очищайте, бісів виганяйте» (Мф. 10, 8) і т. ін. За Ного словами, не буде жодної настільки тяжкої хвороби, щоб не відступила перед силою Святого Духа.

Причиною настільки великих благ явився для нас цей день. Сьогодні ангели, бачачи, що наше єство сяє з висоти Царського престолу, отримали те, чого давно дуже бажали. А щоб ти зрозумів відмінність між рабом і Господом, зверни увагу на те, що, коли возносився Ілля, він возносився на вогненній колісниці, а коли Господь наш возносився зі Своєю плоттю, то під час Його вознесіння Йому служила хмара. «Він вознісся перед їхніми очима, — говорить Писання, — і хмара взяла Його з очей їхніх» (Діян. 1, 9). І той, тобто, Ілля, сходив мовби на небо, бо він був рабом, а Христос вознісся на саме небо, бо Він був Господом. «Раптом стали перед ними два мужі в білому одязі і сказали: «Мужі галилейські, чого ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1, 10-11). Коли мав бути покликаним раб, то за ним посилалася колісниця, а коли Син, — то Царський Престол, і не просто престол, а саме Престол Отця. Послухай, що голосно говорить про Отця Ісая: «Ось Господь сидить на хмарі легкій» (Іс. 19, 1). Тому Він послав хмару і Синові. Ілля, підносячись, залишив свій плащ Єлисею; а коли Ісус вознісся, то вилив на Своїх учнів благодатні дари, які роблять не одного пророка, але незліченних Єлисеєв, а точніше сказати — набагато більших, ніж Єлисей, і більш сяючих, ніж він.

Роздумуючи над цим, улюблені, відплатимо нашому Господу зі свого боку своїм прекрасним життям, щоб, як Він прославив нас Своїми благодатними даруваннями, так і ми своїми доброчесними вчинками і прекрасним життям зробили б Бога милостивим. Отже, прославляймо нашого Господа і з презирством поставимося до привабливої пишноти земних речей. Такі настанови — найкращі, вони можуть і невірних приводити до істини, бо не настільки звертають увагу на наші слова, як на наші справи. Тому і Христос сказав: «Хто виконає і навчить, той великим назветься» (Мф. 5, 19), — сказав, пояснюючи, що повчання справами більш досконале, ніж наставляння словами, і що воно в більшій мірі, ніж останнє, може привести на істинний шлях людей неосвічених. Постараємося ж догодити Богові і старанно влаштувати своє життя, щоб отримати благодать Духа і, за допомогою сили Його, з більшою легкістю вправлятися в чеснотах, бо де благодать побачить душу тверезу, там вона щедро виливається.

Тому, прошу, налаштуймо себе належним чином, щоби, будучи укріпленими силою Духа, ми без печалі провели це життя, отримали майбутні блага і сподобилися Небесного Царства, якого щоб осягнути всім нам благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Який відкупив нас Чесною Кров’ю Свого життєдайного ребра і звільнив нас від омани і рабства. З Ним належить честь і сила, усяка слава і велич Отцю і Святому Животворящому Духові нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Слово третє

Переді мною відкривається сяюче церковне видовище, яке викликає не суєтний сміх у людей, а шалену скорботу в диявола. Він бачить у вишніх Той Корінь, Який воскрешає мертвих, котрі знаходяться в пеклі; він бачить, що Той, Хто на землі був відданий ним на хресну смерть, тепер дивиться з неба; бачить, що земля наповнилася ангелами; бачить, що повітря незвичайно стає прохідним; бачить, що небесні сили виходять назустріч, і чує, що одні говорять: «Піднімайте, врата, верхи ваші, — ї ввійде Цар слави!» (Пс. 23, 7), а інші, у свою чергу, зустрічаючи і супроводжуючи Христа, викликують: «Господь могутній у бою» (Пс. 23, 8). У якому «бою»? У тому, який Він почав за нас із загальним ворогом. Останнього не міг подолати ніхто з людей: ані з пророків, ані з праведників. Усі знаходилися під тиранією смерті, яка тоді царювала, поки не явився Цар віків, Який, зв’язавши сильного, забрав у нього зброю.

Коли Господа прибивали до хреста, тоді сили небесні від цього були у здивуванні, все створіння було в тривозі, бачачи нове таїнство і споглядаючи страшне видовище, що відбувалося на землі. Земля захиталася, море зрушилося, схвилювалася безодня, все творіння охопив страх: жахнулися світила небесні, сонце і місяць утікали, зірки померкли, день не вистояв. Після того, як роздерлася в храмі завіса, наляканий ангел полетів звідти. Темрява покрила землю, стихії втратили свій порядок, день змінився. Бачачи свого Господа і Творця висячим на древі, творіння не могли перенести цього. Тоді пекло зруйнувалося, його ворота розбилися і замки були зламані. Давид, пророкуючи про це, говорив: «Бо розбив брами мідні і замки залізні зламав» (Пс. 106, 16). Смерть, яка досі царювала, була скинута під ноги Христові і з тріумфом забрана, як полонянка. Воскресаючи нетлінним і преславним тілом, Він знищив силу ворога, зруйнував його задуми, зійшов у царство пекла, зруйнував ворожий престол, скинув з ворога діадему, знищив його царські жезли і сказав невільникам, котрі знаходилися в пеклі:

— Йдіть, усі племена народів, до Отця і Бога. Ідіть і отримайте звільнення від рабства. Я виводжу вас з рабства на волю, із темряви до світла, з області тирана в державу, якою управляє Цар. Я — Христос — благовісную вам життя. Тому вже не бійтеся тирана, нехтуйте страхом перед смертю, голодом і скорботами, кайданами, в’язницею і горем. Цього боїться військо тирана, котре розбите. Зі всіх тільки Я — непереможний Цар, Який постраждав за вас Своєю плоттю.

Отже, Він — воістину нездоланний і могутній Господь. Він сильний у битві, Він — Цар слави, Який мужньо вивів скованих в’язнів і тих, котрі перебували у гробах. Про Нього говорив Давид: «Зійшов на висоту, полонив полон» (Пс. 67, 19).

Звичайно, що кожне християнське свято — це осуд диявола, а нинішнє — особливо. В усі інші свята, виявляючи свою злість і не досягаючи жодного успіху у своїх намірах, він усе ж таки радів. Наприклад, коли Діва дивно зачала, він приписав причину цього перелюбу; коли Вона невимовно народила, став обмовляти, що Вона не Діва; коли Мати годувала Того, Хто годує всяке творіння, тоді диявол вселив Іродові думку вбивати дітей, сподіваючись захопити серед них Невловимого; Тому, Хто поспішав до хрещення, готує потім спокуси; коли Господь розмовляв з юдеями, тоді, за дією диявола, зазнавав з їхнього боку лихослів’я, а коли звершував чудеса, тоді, за диявольськими ж наклепами, юдеї намагалися побити Його камінням; диявол надав перевагу перед Ним убивці і розбійникові; разом з Розіп’ятим розіпнув розбійників; у Похованого запечатав гріб; коли Христос воскрес, то диявол перекручено тлумачив Його воскресіння. А коли Господь возносився і прямував на небеса, тоді диявол уже не міг сказати нічого, а ще сильніше, ніж колись, уранив свою голову. Тому сьогоднішнє свято більш нестерпне для диявола, ніж будь-яке інше торжество, бо він бачить, що ангельське воїнство — все і всюди радіє; що одні ангели супроводжують Господа, а інші йдуть перед Ним, ще інші — назустріч Йому, деякі, у свою чергу, розмовляють з ликом апостолів і говорять: «Мужі галилейські, чого ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1, 11). «Цей Ісус», Який явив безліч знамень.

Отже, день Вознесіння Господнього приніс дияволу, як сказано, скорботу, а вірним — радість. Тепер засяяла радісна весна і виросли чарівні квіти; гілки винограднику обтяжені плодами, олійні дерева цвітуть, смоковниці вже дали свої плоди, і густі ниви хвилюються від подиху вітру, наслідуючи приємне коливанню морських хвиль. Через Господнє Вознесіння все веселиться разом з нами. Тому і я вимовлю перед вами слова Давида, які він прекрасно виголосив щодо Господнього Вознесіння: «Всі народи, заплещіть руками, вигукніть Богу гласом радості… Зійшов Господь при звуках сурмних» (Пс. 46, 2, 6) туди, де Він був: вознісся туди, звідки і не відлучався. «Хто зійшов, Той же і піднісся вище всіх небес (Еф. 4, 10). Не інший являвся пророкам і спілкувався з апостолами, інший знаходився — такі Отця і був засуджений Пілатом. ще інший був цвяхами прибитий до хреста і йшов на херувимах, ще інший був оповитий Йосифовою плащаницею й обіймає долонями творіння, ще інший був покладений до гробу і прославлений серафимами. а саме Той, Котрий садить з Отцем і безсімейно зачатий у Дівочій утробі. «Зійшов Бог при окликах радості, Господь —при звуках сурмних» (Пс. 46, 6). Творець віків. Той, Який призів усе з небуття в буття. Творець Адама, Той, Який створив людське єство. Який переселив Еноха, що вгодив Йому, до країни життя, зберіг Ноя посеред Всесвіту, призвав патріарха Авраама з халдейської землі, через Ісаака провістив таїнство Хреста, дарував Якову народження дванадцяти синів, випробував терпіння Іова, поставив Мойсея вождем народу, сповнив Самуїла пророчим даром ще в утробі його матері, обрав пастиря овець Давида царем, дарував Соломонові мудрість, у вихорі возніс Іллю на вогненній колісниці, вдихнув у пророків силу провіщення майбутнього, апостолам надав дар зцілень, — Той, Котрий сказав їм: «Мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16, 33). Він — Господь слави. Який вознісся на небеса «при окликах» (Пс. 46, 6) і сів праворуч Отця.

Після підкорення Йому ангелів, влад і сил (1 Кор. 15, 28), нехай прийме наші напружені молитви і нехай поставить нас переможцями спокус світу! Нехай підкорить нам усе військо нечистих духів, кажучи нам: «Ось даю вам владу наступати на змій і на скорпіонів» (Лк. 10, 19)! Нехай Бог усіх, Який зводив зібрати нас воєдино для звершення спасенного свята, збереже нас непошкодженими і безвадними, здоровими і цілими душею, тілом і духом, сповненими плодами правди і доброчинності! Йому ж належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Слово четверте

Звичайно, що кожне свято, яке торкається Христового домобудівництва, є радісним і веселить серця вірних. Радісним є і сьогоднішнє свято. Чому воно радісне, розкриємо у своїх наступних словах. Як написано, що Бог завершив усі Свої справи за шість днів, а в сьомого спочив (Бут. 2, 2). Тому і «в останні ці дні» (Євр. 1, 2), зводивши «знайти і спасти загиблих» і втілившись, Слово Боже саме таким чином передало нам відповідно до числа днів творіння світу, і свята, які стосуються Його домобудівництва.

Отже, перший корінь Христових свят — це Його плотське чудесне народження від святої Діви і Богородиці Марії після зачаття. Через нього Христос Бог, Який прихиляє небеса, явився на землі, щоб спасти загиблий світ. Під час народження Христа ангели, явившись пастирям і пояснюючи надзвичайне таїнство чуда, викликували: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, у людях благовоління!» (Лк. 2, 14). Тому Різдво Христове справедливо назване першим святом.

Друге свято — явлення Христа Бога нашого, коли, прийшовши на Йордан. Він явив утім людям поблажливість Свого невимовного милосердя, і коли був почутий з неба голос Олія. Який засвідчив про Нього: «Цей є Син Мій улюблений, у Ньому Моє благовоління» (Мф. 3, 17). А також Дух Який зійшов у вигляді голуба і перебув на Ньому, так що в одну мить у всій повноті явилася вся Єдиносущна Тройця. Гідним очевидцем був Господній Предтеча, Іоан. Про це Богоявлення і блаженний апостол Павло говорить: «Бо благодать Божа з’явилася, спасенна для всіх людей» (Тит. 2, 11). Оскільки звідси почалося спасіння всіх людей, тому заслужено і свято з боку благочестивих називається дуже великим.

Третє зі свят — святий, особливо шанований і всечесний день спасенного страждання Христа, Істинного Бога нашого, коли, будучи плоттю розіп’ятим на хресті. Він знищив запис, який вів проти нас гріх, і коли тільки єдиним словом увів до раю вигнаного з нього за непослух Адама, оскільки Він сказав розбійникові: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю (Лк. 23, 43). Тому і це свято є дуже великим і то надзвичайно, адже Павло сказав: «Пасха наша, Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор. 5, 7).

Четверте свято — преславний день святого Воскресіння Христа Бога нашого, Який примирив нас з Богом, коли, явившись до тих, котрі перебували в пеклі, знищив вічні замки, розірвав кайдани, воскрес з мертвих, отримав перемогу над пеклом, воскресив із Собою праведників, які там перебували, й, увійшовши до Своїх учнів, дарував мир, наче нагороду. Тому без усяких заперечень з будь-якого боку цей преславний день вважається у вірних матір“ю свят.

П’яте свято — святе Вознесіння Господнє на небеса, про яке тепер і говоримо. Це свято — п’яте за рахунком, оскільки і саме Вознесіння звершилося в п’ятий день тижня. Цю подію необхідно святкувати з тієї причини, що сьогодні Христос вивів на небеса початок нашої тлінності, тобто плоть. Тому й Апостол сказав: «І воскресив…, і посадив нас на небесах у Христі Icyсі» (Еф. 2, 6). Звідки винуватець усякого зла і батько гріха, диявол, через його надмірну гордість і надзвичайну зарозумілість був скинений. Там на його місце поставлена Христом, через Його велике людинолюбство, людина, яка була вигнана з раю через злу диявольську пораду. Отже, це свято є гідним честі і духовної радості. Та оскільки на початку бесіди ми згадали про сім свят, які відповідають кількості днів творіння світу, а вказали тільки п’ять, тому необхідно сказати і про двоє інших, а потім уже вести мову про історію, яку необхідно обговорити (тобто нинішнє свято).

Отже, шосте серед свят — це славний день зішестя Святого Духа, коли святим апостолам Христом був посланий з небес у вигляді вогненних язиків дар Святого Духа, Якого вони очікували відповідно до Господньої обітниці. Це свято назване також П’ятидесятницею, оскільки після воскресіння Христового минуло сім тижнів. І це свято, звичайно, в очах благочестивих християн беззаперечно є дуже великим.

Сьоме свято — очікуваний день воскресіння мертвих. Цією надією перейняті вірні. Тоді людинолюбний і безсторонній Суддя — Христос Бог наш — віддасть кожному за його ділами. Це — істинний «спокій», про який і апостол Павло говорив: «Постараймося ввійти до цього спокою» (Євр. 4, 11). Тоді буде найбільше свято, сповнене радості, веселощів і втіхи для тих, котрі мають успадковувати те, чого«не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що приготував Бог тим, хто любить Його» (1 Кор. 2, 9). Тому, улюблені, молімося за те, щоб і ми отримали можливість святкувати разом із праведними в чертогах Небесного Царства не тільки один, два чи три дні, а впродовж нескінченних віків.

Отже, розповівши про сім свят, повернемося до того, що нами було запропоновано спочатку. Наша бесіда стосується нинішнього свята, тобто Вознесіння Христового на небеса. Давид сказав: «Прихилив небеса і зійшов, і морок —під ногами Його» (Пс. 17, 10). Він, вочевидь, передвіщав явлення Слова з небес на землі. Він сказав: «Морок під ногами Його», пояснюючи цим одягнення Божества в плоть, тому через принижений і смиренний вигляд Христа Його пришестя більшістю народів було не впізнане. І далі цей же пророк говорить: «Шляхи Твої в морі і стежки Твої —у водах великих, і сліди Твої недовідомі» (Пс. 76, 20). «Бо якби пізнали, — говорить Апостол, — то не розіп’яли б Господа слави» (1 Кор. 2, 8). І знову сказав пророк Давид: «І возсів на херувимів, і полетів, і понісся на крилах вітру» (Пс. 17, 11). Він сказав: «На херувимів», бо, перебуваючи з Отцем на небесах, Господь носився на херувимах, і, перебуваючи з людьми на землі, Він ніколи не розлучався з херувимським і небесним престолом. Кажучи: «На крилах вітру», пророк натякає на хмари, на яких Господь вознісся, як про це написано й у Діяннях апостольських: «І хмара взяла Його з очей їхніх» (Діян. 1, 9). Далі у книзі Діянь сказано: «І коли вони дивилися на небо, під час вознесіння Його…» (Діян. 1, 10), апостолів охопив неописаний подив і на них напав страх. їхній розум, як людей смертних за природою і незнайомих з такими видовищами, збентежився.

Але, можливо, хтось скаже, що Петро, Яків та Іоан уже споглядали подібне раніше, а саме — Преображення Господнє.

Звичайно, вони споглядали подібне і раніше: бачили як преображення Господа, так і хмару, яка Його осінила, однак не бачили такої хмари, яка була б піднесена у верхні шари повітряного простору і возносила б на небеса Господа. Те було чудом, чудом є і це. Але одне чудо страшніше за інше: це — від того. Хоча в обох випадках мала місце могутність і таємничість одного Бога, однак це чудо вище за те. Тоді явилися Петрові і тим, що були з ним, Мойсей та Ілля, які розмовляли з Господом; тепер же — херувимський престол, тобто невидима сила, яка покривається хмарою, раптом стала і забрала Господа, Який розмовляв зі Своїми рабами. Тоді Петро з відвагою сказав: «Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі» (Мф. 17, 4). Тепер же ніхто з учнів не міг ані говорити, ані бодай відкрити свої вуста, а, будучи ураженими великим страхом, стояли в здивуванні. Писання далі приєднує наступні слова: «…Раптом перед ними стали два мужі в білому одязі і сказали:…» (Діян. 1, 10-11). Це доповнення не зайве. Те, що мужі були одягнені в білий одяг,є вказівкою на надзвичайність свята.

Але що вони сказали? «Мужі галилейські, чого ви стоїте і дивитесь на небо?» (Діян. 1, 11). Надзвичайне чудо злякало вас. Невже ви забули Того, Хто сказав: «Іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Богу Мого і Бога вашого» (Ін. 20, 17)? Хіба не тому Він говорив вам: «Не залишу вас сиротами» (Ін. 14, 18); і знову: «Мир залишаю вам, Мир Мій даю вам» (Ін. 14, 27)? Хіба Він не обіцяв вам послати Утішителя, тобто Святого Духа? «Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1, 11). Так само прийде на хмарах небесних зі славою і великою могутністю. Так само прийде тоді, коли буде судити світ за правдою. Отець передав Йому весь суд. Хіба ви не пам’ятаєте, як Він, будучи з вами, говорив: «Дана Мені всяка влада на небі і на землі» (Мф. 28, 18)? Тоді апостоли, отямившись, повернулися додому, прославляючи і благословляючи Господа, і очікуючи божественного дару, тобто пришестя Всесвятого Духа.

Отже, сповнилося сказане в псалмах: «Зійшов Бог при окликах радості, Господь —при звуках сурмних» (Пс. 46, 6). Звичайно, що тут пророк указав на подвійність природи Господа після Його втілення. Так і Фома після воскресіння Господа, торкнувшись Його ребра, вигукнув: «Господь мій і Бог мій» (Ін. 20, 28).«Зійшов Бог при окликах радості, Господь —при звуках сурмних» (Пс. 46, 6).«При окликах радості», — адже херувими безупинно підносять Богу трисвяту пісню. А як саме Господь вознісся на херувимському престолі, ми вже пояснили вище.«При звуках сурмних», — очевидно, архангельських, які сповіщали про Його сходження на небеса. А водночас і Святий Дух наказовим голосом оголосив небесним силам: «Піднімайте, врата, верхи ваші, піднімайтеся, врата вічні, —і ввійде Цар слави!» (Пс. 23, 7). А сили говорили: «Хто є цей Цар слави?» (Пс. 23, 8). Після цього Дух відповів: «Господь кріпкий і сильний, Господь могутній у бою» (Пс. 23, 8).

Він, прийнявши людське тіло, переміг ворога, озброївся проти диявольської тиранії, загасив диявольські «розпечені стріли». Будучи прибитим до хреста і зазнавши смерті, хоч Він як Бог є безсмертним, Господь спустошив пекло і, явившись переможцем, воскрес із мертвих. І повернувши заблудлу вівцю, ось Він іде назад, несучи її на раменах до дев’яноста дев’яти овець, котрі не збивалися зі свого шляху і знаходилися на горах, тобто паслися на небесах. «Господь кріпкий і сильний, Господь могутній у бою» (Пс. 23, 8). І далі псалмоспівець говорить: «Господь сил, Він є цар слави» (Пс. 23, 10). Тому сили, як тільки почули: «Господь сил», злагоджено викликуючи звичайне славослів’я, прийняли Господа з радістю і супроводжували Його до «престолу високого і звеличеного» (Іс. 6, 1).

Звершилося сказане Давидом: «Сказав Господь Господу моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх» (Пс. 109, 1). О, єретику, про яке єство сказав Господь: «Сиди праворуч Мене»? Хіба не про ту плоть, яка була сприйнята від нас і яка отримала життя від святої Діви? Тому нехай засоромляться ті, котрі сповідують, що в Христі — одна природа. Цілком зрозуміло, що Божественна природа була вічно поєднана з престолом величі слави Господньої. Нехай прославляється Кафолична (Вселенська) Церква! А нас усіх нехай поставить Христос Бог гідними вічного Свого Царства! Йому слава і держава з безпочатковим Отцем, зі Святим Духом, навіки-віків. Амінь.

Слово п’яте

Настав день Вознесіння Господнього. І хоч уже чимало говорили на спільних зібраннях, однак і нас, маловажних людей, Отець спонукає до бесіди. І нам здається справедливою думка, що мовчання — це тільки прикриття відсутності красномовства і приховує всеосяжність неуцтва. А оскільки ви разом з отцем і небесними силами спонукаєте зібрання до бесіди і хочете, щоб ми говорили разом з ними те, що про Господнє Вознесіння колись викликнув Давид: «Піднімайте, врата, верхи ваші, піднімайтеся, врата вічні, —і ввійде Цар слави!» (Пс. 23, 7), — то сьогодні і ми оспіваємо те, що стосується нинішнього свята.

Сьогодні Господь наш Христос підноситься до престолу Отця; сьогодні Той, Хто втілився, сидить разом з Отцем, хоч Господь і раніше не розлучався з Ним, та й тепер не вперше почав сидіти з Ним. Господь завжди почиває в надрах Отця. Тільки Він перебуває в Отці й тільки в Ньому перебуває Отець.«Я в Отці, — говорить Він, —і Отець в Мені» (Ін. 14, 11). Слово було і в Отці, і на землі. Сходячи з неба, Господь не зробив лоно Отця порожнім і, підносячись на небо, Він не позбавив землі Своєї присутності, але, перебуваючи з людьми, Він перебував і разом з Отцем, і, сидячи з Отцем, Він не розлучається з людьми.«Я з вами, — говорить Він, — по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28, 20). Сьогодні Господь Христос возноситься із середовища людей на небеса, ідучи не так, як Енох, і підносячись на небо не за прикладом Іллі, підхопленого вогненною колісницею; а возноситься для того, щоби послати учням силу Святого Духа.

Давид, споглядаючи радість цього вознесіння ще за багато поколінь до цього, провістив: «Зійшов Бог при окликах радості» (Пс. 46, 6). Той, Котрий створив Адама з пороху, виправдав

Авеля і переселив Еноха (Бут. 5, 24). «Зійшов Бог при окликах радості», Той, Котрий направляв Ноя й обрав вірного Авраама. «Зійшов Бог при окликах радості», Той, Котрий прийняв Ісаака, незаколену жертву, і наповнив Якова благословенням. «Зійшов Бог при окликах радості», Той, Котрий супроводив у дорозі Йосифа і допустив терпіння Іова. «Зійшов Бог при окликах радості», Той, Котрий прославив Мойсея і дарував первосвященство Ааронові. «Зійшов Бог при окликах радості», —Той, Котрий укріпив Ісуса Навина і дарував Самуїлу пророчу силу. «Зійшов Бог при окликах радості», Той, Котрий зробив сильним Давида і мудрим Соломона. «Зійшов Бог при окликах радості», Той, Котрий надихав пророків і подавав апостолам дари зцілень.«Зійшов Бог при окликах радості», Той, Котрий на небесах — без матері і на землі — без Отця. «Зійшов Бог при окликах радості», Предвічне народження від Отця і непосіяне пророщення від Діви-Матері. «Зійшов Бог при окликах радості», Податель життя і Роздавач чудесних дарів. «Зійшов Бог при окликах радості», Той, Котрий Своєю смертю умертвив смерть і дарував життя людському роду. «Зійшов Бог при окликах радості, Господь —при звуках сурмних» (Пс. 46, 6). Йому слава навіки-віків. Амінь.

На П’ятидесятницю

Слово перше

Сьогодні в нас земля стала небом не тому, що зірки зійшли з неба на землю, а тому, що апостоли піднялися вище небес, бо вилилася благодать Духа. Господь зробив небом світ, не змінивши єства, а відновивши людську волю. Він знайшов митаря — і з нього зробив євангеліста; знайшов богохульника — і перемінив на апостола; знайшов розбійника — і ввів до раю; знайшов блудницю — і зробив її чеснішою від діви; знайшов волхвів — і перетворив на євангелістів; вигнав порок — і ввів чесноту; приніс Божу благодать. Земля стала небом. І що таке зірки в порівнянні з апостолами? Зірки на небі, а апостоли нище неба. «Вишніх шукайте, де Христос сидить праворуч Бога» (Кол. 3, 1). Зірки — від чуттєвого вогню, а апостоли — від вогню духовного. Зірки сяють уночі, а вдень не видимі, апостоли ж посилають промені свого світла і вдень, і вночі. Коли появляється сонце, зірки ховаються; апостоли ж сяють своїм промінням і тоді, коли сіяє Сонце правди. Зірки під час воскресіння спадуть, як листя, апостоли ж тоді будуть піднесені на хмарах. Серед зірок одна вечірня, а інша ранкова; серед апостолів же жодного вечірнього, а всі ранкові.

Тому апостоли більш сяючі, ніж зірки, і не помилився б той, хто назвав би їх світильниками Всесвіту, і світильниками не тільки тоді, коли вони жили, а навіть тепер, коли вони вже померли. Благодать святих мужів не зникає з їхньою смертю, не слабшає з їхньою кончиною, не сходить у землю. Про це свідчать самі справи. Вони (тобто апостоли) були рибалками, рибалками вони і померли, однак їхній сіті діють і нині, про що свідчить безліч тих, які щодня отримують спасіння. Вони були виноградарями і після їхньої смерті виноградні лози досі зеленіють своїми листами й обтяжені плодами. Вони і виноградарі, і рибалки, і стовпи, і лікарі, і воєначальники, й учителі. Стовпи, бо підтримували дах віри; гавані, бо вгамували хвилі безчестя; керманичі, бо спрямовували світ на шляху від землі до неба; пастирі, бо прогнали вовків і зберегли овець; виноградарі, бо вирвали терня і посіяли насіння благочестя; лікарі, бо зцілили наші рани.

А для того, щоб ти побачив, що ці слова є не тільки звуком, я вкажу на приклад Павла, який усе це звершив. Хочеш бачити його сівачем? «Я насадив, Аполлос поливав» (1 Кор. 3, 6). Бажаєш бачити його зодчим? «Як мудрий архітектор, поклав основу» (1 Кор. 3, 10). Бажаєш бачити його борцем? «Б’юся не так, щоб тільки бити повітря» (1 Кор. 9, 26). Хочеш бачити його воїном? «Наша боротьба не проти крові і плоті» (Еф. 6, 12). Хочеш бачити його скороходом? «Благовістя Христове розповсюджене мною від Єрусалима до Іллірика» (Рим. 15, 19). Бажаєш бачити вождем? Він одівся «у броню віри» (1 Сол. 5, 8). Бажаєш бачити його подвижником? «Подвигом добрим я змагався» (2 Тим. 4, 7). Хочеш бачити його увінчаним переможцем? «А тепер готується мені вінець правди» (2 Тим. 4, 8). Хоч він був один, однак став усім (тобто і сівачем, і зодчим, і всім іншим), наслідуючи свого Господа.

І Господь наш, будучи єдиним за Своєю сутністю, приймав різний вигляд. Навіщо різний? Заради нашого спасіння. Ти був гілкою, а Він став коренем: «Я є лоза, а ви гілки» (Ін. 15, 5). Ти захотів іти, і Він став для тебе шляхом: «Хто через Мене ввійде, той спасеться, і ввійде, і вийде, і пасовище знайде» (Ін. 10, 9). Ти зробився вівцею, а Він став для тебе Пастирем. «Я Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін. 10, 11). Ти зробився грішником, а Він для тебе «Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи світу» (Ін. 1, 29). Ти захотів їсти, і Він зробився для тебе трапезою. Ти побажав пити, і Він зробився для тебе чашею: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, у Мені перебуває, і Я в ньому» (Ін. 6, 56). Ти захотів одягтися, і Він став для тебе одягом: «Усі ви, що в Христа хрестилися, у Христа одяглися» (Гал. 3, 27). Ти захотів стати нареченою, і Він зробився для тебе Нареченим: «Хто має наречену, Той Жених» (Ін. 3, 29). Ти побажав вийти заміж, і Він став для тебе Чоловіком: «Я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дівою» (2 Кор. 11, 2). Ти був блудницею і зробився дівою. О, нечувані і надзвичайні справи! У світському житті шлюб порушує дівоцтво, а в духовній сфері муж узяв блудницю і зробив її чеснішою за діву. Поясни, єретику, як блудниця зробилася дівою? Я не можу докладно досліджувати це, однак твердо вірю. Усе це зробила благодать Духа. Вилилася благодать —«І з’явились ім розділені язики, мов вогненні» (Діян. 2, 3). Не вогненні, а «мов вогненні».

— Якщо вогонь, то чому не горіли? — запитує юдей.

Краще ж я запитаю юдея: чому вогонь не спалював куща, — суху і легкозаймисту речовину? Що сильніше за вогонь? Що мізерніше за кущ? Однак і дерево не згоряло, і вогонь не вгасав. І знову, як вогонь не спалив тіл трьох юнаків, але полум’я перетворилося на росу і вугілля стало мовби кущем троянди? Було змагання між вогнем і тілами, і перемога залишилася на боці тіл. Те, що було м’якше за віск, виявилося більш твердим, ніж залізо. Поясни мені ці стародавні події. Вони передували нинішнім, шоб люди тепер повірили істині. Чому Святий Дух сходить у вогні? Через палкість розуму тих, котрі прийняли його. І не тільки через це, але й через те, що Дух так знищує гріхи, як вогонь винищує терня. Святий муж був кинутий до рову, і «загородив пащі левів» (Дан. 6, 22). Рибалки обійшли весь світ, побачили, що він хворий, і відновили його здоров’я: побачили його збунтованим і привели до належного стану, не потрясаючн списами, не метаючи стріл, не використовуючи пращі, не звертаючись за допомогою до сили грошей та ораторських слів. Вони не мали навіть одягу і були одягнуті тільки в Христа. Вони були вбогими і водночас багатими, не маючи грошей, володіти царством. Вони були самотніми і водночас не самотні: самотні, бо з ними не було людей, і не самотні бо з ними був їхній Господь.«Я з вами, — говорить Господь, —по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28, 20).

Вони обійшли весь світ, були як вівці серед вовків. Хто бачив, хто чув таке? Господь говорить: «Я посилаю вас, як овець поміж вовків» (Мф. 10, 16). Який пастир посилає овець «поміж вовків»? Навпаки, коли пастир бачить вовка, то збирає овець. А Христос у порівнянні з ним зробив навпаки: послав овець до вовків, і вівці не були впіймані дикими звірами, але самі вовки стали лагідними, як вівці. І щоб ті не сказали: ми вівці а Ти посилаєш нас на поживу вовкам і в їжу диким звірам. Він одним словом відхилив таку їхню думку. Не сказав: відправтесь, бо, посилаючи їх, Він не мав на увазі їхні власні сили; але сказав: «Я посилаю вас». Ви немічні, зате сильним є Той, Хто посилає вас. Хто Ти? Я Той, Який створив небо, заснував землю, вилив море. Який прибив до Хреста спрямоване проти вас рукописання. скасував старий закон, повернув вас у давню батьківщину. Я Той, Хто розтрощує сильне і зміцнює слабке.

Що могутніше за моря? Однак малий пісок стримує його нестерпну силу.«Ось Я посилаю вас, ях овець поміж вовків». Дикі звірі служать мовби стіною для овець, щоб ті не шукали собі спасіння втечею. О, сала Того, Хто послав! Усередині вівці, а навкруги вовки, однак вовки перемінилися і стали вівцями, бо вони були вовками не за своєю природою, а за своєю волею. «Ось посилаю вас». Що ж Ти велиш?«Будьте мудри як змії, і лагідні, як голуби» (Мф. 10, 16). Що означає «мудрі, як змії»? Змій, хоч би зазнав безлічі ран, але зберігши неушкодженною свою голову, є здоровим весь. Так і ти, коли ворог захоче взяти в тебе гроші, віддай йому; віддай, хоч би він не відбирав у тебе твої скарби і навіть саме життя, тільки збережи свою віру.

«Будьте мудрі». Поки зберігається віра, все є досить легким. Ти нагим вийшов із утроби своєї матері, нагим і підеш з цього життя. Але якщо хто-небудь відправить тебе у заслання «Господня земля і все, що наповнює її» (Пс. 23, 1). Можливо, ти помираєш? Але смерть для тебе — це подорож. Тільки не встрать свою віру — цей невичерпний скарб. Свідками є ось ці мученики. Оскільки вони не втратили своєї віри, тому й після смерті є сильнішими за живих людей. Я для тогоо став людиною і прийняв плоть, щоб світ зберегти Церквою.

Для Бога надзвичайно милою є Церква , яка не стінами огороджена, а вірою. Заради цієї Церкви утверджено небо, вилилося море, розлите повітря, заснована земля, насаджений рай, даний закон, посилалися пророки, звершувалися чудеса, розділялося і з’єднувалося море, розривалася і поверталася до попереднього вигляду скеля, падала манна і раптово приготовлялась їжа. Заради Церкви були пророкт, заради неї були апостоли І для чого мені багато говорити? Заради Церкви став Людиною Єдинородний Син Божий. Як про це говорить Павло: «..Який Cuна Свого не пощадив» (Рим. 8, 32). Бог не пощадив Свого Сина, щоб пощадити Церкву. Заради неї Він пролив Кров Свого Сина Ця Кров зрошує Церкву, тому її паростки не можуть засохнути і не втрачать свого листя. Вони не підвладні неминучим умовам пір року і не залежні від часу взагалі щоб влітку їхнє листя зеляніло, а взимку опадало. Не природні умови пір року тут мають звачення, а благодать Духа удобрює Церкву, через що вона нездоланна.

Однак дивним є не те, що вона нездоланна, а те, що нездоланна, незважаючи на безліч ворогів, які нападають на неї. Як багато споконвіку ворогували проти Церкви? Коли вона була шойно встановлена, багато чого бую використано проти неї. Тепер, звичайно, завдяки блогодаті Божої і сили Духа, царі благочестиві так само і вожді, і весь світ наповнився вірою; але спочатку, у перші часи існування Церкви, царі були віддані безчестю, так само полководці. Щодо цього видавалися повеління правителів, горіли жертовники, всюди дим і запах від (язичеських) жертовних тварин, що спалювалися, повітря опоганювалося, земля робилася нечистою, демони шаленіли, диявол радів, батько вбивав сина, син безчестив батька. Пута природної родини розпадалися, але не благочестя.

Де тепер ті, котрі насмілювалися ворогувати проти Церкви? їй не зашкодили, коли вона була щойно створена, а коли вона торкнулася неба, то невже ти сподіваєшся здолати її? Коли було одинадцять апостолів, їх ніхто не здолав; але ці одинадцять, наче в сіті, уловили так багато міріад людей. То тепер, коли сповнені благочестям море, світ, пустеля, міста і всі межі землі, невже ти плекаєш надію здолати Церкву? Звичайно, що зробити цього ти не в змозі. Христос оголосив: «Ворота пекла не здолають її» (Мф. 16, 18). Легше знищити небо і погубити землю, ніж домогтися того, щоб в будь-якій мірі постраждала Церква. Сам Христос говорить: «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть» (Мф. 24, 35). І це природно, бо слово Боже могутніше за саме небо. Адже небо — це справа Слова. Бог сказав: «Нехай буде небо», — і Його слово звершилося. Життя природи проходить, і ніщо йому не перешкоджає, оскільки Бог є Владикою природи, Який міг створити її такою, і створену перемінити:

— Створив її Я, Який утвердив небеса. Але, щоб ти зрозумів, що не заради небес Я прийняв тіло. Церква цінніша і за небо, і за ангелів, і за всяке створіння. Тому«небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть».

Нехай стане юдей, нехай з’явиться еллін. Якщо Господні слова — це порожній звук, то нехай вони спростують їх. А коли сказане — істина, то нехай схиляться перед Божою могутністю. Христос сказав: «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть». Про які Його слова тут йдеться? Вкажемо їх і подивимося, чи не залишилися вони марними? Кажу так не тому, що маю сумнів, але закриваю вуста єретикові. Отже,«небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть». Які слова?«Ти Петро, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її» (Мф. 16, 18).«На цьому камені». Не сказав: на Петрові, бо він створив Свою Церкву не на людині, а на вірі. Що ж це була за віра?«Ти є Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16, 16). Церкву назвав скелею, яка підвладна дії хвиль, однак непохитна. Церква зазнає спокус, однак не долається ними. Отже, що означає «на камені»/em>? Сповідання складається зі слів. Адже ти не каміння кидаєш? Не дерево? Не залізо?

— Ні, — скажеш, — тут йдеться не про таку споруду, яка, з чого б вона не будувалася, підлягає руйнуванню від дії часу.

Сповідання ж не можуть подолати й демони. Про це свідчать мученики, які не втратили своєї віри, хоч їхні ребра скоблилися мечами. О, небачені і дивні справи! Стіна підкопується, однак скарб не викрадається. Тіло виснажується, однак віра не вмирає. Такою є могутність мучеників.«На цьому камені Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її». Зверніть увагу на точний зміст слів: «Ворота пекла не здолають її». Чому ж, — кажуть, — Він не перешкоджає спокусам нападати на Церкву?

Так, не перешкоджаю, але хіба не для того, щоб виявити Свою силу?

Якщо б ніхто не виявляв до Церкви неприязних дій, то могли б сказати: коли б вона зазнала ворожих нападів, то була б подолана. Тому-то Він і дозволяє ворогам чинити проти неї напади, щоб перемога здобувалася нею не при повній відсутності її ворогів. Він не сказав: ворота пекла не нападуть на неї, але: «Не здолають її». Вона буде зазнавати ворожих нападів, але не буде переможена. Церква носиться бурею на хвилях, однак не тоне; у буревії, однак не йде під воду; у неї попадають стріли, однак не завдають їй ран; проти неї діють облогові знаряддя, однак вежа залишається непохитною.

Але навіщо мені говорити про Церкву? Рибалка вимовив тільки одне слово, і воно стоїть, як непохитна вежа. Скільки тиранів намагалися позбавити це слово всієї його сили, однак не досягли успіху у своїх намірах, бо воно основане«на камені». Вникни в суть справи! Тирани, царі, діадеми, вигострені мечі, зуби диких звірів, жахи перед загрозою смерті, розпечені ґрати, вогненні печі! І хоч диявол спустошив свій сагайдак, однак Церкві шкоди не завдав. Чому? «Ворота пекла не здолають її». Скільки було ворогів у Церкви від самого початку? Де ж ті, котрі ворогували проти неї?Заховалися і віддані забуттю, а Церква процвітає. Де Клавдій? Де Август? Де Нерон? Де Тиверій? Це — тільки голі імена. Ніхто про них не пам’ятає. Оскільки вони ворогували проти Церкви, тому і зникла пам’ять про них, а Церква сяє сильніше за сонце.

Куди б ти не пішов: до індійців, до маврів, до британців, — по всьому світу скрізь знайдеш: «На початку було Слово» (Ін. 1, 1), і побожне життя. До цього часу навіть міста були сповнені безчестям, а тепер і пустеля цілком перейнята благочестям. Раніш і цариці танцювали: коли святкувався день народження Ірода, «дочка Іродіади танцювала» (Мф. 14, 6), а тепер і служниця не хоче цього робити. Досі перси брали своїх матерів собі за дружин, а тепер дотримуються цнотливості. Раніше готи вбивали своїх батьків, а тепер вони ревно проливають свою кров за благочестя. Раніш були нечестивими і прості люди, а тепер благочестиві і царі, і народи. Нинішній цар, знявши із себе діадему і взявши хрест, у такому ранньому віці виявив мудрість, гідну сивини, і в церкві забуває про свою царську гідність. Поза церквою списи, а тут — таїнства; поза нею щити, а всередині — посвячення в таїнства: Феодосія син і отець Феодосія. За все це дякуймо Богові. Йому слава і держава навіки-віків. Амінь.

Слово друге

Явилася благодать Духа, бо Істинним є Той, Хто обіцяв дар Духа. Сповіщений Господом Христом Утішитель уже прийшов, бо не обманщиком є Той, Хто заздалегідь відкрив нам про Його пришестя. Не раб пророкував про явлення раба, а Господь сповіщав про Господа, Який володіє однаковою з Ним честю, і благий Учитель поступається місцем такому ж Учителю. А краще сказати: із присутнім Він присутній, із Тим, Хто возноситься, возноситься, і з Тим, Хто сходить, сходить. Благодать Тройці нероздільна: як не був відсутнім Той, Хто ввійшов, так був присутній і Той, Хто приходить. Бог-Слово вознісся, як людина, і, однак, є присутнім на землі; зійшов Утішитель, однак Він не залишив небес, а царює з Отцем і опромінює землю; звершив домобудівництво і послав апостолам різні мови. Раптово почули сильний шум, дався чути звук бурхливого вітру, і явлення Духа було подібним удару грому, оскільки Дух зійшов на «синів громових». «І з’явились їм розділені язики, мов вогненні» (Діян. 2, 3).

Те, що було видиме для очей, наводило страх; а те, шо вчинилося, було бажаним. Полум’я наближалося, але не палило; вогонь торкався, але не запалював, — той вогонь, який дарував небесну му дрість, який розділявся на безліч мов, який містив у собі незліченну різноманітність слів, той вогонь, який навчив рибалок мудрості, який зробив зі шкіряника оратора. А краще сказати: мудреці навіть не можуть рівнятися з ними. Ті були вчителями тільки якогось одного народу, а ці (тобто апостоли) зробилися наставниками всього світу. Чоловік галилеянин говорив мовою мідян, знав по-парфянськи і був знайомий з мовою елампів, — у своїх устах він мав усяку мову. Жоден зі слухачів не вважав його варваром; ніхто з них не ухилився від слухання його слів, як незрозумілих, а навпаки, його слухали, як громадянина всякого народу, як людину, знайому з мовами всього світу.

У цьому ми отримали перші плоди благочестя. Під час будівництва вежі мови народів були розділені, і люди не розуміли один одного. Необхідно було, щоб однодумність, яка виявлялася в задумі, супротивному Богові, зруйнувалася через нерозуміння одним одного, — щоб люди, котрі об’єдналися для гріховної справи, розійшлися через зміну їхньої мови, і щоб у нерозсудливості своїх намірів вони переконалися через їхню мову, коли той, хто говорив, по суті нічого не говорив, а той, хто слухав, нічого не розумів, тільки даремно витрачався час.

— Яка для тебе вигода від зарозумілості? Яким буде кінець гордовитості? Навіщо намагаєшся схопити невловиме? Для чого намагаєшся викрасти небо, Коли ти не гідний користуватися навіть землею? Навіщо говориш про те, що вгорі, на небі, коли навіть не розумієш мови свого сусіда? Розділю твою мову і припиню справу, але не тому, що боюся твого сходження, і не тому, що побоююся за Своє Царство, а тому, що Я переживаю за твою даремну працю і твоє знесилення.

Зазвичай підносять до неба не будинок із каменя і не вежу, що споруджується безліччю рук, а колісниці Богопізнання, коней правди, життя, яке чистіше за світло, і крила чеснот. Ось що підносить на той шлях. Завдяки мудрому і водночас людинолюбному Божому управлінню розділення мов припинило зухвалість тих будівельників. Що Бог узяв від тих, настільки нерозумних людей, те дарував апостолам, як людям доброчесним. Через мову покарав нечестивих і за допомогою того ж знаряддя прославив святих. Служителі слова приймають його задля того, щоб користуватися благодаттю не з гордовитою метою, а отримують цей дарунок задля користі ближніх. Адже наставникам світу необхідно було знати і мови світу. Нічого не вартує той учитель, якого не розуміють учні. Особи, яким були довірені такі великі таїни, насамперед мали отримати дар знання мов. Ніхто не може посвячувати в таїни того, хто попередньо не увірував у Христа. Але ніхто не увірує, якщо спочатку не зрозуміє того, що йому говорять.

З цього і почала благодать Духа, а тому насамперед звершила чудо щодо мов. «По всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселенної слова їх» (Пс. 18, 5). Необхідно було опанувати світом, необхідно було поширюватися «віщуванню їх» аж до краю землі. їм необхідно було нікого не залишити без повчання і без наставляння. «І з’явились ім розділені язики, мов вогненні» (Діян. 2, 3). Язики апостолів повинні були діяти, наче вогонь, і виявляти його двояку дію: палити диявола і просвічувати тих. котрі сиділи в темряві. Зверни увагу на те, що для вірних вогонь ніжніший за єлей, однак глянь, що для диявола язик страшніший за всякий вогонь. Поглянь, як язик спалює терня безчестя і зрошує ниви благочестя. Глянь, як дванадцять учнів, наставлених одним Учителем, наче дванадцять воєначальників, що поставлені одним Царем; наче дванадцять сяючих світил, що сяють з однієї вершини; наче дванадцять чистих променів, що виходять від одного сонця; наче дванадцять світильників. що запалюються від однієї іскри; наче дванадцять гілок, що виростають від істинної виноградної лози; наче два

надцять кошиків, що наповнюються від однієї трапези; наче дванадцять рік, що витікають з одного джерела; наче дванадцять язиків, що промовляють за допомогою однієї благодаті.

Не подумай, що апостоли були п’яними, що вони упилися вином. Своїм невір“ям не ображай дару, не наслідуй людей, які заслуговують прокляття, і не називай дії Духа сп’янінням. Сп’яніння не може дарувати різних мов, а навпаки, воно зв’язує кожному язик, і той, який у кого є, робить людину божевільною, перериває мову. П’яний, уподібнюючись тому, хто йде в пітьмі серед каміння, спотикається і б’ється своїми зубами до землі. І хоч у нього є розумова здібність, однак він користується нею безладно, створює неіснуючі образи, скорочує склади вимовлених слів. Сп’яніння — це сновидіння того, що не спить: сон, який бачить не сплячий; несамовитість, що сушить спрагою, спраглий демон; диявол, який сидить у вині; розбійник, що влаштовує на застіллях засідки, добірним вином спалює розум і з ліків для душі, охопленої печаллю, робить отруту. Ось що зазвичай виробляється сп’янінням. У цьому злочестиві несправедливо обвинуватили апостолів. І немає нічого дивного в тому, що тверезі здавалися юдеям п’яними. Колись від них терпіли образи святі мужі, насміхалися юдеї і над пророками, мов над п’яними. І хоч би вони надумали заперечувати це, однак ми скажемо їм: «Чи не так це, сини Ізраіля? — говорить Господь.— А ви назореїв напували вином і пророкам наказували, говорячи: «Не пророкуйте» (Ам. 2, 11-12).

Однак і я визнаю, що апостоли були п’яними, але не втому розумінні, у якому називаєш іх такими ти. їхнє сп’яніння було божественним і духовним. Хто відчуває його, той наповнюється мудрістю, утверджується розумом, стає пильним і тверезим щодо чеснот, учиться любити Бога, не відчує спраги повік, стає несамовитим, як Павло, виявляє відважність у ставленні до будь-якого вогню і заліза, наражає себе на небезпеку, всяке нещастя вітає як радісну подію; лихослів’я викликає в ньому замилування, ніби то були вітання; образами пишається, як похвалами, а кайданами за Спасителя, — як царськими вінцями. Така чаша зробила апостолів п’яними. З цієї посудини гали учні Спасителя й опинилися в стані прекрасного сп’яніння, повністю наситилися святою трапезою і промовляють разом із блаженним Давидом: «Ти наготував переді мною трапезу на очах гнобителів моїх; Ти намастив оливою голову мою, і чаша Твоя, що наповнює, найкраща. І милість Твоя буде йти слідом за мною по всі дні життя мого» (Пс. 22, 5-6).

Той, хто п’є з цієї чаші, є тверезим у Христі, однак для нерозумних людей здається п’яним, бо думає про те, що є Спасителеве. Цю чашу приготував Господь Христос зі Своєї Крові і для нас і разом з нами покликав багатьох як учасників Свого бенкету, зібрав незліченних євангельських риб, наповнив сіті Петра, і для нього звершилося надзвичайне видовище: буря зробила його рибний улов більш сяючим. І кого не уловив переконаннями, тих упіймав страхом, бо його лову сприяло сяйво блискавки. Однак нехай ніхто не поставить це за безчестя новому стаду, якщо його вівці були уловлені за допомогою блискавки, бо Христос зазвичай за її допомогою приборкує непокірливих молодих «коней». І хто знає про покликання блаженного Павла, той, будучи покликаним разом з ним, радіє, і, побачивши у блискавці Владику Христа, стає Христовим учнем. Йому слава навіки-віків. Амінь.

Слово третє

Не дозволяє мені боятися вбогості своєї мови та благодать, яка сьогодні роздала мови, яка поставила неосвічених людей учителями світу, яка обрала рибалок ораторами, а мудреців світу посоромила з їхньою поверхневою мудрістю. Із якої ще причини натовпи людей, заражених ідолопоклонством, кинулися до благочестя? Чому вони забули про рабство демонам, цим їхнім численним господарям? Чи змогла б незначна кількість учнів змагатися проти полчищ людей, а разом з ними і проти демонів, якби вони не були озброєні вогнем Божества? Сьогодні за допомогою вогню вилилися джерела благодаті, і полум’я, що спрямовується подувом вітру, подає дари Духа. Сповіщаючи Своїх учнів про цю благодать, Христос говорив: «Не залишу вас сиротами» (Ін. 14, 18): Отець посилає вам іншого Утішителя. Вознесіння Господнє на небо стало порукою зішестя звідти Духа. Ті, котрі прийняли Ісуса, мали також отримати і Духа, щоб справа богопізнання в них усе більше й більше вдосконалювалася.

Отже, Ісус, сприйнявши людське єство і вигляд, поєднався з нашим єством і зробив людей здатними для прийняття Духа. «Ще багато чого маю сказати вам, — говорить Господь, —але ви тепер не можете вмістити. Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину» (Ін. 16, 12-13). Після Мене прийде Той, Хто сутністю однаковий зі Мною. Явиться вам Той, Хто від Отця і Хто рівний Отцеві Своєю сутністю. Отже, те, що було сповіщено їм словами, вони побачили звершеним. Про що отримали обіцянку, звершення того непохитно очікували. «Коли настав день П’ятидесятниці» (Діян. 2, 1). Між Вознесінням Господнім і зішестям Духа минув короткий проміжок часу. Обітниця Спасителя звершилася насправді. Сонм апостолів, непохитно тримаючись Господньої обітниці, мовби якогось якоря, очікував явлення Духа. Коли число днів досяг до п’ятдесяти, коли за законом завершується коло семи седмиць (тижнів) і завершуються свята, тоді відбувається зішестя Духа. Але Він не сприйняв плоті, як Син, явився не в образі людини, і на пришестя Духа вказав не вигляд голуба, як, наприклад, на водах Йорданських, — сутність Владики є такою, якою Він захоче. Але з неба загримів грім, мов сурма, перевершуючи своїм звуком всяку силу звуку, і полум’я, що зійшло, створило вогненні язики. Розділення вогню було матір“ю мов. Розділяючись, язики сідали на тім’я учнів.

Отож таким був вигляд пришестя Духа. Господь надає цьому дню перевагу над іншими. Він використовує це свято не без причини і не через поспішність, і не після святого дня зводить Духа. Чому? В юдеїв було тільки троє всенародних свят. Перший — Пасха, в який, приносячи в жертву агнця, вони не впізнали Істинного Агнця, і, вшановуючи образ, протизаконно вчинили з Винуватцем образа. Чиїй тіні поклонялись, до Його явлення поставилися зі зневагою. Друге свято, яке йде за першим, назване П’ятидесятницею, оскільки звершується через сім седмиць після того. У ці свята згадувалися тіні, подоби пустелі. Ці свята неодмінно збирали до одного міста всіх юдеїв. Оскільки під час першого свята був установлений Хрест і на ньому було піднесене страждання, причому споглядав на це весь юдейський народ, члени якого зі своєї волі не сприйняли чуда воскресіння, виявляли невір“я, приховали це чудо, обмовляли, тому наступного свята, коли, відповідно до закону, знову всі юдейські коліна зібралися в те саме місце, благодать, вибравши належний час, виливається на учнів і привертає до себе очі і вуха всіх для того, щоб дар, який виливається на Христових учнів, засвідчив про Воскреслого, — для того, щоб ті, котрі не повірили Христовому воскресінню, бачили дари, які посилалися з небес, і щоб ті, котрих посилали запечатати гріб, стали свідками небесних чудес.

Отже, звук грому, вогонь з неба і божественна сила засвідчували явлення Духа. Так колись хиталося полум’я і на Синайській горі, і Мойсей серед вогню вислуховував від Бога закони. Тепер спрямовувалося інше — від небесного вогню — полум’я, що сходило на голови апостолів. Той, Хто тоді поставив Мойсея для сповіщення євреям закону, тепер звершив усе для спасіння народів. Тому із сьогоднішнім чудом поєднаний спогад про чудеса стародавніх часів. І знову посередником служить вогонь, який своєю подібністю доводить, що Той же Бог засвідчує про Себе і цим чудом. У вигляді розділених язиків подається благодать для того, щоб тих, котрі приймають її, зробити вчителями, щоб, йдучи у вогні, вони стали наставниками для всього світу.

Колись зухвале стовпотворіння стало причиною розділення досі єдиної для всіх мови, і розділення мови припинило війну, розпочату проти небес. Незліченні язики вимовляли незліченні звуки, не було однакових, які розумів би той, хто слухав. Розділення мов спричинило після себе і розділення думок. Розладнання мов скувало руки будівельників. Тепер же благодать поєднала вуста, розділені мовами у мову, яку розумів кожний, завдяки чому розширювалися межі наставляння і прокладалося багато шляхів для віри. О, надзвичайні чудеса! Говорив апостол, і наставляння отримував індієць. Говорив єврей, і повчався варвар. Пролунала благодать, і слух сприймав слово. Готи розуміли мову й ефіопи. Перси дивувалися тим, що говорили, і варварські народи були утверджені однією мовою. Як багато племен є серед людського роду, так багатьма мовами буяла і благодать.

Розділене єство вогню примножує діяльність. Багатство благодаті служить джерелом світла. Знову ж таки, єство вогню, займаючись, не зменшується від цього, а навпаки, доповнення вогню все новими й новими речами лише підсилює його, так і вилив благодаті збільшує її приплив. Один світильник запалює безліч смолоскипів, і всі вони світять яскраво, однак його сяйво не слабшає. Так і благодать Духа, переходячи з одних на інших, наповняє собою й останніх, і тих, з кого на них переходить.

Отже, насамперед благодать зійшла на апостолів й опанувала ними, наче фортецею. Через них розливається на віруючих, усіх наповнює, однак хвилі благодаті не зменшуються. Зійшов вогненний язик. Кожний учень став вмістищем незліченних мов. Учні зверталися з проповіддю до присутніх, виступаючи на подвиги повчання. Присутні під час чуда були свідками. Безліч слухачів, які відрізнялися один від одного за народністю, добре розуміло апостольську мову, яка переконувала їх рідними для кожного з них словами. Отримуючи дар мови через дотик вогню, мовби через фарбування, апостоли отримали знання, яке має не тимчасове походження. І віра була основою наставлення, і благодать — основою подиву, і Бог — основою пізнання.

Однак юдей насміхався, брехливо пояснював чудо, як стан сп’яніння, і тайну благодаті називав справою свіжого вина.«Вони напилися,  — говорить Писання, —молодого вина» (Діян. 2, 13). О, настільки звична для юдеїв невдячність! Юдею, подумай про час і стримай свій наклепницький язик. Де свіже вино, коли вже настає час жнив? Коли щойно прийшла весна, як можна думати про свіже вино? Подумай про пору року і приборкай свій язик. Що ж Петро, який передував щодо дарів Духа, який буяв благодаттю, сповнений вогню? Він використовує свій язик для захисту мов. «Вони не п’яні, як ви думаєте, — говорить він, — бо зараз третя година дня; але це є те, про що провіщав пророк Іоїль: «Виллю Я від Духа Мого» (Діян. 2, 15-17; Іоїл. 2, 28). Пророк проповідує про море благодатних дарів. «Виллю, — каже, — від Духа Мого». Але чи не було потім скорочене русло? Чи тільки для юдеїв призначається цей дар? Ні. «Виллю, — каже, — на всяку плоть». Ознайомившись із пророцтвом, зверніть увагу і на його звершення. Мова Духа передувала мові пророків.

Будемо просити, щоби бодай крапля тієї благодаті вилилася на нас, щоб, зберігаючи спогад про те чудо, ми отримали користь, яка подається через нього. А коли є відповідна прихильність серця, то дар посилається швидко, бо є Один і Той же Бог, «Який творить усе в усіх» (1 Кор. 12, 6). Йому сила і держава в нескінченні віки-віків. Амінь.

Бесіда про Святого Духа

1. Христолюбиві! Вчора ми прославляли пришестя Святого і Всехвального Духа, яке звеличується не через людські вигадки, а завдяки свідченню з боку сили Отця. Слово Боже пізнається не через те, що ми мислимо чи говоримо, а чим ми сяємо, — цим пізнається благочестя наше і сповіщається істина. Тільки слово Боже, тільки наставляння Святого Духа служать і світильником благочестя, і проповіддю богопізнання, і світлом Божественного вчення. Тож необхідно довше зупинитися на розповіді про Святого і Всехвального Духа і конкретніше дещо сказати про Його святу і славну могутність. Знову скористаємося тими ж словами, що й колись, — будемо говорити про Святого Духа не на підставі того, як ми мислимо, а на підставі того, чого навчаємося, що вчать нас про Нього Божественні слова, а краще сказати: на підставі того, що Він Сам сповіщає про Себе, що говорить устами пророків, як передає Свій промінь через апостолів. Своїм єством Він не роздільний, бо виходить від нероздільної і неподільної природи.

Його ім’я: Дух Святий, Дух істини, Дух Божий, Дух Господній, Дух Отця, Дух Сина, Дух Христа. Так називає Його Писання, а краще сказати, — Сам себе називає і Духом Божим, і Духом, Який від Бога. А щоб, почувши Його найменування Духом Божим, ми ніколи не подумали, що Він так називається через співдружність з Богом, Писання, коли говорить про Духа Святого, додає: «Божий, Котрий від Бога». Одне означає: «Божий» й інше: «Який від Бога». Божі — небо і земля, бо створені Богом. Але ні про що не сказано, що воно від Бога, крім того, що походить із Його сутності. Дух називається Святим. Це найголовніша і найперша Його властивість, яка містить у собі найбільш виразний зміст і виявляє природу Святого Духа. Святий Дух, Дух Божий. Хто називає Його Духом Божим? Послухай Спасителя: «Коли ж Я Духом Божим виганяю бісів…» (Мф. 12, 28). Дух Божий.

Отже, як я вже сказав, щоби будь-хто, почувши про Духа Божого, не подумав, що цим визначається деяка співдружність, а не спільність єства, Павло говорить: «Ми ж прийняли не духа світу цього, а Духа від Бога» (1 Кор. 2, 12). Водночас Дух називається Духом Отця, як про це говорить Спаситель святим апостолам: «Не турбуйтеся, як або що говорити; бо в той час дано буде вам, що сказати, бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого говоритиме у вас» (Мф. 10, 19-20). Тож, сказавши: «Дух Божий», Писання додало: «Духа від Бога». Так само, у свою чергу, Дух названий і Духом Отця. А щоб ти не подумав, що Він називається так через Його співдружність з Отцем, Спаситель рішуче говорить: «Коли ж прийде Утішитель…, Дух істини, Який від Отця виходить» (Ін. 15, 26). Там сказано: «Від Бога», а тут — «від Отця». Що приписав Господь Собі: «Я зійшов від Отця» (Ін. 16, 28), це ж приписує і Святому Духові, кажучи: «Який від Отця виходить». Отже, Дух є Духом Божим і Духом від Бога Отця, і Він виходить від Отця. Що означає «виходить»/em>? Не сказав: «Народжується». Чого не написано, про те не потрібно й роздумувати. Син народжений від Отця, а Дух виходить від Отця.

Ти хочеш довідатися від мене взагалі про відмінності, як саме Той народжується, а Цей виходить? Що ж? Довідавшись, що Син породжений, ти довідався і про сутність Його походження. І коли чуєш, що проповідується Син, то водночас усвідомлюєш і Його народження. Слова — це те, що сприймається вірою і заховується благочестивою думкою. Що ж міститься у слові «виходить»? Щоб уникнути слова «народжується» і щоб не назвати Духа Сином, Писання говорить про Святого Духа: «Який від Отця виходить». Воно говорить про Нього, Що Він виходить, подібно як вода б’є із землі джерелом. Як сказано про рай: «З Едему витікала ріка» (Бут. 2, 10), так виходить і витікає Дух. Отець називається Джерелом «води живої», як про це говорить пророк Єремія: «Подивуйтеся цьому, небеса, і здригніться, і жахніться, говорить Господь. Бо два зла зробив народ Мій: Мене, джерело води живої, залишили» (Єр. 2, 12-13). Божественне слово, визначаючи Отця як Джерело «води живої»/em>, говорить про Того, Хто виходить із Джерела життя, — із «води живої: Який від Отця виходить» (Ін. 15, 26). Хто виходить? Дух Святий. Яким чином? Як вода із джерела.

Але чому Святий Дух названий водою? Спаситель говорить: «Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої» (Ін. 7, 38). Подаючи пояснення про цю воду, Євангеліст додає: «Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім’я Його» (Ін. 7, 39). Отже, якщо євангеліст Іоан, даючи пояснення стосовно Духа Святого, назвав Його живою водою, а Отець говорить: «Мене, джерело води живої, залишили», тоді Отець є Джерелом Духа, оскільки Дух від Отця виходить. Отже, повторюю: Дух Святий називається Духом Божим і Духом, Який від Бога, Духом Отця і Духом, Який від Отця. Ісая свідчить про Духа Господнього від імені Христа: «Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене» (Іс. 61, 1). І Павло: «Господь є Дух, а де Дух Господній, там свобода» (2 Кор. 3, 17). Якщо завдяки Духові там, де Він присутній, є воля, то невже Він — раб? Якщо тих, на кого Дух Святий сходить, Він звільняє від ярма рабства і дарує їм волю, то як тоді Він може бути рабом? Як Він дарує те, чого немає? Як, Сам будучи рабом, звільняє інших? Хіба ти не чув, що говорить Павло: «Бо закон духу життя в Христі Ісусі звільнив мене» (Рим. 8, 2)? Невже рабів звільняє Дух, Який не має у Своєму єстві елемента свободи? Бо коли Він створений і підневільний, тоді нікого не може робить вільним.

2. Нехай не обманюють вас своїми вивертами єретики. Я не кажу, що Дух — раб, не кажу і того, що Він — творіння. Це — нова єресь. Загрожує небезпека введення єретиками трьох пунктів: нестворений, створений й інший, який навіть не знаю, як назвати. Дух Божий, Дух, Який від Бога, Дух Отця, Дух, Який від Отця виходить, Дух Господній, Дух Сина. Апостол говорить: «А оскільки ви — сини, то послав Бог Духа Сина Свого в серця ваші, Який викликує: «Авва, Отче!»(Гал. 4, 6). Бачиш, Він назвав Духом Сина. В іншому місці Павло, у свою чергу, називає Його Духом Христовим: «Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тільки Дух Божий живе у вас» (Рим. 8, 9). Прошу, зверни увагу на це святе сплетіння. Павло виводить на сцену мовби якусь святу і живу мотузку зі сплетеної втроє могутності, поєднуючи нероздільне єство і вказуючи різними назвами на єдину силу. «Ви не за плоттю живете, — говорить Апостол, — а за духом». Ось — Дух. «Якщо тільки Дух Божий живе у вас». Ось — Дух Божий. «Коли ж хто Духа Христового не має…» (Рим. 8, 9). Звичайно, що варто було б сказати: «Коли ж хто Духа Божого не має», однак він сказав: «Духа Христового». Апостол сказав: «Дух Божий», і приєднав: «Дух Христовий». «Коли ж хто Духа Христового не має, той і не Його» (Рим. 8, 9). Апостол сказав це для того, щоб показати, що коли є Дух, тоді є і Христос — Вони єдині. Христос є присутнім, і Дух є присутнім, і що сказати: «Дух Божий» і «Дух Христовий», — це одне і те ж.

Тому Дух Святий є Духом істини, як Його можна було б назвати і Духом Сина, оскільки Спаситель говорить: «Я є істина» (Ін. 14, 6). Дух Святий називаний Духом істини, бо Він є і Духом Сина, як говорить Павло: «Послав Бог Духа Сина Свого в серця ваші» (Гал. 4, 6). Отже, Він є і Духом Сина, і Духом Того, Хто воскресив Ісуса Христа. Послухай самого Павла: «Якщо ж Дух Того, Хто воскресив з мертвих Ісуса, живе у вас» (Рим. 8, 11). Це — імена святої і непорочної Сили, Святого і Всехвального Духа,

Є й інші імена, які відповідають не єству, а Його діяльності. Слова глибокі, і для їхнього усвідомлення потрібні вуха уважні, незнайомі із сумнівами і наповнені вірою. Дух названий Духом життя, оскільки Спаситель говорить: «Я є істина і життя» (Ін. 14. 6). Дух названий Духом життя подібно до того, як і Павло говорить: «Закон духу життя» (Рим. 8, 2). Ці імена вказують на те ж достоїнство, на те ж єство. Є й інші імена, що приписуються не Святому Духові, а силі та Його дії, коли, наприклад, йдеться про Його дари. Я говорю, розтлумачуючи спочатку свою думку, а вже потім вказую на свідчення.

Коли, за молитвами святих, Дух Святий дарує мені чи іншому християнинові освячення, і я отримую такий дар, що буду мати святе тіло і святу душу, то поданий мені дар називається духом святості, тобто благодатним даром. Якщо Дух Святий подасть комусь, хто не має ані мудрості, ані знання, дар, — дасть йому тільки віру, як, наприклад, чимало з тих, котрі володіють благодатними дарами, завдяки яким вони, і не знаючи Писання, вірять йому, то такий дар називається духом віри. Якщо хтось отримає від Святого Духа силу і дар вірувати в обіцяні блага, які мають бути дані нам у майбутньому віці, то він прийме дух обітниці. Якщо хтось отримає дар мудрості, то такий дар називається духом мудрості. І в усіх випадках благодатні дари Духа називаються духом. Будь особливо уважним до наших тлумачень своїх поглядів, які подаються образно і частково.

Отже, перейдемо до доказів. Коли хтось має благодатний дар любові, то кажуть, що він має дух любові. Коли хтось отримає благодатний дар мучеництва, то кажуть, що він має дух сили, тобто благодатний дар. Оскільки те, що дарується, є від Духа Святого, тому і дар називається так само, як Той, Хто його дає. Тому Павло говорить: «Ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення» (Рим. 8, 15). І далі: «Бо дав нам Бог духа не страху, а сили, і любові, і цнотливості» (2 Тим. 1, 7). Тож духом тут називає благодатний дар, як і тоді, коли говорить: «Ви… були відзначені обіцяним Святим Духом» (Еф. 1, 13). Де написано про Духа обітниці? Павло говорить: «Маючи той же дух віри» (2 Кор. 4, 13) й обітниці, тобто благодатний дар Духа. Отже, ось дух віри, дух обітниці. Коли хтось є лагідним і смирним серцем, той отримав дар лагідності. Це — Божий благодатний дар. Про це говорить Павло: «Якщо і впаде людина в якийсь гріх, ви, духовні, виправляйте такого в дусі лагідності» (Гал. 6, 1), тобто благодатним даром лагідності. «Пильнуючи, — говорить Писання, — кожний себе, щоб і ти не був спокушений» (Гал. 6, 1). Ось — дух лагідності. Іншому дається освячення душі і тіла, і воно називається духом святості, як говорить про це Апостол: «Павло, раб Ісуса Христа, покликаний Апостол, обраний для благовістя Божого, яке Бог раніше обіцяв через пророків Своїх, у писаннях святих» (Рим. 1, 1-2).

Він сказав це в зворотному порядку, а зміст його слів такий: Павло, який став апостолом за «духом святості» (Рим. 1, 4). Багато хто, зважаючи на перші слова, думали, що Павло говорить про Сина Божого, визначеному за «Духом святості». Однак насправді — не так. Навпаки, у цьому місці йдеться про те, що Павло був поставлений апостолом за «духом святості». Коли був поставлений? Після воскресіння Ісуса Христа. Бо інші апостоли були обрані до страждань Христових, а він — після Христового воскресіння, тому і сказано: за «духом святості». Скажу також й інше. Коли під час святих таїнств усі ми починаємо говорити: «Отче наш, що є на небесах!» (Мф. 6, 9), то виходить, то ми отримали дар духа усиновлення, тобто, благодатний дар Святого Духа Дух називається духом ревності, як говорить Павло: «Так і ви, коли дбаєте про дари духовні» (1 Кор. 14, 12), тобто маєте піклування щодо духовних дарів. «Дбайте про дари більші, — тобто про дари благодатні, — і я покажу вам шлях ще кращий» (1 Кор. 12, 31). «Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любові не маю…, —то я ніщо» (1 Кор. 13, 1-2), тобто, що любов важливіша за всякі благодатні дари.

3.Але повернемося до питання, яке підлягає обговоренню. Знову виступає Ісая, адже Той же Дух говорить устами всіх. Тому, як Павло сказав про духа життя, духа любові, духа сили, духа цнотливості, духа обітниці, духа віри, духа смирення, духа усиновлення, так і блаженний Ісая: «І вийде парость (жезл) від кореня Ієссеєвого1» (Іс. 11, 1), тобто царський — Спасителя. Жезлом називає царську ознаку, про що говорить і Давид: «Жезл правоти —жезл царства Твого» (Пс 44, 7). «І вийде парость (жезл) від кореня Ієссеєвого і гілка виросте від кореня його; і спочине на ньому Дух Господній» (Іс. 11, 1-2).

У цьомує найменування єства Самого Духа. Далі вказуються Його благодатні дари: «Дух премудрості і розуму, дух ради і кріпості, дух відання і благочестя, дух страху Божого» (Іс. 11, 2-3). Наприклад, хтось тлумачить Писання: чи ти вірний, чи інший християнин. Хоч би зміст був туманний і незрозумілий, однак Дух Святий дасть силу розтлумачити навіть і таємні думки. Така людина отримала дух одкровення, тобто благодатний дар. який відкриває незбагненне. Тому й Апостол, бажаючи, щоб учні благочестя розуміли зміст Писання. говорить: «Згадуючи вас у молитвах моїх, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа… дав вам Духа премудрості й одкровення для пізнання Його і просвітив очі серця вашого» (Еф. 1, 16-18). Бачиш духа одкровення?

Але повернемося до припущеного. У тому випадку, де слід осягнути глибини, він називається духом одкровення; де необхідно мати любов, називається духом любові; де потрібно, щоб вчитель говорив зрозуміло, називається духом мудрості; де треба, щоб слухач добре зрозумів те, що йому говориться, називається духом розуміння. Дух мудрості дається тому, хто навчає, дух розуміння — слухачам. Я проповідую, а ти маєш змогу розуміти мене, але не можеш повчати інших. Це називається даром премудрості для повчання інших. Бог, бажаючи показати, що як тому, хто повчає, Він посилає слово мудрості, так і учневі — дар розуміння, щоб він розумів Боже, говорить:

— Даром премудрості володіють уста проповідника, даром розуміння — серце того, хто повчається. Премудрість — це зброя вуст, а розуміння — зброя серця.

Тому Давид каже: «Уста мої промовлятимуть премудрість, і помисли серця мого —розум» (Пс. 48, 4). Хтось не отримав благодаті повчання, зате отримав благодать висловлювати необхідні думки і подавати добрі і похвальні поради. Інколи той, хто вчить, не в змозі запропонувати необхідну думку, бо не отримав цього дару: не все отримує кожний, щоб не подумав, що благодатний дар — це справа природи. Один отримує благодать учительства, однак для того, щоб він не почав звеличуватися, виявляється нездатним подавати поради в життєвих справах. А другий, який не може вчити, дає прекрасні поради. Виявляється, що той. хто допомагає іншим, у деяких випадках сам потребує допомога від інших. Чому так? Тепер я подам доказ того, що людина, яка отримала благодать учительства, має потребу у порадах з боку інших.

Мойсей отримав дар премудрості, законодавства, учительства і взяв на себе обов’язок вершити суд упродовж усього дня. Приходить його тесть Іофор і, подаючи йому пораду, говорить:

— Ти сам не в змозі вершити судочинство над таким великим народом. А кати все ж таки будеш це робити, то цілком погубиш себе.

А те що ж зробити?

— Постав, — каже, — «десятиначальниками, п’ятдесятuнaчaльнuкaми, стоначальниками і тисячоначальниками«, щоб справи, які перевищують силу «десятиначальника», переходили до «п’ятдесятиначальника» а ті, що переважають його здібності, переходили до «стоначальника», а котрі перевищують силу «стоначальника» — до «тисячоначальника», а котрі перевищують його силу — до тебе, а ті, що перевищують твої, — до Бога. Якщо, — каже. — випаде якась важлива справа, то нехай докладуть про неї тобі. А кати дещо виявиться не під силу і тобі, то звернися з цим до Бога (Вих. 18, 18-23).

Законодавець, будучи мудрим, прийняв думку простої особи; і ця думка стала законом і знаменням майбутнього. Бо Іофор, тесть Мойсея, був ідольським — жрецем, однак потім засудив свою оману і пізнав істину, тому і став образом Церкви із язичників: свідомість язичників перевершила мудрість закону, але не тому, що вона було язичницькою, а тому, що вона виправилася в кращий бік. Справді, коли була прийнята думка Іофора? Не тоді, кати він був ідольським жрецем, а після того, як пізнав Бога. Коли побачив справи Божі і коли Мойсей розповів йому про чудеса в Єгипті, він говорить: «Нині довідався я (ось — каяття!), що Господь великий більше за всіх богів» (Вих. 18, 11). Отже, від того часу, як пізнав істину, Іофор отримав благодатний дар подавати добрі поради.

4. Алє повернемося до питання, що підлягає обговоренню. Той, хто повчає, отримав духа премудрості, а той, хто повчається, отримав духа розуміння, щоб розуміти викладене. Тому Ісая приписує тому, хто говорить, мудрість, а тому, хто слухає, розуміння, і каже: «…Мудрого художника і майстерного у слові» (Іс. 3, 3). Дух ради дається порадникові, дух сили тому, хто отримує пораду. Радник отримує благодатний дар сказати дещо корисне, а той, хто приймає пораду, отримує благодать виконати те, що є корисним. Дух страху Божого. Кожний із цих благодатних дарів давався для визначеної потреби.

Коли за Мойсея в пустелі споруджувалася скинія, то, безсумнівно, у той час була необхідність не ударі повчання, а в дарі зодчого, — як приготувати вісон, гіацинт, багряницю, порфіру. 1 Бог дав благодатний дар — дар зодчого, дар зшивати і ткати, плавити золото, обробляти каміння і з’єднувати його. Чому Бог дав ці таланти? Тому, що Він споруджував на землі скинію. А скинія була ознакою землі і неба. Небо і землю Бог створив упродовж шести днів. Скинія влаштовувалася за образом неба і землі і була необхідність у дарах Святого Духа для тих, котрі доводили справу до належного стану. То був час не вчительства, а застосування мистецтва ткати та інших мистецтв. Бог говорить: «Я призначаю саме Веселеїла, сина Уріевого, сина Орового, з коліна Юдиного; і Я сповнив його Духом Божим,мудрістю, розумінням, знанням і всяким мистецтвом» (Вих. 31, 2-3). Духом мудрості, щоб радив тим, котрі споруджували скинію, чи так мають споруджувати, чи інакше. Духом розуміння, щоб довів усе до належного стану. Духом знання, щоб зрозумів, яку має силу те, що сказане Богом.

В іншому випадку Бог обіцяє дати благодать людинолюбства і говорить: «На дім Давида і на жителів Єрусалима виллю дух благодаті і розчулення» (Зах. 12, 10), тобто дар людинолюбства. Водночас подається благодатний дар смирення. Звідки це видно? Три юнаки в печі, будучи праведними, зневажили полум’я, однак, будучи смиренними, називали себе грішними. Вони зневажили полум’я завдяки багатству своєї праведності і перетворили піч на росу. Однак не загордилися і не сказали: о, яка велика наша праведність; ми перемогли природу, перевершили закон! А чинять, як праведники, і говорять, як грішники.

Справді, подумай. Вони зневажали полум’я, раділи, як святі, і говорили про себе, як про грішників: «Згрішили ми і чинили беззаконно, відступивши від Тебе, і в усьому згрішили. Заповідей Твоїх не слухали і не дотримувались їх, і не жили, як Ти повелів нам, щоб благо нам було» (Дан. 3, 29-31). Отже, буду чи праведними, вони принижували себе, тому й отримали духа смирення, благодатний дар смирення. Тож, побачивши прояв благодаті, вони говорять: «Немає в нас у даний час ні князя, ні пророка, ні вождя, ні всепалення, ні жертви, ні приношення, ні фіміаму, ні місця, щоб нам принести жертву Тобі і знайти милість Твою» (Дан. 3, 38). Отже, оскільки не маємо ані міста, ані храму, ані вівтаря, ані фіміаму, то замість цього нехай буде наше смирення. Тому вони кажуть: «Але зі скрушеним серцем і смиренним духом нехай будемо прийняті» (Дан. 3, 39).

Інший, прийнявши у всій повноті дар і будучи сповненим благодаттю, говорить: «Отримав духа очищення»/em>. Звідки це ви дно? Єремія говорить: «Шлях дочки народу Мого не у святе і не в бік віяння і для очищення» (Єр. 4, 11), Вони, за його слона ми, не мають духа, який би наповняв їх. Апостоли, як написи но, мали «повноту духа». «Тоді, — говорить Писання, — Павло, сповнившись Духа Святого» (Діян. 13, 9), тобто, коли він ви кривав волхва Еліму (Діян. 13, 8). Чи бачиш благодатні дари? Я повторю найменування невимовного єства: Дух Божий, Дух, Який від Бога, Дух Господній, Дух Отця, Дух Сина, Дух Христа, Дух Того, Хто воскресив Христа, Дух життя, Дух істини. Потім благодатні дари: дух сили, дух любові, дух цнотливості, дух обітниці, дух віри, дух одкровення, дух усиновлення. Коли хтось отримає благодатний дар чинити суд, той приймає, духа суду, як говорить Ісая: «… І очистити кров Єрусалима із середовища його духом суду і духом вогню» (Іс. 4, 4). Силу, яка карає й очищає, він називає «духом суду і духом вогню». Давид же просить «духа праведного» який вів би на праведний шлях. А далі просить благодатного дару, який управляє пристрастя ми і робить так, щоб душа не перебувала в рабстві пристрастей. Адже серце Давида розбестилося і зі стану цнотливості ступило на шлях гріха, пристрастей і задоволення, і через те, що він несправедливо виніс рішення, яке згубило чоловіка, він зробився рабом пожадання і впав у перелюб. Тому і просить Бога, промовляючи: «Духа праведного обнови в нутрі моєму. Не відкинь мене, — говорить, —від лиця Твого… Поверни мені радість спасіння Твого і Духом могутнім укріпи мене» (Пс. 50, 12-14), тобто благодатним даром, який управляє пристрастями і панує над задоволеннями.

5. Це сказано нами про Божественну природу Святого Духа і про різноманітність Його дій. Єретики ж, не знаючи, що Писання, коли говорить про духа «святині» чи «обітниці», має на увазі дари Духа, відносять це до Його єства і говорять, що Бог дав, а Дух Святий дарував.

— Чи бачив ти, — кажуть, — що це є дар Божий?

Вони прочитали те, що стосується дарів, і віднесли це до єства, тоді як необхідно розуміти, які найменування визначають єство, а які — благодать. Вони спотворили істину, все змішали, сплуталися, збилися зі шляху істини,«затьмарилося нерозумне їхнє серце; називаючи себе мудрими, збожеволіли» (Рим. 1, 21-22). Тому розмірковують:

— Оскільки, — кажуть, — піднімаєш питання про Духа й учиш на основі Писання, бажаючи мати Писання своїм свідком, тому ми, спонукувані самим Писанням, говоримо те, що сказав про Святого Духа Спаситель.

Що ж Він сказав? «Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини…, то наставить вас на всяку істину; бо не від Себе говоритиме, а буде говорити те, що почує, і майбутнє сповістить вам…, бо від Мого візьме і сповістить вам» (Ін. 15, 26; 16, 13-14).

— Чи бачив ти, — кажуть, — що Дух «не від Себе говоритиме» (Ін. 16, 13), а від Ісуса Христа «візьме» (Ін. 16, 14)? Не може бути доведене достоїнство Духа. Хіба, — кажуть, — не з’ясувало Писання, що Він підлеглий владі Сина, що Син посилає Ного, а вже потім Дух подає Свої дари іншим?

Зверни особливу увагу на суть справи. Коли дещо зі сказаного буде здаватися тобі таким, що викликає непорозуміння, ти не відразу нападай на такий вираз, а почекай на завершення думки. Хіба ти не бачив, що під час будівництва все буває безладно перемішане: вапно, каміння, колоди, — перед твоїми очима все у змішаному вигляді, а в очах майстра все відповідає своїй меті? Він знає, у який час із цих змішаних речей одні стануть доречними в тому місці, а інші — в іншому; і те, що тепер розкидане там і тут, доводиться до належного гармонійного порядку, і в результаті — краса будівлі. Тому, коли помітиш, що той, хто говорить, переходить від одного до другого, а від другого до третього, то знай, що він готує собі матеріали. Коли я зберу останнє, тоді і покажу гармонійний порядок у своїх міркуваннях.

Єдине єство Сина і Духа, єдина сила, єдина істина, єдине життя, єдина премудрість. Із того часу, як Спаситель зволив прийняти наше єство, Він сповнюється Святим Духом не тому, що був нижчим за Святого Духа, а тому, що плоть у людському образі мала прийняти зішестя Духа. Тож не тому, що Бог-Слово не міг освятити єство, яке Він прийняв. Якби ти погодився з цим, тоді і Син виявився б зайвим, оскільки дія освячення творіння достатньо було б Отця. Невже Отець приймає Сина тому, що Він — Отець — не спроможний? Невже із тієї ж причини Син приймає Духа? Але тому, що єство єдине, яке «діє все у всьому». Одне творить Отець, і сприймається у всій природі; друге — Син, і переходить на всю природу; а третє — Дух. і сприймається у всьому єстві. Отже, коли природа розглядається сама собою, то вона однакова, наповнена владною гідністю, дивна, не бідна, досконала, не зростає, не зменшується, не стає гіршою, не отримує доповнення. Коли ж Бог Слово прийняв нашу плоть, то прийняв її у людському вигляді, і вона приймає Духа Святого, як одного із пророків чи апостолів. Я вже сказав, що Дух сходить не тому, що Божества Сина було недостатньо, а для того, щоб досконалішим було пізнання Тройці.

Отже, плоть Господня сподобилася Святого Духа, і потім Спаситель захотів віддати у власність Святому Духові те тіло, яке Він, Господь, прийняв, — віддати для того, щоб все. що зробить Христос у плоті, приписувалося Святому Духові, Який перебував у Ньому, як у святому людському храмі. Христос заради нас — Людина, а Сам Собою — Бог. Він Сам Собою — Бог, а Людина — через Своє людинолюбство. Він виганяв демонів і захотів приписати їхнє вигнання Святому Духові. І говорить «Коли ж Я Духом Божим виганяю бісів…» (Мф. 12, 28). Не сказав: Богом-Словом виганяю, а приписує це Святому Духові, мовби святий муж, який сподобився Святого Духа. Знаємо, ще коли Він увійшов до храму, то взяв книгу пророка Ісаї і читав. Прочитав же написане про Нього. «І Він, розгорнувши книгу, — як передає Писання, прочитав: — Дух Господній на Мені» (Лк. 4, 17-18). Хіба це личить Богу Слову? Невже Бог говорить: «Дух Господній на Мені»? Хіба не беззаперечно, що особа людини говорить: «Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене» (Іс. 61, 1)? Я, — говорить, — Духом Святим помазаний. Тому Петро каже: «Бог Духом Святим і силою помазав Ісуса з Назарета» (Діян. 10, 38).

6. На цьому, прошу, зосередити свою увагу. Усе вищесказане служить для з’ясування слів «від Мого візьме» (Ін. 16, 14). Ми не перескакуємо з одного на інше, але, як я вже сказав, заготовляємо матеріали, щоб ти поєднав їх у єдине гармонійне ціле. Ісус Христос сподобився Духа Святого, хрестився в Йордані. Іоан каже: «Я бачив… небеса, що розкривалися, і Духа, Який сходив, мов голуб…, і перебував на Ньому» (Ін. 1, 32; Мк. 1, 10). Ти бачиш,як Господь у людському вигляді приймає Святого Духа? Ніхто не може бути до такої міри безчесним, щоб думати, що Божество прийняло Духа. Іоан Хреститель говорить: «Серед вас стоїть Той, Кого ви не знаєте… Я не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той… є Син Божий» (Ін. 1, 26, 31-34). Дух Святий зійшов, щоб звершилося пророцтво Ісаї: «Дух Господа Бога на Мені» (Іс. 61, 1).

Плоть хрестилася, і Той, Хто хрестився, як тільки вийшов з води, «ведений був Духом у пустелю» (Мф. 4, 1). Був ведений, і плоть мала Святого Духа, мовби Вихователя. Для чого Він був ведений? Щоб дати нам образ: як Моя плоть ведеться не бажанням, а Духом, так повинні чинити і ви. Тому і Павло говорить: «Якщо ж дух вас провадить, то ви не у плоті… Бо всі, кого Дух Божий водить, ті не знаходяться під законом» (Гал. 5, 18; Рим. 8, 14). Водиться Духом Христова плоть; Ним же будемо водитися і ми. Адже задля цього Господь і приймає на Себе все, щоб залишити нам образ. «Ведений був Духом у пустелю, щоб спокушав Його диявол» (Мф. 4, 1), — і переміг диявола. Не Божество перемогло, оскільки для Божества було б безчестям сказати про Себе, що Воно перемогло. Бог ніколи не може бути переможеним і Сам не перемагає, а завжди володарює. Якби Він перемагав, то тоді було б можливим і те, що й Сам може бути переможеним. А Той, Хто завжди володарює, є Вседержителем, і піддані не повстають проти Нього, як і Він з належною силою не перемагає Своїх підлеглих.

Отже, якщо плоть Господа, образ Господа, новий Чоловік, небесний, новий Паросток, Який розквітнув після дивного народження, якщо Він отримав Святого Духа, то в цьому ти маєш свідчення, що Дух зійшов з неба, що Духом Він був ведений у пустелю, щоб перемогти диявола. Щоб образ Адама, який на початку впав в оману, згодом переміг, для цього приходить новий Чоловік, супроводжуваний силою Духа. Тому, як я сказав, Він «ведений був Духом у пустелю, щоб спокушав Його диявол» (Мф. 4, 1). А коли Він повернувся як Переможець, Писання говорить про Нього: «І повернувся Ісус у силі духу» (Як. 4, 14). Отже, плоть мала Святого Духа, і не частину духовних дарів, як маємо ми, коли одному подається мудрість, другому — знання, а мала всі дари. Воістину я охоплений страхом і тремчу з остраху, щоби безсилля моїх уст не зменшило величі того, що проповідується.

Отже, Господнє тіло і свята плоть, прийнявши силу Святого Духа, не отримала, як говориться про кого-небудь з апостолів і пророків, той чи інший благодатний дар. Людина не може всього вмістити. Тому Павло каже: «Чи всі Апостоли? Чи всі пророки? Чи всі учителі? Чи всі чудотворці? Чи всі мають дари зцілення?» (1 Кор. 12, 29-30) Щодо нас, то дари розділяються, а в плоті Христовій — уся повнота благодаті, всі дари були в наявності, відповідно до сутності плоті. І зверни увагу. Спочатку Господь наповнив Свій храм усякими благодатними силами. Він мав дар зціляти хвороби, виганяти демонів, воскрешати мертвих, пророкувати майбутнє, звершувати діла істини; Він міг робити все і володів повнотою духовних дарів з того часу, як Господня плоть наповнилася всякими благодатними дарами. Потрібно було, щоб потім і ми отримати трохи від Господнього тіла, мовби зі сховища. Від Нього подається й апостолам, і пророкам. Іоан свідчив, що в Ньому, тобто Господі, була вся повнота Божества. Так само і Павло: «Бо в Ньому живе вся повнота Божества тілесно» (Кол. 2, 9). Не сказав просто: у Ньому жило Божество, а: «Вся повнота Божества»/em>, тобто всі дари Божества.

А щоб хто-небудь не подумав, що «вся повнота Божества» жила в Бозі-Слові, Апостол каже: «У Ньому живе вся повнота Божества тілесно». У Його плоті — вся повнота премудрості, розуму, сили, чудес, усякої діяльності. Потім від Його повноти ми все отримуємо для себе. Іоан Хреститель свідчить: «Я не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому (не сказав: єдиний дар, який подається Йому, а «перебуває» весь), Той хреститиме Духом Святим і вогнем» (Ін. 1, 33). Далі, бажаючи показати, що Спаситель прийняв благодать не як людина, Іоан говорить: «Без міри дає Бог Духа. Отець любить Сина і все дав у руки Йому» (Ін. 3, 34-35). Отже, звідки ми отримуємо?«Від повноти Його ми всі прийняли» (Ін. 1, 16). Він отримав повноту, а ми від неї. Яким чином? Відтоді, як Дух наповнив Собою Господню плоть, від неї Господь черпав, мов із джерела, й обдаровував людей дарами. Прошу, зверни увагу. Він говорить: «Коли ж прийде Він…, Утішитель…, Дух істини, то наставить вас на всяку істину…, бо від Мого візьме» (Ін. 16, 7, 13-14).

7. Зверни увагу на конкретний зміст слів. Господь не сказав: від Мене, але: «Від Мого». «Від Мого», — від кого? «Від Мого» дасть вам, а Сам «візьме». Але візьме не як позичене в борг. Оскільки Він наповнив джерело, як основу благодатних дарів, то бере із нього і подає всім зі Свого власного надбання. І звідки відомо, що брати означає взяти зі Свого власного надбання? Послухай. Бог сповнив Мойсея Духом, а Мойсей говорить: «Я один не можу нести тягар усього народу цього. Обери Собі іншого». Бог сказав йому: «Збери Мені сімдесят мужів…, і візьму від Духа, Який на тобі, і покладу на них» (Числ. 11, 14, 16-17). Не сказав: візьму твій дух, а: «Від Духа, Який на тобі», тобто візьму від Мого. Бог говорить: «І буде після того, виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкувати» (Іоїл. 2, 28).

Якщо Бог, Який брав у Мойсея, позичав йому, то ж і Дух, Який брав від Сина, також позичав Йому. Мойсей був образом Христа, бо як духом, який був у Мойсея, були наповнені 70 старійшин, так світ отримав Святого Духа від Христа.«Від Мого візьме», — із того, що даровано тільки Мені, Господній людині, бере Собі Той, Котрий дав, Котрий зійшов на Мене і залишився в Мені, Котрий помазав Мене, освятив, привів у пустелю і повернув Мене переможцем. «Від Мого візьме і сповістить вам» (Ін. 16, 14). А щоб показати, що Він згадав не про Святого Духа, а про Його дари, тут же після слів «від Мого візьме» добавляє: «Усе, що має Отець, —Моє» (Ін. 16, 15). Я отримав те від Святого Духа, тому сказав: «Від Мого візьме». Оскільки Бог освятив плоть Духом Святим і Отець послав у плоть Христову дар Духа, причому благодать, прийшовши, вклала в Христа всі дари, тому Він і говорить: «Від Мого візьме і сповістить вам».

Що ж означає вираз «не від Себе говоритиме, а буде говорити те, що почує…, і сповістить вам» (Ін. 16, 13-14)? Раніш було сказано, що одне — Дух Святий, й інше — благодатні дари. Одне — цар, й інше — дар царя. Коли хтось веде війну проти багатьох і різних варварських народів, той роздумує, звідки почати війну. Коли розпочне війну з цими, тоді проти нього підніме свою голову інше крило. Якщо він розділить своє військо на дві частини, тоді розпадуться його сили. Ми серед аріан, котрі зневажають славу Христову, і македонян, котрі ображають Божественну славу Духа. Якщо я скажу македонянам про Сина те, що визнається всіма, то тут же вступить у суперечку аріанин:

— Невже ти переконав мене щодо Сина тим, що говорив зі мною про Духа?

8. А оскільки сьогодні запропоновано вести мову про Святого Духа (адже, за даною від Христа благодаттю, ми часто брали верх у питанні про Сина; свідками цього є ви, які знаєте, що ми доказували не за допомогою митецьких софістичних прийомів, а за допомогою доказів з Писання), тому, хоч я і хотів тепер запропонувати слово про Сина, Який завжди має в Собі сяючу силу, однак заради того, щоб подати докази проти єретиків, котрі кульгають у питанні про Духа, я поки що залишаю те слово осторонь. Неможливо, щоб той, хто кульгає в уяві про Духа , йшов прямо у питанні про Сина. Ти не переконаєш македогян підписатися під вченням про Одноістотного, згідно з Никейським собором, хоч вони і говорять постійно:

— Ми згідні з тією вірою, оскільки про Духа нічого конкретно не було оказано. Про це не було ані гострої суперечки, ані ворожих сутичок.

Однак для того, щоб їх цілком переконати, я кажу, що написано: «Не від Себе говоритиме» (Iн. 16, 13). Скажи македонянину: це написано і про Сина, а краще сказати: Він Сам говорить про Себе: «Я… не від Себе кажу» (Iн. 14, 10). Прошу, зверни увагу: я подаю свідчення із джерела, яке і ти визнаєш. З аріанином треба сперечатися щодо слів «Я… не від Себе кажу», як і щодо питання про Духа. З тобою ж, який об’явив про себе, що ти благочестиво мислиш, немає потреби вступати в суперечку. Ведучи мову про Христа, ти говориш, що Він рівний Богові. у всьому подібний до Отця. Я ввів питання, маючи на увазі тебе, що сповідаєш славу Сина. Ти говориш про Духа: «Не від Себе говоритиме». Спаситель говорить про Себе: «Слова, які Я кажу, не від Себе кажу» (Ін. 14, 10), — кажу те, що почув від Мого Отця. Ось і Син не говорить «від Себе». Однак і Отцеві, і Синові честь — рівна. Це кажу тобі, бо аріанин сумнівається й у тому, і в цьому. Що терплять ті, котрі зазнали загибелі корабля, це ж терплять і невіруючі, про що говорить Павло: «Деякі зазнали загибелі корабля у вірі» (1 Тим. 1, 19). Аріани, зазнавши загибель корабля, втратили і славу Христа, і силу Святого Духа. Македоняни, звичайно, ревно намагаються піднятися із глибини наверх, але половину свого вантажу втратила і вони, як про це говорить Павло: «Коли ж хто Духа Христового не має, той і не Його» (Рим. 8, 9). Тому зверни увагу, щоб тобі не здавалося, що ми нападаємо за прикладом борців й обґрунтовуємо положення із зарозумілістю.

«Я… не від Себе кажу». Розтлумач мені, що означають слова «не від Себе кажу», які використовує Спаситель Адже, що придумає македонянин стосовно Сина, це ж знайде придатним і щодо Святого Духа. Два рівнозначні вирази:ані Дух, ані Син від Себе не говорять нічого. Але Син відчуває потребу в отці. Отця ж потребує і Дух. Досі — рівна честь належить обом. Отже, зверни увагу. Знаю, щоя занурився в глибину, якузнає Христостова сила, що есе наповнює. Скоріше тремчу від страху, ніж говорю, — боюся саме того, що корабель кинеться в безмежну безодню і не буде Духа. Дай мені приготовлений корабель, керманича, корабельників, канати, якорі, все в готовому вигляді, але коли немає жодного подиху вітру, то, при відсутності його дії, хіба не є марними всі ті приготування? Зазвичай так буває. Хоч би слова були величними і думка глибокою, хоч би було красномовство і розум, але воли немає Святого Духа, Який дає Свою допомогу, тоді все є даремним.

9. Отже, чому про Себе, як і про Духа, Господь сказав: «Не від Себе кажу». Подібно до борців нападемо на тих , котрі суперечать, і постараємося повністю переконати і тебе, і тих, (тобто єретиків), якщо тільки захочуть вислухати нас. Звичвйно, що приведемо їх на шлях істини не насильно, а будемо говорити їм; може, вони справді переконаються. Ти не дивуйся, якщо я, людина, говорю це, бо і Бог говорить до Єзекїїля: «Я посилаю тебе до синів Ізраїлевих»…і ти скажеш їм..: «Чи будуть вони слухати, чи не будуть.., бо вони вперті» (Єз. 2, 3-5, 7). Говоримо це,«чи будуть вони слухати, чи не будуть.., повірять, чи ні, погодяться з нами, чи не погодяться». Якщо ж вони (єретики) не погодяться з нами, що говоримо таке, то ми в цьому не повинні. Так учив і Павло і після подання свого повчання сказав: «Свідчу вам у нинішній день, що чистій від крові усіх, бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу» (Діян. 20, 26-27). І тепер говорю: чому Спаситель сказав: «Не від Себе кажу» і про Духа: «Не від Себе говоритиме»? Прошу вас, улюблені, зупинімо на цьому свою увагу.

Однак, хоч Христос один, з’явилося багато лжехристів, як про це сказав Спаситель:

— Прикриваючись Моїм ім’ям, чимало «повстане лжехристів і лжепророків» (Мф. 24, 24).

Хоч Христос один і Його пришестя було провіщено пророками, однак ще до Його явлення з’являлися деякі звабники, котрі говорили: «Ми — Христи». Февда говорить: «Це я». Юда Галилеянин: «Це я». І вводили багатьох в оману. Спаситель, прийшовши, каже: «Усі, скільки їх приходило переді Мною, є злодії і розбійники» (Ін. 10, 8). Оскільки ці, які раніше за інших стали звабниками, прийняли ім’я Христове і намагалися переконати народ у тому, що вони — Христи, хоч були не в один час, а кожен окремо: один — тепер, другий — в інший час, тому Христос і говорить: «Усі, скільки їх приходило переді Мною, є злодії і розбійники; але вівці не послухали їх… Вівці Мої голосу Мого слухають, і Я знаю їх, і вони йдуть за Мною» (Ін. 10, 8, 27). Отже, прийшли ті лжехристи і не навчились ані від закону, ані в пророків, а говорили самі від себе, керуючись власною думкою. Спаситель, прийшовши, не відступив від пророків, а говорив, наприклад, так: «Добре пророкував про вас Ісая» (Мф. 15, 7); і в іншому місці: «У законі вашому написано» (Ін. 8, 17). А коли приступив до Нього диявол, Господь говорить йому: «Господові Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи» (Мф. 4, 10). Отже, Христос, прийшовши у плоті, не говорив від Себе, а від пророків. А оскільки ті, котрі прийшли раніше за Христа, не говорили в ім’я Христове, ані від закону, ані вустами пророків, а, керуючись особистою думкою, висловлювали облудні погляди й думки, тому Спаситель і говорить: «Я… не від Себе кажу» (Ін. 14, 10). Говорити від Себе — це говорити, не опираючись на закон.

Тому так само слід говорити і нам. Коли побачиш, що єретики виставляють зі свого боку Аристотелівські чи Платонівські аргументи, то скажи: ми від себе не говоримо, а говоримо те, що почули від Христа. І звідки це видно, що той, хто говорить від себе, є лжепророком, чи слова, які виражають особисту думку, характеризують лжепророка? Пророк Єзекіїль каже: «Я, говорить, Господь» до пророків, котрі вводили в оману Його народ: «Я не посилав їх»; вони говорили від себе, і проповідують «від серця свого» (Єз. 13, 1). Оскільки лжепророки проповідували від себе, тому Спаситель, очищаючи Себе від такої підозри, говорить: «Я… не від Себе кажу». Звідки це видно, що Спасителя підозрювали як звабника? Насамперед установимо саме це.

Під час свята «ставлення кущів» (Ін. 7, 2) юрби народу шукали Ісуса, кажучи: «Де Він?» І щодо Нього виникла суперечка: «Одні говорили, що Він добрий, інші казали, що ні, Він зваблює народ» (Ін. 7, 12). Чи бачиш, як і в Ньому підозрювали звабника? Іншого разу, після святої смерті Спасителя, архієреї говорять Пилатові: «Правителю! Ми згадали, що той обманщик, коли ще був живий, сказав: через три дні воскресну» (Мф. 27, 63). Це сказано мною для доказу того, що Господь іншими вважався звабником. А оскільки Його вважали таким, тому Він і говорить: «Слова, які Я кажу, не від Себе кажу…», а від закону, від пророків, —«усе, що чув від ОтцяМого» (Ін. 14, 10; 15, 15). Не за Своїм Божеством Я чув від Отця , а в законі, у пророків. Він говорить це від імені Своєї плоті, щоб розвіяти оману. «Я… не від Себе кажу…, а що чув від Отця Мого». Ви ж говорите те, що почули від Отця вашого диявола. А щоб довести, що диявол завжди, коли говорить, у всьому виявляє неправду, Господь каже про нього: «Коли він говорить неправду, від себе говорить» (Ін. 8, 44). Я від Себе не говорю, але від пророків, від закону. І це є істина. Отже, як Спаситель, відкидаючи підозри і відганяючи негідні припущення щодо Нього, говорить: «Я… не від Себе кажу», як обманщики, так необхідно говорити і про Духа.

10. Прошу, зверніть тут увагу на наступне. За словами Спасителя, є багато лжехристів і лжепророків. Один говорив: це я, інший: це я, як і написано: «Багато прийде в ім’я Моє, кажучи, що це Я» (Лк. 21, 8), і зваблять багатьох, але ви не піддавайтеся обману. Тож як було використовувалось звабниками ім’я Христове, так чимало хто намагався прийняти вигляд людей, які володіють Святим Духом, Якого вони не мали, однак про це говорили. Але там, зазвичай, появлявся чоловік і говорив: «Я — Христос». Тут же ніхто не насмілювався сказати: «Я — Дух Святий», оскільки Дух сходив не в тілесному образі, а невидимо. Зійшов на Петра, зійшов на Павла, і їх визнали, що вони обидва мали Духа Господнього. Появився Симон і каже: «Маю Духа». За зовнішнім виглядом ніхто не відрізнить людину, котра має Духа, від людини, котра не має; котра має нечистого духа від тієї, котра має Духа Святого. Якби Дух був видимий, то Симон не обманув би, бо після розслідування справи він був би викритий. Прийшов Монтан і каже: «Маю Святого Духа»; прийшов Манихей і говорить: «Маю Святого Духа». Він, Дух, не був видний.

Отже, щоб люди не були обмануті через назву, оскільки благодатний дар мав зійти невидимо, Господь говорить: «Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця виходить…, нагадає вам усе, що Я говорив вам…, і наставить вас на всяку істину; бо не від Себе говоритиме» (Ін. 15, 26; 14, 26; 16, 13). Як тільки помітите, що хто-небудь каже: «Маю Святого Духа», однак проповідує не Євангельські істини, а власні вигадки, той говорить від себе, і в ньому немає Святого Духа. Адже Господь і про Себе говорить: «Я… не від Себе кажу». І це для того, щоб відвернути від Себе підозру в омані. А насамперед, щоб відділити оману від істини і показати, хто має Святого Духа, а хто ні і тільки прикидається, що має, Господь говорить:

— Не від Себе Дух говоритиме. Ви почули від Мене, що Я передав. Коли прийде невидимий Дух, Він буде говорити Моє. Якщо ви помітите, що хтось повторює слова Євангелія, то він дійсно має Святого Духа. Дух прийде, щоб пригадати вам те, чого Я навчив вас. Тому, коли хтось буде говорити про себе, що він має Духа, але буде проповідувати дещо від себе, а не на основі Євангелія, то не вірте йому. Наслідуйте Моє вчення: «Не від Себе говоритиме (Дух)» (Ін. 16, 13).

Однак Його явлення показує, хто отримав Духа Святого, а хто ні. Якщо хтось повторює слова Христові, той має Святого Духа. «Ніхто не може назвати Ісуса Господом, як тільки через Духа Святого» (1 Кор. 12, 3). Прийшов Манес, воістину безумний, який має ім’я, що відповідає його омані, і говорить:

— Я — Утішитель, Якого обіцяв Спаситель Своїм апостолам, я — Син Божий.

Де в Євангелії Ісуса Христа ти чув, що сонце і місяць є творцями? Де Христос сказав, що вони поглинають душі і повертають їх? Де ти прочитав це? Оскільки про це не сказано в Писанні, а говорить тут від себе Манес, то зрозуміло, що він не має Святого Духа. Святий Дух «не від Себе говоритиме, а буде говорити те, що почує», тобто підтвердить те, що сказав Христос. І зверни увагу на те, що гідне подиву. Подібно, як Спаситель, прийшовши, став доповненням закону і пророків, так і Дух — доповненням Євангелія. Христос, прийшовши, доповнив Собою те, що сказано було Отцем у законі і вустами пророків. Тому Павло говорить: «Кінець закону — Христос» (Рим. 10, 4). Святий Дух, прийшовши, доповнив Євангеліє. Що було в законі, те доповнює Христос; а що було у вченні Христа, те доповнює Дух. І не тому, що недосконалим є Отець, але як явився Христос і підтверджує те, що є від Отця, так явився і Святий Дух, Який підтверджує те, що є від Сина. Звідки це видно? Спаситель говорить учням: «Ще багато чого маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити. Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину: бо не від Себе говоритиме» (Ін. 16, 12-13). — Він доповнює Моє. Син доповнює те, що є від Отця, і від Себе не говорить. Дух доповнює те, що є від Сина, і від Себе не говорить.

Але, коли ти почуєш, що хтось говорить: пошлю вам Святого Духа, то не віднось ці слова до Божества, оскільки Бог не посилається. Це назви, які визначають діяльність, імена утаємничені і ясні: утаємничені, коли мається на увазі достоїнство, ясні — коли мається на увазі споглядання. Кожний, хто посилає кого-небудь, відправляє, зазвичай, у ті місця, де сам не перебуває. Уяви собі, що я на цьому місці розмовляю з ким-небудь. Я не можу сказати йому: йди, я пошлю тебе сюди. Це не значить послати, а посадити біля себе чи покликати до себе. Якщо ж Бог перебуває всюди, — «наповнюю Я, — говорить Він, — небо і землю» (Єр. 23, 24), — то куди ж посилає Він — Всюдисущий? «Зійду на небо —Ти там перебуваєш; зійду в пекло — і там Ти. Чи візьму крила в ранньої зорі і переселюся на самий край моря, і там рука Твоя поведе мене, і правиця Твоя триматиме мене» (Пс. 138, 8-10).

Отже, куди ж посилає Бог? Хіба Він Сам не всюди, хіба Той, Кого Він посилає, не Таким же є Всюдисущим? Бог послав Свого Сина у світ. Невже як досі не присутнього у світі? Адже світ — від Сина. Тож хіба Він прийшов у світ як Такий, що до того часу у світі не був? Як же євангеліст Іоан говорить: «Усе через Нього сталося… У світі був. І світ через Нього постав» (Ін. 1, 3, 10)? Як же Він посланий у світ? З іншого боку, якщо Він посланий, тоді Той, Хто послав, залишився на небесах, а Посланець перебуває на землі, то як же Господь сказав: «Той, Хто послав Мене, є зі Мною» (Ін. 8, 29)?

11. Прошу, зверни свою особливу увагу, надай словам непохитності. Єретик може сказати: є зі мною, що означає: допомагає мені, як і я говорю: зі мною Бог. Не просто сказав, а що? «Отець у Мені» (Ін. 14, 10). Якщо Отець був з Ним і в Ньому перебував, то як Він послав, або як Цей був посланий? Адже, якщо прийшли, то прийшли Обидва, і ніхто не посланий; або, з іншого боку, Обидва залишилися. Якщо Отець залишився на небесах, то як же Син каже: «Отець у Мені»? Якщо Той, Хто послав, залишився на небесах, то як же Посланий має із Собою Того, Хто послав? «Я, — сказав Господь, — в Отці, й Отець у Мені» (Ін. 14, 10). Як же Посланий є Тим, Котрий каже: «Отець у Мені»? Як же, у свою чергу, Отець послав Його? Отож, коли Господь говорить: пошлю вам Святого Духа, то це означає дар Духа. І щоб ви зрозуміли, що посилається дар, а не Дух, Спаситель говорить до апостолів: «Ви ж застилайтеся в місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба» (Лк. 24, 49), і отримаєте силу від Святого Духа, Який зійшов на вас. Одне — сила, що дається, й інше — Дух, Який дає. «Усе це творить один і той же Дух, наділяючи кожному осібно, як Йому завгодно» (1 Кор. 12, 11).

Отже, ти не в змозі довести, що Дух Святий посилається чистим Божеством. А що ти зробиш, коли я доведу тобі, що Творець неба і землі посилається Святим Духом? Або відкинь Христа і знищ Писання, або, будучи рабом Писання, підкорися йому. Де, — говорить, — про це сказано? Слухай, що говорить Бог устами пророка Ісаї, вісника благочестя: «Послухай Мене, Якове та Ізраїлю, покликаний Мій: Я той же, Я перший» (Іс. 48, 12); — Я після всього і, крім Мене, немає Бога. Зверни увагу. Тут якраз те, що шукаємо. Хто ж сказав це? Отець чи Син? Поглянь, як під образом єдиноначальності він утаємничено проповідує Тройцю. «Я — (Бог) перший і останній (і крім Мене немає Бога)». Хто говорить це? Творець, оскільки додає: «Моя рука заснувала землю» (Іс. 48, 13). Поглянь, як говорить Творець:

— Дух Мій утвердив небо. Я дав Свої веління всім зіркам. Я збудив царя, згідно з правдою, і всі Мої шляхи праведні.

Назвавши Себе Творцем неба і землі. Він далі говорить настутпне:

— Не потай Я говорив вам це від самого початку і не в місці прихованому; — і сказав: — Я заснував землю і створив небо; Я був там; «і нині послав Мене Господь Бог і Дух Його» (Іс. 48, 16).

Тебе, Який створив небо і землю, Який сказав зіркам: «Послав Мене Господь Бог і Дух Його», Бог-Отець народив за Божеством і послав у плоті. Творець неба говорить: «Послав Мене Господь Бог і Дух Його». Єретик сприймає посольство Духа в образливому для Нього розумінні. Отець послав, не віддаляючись від Нього і не видаляючи Його від Себе. Син послав Духа, не відокремлюючи Його від Себе і Сам не розділяючись з Ним. Тому Писання говорить: «Виллю від Духа Мого» (Іоїл. 2, 28), тобто дар Святого Духа. Не Божество виливається, а дар. Тому, щоб було доведено, що виливається не Дух Святий, а благодать Божественного Духа. Давид говорить про Христа: «Виливається благодать із уст Твоїх» (Пс. 44, 3) — Виливається благодать, а не Той, Хто дарує благодать. Отже, коли проповідується однакова честь і вияснено вирази «не від Себе» та «від Мого візьме» (Ін. 16, 13-14). які розтлумачені в змісті, взятому мовби із джерела, то нехай єретики не мають місця лазівки, щоб таємно провести через неї своє безчестя. Вшановуй Святого Духа. Якого ти прийняв. Я часто говорив, що ти отримав винагороду: Христос узяв від тебе твій образ, а Сам дав тобі Свого Духа.

У день пам’яті мучеників

Також про те, що Христос називається Пастирем і Агнцем: про завісу і про жертву умилостивлення

1. Знову згадуємо мучеників, знову свято благочестивих, знову слова про ангелів, знову урочисті зібрання Церкви. Згадуємо про тих, котрі перетерпіли мучеництво. А честь мучеників — це слава Того, за Кого вони піддалися мукам. Ушановуються мученики, які постраждали за Христа, віддається поклоніння Христові. Який постраждав за усіх. Ті своїм стражданням піднесли себе зі стану приниження на висоту, а Спаситель з висоти Божества опустився до приниженого стану людського єства, не втрачаючи Свого достоїнства, а звершуючи справу Свого домобудівництва. Ми чули, як Він говорив: «Я Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін. 10, 11). Сказавши це. Він і виявив Своє людинолюбство, і сповістив про Свою могутність. Постраждати за овець — це справа людинолюбства; а те, що Він Сам, зі Своєї волі, «поклав» Свою душу, є доказом Його могутності. Він не насильству підкоряється, а звершує справу Свого домобудівництва. Хоч і говорить Апостол, що Отець віддав Його за нас (Рим. 8. 32), однак висвітлює страждання Сина не вимушеними, показуючи, що воля Сина поєднана з волею Отця. Син віддає Себе, підкоряючись не через необхідність, а сприяючи наміру Отця. Одна справа — по-рабськи служити й інша — божественно сприяти.

Отож сприяє Отцеві Його Єдинородний Син, хоч учні єретиків не бажають погодитися з цим. Вони через свою порочність розриваючи неподільне єство, проповідують, що Отець — Творець, Син — Служитель і таким же є і Дух Святий. Вони не соромляться навіть слів Павла, який назвав служителів благовістя не слугами, а співпрацівниками Божими, сказавши: «Бо ми співпрацівники Божі» (1 Кор. 3, 9). Павло — співпрацівник. а Син — служитель? Не розшукуй того, що сказав Христос устами Ісаї, а того, що сказав Він Сам. Звичайно, що Сам Собою Він є Пастирем, але заради тебе став Агнцем. Сьогодні зустрілися ці два читання. Ісая читав про Нього євнухові: «Як агнець, ведений був Він на заколення» (Іс. 53, 7; Діян. 8, 32). А Спаситель: «Я Пастир Добрий» (Ін. 10, 11). Тому покажи мені відмінність між Агнцем і Пастирем: коли Він — Агнець, а коли — Пастир? Коли ти не розумієш різниці у найменуваннях, то як зрозумієш достоїнство Його могутності? Зрозуміло, звичайно, що Агнцем Він є через страждання, які Він перетерпів у справі домобудівництва, а Пастирем — через надмірність людинолюбства, — будучи Богом, Він не соромиться називати Себе Пастирем.

Адже нам необхідно було пізнавати Самого Бога і Царя. Та оскільки ми, люди, обдаровані розумом, не впізнали Бога, тому Він хоче, щоб ми, хоч бодай як нерозумні вівці, пізнали свого Пастиря. Якби, прийшовши у світ. Спаситель знайшов тебе розумною людиною, то Він обов’язково явився б тобі як Бог. Та оскільки Він не знайшов тебе людиною, а знайшов ніби заблудлою вівцею, починаючи від найстародавніших часів, і таким, що кличе свого Господа вустами пророків: «Я блукаю, наче ягня загублене. Знайди раба Твого» (Пс. 118, 176), тому приховує Своє царське достоїнство і пропонує пастирське піклування. З цієї причини і влаштовує від самого початку так, щоб Його тіло було покладено в яслах, для того ставить у важкі умови як Свою Матір, так і Йосифа, служителя домобудівництва. Я не можу назвати його ані батьком Спасителя, ані чоловіком Марії, а тільки співучасником і посередником таїнства. Адже він був нареченим Діви, а не чоловіком; хоч за найменуванням, звичайно, був чоловіком, а насправді — служителем домобудівництва. Отже, він разом з Марією приводиться до Вифлеема у важкі обставини, так що через тісноту в помешканнях Дитя вимушене було бути покладеним в яслах.

Ці важкі умови були справою Божою, щоб Людинолюбний обов’язково був покладений у тому місці, щоб був покладений, кажу, через домобудівництво, яке й обумовило Його втілення. Чому Він так влаштовує це? Тому, що ясла — це трапеза безсловесних, а людство перебрало на себе їхню природу. «Людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами й уподібнюється їм» (Пс. 48, 13). Тому Він і покладає Небесну їжу на трапезу нерозумних тварин, щоби душею подібні до тварин, приходами до ясел, як до своєї трапези, знайшли тут не корм для тварин, а Того, Хто говорить: «Я є хліб, який зійшов з небес, і дає життя світові» (Ін. 6, 35, 41, 33). Отже, АгнцемГосподь явився задля домобудівництва, а Богом —заради Своєї слави. Він покладає Свою душу заовець (Ін. 10, 11) не через необхідність, як я вже говорив, а Сам приймаючи на Себе цю справу. Усе, що відбулося за часів старозавітного Богошанування, зрештою зводиться доСпасителя: чи то було пророцтво, чи священство, чи царське достоїнство, чи храм, чи жертовний вівтар, чи завіса, чи ковчег, чи очистилище, чи манна, чи жезл, чи чаша, чи дещо інше, — все стосується Його.

Бог з давніх-давен дозволив синам Юди звершувати Йому жертовне служіння не тому, що Він задовольнявся жертвами, а тому, що хотів відвернути юдеїв від язичницького марновірства. Відтоді, направляючи їх туди, куди Сам хотів, накладає на Себе те, чого найменше бажав. Оскільки розум юдеїв ще не міг виявляти духовної діяльності, а був поневолений язичницькими звичаями і відчував потяг до жертовників і жертв, тому Бог, взявши ідольські свята, перемінює їх, згідно із духом благочестя, і так терпить те, чого не бажав би. Як добрий батько, коли побачить, що його син займається пустуванням, то забирає його з площі, а вдома дозволяє йому робити все, що він захоче, і таким чином оберігає його благопристойність, відхиляючи від його забав риси безсоромності. Так і Бог, бажаючи за допомогою таких святкових зібрань виправити юдеїв у бік благочестя, дозволяє їм приносити жертви, дає жертовний вівтар, велить приносити в жертву й овець, і козла, і вола і робити все, що приносило їм радість. Однак Бога це не тішило.

2. А що це відбулося задля домобудівництва, послухай, як Той, Хто через посередництво Мойсея дозволив звершення жертвоприношень і звелів, щоби були різні види жертв, через уста пророків позбавляє всякого значення те,що відбувалося тільки через Його поблажливість, указуючи, що Він дозволив їм це, як дітям, в якості «молока», але не дав у вигляді«твердої їжі» (1 Кор. 3, 2). Він говорить устами Давида: «Слухай, народе Мій, Я буду говорити. Ізраїлю! Я буду свідчити проти тебе. Я — Бог, твій Бог. Не за жертви твої буду докоряти тобі, бо всепалення твої завжди переді Мною. Не прийму ні тельця від дому твого, ні козлів із дворів твоїх» (Пс. 49, 7-9). А щоби будь-хто не подумав, що Він не приймає тому, що гребує цими жертвами, Господь далі пояснює сутність справи: вона в тому, що Бог не має потреби в таких жертвоприношеннях, а не в тому, що вони взагалі відбуваються, і додає: «Хіба Я споживаю м’ясо телят чи п’ю кров козлів? Принеси Богу жертву — хвалу і виконай перед Всевишнім обітниці твої» (Пс. 49, 3, 13-14). Він показує цим, що не гребує жертвами, однак відкидає їх через те, що закликає юдеїв до кращої і духовної жертви.

Отже, Він від самого початку дозволив звершувати жертвоприношення, але не тому, що вони подобалися Йому, а з тією метою, щоб цим почати виправляти у бік благочестя. Роблячи поступки бажанню юдеїв, Він, як мудрий і великий, дозволом жертвоприношень готував образ майбутнього, щоб жертва, яка сама по собі була марною, виявилася корисною через образ. Зверни старанно увагу на це, оскільки тут глибока думка. Жертви не були бажані для Бога, оскільки звершувалися не за Його бажанням, а тільки через Його поблажливість. Жертвоприношенням, які звершувалися. Він надав образ, що відповідав майбутньому Христовому домобудівництву, щоб, якщо вони самі і не можуть сприймати, то, принаймні, зробилися б сприятливими завдяки образу, який виявлявся ними. Через усі жертвоприношення Він виявляє образ Христа і висвітлює майбутні події. Чи то буде принесена в жертву вівця, вона — образ Спасителя; чи то буде віл, він — образ Господа; чи буде телець, чи телиця, чи дещо інше з того, що зазвичай приноситься в жертву, чи то буде голуб і горлиця, — все знаменувало Спасителя.

Задля цього був і храм, щоби був приготовлений образ Господнього храму. Задля цього — вівця, й ієрей, і завіса. А щоб не впасти в деяку багатослівність, я раджу тобі звернутися до того, хто розтлумачує те, що було сказано, до Павла, який не дозволяє тобі нічого мислити без Христа, а все відносить до Нього. Що ж? Бажаючи викласти євреям відмінність між таїнствами: що означала трапеза, що — жертовний вівтар, що — завіса, що — храм, що — священик, — він взагалі все відносить до Христа і показує, що скинія — це все життя. Однак «перша скинія» — це образ Старого Завіту, а «святе-святих» — образ Нового Завіту (Євр. 8, 5, 9-10). Прошу, зверни на це особливу увагу. Храм був один, але ділився на ті й інші частини: на святилище і на святе-святих. Храм — це образ Господнього тіла. Послухай, що говорить Господь: «Зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його» (Ін. 2, 19).

Отже, як у тому храмі одне було видиме для всіх, а інше — тільки для первосвященика, так і в домобудівництві Спасителя Божество і сила Божества, будучи утаємниченими, діяли явно. Ти маєш образ храму. Відшукай мені завісу, що знаходиться в середині і відокремлює святилище від святого- святих, — чим є ця завіса? Завіса, у свою чергу, — образ тіла. Як завіса розділяла посередині той простір і відокремлювала доступне зовнішньому спостереженню від внутрішніх таїнств, так і тіло Господа було завісою Божества, не дозволяючи смертним очам пильно дивитися на лик Безсмертного. Це не мої слова, послухай, що говорить Павло: «Отже, браття, маючи відвагу входити до святилища через Кров Ісуса Христа, дорогою новою і живою, яку Він знову відкрив нам через завісу, тобто плоть Свою…, приступаймо зі щирим серцем» (Євр. 10, 19-20, 22). Зверни особливу свою увагу. І плоть Свою Господь назвав храмом, і завісу — образом плоті. Далі, за завісу, входив архієрей тільки раз упродовж року. Не залишив без уваги Павло і цього, але й це бере як образ Спасителя і говорить: «Бо Христос увійшов не в рукотворне святилище, створене за зразком істинного, але в саме небо, щоб постати нині за нас перед лице Боже» (Євр. 9, 24). Ти бачиш архієрея — зверни увагу і на образ. У свою чергу, приносилася в жертву вівця, і вона була образом Спасителя: «Як агнець, ведений був Він на заколення» (Іс. 53, 7). Приносилися в жертву телець, віл і все інше, причому архієрей брав своїм пальцем трохи крові принесених у жертву тварин, входив у святе-святих і сім разів кропив перед очистилищем (Лев. 16, 15).

Тож і саме очистилище було образом Спасителя, як і кров, якою архієрей кропив, була тим же, щоб і Той, Кому поклонялися, і дар, принесений Йому, були одним і тим же.

Тіла тих тварин, кров яких приносилася до святилища, спалювалися поза табором, попіл їх освячував людей, а останки забитих тварин освячували осквернених. Тому поглянь: живі не освячували, а перетворені на попіл і принесені в жертву приносили оскверненим людям освячення; одні й ті ж тварини спалювалися поза табором, а очищалися всередині. Тож Апостол говорить: «Тому що тіла тварин, кров яких для очищення гріха вносить первосвященик у святилище, спалюються поза табором» (Євр. 13, 11). Указавши на образ, витлумачує істину і говорить: «І Ісус, щоб освятити людей Кров’ю Своєю, постраждав поза брамою» (Євр. 13, 12). І що додає до цього? «Отже, вийдемо до Нього за табір, несучи Його наругу» (Євр. 13, 13). Ти маєш образ, то поглянь і на істину. Знову роздумай над кров’ю й очистилищем. Кров кропилася, очистилище приймало її і звершувалося очищення. Що таке очистилище? Знову послухай, що говорить Павло в посланні до римлян: «Тому що всі згрішили і позбавлені слави Божої, виправдовуються даром, благодаттю Його, через відкуплення в Христі Ісусі, Якого Бог призначив як жертву очищення Його Кров’ю через віру» (Рим. 3, 23-25). І кров Його, й очистилище Його. Все це я сказав тому, що Спаситель Бог і Єдинородний Син Божий став усім заради нас, а не заради Себе. Одне відбувалося заради нас, а інше було виявленням поклоніння Йому заради Нього Самого через Його Божество. Те й інше не тепер розділене — поєднане домобудівництвом, а розділене думкою.

3. Отже, коли почуєш чи про архієрея, чи пастиря, чи про вівцю, чи про храм, чи завісу, чи очистилище, чи кров кроплення, чи про дещо подібне, то в усьому вбачай домобудівництво, яке було заради тебе.

Коли ж побачиш, що Єдинородний сидить з Отцем на одному престолі (бо церква проповідувала Його і прославляла), то не соромся Божественних слів. «Премудрість виголошує на вулиці, на площах підносить голос свій, у головних місцях зібрань проповідує, біля входів у міські ворота говорить прамову свою» (Притч, 1, 20-21). Коли ж помітиш, що проповідується Божа премудрість і сила, то роздумуй про надмірність слави, про предвічне достоїнство, яке не зменшується, незмінне, непорушне. «Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог» (Ін. 1, 1). Скрізь «було», а «не було» — немає ніде. Якщо будеш роздумувати про надмірність слави, то не спокусися щодо втілення Господнього.

Кажу, наприклад, коли почуєш, що єретик говорить: «Отець Мій (Який послав Мене), більший за Мене» (Ін. 14, 28), то скажи йому, що немає нічого дивного в тому, що Син через Своє втілення менший за Свого Отця, оскільки Він принизив Себе навіть у порівнянні з ангелами. Ти через свою порочність намагаєшся довести, що Син менший за Отця; а я доводжу, що Він у Своєму втіленні менший навіть за ангелів. Ти, звичайно, бажаючи довести відмінність щодо сутності Отця і Сина, вказуєш на слова: «Отець Мій більший за Мене»; а я доводжу, що, відповідно до змісту цих слів, Він менший не тільки від Отця, але й від ангелів. Блаженний Павло, вказуючи на свідчення Давида: «Що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, що Ти опікуєшся ним? Ти створив його мало чим меншим за ангелів» (Пс. 8, 5-6), розтлумачив його в посланні до євреїв: «За перетерплення смерті увінчаний славою і честю Ісус, Який небагато був принижений перед ангелами» (Євр. 2, 9).

Отже, навіщо так багато трудишся і намагаєшся довести, що Син менший за Отця, коли Він менший і за ангелів, однак не з боку Свого достоїнства, а через домобудівництво? Далі ти чув: «Отець Мій (Який послав Мене), більший за Мене». Але хіба ти не чув цього євангельського голосу, який сьогодні голосно виголошував усім: «Я і Отець —єдине» (Ін. 10, 30)? І зверни увагу на відмінність. Де використав слово«єдине», там не сказав: Котрий послав Мене, але: «Отець». Де хотів довести єдність і тотожність, там не сказав: Я і Той, Хто послав Мене, — єдине, але: «Я і Отець». Між Отцем і Сином немає нічого проміжного. А де має місце слово«більший», там додає: «Той, Хто послав Мене». Послати — це справа домобудівництва; і бути посланим — це не пояснення Божества, а пояснення домобудівництва. Адже Бог ані посилає тілесно, ані посилається. А як саме — послухай.

Той, хто посилає, посилає в ті місця, у яких сам особисто не знаходиться. Тож покажи місце, де б не було Отця, покажи місце, де б не був присутній Син. укажи місце, вільне від Святого Духа. Звичайно, що можна вказати місце, коли б буквально сприймати, що один послав, а інший посланий. Отже, слово «посланий» означає не перехід з місця на місце, а втілення. Коли Писання говорить: «Був чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Іоан» (Ін. 1, 6), то ми, звичайно, не думаємо, що Іоан прийшов з небес. Якщо він там був, то як він посланий? Та оскільки йому було доручене певне завдання, тому Писання і назвало це посланництвом. Ісая в Єрусалимі в самому храмі бачив «Господа, Який сидить на престолі високому і величному» (Іс. 6, 1). Знаходячись у місті й у храмі, споглядаючи видіння і сподобившись бачити Бога, наскільки це можливо людині, він почув, як Бог говорив: «Кого Мені послати?» (Іс. 6. 8). Він був серед народу, і яким же чином посилається до народу ?

Отже, посланництво означає не зміну місця і не рабське служіння, а обумовлене для людини призначення. Бо інакше, коли ти раб букви, то і посоромся її. Якщо Господь посланий, то як же Він говорить: «Той, Хто послав Мене, є зі Мною» (Ін. 8, 29)? Ніхто, посилаючи, не йде разом з посланим, бо інакше це означало б не послати, а йти разом. «Я в Отці, і Отець у Мені» (Ін. 14, 10). Де тут посланництво? І щоб хто-небудь не подумав, що слова «Той, Хто послав Мене, є зі Мною» сказані щодо діяльності і допомога. Господь говорить: «Отець в Мені перебуває» (Ін. 14, 10), і: «Я в Отці, і Отець в Мені» (Ін. 14, 11). Ці слова провістив Ісая, кажучи: «Труди єгиптян і торгівля ефіопів, і савейці, люди рослі, до тебе перейдуть і будуть твоїми; вони підуть за тобою, у кайданах прийдуть і впадуть перед тобою, і будуть благати тебе, кажучи: у тебе тільки Бог, і немає іншого Бога» (Іс. 45, 14). Як це може бути? Якщо в ньому знаходиться інший, то тоді, крім нього, іншого немає? «У тебе тільки Бог, і немає іншого Бога». Хіба це не пояснення того євангельського благовістя, яке говорить: «Я в Отці, і Отець в Мені…, Я і Отець — єдине»? Слова «у тебе тільки Бог, і немає іншого Бога» є поясненням слів «Я і Отець —єдине».

І поглянь на мудрість цих слів і повноту їхньої сили. Слова «Я і Отець —єдине» — це двосічний меч, який розсікає єретиків. Слово «єдине» викриває божевілля аріан, а слово «є» — злиття Савелія. «У тебе тільки Бог, і немає іншого Бога». І щоб показати, що один і той же Бог у Бозі, пророк додає: «Ти Бог потаємний» (Іс. 45, 15). Ти не знав, що Він — Бог? Хіба цього не провістив тобі Мойсей? Хіба ти прийшов не після двадцять першого покоління від Мойсея? Від Мойсея до Давида сім поколінь. Від Давида до Ісаї дванадцять поколінь. Адже Ісая був за два покоління до вавилонського полону. Отже, яким же чином про Того, Кого проповідували пророки за п’ятнадцять поколінь раніше, що Він — Бог, про Кого Мойсей говорив: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог твій, Господь єдиний є» (Втор. 6, 4), про Кого те ж саме викликував Самуїл, про Кого те саме проповідував, звичайно, і Давид, про Кого те ж саме пророкував і всякий пророк, — повторюю: яким же чином про Нього говорить пророк Ісая: «Ти Бог потаємний», якщо тільки воістину не натякає на Спасителя, Який, звичайно, був тоді, тільки залишався незнаним? Словами «Ти Бог потаємний» пророк викриває не своє незнання, а приймає на себе обличчя народу. Вчення: «Ти Бог потаємний» відповідає словам: «Господи! Рука Твоя була високо піднята, але вони не бачили її» (Іс. 26, 11). І все ж таки він міг сказати: «Істинно Ти Бог потаємний, Бог Ізраїлів, Спаситель» (Іс. 45, 15). Послухай ангелів, які говорять і благовістять пастирям: «Не бійтеся; я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям. Бо нині народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2, 10-11).

«Ти Бог Ізраїлів, Спаситель. Усі вони будуть посоромлені й осоромлені; разом з ними із соромом підуть і всі, що противляться Тобі2» (Іс. 45, 15-16), бо стануть подібними до неіснуючих і постаріють, як одяг. Тими, «що противляться», він називає тих, котрі виявляють протидію слову. Коли ти скажеш еллінові чи будь-кому іншому, далекому від істинної релігії, що є Бог, то він не сперечається. А коли скажеш, що є Христос, то він шаленіє, як говорить в одному місці і блаженний Давид: «Господь воцарився —нехай бояться народи! Возсів на херувимах —нехай захитається земля!» (Пс. 98, 1). Хто «возсів»? Хіба не зрозуміло, що Той, до Якого звертається той же пророк (тобто Ісая): «Що сидиш на херувимах» (Іс. 37, 16), явися, вияви могутність Свою і прийди, щоби спасти нас? Чи бачиш, що підступність, яка виявляється єретиками, завдяки таким словам не має місця? Але там, де мається на увазі рівність у достоїнстві, сказано: «Я і Отець»; а де — домобудівництво, читаємо: «Отець Мій (Який послав Мене), більший за Мене», — через Його посланницво Господь менший у порівнянні з Отцем, але не через Їхнє Божественне єднання.

4. Отже, необхідно звертати увагу на Писання і не проходити повз Божественні слова. Ти тепер засуджуєш усе Євангеліє, а Спаситель — жодної букви. Він настільки хотів, щоб ми обережно ставилися до Писання, що сказав: «Істинно кажу вам: доки існуватимуть небо і земля, жодна йота чи жодна риска не перейде із закону» (Мф. 5, 18). Отож Спаситель не ставиться зі зневагою навіть до йоти, а ти руйнуєш усе Писання. Слово ясно показує нам, що знання Писання більш могутнє, ніж воскресіння мертвих. Не стільки має значення воскресіння мертвих, скільки читання Писань. Послухай патріарха Авраама, який чує, що багач говорить йому: «Отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря…, (щоб він сказав моїм братам), щоб і вони не прийшли в це місце муки» (Лк. 16, 24, 28). І що він каже? «У них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх. Він же сказав: ні, отче Аврааме! Але коли хто з мертвих прийде до них, покаються. Тоді Авраам сказав йому: (істинно кажу тобі), якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять» (Лк. 16, 29-31). Зверни особливу увагу. Невже вони не повірили б, якби воскрес хто-небудь з мертвих? Нізащо.

Але зверни увагу на наступні висновки. Допустимо, що явився б хто-небудь зі стародавніх покійників: чи із невідомих нам, чи з відомих. Якщо він буде із невідомих, то ця невідомість затьмарила б чудо. Якби сьогодні явився Мойсей, то звідки ти довідався б, що це був Мойсей? Якби сьогодні явився Ісая, то звідки ти довідався б, що це був Ісая? А коли б воскрес хто-небудь інший, наприклад, із померлих за наших днів, то чудо знову затьмарилося б: одні сказали б, що це той, котрий помер, а інші стали б стверджувати, що це не померла людина, і якийсь демон і примара. У невір“я не бракує злих вивертів. І що тут дивного, коли невдячний людський дух зміг би обмовити навіть воскреслого мерця? Коли був зцілений сліпий, то «одні говорили, що це той; інші ж —що схожий на нього» (Ін. 9, 9). А коли він сказав: «Це я», то хоч сам і засвідчив про себе, і проголошував про чудо, однак ті невдячні заперечували його. Хіба за часів Спасителя не воскресло чимало? «Багато тіл померлих святих воскресли і, вийшовши з гробів…, увійшли у святе місто і явилися багатьом» після хресної смерті Господа. (Мф. 27, 52-53). Але хіба чудо погасило невір“я, хіба здолало впертість?

Чудеса подаються для невірних, а не для віруючих. Однак невірний при нагоді з презирством ставиться і до чудес. Але глянь, якби вони могли посоромитися воскреслого мерця то, безсумнівно, посоромилися б перед Лазарем. Лазар воскрес з мертвих. І коли через воскресіння Лазаря багато приходило подивитися на Спасителя, то юдеї стали між собою радитися про те, щоб убити Лазаря. Поглянь, як упертість усюди залишається відданою собі. Тому патріарх цілком закономірно говорив, що коли не слухають Мойсея і пророків, то, якби навіть воскрес хто-небудь із мертвих, не повірять йому. І тепер єретики, якщо не слухають Мойсея, пророків і Євангелія, не виявлять слухняності навіть тоді, коли б хто-небудь виголошував і незліченні промови.

Але ми не відступимо від своєї дороги. «Я є путь» (Ін. 14, 6), — говорить Господь. Тому той, хто сходить з дороги, блукає. Хто прямує незалежно від указівок з боку Писання, той піддається дії буревіїв. Як у морі той, кого носять вітри, не може звершувати плавання у прямому напрямку, а кидається різними вітрами туди і сюди, так і той, хто віддається впливу різних вчень і не йде за вченням Євангельським, нічим не відрізняється від судна, яке у буревій носиться хвилями. Тому і Писання говорить: «Не вій при всякому вітрі, — і тлумач додає: — Не всякому слову вір» (Сир. 5, 10; 19, 16). А щоб ти побачив, що «всяким вітром» Писання називає всякого роду вчення, послухай, що говорить Павло: «Щоб ми не були більше дітьми, які вагаються і захоплюються всяким вітром вчення за людським лукавством і підступами хитрого зваблювання» (Еф. 4, 14). «Усяким вітром вчення», — це сказано замість слів «усяким вченням». Хто себе віддає йому, той носиться хвилями, піддається дії буревіїв, терпить аварію корабля.

Одне плавання, один шлях, одна гавань — віра. Вона супроводить, вона захищає, вона подає притулок. Хто відпав від віри, той зазнає загибелі корабля, як про це говорить до Тимофія Павло, коли пише: «Передаю тобі, сину мій Тимофію, … такий заповіт, щоб ти воював згідно з ним, як добрий воїн, маючи віру і добру совість, яку деякі відкинувши, зазнали загибелі корабля у вірі» (1 Тим. 1, 18-19). Отже, той, хто відступає від віри, зазнає загибелі корабля. А хто тримається віри, той заводить свій корабель у спокійну гавань. Тому не будемо захоплюватися «усяким вітром». Після Господа немає місця іншому вченню. Після Мойсея очікувався Христос, а після Христа вже не очікується ніхто. Тому Мойсей, бажаючи навчити народ, що не потрібно задовольнятися тільки своїми законами, а слід очікувати щодо цього вищої досконалості, говорив: «Пророка воздвигне вам Господь Бог ваш — Його слухайте» (Втор. 18, 15). Якби Мойсей усвідомлював досконалість свого вчення, то не відсилав би до іншого Учителя, кажучи: «Пророка із середовища вашого, із братів ваших, як мене, воздвигне вам Господь Бог ваш» (Втор. 18, 15). Тому — Пророка, що Він із вашого середовища. Бог не з вашого середовища, а пророк — з вашого. Бог — від Бога, а пророк, за своєю плоттю, з вашого середовища. Тому і говорить Мойсей: «Як мене», законодавця. Адже перший стародавній законодавець — Мойсей, а другий Законодавець — Спаситель, не для одного народу, а для всього світу. Тому і сказав Мойсей: «Як мене», відповідно до характерних рис обох та їхнього законодавства.

Хто підтвердить ці слова? Давид, який жив через небагато поколінь після Мойсея, виголосив: «Встань, Господи, щоб не підносилась людина, нехай перед лицем Твоїм приймуть суд усі народи. Постав, Господи, законодавця над ними3» (Пс. 9, 20-21). Отже, якби Давид був до Мойсея, то він, звичайно, благав би про Мойсея; а якщо Мойсей був раніш, Давид же народився після Мойсея, то чому пророк Давид бажав закликати ще іншого законодавця, коли вже був один, і навіщо він говорив: «Постав, Господи, законодавця над ними»? Над ким, якщо не над язичниками? Каже: «Встань, Господи, щоб не підносилась людина, нехай перед лицем Твоїм приймуть суд усі народи». Отже, законодавець даний язичникам. Нехай пізнають язичники, що і вони — люди. До законодавця вони жили, мов безсловесні тварини. Коли ж прийде Бог-Слово, то зцілить їх, зробивши їхнє єство розумним. Отже, Мойсей, як я вже сказав, говорив: «Пророка із середовища вашого, із братів ваших, як мене, воздвигне вам Господь Бог ваш». А Давид каже: «Постав, Господи, законодавця над ними».

Павло ж, прийшовши після Спасителя, будучи Його благовісником і бачачи, що ті стародавні повинні були очікувати Христа, а після Христа — нікого іншого, говорить: «Хто благовістить вам не те, що ви прийняли, нехай буде анафема» (Гал. 1, 9). Він виключає будь-яке інше звання й отримує ключі від Царства. А оскільки після Христового вчення не може бути очікування іншого, він говорить про це так: «Хто благовістить вам не те, що ви прийняли, нехай буде анафема». І щоб накласти заборону не тільки на обман з боку інших людей, він продовжує домагання і говорить: «Коли б навіть ми» (Гал. 1, 8). Що ж, однак, означає це: «Коли б навіть ми»? Чи міг Апостол учити інакше? Зрозуміло, що божественний Павло використав гіперболу: хоч би, каже він, — ви почули, що я проповідую дещо інше, вважайте, що говорю не від імені Бога. Тому він і каже: «Коли б навіть ми». Людські слова — це щось ненадійне, а Божі слова не змінюються. Тому і говорить Апостол: «Коли б навіть ми або ангел з неба».

Ти не без причини прийшов до припущення, що ангел з неба мав намір увести чуже вчення. Однак Апостол застерігає не від ангелів, а зупиняє підступність диявола: «Або ангел з неба» (Гал. 1, 8). Не тому так говорив, що вважав властивою для ангелів здатність зробити подібне, адже він знав, що в ангелів істина непохитна, а тому, що часто сатана змінює вигляд, і демони часто приймають вигляд ангелів, щоб увести вчення, яке б відповідало їхнім намірам, про що і сказано в Писанні: «Адже сам сатана набирає вигляду ангела світла» (2 Кор. 11, 14). Саме тому відокремлює істинних ангелів від тих, котрі тільки прикриваються їхнім виглядом, а проти ангелів висловлює тільки звичайну думку, не ображаючи їх, а загороджуючи шлях для демонів. Ангели не виявляли обурення, коли Павло говорив: «Коли б навіть… ангел з неба став благовістити вам не те, що ми благовістили вам, нехай буде анафема» (Гал. 1, 8), а раділи через відвагу провісника, який утверджував й оберігав Божественну проповідь. Тому і самі ангели, довідавшись, що не можна нічому вірити, як тільки слову апостолів, охороняють його і вже не проповідують. Вони, звичайно, посилаються до людей, однак, безсумнівно, не проповідують.

Колись був посланий ангел до Корнилія. Він являється йому і сповіщає про своє служіння, кажучи: «Корнилію!… Молитви твої і милостині твої згадалися перед Богом» (Діян. 10, 4). Сповіщати — це моя справа, а проповідувати — апостольська. Ангелу належить знання того, чи приємними є для Бога служіння і молитви, проповідь же ангел доручає не собі, а апостолам. Тому до своїх слів додає: «Отже, пошли людей до Іоппії і поклич Симона, званого Петром. Він гостює в одного кожум’яки Симона, дім якого біля моря; він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь твій дім» (Діян. 10, 5-6). Що перешкоджало ангелові самому тут же сповістити це? Хіба проповідь ангела була б не більш достовірною? Хіба Корнилій, слухаючи про хрест від ангела, а також про страждання Христові і домобудівництво, не переконався б сильніше? Але ангел й остерігається, не бажаючи відкрити місце для демонів, і водночас показує нам, що без апостольського вчення спастися неможливо.

Якщо ж ангел з неба, який проповідує дещо інше, віддається анафемі, то людина, котра співчуває догматам Арія і повчає в дусі Євномія і Савелія, хіба не за всією справедливістю буде віддана анафемі, якщо через покаяння не виправиться? Вважайте, браття, що це сказано не нами, а святим мучеником і послами Отця. Це сказано на честь мучеників. Адже вшановування мученика — це охорона віри. Тому, коли ти хочеш вшанувати мученика, то вшануй Того, за Кого він перетерпів мучеництво. Якщо той пролив кров за Христа, то невже ти не проллєш за Христа крові? Отже, маючи цю безсумнівну ознаку — віри, подбаймо про те. шоб сяяти і своїми добрими справами, щоб. посіявши чесноти, пожати нагороду. Кожний є женцем правди за свої власні справи, як і Павло говорить: «Доки є час, будемо робити добро» (Гал. 6, 10), оскільки у свій час пожнемо, не зазнавши жодного збитку. У який свій час? У день воскресіння. Цей час не є нашою власністю, а чужою. Тут насіння, а там — колосся. Тут сієш зі скорботою, а там жнеш з радістю, як говорить Давид: «Ті, що сіють зі сльозами, пожнуть з радістю» (Пс. 125, 5). О, якби ми і посіяли, і пожали з радістю у Христі Ісусі Господі нашому. Якому слава навіки-віків. Амінь.

На поклоніння Чесному і Животворчому Хресту. Третьої неділі Великого посту

1. Наступив для нас день всечесний і світлоносний, який щороку повторюється, середній тиждень святого посту, коли виноситься триблаженний і животворний Хрест Спасителя нашого Ісуса Христа і виставляється для поклоніння. Причому ті, котрі поклоняються йому з чистим серцем і з непорочними вустами, освячуються і стають більш ревними і більш бадьорими для подальшого шляху на поприщі святого посту. Тож оскільки нині день, установлений для поклоніння Чесному Хресту, приступіть сюди, друзі, обіймімо його зі страхом і любов’ю. Випромінюючи сяйво Христового воскресіння, він своїми дарами всіх просвіщає й освячує. Тому будемо цілувати його, душевно радіючи. Сьогодні — радість на небі і на землі, бо пропонується світу світлоносний і животворний Христовий Хрест, силою якого проганяються демони, виганяються хвороби, віддаляється похмура темрява й освітлюються всі краї землі. Сьогодні Христова Церква стає іншим раєм, запропонувавши привселюдно всесвяте дерево Чесного Хреста й урочисто вказуючи Хрестом на прийдешні страждання Христа і Його воскресіння.

Сьогодні сповнилися пророчі слова, якими сказано: «Поклони мося підніжжю ніг Його» (Пс. 131, 7).

Тож радій і веселися. Христова Церкво, привели своїх чад очищених від пристрастей стриманістю і постом, які сяють божественним світлом чеснот, і радій невимовною радістю. Як колись у пустелі ті котрі буди зкушен змією, дивлячись к а чийого змія, рятувалися від смерті так і тепер ті котрі прощали половину поприща посту, доторкаючись до Хреста, умертвляють духовного змія, отримують безсмертя і, ставши через свою стриманість спільниками Христових страждань, стають учасниками і Христового Воскресіння. І не тільки — звершивши це, але мужньо пориваючись і до того, шо буде далі, вони підносять Богу переможні гімни. Хрест Господній — це зброя, яка приносить трофеї і перемогу. Він — нездоланна зброя царів, ріг Церкви, винищувач ворогів і спасіння вірних. І справді, блаженні і тричі блаженні ті котрі сподобляються обіймати його з непорочними губами і чистими вустами. Воістину вони насправді виконують те, що сказано Господом: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе і візьми хрест свій та йде за Мною» (Мф. 16.24). І глянь, як Він говорить, нікого не приневолюючи. Не сказав: хочете чи ні. однак ви мусите це пережити. А як сказав? «Якщо хто хоче йти за Мною».

— Я не чиню насильства, не примушую, а роблю кожного господарем свого вибору, тому й кажу: «Якшо хто хоче йти за Мною». Кличу до того, що є прекрасним і чесним, а не до поганого і ненависного, не до покарання і катування, а до Небесного Царства і до небесного життя. Адже і самі природні особливості справи мають достатньо сили, шоб залучити до себе. «Якщо хто хоче йти за Мною», чи то буде чоловік, чи жінка, начальник чи підлеглий, і якщо він бажає спастися, нехай йде цим шляхом.

Три речі, про які йдеться: зректися від самого себе, взяти хрест і йти. Але спочатку подивимося, що означає відректися від самого себе. Довідаємося, що означає виректися від іншого, і тоді зрозуміємо, що означає відректися і від себе. Отже, що означає відректися від іншого? Той. хто відрікається від іншого, наприклад, від брата чи товариша, сусіда чи будь-кого іншого, хоч би бачив, як його катують чи заковують у кайдани, чи тгрпить дещо інше, не захищає його, не допомагає, не виявляє до нього жалю, не відчуває до нього жодного почуття скорботи. Раз і назавжди відрікся від нього, ніби від чужого. Отже, так Бог бажає, щоб ми не дорожили своїм тілом, щоб не ухилялися, хоч би нас заради Нього віддавав хтось на катування, чи карав, чи гнав, чи заподіював нам що-небудь інше. Це означає відректися, тобто нехай людина нічого не має для себе, а віддає себе небезпекам, боротьбі і, коли страждає інший, нехай буде налаштована так само. І не сказав Господь: «Нехай відмовиться від себе», а: «Нехай відречеться від себе», виражаючи цією невеликою добавкою високу міру.

«І візьме хрест свій». Ти бачив, як небесний Цар озброїв воїна, який іде за Ним? Він не дав щита, не дав шолома, ані лука, ані панцира, ані наколінників, ані будь-чого іншого, а дав те, що міцніше за все, безпеку, що подається від Хреста, знамення перемоги над демонами. Це — меч, це — щит, це — панцир, це — шолом, це — наколінники, це — надійна охорона, це — гавань, це — притулок, це — вінець, це — переможна нагорода, це — скарбниця всіх благ як земних, так і тих, що мають колись бути. Подібно, якби хтось, узявши сильну зброю, дав її своїм воїнам, так робить і Христос,

— Погляньте, — каже Він, — на те, що зробив Мій Хрест. Зробіть і ви таку ж зброю, і звершите те, що захочете.

А в іншому місці Він обіцяв навіть більше в порівнянні з тим: «Хто вірує в Мене, діла, які Я творю, і він створить, і більше за цих створить» (Ін. 14, 12). Що ж означають ці слова: «Візьми хрест свій і йди за Мною»? Чи то, щоб кожний з нас носив древо? Нізащо. Яка в цьому чеснота? Означають те, щоб ми були налаштовані для перенесення прикрощів, «носячи кров свою в душах», готові терпіти заколення і щоденну смерть, роблячи все так, ніби ми вже не сподівалися, що наше життя не згасне до настання вечора, — наче повинні неодмінно померти. Це ж говорив і апостол Павло: «Я щодня вмираю» (1 Кор. 15, 31). Хіба природою тобі дана не одна смерть? Однак, коли хочеш, то за свого Господа можна вмерти незліченну кількість разів.

2. Такою є благодать, що завдяки щедрості Господа, Який призначає вінці не тільки після завершення справ, але й за намір подвижників, перетворює вбогість, що буває в її друзів, на велике багатство. Але що означає «візьми»?

— Нехай буде готовим, щоб перетерпіти заколення і бути розіп’ятим на хресті, — каже Господь, — як готовий той, хто несе хрест на своїх плечах. Нехай вважає себе в настільки близькому сусідстві зі смертю.

Така людина у всіх викликає подив, бо ми не так боїмося озброєних незліченною людською зброєю та великою мужністю, як людини, обдарованої такою волею. Ніщо так не змушує смерть тікати, як прояв зневаги до неї. А щоб ніхто не подумав, що достатньо тільки цього, тобто бути готовими до смерті (адже такими є і розбійники, і чарівники, і всі вбивці), то для цього додав: «І йди за Мною».

— Я не шукаю, — каже Він, — тільки мужньої людини, не шукаю безстрашної щодо завершення її життя, а чесної, цнотливої, урівноваженої і сповненої всякими чеснотами.

Ти бачив служіння хреста, але не тільки щодо Господа, а те, що особливо сильно заявляють про себе й у Його рабах? Це зробило Петра главою, це зробило таким же і Павла. Тому він і говорив: «Хто відлучить нас від любові Божої: скорбота, чи утиски, чи гоніння…, або небезпека, чи меч?» (Рим. 8, 35). Це зробило мужніми не тільки тих, котрі утримуються від певної їжі, але і від пристрастей.

Улюблені, захистімо себе силою хреста та, озброївшись проти всього іншого, ще з більшою ревністю приступимо до посту і знехтуємо всіма насолодами життя. Багатство, слава, могутність, любов і все таке саме тому і є приємним, що ми надмірно любимо своє життя і, так би мовити, прицвяховані до цього життя. Коли ж ми знехтуємо ним, тоді в тих принадах для нас не залишиться жодного змісту. Прекрасним є це життя, прекрасним і приємним, адже воно — дар Божий. Але коли явиться майбутнє, тоді перше цілком справедливо виявиться нікчемним. Отже, не соромимося святих символів нашого спасіння і не відштовхуймо їх від себе, велику запоруку благ, якими ми живемо й існуємо, віддаючись нестриманості, пияцтву та переїданню, але несімо, як вінець, Христовий Хрест, тобто умертвімо свої пристрасті. Адже все у нас звершується через нього: чи необхідно відродитися — є Хрест, чи потрібно споживати ту таємну їжу, бути рукоположеним чи зробити дещо інше — всюди у нас знак Хреста.

Тому ми з великою ревністю зображаємо його на помешканні, на стінах, на вікнах, на чолі й у розумі. Це — знамення нашого спасіння, загальної волі і милосердя Господнього. Тому він і названий печаттю, якою, наче якоюсь царською печаткою і перснем, запечатуємо всі Божі запоруки, які тільки отримали, і вже ніщо зле не насмілиться наблизитися (до нас). Коли ми кому-небудь поручаемо владу над народом і підносимо до гідності священства, і після того, як звершимо безліч молінь і закличемо благодать Духа, яка після цього сходить, то знаменуємо обранця хрестом, мовби замикаючи поданий дар у надійній скарбниці. Таким чином Хрест використовується і під час священнодійств. Хрест Христа — це меч і дерево, на якому заколений юдеями-боговбивцями Христос зруйнував справи диявола і скинув самого диявола, прибивши на ньому (тобто на дереві) наші гріхи. Тому Хрест і використовується під час священнодійств, мовби якийсь меч і царський бич, який уражає і проганяє всякі демонські набіги і сатанинські напади. Тому божественні і священні вчителі, мов якісь зброєносці, запропонувавши царський бич, ним проганяють усяке ненависницьке і вороже військо, подаючи божественні і царські дари тим, хто посвячується у таїнства, і разом з ними віддають шану Царю-Христу.

3. Отже, коли ти знаменуєш себе хресним знаменням, уявляй собі все значення Хреста і тоді загасиш свій гнів та всі інші пристрасті. Кожного разу, коли захищаєш себе цим знаменням, наповни своє чоло великою відвагою; груди, очі і всі члени віддай Богові, як приємну жертву. У цьому і є розумне служіння Богові. Це знамення і за часів наших предків відчиняло замкнені двері, робило недієвими згубні отрути, паралізувало силу отруйної рослини цикути, зціляло укуси отруйних звірів. Якщо воно відчинило ворота пекла і відкрило небесний звід, відновило вхід до раю і зруйнувало силу диявола, то що дивного в тому, що воно перемагає згубність отрути? Тому закарбуй його у своїй свідомості й обійми його як спасіння наших душ. Цей Хрест врятував світ, прогнав оману, повернув істину, землю зробив небом, людей зробив ангелами. Завдяки йому демони вже не страшні, а зневажені, і смерть не є смертю, а сном і пильнуванням. Завдяки йому висушуються плотські пристрасті, які ворогують проти тих, хто постить.

Тому, якби хтось із юдеїв сказав тобі: ти поклоняєшся Розіп’ятому, то ти дай йому відповідь світлим і сильним голосом і з радісним обличчям: так, і поклоняюсь, і не перестану поклонятися. І коли б він почав сміятися, то плач від того, що він божеволіє і не розуміє того, що говорить; і дякуй Господу Христові за те, що Він виявив до нас таку благість, якої без допомоги небесного одкровення ніхто не в змозі навіть осягнути. Адже він сміється, оскільки«душевна людина не приймає того, що від Духа Божого» (1 Кор. 2, 14). Але що говорить божевільний, невдячний і непокірливий юдей?

— Якщо Христос є Бог, то як ви кажете, що Він є і Сином Божим, і прийшов для спасіння людей, тоді чому Він розіп’ятий і помер такою ганебною смертю?

Ми відповімо йому словами, взявши їх із писань пророків. О, беззаконний і невдячний юдею, Христові належало бути розіп’ятим, бо закон і пророки сповістили про це: людство мало отримати спасіння через Христа. Насамперед Мойсей говорить: «Життя твоє буде висіти перед тобою…, і не будеш упевнений у житті твоєму» (Втор. 28, 66). Так самой Ісая: «Як агнець, ведений був Він на заколення, і як агнець перед тим, хто стриже його, безмовний» (Іс. 53, 7). І Єремія: «Покладемо (отруйне) дерево в іжу його» (Єр. 11, 19). І: «Взяли ціну Оціненого…, і дали за землю гончареву, як сказав мені Господь» (Мф. 27, 9-10). А що розіп’ятий Христос є Богом, послухай Ездру, який говорить: «Благословенний Господь, Який розпростер Свої руки і Який спас Єрусалим перед очима нашими». І коли змії умертвляли народ, Мойсей, за велінням Божим, повісивши змія на древі, говорив: дивіться на нього і не помрете (Числ. 21). І знову Єремія, наче від імені тих, котрі розіп’яли Господа, говорить: «Відірвемо його від землі живих» (Єр. 11, 19).

І, у свою чергу, устами того ж пророка говорить Христос: «А я, як лагідний агнець, якого ведуть на заколення, і не знав» (Єр. 11, 19). А далі так само і Давид, мовби від імені Христа каже: «Пробили руки й ноги мої…Розділили ризи мої собі і за одежу мою кидали жереб» (Пс. 21, 17, 19). І знову Ісая: «Кожного дня простягав Я руки Мої до народу непокірливого, який ходишь шляхом недобрим, за своїми помислами» (Іс. 65, 2).

Так само вчать пророки і про те, що Хрест Христа та його образ є гідним пошани і поклоніння. Давид говорить: «Дай же знамення тим, що бояться Тебе, щоб вони могли втекти від стріли ворожої підняли його заради істини» (Пс. 59, 6). І знову: «Покажи на мені ознаку милості Твоєї, щоб побачили ненависники мої і посоромилися» (Пс. 85, 17). А вустами пророка Єзекіїля Бог говорить: «На чолах людей скорбних, які зітхають за всіма мерзотами, зроби знак… Ідіть і уражайте; нехай не шкодує око ваше і не щадіть. Старого, юнака і дівчину, і немовля, і жінок бийте до смерті, але не чіпайте жодної людини, на якій знак» (Єз. 9, 4-6). І Соломон говорить: «Благословенне древо, через яке буває правда!» (Прем. 14, 7). А Ісая говорить про те, звідки і які були дерева, з яких складався хрест: «Кипарис і певг, і разом кедр, щоб прикрасити місце святилища Мого» (Іс. 60, 13). Мойсей же, кинувши шматок дерева в Мерру, зробив гіркі води солодкими, знаменуючи цим Христовий Хрест, який подав насолоду світові, що був проникнутой гіркотою демонів. І жезл Мойсеїв, який розділив скелю, знаменував Хрест Христа, який відчинив людські серця і вклав у них благодать Святого Духа.

4. І це воістину дорога життя, і всі, хто залишається на ній, живе. А хто сходить з неї, отримує смерть і нескінченні кари. Закон і пророки сповіщають про Святу Тройцю. І воістину, провіщений пророками і законом Господь Ісус Христос, Який прийшов в ім’я Господнє, Він не Хто інший, як народжений у Вифлеємі юдейському від Діви і Богородиці Марії за кесаря Августа. Хто не приймає Його і не вірує у Нього, той відступник від Бога і нехай буде йому анафема. Тому Ісая, говорячи про вас, які впали в оману, викликує: «Зате народ мій піде в полон…, що на справи Господа вони не дивляться і про діяння рук Його не думають» (Іс. 5, 13, 12). Відтоді, юдеї, як прийшов Христос, сила війська вашого, знищена, священство відняте і ви розсіяні римлянами. Про тих, котрі розіп’яли Христа, Ісая говорить:

— За гріхи наші Бог відвернув від нас Своє обличчя, і ті з нас, котрі залишилися, — у гріхах. Якби не було Христа — Того, Хто народився від Марії, Хто обраний Богом і є Його істинним Сином, про Кого сповіщали закон і пророки, то ваш народ юдейський був би прославлений, виявився здатним піднятися і царювати як такий, що умертвив безбожника і звабника. Але з того часу, як був піднятий хрест і на ньому був розіп’ятий вашими отцями Христос, — відтоді і до сьогодні ваш народ приречений на загибель і безчестя, і Бог розгнівався на вас сильніше, ніж за часів вавилонського полону. Тоді після завершення сімдесяти років Бог змилосердився і покликав вас назад. А тепер Він відкинув вас від Себе зовсім. Істину сказав отець ваш, пророк і патріарх Яків: усі ваші постанови щодо закону“ впали, ви вигнані з Юдеї, вашої країни, розсіяні по різних місцях і стали ознакою зневаги і наруги по всьому світу, від Сходу аж до самого краю землі. А наші християнські справи з кожним днем процвітають, зростають і зміцнюються, і проповідь про нашу благочестиву віру поширилася по всьому світу. Над нами царює Христос. Ми поклоняємося Чесному і Животворному Його Хресту і бережемо його, як найцінніший скарб.

Хрест Господній, справді, більш сяючий і величніший за всякий царський вінець. Але що я кажу — за царський вінець? Він перевершує своїм блиском навіть сонячні промені. У давні часи розп’яття було карою за порочне життя й аморальні справи, а тепер Хрест — це символ божественного дару, знамення духовного благородства, скарб, який неможливо викрасти, дар, який неможливо відняти, основа святості. Його ми носимо із собою і на ложі, і за трапезою, і всюди, де б ми не були. Як чимало воїнів ані обідають, ані сплять без зброї, так і ми нині візьмімо до свого ложа замість меча хрест, викарбуємо його замість засува на дверях, замість стіни ним же захистимо всякий дім, ним відокремимо внутрішнє і зовнішнє. Він зруйнував смерть, відкрив небеса, зробив чистою землю, підніс наше єство до Царського Престолу, поклав кінець тиранії диявола. Образ Хреста двоякий. Один із речовини: із золота чи з перлів, чи з дорогоцінних каменів; його часто і викрадають варвари або злодії. Інший — нематеріальний, бо його сутність не з речовини, а з віри, матеріал із внутрішнього настрою того, хто чинить хресне знамення. Хрест оберігає сплячих, він подає безпеку тому, хто пильнує, він рятує тих, котрі в небезпеці, завдяки йому припиняється війна й утверджується мир.

Прославляю, Господи, Твоє таїнство домобудівництва заради мене, сповнене довготерпінням і незлобливістю. Покланяюся, Господи, Твоєму Чесному і Животворному Хресту. Обіймаю страждання Твої, цілую цвяхи і рани на Твоєму тілі. Надзвичайно тішуся тростиною, списом і губкою. Наче царську діадему, одягаю на себе вінець із терня. Мов сяючим камінням, пишаюся о плюванням і, як найбільш чудовою прикрасою, пишаюся знущанням. Визнаю, що Ти — Істинний Бог, один із Осіб Святої Тройці — Ісус Христос, Який за мене прийняв страждання, був обвитий плащаницею, відданий на осміяння з боку беззаконних юдеїв, нарешті, похований і воскреслий на третій день; і знову прийдеш судити живих і мертвих. Твоя слава і держава з Отцем і Всесвятим, і Животворним Твоїм Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Слово про те, що не можна соромитися прославляти Чесний Хрест, що Хрестом Христос врятував нас і нам слід хвалитися ним; про чесноту, про те, як (Христос) бажає нашого спасіння, і про милостиню

1. Це, браття, те знамення, яке Господь обіцяв явити всім, кажучи: «Рід лукавий і перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка» (Мф. 12, 39). Господь мав на увазі смерть, поховання і воскресіння. І знову, іншого разу, вказуючи на силу Хреста, Він говорив: «Коли піднесете Сина Людського, тоді зрозумієте, що це Я» (Ін. 8, 28). Коли розіпнете Мене, — говорить Він, — і будете думати, що перемогли Мене, якраз тоді і пізнаєте Мою силу. І справді, після того, як був розіп’ятий Христос, юдейські обряди припинилися, проповідь процвітала, слово про Господа поширилося аж до краю світу; силу Господню постійно проповідують земля і море, населена і ненаселена частини світу.

Тому нехай ніхто не соромиться священних символів нашого спасіння і запоруки благ, якою ми живемо і завдяки якій існуємо, — будемо носити Христовий Хрест, ніби вінець. Усе, що стосується нас, звершується за допомогою Хреста: потрібно отримати відродження — є хрест, потрібно спожити ту таємну їжу чи бути рукоположеним у певний церковний сан, чи вчинити дещо інше, — всюди символ нашої перемоги. Тому з великим старанням зображаймо його й у помешканнях, і на стінах, і на дверях, і на чолі, і в пам’яті. Це знамення нашого спасіння, загальної волі і доказ милосердя нашого Господа: «Як агнець, ведений був Він на заколення» (Іс. 53, 7). Тому, коли захищаєш себе хресним знаменням, то міркуй у своєму розумі про значення Хреста й погаси свій гнів, а водночас і всі інші пристрасті. Коли осіняєш себе хресним знаменням, то наповни своє чоло великою відвагою, зроби вільним свій дух. У будь-якому разі усвідомлюйте, що подає нам свободу. Тому і Павло, спонукуючи нас саме до цього, тобто до свободи, яка визначена для нас, так наставляє, нагадуючи про Хрест і Кров Господню. «Ви куплені, — говорить він, —дорогою ціною: не ставайте ж рабами людей» (1 Кор. 7, 23). Подумай, каже, про ту ціну, яка сплачена за тебе, і не ставай рабом нікому з людей. Ціною він називає Кров, пролиту на Хресті.

Не просто пальцем його зобразити, а насамперед прихильністю серця з великою вірою. І коли він таким чином буде написаний на твоєму обличчі, тоді жоден із нечистих демонів не зможе стати поблизу тебе, бачачи меч. яким завдано йому удару, бачачи ніж, від якого він отримав смертельну рану. І, якщо ми жахаємося, бачачи ті місця, у яких віддають на страту засуджених, то подумай, що відчуває диявол, бачачи зброю, якою Христос знищив усю його силу і відтяв голову драконові.

2. Отже, не соромся такого великого блага, щоб і тебе не посоромився Христос, коли прийде у Своїй славі і коли перед Його обличчям з’явиться знамення, яке сіяє сильніше за сонячне проміння. Саме тоді з’явиться Хрест, який буде говорити своїм зовнішнім виглядом і перед обличчям усього світу стане захищати Господа і доводити, що із того, що було визначено для спасіння людей, Господь не зневажив нічим. Це знамення і за часів наших предків відчиняло замкнені двері. воно гасило силу згубних отрут, воно паралізувало силу отруйної рослини цикути, воно зціляло від укусів отруйними звірами. Якщо воно відчинило ворота пекла і відкрило небесний звід, якщо воно відновило вхід до раю і зруйнувало силу диявола, то що дивного в тому, що воно долає і згубність отрути, і звірів, і дещо інше подібне?

Тому закарбуй його у своєму розумі й обійми його, спасіння наших душ. Цей Хрест навернув на істинний шлях весь світ, вигнав оману, повернув істину, землю зробив небом, людей зробив ангелами. Тому демони вже не страшні, а зневажені; і смерть не є смертю, а сном. Тож усе, що ворогувало з нами, скинуте на землю і потоптане. Тому, коли хтось скаже тобі: «Ти поклоняєшся Розіп’ятому?» А ти відповідай світлим голосом і з радісним обличчям: і поклоняюсь, і ніколи не перестану поклонятися. А коли він буде насміхатися, то оплакуй його через те, що він божеволіє. Дякуй Господу за те, що Він охопив нас такими благодіяннями, яких без небесного одкровення ніхто не в змозі навіть осягнути. Він сміється із того, що «душевна людина не приймає того, що від Духа Божого» (1 Кор. 2, 14). Адже і діти відчувають те саме, коли побачать дещо велике і гідне подиву. Дитя буде сміятися, хоч би ти ввів його в таїнства. Елліни схожі на цих дітей, а краще сказати: вони більш недосконалі, ніж навіть діти, а тому і більш нещасливі, бо у зрілому віці сприймають усе так, як діти, тому в досконалому не заслуговують навіть поблажливості. Ми ж дзвінким і сильним голосом будемо проповідувати й говорити і, хоч би тут були всі елліни, скажемо з особливою відвагою, що Хрест — це предмет нашої гордості, що він є основою всіх благ і, врешті-решт, він є нашою відвагою і вінцем.

Я бажав би мати можливість говорити разом з Павлом: «Для мене світ розп’ятий, і я для світу» (Гал. 6, 14), та оскільки не пускають різні пристрасті, не можу.

Тому раджу як вам, так насамперед собі розіп’ятися для світу і не мати нічого спільного із землею, а відчувати любов до небесної батьківщини, до слави, яку очікуємо звідти, і до вічних благ. Ми — воїни Царя Небесного й одягнули на себе духовну зброю. Тож навіщо нам проводити життя корчмарів і збирачів, а краще сказати — хробаків? Де цар, там повинен бути і воїн. Адже ми стали воїнами не тих, котрі знаходяться далеко від нас, а Того, Хто знаходиться поблизу. Земний цар, звичайно, не дозволив би, щоб усі знаходилися в царському палаці, або щоб усі юрбилися безпосередньо біля нього. Небесний Цар бажає, щоб усі знаходилися біля Царського престолу. Але хіба це можливо, — скаже хто-небудь, — щоб ми, які знаходимося тут, стояли біля того трону? Можливо, бо і Павло, будучи на землі, все ж таки знаходився там, де перебувають серафими і херувими, і він був ближче до Христа, ніж ці щитоносці до свого царя. Ці часто направляють свій зір на різні місця, а на того ніщо не справляло враження, ніщо не захоплювало його — весь свій розум він направляв до Царя і Господа.

3. Тож, коли захочемо, тоді і для нас можливим є те саме. Якби Господь був розділений з нами місцем, тоді ти справедливо дивувався б; а якщо Він усюди присутній, тоді близький до того, хто виявляє ревність і використовує всі зусилля у Його пошуках. Тому і пророк говорив: «Не боятимуся зла, бо Ти зі мною» (Пс. 22, 4). І Сам Бог, у свою чергу, сказав: «Хіба Я — Бог тільки поблизу, а не Бог і віддалік?» (Єр. 23, 23). Тож як гріхи розлучають нас з Ним, так праведні справи єднають Його і нас. «Тоді ти кликатимеш, — говорить, — і Господь почує; заволаєш, і Він скаже: «Ось Я!» (Іс. 58, 9). Який батько зміг би будь-коли слухати своїх дітей до такої міри? Яка мати так налаштована, щоб безупинно стояти в очікуванні, чи не покличуть її коли-небудь діти? Немає таких — ані батька, ані матері. А Бог стоїть, безупинно очікуючи, чи не покличе Його коли-небудь хтось із Його рабів. 1 якщо ми будь-коли покликали Його так, як належить, то Він жодного разу не залишив нашого прохання без уваги. Тому і говорить: не чекаю, щоб ти завершив свою молитву, а негайно почуто тебе.

Отже, будемо кликати Його, бо Він хоче, щоб Його кликали. А як Він хоче цього? «Зніми, — каже, — кайдани неправди, розв’яжи пута ярма і пригноблених відпусти на волю, і розірви всяке ярмо; розділи з голодним хліб твій і подорожніх бідних уведи в дім; коли побачиш нагого, одягни його, і від єдинокровного твого не ховайся. Тоді відкриється, як зоря, світло твоє, і зцілення твоє швидко проросте, і правда твоя піде перед тобою, і слава Господня буде супроводжувати тебе. Тоді ти кликатимеш, і Господь почує; заволаєш, і Він скаже: «Ось Я!» (Іс. 58, 6-9). «І хто може зробити все це?» — скаже хто-небудь. Скажи мені: хто не може? Що важкого є в тому, що сказано? Що важкого? Що нелегкого? Усе це не тільки можливе, але й настільки легке, що багато хто перевершив навіть міру: не тільки розірвав записи порахунків, які не відповідають правді, а навіть зняв із себе все, що мав; не тільки радо приймав бідних до свого дому і запрошував їх до своєї трапези, а навіть трудився до тілесного поту, щоб нагодувати їх, благодіючи не тільки родичам, але й ворогам. Отже, що важкого в тому, що сказано? Він не сказав: перейди через гори, перейди через море, розкопай стільки-то і стільки-то ділянок землі, залишайся без їжі, одягнися у веретище, але:

— Зроби так, щоб інші користувалися твоїм домом, роздавай свій хліб, розірви неправдиві записи розрахунків.

Що може бути легшим від цього, скажи мені? А коли це, на твою думку, є важким, тоді прошу: подивися на нагороди і для тебе все стане легким. Як царі під час змагань на кінських аренах виставляють перед тими, що змагаються, вінці, одяг і нагороди переможців, так і Христос виставляє посеред арени нагороди переможців словами пророка, протягаючи їх, мовби багатьма руками. Але в царів, як у людей, їхній достаток виснажується і речі, які вони щедро роздають, зменшуються; тому царі ревно намагаються зробити так, щоби незначне виставити як важливе. Тож, вручаючи окремо будь-яку річ якомусь зі своїх слуг, виставляють її на середину. Наш же

Цар, навпаки, зібравши все разом, оскільки Він дуже багатий і нічого не робить напоказ, виставляє на середину все, що зібрано; а воно буде незліченним і потребує багатьох рук, які б його взяли. А щоб ти зрозумів це, то уважно роздивися кожну із Божих обіцянок.

«Тоді, — каже Він, —відкриється, як зоря, світло твоє». Чи не здається тобі, що йдеться про якийсь один дар? Але він не один. У собі він містить багато чого: і вінці, і нагороди переможців та інші відплати. А коли хочеш, то ми покажемо все багатство в його окремих частинах, наскільки, звичайно, ми в змозі це показати, тільки не втомися, слухаючи нас. Насамперед постараємося зрозуміти, що означає вислів «відкриється»? Він показує нам швидкість і щедрість, і те, як сильно Він прагне нашого спасіння, як заклопотаний тим, щоби блага самі виливалися, і як піклується про це. І ніщо не зможе завадити Його невимовній стрімливості. Цим виявляється щедрість благ і нескінченність їхнього багатства.

А що означає «як зоря»? Це означає, що не після того, як ти опинишся серед спокус, і не після того, як тебе спіткають нещастя, а ще до того, як усе це з’явиться. Як говоримо про плоди, що такий-то плід ранній, бо з’явився раніше, так і тут Він, у свою чергу, вказуючи на швидкість, сказав так (тобто, використавши вираз «як зоря»), подібно, як уже говорив: «І Він скаже: «Ось Я!». Але про яке світло Він говорить і взагалі, що це за світло? Не це чуттєве, а інше, найкраще, яке показує нам небо, ангелів, архангелів, херувимів, серафимів, престоли, господства, початки, влади, все воїнство, царські міста, обителі. Коли ти сподобишся того світла і побачиш те, про що сказано, то уникнеш геєни, отруйного черв’яка, скреготу зубів, болісних пут, скорботи і страждання, безпросвітного мороку, розсічення навпіл, вогненних рік, прокляття і місця мук, а підеш туди, де немає скорботи і печалі, де панує велика радість, мир, любов, насолода і веселість, де життя нескінченне, слава невимовна і краса несказанна, де вічні обителі, невимовна слава Царя, де знаходяться ті блага, яких око наше не бачило, вухо не чуло і на думку людині не приходило; де духовний Наречений, небесні чертоги, діви зі світлими лампадами і слуги, які тримають у руках шлюбне одіяння; де знаходяться чертоги Господа і скарбниці Царські Чи бачив, наскільки великі і як багато переможних нагород Він указав одним словом, і як зібрав усе воєдино? Тож, одкривши і кожне із наступних слів, ми знайшли б велике багатство і безмірне море.

Отже, не відкладаймо на невизначений час і не лінуймося виявляти співчутливість до нужденних; ні, прошу. Але, хоч би нам довелося все покинути, хоч би нас мали кинути у вогонь, чи наважитися піти проти загрози меча, чи стрибати на ножі, чи зазнати дещо інше, будемо все переносити спокійно, щоб отримати одяг Небесного Царства і ту невимовну славу. О, якби всі ми досягли її через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.

1. За церковнослов’янським текстові не «парость», а «жезл», що є більш співзвучне із наступною думкою автора. [↩]
2. Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
3. Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]

Опубліковано: 18.07.2011; востаннє змінено: 22.12.2014.