«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвт. Іоан Золотоустий. Вибрані твориСвт. Іоан Золотоустий. Листи до різних осіб

Інші листи (165 листів)

  1. До Картери
  2. До Маркіана і Маркеліна
  3. До Агапіта
  4. До Алфія
  5. До Каста, Валерія, Диофанта і Киріака, пресвітерів Антіохійських
  6. До пресвітера Романа
  7. До Ісихія
  8. До єпископа Елпідія
  9. До єпископа Магна
  10. До єпископа Домна
  11. До пресвітера Василія
  12. До Халкидії та Асинкритії
  13. До єпископа Еортія
  14. До Маркеліна
  15. До Євфалії
  16. До Адолії
  17. До Картери
  18. До Алфія
  19. До пресвітера ченця Марона
  20. До єпископа Транквиліна
  21. До головного лікаря Імнитія
  22. До Халкидії
  23. До Асинкритїї
  24. До Валентина
  25. До Кандидіана
  26. До Вассіани
  27. До диякона Феодота
  28. До пресвітера Симмаха
  29. До Руфіна
  30. До Намеї
  31. До Аравія
  32. До Алфія
  33. До Діогена
  34. До нього ж
  35. До Адолії
  36. До пресвітера Миколая
  37. До пресвітера Геронтія
  38. До пресвітерів Симеона і Марія та до ченців у країні Апамейській
  39. До ченців Ромула і Віза
  40. До Адолії
  41. До колишнього дуки Феодосія
  42. До диякона Феодота
  43. До Халкидії й Асинкритії
  44. До колишнього консулярія Феодота
  45. До Каста, Валерія, Диофанта і Киріака, пресвітерів Антіохійських
  46. До Транквиліна
  47. До єпископа Киріака
  48. До Маркіяна і Маркеліна
  49. До Каста, Валерія, Диофанта і Киріака, пресвітерів Антіохійських
  50. До диякона Феодота
  51. До нього ж
  52. До пресвітера Миколая
  53. До пресвітерів і ченців Афонія, Феодота і Херея
  54. До Малха
  55. До Алфія
  56. До Агапіта
  57. До Ісихія
  58. До Арматія
  59. До Халкидії
  60. До Асинкритії
  61. До пресвітера Романа
  62. До Гемелла
  63. До Фирміна
  64. До головного лікаря Імнитія
  65. До Кифирія
  66. До Леонтія
  67. До Фавстина
  68. До єпископа Люція
  69. До єпископа Марія
  70. До єпископа Євлогія
  71. До Іоана, єпископа Єрусалимського
  72. До Феодосія, єпископа Скифопольського
  73. До єпископа Мойсея
  74. До пресвітера Романа
  75. До пресвітера Мойсея
  76. До пресвітерів ченців Афонія, Феодота, Херея та до всього вашого братства
  77. До диякониси Пентадії
  78. До Пеанія
  79. До диякониси Ампрукли і тих, котрі з нею
  80. До пресвітера Іпатія
  81. До Халкидїї
  82. До Асинкритії
  83. До Маркіана і Маркеліна
  84. До пресвітера Севера
  85. До читця Феодота
  86. До диякониси Ампрукли і тих, котрі з нею
  87. До диякониси Пентадії
  88. До Халкидії
  89. До Асинкритії і тих, котрі з нею
  90. До пресвітерів Каста, Валерія, Діофанта і Киріака
  91. До єпископа Урбиція
  92. До єпископа Руфіна
  93. До єпископа Васса
  94. До Анатолія, єпископа Аданського
  95. До єпископа Феодора
  96. До єпископа Палладія
  97. До єпископа Елпідія
  98. До пресвітера Феофіла
  99. До Валентина
  100. До Феодори
  101. До єпископів і пресвітерів, що знаходяться у засланні
  102. До пресвітера Феофіла
  103. До Феодори
  104. До Аравія
  105. До Маркіана
  106. До пресвітерів і ченців, що проповідують у Фінікії віру язичникам
  107. До Гемелла
  108. До єпископа Киріака, який так само у вигнанні
  109. До пресвітера Руфіна
  110. До Полівія
  111. До Мариніана
  112. До Маркіана і Маркеліна
  113. До Каста, Валерія, Диофанта і Киріака, пресвітерів Антіохійських
  114. До єпископа Елпідія
  115. До Гемелла
  116. До Адолії
  117. До Діогена
  118. До диякона Феодота
  119. До читця Феодота
  120. До диякона Феодота
  121. До єпископа Елпідія
  122. До Феодора, консулярія Сирії
  123. До диякона Феодота
  124. До колишнього консулярія Феодота
  125. До єпископа Елпідія
  126. До Полівія
  127. До Діогена
  128. До пресвітера Миколая
  129. До пресвітерів і ченців Феодота, Миколая і Херея
  130. До Анфемія
  131. До єпископів Киріака, Димитрія, Палладій та Євлизія
  132. До Аврелія, єпископа Карфагенського
  133. До єпископа Максима
  134. До єпископа Аселла
  135. До єпископів
  136. До них же
  137. До них же
  138. До Хроматія, єпископа Аквилейського
  139. До єпископів
  140. До єпископів, що прийшли із Заходу
  141. До них же
  142. До них же
  143. До єпископів, що прийшли із Заходу
  144. До римських пресвітерів, що прийшли з єпископами
  145. До Онисія, єпископа Фесалонікійського
  146. До Онисія, Нумерія, Феодосія, Євтропія, Євсгафія, Маркела, Євсевія, Максимівна, Євгенія, Геронтія і Фірса та до всіх православних єпископів Македонії
  147. До Олександра, єпископа Коринфського
  148. До єпископів, що прийшли разом з єпископами із Заходу
  149. До єпископів, що прийшли разом із західними єпископами
  150. До них же
  151. До матрони Проби, у Римі
  152. До Юліанії і тих, котрі з нею
  153. До Італіка
  154. До Монція
  155. До Елладія
  156. До Євифія

До Картери

Лист 1 1.

Хоч часто, хоч рідко ти пишеш нам, ми яку думку мали про твою любов від початку, таку й тепер зберігаємо незмінною: впевнені, що ти, хоч пишеш, хоч мовчиш, однаково віддана у ставленні до нас. Нехай пошле тобі Бог якнайшвидше видужання і звільнення від усякої хвороби. Ми були дуже стурбовані, почувши про те, що ти хвора. Тому щиро просимо тебе частіше повідомляти нас, наскільки можливо, про свій стан і про те, чи поправляється він на краще. Тобі відомо, як ми печалимося, почувши про твою хворобу, і як радіємо, ніби окриляємося від задоволення, коли чуємо, що ти цілком здорова. Тож, знаючи це, чесніша і благородніша господине моя, не опускай можливостей писати нам постійно, як тільки виявиться можливість, і повідомляти про своє здоров’я. Ти подаєш нам чималу радість, посилаючи нам такі листи.

До Маркіана і Маркеліна

Лист 22

Нам хотілося б особисто бачитися з людьми, що так гаряче нам відданні, як ви. Та оскільки це неможливо (бо віддаль шляху, зимовий час і побоювання розбійників рішуче не допускають поїздки), то бажано було б, принаймні, частіше знаходити можливість для відправлення листів від нас до вас, щоб мати змогу повністю задовольняти наше бажання — вам писати. Але через те, що і цього не дозволяє нам пустельність місця, у якому ми живемо, та його віддаленість від великої дороги, тому щиро прошу вибачити нам, якщо ми не часто це робимо. І чи ми пишемо, чи мовчимо, мати однакову думку про нашу любов до вас, у цілковитій упевненості, що наше мовчання, часто дуже тривале, спричинене пустельністю місця, а не нашим недбальством.

До Агапіта

Лист 3 3.

Знаю, що твоя щира, гаряча, нелукава і непідробна любов до нас невгасима ані безліччю справ, ані тривалістю, ані віддаленістю. Знаю і те, як щиро ти бажаєш бачити нас віч-на-віч і особисто з нами поговорити. Та оскільки тепер це дуже важко: і через віддаленість, і через пору року, і через страх, що наводиться ісаврійцями, то зроби для нас задоволення, — частіше повідомляй нас письмово про твоє здоров’я та всього твого дому. Якщо ми часто будемо отримувати від твоєї шляхетності і високоповажносгі такі листи, то це принесе нам у нашій пустелі велику розраду. Тобі відомо, мій вельмишановний і високоповажний Владико, яким дорогим для нас є твоє здоров’я.

До Алфія

Лист 44

Блаженний, тричі, тисячократно блаженний ти, чинячи так і додаючи свою старанність до таких справ, які готують для тебе на небесах велику нагороду і невичерпний скарб. Нічим ти так не окрилив нашу душу, як тим, що повідомив нас про мого господаря, пресвітера Іоана, з якою ретельністю ти постарався підняти його і відправити до Фінікії. Ти змовчав про те, що при цьому дав йому і грошей, — це цілком у дусі твого благочестя. Однак від нас це не сховалося: ми знаємо це, знаємо і те, з якою щедрістю ти дав їх. Ніколи не перестанемо прославляти і звеличувати тебе за те, що ти робиш себе багатим у таких справах, якими необхідно багатіти, і щиро просимо тебе писати нам постійно. Багато б ми дали за те, щоб можна було й особисто бачити тебе. Та оскільки це дотепер неможливо, тому пиши нам постійно і повідомляй про своє здоров’я та всього твого дому. Ці повідомлення принесуть нам велику розраду. Отже, знаючи, скільки вони приносять нам радості, не позбав нас такого задоволення.

До Каста, Валерія, Диофанта і Киріака, пресвітерів Антіохійських

Лист 55

Не дивуюся, що нашого довгого листа ви назвали коротким. Такою є властивість люблячих: вони не знають пересичення, не відчувають надлишку, але чим більш отримують від улюблених, тим більше просять. Тому, якби тепер прийшов до вас лист у десятеро довший за попереднього, то й він не уникнув би дорікання щодо стислості і теж був би названий невеликим чи, краще, не тільки названий, але й насправді здавався б вам невеликим. Так і ми, до якої б міри ви не дійшли у ставленні до нас, не відчуваємо повного задоволення, а постійно бажаємо посилення вашої прихильності і постійно просимо вас повернути нам борг нашої любові до вас (адже «не залишайтесь винні нікому нічого, — говорить Апостол, — крім взаємної любові» (Рим. 13, 8). Борг, щоправда, який ви завжди сплачували, але який, відповідно до того, і завжди знову поповнюється, тож, отримуючи щедру сплату від вас, ми думаємо, що повного розрахунку не отримаємо ніколи. Сплачуйте ж нам завжди цей прекрасний борг, який приносить обопільну радість.

Так, як ті, що сплачують, так і ті, котрі отримують його, мають від цього однакове задоволення, бо й ті й інші залишаються однаково у виграші. У грошових розрахунках цього, звичайно, не може бути: там той, хто сплачує, відповідно до сплати стає біднішим, а хто отримує — багатшим. Але не так, звичайно, буває в договорі любові. Тут той, хто сплатив, не втрачає того, чим сплатив, як утрачає гроші, коли вони переходять до отримувача, але по мірі того, як платить, стає ще багатшим.

Отже, знаючи це, мої шановні і благоговійні добродії, не переставайте ніколи виявляти до нас вашу живу прихильність. Хоч ви зовсім не маєте потреби в такому умовлянні з нашого боку, та оскільки ми дуже жадаємо вашої любові, тому нагадуємо про це навіть і тим, котрі не потребують нагадування, і просимо вас постійно писати нам і повідомляти про своє здоров’я. Правда, вам не потрібно нагадувати й щодо цього останнього, але ми ніколи не перестанемо повторювати і це своє прохання знову ж таки тому, що звершення його для нас дуже бажане. Ми знаємо, до якої міри це важко в теперішній час, коли через пору року і через незручності у подорожуваннях зустрічається мало мандрівників, які могли б послужити вам для цієї мети. Однак попри все просимо вас писати так часто, як тільки це буде можливо і зручно при таких перешкодах, і сподіваємося отримати від вашої любові цю радість.

Господарю моєму, благоговійнішому пресвітерові Роману, ми послали тепер, за вашим наказом, особливого листа, приносячи вам за це велику вдячність. Ми бачимо новий доказ вашої великої любові і особливої прихильності до нас у тому, що ви і через листування, й особисто з неослабною ревністю намагаєтеся тісніше зблизити нас з такими гідними людьми. Тож, отримавши нашого листа до нього, постарайтесь від дати його за приналежністю і, крім листа, також передайте йому особисто вітання від нас. Давно вже, від самого початку, ми були його гарячими друзями. Скажіть йому, що і досі ми зберігаємо ту ж любов до нього, отримуючи від цього найбільше задоволення для себе, і якщо довго не писали йому, то не через недбальство, а тому, що сподівалися отримати листа від його благоговіння. Та оскільки він побажав, щоб ми написали до нього першими, то ось виконуємо і це і так само щиро просимо його писати нам постійно.

До пресвітера Романа

Лист 66

Ти знаєш сам, чесніший і благоговійніший мій господарю, як ми завжди були прихильні до твого благоговіння і з якою невідступністю завжди зберігали і зберігаємо з тобою єднання за законом любові, дивуючись твоїй добрій вдачі й уражаючись побожністю твого доброчесного життя, яким ти прив’язуєш до себе кожного. Саме тому, незважаючи на далеку відстань, ми завжди згадуємо про тебе і ніколи, у яку б пустелю нас не заточили, не можемо забути про твою любов, а постійно уявляємо й бачимо тебе очима любові, наче ти присутній тут і знаходишся поруч з нами чи, точніше, постійно бачимо тебе і перед усіма прославляємо твоє благоговіння. Просимо ж і тебе завжди пам’ятати про нас і тепер зберігати до нас у всій силі ту любов, яку ти виявляв до нас від самого початку, щиро молитися за нашу смиренність, писати нам, коли тільки буде можливість, і повідомляти нас про своє здоров’я, щоб, живучи й у пустелі, ми могли отримувати велику розраду для себе в тій думці, що, незважаючи на таку далеку відстань, користуємося сприянням твоїх молитов.

До Ісихія

Лист 77

Ти просиш прощення за те, що не зміг прибути до мене, вибачаючись хворобою. А я хвалю і дякую тобі і за твій намір, за яким ти мовби прибув до мене й щодо моєї любові нічого не втратив у порівнянні з тими, котрі насправді прийшли. Сильний Бог нехай звільнить тебе від твоєї хвороби і поверне тобі цілковите здоров’я, — тоді ми насолодимося з тобою й особистою розмовою. Нам дуже б хотілося бачити тебе, обійняти і поцілувати твою люб’язну для нас особу. В очікуванні ж того, поки твоя шляхетність хворіє і пора року також виявляє труднощі, ми не перестанемо постійно писати твоїй чесності, знаходячи в тому задоволення і для себе.

До єпископа Елпідія

Лист 8

Ми хотіли б постійно писати твоєму благоговінню — ти ж це й сам знаєш, чесніший Владико. Та оскільки цього не дозволяє нам та обставина, що часто до нас ніхто не їздить (бо пустельність місцевості і зростаюче побоювання розбійників, а крім того, і ця пора року, що перекриває всі дороги, роблять Кукуз недоступним для будь-кого), то, як тільки знайдуться листоноші, ми із надзвичайним задоволенням сповнимо своє бажання. Саме це робимо і тепер через господарів моїх, чесніших пресвітерів, приносячи належне вітання твоєму благочестю і просячи, як тільки буде можливість, писати нам і сповістити нас про своє здоров’я. Тобі ж відомо, мій чесніший і благоговійніший Владико, як ми завжди хочемо знати про це. Хоч нас оселили на самому краю нашого світу, попри все ми не можемо забути твоєї щирої, гарячої, непідробленої і нехитрої любові, і куди б нас не відвели, ми підемо, несучи її із собою, як найбільшу втіху.

До єпископа Магна

Лист 9

Хоч сам ти не надіслав нам листа, незважаючи на те, що сюди прибули добродії мої пресвітери, зате ми, пам’ятаючи твою колишню дружбу, дивуючись твоїм достоїнствам і душевній мужності і знаючи любов, яку ти завжди виявляв до нас, першими звертаємося з листом до твого смирення і засвідчуємо тобі вдячність за прихильність, яку ти виявив до нас, адже від нас не це заховалося, незважаючи на те, що ми живемо у такій далечині. Отже, просимо тебе, як тільки буде можливість, постійно писати нам і тішити нас вістками про своє здоров’я. Коли ми чуємо, що наші сильні і мужні друзі так пильно і невсипно виявляють піклування про церкви, живуть у здоров’ї, то отримуємо від цього велику втіху. Знаючи це, мій чесніший і благоговійніший Владико, не вважай за труд постійно сповіщати нам про це. Отож, хоч би нас відправили аж на край світу, постійно маючи цю втіху, ми будемо мати і велике полегшення.

До єпископа Домна

Лист 10

І за присилання чеснішого пресвітера для того, щоб провідати нас, і за листа складаю велику подяку твоєму благоговінню, чесніший Владико. Те й друге — це знак гарячої любові і щирої прихильності. Через це, і живучи в пустелі, ми отримуємо велику втіху. Мати таких гідних мужів такими гарячими прихильниками — це приносить чимале підкріплення для того, хто користується їхньою любов’ю. Я бажав би особисто бачитися з твоїм благоговінням і насолодитися особливо приємним спілкуванням з тобою. Та оскільки це неможливе (для мене неможливе, а для твоєї чесності при турботах про свою церкву незручно), то через необхідність доводиться вдатися до іншого засобу і шукати втіху для себе в листах. І лист, наповнений щирою любов’ю, може чимало послужити для втіхи в розлуці. Отже, щоб постійно підтримувати в нас цю втіху, не вважай за труд писати нам про своє здоров’я так часто, як тільки це буде можливим і здійсненним. Ми вважаємо твою дружбу найбільшим скарбом і невичерпним запасом усяких благ. І якщо такі блага, тобто твої листи, ми будемо мати задоволення отримувати постійно, тоді й ця пустеля не дасть нам себе відчути, бо твої послання будуть приносити нам велику радість.

До пресвітера Василія

Лист 11

Хоч ми ніколи не мали задоволення знати тебе особисто, але, чуючи про твою душевну доблесть і ревність, яку ти маєш щодо справи викорінювання омани між язичниками й навертання їх до істини, засвідчуємо тобі свою поваїу і прихильність так, начебто особисто знали тебе, жили разом і довго були близько знайомими. Тому і першими звертаємося до тебе з листом, звеличуючи тебе за те, що ти робиш, дивуючись тобі і водночас просячи, щоб і ти писав нам, як тільки буде можливість. Хоч тілом ми розлучені, зате поєднані з тобою любов’ю, завжди з турботою думаючи про твоє благоговіння. Знаючи це, не вважай за труд писати нам постійно і сповіщати про свої подвиги, бо, навіть живучи в пустелі, ми отримаємо від цього велику втіху.

До Халкидії та Асинкритії

Лист 128

Нехай не бентежать вас ніякі засмучення і нехай не тривожить вашу душу безперервне хвилювання щодо справ. Таким уже є цей тісний і скорботний шлях: він має багато незручностей, вимагає великих зусиль і трудів. Але все це проходить і завершується із цим життям. Хоч і тісний цей шлях, але все ж таки він — тільки шлях; а нагороди за смиренне і мужнє перенесення його постійні, безсмертні і набагато вищі за його труднощі. Отож, маючи на увазі з одного боку скороминучість і тимчасовість скорбот, а з іншого боку — сталість і вічність нагород, мужньо переносьте все, не бентежачись неприємностями, які зустрічаються. Одне тільки є істинним горем — це гріх, а все інше: вигнання, втрата майна, ув’язнення, наклепи — це тінь, дим, павутина, а то й дещо ще більш незначне. Звикнувши вже переносити чимало випробовувань і за старих часів, виявіть і тепер належне вам терпіння. Воно може укріпити вас у непохитності, безпеці і мирі і зробить вас ще більш славними. Як тільки знайдете, що хтось у своїх потребах відправляється сюди, то неодмінно пишіть нам про своє здоров’я. Ви знаєте, як ми цінуємо ним і як бажаємо частіше отримувати вістку про нього.

До єпископа Еортія

Лист 139

Я очікував від твоєї чесності отримати листа з повідомленням про твоє здоров’я. Ти знаєш, як ми завжди були прихильні до твого благоговіння, чесніший Владико. Та оскільки, можливо, відсутність нагоди переслати листа відняла у вас усяку можливість зробити це, то ми, зустрівши людей, які відправляються до твого благоговіння, першими звертаємося з листом до твоєї чесності і щиро просимо тебе писати нам постійно, як тільки буде можливість, і повідомляти про своє здоров’я. Ми живемо в особливо пустинному місці, більш пустинного за яке немає в усьому нашому світі. Ми постійно в облозі від страху з боку розбійників і терпимо безліч скорбот, як це природно на чужій стороні й у такій пустелі. Однак попри все, якщо від вас, від усіх, хто так гаряче нас любить, ми будемо часто отримувати листи з повідомленнями про ваше здоров’я, то, незважаючи на всі свої гіркі обставини, ми знайдемо в них велику розраду. Ти знаєш, якою є сила любові, знаєш, що не тільки особиста присутність улюблених, але й лист від них приносить велике підкріплення. Знаючи це, уділи для нас цієї радості, сповіщаючи частіше про своє здоров’я, про яке нам особливо хочеться знати.

До Маркеліна

Лист 1410

Давно вже ми обидва зберігали мовчання один до одного, однак про твою стародавню і щиру любов до нас ми не забули, а цілковито оберігаємо її, і куди б нас не відправили, ми понесемо її з собою, як найбільшу втіху. Ось тому і тепер, зустрівши тих, які відправляються до твоєї шляхетності, ми віддаємо тобі належне вітання і повідомляємо, що хоч би нас виселили аж край світу, ми підемо туди, маючи тебе в думках і закарбованим у нашому серці. А оскільки за такої прихильності з нашого боку нам дуже приємно не тільки писати тим, котрі для нас є настільки улюбленими, але й від них отримувати листи, то подвой для нас нашу радість, чесніший Владико, і як тільки буде можливість, пиши нам постійно, повідомляючи про своє здоров’я. Ти знаєш, як ми хочемо про нього знати і яку втіху ми отримаємо від того, навіть живучи на чужині.

До Євфалії

Лист 1511

Хоч я рідше отримую листи від твоєї скромності, ніж посилаю сам до твого смирення, однак не перестану писати постійно. Роблячи це, я роблю приємність собі самому, веду переписування з особою, яка так щиро, так задушевно, так гаряче і постійно прихильна до нас. Але, крім того, оскільки нам дуже хочеться мати відомості про те, як ідуть твої справи, то ми бажали б постійно отримувати листи й від тебе, щоб завжди знати про те, чого бажаємо тобі, а саме про те, що ти живеш у благодушності і повному благополуччі. Що, користуючись цим, ти виявляєш велике піклування про свою душу і, залишаючи осторонь усе життєве, прямуєш дорогою до неба, у чому, звичайно, і сумніватися непотрібно. Я знаю шляхетність твоєї душі, волю, незалежність від справ і відчуження від життєвих турбот.

Отже, відчуваючи, скільки задоволення ти для нас подаси цим, постарайся писати нам, як ми вже сказали, постійно, як тільки буде можливість і це можливо буде звершити, щоб ми таким чином могли отримати велику підтримку в боротьбі з бідами такої пустелі, в якій проводимо життя. Коли від вас, від щиро люблячих нас, часто приходять до нас листи з повідомленнями про ваше здоров’я, то вони не тільки радують, але приносять нам таке задоволення, що ми зовсім не відчуваємо пустельності місця, в якому живемо.

До Адолії

Лист 1612

І тим довела ти свою щиру і гарячу любов, що, навіть хворіючи, так постійно нам пишеш. Зі свого боку ми бажаємо, щоб ти видужала і приїхала, коли буде можливість, сюди побачитися. Однак ти й сама знаєш це, моя скромна і благоговійна господине. Але тепер, як я писав і раніше, ми надзвичайно стурбовані (бо здогадуємося з твоїх листів, що хвороба твоя дуже тяжка). Отже, як тільки твоє здоров’я бодай трохи поправиться на краще, будь ласка, скоріше постарайся повідомити нас про це, щоб зняти з нашої душі найтяжчу тривогу. Тобі ж відомо, наскільки ми хвилюємося тепер через твою хворобу. Отже, знаючи, у якій ми тепер тривозі, постарайся зробити те, про що ми просили. Однак ти не потребуєш особливого переконання щодо цього, і я впевнений, що, як тільки трапляться листоноші, ти не забудеш із кожним писати нам.

До Картери

Лист 1713

Це сильний доказ твоєї любові, твого душевного піклування і гарячої прихильності до нас, що ти не тільки надіслала багатоскладну (мазь), але й спостерегла за тим, щоб використання її могло принести користь, а разом з нею надіслала також нардову та винну олію, щоб її поправити, коли вона від далекої дороги занадто засохне. Ти пишеш, що сама приготувала її, не довірила іншим, і не нашвидкуруч виготовила її, а старанно. І після цього твоя прихильність надзвичайно вражає нас. Засвідчуємо тобі за це вдячність і тільки на одне скаржимось — ти не надіслала нам у листі того, що особливо було бажаним для нас, а саме: добрих вістей про своє здоров’я. І оскільки ми досі стурбовані, не знаючи, у якому стані твоя хвороба, то, коли скоро надішлеш нам листа із повідомленням, що твоя хвороба завершилася, цим ти принесеш для нас найбільше задоволення. Отже, знаючи, як сильно ми хочемо отримати повідомлення про те, що ти дійсно піднялася після цієї немочі, то подай нам цю радість: вона послужить для нас серед прикрощів нашої пустелі і нашого облогового становища чималою розрадою.

До Алфія

Лист 1814

Нехай дасть тобі Бог нагороду і в цьому житті, і в майбутньому віці за твою щиру і гарячу любов до нас, непідробну, нелицемірну, непохитну і незмінну. Ти, чесніший і благородніший мій господарю, вже немало виявив доказів прихильності до нас, незважаючи на таку віддаленість свого місцеперебування: вони численні і великі. Приносимо тобі за це вдячність і хотіли б писати тобі постійно, однак не можемо, скільки бажали б, а пишемо стільки, скільки можемо. Ти знаєш, що зараз дороги через зимову негоду та розбійницькі напади майже непрохідні. Тому не дорікай нам у недбальстві, якщо ми будемо довго мовчати, і припиши це відсутності листонош, а не нашій недбалості. Якби тільки було можливо частіше пересилати листи, ми не вважали б за труд писати тобі постійно. Ми для себе знаходимо задоволення в тому, щоб частіше відплачувати тобі належним вітанням. Знаючи це, і ти пиши нам постійно про своє здоров’я. Того, що, як ти говориш, послав нам, ніхто нам сюди не доставив, але посланий повернувся з дороги, боячись розбійників. Однак щиро просимо тебе надалі не робити цього і не завдавати собі турбот і труднощів. Твоя щира і гаряча прихильність служить для нас великим дарунком, і, постійно користуючись ним, ми завжди з насолодою згадуємо про твою любов.

До пресвітера ченця Марона

Лист 1915

Так, ми поєднані з тобою любов’ю і прихильністю і бачимо тебе, начебто ти знаходишся тепер тут. Такими є очі любові: вони не заслонюються відстанню і не слабшають від часу. Тому ми хотіли б частіше писати твоєму благоговінню. Та оскільки це зовсім нездійсненне через труднощі, що пов’язані із дорогою, та рідкісністю подорожніх, тому вітаємо твою чесність так часто, як тільки можемо, і сповіщаємо тобі, що постійно маємо тебе в пам’яті, носячи у своїй душі, де б ми не були. Повідомляй нас частіше і ти про своє здоров’я, щоб, будучи розділені з тобою тілесно, але постійно знаючи про твоє благоденство, ми були більш благодушні і могли чимало втішатися цим, живучи в пустелі. Адже чути про твоє здоров’я — це для нас чимала радість. Але насамперед, будь ласка, молися за нас.

До єпископа Транквиліна

Лист 2016

Чеснішого господаря мого, єпископа Селевка, сюди привела любов до нас, а звідси веде прагнення до твоєї любові. Воно змусило його забути і про зимову негоду, і труднощі дороги, і власну велику хворобу. Віддаючи честь його щирій прихильності, віддай йому, мій чесніший Владико, нагороду за його довгі прикрощі і вияви до нього тепер свою щиру любов. При цьому і ми, знаючи твою велику привітність, твою щиру, гарячу, тверду і незмінну любов, передаємо його у твої руки, як у затишну пристань. Якщо хтось поїде звідти і буде нагода, то напиши нам, будь ласка, про своє здоров’я. Євпсихій ще досі не прибув, тому ми нічого не змогли довідатися про те, що він повинен був нам переказати, як ти говориш, у своєму останньому листі, бо він до нас зовсім не приходив. Знаючи це, повідом нас, будь ласка, принаймні тепер про те, про що колись через нього хотів повідомити, а також, якщо є і ще що-небудь, що нам необхідно знати; і сповісти про своє здоров’я. Щиро бажаючи його тобі і постійно піклуючись про нього, ми завжди бажаємо знати про нього.

До головного лікаря Імнитія

Лист 2117

Хоч ми не постійно пишемо твоїй чесності, але постійно маємо тебе в пам’яті, отримавши впродовж декількох днів великий доказ твоєї відданої, гарячої і щирої дружби. Тому передаємо у твої руки, як у пристань, і господаря мого, чеснішого єпископа Селевка. Він страждає надто жорстоким кашлем, який ця пора року ще сильніше збуджує і робить ще більш жорстоким. Розпізнавши властивість його недуги, постарайся, чесніший мій господарю, звільнити його від цього виру, протиставивши напору хвороби силу твоєї науки, за допомогою якої ти часто багатьох, які були перед небезпекою цілковито потонути під ударами подібних хвиль, скоро рятував від загибелі корабля.

До Халкидії

Лист 22

Я знаю, що любов, яку ти мала до нас здавна і від самого початку, зберігаєш в цілості і навіть примножуєш її, не тільки не дозволяючи їй гаснути через віддаленість і тривалість часу, а розпалюєш її все більше і більше. Знаю й те, що ти отримуєш наші листи з великою радістю і що, чи пишеш сама, чи мовчиш, ти однаково до нас прихильна. Упродовж багатьох років я справді бачив чимало виявів твоєї прихильності. Але саме тому ми і просимо твою чесність бути до нас завжди такою прихильною, бо ми маємо вже багато доказів, багато пам’яток твоєї щирої любові. Тому і носимо тебе постійно в душі, закарбувавши у своїй пам’яті, і незабутньо бережемо про тебе пам’ять, хоч і не можемо постійно до тебе писати, зустрічаючи перешкоду через нестачу листонош. Знаючи це, скромна і благоговійна господине моя, сама постійно пиши нам про своє здоров’я. Хоч ми, не отримавши від тебе листа, завжди розпитуємо про тебе у тих, хто приходить звідти, але нам хотілося б безпосередньо від твоєї скромності отримувати листи, які сповіщають радісні вістки про твоє благоденство.

До Асинкритїї

Лист 2318

Знаю, що ти тепер перебуваєш у великій скорботі. Але як знаю це, так і відаю те, що за ці скорботи для тебе приготовлена велика нагорода, визначена велика відплата і віддяка. Хоч горе — це горе, але воно приносить користь для душі і забезпечує великі задатки. Знаючи і роздумуючи над цим, шукай тут вищої втіхи, звертаючи погляд не тільки на жорстокість скорбот, але й на користь, що виникає від них, і постійно пиши нам про своє здоров’я. Зараз, чуючи, що ти хворієш, ми дуже сумуємо. Тому дуже хотілося б отримати, по можливості, якнайскоріше вістку про те, чи є бодай якесь полегшення щодо стану твого здоров’я, щоб заспокоїтися у своїй турботі про нього.

До Валентина

Лист 24

Третього листа тепер посилаю тобі, не отримавши сам жодного від твоєї досконалості. Що ти отримав наші листи з великою радістю, виявив для того, хто вручив їх тобі, гідний тебе почесний прийом і зробив зі свого боку все, у чому потрібна була твоя сила, — це ми знаємо і про все нам добре відомо. А листа від тебе все ж таки не отримали жодного. Якби так довго мовчав хто-небудь інший, менш благородний, то ми згідні, що він міг би виправдовуватися безліччю справ. Та оскільки знаємо висоту твоєї душі, твою гарячу, щиру, непідробну, тверду і постійну любов до нас, тому від твоєї високоповажності такого вибачення не приймемо. Не можеш сказати нам і того, що цього разу ти не жив там, бо і про це ми знаємо.

Одне тільки може нас належно задовольнити щодо твого довгого мовчання, — якщо у майбутньому зволиш наздогнати опущене в минулому і будеш надсилати нам купи листів з медоточивими повідомленнями про твоє здоров’я і благополуччя. Хоч ми живемо в пустелі, у важкому облоговому становищі, в оточенні тисяч небезпек, однак попри все не перестаємо піклуватися про твою високоповажнісгь і щодня розвідуємо, як йдуть твої справи. Отже, хоч для того, щоб ми довідувалися про це не від інших, а від тебе, чия прихильність для нас така солодка і жадана, пиши нам постійно про своє здоров’я. Отримуючи листа, що приносить добрі вістки, ми отримаємо все, чого бажаємо від тебе.

До Кандидіана

Лист 25

Велика відстань, що розділяє нас. Не мало минуло і часу після того, як ми розлучилися з твоєю високоповажністю. Крім того, безліч невідкладних справ, страшна пустельність нашого місцеперебування, нестерпне облогове становище, напади, розбійницькі набіги, різні інші прикрощі, немічність здоров’я… Але при всьому цьому ніщо не ослабило нашої любові до тебе: ми зберігаємо її в повній силі й у повному цвіті, де б не були, носячи тебе у своїй свідомості, маючи незабутню пам’ять про тебе і назавжди запам’ятавши у своєму серці благородство твоєї душі, незалежність, незмінність, непохитність твоєї щирої любові і палкість твоєї прихильності до нас. Так ми живемо тут, знаходячи найбільшу розраду серед прикрощів своєї безпритульної пустелі у спогадах про твої подвиги. Пиши ж і ти нам постійно, вельмишановний і предивний господарю мій, утішаючи нас вістками про своє здоров’я. Ти знаєш, що ми дорожимо ним до такої міри, що надзвичайно прагнемо мати про нього відомості, і коли для нас є радістю писати тобі, то наша радість подвоїться, коли такі листи будемо отримувати і від твоєї величності.

До Вассіани

Лист 26((Написаний із Кукуз 404 або 405 року, як і лист до Феодота.))

Давно ти мовчиш, незважаючи навіть на те, що маєш біля себе чеснішого і благоговійнішого господаря мого, диякона Феодота, який може легко знайти тих, хто відправляється звідти сюди. Але ми і тепер не допускаємо підозри, щоб твоя любов до нас стала дещо холоднішою, бо вже багато разів мали нагоду вповні упевнитися в ній на досвіді і знаємо, що вона чиста, непідроблена, щира і незмінна. Тому, чи ти пишеш, чи мовчиш, ми однаково прихильні до твоєї шляхетності і сміливо сподіваємося, що твоя прихильність до нас завжди буде належною і непошкодженою. Однак і при такій впевненості з нашого боку, нам було б дуже приємно постійно отримувати від вас листи, які радують нас вістками про здоров’я ваше і всього вашого дому, оскільки щиро бажаємо його вам і, як ти це знаєш, дуже дорожимо ним. Знаючи це, скромна і благородна господине моя, подай нам це задоволення, легке, зручне, справедливе і здатне принести велику підтримку серед прикрощів нашого життя в пустелі.

До диякона Феодота

Лист 27

Сам знаю, що ти не став би писати нам, якби міг особисто прибути, і, залишивши все, хотів би бути разом з нами, якби не було перешкод, і перешкод надзвичайно важливих, а саме: ця пора року, скрутний стан справ і пустельність цього місця, що підсилюється з кожним днем. Для мене немає бодай найменшої погреби, щоб дізнаватися про це. Як тільки раз я довідався, що ти гаряче нас любиш, то, саме собою зрозуміло, що я знаю й про це. Хоч ми і без твого нагадування писали вже всім, але все ж таки дякуємо тобі за таку особливу увагу до нас, через яку наприкінці свого листа ти на завершення просиш нас про це. Це — ознака душі, яка щиро переймається нашою справою, старанної, турботливої, яка вміє щиро любити. Отже, кажу, я вже всім писав. Між іншим, недавно ми також послали листа і господині моїй Картерії, однак тепер довідався, що вона не живе там і відправилася в далеку подорож. Тож, коли є будь-яка можливість переслати їй нашого листа туди, то перешли, коли вважаєш за потрібне. А якщо можливості не буде, то піди до чесніших і благородніших господарів моїх Маркелліана та інших і скажи, щоб вони, коли будуть писати їй, виправдали нас перед нею і написали, що ми не писали їй не через недбайливість і не весь цей час, і що перешкоджала нам писати їй частіше її тривала подорож.

До пресвітера Симмаха

Лист 2819

Ніскільки не новим і не дивним є те, що той, хто йде тісною дорогою, терпить прикрощі. Такою є природна властивість чесноти: її дорога засіяна трудами, важкими зусиллями, підступами і небезпеками. Але таким є шлях, а за ним — вінці, нагороди, невимовні і нескінченні блага. Так утішай себе цим. Причому і радості, і прикрощі цього життя минають разом з ним і разом з цим життям завершуються. Отже, ані радощами нема чого підноситися, ані від скорбот нема чого падати духом і печалитися. Добрий керманич не позіхає під час тиші, але й не бентежиться під час бурі. Знаючи це, утішай себе і шукай у цьому кращого підкріплення. Пиши нам постійно про своє здоров’я. Хоч ми розділені з тобою великою віддаллю і давно вже розлучилися з твоєю скромністю, але не розлучилися з любов’ю до тебе і завжди носимо її із собою незабутньо і неослабно, де б не були, бо такою вже є природа щирої дружби.

До Руфіна

Лист 29

Хотів би я частіше писати твоєму благоговінню, бо люблю тебе і дуже люблю, високоповажний і благоговійний мій Владико: те й інше ти сам знаєш. Та оскільки одне залежить від нас, а друге не від нас, — у любові ми самі собі господарі, а щодо постійного переписування, то не зовсім, оскільки часто перешкоджають труднощі спілкування і незручна пора року, тому перший обов’язок ми сповняємо безупинно, а другий, — коли випаде можливість, хоч, однак, і його теж сповняємо безупинно. Справді, якщо чорнилом і на папері ми не постійно пишемо тобі, то думкою й у душі — постійно: такою є властивість щирої дружби.

До Намеї

Лист 3020

Чого ти викручуєшся, перепрошуючи і просячи прощення за те, за що ми хвалимо і прославляємо тебе, приймаючи твого листа і дорікаючи за те, що надіслала його так пізно і не відразу? Якщо ти справді думаєш, що писати нам, — це з твого боку велика зухвалість, то відкинь це, потурбуйся щодо нашого обвинувачення тебе в повільності і виправдайся. Чим більше будеш говорити, що ти і під час нашої відсутності любиш нас так само щиро, як любила за нашої особистої присутності, то цим ще збільшиш свою провину. Якби ти була до нас просто прихильна, як інші, то й тоді не було би причини так довго мовчати. А коли ти говориш, що маєш до нас таку щиру і гарячу любов, що не відмовилася б навіть розпочати подорож до нас, як би це не було важко і страшно через безліч розбійників, що осаджують дороги, якби тільки не перешкоджала тобі твоя неміч, тоді для тебе залишається тільки один спосіб виправдатися, слати нам незліченно і постійно свої листи, які можуть загладити провину твого довгого мовчання. Тож роби це, і тоді ми будемо цілком задоволені. Хоч і пізно прийшов цей твій лист, та оскільки він переповнений гарячою любов’ю, то сплачує борг за минулі часи. Однак дивися, щоб наступні за ним листи не наслідували його запізнюванням. Бо, коли наступні будуть приходити до нас швидко і досить часто, то тільки тим можна буде довести, що і цей твій лист прийшов пізно не через твої лінощі, а через даремний, як ти кажеш, острах.

До Аравія

Лист 31

Я знаю твою любов; знаю, що твою гарячу, щиру, непідробну, постійну прихильність не можуть ослабити ані скрутний стан справ, ані купа турбот, ані безліч неприємних обставин, ані тривалість часу, ані дальність відстані. І саме тому так сильно бажаю постійно отримувати листи від твоєї шляхетності з радісними вістками про твоє здоров’я. Якщо ми і дорікаємо тобі, то дорікаємо не через підозру в недбалості, а через своє нетерпляче бажання отримувати такі листи як можна частіше. Знаючи це, чесніший і благородніший мій Владико, подай нам це задоволення: легке, зручне, яке приносить нам велику радість навіть у нашому житті серед пустелі.

До Алфія

Лист 3221

Я хотів би частіше писати, але рідкість випадків переслати лист не дає мені можливості довести своє бажання до виконання. Справді, пустельність цієї місцевості, побоювання ісаврійців та жорстокість зими нікому не дозволяють часто добиратися до нас. Однак, чи пишемо, чи мовчимо, ми завжди зберігаємо однакове до тебе ставлення, вповні відчуваючи твою щирість і турботу, яку ти маєш заради спасіння своєї душі, намагаючись заспокоювати тих, котрі живуть у благочесті, і присвячуючи себе цій добрій справі. Тому, чесніший і благоговійніший мій господарю, пиши нам постійно про здоров’я своє та всього свого дому. Тоді, отримуючи такі листи від твоєї чесності, ми навіть серед пустелі знайдемо у своєму житті велику радість.

До Діогена

Лист 3322

Про щирість твоєї любові до нас ми знали і раніше, та набагато більше переконалися в ній тепер, коли, незважаючи на перешкоди, що супроводжуються зимовою негодою, ти не тільки не забуваєш про нас, але став до нас ще більш уважним, виявляючи про нас ще більше піклування. Дякуємо тобі за це і не перестанемо щодня згадувати про це з похвалою. Безсумнівно, що ти отримаєш за це від людинолюбного Бога невимовну нагороду, нагороди Якого безмірно перевершують усе, що можуть віддати із вдячності ділами чи словом люди. Але ми платимо тобі тим, чим можемо: безперестанним прославлянням, вихвалянням і звеличуванням тебе, любов’ю, повагою, пошаною, повсякчасними спогадами про тебе, єднанням і нерозривним зв’язком із тобою за законом любові.

Однак ти й сам добре знаєш, вельмишановний і високоповажний мій Владико, що ми завжди належали до числа особливо ревних твоїх друзів. Тому щиро прошу тебе з приводу присланих тобою подарунків: не турбуйся про нас ніскільки. Задовольнившись і насолодившись честю отримання їх, ми повертаємо їх тобі не зі зневаги, не тому, що не були впевнені у твоїй шляхетності, а тому, що не відчуваємо потреби. Саме так ми вчинили й щодо багатьох інших осіб, — адже й чимало інших, таких же, як і ти за шляхетністю і щиро відданих нам, виявляли до нас те ж саме, як легко може переконатися твоя високоповажнісгь. І для виправдання перед усіма ними для нас було достатньо того ж, на що просимо зважити і тебе. Якби ми справді відчували нужду, то зажадали б необхідного з цілковитою відвертістю, як своєї власності, і ти побачиш це насправді. Отже, отримай усе назад і бережи старанно, щоб, як тільки буде вимагати час, ми змогли сміло попросити цього у твоєї високоповажносгі.

До нього ж

Лист 34

Щойно написав попереднього листа, як побачив чеснішого і благоговійнішого Афраата. Він так невідступно пристав до нас, що не хотів їхати звідси і навіть грозився не взяти нашого листа, якщо я не прийму всього, присланого тобою, що я нарешті придумав дати цій справі таке спрямування, яке неодмінно сподобається твоїй шляхетності і вповні заспокоїть твою смиренність. Афраат скаже тобі про це, а ти вели йому самому бути виконавцем цього доброго розпорядження. Звичайно, ти розумієш, як багато виграє справа і від його особистої присутності у Фінікії, і від щедрот твоєї величності. За те й інше нагородить тебе Господь, тобто як за те, що ти вчиниш таку щедру допомогу людям, які проповідують слово Боже язичникам у Фінікії і піклуються про влаштування там церков, так і за те, що вибереш і пошлеш утішити їх такого старанного чоловіка, особливо в цю пору, коли вони опинилися в крайніх прикрощах і терплять утиски від багатьох. Отже, узявши до уваги високе значення цієї великої справи, ніскільки не затримуй Афраата, а негайно споряди його туди в дорогу, мій високоповажний Владико, із впевненістю, що цим належним старанням ти заслужиш для себе в людинолюбного Бога щедру нагороду.

До Адолії

Лист 35

Що ти була хворою, — це ми знаємо, була важко хворою і навіть була вже при смерті, потім звільнилася від хвороби і, цілком позбувшись небезпеки, тепер потроху видужуєш. Але не з твоїх листів я довідався про це, що було дуже прикро, а з боку, від інших. Звичайно, що ми раді від того, що ти позбулася хвороби. Але від того, що ми раді цьому, зовсім не означає, що ми покірно переносимо твоє довге мовчання у подібних випадках. Ми хотіли, як тобі відомо, щоб ти приїхала сюди. І справді, якби хвороба не зупинила, то не було б жодної перешкоди. Зима тут зараз схожа на особливо приємну весну. Вірменія позбулася ісаврійців. Звичайно, що ми тебе не примушуємо, не заставляємо проти волі їхати сюди. Та оскільки вже ані побоювання ісаврійців, ані суворість зими, ані виснажливість дороги, ані будь-що інше важливе не може перешкоджати, тому просимо того, що йде від гарячої і щирої прихильності до нас, тобто постійно писати нам. Якби ми мали щастя постійно отримувати від тебе листи з приємними вістками про твоє здоров’я і благодушність, то це принесло б нам тут чимале підкріплення. Подумай, якою радістю ти будеш утішати нас таким чином, тому не вважай за труд робити це. Ти знаєш, як ми дорожимо твоєю шляхетністю і яку любов завжди виявляли до твоєї смиренності.

До пресвітера Миколая

Лист 3623

Дуже ти втішив нас і подав нам велике задоволення, повідомивши, що ти багато піклуєшся про Фінікію і, незважаючи на таку свою віддаленість, листами заохочуєш тих, котрі трудяться там, виявляючи апостольську ревність. Постійно прославляємо і звеличуємо тебе як за те, що ти колись послав туди ченців, так і за те, що тепер, за такого скрутного стану справ, ти не тільки не відкликав їх, а наказав їм там залишитися, поступаючи як прекрасний керманич чи сумлінний лікар. Коли керманич бачить, що хвилі піднімаються, тоді докладає набагато більшої ретельності. Коли лікар зауважує, що гарячка досягла найвищого ступеня запалення, тоді напружує усе своє вміння. Так і ти, чесніший і благоговійніший мій господарю, учинив гідно своєї доблесті, коли, побачивши, що справи йдуть зле і неприязно, з особливою силою настояв, щоб ті, котрі знаходяться там, не тікали зі строю, а залишалися на своїх місцях і звершували свою справу.

Продовжуючи таким чином діяти зі своєю попередньою ревністю, поквап негайно відправитися туди пана мого, чеснішого пресвітера Геронтія, якщо тільки він поправився і повністю видужав. Нам було б дуже приємно побачитися з ним, якби він заїхав до нас сюди, та оскільки стан тамтешніх справ вимагає особливої поспішності і невсипності, через що не можливо витрачати багато часу на дорогу, крім того ж, і зима, що наближається, може перепинити йому шлях, тому щиро просимо твою чесність поквапити його, якщо тільки він поправився, їхати прямо туди, а разом з ним постарайся відправити й улюбленого, дорогого нашого пресвітера Іоана. Ти знаєш, що особливо в цю пору тамтешні справи вимагають тим більше трударів, чим ширше розрослося зло. Розуміючи це, знаючи, якою великою справою є спасіння душі, і, маючи на увазі, як багато вже зроблено попередніми стараннями твоєї чесності, будь ласка, і сам, і через інших, через кого тільки можна, доклади всіх зусиль, щоб те, що вже зроблене, залишилося непохитним назавжди, а до нього додавалися б усе більш і більш значні зростання.

Ти втішив нас ніскільки не менш за тих, котрі прибули сюди. В думці начебто ти і приїхав, і, хоч тебе немає тут видимо, однак очима любові ми постійно тебе бачимо, скрізь носячи тебе у своїй душі. Можливо, що нам доведеться і особисто бачитися, коли дозволить час. Але в цю пору, хоч нам і дуже хотілося б бачитися й обійнятися з твоєю любов’ю, ми водночас вважаємо, що твоя присутність необхідна там. Я впевнений, що ти все зробиш і докладеш усіх зусиль, щоб наповнити Фінікію доблесними трудівниками. Тих, котрі знаходяться вже там, ще більше переконай, щоб вони не поверталися звідти, покинувши тамтешні справи, а водночас знайди біля себе нових людей і зі всяким старанням висилай їх туди. Таким чином усім, і близьким, і далеким ти принесеш найбільшу користь, уподібнюючись ароматам, які наповнюють своїми пахощами не тільки те місце, де вони знаходяться, але й поширюються далеко в повітрі.

До пресвітера Геронтія

Лист 37

Я писав твоєму благоговінню, думаючи, що ти вже у Фінікії. А тому тепер пишу знову те ж саме, про що говорив у попередньому листі, а саме, що зараз особливо необхідно зробити все й усе перенести, щоб ваша добра нива не залишилася безплідною і щоб не загинуло даром нічого із того, що вже там зроблено. Так, коли пастухи бачать, що їхнім вівцям звідусіль загрожує велика небезпека, тоді стають особливо пильними і діяльними, беруться за пращу і використовують різні інші засоби, щоб прогнати від отари всяку небезпеку. Якщо Яків, якому були довірені безсловесні вівці, трудився цілих чотирнадцять років, не знаючи сну, терплячи холод і спеку, і працював за останню плату наймита, то подумай, що зобов’язані зробити і перенести ті, кому довірені вівці словесні, щоб не загинула жодна з них. Тому щиро прошу твоє благоговіння: чим страшніша буря, чим більше зла, чим сильніші перешкоди, чим численніші зловмисники, тим рішучіше повстань сам, переконуй інших узятися разом з тобою за цю добру охорону, і як можна скоріше поквапся прибути туди. Уже за саму поїздку ти отримаєш чималу нагороду. Якщо ж тільки за поїздку будеш нагороджений, то тим більше, коли візьмешся за справи і виявиш велику ретельність.

Ніж сидіти вдома, набагато краще і корисніше починати подібні подорожі. Будучи там, ти можеш мати все, що і тепер маєш: і пости, і моління, й інші подвиги стриманості. А сидячи вдома, не можна осягнути того, що можна осягнути, живучи там, — спасіння багатьох душ, нагороду за небезпеки, відплату за цілковиту готовність переносити їх, адже навіть за саму готовність до них уже визначається нагорода. Отож подумай, скільки придбаєш для себе нових вінців, і не барися, не відкладай, а, поправившись, будь ласка, прямо звідси ж відправляйся туди, ніскільки не турбуючись про необхідні речі. Я вже сказав господареві моєму, чеснішому і благоговійнішому пресвітеру Констанцію, щоб коли знадобиться витрачати дещо чи на будівлі, чи на потреби братії, забезпечував вас усім уповні і з надлишком, і навіть тепер більше, ніш колись.

Отже, маючи і забезпечення там усім необхідним, і, насамперед, богоугодність самої справи, будь ласка, відкинувши всяку неспішність, скоріше поквапся і вже із Фінікії дай нам про це знати, щоб утішити нас у нашому важкому житті серед пустелі. Так, коли ми отримаємо вістку, що ти відправився туди з повною рішучістю виконати все й усе перетерпіти заради спасіння душ тамтешніх язичників, то від такого задоволення зможемо навіть забути про те, що живемо в пустелі. Нам теж хотілося б побачитися з тобою, та оскільки те, про що я говорив, набагато необхідніше і можна побоюватися, щоб зима не закрила для тебе дорогу від нас туди, тому і квапимо тебе, і просимо відправитися прямо туди якнайскоріше.

До пресвітерів Симеона і Марія та до ченців у країні Апамейській

Лист 38

Хоч ми відділені від вас великою відстанню і живемо в найжорстокішій пустелі, попри все, довідавшись про вашу душевну доблесть та великі подвиги помірності, якими просвіщаєте всіх навколо себе, ми вас щиро полюбили. І оскільки поки що не можемо сподобитися особисто побачити вас і через зимову пору року, і через далеку дорогу, тому постаралися прибути до вас письмово і невідступно просимо ваше благоговіння щиро молитися про завершення прикрощів, які охопили весь світ, спонукувати до цього із цілковитою самовідданістю всіх і, наскільки можливо, частіше писати нам про своє здоров’я, щоб, будучи в розлуці з вами і засланими на самий край світу, ми могли знайти для себе велику втіху, принаймні, у тому, що будемо постійно мати відомості про ваше благоденство. Дуже втішив нас люб’язний, дорогий наш пресвітер Іоан, який, незважаючи на такі скрутні обставини, зважився спорядитися і відправитися до Фініки. Ви розумієте всю велич цього подвигу, а тому щиро прошу вас: якщо знайдете доблесних мужів, які могли б разом з ним сприяти звершенню такої важливої справи, то, будь ласка, з можливою готовністю пошліть їх разом з ним. Ви знаєте, яку велику нагороду отримаєте за це.

До ченців Ромула і Віза

Лист 39

Хотілося б мені бачити вас тут, бо, уявляючи собі вас через чутки про ваше благоговіння, я дуже полюбив вас. Та оскільки це поки що неможливо і через далеку дорогу, і через зимову пору року, і через страх, що наводиться ісаврійцями, то я виявив старання прибути до вашої чесності письмово з виявом прихильності, яку відчуваємо до вашого благоговіння. Так можна по-дружньому полюбити людей, які далеко від нас і яких ми ніколи не бачили. Такою є сила любові: вона не затримується далекою віддаллю, не слабшає від тривалості, не знемагає через наведення спокус, але, долаючи все, стає вище всього і підноситься на висоту недосяжну. Так і ми, гаряче полюбивши вас, не стали від будь-чого менш уважними до вас, але як самі пишемо вам, так і вас щиро просимо сповіщати нас про своє здоров’я. Отож навіть серед життя в пустелі ми знайдемо велику втіху для себе, коли будемо чути, що люди, які ведуть таке життя і йдуть такою тісною і скорботною дорогою, здорові і в благоденстві.

До Адолії

Лист 4024

Хоч сама ти рідко пишеш, однак ми, як тільки довідуємося, що хтось відправляється звідси до вас, неодмінно кожного разу пишемо твоїй шляхетності. Ми висловлювали бажання, щоб ти приїхала сюди побачитися з нами. Дуже хочемо цього і тепер. Та оскільки, цілком ймовірно, це здається для твоєї шляхетності важким (хоч небезпека з боку ісаврійців уже минула), то ми не перестаємо втішати себе, принаймні, тим, що постійно пишемо твоїй чесності. Справді, кожного разу, як тільки знайдемо нагоду переслати тобі листа, беручись писати, відчуваємо надзвичайну насолоду. Знаючи це, скромна і благоговійна моя господине, постарайся, будь ласка, і ти постійно сповіщати нас про своє здоров’я і благодушність. Як щодо поїздки ми ніскільки не дорікаємо тобі, бо це могло видатися для тебе обтяжливим, так, навпаки, ніколи не перестанемо скаржитися на твоє довге мовчання, оскільки дуже хочемо постійно мати відомості про благоденство твоє та всього твого дому.

До колишнього дуки Феодосія

Лист 4125

Багато меду містить у собі твій лист чи, краще сказати, ти зробив його навіть приємнішим за мед. Справді, чим частіше подавати мед тому, хто лакомиться його насолодою, тим менше він здається для нього приємним, бо пересичення руйнує силу задоволення. Навпаки, твої листи, які радують нас вістками про твоє здоров’я, настільки далекі від цього недоліку, що якраз тоді й приносять нам радість, коли частіше приходять. Отже, ти поцілував мого листа, а я поцілував тебе самого, винуватця листа, обійняв тебе, оповивши навколо шиї обома руками і розцілувавши твою люб’язну для мене голову, відчув велике підкріплення. Мені здалося, що не тільки твій лист прийшов, а ніби ти сам приїхав і знаходишся біля нас. Таке враження зробив твій лист на мене. Але такою завжди є природа щирої любові: хоч би її проміння проникало тільки через листи, вони роблять видимим саме джерело цих листів, що і довелося нам пережити. Тому ані тривалість часу, ані далека відстань, ані важкі обставини, — ніщо не перешкодило нам у цьому. Знаючи це, високоповажний мій Владико, не вважай за труд постійно повідомляти нас про своє здоров’я і благодушність, як і про благоденство всього свого дому. Тобі відомо, як нам хочеться завжди мати про це відомості.

До диякона Феодота

Лист 4226

Скоро ти забув про нас, додавши нам до гіркої печалі через розлуку з тобою ще свіжу скорботу своїм довгим мовчанням. На брак часу ти не можеш послатися: минуло вже так багато днів, за які досить легко можна було повернутися назад. А вибачатися побоюванням ісаврійських набігів ми тобі не дозволимо, бо для цього тебе надто любимо. Після твого від’їзду багато хто приходив звідти сюди. Яка ж причина твого мовчання? Лінивство і байдужість. Але ми звільнимо тебе від докорів за попередню недбалість, якщо ти постараєшся в майбутньому частішими листами надолужити втрачене. Ти знаєш, як нам буде приємно, коли ти постійно будеш сповіщати нас про своє здоров’я.

До Халкидії й Асинкритії

Лист 4327

Знаю, що вас бентежить безперервність постійних випробовувань, які осягають мого господаря, чеснішого і благоговійнішого пресвітера. Але не лякайтеся будь-чого подібного. Хто терпить це заради Бога, той, чим жорстокіші його страждання, тим вищої нагороди сподобиться. Втішаючи себе цим, мужньо і з вдячністю переносьте прикрощі, прославляючи Бога за все, що зустрічається в житті. Таким чином і ви станете спільниками з ним у приготовлених для нього нагородах та вінцях за те, що лагідно і мужньо переносили випробовування. Ви знаєте, що це життя є тільки дорогою, що і радості, і печалі його минають однаково, що «багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14, 22), і що тісна і скорботна «дорога веде у життя вічне» (Мф. 7, 14). Утішаючись цим, а також і його присутністю з вами, розвійте всяку тінь зневіри, радіючи і веселячись у його стражданнях, бо його очікує за них невимовна і нетлінна винагорода.

До колишнього консулярія Феодота

Лист 4428

Ось що означає бути батьком! Ти не тільки не засмучуєшся, що син твій має прагнення до істинної мудрості, а радієш, використовуєш усі засоби, щоб він досяг вершини мудрості, і навіть не печалишся через його відхід із рідного краю, із дому, від твого власного догляду, а навпаки, думаєш, що він тепер ближче до тебе, коли стає доброчеснішим. Щиро дякуємо тобі за це і зі свого боку дивуємося, як це, — давши нам такий безцінний дар, свого сина, ти вважав себе ще зобов’язаним виявити для нас честь і через інші частування. Честь ми прийняли, однак самі речі, прислані, повертаємо назад не зі зневаги до твоєї шляхетності (хіба це можливе щодо людини, котра так щиро нас любить?), а тому, що вважаємо зайвим ганятися за тим, у чому не маємо необхідності. Що ж стосується доброго читця Феодота, то ми хотіли б залишити його біля себе і зайнятися його вихованням. Та оскільки вся тутешня місцевість наповнена вбивствами, сум’яттям, кровопролиттям, пожежами, бо ісаврійці все винищують вогнем і мечем, і ми постійно переходимо з місця на місце, щодня змінюючи своє місцеперебування, тому визнали за необхідне відправити його від себе, докладно наказавши господареві моєму, благоговійнішому диякону Феодоту, невсипно доглядати за ним і виявляти до нього належне піклування. Постарайся і ти так само поводитися зі своїм сином — і тоді неодмінно похвалиш наше рішення та принесеш нам за це умовляння велику подяку.

До Каста, Валерія, Диофанта і Киріака, пресвітерів Антіохійських

Лист 4529

Шкодую за тим, що чесніший і благоговійніший господарів мій, пресвітер Констанцій залишив нас, але від того, що він відправився до вас, цим тішуся і тішуся більше, ніж шкодую через розлуку з ним. Я цілком упевнений, що у вашій любові він знайде для себе затишну пристань. Хоч би звідусіль загрожували незліченні небезпеки і високо здіймалися хвилі, ваше становище є таким, що, завдяки тій мужності, якою відзначаєтесь ви. і вашій незмінній прихильності і любові, під вашим захистом можна і серед бурі насолоджуватися особливою тишею. Коли він з’явиться до вас, то зробіть для нього, будь ласка, все, як належить. Ви знаєте, яка нагорода буде очікувати вас, коли постараєтеся допомогти людині, яку даремно і злісно обмовляють. Ми не домагаємося хтозна чого, а тільки того, щоб його не кривдили всупереч усякій справедливості, щоб його не тягали і не перетягували даремно, мучачи в судах за те, за що належало б нагородити і прославити. Отже, таким є наше прохання щодо нього, а щодо себе, то просимо вас постійно писати нам і радувати нас вістками про своє здоров’я. Хоча ми відділені від вас великим простором, але попри все завжди постійно носимо вас у своїй душі, близькі до вас і постійно вас бачимо. Такими є очі любові в людей, які вміють щиро любити. Але ви й самі це добре знаєте, бо і ви вмієте любити щиро.

До Транквиліна

Лист 4630

Усе підвладне часу і минає, старіючи і дряхліючи: і тілесна краса, і величні будинки, і квітучі луги та сади, і все, що є на землі. Тільки любов уникла загального руйнування і не тільки не в’яне від тривалості часу, але не припиняється і самою смертю. Так і в нас, хоч як давно ми розлучилися з твоєю смиренністю, вона зберігається до тебе в повному цвіті: на словах — тепер, а в душі — завжди. Саме тому ми і пишемо постійно твоєму благоговінню. А оскільки нам дуже хочеться мати відомості, як є твоє здоров’я (адже ти знаєш, як ми дорожимо ним), то, коли буде можливість і випаде добра нагода, з ким можна було б відправити до нас листа, будь ласка, із властивою тобі добротою дай нам знати про це. Як живемо ми, що робиться у Вірменії, що у Фракії, — про все розповість твоїй щирій і гарячій любові подавець цього листа.

До єпископа Киріака

Лист 47

Господар мій Сопатр, начальник Вірменії, тієї Вірменії, в якій ми у зараз знаходимося, управляє Вірменією, як батько, а про нас піклується більше за батька. Бажаючи і намагаючись віддячити йому за таку прихильність із його боку, мені здається, що я нарешті знайшов прекрасний засіб віддячити йому за допомогою твоєї душі, яка невсипно турбується про нас. Як і яким чином? У нього є син, який давно вже живе там (у вас), навчаючись наукам. Якщо ти потрудишся з охотою приймати його в себе із властивою для тебе люб’язністю і зробиш для нього що-небудь корисне, тоді ми відплатимо свій борг. Зроби ж це і також познайом його із тамтешніми сановними людьми, які були б і тобі знайомі, і могли б зробити для нього чужий край приємнішим за рідний. Цим ти виявиш приємність йому, виявиш приємність мені, зробиш задоволення і собі, вчинивши корисну послугу в особі сина людини чесної і людинолюбної, загального пристановища вбогих.

До Маркіяна і Маркеліна

Лист 4831

У вашому філософському і піднесеному напрямку думок, у вашому незмінному і непохитному настрою ви знайдете достатнє підкріплення для себе серед тих прикрощів, які ви, як видно з вашого листа, переживаєте. Справді, як людині млявій і розпущеній не може принести великої користі навіть тиша і найсприятливіший збіг обставин, так мужа сильного, непохитного і до всього готового ніколи не похитне будь-яка жорстока буря, а навпаки, зробить його ще більш славним. Такою вже є природна властивість випробовувань: для тих, хто переносить їх мужньо, вони приносять великі нагороди і сяючі вінці. Знаючи це і отримуючи від цього серед прикрощів достатню втіху, нічим не бентежтеся, чесніші і благородніші мої добродії, і не переставайте постійно писати нам. Нам хотілося б особисто бачитися й обійнятися з вами, та оскільки це поки що неможливе через різні перешкоди, то не вважайте за труд постійно писати нам і повідомляти про своє здоров’я. Ви знаєте, скільки задоволення принесете нам цим і як сильно це нас утішить.

До Каста, Валерія, Диофанта і Киріака, пресвітерів Антіохійських

Лист 4932

Я рідко спілкуюся з вашим благоговінням язиком, зате душею — постійно і дуже часто. Зважайте ж не на те, що ви отримали від нас стільки листів, скільки отримали списаного чорнилом паперу, а на те, скільки нам хотілося б послати вам. І як тільки так будете дивитися на це, то побачите, що ми послали вам купи листів. Якщо ж вам їх ніхто не доставляє, то, звичайно, наше мовчання є наслідком не нашої недбалості, а труднощів нашого становища. Я сказав це для того, щоб, чи ми пишемо, чи мовчимо, ви не змінювали своєї думки про нашу любов до вас. Де б ми не були, скрізь пам’ятаємо про вас, закарбувавши вас у своєму серці. Тепер приносимо вам велику вдячність за те, що ви прийняли доброго ченця із властивою вам прихильністю і втихомирили людей, котрі так недоречно надумали з ним сваритися. Не даремно ж я говорив вам без будь-яких лестощів, що, хоч би звідусіль здіймалися незліченні хвилі, у вас буде тиша. І якщо ви так легко спасаєте від аварій корабля інших, то звичайно, що самі стоїте далеко поза небезпекою.
Пишіть же нам постійно про своє здоров’я. Ви знаєте, як нам хочеться завжди знати про нього. Ваші листи, які радують нас вістками про ваше благоденство, мають таку силу, що, хоч ми в теперішній час звідусіль оточені небезпеками, війнами, сум’яттям, безладдям, які щодня загрожують смертю, попри все, як тільки отримаємо в’язку ваших послань, то від задоволення забуваємо все й отримуємо попередню бадьорість. Щира любов робить те, що листи, які містять подібні вістки, ніби переносять нас у коло людей, з якими ми тілесно розлучені.

До диякона Феодота

Лист 5033

Ти позбувся, чесніший і благоговійніший господарю мій, від нещасть, які лютують тепер у Вірменії. А нас, крім тутешнього сум’яття чи, вірніше, небезпек, які щодня загрожують смертю, сильно обтяжує і розлука з такою люб’язною, щирою і нелукаво прихильною до нас людиною, як ти. До цього приєдналося ще й інше горе — довге мовчання твоєї смиренності. Відтоді, як ти виїхав звідси, ми отримали від тебе тепер усього тільки другий лист: кажу це не для докору тобі, а від почуття власної скорботи. Про те, що дорога, яка веде до нас сюди, справді зараз непрохідна для мандрівників, — це знає всякий, і, звичайно, це може послужити тобі виправданням. Але це зовсім не є втішним для нас, а навпаки, саме тому ми особливо й горюємо, що й остання втіха, яка залишилася нам після розлуки з тобою, таким чином віднята в нас. Адже ця перешкода досі не усунута, навпаки, жахи з кожним днем усе збільшуються. Тож, будь ласка, за засмучення, заподіюване нам твоїм довгим мовчанням, винагороджуй нас іншим способом: не забувай про нас і, коли будеш нам писати, то пиши листи як можна довші, докладно розповідаючи в них про своє здоров’я, благодушність і благополуччя. Отже, прогаяний час ти можеш винагородити довготою листів.

До нього ж

Лист 5134

І це — твій (лист), нашого ревного і щирого друга! Тільки що я прочитав твого першого листа, як отримую другого, — обидва одного дня, — і надзвичайно зрадів. Твій другий лист містить дещо більше, подаючи нам не тільки твої слова, але і твоє особисте писання, яке і примножило нашу радість, бо ми змогли побачити в ньому не тільки дієвість твоєї гарячої і щирої душі, але в добавок і твоєї руки. Роби ж так постійно і не скупися приносити розраду, яку сам придумав у такому вигляді для нас. Уже не сміємо тягнути тебе сюди, — такими є нещастя у Вірменії, — вони охопили все, наче друга зима. Куди не поїдеш, скрізь побачиш потоки крові, купи мертвих тіл, до основи зруйновані житла, спустошені міста. Ми вважаємося в безпеці, закрившись у цій фортеці, ніби у жорстокій в’язниці. Однак ми не можемо мати спокій через щоденні жахи, слухи про смерть, постійне очікування наступу з боку ісаврійців та тілесну неміч, з якою боремося досі. Але й при всіх цих прикрощах ми знаходимо чималу втіху у своєму сумному становищі, коли отримуємо листи, які радують нас вістками про твоє здоров’я.

До пресвітера Миколая

Лист 52

Приймаємо це, як знак твоєї щирої і гарячої любові, що навіть з такої далечини ти турбуєшся про нашу безпеку. Колись, якраз в розпал зими, ми постійно переходили з місця на місце, зупиняючись то в містах, то в ущелинах і лісистих долинах, усюди переслідувані ісаврійцями. Нарешті, коли ці прикрощі трохи притихнули, ми, залишивши пустелі, поспішно вирушили до Аравіса, вважаючи його фортецю безпечнішою за інші місця, і тепер живемо в ній (а не в самому місті, бо і це не безпечно) гірше, ніж у будь—якій в’язниці. Крім того, що смерть щодня, так би мовити, стукається до нас у двері, бо ісаврійці проникнули всюди, скрізь винищуючи вогнем і мечем людей і житла, ми ще побоюємося й голоду, яким загрожує нам наше нужденне становище і численність народу, що звідусіль збігся. Зимова пора року і безупинна втеча з одного місця до іншого спричинили нам тривалу хворобу. Її важкий період зараз минув, але деякі сліди ще залишилися. Однак попри все навіть серед стількох нещасть і таких небезпек ми отримуємо найбільшу втіху у вашій любові — гарячій, щирій і незмінній. Знаючи це, не вважайте за труд постійно радувати нас вістками про ваше здоров’я. Хоч ми живемо і далеко від вас, але попри все ми міцно пов’язані з вами путами любові. Складаю велику подяку твоїй чесності за те, що навіть серед таких смут, які оточують тебе, ти виявляєш велике піклування про справи у Фінікії. Якщо отримаєш ще якісь вістки звідти, то не полінуйся повідомити нас. До нас ніхто нізвідки не може скоро добратися, оскільки всі дороги, що ведуть сюди, всюди закриті. Але, хоч і важко вести з нами постійне листування, ти попри все пиши, як тільки виявиться можливість, і сповіщай нам про все, що там відбувається, сповіщаючи водночас про здоров’я всіх вас, про яке нам особливо хочеться знати.

До пресвітерів і ченців Афонія, Феодота і Херея

Лист 53

Хотів би і я побачитися з вами тут, та оскільки для цього є багато перешкод, то не смію вимагати цього тепер, а прошу вас надати нам допомогу, залишаючись далеко від нас, через ваші щирі молитви (а така допомога не слабшає від часу і не затримується через відстань, а де б не жила людина, яка має відвагу перед Богом, як ось і ви, вона таким чином може принести велику користь і тим, котрі живуть далеко від неї). А крім молитви, прошу вас також постійно радувати нас і вістками про своє здоров’я. Хоч як багато хвиль оточує нас звідусіль: і пустельність місця, і облогове становище, і навала ісаврійців, і щоденна загроза смерті (ми постійно живемо поряд зі смертю, закрившись у цій фортеці, наче у в’язниці, і страждаючи тяжкою тілесною недугою), — попри все, незважаючи на всі прикрощі, серед цих нещасть ми отримуємо чималу втіху у вашій любові. Хоч ми і небагато часу пробули разом з вами, однак отримали багато доказів вашої щирої, гарячої, солодшої за мед, незмінної, міцної і непохитної прихильності, яку ви виявили до нас і під час особистого побачення, і заочно. Ось тому і далеко від вас, і серед таких хвилювань при згадці про вашу доблесть ми відпочиваємо душею, ніби у затишній пристані, вважаючи вашу любов для себе найбільшим скарбом. Із відходом зими і настанням весни ми позбулися сильного напору хвороби, однак її залишки ще є і вони підтримуються постійним неспокоєм, що спричиняється нападами ісаврійців. Не забувайте ж про нас ніколи, яка б відстань нас не розділяла, і не вважайте за труд писати до нас постійно, як тільки дозволить можливість, утішаючи нас вістками про ваше здоров’я.

До Малха

Лист 5435

Не падай духом і не приписуй прекрасної кончини твоєї блаженної дочки своїм гріхам. Вона вступила в затишну пристань, досягла життя, яке не має кінця, і, позбувшись від хвилювань цього віку, стала на камені, де всі зібрані нею блага вже невід’ємно лежать навколо неї, мовби в недоторканій скарбниці. Треба радіти, веселитися і тріумфувати, що ти, мов прекрасний хлібороб, її душу, наче дозрілий плід, поставив перед нашим Владикою. Прикладаючи до душевного болю, що вразив тебе і скромну господиню мою, її матір, ліки, які беруться із цих та подібних роздумів, примнож таким чином відкладену для вас нагороду, щоб отримати велику відплату від людинолюбного Бога не тільки за її прекрасне виховання, але й за смиренне та добросердне перенесення цієї прекрасної розлуки з нею.

До Алфія

Лист 5536

Хоч живемо ми далеко від тебе, але веселимося, тішимося, радіємо, чуючи про твої подвиги і рясну щедрість, яку ти виявляєш для вбогих. Хотілося б нам віч-на-віч побачитися з твоєю чесністю і під час безпосереднього побачення особисто засвідчити тобі нашу велику подяку. На жаль, це досі неможливо, бо небезпека з боку ісаврійців зростає все більше й більше, і всяке спілкування зараз припинено. А я впевнений, що якби цього не було, то й ти не пожалів би труду приїхати сюди і прибув би до нас сам. Та оскільки це досі неможливе, то ось ми пишемо тобі, вітаємо твою чесність і щиро просимо: як тільки дозволять обставини, постійно писати нам і сповіщати нас про здоров’я твоє та всього твого дому. Такі листи твоєї чесності приносять нам у нашому тутешньому житті чималу втіху.

До Агапіта

Лист 56

Хоч багато часу минуло з тих пір, як ми розлучилися з твоєю високоповажністю, і велика відстань, що розділяє нас, однак попри все ми пов’язані з тобою любов’ю і живемо близько до тебе чи, вірніше, зберігаємо тебе у своїй душі, носячи із собою всюди, де б ми не були. Твою стародавню дружбу з нами, гарячу, щиру, міцну і непохитну, ми назавжди закарбували у своїй свідомості. І наша прихильність до тебе, чесніший і високоповажний Владико, так само жива, як і колись, і не слабшає ані від часу, ані через далеку відстань. Прошу ж тебе, не вважай за труд писати нам постійно, наскільки це можливо, про своє здоров’я. Ти знаєш, як ми цінуємо його і яку радість ти зробиш для нас, повідомляючи про його стан.

До Ісихія

Лист 57

Бажав би я побачитися з тобою, й ані страх, що наводиться ісаврійцями, ані немічність здоров’я не перешкодили б, якби мені було дозволено переїжджати за моїм бажанням, куди захочу. Однак тебе, хоч ти вільний у цьому, не покличу сюди і не прошу залишити дім і приїхати до нас. Хоч і пора року дозволяє це, і поїздка недалека (бо невелика відстань розділяє нас), але попри все не наважуюся тягнути тебе сюди через побоювання за тебе з боку ісаврійців. Замість того прошу постійно писати нам про своє здоров’я. У цьому напади розбійників, звичайно, вже не можуть бути для тебе перешкодою. Зроби ж нам цю милість: для тебе це легко і зручно, а нам принесе велику радість. Ти сам знаєш, скільки задоволення принесеш нам, виявляючи до нас таку прихильність.

До Арматія

Лист 58

Що це означає? Ти надаєш нам повну волю розпоряджатися у своїх потребах людьми, які належать тобі, і позбавляєш нас того, у чому ми маємо особливу потребу, тобто своїх листів, які приносили б нам вістки про твоє здоров’я. Хіба не знаєш, що саме це є найбільш дорогим і жаданим для щирих і задушевних друзів, як ось і для нас тепер? Отже, якщо хочеш, чесніший мій Владико, виявити нам милість, то скасуй наказ, даний твоїм людям служити нам у тілесних потребах (адже ми ні в чому такому не маємо потреби, — д ля нас усе тече рікою) і подай нам сам за допомогою невеликої кількості паперу і чорнила найбільшу послугу, якої ми особливо бажаємо сподобитися від тебе. Вона полягає в тому, щоб ти постійно писав нам про здоров’я — своє і всього твого дому. Якби була можливість нам бачитися один з одним, то я попросив би якнайбільшої милості того, щоб ти зробив для мене задоволення особисто побачити такого гаряче люблячого нас друга, як ти, і підняв би тебе з дому. Та оскільки страх, що наводиться ісаврійцями, перешкоджає цьому, то не скупися, а втішай нас своїми листами, і тоді всі наші бажання будуть тобою сповнені.

До Халкидії

Лист 59

Я дуже хочу, щоб господар мій, чесніший (ваш) пресвітер, був з нами. Але хоч ти думаєш, що йому корисно прибути сюди, я перед його приїздом до нас надаю перевагу безпеці і звільненню його від цього сум’яття. Але не думай, що ми перешкоджаємо йому, якщо він хоче приїхати до нас. Досі ми утримували його від звершення цього наміру тільки тому, що сама сутність його справи не вимагає обов’язкового прибуття сюди, і ми ще боялися, щоб він не потрапив до рук ісаврійців. Але якщо йому дійсно необхідно приїхати сюди, то ми щиро просимо його і переконуємо зважитися на цю подорож. Хоч ми і розділені тілесно, зате путами любові зв’язані з ним, як і раніше. Не бентежся ж, прошу тебе, тим, що сталися прикрощі. Чим більше неприємностей, тим вищою буде твоя заслуга, тим щедрішою буде для тебе нагорода і відплата від людинолюбного Бога, якщо прикрощі, які зустрічаються, ти перенесеш смиренно і мужньо. Тоді ти і легше здолаєш їх, і нагорода, яка відкладається для тебе на небесах за їхнє перенесення, буде щедрішою і набагато вищою за самі страждання.

До Асинкритії

Лист 60

І раніше я писав твоїй чесності, що через твою любов ми і тебе вважаємо серед тих, котрі прибули до нас особисто, і тепер знову повторюю це, а саме, що і ти думками прибула до нас. Тому, хоч тілесна неміч і неспокій, що охопив Вірменію, перешкодили тобі насправді приїхати, однак ми, знаючи твоє бажання і намір, зберігаємо ту ж думку про твою прихильність до нас, яку мали й раніше. Тож не переставай постійно писати нам і сповіщати про свою хворобу і про своє здоров’я. Зараз ми дуже засмучені, чуючи, що ти хвора. Щоб ми не тривожилися, сповісти нас скоріше, чи видужуєш ти від своєї хвороби.

До пресвітера Романа

Лист 6137

Не тільки у Вірменії і не тільки в Каппадакійській країні, але й у більш віддалених краях поголос про твою любов і прихильність, яку ти завжди виявляв до нас, прогриміла урочистіше за сурму. Вважаючи таку прихильність до нас твого благоговіння для себе найбільшої честю, ми зі свого боку не перестаємо прославляти тебе і дуже просимо постійно писати нам про своє здоров’я. Хоч ми й у пустелі живемо, хоч і далеко від вас вилучені, однак попри все ми зв’язані з тобою путами любові, виявляючи до тебе таку ж прихильність, яку ми здавна виявляли до твоєї чесності, чи навіть зараз ще більш гарячу і живу. Ані час, ані далека відстань не зробили нас байдужішими, а навпаки, зробили більш прихильними до тебе. Знаючи це, чесніший і благоговійніший мій Владико, і розуміючи, яке задоволення ти приносиш нам більш частим листуванням з нами, пиши нам про своє здоров’я й особливо згадуй нас завжди у своїх святих молитвах, щоб таким чином, незважаючи на далеку відстань, ми могли скористатися твоєю великою допомогою.

До Гемелла

Лист 6238

Що це? Коли таке славне і велике місто звершує величне свято (так я називаю твій вступ на посаду), ти викликаєш у нас ще більшу печаль, так завзято зберігаючи мовчання! Якби це зробив хтось інший зі звичайних людей, то я легко зрозумів би причину. Я пояснив би собі це тим, що багато хто через піднесення по службі зазвичай водночас підноситься і в гордовитості. Але коли справа стосується твоєї смиренності, людини з філософським настроєм думки, яка прекрасно осягає сутність цих тимчасових і скороминучих речей, не зваблюється мішурою і вивісками і бачить речі такими, якими вони є, без прикраси, тому я рішуче не можу зрозуміти причини мовчання. Що ти і тепер любиш нас так, як і колись, а то й більше за попереднє, у цьому я цілком переконаний. Але чому при такій прихильності до нас ти так довго нічого не пишеш, про це не знаю, що сказати, і дуже дивуюся цьому. Поясни ж нам цю загадку у своєму листі, якщо це не важко. Але перш, ніж будеш писати, скажи тим, котрі принесли тобі цього листа, тобто господарю моєму, чеснішому і благоговійнішому пресвітеру та його супровідним, що це мовчання, у чому ми впевнені, не було наслідком недбалості. Достатньо буде сказати це, щоб вони отримали прихильність з боку твоєї високоповажності.

До Фирміна

Лист 6339

Твоєму перебуванню з нами багато перешкодила твоя хвороба, зате любові між нами не зменшила ніскільки. Досить було нам один раз побути з тобою, щоб стати твоїми щирими друзями назавжди. Ти змусив нас так полюбити себе тим, що сам від першої нашої зустрічі виявив до нас таку щиру і безмежну любов, не вичікуючи вказівок досвіду, але з першого погляду вирішивши свій вибір і міцно прив’язавши нас до себе. Тому-то ось ми і пишемо тобі і сповіщаємо про те, що ти хотів би знати про нас, а саме: ми здорові, свою дорогу завершили благополучно, тепер насолоджуємося відпочинком і повним дозвіллям, маємо від всіх велику прихильність, відчуваємо невимовне полегшення в душі. Ніхто нас тут не тривожить, ніхто не нападає на нас. Та й що дивного, коли так спокійно в місті, коли і всю дорогу ми проїхали зовсім вільно. Сповісти ж і ти нас про себе. Якщо ми принесли тобі задоволення цими вістками, то й самі будемо дуже раді почути про твоє здоров’я. Ти, звичайно, розумієш, як приємно людям, які вміють щиро любити, чути добрі вістки про тих, кого вони люблять.

До головного лікаря Імнитія

Лист 64

Не перестаємо ми перед усіма прославляти тебе і як чесну людину, і як прекрасного лікаря, і як друга, що вміє щиро любити. Як тільки тут зайде в нас розмова про нашу хворобу, то неодмінно у цих розповідях згадуємо тебе і, багаторазово випробувавши на собі твої великі знання і твою прихильність, не можемо змовчати про твої благодіяння і з почуттям великого задоволення розголошуємо про них усім. Ти вселив нам таку любов до себе, що, навіть маючи досконале здоров’я, ми багато дали б за те, щоб притягти тебе сюди бодай задля того, щоб на тебе глянути. Та оскільки це незручно і через труднощі дороги, і через страх, який наводять ісаврійці, то за це ми поки що не беремося, а тільки просимо постійно писати нам. Ти замість задоволення особистого побачення з тобою в змозі винагородити нас постійним листуванням, насолоджуючи свої листи медом твоєї добродушної люб’язності.

До Кифирія

Лист 65

Наше перебування там у вас було нетривалим, але від нього народилася велика, висока і благородна любов між нами. Для тих, котрі вміють щиро любити, не потрібно для цього багато часу — тут усе може звершитися за короткий термін. Так сталося і з нами: ми так гаряче полюбили вас, начебто жили з вами довго. Тому тепер і пишемо вам, повідомляючи, що ми здорові і живемо в спокої і тиші. Ми впевнені, що, сповіщаючи вас про це, приносимо вам задоволення. Але й від вас ми просимо подібного повідомлення. Не вважайте за труд писати нам постійно, втішаючи нас вістками про ваше здоров’я. Повідомляючи нас про те, про що ми постійно хотіли б знати, ви таким чином подасте нам найбільше задоволення, якого не ослабить навіть життя в чужій стороні.

До Леонтія

Лист 66

З вашого міста нас вигнали, але не вигнали з нас любові до тебе. Те залежало від інших: залишатися там чи бути вигнаними, а це залежить від нас. Тому ніхто не в змозі позбавити нас цього і, куди б нас не вигнали, ми всюди понесемо із собою насолоду любові до тебе і скрізь з насолодою будемо згадувати про твою шляхетність, поєднуючи разом твою прихильність до нас, твою ретельність, твій розум, твою привітність, гостинність та всі інші прекрасні якості твоєї душі, відтворюючи таким чином собі твою доблесну особистість. Ти так нас прив’язав і так опанував нами, що нам дуже хотілося б побачитися з тобою, та оскільки це зараз не можливо, то утіш нас своїми листами. З твоїм розумом ти замість задоволення особистого побачення з тобою в змозі винагородити нас частим листуванням.

До Фавстина

Лист 67

Ми прибули до Кукуз у доброму здоров’ї (так, відповідно до твого бажання, я починаю свого листа) і побачили, що це містечко ніскільки не небезпечне, а цілком спокійне, цілком тихе: ніхто його не гнобить і ніхто на нього не нападає. Та й що тут дивного, що так спокійно в місті, коли ми вільно і безперешкодно проїхали всю незвичайно пустельну, небезпечну і підозрілу дорогу, яка веде сюди, маючи більшу безпеку, ніж в облаштованих містах? У нагороду за ці добрі вістки з нашого боку, постійно пиши нам про своє здоров’я. Живучи тут у цілковитій тиші, ми постійно відтворюємо для себе благородність напряму твоїх думок, твою любов до свободи, ненависть до зла, відверту прямоту, все багатство твоїх неозорих чеснот і з радістю згадуємо про тебе, носячи всюди у своїй душі, де б ми не були, твій образ, полум’яніючи до тебе безмежною любов’ю. Тому нам хотілося б бачити тебе тут, та оскільки це важко, то ми звертаємося до іншого засобу і просимо тебе втішати нас листами. Постійне отримування листів зі звістками про твоє здоров’я принесе нам велике підкріплення.

До єпископа Люція

Лист 68

Хоч нас відокремлює від твого благоговіння велика відстань, однак нам відома твоя непричетність до зла і жаль, який збуджують у твоїй душі люди, що вчинили стільки беззаконь і наповнили весь світ стількома спокусами. Тому засвідчуємо тобі нашу вдячність і ніколи не перестанемо прославляти і звеличувати тебе за те, що, незважаючи на таку навалу зла, коли багато хто сліпо несеться на скелі та стрімчаки, ти, як і личить тобі, продовжуєш іти прямої дорогою, засуджуючи те, що відбувається, і відвертаєшся від тих, котрі таке вчинили. Але водночас просимо залишитися непохитним у цій добрій рішучості і виявити ще більшу ревність. Ти знаєш, якою великою буде ваша нагорода, якими сяючими будуть ваші вінці і відплата за те, що, коли багато хто чинить сум’яття, ви йдете навпроти і так успішно сприяєте виправленню існуючого зла. Не підлягає сумніву те, що коли ви зважитеся стати твердо, то, хоч ви є в меншості, однак здолаєте більшість, котра величається злобою. Немає нічого сильнішого за чесноти і прагнення сприяти захисту Церкви. Обравши таке рішення, яке може залучити на вас високе Боже благовоління, постарайтеся до кінця виконати ваш обов’язок, ставши у своїй непохитності найміцнішим захистом усіх церков у світі.

До єпископа Марія

Лист 69

Ще на самому початку бурі, яка розхвилювала Церкву, ми помітили неухильну прямоту твоїх думок і тепер, коли прикрощі збільшилися, знову чуємо про твоє благоговіння, що ти залишаєшся вірним своєму попередньому рішенню. Тому, незважаючи на віддаленість свого місцеперебування, відплачуючи тобі належним вітанням, ми звеличуємо і прославляємо тебе за те, що, коли більшість спрямувалася в безодню погибелі і схилилася на бік тих, котрі так беззаконно пішли проти Церкви, ти пішов протилежним шляхом, відвернувся від тих, котрі насмілились учинити ці беззаконня, і зберіг притаманну тобі незалежність. Маючи на увазі всю важливість цієї великої справи та обов’язок кожного ухилятися від шляху лукавих, а також і те, що незмінне і непохитне ваше рішення послужить засобом і початком для виправлення зла, будь ласка, стій твердо, із притаманною для тебе мужністю, і заохочуй до цього й інших, кого тільки можеш. Тоді вам для помочі буде достатньо самої правоти справи, і Бог благословить ваше рішення, яким обрано праведний шлях серед такого сум’яття, і подасть вам перемогу.

До єпископа Євлогія

Лист 7040

Хоч би нас вигнали аж на край світу, то й тоді ми не змогли б забути твоєї любові і всюди понесли б із собою твій образ: до такої міри ти притягнув і заполонив нас, чесніший і благоговійніший мій Владико! Так і тепер, живучи в Кукузі, особливо пустельному містечку в усій нашій державі, ми постійно згадуємо про твою доброту, люб’язність, увічливість, про твою щиру, палку і живу прихильність до нас, про твою, більш полум’яну, ніж вогонь, ревність, про всі інші доблесті твоєї душі і, втішаючись цими спогадами, розголошуємо перед усіма про твердість твого рішення і непохитність, яку виявив ти у ставленні до тих, котрі воюють проти Церкви і наповнили світ стількома спокусами. Однак усе це зовсім не потребує нашого розголошення, бо ти самими своїми справами сам проголосив це привселюдно для всього Сходу і навіть поза його межами. Засвідчуємо тобі за це нашу вдячність, звеличуємо, прославляємо тебе і щиро просимо назавжди бути вірним виявленій тобою ревності.

Не одне і те ж дотримуватися правоти тоді, коли справи йдуть за сприятливою течією, чи не тільки не піддатися, а залишитися непохитним, коли багато хто має намір зруйнувати Церкву, відхиляючись від них з належною мужністю. У цьому випадку подібна непохитність послужить не трохи, а надзвичайно багато виправленню зла. Те, що при такому твоєму благоговінні за тобою підуть усі чесніші і благоговійніш! добродії мої, єпископи палестинські, — у цьому, звичайно, не треба навіть сумніватися. Я дуже добре знаю, що в справах подібної ваги ти вмієш так нерозривно поєднати і пов’язати їх із собою насолодою любові до тебе, як поєднане і зв’язане тіло з головою, і це так само є новим і найбільшим доказом твоєї мужності.

До Іоана, єпископа Єрусалимського

Лист 71

Ми вигнані до Кукуз, але не відійшли від любові до вас. Те залежало від інших, а це — від нас. Тому і звідси, незважаючи на таку віддаленість, ми пишемо вам і щиро просимо ваше благоговіння і тепер зберігати ту мужність, яку ви виявляли від самого початку, відвернувшись від людей, котрі наповнили церкви таким сум’яттям, і завершити це так, як почали, чи навіть ще більш блискуче. Чимала нагорода відкладена буде для вас, коли ви, як і повинно бути, перервете всякі взаємини з людьми, котрі вчинили таку бурю, наповнивши безліччю спокус майже весь світ, і не будете мати з ними нічого спільного. Від цього залежить безпека церков, у цьому — їхній захист, у цьому — ваші вінці і переможні почесті. Знаючи це, чесніший і благоговійніший мій Владико, подбай захистити церкви, в очікуванні за це найбільшої нагороди, і ніколи не забувай про нас, які дуже люблять твоє благоговіння і довіряються твоїй прихильності. Ми знаємо, яку любов виявляєш ти до нас, бачачи це у твоїх справах.

До Феодосія, єпископа Скифопольського

Лист 72

Щодо місця, то ми далеко від вас, але любов’ю поруч з вами, — нерозлучні і пов’язані з вами душею. Такою є любов: їй не перешкоджає простір, її не розриває відстань, вона легко облітає весь світ, поєднуючи взаємно люблячих. Саме це ми і переживаємо тепер, скрізь маючи вас у своєму серці. Тому щиро просимо вас, як чинили ви колись, прикрашаючи себе й захищаючи церкви, так чиніть і тепер і з належною вам мужністю відвертайтеся від людей, які спричинили стільки сум’яття в усьому світі і внесли неспокій у церкви. Це буде початком припинення бурі, це буде захистом церков, це буде припиненням зла, якщо ви, здорові, припините всякі спілкування з тими, котрі заплямували себе такою виразкою, і не будете мати з ними нічого спільного. Маючи за це нагороду за подвиг і приготовлені вінці, постарайся виявити належну мужність у цій справі і ніколи не забувай нас, які люблять тебе, чим виявиш для нас найбільшу послугу.

До єпископа Мойсея

Лист 73

Думаю, що ти не маєш потреби в нашому листі для того, щоб виявити належну мужність і відвернутися від людей, котрі вчинили стільки зла в церквах і наповнили світ сум’яттям. Своїми справами ти вже виявив напрям своїх думок. Та оскільки мені завжди і за всяких умов дуже приємно звертатися з вітанням до твого благоговіння, тому і тепер повторюю тобі своє щире прохання: відвертатися від них з належною мужністю і заохочувати до цього й інших. З одного боку для вас буде визначена чимала нагорода, якщо ви зважитеся, як належить, припинити всякі взаємини з людьми, що підняли таку бурю і посіяли всюди незліченні спокуси. Аз іншого боку — самі справи завдяки цьому отримають надзвичайно сприятливе спрямування. Так само щиро просимо тебе ніколи не забувати нас, гаряче люблячих тебе. Ти знаєш, які почуття прихильності ми завжди мали і маємо до твого благоговіння.

До пресвітера Романа

Лист 7441

Це цілком по-твоєму, цілком відповідає характеру твого великого, високого і філософського духу, що навіть серед негараздів такої безлічі несприятливих обставин ти не забув про нашу любов, але, як і раніше, непохитно й неослабно оберігаєш нашу дружбу. Я вповні довідався про це від тих, котрі прибули звідти, однак був упевнений у цьому ще до того, як почув про це від інших. Я знаю силу і непохитність твоєї душі, силу та незмінність спрямування твоїх думок. Тому, приносячи велику вдячність твоїй побожності, благаю твоє благоговіння і прошу, як найбільшої милості, по мірі можливості постійно писати нам. Ти розумієш, як утішно для нас, живучи в чужому краю, отримувати листи з радісними вістками про твоє здоров’я. Тим більше ми щиро бажаємо благоденства і здоров’я твоєму благоговінню, оскільки твоє здоров’я служить для багатьох опорою, пристановищем, захистом і є заставою безлічі великих справ.

До пресвітера Мойсея

Лист 7542

Величність похвал, які висловлюються в листі твоєї чесності, далеко перевищують нашу вбогість. Тому, залишивши вихваляння, не переставай молитися, як про всю сукупність церков, так і про нашу смиренність, щиро просячи людинолюбного Бога припинити ті прикрощі, які охопили світ. Тільки молитвами може бути виправлений цей стан справ і причому — саме вашими молитвами, які отримали велику відвагу в Бога. Тому не переставайте щиро молитися і не вважайте за труд, по мірі можливості, постійно писати нам, тим більше, що і відстань не велика. Ми дуже хочемо знати про ваше здоров’я, оскільки здоров’я кожного з вас служить для багатьох опорою і втіхою. Ваше життя завжди є дорогоцінним, але особливо тепер, серед такої бурі і темряви, коли ви, наче яскраві небесні світила, можете проливати своє світло для тих, котрі серед бурі і тонуть. Отже, якщо хочете, щоб і ми були спокійними, то надсилайте нам частіше листи з добрими вістками про ваше здоров’я. Тоді і ми будемо мати чималу розраду, якщо постійно будемо отримували такі вістки про вашу чесність.

До пресвітерів ченців Афонія, Феодота, Херея та до всього вашого братства

Лист 7643

Особисте побачення з улюбленими, звичайно, здатне більш за все втішити люблячих. Так блаженний Павло, який постійно і безупинно носив у своєму серці всіх віруючих і не забував про них бодай на якусь мить ані в ув’язненні, ані в кайданах, ані навіть серед проголошення виправдувальних промов, як це виразив він, сказавши: «Я маю васу серціу кайданах моїх, при захисті та утвердженні благовістя» (Флп. 1, 7), однак попри все з особливою старанністю бажав особистого побачення з ними, як це видно із його слів: «Ми ж, браття, розлучившись з вами на короткий час лицем, а не серцем, ще з більшим бажанням прагнули побачити лице ваше» (1 Сол. 2, 17).

Те ж саме відчуваємо тепер і ми, щиро бажаючи особистого побачення як із тими, з ким бачились, так і з тими, котрі ніколи нас не бачили. Та оскільки це поки що неможливе (бо і далека відстань перешкоджає, і пора року, і небезпека з боку розбійників та й, крім усього, нам незручно відлучатися зі свого місцеперебування і починати далекі подорожі), тому, використовуючи інший засіб, ми письмово відплачуємо вам належним вітанням, і насамперед благаємо вас і просимо, як найбільшої милості, безперестанно згадувати нас у своїх молитвах, зі щирістю та сльозами припадати до людинолюбного Бога з благанням про наше смирення. Ви, які уникнули виру життєвих справ, які звільнилися від кіптяви і шуму прикрощів, що лютують у світі, і, заховавши свої душі, ніби у якійсь тихій і безвітряній пристані, у притулку цього доброго смирення, ви, які перетворили ночі на дні священними цілонічними моліннями і серед ночі бачите краще, ніж інші бачать удень, — ви скоріше за всіх можете надати нам допомогу вашими молитвами. Ми можемо скористатися ними, незважаючи на таку далеку відстань між нами, і немає такого віддаленого місця, як і часу, що могло б перешкодити такій допомозі дійти до нас. Простягніть же руку і допоможіть нам своїми молитвами. Це — найвищий вияв любові. А крім ваших молитов, не вважайте за труд і повідомляти нас про своє здоров’я, щоб і від цього ми могли отримувати велике підкріплення для себе, втішаючись вашою любов’ю й уявляючи вас мовби особисто присутніми з нами. Бо щира любов дає можливість сформувати відповідне уявлення про зовнішність навіть тих улюблених облич, яких ніколи не бачили. Хоч би довелося нам жити в ще більш тяжкій пустелі, ніж тепер, ми отримаємо від цього найбільшу розраду.

До диякониси Пентадії

Лист 77

Про твою любов до нас я знав і раніше, бачив її у самих ділах твоїх, а тепер переконався в ній ще яскравіше на підставі того, що ти нам написала. Дуже звеличуємо тебе за це — не тільки за те, що ти надіслала нам листа, але й за те, що описала в ньому все, що відбувалося у вас. Це — ознака повної довіри до нас і піклування про наші справи. Радіємо, веселимося, тріумфуємо і, незважаючи на своє життя в такій пустелі, відчуваємо велику втіху, бачачи твою мужність, твою стійкість, непохитність, незвичайну розсудливість, свободу слова, високу відвагу, якою ти посоромила супротивників, завдала фатального удару дияволу і водночас надихнула тих, котрі страждають за істину, придбала собі, як доблесний герой у бою, дивний трофей, отримавши блискучу перемогу і звеселила нас настільки, що ми, забувши про вигнання, про чужий край, про пустелю, в якій живемо, уявляємо, ніби знаходимося тепер там, серед вас, і тішимося твоєю душевною доблестю. Радій же і веселися, отримавши таку перемогу, легко закривши пащі таких звірів, замкнувши їхні безсоромні язики і затиснувши їхні скажені вуста. Ось, що означає істина, за яку ти несла подвиг і за яку неодноразово приносила себе на заколення: вона не багатьма словами бере верх над наклепами, тоді як неправда, хоч би її прикривали незліченними вивертами багатослів’я, незважаючи на це, виходить назовні, падає сама собою і виявляється слабкішою за павутиння.

Радій же і веселися (я не перестану постійно повторювати ці слова), мужайся, зміцнюйся і з насмішкою дивися на всі наклепи, що спричиняються ними проти тебе! Чим більше вони лютують, тим глибші рани завдають самі собі, ніскільки не спричиняючи шкоди тобі, як хвилі не в змозі зашкодити скелі, але слабнуть, знищуючи самих себе і нагромаджуючи для себе надмірні муки в майбутньому. Ніскільки не бійся їхніх погроз, хоч би вони скреготали зубами, скаженіли від люті і жадали крові, впадаючи від злості в лютість диких звірів. Той, Хто досі виривав тебе з їхніх різноманітних та багатоликих підступів, Той збереже тебе в повній безпеці бадьорою і мужньою і в майбутньому, і ти сама скажеш: «Несподівано стріла Божа вдарить їх. Вони покарають себе своїми ж словами» (Пс. 63, 8-9). Що було, те й буде: ти придбаєш для себе ще більшу нагороду і заслужиш ще більш сяючі вінці, а вони, залишившись нерозкаяними, віддадуть себе ще більшому покаранню.

До яких підступів вони не вдавалися? Яких засобів не використовували, сподіваючись похитнути твою міцну, віддану Богові, шляхетну і мужню душу? Тебе, яка нічого не знала, крім церкви і свого терема, повели на площу, із площі до суду, із суду до в’язниці. Нагострили язики лжесвідків, сплели безсовісний наклеп, учинили вбивства, пустили цілі потоки крові, губили молодих вогнем і залізом, мучили дорослих, не зважаючи на кількість і не розбираючи достоїнства, побоями, муками і незліченними катуваннями, — все вони використали, щоб примусити і заставити тебе зі страху сказати не те, що ти, безсумнівно, знала. Але ти, мов орел, який підноситься у височінь, розірвавши їхні тенета, піднялася на властиву для тебе висоту свободи і не тільки не дозволила їм збити себе, але викрила їх у наклепі щодо цього обвинувачення в підпалі, на який особливо багато розраховували ці жалюгідні й убогі створіння. Отже, звернувши погляд на все минуле й узявши до уваги те, що, які б хвилі і яку би бурю вони не піднімали проти тебе, якого урагану і виру не вчинили б, ти мирно пливла серед цього моря, що біснується, надіючись на те, що скоро допливеш до пристані, у якій чекають на тебе численні вінці.

Ти хочеш знати про нас? Ми живі, здорові і не страждаємо вже ніякою хворобою. Так якби й занедужали, то цілком достатніми ліками для одужання послужила б нам щира, гаряча, міцна і незмінна любов твого благоговіння. Оскільки можливість постійно знати про твоє благоденство і повне благополуччя приносить для нас надзвичайно велику радість, тому ми щиро просимо тебе, що, однак, ти і без нашого прохання завжди робиш, наскільки можливо частіше повідомляти нас про своє здоров’я, всього твого дому і твоїх близьких. Тобі відомо, як ми піклуємося про тебе і про весь твій благословенний дім.

До Пеанія

Лист 78

Важкі справи вчинилися, але потрібно жаліти не тих, котрі постраждали і вистояли мужньо, а тих, котрі все це вчинили. Як сильні звірі, чим з більшою люттю налягають на вістря списів, тим глибше втикають у свої внутрішності смертоносне залізо, саме так ті, що вчинили ці беззаконня, збирають на свою власну голову жорстокий вогонь геєни. І якщо вони вихваляються тим, що роблять, то викликають ще більший жаль і ще більше заслуговують сліз, оскільки приготують для себе більш жорстокі муки. Отже, потрібно завжди жаліти їх. Що ж стосується тих, кого вони так немилосердно заколюють, як жертву, то треба радіти тим нагородам та вінцям, які очікують цих подвижників на небі, і бачити в їхньому подвигові найбільший і найяскравіший доказ остаточної поразки диявола. Якби ця поразка була не остаточною, то він не хрипів би так страшно гортанями своїх служителів.

Узявши до уваги все це, утішся, мій вельмишановний Владико, і постійно пиши нам про своє здоров’я. Ми бажали б бачити й обійняти твою милу для нас особу, та оскільки це зараз не можливо, тому щиро прошу твою шляхетність як зі свого боку постійно сповіщати нас про своє благоденство, так й іншим, хто нас дуже любить, надавати можливість без труднощів вести з нами листування.

До диякониси Ампрукли і тих, котрі з нею

Лист 7944

Хвилі, вдаряючись об скелі, не можуть її зрушити ніскільки, але, чим сильніший напір удару, тим страшніше розбиваються самі і зникають. Те ж саме можна бачити тепер на вас і на тих, котрі даремно і суєтно влаштовують проти вас підступи. Вам від цього більша відвага перед Богом і більша слава від людей, а для них — осуд, сором і ганьба. Ось що значить чеснота, ось чим є зло: та, коли на неї нападають, ще більше процвітає; а це, навіть саме нападаючи, поступово втрачає силу і з відповідною швидкістю цілком гине. Отже, маючи велику втіху для себе в самій причині того, що сталося з вами, радійте, веселіться й укріплюйтеся. Ви знаєте, які нагороди заслужили у цій боротьбі для себе за свою мужність і які блага очікують вас за непохитне і смиренне перенесення прикрощів: «Не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людині не приходило» (1 Кор. 2, 9). Причому всі ці печалі проходять і закінчуються із цим життям, а нагороди, які здобуваються ними, — безсмертні. Крім того, ще до отримання нагород ви вже маєте тут чимале блаженство, живучи надією на свою чисту совість та очікуванням майбутніх вінців.

Однак я впевнений, що ти знаєш це і без нашого листа, і розширив наставляння для того, щоб зробити своє послання довшим. Я добре знаю, як гаряче, до надзвичайності гаряче ти любиш наші листи, і в цьому, звичайно, полягає причина постійних докорів нам із твого боку за те, що ми не часто пишемо. Щодо твоєї надзвичайної пристрасті до наших листів, то ми не в змозі були б задовольнити твого бажання навіть тоді, якби писали тобі щодня. Нехай дасть тобі Бог нагороду і відплату за таку любов до нас і в цьому житті, і в майбутньому віці. Будь певна, що ми будемо писати тобі постійно, не пропускаючи жодного випадку, бо, роблячи це і постійно звертаючись до тебе з нашими щирими вітаннями, ми робимо цим велике задоволення і собі. Крім того, ми завжди зберігаємо в повній силі ту любов, яку ти пробудила в нас від самого початку, і вона не ослабне в нас навіть тоді, коли б нам довелося бути в розлуці з вами ще довше, ніж тепер. Ми постійно носимо вас у своєму серці, дивуючись вашій непохитній твердості і вашій великій мужності. Пиши ж постійно нам і сама, радуючи нас вістками про здоров’я своє і всього свого дому, і ми отримаємо від цього найбільшу розраду.

До пресвітера Іпатія

Лист 8045

Ти сам знаєш, чесніший мій господарю, яку нагороду, яку відплату, які вінці несуть вам ваші страждання заради Бога. Тому не бентежся тими справами, які відбуваються, адже, навпаки, — необхідно жаліти тих, котрі чинять зло. Саме вони нагромаджують на свою голову незліченні покарання. А ти, із властивим тобі достоїнством виявляючи належну мужність, розривай їхні підступи та наклепи легше за павутиння і пиши нам постійно, втішаючи нас вістками про своє здоров’я. Отримуючи такі листи від твоєї чесності, ми отримуємо з ними велику втіху у своєму вигнанницькому житті.

До Халкидїї

Лист 8146

Надзвичайно ми були засмучені, довідавшись, що ти дуже хвора. Тобі відомо, як ми дорожимо твоїм здоров’ям, моя скромна і благоговійна господине. Щоб не мучити нас важкою турботою, постарайся при першій нагоді, що випаде, повідомити нас, чи скінчилася твоя хвороба і чи ти цілком одужала. Незважаючи на своє тяжке життя в такій пустелі, ми відчуваємо надзвичайну радість, коли отримуємо вістки про здоров’я і благодушність людей, котрі так щиро нас люблять, як ви. Отже, знаючи, скільки задоволення ти принесеш нам, коли надішлеш подібну вістку, не барися і не відкладай, а будь ласка, негайно ж виконай наше прохання. Як тепер ти навела на нас постійну скорботу, повідомивши про свою хворобу, так несказанно втішиш нас, коли надішлеш вістку про своє одужання.

До Асинкритії

Лист 8247

Дуже бажав би я писати вам постійно, бо, де б ми не були, ніколи не можемо забути вашої прихильності, поваги і шанобливості, яку ви завжди виявляли до нас, і постійно неослабно зберігаємо пам’ять про вас, носячи її всюди у своєму серці. Якщо ж насправді ми пишемо не так часто, як нам хотілося б, а то й рідше, то причиною цього є не недбалість наша, а самі обставини і непрохідність доріг від нас у теперішній час. Знаючи це, скромна і благородна моя господине, чи пишемо ми, чи мовчимо, будь однаково впевнена в прихильності, яку ми завжди виявляли до вас.

До Маркіана і Маркеліна

Лист 8348

Та ж причина довгого мовчання і з нашого боку, що й з боку вашої шляхетності, але мовчання не серцем, а тільки вустами. У душі ми постійно звертаємося до вас, постійно вітаємо вашу особливо благородну і достойну душу і нерозлучні з вами, назавжди закарбувавши вас у своєму серці, — така властивість щирої любові. Знаючи це, улюблені і чесні добродії мої, пишіть нам по мірі можливості і сповіщайте нас про своє здоров’я. Але будьте певні, що й тоді, коли не будете писати, ми незмінно збережемо ту ж думку про вашу любов так, якби ви і писали, ґрунтуючись у своєму судженні на спрямуванні ваших думок.

До пресвітера Севера

Лист 8449

Хоч ми живемо в найбільш пустельній стороні, однак часто пишемо твоєму смиренню і постійно розпитуємо у приїжджаючих з тих місць про твоє здоров’я. І я не знаю, чому, будучи таким гарячим нашим прихильником і маючи всю можливість пересилати сюди свої листи, ти так довго зберігаєш мовчання. Правда, навіть при твоєму довгому мовчанні, ми беремо для себе велику втіху від думки про теплоту, щирість і непідробність тієї прихильності, яку ти завжди виявляв до нас. Але попри все нам хотілося б мати також задоволення від постійного отримування від тебе і листів із повідомленнями про твоє здоров’я, і з твоїх власних вуст та твоїх власноручних вісток дізнаватися про те, про що ми довідуємося через інших. Тож виконай наше бажання, принаймні, тепер, чесніший мій Владико. Ти розумієш, скільки цим принесеш нам задоволення. Що ж стосується нас, то чи пишемо ми, чи не пишемо, ми ніколи не забуваємо тебе і, де б ми не були, незмінно зберігаємо ту любов, яку завжди виявляли до твого благоговіння. Роблячи це, ми самі собі робимо велику приємність.

До читця Феодота

Лист 8550

Що ти кажеш? Хвилі піднялися проти тебе більше, ніж ти очікував, і тому ти у скорботі? Але саме тому потрібно радіти й тріумфувати. Так, принаймні, у подібних випадках робив блаженний Павло, кажучи, наприклад: «І не цим тільки, але хвалимось і скорботами» (Рим. 5,3), або в іншому місці: «Я радію в стражданнях моїх» (Кол. 1, 24). Справді, чим сильніша і напористіша буря, тим більше прибутку, більш сяючі вінці за терпіння, тим вищі нагороди. Однак я в тобі цілком упевнений: я знаю твою незмінність, непохитність і твердість. І коли печалюся і плачу, то над тими, котрі влаштовують проти тебе підступи, — над тим, що люди, котрі мали б виявляти піклування про тебе, виявляються серед твоїх ворогів. Одне тільки мене засмучує щодо тебе, а саме: хворобливий стан твоїх очей, на що щиро прошу тебе звернути особливу увагу, необхідно порадитися з лікарями і подбати зі свого боку.

Що ж стосується переслідувань, які падають на тебе, то прошу тебе (як і перед цим сказав) радіти цьому, як і я радію при цьому за тебе. Я знаю, які плоди отримаєш ти тут за терпіння. Тому не бійся нічого і не бентежся нічим, що б не відбулося. Одне тільки є істинним горем — це гріх. А все інше при невсипності і пильнуванні з твого боку послужить найбільшим джерелом благонадбання і з великим надлишком принесе тобі невимовні блага, котрі є на небесах. Отже, звершуючи щодня такі благонадбання, радій і веселися. Водночас не вважай за труд постійно писати нам. Нам, звичайно, було б дуже приємно, якби ти до нас приїхав, та оскільки не лише зимові холоди, але й літня спека однаково шкодять тобі, то ми боїмося наражати тебе на несприятливий вплив погоди, особливо при твоєму стражданні очима. Зайнявшись старанно їхнім лікуванням, сповіщай нас постійно, коли будеш нам писати, чи поправляються вони в тебе бодай трохи, щоб таким чином, незважаючи на далеку відстань між нами, багато втішити нас цим.

До диякониси Ампрукли і тих, котрі з нею

Лист 8651

Хоч як далеко я живу від вашої чесності, однак знаю про ваші прекрасні і мужні подвиги не менше за тих, котрі присутні з вами, і дуже зрадів вашій мужності, терпінню, вашій міцній і незламній душевній силі, непохитності в напрямі думок, свободі слова і прямоті. Ніколи не перестану величати вас, бо ви цим заслужили собі не тільки ці, але й майбутні блага, ті невимовні, які перевершують усякий розум і всяке слово, насолоду, яка очікує вас у віці майбутньому. Але ти дуже засмутила нас тим, що не повідомила нас про це в нашій віддаленій глухомані. Я знаю, що це було, звичайно, не з недбалості, — адже чи ти пишеш нам, чи мовчиш, я впевнений у твоїй гарячій, щирій, непідробленій, нехитрій, міцній і непохитній любові, — а тому, що не було кому написати листа із твоїх слів. У такому випадку тобі варто було б, однак, писати нам своєю природною мовою власноручно. Ти ж знаєш, що ми щиро бажаємо постійно отримувати листи від твого благоговіння, щоб щодня мати відомості про твоє здоров’я, і від цього отримувати чималу розраду у своєму пустельницькому ув’язненні й у гірких обставинах тутешнього життя. Отже, знаючи, чесніша і благоговійна моя господине, як ми цінуємо це, не упускай подавати нам це прекрасне задоволення. Багато людей з різних місць прибуло сюди від вас. Звичайно, що я не засуджую тебе за те, чому ніхто з них не приніс нам листа від твоєї скромності, адже цілком можливо, що всі вони не відомі твоєму благоговінню. Але, принаймні, тепер, коли стало можливим пересилати до нас листи з повною зручністю і особливо, коли у вас були такі події, я щиро бажав би отримувати від тебе вістки. Винагороди ж опущені в минулому, і частим, незліченним надсиланням листів утіш нас за своє попереднє тривале мовчання.

До диякониси Пентадії

Лист 8752

Величаю тебе за вінці, якими ти знову прикрасила себе тепер, зважившись мужньо витерпіти все за істину. Тому Сам Бог із великою силою допоможе тобі в майбутній боротьбі, бо сказано: «Подвизайся за істину до смерті, і Господь Бог поборе за тебе» (Сир. 4, 32). Так і збулося. Принаймні досі, ведучи добру боротьбу, ти придбала вже для себе звище велику славу, через що я щиро радію. Але я довідався, що ти думаєш про від’їзд і хочеш переселитися звідти. Дуже прошу твою чесність не думати і навіть не мріяти про щось подібне. По-перше, саме тому, що ти дійсно є твердинею свого міста, надійною пристанню, опорою, міцною стіною для всіх обтяжених. Не випускай же зі своїх рук такого благонадбання, не тікай від такого багатого прибутку, коли ти, завдяки своїй присутності там, щодня збираєш стільки скарбів. Як ті, котрі бачать твої подвиги, так і ті, котрі чують про них, отримують чималу користь. А ти знаєш, яку нагороду принесе тобі це.

Отже, по-перше, як я сказав, ми просимо тебе залишитися там тому, що ти вже на досвіді достатньо показала користь, яку приносиш своїм перебуванням там. Потім і пора року не дозволяє цього. Ти знаєш немічність свого здоров’я і сама відчуваєш, як нелегко буде тобі вирушати в таку негоду і холоднечу. Крім того, й ісаврійські грабежі, як ми чуємо, процвітають. Роздумавши над цим, як жінка розважлива, в жодному випадку не зважуйся їхати в цю пору. Будь ласка, напиши нам про це якнайскоріше і постійно повідомляй нас про своє здоров’я. Ми і тепер уже засумували, не отримавши листа від твоєї чесності, і турбуємося, чи не хвороба перешкодила тобі в цьому. Щоб зняти з нас і цей тягар, скоріше прийшли нам листа із повідомленням про це.

До Халкидії

Лист 8853

Нехай нагородить тебе Бог і тут, і в майбутньому віці за повагу, шану і щиру любов до нас. Не тільки тепер, а здавна, від самого початку я безсумнівно знаю, з якою щирістю ти до нас ставишся. А тому, хоч як далеко я живу від вас, хоч які перешкоди спричиняє далека відстань між нами і хоч як обтяжений я всілякими прикрощами, які виникають то через пустельність цих місць, то через постійні небезпеки і постійні напади з боку розбійників, то через рідкість тут лікарів — ніщо не в змозі перешкодити мені безупинно пам’ятати про твоє смирення. Незважаючи ні на що, я досі зберігаю в повній силі ту любов, яку від самого початку мав до тебе і до твого дому, не дозволяючи їй ослабнути ані під впливом часу, ані через далеку відстань. Ось що означає щиро любити!

Після цього я щиро прошу тебе, звертаючись до твоєї розсудливості і благоговіння, мужньо переносити все, що зустрічається в житті. Ти знаєш, що від своїх юних літ і донині ти постійно боролася з різними та всілякими випробовуваннями і легко можеш здобути перемогу на арені терпіння, як вже і здобувала її багато разів, готуючи так для себе сяючі вінці в майбутньому. А коли це випробовування тяжче за попередні, тоді й вінець вищий. Не бентежся жодними нападами, що осягають тебе, але чим вищі хвилі, чим страшніша буря, тим більше розраховуй на придбання, тим вищих, тим більших, тим більш сяючих нагород очікуй за свої подвиги. «Нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас» (Рим. 8, 18). Усе в цьому житті: і радісне, і печальне — це тільки шлях. І те, й інше однаково минає. Немає нічого в ньому надійного і постійного, але, як усе в природі: і радості, і горе є і зникає. Як мандрівники або подорожні, які йдуть луговою галявиною чи дикими прірвами, ані там не утверджують для себе радості на віки, ані звідси не виносять на все життя печалі, оскільки є мандрівниками, а не місцевими жителями, — вони тільки переходять через те й через інше і спішать до своєї батьківщини. Тому і вас прошу ані світлою стороною цього життя не захоплюватися, ані в його прикрощах не занурюватися з головою, а тільки постійно дивитися на те, як би з цілковитою відвагою прийти до нашої спільної батьківщини. Ось це є постійним, надійним і безсмертним благом, а все інше — трав’яний цвіт, дим чи дещо ще більш мізерне.

До Асинкритії і тих, котрі з нею

Лист 8954

Я знаю вашу любов і прихильність, яку ви зі своєї щирості маєте до нас, і хотів би писати вам постійно, але страх, що наводиться ісаврійцями, перекривши всі дороги, часто позбавляє можливості знайти людей, які могли б зробити для нас у цій справі необхідну послугу. Принаймні, кожного разу, як тільки випаде нагода, ми ставимо собі за обов’язок послати вам своє вітання, переконуючи вас, звичайно, ніскільки не бентежитися і не тривожитися цими постійними і безупинними випробовуваннями. Якщо купці і мореплавці, що займаються морською торгівлею, заради незначних товарів перепливають такі великі моря і сміливо йдуть назустріч таким хвилям; якщо військові люди заради невеликої і тимчасової плати бувають готові жертвувати навіть самим життям; якщо впродовж життя вони часто бувають змушені витримувати боротьбу з голодом, звершувати важкі, довгі переходи, постійно жити в чужих землях, і врешті-решт багато хто з них зазнає передчасної і насильницької смерті, не отримуючи за це жодної плати, ані великої, ані малої, то яке вибачення може бути для легкодухих, нездатних жертвувати своїм життям, коли перед їхніми очима лежить небесна нагорода і після кончини очікує незрівнянно більша і вища відплата? Роздумуючи над цим і знаючи, що це життя є дим і сновидіння, що всяке людське благополуччя ніскільки не міцніше за весняне листя, що росте і відразу засихає, тому будь вищою за всі ці стріли. Можна навіть цілком потоптати життєву принадність, якщо захочеш. Дивися тільки на одне, — як би з живою ретельністю завершити той тісний шлях, який веде до Нього.

До пресвітерів Каста, Валерія, Діофанта і Киріака

Лист 9055

Що буває з золотом, яке багаторазово перейшло через вогонь, те саме, звичайно, буває і з золотими душами під впливом випробовувань. Золота речовина, пробувши у вогні стільки часу, скільки необхідно за вимогою мистецтва, стає від його дії набагато чистішою і блискучішою. І люди з душею, подібної до золота, пройшовши через горно безупинних випробовувань, стають незрівнянно більш сяючими і дорожчими за всяке золото. Саме тому, незважаючи на таку віддаленість від вас, ми не перестаємо постійно величати вас. Ви знаєте, ви добре знаєте, що всі ці підступи можуть принести вам стільки прибутку, що благополуччя цього життя є тільки пустим словом, яке не містить у собі нічого реального, а блага майбутні міцні, неминущі, постійні, безсмертні. І дивна властивість чеснот полягає не тільки в тому, що вони приносять нам такі нагороди, але ще раніше цих нагород уже самі подвиги служать нагородами, які роздаються переможцям не тільки після завершення видовища, але й посеред самої арени вже сплітаються для подвижників сяючі вінці. Тому і Павло не тільки радіє і веселиться при думці про нагороди за скорботи, але дивиться з піднесенням і на самі скорботи, коли говорить: «І не цим тільки, але хвалимось і скорботами» (Рим. 5,3).

Перераховуючи ряд нагород за скорботи, він говорить, що скорбота народжує терпіння — цю матір усіх благ, цю затишну пристань, цю основу мирного життя, більш міцну, ніж скеля, більш тверду, ніж алмаз, більш могутню, ніж будь-яка зброя, більш надійну, ніж усі фортечні мури. У свою чергу терпіння, при належному розвитку, робить своїх вихованців випробуваними, мужніми і цілком непереможними. Воно вже ніколи не дасть їм, яке б нещастя на трапилося, ані збентежитися, ані посковзнутися. Але, мов скеля, чим більше б’ється до неї хвиль, тим більше вона стає чистішою, ніскільки не зрушуючись із місця, легко розбиває напір валів, які рвуться на неї, знищуючи їх не нанесенням, а прийняттям ударів. Так і чоловік, який вийшов випробуваним зі школи терпіння, стає вище за всякі підступи. І, що є особливо дивним, він так само стає нездоланним і сильним над злом не чинячи, а переносячи зло.

Пишу вам це не тому, що ви маєте потребу в наших наставляннях, — я знаю вашу розсудливість, і ви довели це справами, — те, про що ми філософствували тепер тільки словами, саме це ви проповідали привселюдно власною непохитністю під час перенесення страждань. Отже, пишу вам це не тому, що ви маєте потребу в наших наставляннях, а тільки тому, що, оскільки ви довго мовчали чи, краще сказати, оскільки з обох боків тривало довге мовчання, тому я і захотів зробити свій лист більш довгим. А коли пишеш до таких доблесних подвижників терпіння, як ви, то про що ще поговорити, як не про те, чим ви зробилися настільки славними і знаменитими? Однак і вже сказаним не обмежуються плоди подвижництва. Вони йдуть далі, розростаючись все більше й більше. «Від досвідченості, — говорить Апостол, — (народжується) надія» (Рим. 5,4). Надія, яка має неодмінно звершитися насправді, а не така, яким є звичайне людське сподівання, яке зазвичай, виснаживши трудами тих, котрі на нього покладалися, врешті-решт не може дати своїм шанувальникам спожити плоду від своїх трудів і разом із завершенням трудів приносить їм зі всіх боків сором і прикрощі. Не такою є та надія, оскільки вона не людська. Бажаючи виразити це одним словом, Павло сказав: «А надія не посоромить» (Рим. 5, 5). Так, вона не тільки не спричиняє втрати тому, хто несе подвиг на цьому поприщі, і не тільки не осоромлює, а винагороджує його багатством і славою у порівнянні зі справжньою ціною його трудів і подвигів у набагато вищій мірі. Такою є рука, що дарує винагороди за ці труди!

Можливо, що ми і переступили міру листа, але тільки не щодо таких, щиро прив’язаних до нас друзів, як ви. Я впевнений, що, роздумуючи про це не за правилами епістолярної писемності, а за статутами дружби, ви будете вважати і цей лист коротким. Але попри все, хоч би він видався вам коротким, я неодмінно хочу просити у вас для себе винагороди за нього. Не тієї, щоб ви мене любили, бо немає потреби просити у вас того, чим ви самі за власним бажанням завжди з великим надлишком платите мені і знову робите мене боржником, і не того, щоб ви відповідали на наш лист, бо я знаю, що і про це немає потреби нагадувати вам. То якої ж, врешті-решт, винагороди? Доведіть нам, що ви радієте, втішаєтесь і веселитеся, що заподіяні вам прикрощі нічого вам не зробили, що, навпаки, підступи ворогів подають вам привід для найбільшого задоволення. Якщо ми отримаємо від вас листа із такою радісною вісткою, то цей лист послужить для нас втіхою, ліками і зціленням серед усіх бід, яким ми зараз віддані в жертву, а такими є: пустельницька самітність, голод, зараза, ісаврійські війни та всілякі хвороби. Тож, уявивши собі, яку послугу ви для нас учините, будь ласка, пишіть нам і пишіть саме так, щоб, незважаючи на далеку відстань, яка розділяє нас з вами, наповнити нас живою радістю.

До єпископа Урбиція

Лист 9156

Хоч я давно вже не бачуся з твоїм благоговінням, однак через те ніскільки не охолонув любов’ю до тебе. Такою є властивість щирої любові. Вона не в’яне від часу, не тьмяніє у важких обставинах життя, а постійно зберігає свою силу. Тому-то, незважаючи на безліч напастей, які оточують нас, незважаючи на те, що ми закинуті тепер у найбільш пустельне місце у світі й живемо в постійному страху через розбійників, серед постійної так званої облоги (справді, Кукуз постійно в облоговому стані, бо всі дороги до нього перекриті розбійниками), але попри все ми ніскільки не охолонули до твого благоговіння, а пишемо тобі, посилаємо тобі належне вітання і щиро просимо тебе писати у свою черіу нам, якщо це не важко і можливо. Для нас буде дуже великим задоволенням отримувати листи від людей, які так щиро люблять нас, як ви, і при цьому уявляти собі вас присутніми.

До єпископа Руфіна

Лист 92

Я знаю силу твоєї любові. Хоч ми колись і недовго жили з тобою в Антіохії, чесніший і благоговійніший мій Владико, зате бачили багато прикладів твоєї мудрості і любові твого благоговіння до нас. Після того минуло вже багато часу, але ми дотепер зберігаємо щиру любов до тебе й уявляємо собі твою присутність так реально, начебто бачили тебе вчора чи позавчора. Тому пишемо тобі тепер і просимо ніколи не забувати нас. Нас заслали в Кукуз, найбільш пустельне місце нашого світу, і майже щодня ми тут в облозі через напади ісаврійців. Однак попри все, незважаючи на таке сумне становище, ми отримаємо найбільшу втіху у своїх стражданнях, якщо будемо переконливо знати, що від вашої любові маємо таку щиру прихильність, на яку непохитно сподіваємося.

До єпископа Васса

Лист 93

Що це? Ти таку любов виявляв до нас і за давніх часів, і недавно в Константинополі, а тепер, чуючи, що ми стали сусідами з твоєю чесністю, ти не сподобиш нас навіть листом! Хіба ти не переконаний, наскільки ми прихильні до твого благоговіння і як тісно пов’язані з тобою путами дружби? А я очікував, що ти сам приїдеш сюди й утішиш нас у нашій печальній пустелі. Справді, що може бути більш пустельне за Кукуз, який, не кажучи вже про пустельність його місця, крім того, постійно в облозі через напади ісаврійців? Але коли поїздка до нас є справою нелегкою як через побоювання щодо цих розбійників, так і через труднощі самої дороги, то не вважай за труд, принаймні, писати нам і радувати нас вістками про своє здоров’я, щоб цим приносити нам велику втіху в нашому житті на чужій стороні.

До Анатолія, єпископа Аданського

Лист 94

Чуючи від багатьох про гарячу любов, яку ти маєш до нас, незважаючи на те, що не знайомий з нами особисто, я бажав би побачитися з твоєю чесністю. Та оскільки це досі було неможливим, і надія на наше побачення є нездійсненою, то я винагороджую себе письмовою співбесідою з тобою, знаходячи й у цьому способі велике задоволення для себе. Хоча Кукуз, куди нас привезли тепер, є місцем найбільш пустельним, надзвичайно небезпечним і знаходиться в облоговому становищі через постійний страх з боку розбійників, але все це нас ніскільки не бентежить і не тривожить, оскільки ми відчуваємо вашу любов. Нехай тілом ми далеко від вас, зате ми дуже тісно пов’язані з вами душею і при нашому повсякчасному перебуванні з вами через свою душевну прихильність до вас, при постійній нашій думці про вас, де б ми не були, нам здається, що ми живемо у вашому безтурботному місті, яке не знає воєнних буревіїв.

До єпископа Феодора

Лист 9557

Якби можна було нам піти, обійнятися з твоїм благоговінням і насолодитися особистим побаченням із твоєю любов’ю, то ми зробили б це з особливою старанністю і якнайскоріше. Та оскільки тепер це від нас не залежить, тому ми виконуємо те ж саме за допомогою листа. Хоч би нас заслали аж на край світу, ми ніколи не зможемо забути твоєї любові, щирої, гарячої, непідробленої і нехитрої, котру ти виявляв до нас здавна і від самого початку, як виявив її і тепер. Ми знаємо, як твердо, і словом і ділом стояв ти, чесніший і боголюбивий мій Владико. Якщо ж із цього і нічого не вийшло, то в будь-якому випадку Сам Бог заплатить тобі за твоє старання і ретельність досконалою нагородою. Ми зі свого боку ніколи не перестанемо виявляти вдячність твоєму святительству і прославляти перед усіма твоє благоговіння, водночас щиро просячи тебе неослабно зберігати таку ж любов до нас назавжди. Незважаючи на своє ув’язнення в пустелі, ми відчуваємо надзвичайну розраду при думці, що в серці58 зберігається в нас такий великий скарб і багатство, — любов твоєї невсипно пильнуючої і благородної душі.

До єпископа Палладія

Лист 9659

Що стосується особисто нашого стану, то ми ніскільки не потребуємо втіхи, бо для втіхи нам достатньо знати причину, чому все так склалася. Але ми плачемо через буремний час, який наступив для всієї сукупності церков, через катастрофу, що охопила весь світ, і щиро просимо вас допомагати своїми молитвами, щоб нарешті припинилося це загальне руйнування і всі справи були направлені в світле й мирне русло. Не припиняйте ж цієї справи. Тепер, коли ви ховаєтеся в потаєних притулках, для вас більш зручно щиро і з упокореним серцем віддаватися молитві. А це немаловажна справа — молитися людинолюбному Богові! Не припиняйте ж, кажу, цієї справи, і в міру можливості постійно пишіть нам. Хоч яка велика відстань, що відокремлює нас від вашої смиренності, попри все ми безупинно і щодня піклуємося про ваше становище, розпитуючи і дізнаючись про вас від тих, котрі приїжджають звідти (яких, на жаль, приходиться зустрічати нечасто). Як тільки буде можливість, то зробіть послугу: подайте нам таким чином можливість достеменно знати про все і втішайте нас вістками про ваше здоров’я, з чого, незважаючи на своє життя в пустелі, ми отримаємо для себе велику втіху.

До єпископа Елпідія

Лист 9760

Це гідне тебе, це справді так, як належить бути бадьорому і невсипущому керманичеві, — ти не впав духом, коли піднялася така страшна буря, але продовжуєш виявляти свої турботи і піклування, використовуючи по можливості зі свого боку всі засоби, з’являючись скрізь у своїх листах, єднаючи і близьких, і далеких, збуджуючи і заохочуючи всіх і кожного не піддаватися силі хвиль, а міцно триматися і не боятися, хоч би назустріч ішли тисячі ще більш страшних валів. Отже, непохитно стоячи на одному місці, ти водночас усюди літаєш своїми умовляннями. Хоч якою великою є відстань, яка розділяє нас з тобою, однак нам відомі всі твої справи. Величаємо і голосно прославляємо за них твоє благоговіння, твоє душевне піднесення, твою непохитну волю, твій юнацький запал у такому похилому віці. Однак явище цілком природне. Якби ці справи вимагали тілесної сили, тоді старість була б перешкодою. Та оскільки вони вимагають мудрості душевної, то сивина зазвичай ніскільки не перешкоджає їхньому звершенню. І справді, вона не перешкодила тобі, і твоїм благоговінням з твого боку було зроблено все можливе.

Те, що твої труди і твоя невсипуща діяльність принесуть належні плоди, в цьому, звичайно, не могло бути сумнівів. Але, не задовольняючись піклуванням про весь світ, ти через велику і гарячу любов до нас піклуєшся ще й особисто про нас і хочеш знати про місце, в якому ми живемо, яким є тут наше становище, хто є цими добрими людьми, котрі розділяють з нами наше життя і яких ти хочеш знати, щоб подякувати їм за це. Ніколи не перестанемо хвалити, прославляти, звеличувати і дякувати тобі за таку любов до нас перед усіма, хто живе з нами чи в нас буває. Але незрівнянно більше, вище за самі заслуги нагородить тебе за це людинолюбний Бог, нагороди Якого безмірно перевершують усе, що можуть принести із вдячністю словом чи ділом люди.

На твоє бажання знати про наше становище сповіщаємо, що, хоч Кукуз, куди ми заслані, являє собою найбільш пустельне місце, однак попри все його пустельність для нас ніскільки невідчутна: так спокійно, так вільно ми тут живемо, так щиро всі намагаються нам прислужити. Залишки моєї недуги за твоїми молитвами пройшли, і тепер ми маємо абсолютне здоров’я. Страх, який наводили ісаврійці, припинився, жодної небезпеки більше не існує, і наш спокій нічим не порушується. Біля нас знаходяться чесніші пресвітери Констанцій і Євифій, але треба очікувати, що незабаром прибудуть ще декілька людей, яких дотепер тримали в оковах: тепер усі вони звільнені, і я впевнений, що вони прилетять до нас. Не переставай же молитися за нас, душевно люблячих тебе, вельмишановний і боголюбивий Владико, і постійно, як тільки буде можливість, пиши нам і сповіщай нас про своє здоров’я. Ти розумієш, що нам було б приємно, якби була можливість щодня отримувати про це відомості. Господареві моєму, чеснішому і благоговійнішому пресвітеру Асинкритію з його милими дітьми і всьому кліру твого благоговіння, будь ласка, передай від нас щире вітання.

До пресвітера Феофіла

Лист 9861

Не отримавши жодної допомоги від тих осіб, яким ми доручили тебе, ти, як чоловік мудрий і вдячний, цінуєш і самий наш намір, начебто отримав усе. Але ми не маємо наміру цим задовольнятися: ми багато говорили про це з господарем моїм Феодором, префектом, який перепроваджував нас до Кукуз, і писали про це багатьом у своїх листах. Чи вийде що-небудь із наших листів, чи листи залишаться тільки листами без будь-яких наслідків для тих осіб, що їх отримують, — ти постарайся скоро повідомити нас про це. Вже в тому, що ти говориш з нами про це, ми бачимо, якою сильною є твоя любов і якою великою є твоя довіра до нас. Тож сповісти нам, чи вийде що-небудь, чи не вийде нічого, щоб у першому випадку ми могли засвідчити вдячність тим, хто принесе користь своїй душі, — так, не тобі, а собі виявить милість той, хто це зробить. А в останньому, — поспішили б придумати інший, найкоротший і більш зручний шлях, який би вже безсумнівно привів тебе до повної втіхи і цілковито звільнив від усяких прикрощів. Справді, ми самі собі робимо неабияку послугу, піклуючись про чоловіка з такою благородною і незалежною душею, як ти. Так, пиши нам постійно, втішаючи нас вістками про своє здоров’я і про свої успіхи.

До Валентина

Лист 9962

Що це? Ти знаєш, як ми завжди раді твоєму благополуччю, як радіємо твоїм підвищенням, тому ти повинен був раніше за всіх сповістити нас про ту високу честь, якої тепер досяг, однак допустив, що ми довідалися про це скоріше від інших, та ще й не думаєш, що тепер тобі необхідно неабияк виправдовуватися перед нами в тому, що, наскільки це від тебе залежало, ти такий тривалий час самовільно позбавляв нас такої великої радості. Звичайно, що твоя гідність істинна, твій сан найвищий — це твоя душевна доблесть. Та оскільки ти і ці життєві вигоди вмієш використовувати для користі своєї ж душі, і чим більше отримуєш сили, тим просторіше відкриваєш притулок для всіх нужденних, то ми справедливо радіємо цьому і тріумфуємо тепер, а щодо того, то аж ніяк не прощаємо тобі провини за твоє мовчання. Як же тобі краще виправдатися перед нами? Частіше писати і постійно повідомляти нас про здоров’я — своє і всього свого дому. Після того, як ми вказали тобі таким чином навіть сам спосіб виправдання, для тебе залишається тільки виконати те, що від тебе вимагається. І якщо після цього листа ти будеш ще продовжувати мовчати, то ми припишемо це тоді вже твоєму крайньому недбальству, а це для нас буде боляче. Однак я цілком упевнений, що ти вважаєш найбільшим покаранням для себе змусити нас страждати від цього, оскільки знаю, як щиро і гаряче ти любиш нас у душі.

До Феодори

Лист 10063

Рідко я пишу твоїй скромності через труднощі знайти людей для доставки листів, зате згадую про тебе не тільки не рідко, а навпаки, постійно. Одне від нас залежить, інше — не від нас: постійно пам’ятати ми завжди владні, а надсилати листи — не завжди. Тому одне сповнюється нами незмінно, а інше у міру можливості. Наші попередні листи до тебе містили в собі вітання, а сьогоднішні, — крім того, ще й прохання про милість. Яку милість? Таку, яка, коли ти її виявиш, принесе більш вигоди тобі, ніж тому, хто її сподобиться, і буде більш корисна для того, хто її дає, ніж для того, хто приймає. А саме, до нас дійшло, що за образу твоєї честі ти вигнала Євстафія зі свого дому і з-перед своїх очей. Як виглядала справа і за що власне він підпав під такий гнів, не можу сказати, бо нічого не знаю. Але ось що я повинен сказати тобі зі щирим піклуванням про твоє спасіння.

Ти знаєш, наскільки мізерним є це життя, як воно подібне на весняну квітку, на порожню тінь, на оманливе сновидіння, і впевнена, що є дійсність нездоланна і незмінна, яка очікує нас після переселення із цього світу. Усе це ти багаторазово чула від нас, та й сама завжди думаєш так само. Тому, не розширяючи листа, скажу прямо: якщо він вигнаний несправедливо через будь-чий наклеп, то ти, з поваги до справедливості, виправ справу, а коли справедливо, то, знову ж таки, вчини те ж саме з поваги до законів людинолюбства, і від цього більш користі отримаєш ти, ніж він. Як той, хто зажадав від подібного до себе раба сплати ста динарів, не стільки зашкодив йому, скільки завдав фатального удару собі, — за невідступну вимогу від подібного до себе раба позбувся прощення боргу в десять тисяч талантів, — так навпаки, хто прощає гріхи ближньому, той саме цим зм’якшує строгість звіту, який повинен буде дати в майбутньому віці, і чим більшу провину відпускає, тим більшої поблажливості сподобиться. Але відмінність не тільки в кількості: у будь-якому разі він може виявити милість тільки таку, яку в змозі виявити раб; а винагороду отримає таку, яку може дати тільки Владика. Тому не говори мені тепер, що той, хто образив тебе, винуватий у тому-то й у тому-то.

Чим тяжчою, за твоїми словами, буде його провина, тим ти яскравіше доведеш необхідність виявити до нього поблажливість, адже таким чином зможеш заслужити для себе тим більше милосердя в майбутньому житті. Відкинь свій гнів, здоровим міркуванням приборкай своє серце, принеси це в жертву Богові. Зроби це задля нас, заради нашої любові до тебе і покажи, що навіть наш коротенький лист має для тебе таку велику силу. Зроби це заради себе самої, заради тих великих благ, про які я говорив, щоб таким чином повернути собі спокій, вигнати з душі тривогу, яка спричиняється гнівом, і потім з повною відвагою просити в людинолюбного Бога входу до Царства Небесного. Милість до ближнього — це велика очисна жертва за гріхи: «Бо, — сказано, — якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний» (Мф. 6,14). Подумай же про це і пришли листа із повідомленням, який успіх мало наше послання. Наша справа завершена. Ми зробили усе, що в нашій силі: ми переконували;, ми просили, ми благали, як про милість, ми напоутйляли тебе про це, як про обов’язок. Тепер це тільки твоя турбота. Чи наше прохання буде сповнене, чи не буде сповнене, ми все одно отримаємо нагороду за це умовляння, оскільки і за слова можна отримати винагороду. Все наше старання тепер з трепетом звернено тільки на те, щоб і ти отримала користь через виконання наших слів, щоб через ці свої дії твоя скромність належно здобувала для себе майбутні і безсмертні блага.

До єпископів і пресвітерів, що знаходяться у засланні

Лист 10164

Ви знаходитесь у в’язниці, ви заковані в ланцюги, ви ув’язнені разом з людьми грубими і брудними. Але якраз саме через це чи є ще хтось більш щасливіший за вас? Що таке золотий вінець, покладений на голову, в порівнянні з цим ланцюгом, що охоплює правицю заради Бога? Які пишні великі чертоги можуть сперечатися з цією похмурою і брудною, огидною і тяжкою в’язницею, в яку закрита людина з такої причини? Отже, тріумфуйте, веселіться, радійте і втішайтеся з цілковитою впевненістю, що прикрощі, які спіткали вас, принесуть вам найбільші блага. Це посів, який передвіщає невимовно щедрі жнива, це боротьба, яка веде до перемоги і нагород, це плавання, яке приносить величезну вигоду. Маючи все це на увазі, радійте і веселіться, чесніші і благоговійніші добродії мої, і безупинно дякуйте за все Богові, завдаючи цим фатального удару дияволу й приготовляючи для себе велику нагороду на небесах: «Нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас» (Рим. 8,18). Пишіть також постійно нам. Нам дуже хочеться отримувати від людей, відданих кайданам за Бога, листи із вістками про ваші страждання, і це принесе нам у нашому житті на чужій стороні велику втіху.

До пресвітера Феофіла

Лист 10265

Отже, принаймні після того, як я відкрив тобі двері для листування, доведи, що причиною колишнього мовчання були не лінощі, а очікування з нашого боку дозволу писати нам, і пиши нам незліченно, сповіщаючи про свої успіхи, які, як тобі відомо, ми так цінуємо. Не допускай себе до того, щоб печаль цілковито опанувала тобою і кинула тебе в безмовність. Розірвавши її сіті, наче легке павутиння, бадьоро стань на чолі свого строю, доводячи ворогів рішучою сміливістю і безстрашністю до зніяковілості. Цей час — це час придбання слави і великих вигод. Але сидячи на березі, купець не навезе собі товарів: він повинен переплисти через широкі моря, пережити боротьбу з хвилями, помірятися силою з голодом та морськими тваринами, перенести безліч інших труднощів. Тож подумай про це і, маючи на увазі, що цей важкий час, — це час придбання вигод, великої слави і невимовних нагород, — розправ крила свого духу, стряхни із себе порох печалі і з бадьорою легкістю облети усю фалангу, єднаючи, заохочуючи, збуджуючи, укріплюючи всіх і підсилюючи загальну ревність. Про все це сповіщай нам у своїх листах, ніскільки не соромлячись тим, що маєш у них сам розповідати про свої власні подвиги, сповняючи так наш наказ. Подай нам таке задоволення, щоб і вдалині від вас ми могли отримати для себе велику радість, дізнаючись від твого благоговіння те, про що хочемо знати.

До Феодори

Лист 10366

Ми вбиті, ми змучені, ми пережили тисячі смертей. Докладніше про це можуть розповісти тобі подавці цього листа, хоч вони провели з нами тільки одну мить, оскільки під гнітом постійних припадків лихоманки я не міг і поговорити з ними бодай трохи. Однак, незважаючи на хворобу, я повинен був їхати і день, і ніч, страждаючи від спеки, страждаючи від того, що не міг заснути, гинучи через відсутність найнеобхідніших речей та відсутність людей, які могли б допомогти. Навіть доля каторжників і острожників не настільки важка, як те, що ми витерпіли і дотепер терпимо. Але нарешті я вже ледве добрався до Кесарії, як мореплавець після бурі в тиху пристань. Правда, ця пристань не в змозі винагородити за пережите зло, заподіяне бурею: настільки минулий час вимордував нас раз і назавжди! Але попри все, прибувши до Кесарії, я трохи ожив, бо п’ю тут чисту воду, бо їм не затхлий і не пересохлий хліб, бо миюся вже не в уламках бочок, а знайшов лазню, яка б вона не була, бо, нарешті, мені дозволили лягти в постіль.

Можна було б розповісти і більше, але, щоб не обтяжувати твою пам’ять, я обмежуся сказаним і додам тільки те, що ти повинна своїми докорами не давати спокою тим, котрі нас люблять, за те, що і за такої безлічі прихильників, незважаючи на таку їхню силу, нам не виявили навіть тієї уваги, яку виявляють для злочинців, щоб поселити нас у якомусь більш спокійному і близькому місці, що, незважаючи на розстроєний стан нашого здоров’я і на страх, що всюди наводиться ісаврійцями, нам відмовили навіть у цій скромній і нічого не вартій милості. Слава Боїу і за це! Ми ніколи не перестанемо прославляти Його за все: «Нехай буде ім’я Господнє благословенне!» (Іов. 1, 2і). Однак дуже дивуюся я і тобі. Ось уже четвертого чи п’ятого листа посилаю тепер твоїй скромності, а від тебе отримав тільки одного і єдиного. Але ж не було жодної перешкоди писати частіше. Говорю це тобі не для осуду: на любов немає примусу, всякому — вільна воля. Але дуже сумую, що ти так скоро викинула нас з голови і за такий тривалий час надіслала нам тільки одного листа. Якщо наше прохання не важке для тебе і не надокучливе, то дай нам, принаймні, те, що для тебе можливе і що від тебе залежить. А щодо іншого, то ми вже не наполягаємо, щоб, крім невдачливих, ми не виявилися для тебе ще й важкими і надокучливими.

До Аравія

Лист 10467

Твій лист особливо яскраво показав нам, яке горно прикрості носиш ти у своїй душі через ту долю, яка спіткала нас. Звичайно, що ми знали це і раніше: ми ніколи не зможемо забути тих щирих сліз, які ти проливав ще на самому початку зародження цих прикрощів. Але і твій лист не менш, ніж ті сльози і ридання, виявив перед нами, яка пекуча скорбота мучить твоє серце. Людинолюбний Бог винагородить тебе за це, адже є нагорода і за скорботу, і нагорода велика і щедра. Під час лихоліть юдейського народу так само були люди, які не могли відвернути народних злочинів, а тільки зітхали і плакали від цього, і ці люди здобули для себе ту нагороду, що тоді, коли інші були віддані на погибель і знищення, вони уникли гніву. «На чолах людей скорбних, що зітхають…, зроби знак» (Єз. 9, 4), — сказав Господь. Так, хоч вони не могли зупинити чужого беззаконня, однак зі свого боку вони робили все, що було їм підвладне: вони плакали, вони ридали від того, що робилося, і таким чином здобували для себе право на цілковиту безпеку.

Тож ридайте, владики мої, постійно і ви через те, що тепер робиться, і моліть безперестанно людинолюбного Бога, щоб поклав кінець цій загальній катастрофі світу. Ви, звичайно, знаєте, ви добре знаєте, що сум’яття і безладдя поширилися всюди, а тому потрібно молити Бога не тільки за Константинополь, але за весь світ, бо зло, яке там започаткувалося, розлившись нищівним потоком, завдає шкоди церквам по всій землі. Про що ти нас просив, про те і ми тебе просимо: весь час, поки будемо розлучені з вами тілесно (душевно ми завжди поєднані з твоєю шляхетністю і з твоїм домом), не вважай за труд для себе постійно писати нам і втішати нас вістками про своє здоров’я. Ти знаєш, як нам це буде приємно. Ти велів нам, як я довідався про це після від’їзду, оселитися у твоєму маєтку, однак прийшло повеління відправити нас уже не в Севастію, а в Кукуз — найбільш пустельне містечко у Вірменії і, крім того, надзвичайно небезпечне через набіги ісаврійців. У будь-якому разі, складаємо поляку твоїй шляхетності за честь, яку ти виявив нам, і піклування про наш спокій навіть удалині від тебе, з яким ти приготував для нас приміщення і просив залишити у твоєму домі Якщо є в тебе друзі в Кукузї, то, будь ласка, напиши їм про нас.

До Маркіана

Лист 10568

Блаженний, тричі, тисячократно блаженний ти за те, що серед таких страшних негараздів, серед такого жахливого потрясіння виявляєш таку великодушну щедрість для нужденних. Не утаїлася від нас уся велич твого людинолюбства, через яке, ставши загальним пристановищем для всіх, ти захищаєш сиріт, утішаєш удовиць, допомагаєш їм у бідності, забезпечуєш в убогості, не даючи їм навіть відчути їхнього скрутного становища, заміняючи їм всіх і все, через що годуєш цілу громаду, забезпечуючи п хлібом, вином, олією та всім іншим. Нехай нагородить тебе Бог за таку великодушність, старанність, любов до вбогих, за таку щедрість, готовність і щирість у любові і в цьому житті, і в майбутньому віці. Ти красуєшся і буяєш усіма цими чеснотами, готуючи собі через них найбільші нагороди в майбутньому віщ.

Ми довідалися про це у своєму ув’язненні посеред всіляких сумних обставин. Постійне побоювання ісаврійців, пустельність нашого місцеперебування, суворість зимової пори року сильно обтяжували нашу душу, але, як тільки отримали ці вістки про твою чесність, з тих пір уже не відчуваємо бодай найменшого відчуття якої б то не було прикрості і знайшли для себе таку велику втіху у твоїх доблесних подвигах, що тріумфуємо тепер, радіємо і веселимося, роздумуючи про те невимовне багатство, яке та збираєш для себе на небесах. Якщо хочеш подати нам нову радість, то не вважай для себе за труд постійно писати нам і повідомляти нас про своє здоров’я. Нам дуже хочеться знати про твоє благоденство. Але ти й сам це знаєш, бо так само знаєш, як сильно ми постійно тебе любимо.

До пресвітерів і ченців, що проповідують у Фінікії віру язичникам

Лист 10669

Коли керманичі бачать, що море бушує і здіймається, що хвилювання і буря підсилюються, то не тільки не залишають корабля, а навпаки, докладають тоді ще більше старання й уваги, — і самі не сплять, й інших будять. Так само, коли лікарі зауважують, що гарячка піднялася і досягла найвищої міри, то не тільки не залишають хворого, а також докладають тожі зі свого боку всіх заходів, подвоюючи увагу та піклування своє й інших, поки нарешті не подолають зло. Для чого я де кажу? Для того, щоб хто-небудь не спокусив вас через ті сум’яття, що сталися, залишити Фінікію і піти звідти. Ні, чим більше труднощів, чим страшніші хвилі, чим сильніше сум’яття, тим більше докладайте старання, пильнування і невсипності, тим більше виявіть уваги, щоб ваш прекрасний дім не завалився, щоб стільки трудів не пропали без користі й оброблений вами ґрунт не пропав даром. У Бога вистачить засобів і смуту припинити, і винагородити вас за терпіння. Але ваша нагорода не була б настільки величною, якби все звершувалося легко, якою величною вона є тепер, коли поєднана з великими труднощами, з великим неспокоєм, з великим приниженням.

Узявши, таким чином, до уваги ті зусилля, які ви вже використали, ті труди, які доклали, ті подвиги, які звершили, той стан справ, завдяки якому ви, з ласки Божої, вже знищили значну частину безвір“я і поширення віри у Фінікії мас зростаючий успіх; нарешті, ту надію, що за існуючих обставин ваша нагорода буде більш щедрою і заслуга вищою, що скоро Бог знищить усі перешкоди і дарує вам велику нагороду за ваше терпіння, тому стійте міцно. тримайтеся. У вас і тепер ні в чому не буде нестатку. Я наказав доставляти вам одяг, взуття і все необхідне для потреб братії у такій же кількості і з тією ж щедрістю, як доставлялося колись. І якщо вже ми, перебуваюче в такому гіркому і важкому становищі і живучи в пустельному Кукузі, до такої міри піклуємося про ваші справи, то тим більше ви, маючи повний достаток усього, мається на увазі, звичайно, необхідного, повинні зі свого боку виконувати все належним чином.

Благаю вас: не слухайте нікого з тих, хто став би вас лякати. Крім того, обставини подають надію на сприятливі переміни. Ви можете переконатися в цьому із відповідей у листах, які посилає господар мій, благоговійний пресвітер Констанцій. І коли ви залишитеся, то здолаєте всі перешкоди, скільки б їх не було. Ніщо не може змагатися з незламним терпінням: воно подібне скелі. А всі ці смути та підступи, що направляються проти Церкви, схожі на хвилі, які, вдаряючись об скелі, розбиваються і перетворюються на піну. Згадаєте, скільки терпіли блаженні апостоли і від своїх, і від чужих. Увесь час своєї проповіді вони провели серед спокус, небезпек і підступів, поневіряючись у в’язницях, у кайданах, у засланнях, знемагаючи від бичувань, від голоду, від нестачі одягу. Але попри все, знаходячись навіть у в’язницях, вони не покидали дорученої їм справи. Так блаженний Павло, будучи ув’язненим, після бичування, обливаючись кров’ю, забитий у колодки, незважаючи на всі ці страждання, священнодіяв у самій в’язниці і хрестив в’язничного сторожа, всіляко сповняючи свою справу.

Укріплюючи себе цими та подібними роздумами, — повторюю вам, улюблені, — тримайтеся твердо, не хитаючись, не піддаючись звабам, очікуючи звершення нашої надії на Бога і Божу допомогу, проти якої все є безсилим. Постарайтеся відразу ж після отримання цього листа відписати нам про все. Задля цього ми послали на цю справу і благоговійного пресвітера Іоана, щоб переконати вас і не допустити під будь-яким впливом завагатися у своєму рішенні. Я свою справу зробив: благав, радив, подав усе необхідне в такій кількості, щоб ви ні в чому не мали нестатку. Якщо ви не захочете прийняти моїх настанов і послухаєтеся своїх звабників і підбурювачів, то я не винуватий. Принаймні, ви знаєте, на кого впаде гріх і лихо. Але, щоб нічого такого не сталося, прошу вас, послухайтеся мене, як людини, що гаряче вас любить. А коли вам щось знадобиться, то або напишіть нам, або, якщо захочете, надішліть тоді до нас кого-небудь, й у вас не буде нестатку ні в чому.

До Гемелла

Лист 10770

Інші вітають твою високоповажність з отриманням посади, а я, вітаючи місто, вітаю і твою величність не з почестями посади (ти вище подібних речей), а з отриманням в такий спосіб можливості безперешкодно й у більш широкому колі діяльності виявити свою правдивість, своє людинолюбство і принести відповідно користь. Я впевнений, що ти напоумиш навіть тих, котрі надто прив’язані до землі й утішають себе такими мріями, як людська слава, що велич начальника не в тозі, не в поясі і не в криках глашатая, а в тому, щоб підняти на ноги подавлене, поправити зле зроблене, карати неправду, не допускати правді терпіти гоніння від сили. Я знаю твою прямоту, волю твого слова, висоту твого духу, твою байдужість до життєвих розрахунків, твою відразу до всього злого, твою добросердечність і людинолюбство — якості, які насамперед необхідні для начальника. Тому не сумніваюся, що ти будеш пристанню для тих, котрі серед бурі, опорою для тих, у котрих підкосилися ноги і вони у знемозі падають, рятівною фортецею для тих, котрих насильно несправедливо переслідують. Для тебе це буде легко. Тобі не потрібно буде докладати ані трудів, ані зусиль, ані часу, щоб стати таким. Але як з появою сонця темрява миттєво зникає, так і тобі варто було тільки появитися на своєму кріслі, і я певен, — з першого ж дня ти зупинив замахи кривдників, звільнивши їхні жертви від небезпеки, яка загрожувала, ще до того, як вони змогли б звернутися до суду. Для того, щоб це збулося, достатньо тільки загальної думки про мудрість твоєї душі. Ось тому, незважаючи на своє ув’язнення в пустелі та безліч інших печальних обставин у моєму становищі, я переповнений великою радістю, бо вважаю захист усякого гнобленого нашою спільною радістю.

До єпископа Киріака, який так само у вигнанні

Лист 10871

Дай я знову полегшу рану твоєї глибокої скорботи і розвію помисли, що навіюють цю похмуру хмару. Що означає те, що ти печалишся і сумуєш? Чи те, що жорстока буря і страшна аварія корабля охопила Церкву? Це і я знаю, і ніхто цього не заперечує. Більше того, якщо хочеш, я відкрию перед тобою картину ходу цих справ. Глянь на море. Ось воно збурилося до самої безодні. Мореплавці, кинувши стерно і весла, склали руки на колінах, розгубилися через неможливість боротися з бурею, не дивляться ані на небо, ані на воду, ані на сушу, і валяються на підстилках, ридаючи і плачучи. Так буває на морі. А на нашому морі тепер сум’яття ще гірше, хвилі ще більші. Але звертайся до Христа, Владики нашого, Який приборкує бурю не людським вмінням, а приборкує хвилі одним помахом. Якщо ж ти звертався вже багато разів, але не був почутий, то не впадай у відчай: так зазвичай чинить людинолюбний Бог.

Хіба не міг Він звільнити тих трьох юнаків ще до того, як вони були вкинуті в розпечену піч? Однак вони були взяті в полон, відведені у ворожу землю, позбавлені батьківської спадщини, нарешті, коли вже всі втратили надію щодо них і все здавалося завершеним, саме тоді Христос, Істинний Бог наш, звершив чудо і відвів вогонь. Не виносячи чесноти праведників, вогонь кинувся геть і попалив халдеїв, які стояли біля печі. Після того піч стала для них церквою. Вони закликали все творіння, все видиме й невидиме: ангелів і сили і, так поєднавши все в єдине, сказали: «Благословіть, усі діла Господні, Господа» (Дан. 3, 57). Чи бачиш, як терпіння праведників перетворило і вогонь на росу, і мучителя посоромило, і він розсилає по всьому світу грамоту, кажучи: «Благословенний Бог Седраха, Мисаха й Авденаго» (Дан. 3, 95)? І дивися далі, яку сувору кару він визначив для всякого, хто сказав би слово проти них: дім його до скарбниці і майно його на розграбування (Дан. 3, 96)!

Тому не падай духом і не впадай у відчай72.Ось я73, коли виганяли мене з міста, не піклувався ні про що і говорив сам собі: якщо імператриця хоче відправити мене в заслання, нехай засилає, — «Господня земля і все, що наповнює її» (Пс. 23, 1). Якщо вона хоче перепиляти мене пилою, нехай перепилить, я маю зразок — Ісаю. Якщо хоче скинути мене в море, я пригадаю Іону. Якщо хоче кинути мене в піч, — є три юнаки, які перетерпіли те ж саме. Якщо хоче віддати мене звірам, — я пригадаю Даниїла, кинутого в яму левам. Якщо хоче побити мене камінням, нехай побиває — у мене є першомученик Стефан. Якщо хоче взяти мою голову, нехай візьме — у мене є Іоан Хреститель. Якщо хоче забрати моє майно, нехай візьме його — «нагим я вийшов із утроби матері моєї, нагим і повернуся» (Іов. 1, 21). Але Апостол застерігає мене: «Бог на особу не зважає» (Гал. 2, 6). І в іншому місці: «Якби я і тепер догоджав людям, то не був би рабом Христовим» (Гал. 1, 10). І Давид озброює мене, кажучи: «Перед царями буду говорити про свідчення Твої і не посоромлюся» (Пс. 118 ,46).

Багато чого виставили проти мене. Говорять, начебто я причастив декілька людей після того, як вони їли74. Якщо я це зробив, то нехай зітреться моє ім’я зі списку єпископів і нехай не напишеться в книзі православної віри. Якщо я зробив щось таке, то нехай вижене мене Христос зі Свого Царства. Однак, якщо вони вже говорять це проти мене й обвинувачують мене в цьому, то нехай засудять і Павла, який після вечері хрестив цілий дім (Діян. 16, 33), нехай засудять і Самого Господа, Який після Вечері дав Причастя апостолам. Кажуть, що я переспав із жінкою75. Але роздягніть тіло моє і ви побачите мертвість моїх членів. Усе це вони зробили через заздрощі.

Може, брате Киріаку, тебе засмучує те, що ті, котрі вигнали нас, вільно ходять по площі в супроводі безлічі охоронців? Але ти знову згадай про багача і Лазаря, — як один із них страждав у цьому віці і як інший насолоджувався щастям. Чим зашкодила тому його бідність? Хіба не борцем і переможцем він був віднесений на лоно Авраамове? Навпаки, яку користь принесло багатство тому, котрий одягався в порфіру та вісон? Де ліктори, де охоронці? Де коні із золотими вуздечками? Де нахлібники і царська трапеза? Хіба не віднесений він до гробу, як зв’язаний розбійник, виносячи зі світу оголену душу, і хіба не волає даремно; «Отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому» (Лк. 16, 24)? Навіщо ти називаєш Авраама отцем, життя якого не наслідував? Він приймав до свого дому всяку людину, а ти не подбав навіть про цього бідняка. Немає місця для скорботи і жалю для того, хто, маючи таке багатство, не виявився гідним і краплі води76. Він не подавав бідному навіть крихти, тому тепер не отримує і краплі води. Узимку він не сіяв милості, — прийшло літо, і він не пожав її.

З волі Владики кара для нечестивих і заспокоєння для праведних поставлені одне проти одного, так щоб ті й інші могли бачити один одного й один одного впізнавали. Тоді кожний мученик впізнає свого мучителя і кожний мучитель — свого мученика, якого страчував. І це не мої слова. Послухай, що говорить Премудрість: «Тоді праведник з великою сміливістю стане перед лицем тих, котрі ображали його і зневажали подвиги його» (Прем. 5, 1). Як мандрівник, який звершує свій шлях під час спеки і нестерпної спраги, знайшовши чисте джерело, або як людина, яку мучить сильний голод, сидячи за столом, наповненим різноманітними стравами, але будучи не допущеною вищою силою доторкнутися до столу, покуштувати тих страв, особливо відчуває скорботу і муки якраз від того, що сидить за столом і не може покуштувати страв, сидить біля джерела і не може напитися води, так і в день Суду нечестиві побачать святих радіючими, однак насолодитися царською трапезою не зможуть. Ось тому і Бог, бажаючи покарати Адама, змусив його обробляти землю навпроти раю, щоби, щодня і щогодини дивлячись на те жадане місце, з якого вийшов, постійно відчував скорботу в душі. Якщо тут ми не знаходимося разом один з одним, то там ніхто не перешкодить нам жити разом, і ми побачимо тоді тих, котрі вигнали нас, як Лазар бачить багатого, як мученики — своїх мучителів. Тому не впадай у відчай і пам’ятай, що говорить пророк: «Не бійтеся ганьби від людей і лихослів’я їх не страшіться. Бо, як одяг, з’їсть їх міль і, як вовну, з’їсть їх черва» (Іс. 51, 7-8).

Згадай Владику, як Він, Який тримає своєю рукою світ, був переслідуваним від самих пелен і вимушений був потерпіти вигнання у варварську землю, подаючи нам приклад не падати духом під час спокус77. Згадай про страждання Спасителя, — скільки ганьби перетерпів Він заради нас! То Його називали самарянином, то біснуватим, сластолюбцем і лжепророком. Так говорили: «Ось чоловік, Який любить їсти, пити вино» (Лк. 7, 34), або: «Він виганяє бісів не інакше, як силою Вельзевула, князя бісівського» (Мф. 12,24). Що перетерпів Він, коли хотіли Його скинути зі скелі, або коли плювали Йому в обличчя, коли одягнули Його в хламиду, увінчали терням і падали перед Ним на коліна, знущаючись і використовуючи всіляке лихослів’я? Що перетерпів Він, коли Його били по обличчі або напували оцтом і жовчю, коли били тростиною по голові і коли оточували Його ті кровожерливі пси? Що перетерпів Він, коли вели Його оголеним на страждання, а всі учні покинули Його, — один з них зрадив Його, другий відрікся, інші розбіглися, і Він один стояв нагим серед численної юрби? Тоді було свято, на який збиралися усі. Що перетерпів Він, коли Його розіп’яли на хресті між розбійниками, мов злочинця, коли Він висів непохованим, і не знімали Його з хреста доти, поки хтось не випросив дозволу поховати Його? Згадай, як Він не був визнаний гідного поховання, як розпустили проти Нього злий поголос, начебто Він не воскрес, а учні украли Його.

Згадай і про апостолів, як вони були всюди переслідувані і ховалися, не маючи можливості відкрито знаходитися в містах. Як Петро ховався в Симона кожум’яки, а Павло в жінки, яка торгувала багряницею, як узагалі вони не могли сміливо покластися на багатих. Але потім усе повернулося для них на благо.

Тож не печалься і ти тепер. І я чув про цього блазня Арсакія, якого імператриця посадила на кафедру, як він навів лихо на всіх братів, які не захотіли мати з ним спілкування. Чимало таким чином навіть померли через мене у в’язниці78. Цей вовк в овечій шкірі, хоч за зовнішністю єпископ, однак насправді — перелюбник, бо як жінка, котра при живому чоловіку живе з іншим, стає перелюбницею, таким же перелюбником є і він, тільки не плоттю, а за духом, — ще за мого життя захопив мою церковну кафедру.

Я пишу тобі цього листа із Кукуз, куди веліла заслати нас імператриця. Багато горя зазнали ми в дорозі, але не журимося ні про що. Коли ми проходили через Каппадокію і Таврокіликію79, то цілі сонми отців, святих мужів і численні юрби ченців та дівиць виходили нам назустріч, проливаючи безсмертні джерела сліз80. Дивлячись на наш відхід у заслання, вони ридали і говорили один одному:
— Краще було б сонцю заховати своє проміння, ніж замовкнути устам Іоана.

Це мене стривожило і засмутило, бо я бачив, що всі плакали за мною. Про все ж інше, що сталося зі мною, я не піклувався. Єпископ цього міста прийняв нас дуже добре і виявив до нас велику любов, так що, якби було можливо, то віддав би нам і свою кафедру, якби ми не належали до певних меж. Отже, прошу тебе, благаю і припадаю до ніг тво’іх: скинь із себе тягар печалі, згадуй про нас перед Богом і, будь ласка, відповідай нам на нашого листа.

До пресвітера Руфіна

Лист 10981

Дійшло до нас, що у Фінікії знову розгорілося зло і підсилилась несамовитість язичників: багато ченців частково поранено, частково навіть убито. Тому більш настійно переконую тебе їхати туди як можна скоріше і стати в бойовий стрій. Я впевнений, що за допомогою молитви, смирення, терпеливості та своєї звичайної мужності ти самою своєю появою змусиш ворогів тікати, розсієш їхню лють, повернеш на наш бік тих, котрі співчувають нам, і взагалі вчиниш багато добра. Тому не барися і не відкладай, поквапся якнайшвидше, і нехай ці вісті збудять у тобі всю твою старанність. Якби ти побачив дім, який горить, то, звичайно, не відступив би назад, а поспішив би в такому випадку до нього якнайшвидше, щоб випередити полум’я, і як власними зусиллями, так з допомогою інших постарався б усіма засобами загасити вогонь. Так і в цьому випадку, коли там піднялася така пожежа, постарайся невідкладно прибути туди, і буде, безсумнівно, користь, і справа багато поправиться.

Під час спокою і тиші, при відсутності ворогів, усякий може навчати тих, котрі потребують наставляння у вірі. Але мужньо вистояти тоді, коли диявол біснується і демони озброюються, виривати людей з його рядів і не допускати інших потрапити до його рук, — це вже справа мужа доблесного, душі пильної, це вже справа твого високого і недремного духу, ця справа гідна незліченних вінців і невимовних нагород, це вже апостольська справа. Отже, відчуваючи, що цей час надає тобі можливість здобути славу й досягти невимовних вигод та благих надбань, не опускай такого скарбу, а відправляйся, будь ласка, якнайшвидше і негайно ж після прибуття туди пиши нам. Як тільки ми довідаємося, що ти прибув у землі Фінікії, то заспокоїмося, відкинемо турботу і залишимо побоювання. Тоді ми вже будемо впевнені щодо майбутнього, — упевнені, що ти, як досвідчений і мужній воїн, зробиш усе, щоб підняти лежачих, зміцнити й утвердити стоячих, зібрати розсіяних, відшукати і повернути загиблих, і розбити всю диявольську фалангу. Я знаю, я безсумнівно знаю твою душевну пильність, твою сердечну дбайливість, твою розважливість, спритність, увічливість, мужність, непохитність і терплячість.

Так, пиши нам постійно і навіть ще до того, як приїдеш до Фінікії, пиши як можна частіше з дороги. Ось тепер я гублюся в здогадах, чому ти не надіслав нам жодного листа з тими, що прибули до нас від господаря мого, чеснішого і благоговійнішого пресвітера Феодота. Щоб не мучити нас знову неотриманням вісток від твоєї чесності, пиши нам, якщо буде можливість, постійно з кожної станції, щоб нам знати, скільки дороги ти проїхав і чи близько вже до тих місць. Ми так переживаємо, так стурбовані тамтешніми справами, що нам хотілося б отримувати подібні відомості від тебе щодня. Знаючи це, чесніший господарю мій, зроби для нас цю найбільшу послугу і як до від’їзду, так і після від’їзду пиши постійно і повідомляй нас про все, щоб, коли все піде успішно, ми могли втішитися і звеселитися, а коли зустрінуться перешкоди, то постаратися зі свого боку всіма заходами і всіма способами усунути їх. Будь упевнений, ми в такому випадку не пошкодуємо жодних зусиль: ані своїх особисто, ані інших, через кого тільки можна буде діяти. І якби для того, щоб допомогти тобі, знадобилося хоч би десять тисяч разів писати до самого Константинополя, ми не відмовимося навіть і від цього. Через такі наші старання покажи і ти зі свого боку старання і невсипність. Якщо знадобиться послати тобі братів, то сповісти нас і про це.

А щодо останків святих мучеників не турбуйся: я негайно ж послав господаря мого, благоговійнішого пресвітера Терентія, до господаря мого, благоговійнішого єпископа Отрея Аравіського. Він їх має і, безсумнівно, справжні, і у великій кількості, і через декілька днів ми вишлемо їх тобі до Фінікії. Дивися ж, використай зі свого боку всі заходи. Ти бачиш, з якою готовністю виконується все, що залежить від нас. Постарайся, щоб устигнути до настання зими завершити із церквами, які стоять без дахів.

До Полівія

Лист 11082

Інший на нашому місці став би скаржитися і нарікати на нестерпну холоднечу, на страшну пустельність цього краю, на свою жорстоку хворобу (бо нам тут довелося і похворіти), а я, відкидаючи це, скаржуся на розлуку з вами, яка для мене є важчою і за пустельність, і за хворобу, і за холод. Тепер же зима зробила її ще більш жорстокою, ніж раніше. Колись я мав, принаймні, одну розраду, яка полегшувала гіркоту розлуки, — міг спілкуватися з вами письмово. Але зима, що прийшла, відняла в нас і це єдине задоволення, засипавши всі дороги безліччю снігу, так що не можливо ані до нас нізвідки добратися і погостювати в нас, ані від нас поїхати і добратися до вас.

Не менше, якщо не набагато більше, робить зараз те ж саме страх, який наводиться ісаврійцями, підсилюючи пустельність і розганяючи всіх, змушуючи тікати, роблячи усіх вигнанцями. Ніхто не сміє тепер жити вдома, і всякий, залишаючи своє житло, поспішає де-небудь заховатися. У містах залишаються тільки стіни і дахи, а ліси й ущелини стають містами. Як дикі звірі, барси чи леви вважають, що пустелі для них набагато безпечніші за населені міста, так і ми, жителі Вірменії, щодня вимушені перебігати з місця на місце, проводячи життя якихось кочівників чи номадів і не сміючи ніде зупинитися. До такої міри тут усюди царює сум’яття і тривога. Кого знайдуть вдома, тих ріжуть, палять, перетворюють з вільного на раба. А хто при першій же чутці втікає, той стає бездомним блукачем або теж гине. А скільки, справді, загинуло молодих людей, які часто опівночі, у льодовий холод змушені були миттєво тікати з дому через страшну вістку про появу ворогів, ніби рятуючись від пожежі! Не потрібно було й ісаврійських мечів, щоб вони простилися з життям. Вони гинули, замерзаючи в снігу, і таким чином причина їхньої втечі від смерті ставала для них причиною смерті ще більш жорстокої.

У такому-то стані наші справи. Ми розповіли тобі про це не для того, щоб тебе засмутити (хоч, звичайно, наша розповідь глибоко засмутить тебе), а для того, щоб відкрити тобі причину нашого довгого мовчання і пояснити, чому саме ми так давно тобі не писали. До такої міри нас усі покинули, що не можливо знайти нікого з приїжджих, і ми тепер вимушені відправити звідси і послати до вашої високоповажності пресвітера, який живе з нами. Прийнявши його із властивою для тебе прихильністю, скоріше відправ його до нас назад з радісною вісткою про здоров’я твоєї смиренності. Ти знаєш, з яким нетерпінням чекаємо ми цих вістей.

До Мариніана

Лист 11183

У всьому приємна весна, бо вона прикрашає лице землі квітами й усе покриває зеленню. Але для мене вона особливо приємна ще й тим, що повертає цілковиту зручність письмово спілкуватися з моїми знайомими. Хотілося б мені бачитися з вами особисто, та оскільки це неможливо, тому з великим старанням беруся я зате, що є можливим, і починаю вам писати. Не з таким задоволенням моряки і корабельники розсікають морську поверхню, коли настає сприятлива для мореплавання пора року, з яким я тепер беруся за перо, папір і чорнило, маючи намір писати вашій смиренності. Упродовж зими, коли все ціпеніло від морозу і невимовна безліч снігу закривала всі дороги, неможливо було ані до нас нізвідки добратися, ані від нас будь-куди виїхати. Тому, замкнувшись у цих кімнатках, як у в’язниці, маючи язик начебто зв’язаний ланцюгами, ми невільно зберігали довге мовчання, будучи позбавленими засобів для відправлення листів. Але як тільки весна відкрила дороги для проїзду, тоді і з нашого язика впали окови, і ми, зібравши в дорогу пресвітера, який живе з нами, посилаємо його до вашої шляхетності довідатися про ваше здоров’я. Прийми його, вельмишановний мій Владико, із властивою тобі прихильністю і зустрінь із належною тобі любов’ю. А коли він збереться назад у дорогу, будь ласка, сповісти нас про своє здоров’я. Ти знаєш, як нетерпляче ми чекаємо отримати про це відомості.

До Маркіана і Маркеліна

Лист 11284

Яким прекрасним і милим для нас є цей наш союз, скріплений не тільки законами природи, але й путами найніжнішої любові! Тому ми хвалимося, ми пишаємося вашою дружбою і нам хотілося б особисто побачитися з вами. Та оскільки це поки що неможливо, то ми робимо те, що можливо: постійно пишемо вам і завжди згадуємо про вас, усюди носячи вас у своєму серці, де б ми не були. Так що далека відстань у цьому ніскільки не відокремлює нас від вашої смиренності. Такими є крила любові: дорога і відстань для неї нічого не значать, і вона легко піднімається вище за стан печальних обставин. Саме тому, незважаючи на прикрощі пустельницького життя, на облоговий стан, на постійні розбійницькі набіги, незважаючи на всі нещастя, які є довкола нас, ми ніскільки не ослабли в дружбі і незмінно зберігаємо живу прихильність до нас. Тому щиро просимо вас частіше писати нам і радувати нас вістками про ваше здоров’я. Ви знаєте, скільки втіхи це принесе нам у нашому житті серед пустелі.

До Каста, Валерія, Диофанта і Киріака, пресвітерів Антіохійських

Лист 11385

Любов — це свого роду жорстока і примусова річ, більш жорстока за будь-якого невідступного позикодавця. Не так він, наступаючи на горло, вимагає грошей від своїх боржників, як ви, наклавши на нас ланцюг любові, примушуєте розплачуватися з вами листами, хоч і так часто ми сплачуємо свої зобов’язання. Однак такою вже є природа цього боргу: скільки його платиш, стільки ж знову в нього заходиш. Тому, хоч ви часто отримуєте від нас листи, проте не задовольняєтеся. І ця ненаситність знову ж таки є справою тієї ж любові. Вона подібна до моря, яке, приймаючи в себе звідусіль безліч рік, ніколи не наповнюється. Саме таким є і сприйняття вашого слуху: чим більше ми вносимо в нього, тим більше запалюємо у вас полум’я прихильності до нас. Однак не думайте, що можемо тепер зберігати деякий час мовчання, оскільки ми побачили щирість вашої дружелюбності до нас. Ми вчинили б цілком навпаки, якби справді це підозрювали, і тоді стали б писати вам набагато частіше. Як здорові не потребують лікаря, так, навпаки, недбалі і байдужі вимагають особливого піклування. Отже, якби ми побачили, що ваша прихильність до нас починає хитатися, то поспішили б зі свого боку вжити всіх заходів, щоб знову ще сильніше її запалити. Навпаки, будучи неабияк переконаними і безсумнівно знаючи, що, чи пишемо ми вам, чи не пишемо, вона завжди є у вас твердою, надійною, постійною, незмінною, непохитною, свіжою і сильною, тому думали, що для цього зовсім немає необхідності в наших листах, а коли писали, то писали тільки з почуттям взаємної прихильності до вас.

Так і тепер ми пишемо вам не через необхідність, а з любові. Нехай зі всіх боків піднімаються безперервні бурі і високо здіймаються незліченні хвилі, попередній час достатньо показав, що ніщо не може завдати вам шкоди і кинути вас у сум’яття малодушності. Отже, ми пишемо вам зовсім не тому, що ви тепер потребуєте нашої втіхи, а щоб сказати вам тільки те, що ми тішимося, радіємо і тріумфуємо від задоволення при думці, що, незважаючи на таку відстань між нами, користуємося такою любов’ю вашої смиренності. Із цілковитою впевненістю в тому, що вам дуже приємно буде довідатися про наше становище, сповіщаємо вас, що я звільнився від хворобливої немочі шлунка і зараз здоровий. Нас більше не обтяжують і не турбують ані облоговий стан, ані розбійницькі набіги, ані безлюддя, ані всілякі інші неприємності. Все це минулося, і ми тепер насолоджуємося безпекою, спокоєм і цілковитою тишею, щодня думаючи про ваші справи, заводячи про них розмову з кожним, хто до нас приходить.

Ось що означає щиро любити: хто для кого є дорогим, той у того постійно на язику. Саме це тепер і з нами, бо ми, як вам відомо, щиро любимо вас. Після цього, сподіваюся, ви не будете думати, що ми охолонули чи будь-коли стали байдужі в прихильності до вас. «Любов ніколи не минає» (Кор. 13, 8), і скільки б не минуло часу, до якої б міри не зріс скрутний стан обставин, як би не збільшилася відстань, що розділяє нас, вона ніколи не припиниться і ніколи не ослабне, а буде від цього тільки підсилюватися і зростати.

До єпископа Елпідія

Лист 11486

Не зі зневаги і не через байдужість до твоєї любові ми не писали тобі дотепер, а наші важкі обставини були причиною цього тривалого з нашого боку мовчання. По-перше, ми ніяк не можемо зупинитися на одному місці, а живемо то в Кукузі, то в Аравісі, то в якій-небудь ущелині або де-небудь у пустелі, — настільки тут усюди панує сум’яття і тривога. Вогонь і залізо пожирають усе — і людей, і житла. Цілі міста цілковито винищуються разом зі всім населенням, і ми, будучи постійно гнаними все новими й новими тривожними слухами, щодня переселяємося з одного місця на інше, переживаючи при цьому нову своєрідну болючість життя в засланні і щодня очікуючи смерті. Навіть закрившись тепер у фортеці, мов у в’язниці, ми не можемо бути цілком спокійними, бо ісаврійці сміливо нападають і натаю місця. Крім цього, нас спіткала ще й жорстока хвороба, і хоч її важкий період зараз потроху вже проходить, однак сліди ще відчуваємо. Водночас весь цей час ми були наче ув’язненими на якомусь острові, забутому посеред непрохідного моря: настільки важко нам було зустріти приїжджого звідки-небудь.

Страх перед цими жахами перекрив усі дороги до нас. Тому прошу вибачити нас, чесніший і благоговійніший мій Владико. Ти знаєш, яку любов здавна і від самого початку ми завжди мали до твого благоговіння, і не переставай молитися про нас. Ми дуже надіємося, що, коли ти не натрапиш на труднощі щодо відправлення листів, то тобі не потрібно буде нагадувати про те, щоб постійно писати нам про своє здоров’я. Так само і зі свого боку, як тільки затихнуть тут пристрасті і можна буде виглянути з нашої в’язниці і бодай трохи зітхнути від облоги, яка мучить нас, ми будемо постійно писати твоїй чесності. Роблячи це, ми самі робимо собі велике задоволення.

До Гемелла

Лист 115

Якою благородною і по-юнацьки бадьорою є та душа, яка запозичає насолоду і спокійне самовладання не десь ззовні, а зсередини, із самої себе і, що особливо гідне подиву, — щодо таких предметів, які більшості здаються страшними і небезпечними! Скільки потрібно розуму, скільки потрібно філософської мудрості, щоб, будучи зненавидженим відомими особами, не тільки не бентежитися і не печалитися, а благородно пишатися цим, і не тільки пишатися, але й жаліти тих, котрі ненавидять, намагатися змінити їх і зробити прихильними? Тому вражаємось і дивуємося тобі, високоповажний і достойний Владико, і водночас світло тріумфуємо, маючи честь прикрашатися дружбою твоєї величності, наче сяючим вінцем. У своєму листі ти просиш наших молитов. Знай, що і до цього листа ми безперестану молили Бога побачити, щоб твоя, така велика і філософська, душа звершила священне Таїнство87 і сподобилася тих священних і страшних Таїн. І якби нам довелося отримати радісну вістку про звершення цього, то ми не вважали б себе в засланні, забули б про свою пустелю і, безсумнівно, позбулися б тілесної немочі, з якою зараз ведемо боротьбу. Я знаю, мій високоповажний Владико, що твоє бажання і намагання — це сподобитися тих невимовних благ від нашої убогості. Нам так само, як ти знаєш, це було б дуже бажано. Але якщо затримка за нами, то не допускає жодної затримки сама справа. За нашої відсутності ти у будь-якому разі можеш легко знайти дуже близьких нам людей, які можуть увести тебе в це тайнознавство88. І якщо це звершиться, то ми будемо так само раді, ніби самі послужили в поданні тобі цього пренебесного дару, адже благодать та сама.

До Адолії

Лист 11689

Що ти кажеш? Знову скаржишся на підступи і на те, що терпиш велике горе? Але що ж, скажи мені, перешкоджає тобі відійти в спокійну пристань і позбутися всіх цих хвилювань? Хіба я не співав тобі постійно весь цей час, однак ти ніколи не хотіла нас слухати? Ні, ти, піддаючись цьому, і собі спричиняєш незліченні прикрощі, постійно падаючи в болото і забруднюючись цими нескінченними справами, і нас безупинно раз у раз засмучуєш. Невже, думаєш, мені приємно було тепер чути те, про що ти пишеш у своєму листі: що тебе зрадили і вчинили з тобою жахливі речі твої найближчі люди, чи (буду краще говорити твоїми ж словами) твої довірені приятелі? Чи довго ще будеш затьмарювати свій ясний душевний зір у цьому чаді? Коли вже звільнишся від цього жорстокого рабства? І що перешкоджає тобі зараз же приїхати сюди і спільно порадитися з нами про все? Ти ж сама говориш, що нічого б цього не зазнала, якби зробила так. Я дуже дивуюся, дивуюся і не знаходжу абсолютно ніякої причини, чому ти так довго не їдеш до нас, якщо тільки не через легкодумство і боягузтво. Відстань — невелика, пора року — дуже сприятлива для поїздки, не мучить ані холод, ані спека. Імовірно, знову це повсякчасне джерело всіх тво’іх лих, імовірно, кажу, ця турбота про життєві справи, — вона і тепер спричиняє для тебе перешкоди.

Чи приїдеш ти, я буду дуже радий. Не приїдеш, я не засуджую тебе і не розсерджуся, а буду так само любити, як і завжди любив твою смиренність. У будь-якому разі мені тільки прикро і дуже боляче знати, що ти тепер затягнута у нескінченні турботи і, як і раніше, обтяжена безліччю життєвих турбот. І якби неволя заслання не втримувала нас тут своїми путами, то я не засмучував би твоє благоговіння, але, хоч би був ще більш хворим, ніж хворий тепер, — приїхав би до тебе сам і доти не заспокоївся б, поки, використавши всі заходи і всі засоби, не вирвав би тебе з цієї безодні, з цього болота, з цієї стічної ями незліченних прикрощів. Та оскільки це неможливо, то я і бажав би, щоб ти приїхала порадитися про це з нами. Якщо ж і це виявиться незручним і важким, тоді ми не перестанемо, принаймні, письмово пропонувати тобі свої ради й умовляння, — розірвати сіті, перерубати мотузки, розбити окови, якими зв’язана твоя душа, і стати на шлях незалежності і повної волі. Таким чином ти не тільки придбала б тут для себе радість, але легко заслужила б і небо. Поклади добровільно до недоторканої скарбниці те, що через деякий час будеш вимушена невільно залишити, прощаючись із цим життям. Так ти приготуєш для себе ті вінки, які ніколи не гинуть і не в’януть.

До Діогена

Лист 117

Дорого заплатив би я за задоволення бачити твою смиренність, високоповажний мій Владико. Ти знаєш це і без нашого листа, бо тобі добре відомо, яку любов ми маємо до твоєї високоповажності. Та оскільки це неможливо (через далеку відстань, через відсутність у нас волі їздити, куди б захотілося, нарешті, через зростання з кожним днем страху, який наводиться ісаврійськими набігами), тому я щиро прошу твою шляхетність по можливості частіше тішити нас тим, що подає нам найбільшу розраду серед самітності, неволі, всіляких інших прикрощів цього життя, і постійно сповіщати нас про своє здоров’я та про здоров’я всього твого дому. Правда, і цією радістю ми не можемо насолодитися повністю, бо рідко хто їздить від вас сюди. Але, хоч і важким є те, про що ми просимо, постарайся, будь ласка, наскільки буде можливість, постійно сповіщати нас про своє благоденство. Про себе повідомляємо, що живемо зараз досить спокійно і мирно, користуючись при помірному здоров’ї повним дозвіллям, і, коли щось особливо турбує нас, то це тільки розлука з вами, з людьми, які нас люблять. Але твоя розсудливість може названим чином полегшити для нас і це останнє горе. Зроби ж таку милість, щоб ми мали можливість, незважаючи на далеку відстань між нами, відчувати твою солодку, гарячу і щиру любов.

До диякона Феодота

Лист 11890

Я сам знаю, що ти давно був би з нами, якби тебе не затримував страх перед ісаврійцями. Якщо в тебе вистачило терпіння пробратися до нас під час того надзвичайного холоду і снігових хуртовин, то, звичайно, ти не забарився б уже прибути сюди тепер, коли з настанням весни в повітрі настала цілковита тиша. Я знаю ніжність, відданість, гарячість і щирість твоєї прихильності, твою душу, наповнену благородною незалежністю. Тому тим більше мені сумно, що в таку сприятливу пору року ти своєю тривалою розлукою з нами вселив у нашу душу справжню зиму печалі. Кажу це не для того, щоб притягнути тебе сюди, хоч ти сам тисячу разів цього бажаєш (у нас тут скрізь війна, як про це ти можеш дізнатися від тих, котрі приходять звідси до вас), а щоб повідомити тобі, що і ми, при всьому своєму дозвіллі і спокої, не можемо жити спокійно в розлуці з твоєю чесністю, і щоб, знаючи це, ти постійно писав нам як з тими, хто від нас їздить туди, так і з тими, хто звідти відправляється і прибуває сюди.

Дуже вдячні тобі, чесніший мій Владико, за твоє піклування і занепокоєння щодо тутешніх жахів. Прикрість нашого облогового становища дійсно збільшується з кожним днем, і ми сидимо у цій фортеці, цілком як у пастці. А одного разу загін ісаврійців кількістю триста чоловік понад усякі сподівання й очікування увірвався до міста посеред ночі і ледь не захопив і нас. Але рука Божа без нашого відома скоро повернула їх назад, так що ми не зазнали не тільки самого лиха, але й навіть страху, і довідалися про це вже після всього, коли настав день. Порадій за нас у цьому щасті і помолися Богові, щоб Він утвердив нас у повній безпеці, а також звільнив від хвороби, яка тримає нас. Правда, небезпечного хворобливого становища ми позбулися, але сліди хвороби ще залишаються і постійно нагадують про колишні страждання. Пишемо тобі про це не для того, щоб тебе засмутити, а щоб спонукати тебе більш щиро молитися за нас. Доручаю твоєму благоговінню господаря мого, чеснішого читця Феодота. Будь для нього по можливості у всьому пристановищем. Багато в нього, як ми довідалися, горя.

До читця Феодота

Лист 119

Не трудися вибачатися в тому, що скоро виїхав звідси, вказуючи на хворобливий стан своїх очей, на тутешню холоднечу, виправдовуючи цим свій від’їзд. Почуття любові нам говорить, що ти все ще в нас і зараз з нами, як і раніше. А згодом ми сподіваємося знову мати задоволення особисто побачитися з тобою. Не турбуйся. Якщо зима вигнала тебе з Вірменії, то ще не викинула з нашої душі. Навпаки, ми постійно думаємо про тебе. І якби ця ісаврійська війна, що перекрила всі дороги, не чинила нам труднощів у пересиланні листів, то ми писали б тобі незліченно часто. Та й тепер весь минулий час ми не писали тільки на папері, а в серці — зовсім навпаки: були зайняті тобою і твоїми обставинами безупинно і в думках писали тобі постійно. Знаючи це, думай і ти, що ти все ще в нас і живеш разом з нами у Вірменії. Якщо хто-небудь почне влаштовувати тобі підступи і чинити зло, то будь вище за ці стріли, бо не терпіти зло, а чинити зло, — ось що насправді означає страждати від зла.

Схвалюючи твою мужність і непохитність, ми особливо поважаємо тебе за те, що серед такої надзвичайної бурі, яка піднялася проти тебе, для її жахів ти залишився недоторканим. То пливи і далі з великим задоволенням по цьому тихому і безвітряному морю. Не дивуйся, що я називаю це море безвітряним, тоді як у тебе на згадці так багато прикрощів. Я кажу, опираючись у своєму судженні не на наміри тих, котрі його хвилюють, а на спокій, який приносять чесноти. Що я хочу цим сказати? Великий і високий спосіб життя, спрямований на осягнення неба, природно виглядає начебто важким. Але при мужності і готовності до всього тих, котрі приймають його на себе, насправді стає дуже легким. І що є особливо дивним у цій мудрості, то це в основному те, що той, хто щиро і гаряче проходить ним серед моря, яке біснується, пливе серед сум’яття, що звідусіль виникає, цілком тихо і благополучно, насолоджується цілковитим спокоєм і серед незліченної безлічі стріл, що звідусіль направляються, залишається зовсім неушкодженим, приймаючи, звичайно, на себе удари, але не відчуваючи від них жодної шкоди.

Знаючи це і завжди керуючись своїм смиренням, пожинай нев’янучу радість очікування вінців, що приготовлені для тебе в Бога за твої добрі подвиги. Постійно, як тільки буде можливість, пиши нам і сповіщай про своє здоров’я як душевне, так і тілесне. Весь вільний час використовуй на читання Священного Писання і займайся ним стільки, скільки дозволить хворобливий стан твоїх очей, щоб, коли в нас буде час зайнятися тлумаченням його змісту твоїй благородній душі, то можна було б узятися за це з достатньою зручністю. Знання букви Писання послужить для тебе значною допомогою, щоб згодом легше засвоїти зміст, який міститься в ньому.

До диякона Феодота

Лист 12091

Перестань обвинувачувати нас у повільності, щоб колись самому не підпасти під такий же осуд. Отримавши від нас стільки ж листів, скільки сам посилав нам, не зважаючи на одне, — ти говориш так, начебто цілком засипав нас листами, розраховуючи тією уявною частою посилкою листів зі свого боку спонукати нас до діяльного листування. Можна любити, і не відповідаючи на листи, а я і писати не переставав, і любити не перестаю. Ні, хоч би наша розлука продовжилася ще довше і хоч би нас повели в країну ще більш пустельну, ми не можемо ані забути тебе у своїй душі, ані любити менше, як завжди любили. Знаючи це, сам пиши нам постійно про своє здоров’я. Вам це більш зручно, ніж нам. Однак, якщо коли-небудь і завадить тобі пора року чи жорстокість ісаврійських бід, то у випадку твого довгого мовчання ми постараємося втішити себе впевненістю в тій прихильності, яку ти маєш до нас.

До єпископа Елпідія

Лист 12192

Знаю, що рідко писав твоїй чесності, але це не з доброї волі, а робив так через необхідність. Пора року, пустельність місця, у якому ми замкнені суворіше, ніж у в’язниці, нечисленність приїжджаючих сюди, рідкість попри все зустріти між ними людей, яким можна було б довіритися, нарешті хвороба, що жорстоко мучила нас і тримала всю зиму в постелі, — усе це мимоволі змушувало нас мовчати, але не в душі, а тільки на папері. Вважай, що ти отримав від нас листів не стільки, скільки ми встигли переслати, а набагато більше. І ти побачиш, що це справді так, якщо будеш сприймати не тільки ті, на які ми використали папір і чорнило, але й ті, на які ми хотіли б використати. У душі ми постійно писали тобі, завжди нерозривні з тобою, й ані далека відстань, ані час, ані сумні обставини, — ніщо не в змозі ослабити в нас прихильності до твоєї чесності. Вона завжди буде у нас незмінно і, хоч би нас вислали в країну ще більш пустельну, ніж ця, ми і туди пішли б, закарбувавши у своєму серці і несучи із собою нашого ревного і щирого друга. Такою є щира любов: вона не підвладна ані часу, ані місцю, ані відстані, ані гірким обставинам. Однак ти й сам це знаєш, бо і сам умієш щиро любити.

До Феодора, консулярія Сирії

Лист 12293

Ти кажеш, що вважаєш найбільшою ознакою нашої уваги до тебе те, коли після першого листа до твоєї світлості прийде від нас другий. Зі свого боку ми готові були б незліченне число разів писати такій чесній і добрій людині, нашому щирому другові, який з такою радістю зустрічає наші листи, якби в нас було багато людей, котрі могли б виявити нам у цій справі необхідну послугу. А оскільки цього немає, то щиро просимо твою світлість не вимірювати нашу любов кількістю листів, а чи пишемо ми, чи мовчимо, — незмінно зберігати про неї свою попередню думку, будучи вповні переконаним, що причиною тривалого нашого мовчання є не наша неуважність, а пустельність місця нашого проживання.

До диякона Феодота

Лист 12394

Чималою розрадою в цій страшній пустелі служила колись можливість постійно писати твоїй любові, але й це задоволення відняте тепер у нас ісаврійцями. З настанням весни розцвіли і жахи їхньої навали. Вони розлилися по всій країні і зробили зовсім непрохідними всі великі дороги. Декілька шляхетних жінок уже узято ними в полон, декілька відомих людей убито. Тому щиро прошу вибачити нас, якщо ми останнім часом не постійно писали. У цілковитій упевненості, що ти дуже хочеш знати про стан нашого здоров’я, повідомляємо, що, важко перестраждавши всю минулу зиму, тепер ми трохи поправилися і, хоч через мінливості погоди знову розладналися (у нас тут і тепер ще люта зима), але сподіваємося цілком видужати, як тільки настане справжнє літо. Ніщо так не шкодить нашому здоров’ю, як холод, і ніщо так не допомагає нам, як літо і приємна можливість відігрітися.

До колишнього консулярія Феодота

Лист 12495

Нехай зійдуть на тебе всі блага за те, що ти прийняв свого сина з такою честю. Він сам відверто сповістив нам про це, бажаючи засвідчити свою вдячність до батька і водночас утішити нас. Виявлений йому прийом подвійно нам приємний: бо, по-перше, його благополуччя є водночас і нашим власне благополуччям; а по-друге, і тому, що значну частку в збільшенні твоєї прихильності до нього ми можемо приписувати впливу нашого листа. Продовжуй же, вельмишановний і благородний мій Владико, доглядати за цією прекрасною гілкою твого роду. Як саме доглядати? Постійно підтримуй у своєму сині і розвивай у ньому любов до того прекрасного способу філософського життя, яким він іде тепер. Тоді твоя прекрасна гілка скоро принесе нам плоди, бо благородні душі цілком далекі від тієї повільності, якою відрізняються рослини, посаджені в надрах землі. Як тільки зароджується в них прекрасне прагнення до чеснот, вони тут же піднімаються у своєму рості до висоти самого неба і стають настільки плодоносними, що достатком і достоїнством сво’іх плодів затьмарюють усяке багатство, оскільки ці плоди не гинуть разом із цим життям, а переходять з нами в життя майбутнє.

До єпископа Елпідія

Лист 125

На папері рідко, зате в душі дуже часто ми пишемо твоїй побожності, не забуваючи тебе бодай на один день, і цього нерозлучного перебування з тобою не можуть позбавити нас ані час, ані далека відстань, ані сумні обставини. Такою є сила любові: вона не уступає і не піддається будь-чому подібному, а стоїть вище за все. Не вимірюй же, чесніший і благоговійніший мій Владико, нашої прихильності до твоєї смиренності кількістю листів і з нашого довгого мовчання не роби жодного підозрілого висновку, знаючи наші почуття і прихильність, яку ми завжди виявляли до твого благоговіння. Так і ми, рідко отримуючи листи від твоєї любові, ніскільки не думаємо через це, що ти став байдужішим до нас, а твердо знаємо й переконані, що ти постійно зберігаєш до нас живу прихильність, не тільки не слабіючи в ній через безупинно виникаючі прикрощі, а стаючи ще більш щирим, за що ми дуже вдячні тобі. Будучи цілком упевненими, що ти хочеш знати про це наше становище тут, повідомляємо, що ми тепер здорові, користуємося належним відпочинком і спокоєм і живемо в безпеці, звільнившись до пори від ісаврійських жахів. Що стосується вірменської зими, то я навчився нарешті переносити її і терплю від неї шкоду досить помірну в порівнянні з тим, яку природно зазнавати при такому слабкому здоров’ї. Коли буває нестерпна холоднеча, то сиджу постійно взаперті вдома і рідко виглядаю за двері. Зате іншими, більш приємними порами року ми користуємося стільки, що легко можна винагородити ослаблення, пережите взимку.

До Полівія

Лист 12696

Із меж міської землі та міських стін нас вигнали, але власне з міста вигнати не змогли97. Якщо місто — це ви, а ми завжди з вами й у вас, то зрозуміло, що, і живучи тут, ми живемо в тому місті. Ви не вигнали нас зі своїх душ: я в цьому упевнений. Так само і ми, куди б нас не вигнали, ми всюди понесемо у своєму серці всіх вас, наших щирих прихильників. Це не дає нам відчувати ані пустельності місця нашого виселення (хоч воно найбільш пустельне у всьому світі), ані його облогового стану з боку розбійників (хоч воно щодня в облозі), ані того голоду, спричиненого всім цим, бо тілом ми прибиті тут, а душею постійно у вас. Але з такими нашими почуттями для нас цілком природно бажати особистого побачення з вами й печалитися через його неможливість. А оскільки воно досі неможливе, однак можливим є листування, що служить його кращою заміною, то винагороди нас ним з можливою щедрістю, і ми будемо дуже раді. Ти можеш, чесніший мій Владико, своїми листами пробудити в нас солодке відчуття особистого побачення з тобою.

До Діогена

Лист 127

Кукуз — пустельне місце і, крім того, небезпечне для проживання, бо постійно знаходиться в облоговому становищі через страх, що наводиться розбійниками. Однак ти, і не бувши в ньому, перетворив його на рай. Справді, коли доходять до нас вісті про твою велику ревність, про твою щиру і гарячу любов до нас (а від нас ніщо не заховається, незважаючи на таку віддаленість нашого місцеперебування), то, вважаючи прихильність до нас твоєї смиренності найбільшим скарбом для себе і невимовним багатством, ми відчуваємо таку радість й отримуємо від цього таку велику втіху, що здається, ніби ми живемо в найбезпечнішому місті. Якщо хочеш цим подати нам ще нове задоволення, то, щиро прошу, сподоби нас своїх листів і сповіщай про своє здоров’я. Хоч це і важко через далеку відстань і досить значну віддаленість містечка, в якому ми живемо, від великої дороги, але для того, хто любить так, як любиш ти, і незручне стає зручним. Подумай, як зобов’яжеш ти нас, коли будеш часто писати нам, то подай нам це щастя. Нам дуже сумно, що, пославши тобі тепер уже два листи, ми не отримали від твоєї смиренності ще жодного.

До пресвітера Миколая

Лист 12898

Хотілося б і мені і дуже хотілося б побачитися й обійнятися з твоїм смиренням. Ти знаєш це і без нашого листа. Люблячи, ти по собі можеш пізнавати бажання людей, які щиро люблять. Та оскільки це не можливе, то я роблю те, що є можливим: поки що пишу, посилаю тобі свої вітання і настійно прошу тебе також частіше писати нам і повідомляти про своє здоров’я. Зроби ж для нас цю послугу. Хоч тебе і не потрібно довго просити про це, однак ми завжди будемо тобі про це нагадувати. Серед пустельності, яка довкола нас, та щоденних жахів, що спричиняються розбійницькими нападами, при хворобливому стані нашого здоров’я та інших сумних обставинах нашого становища, для нас надзвичайно велично і приємно знати про вас, друзів наших, що ви живі, здорові і благополучні, хоча би потім ти сповіщав про тисячі негараздів. Але як і яким чином? А так, що для людини мужньої, бадьорої і невсипущої можна щасливо плисти і серед бурі життєвого моря, тоді як слабодухий, млявий і сонливий лякається і втрачає цілковите самовладання навіть під час тиші.

До пресвітерів і ченців Феодота, Миколая і Херея

Лист 12999

Ви вказуєте на навалу ісаврійців, як на причину, через яку не могли до нас прибути. Однак я стверджую, що ви прибули до нас, що ви з нами і що навала ісаврійців ніскільки не перешкодила вашому прибуттю. Такими є крила любові: миттєво і без будь-яких трудів вони переносять нас усюди, скільки б не існувало перешкод. Якщо ж нам не довелося ще побачитися один з одним тілесно, то моліться невідступно, і людинолюбний Бог дасть це. Постійно носячи вас у своєму серці, я так само щирю бажаю особистого побачення з вами й упевнений, що воно збудеться, якщо ви будете щиро просити про це Того, Хто може припинити всяку бурю й оселити скрізь ясну тишу.

Задля вашого задоволення сповіщаємо вам про себе, що ми тепер маємо належний спокій і відпочинок. Щодо нашого здоров’я, то, незважаючи на багато невигідних для нього обставин, а саме: рідкість лікарів, нестача необхідних речей (тут нічого не продається і навіть ліків не дістати), нещадний клімат (бо літня спека мучить нас тут не менше за холод, відзначаючись по-своєму однаковою жорстокістю), постійний і важкий облоговий стан, постійне і щохвилинне побоювання нападу ісаврійців, — незважаючи на ці та чимало інших шкідливих для нього обставин, можна сказати, що його небезпечний стан минув, і ми маємо право у деякій мірі назвати себе здоровими. Не переставайте ж і ви постійно писати нам і тішити нас вістками про ваше здоров’я. Ми вважаємо вашу любов для себе найбільшою розрадою, підкріпленням, скарбом, що визначає наше благополуччя, і коли згадаємо про щирість вашої прихильності, про незмінність вашого співчуття, про непохитність і твердість вашої любові (а ми завжди і постійно про неї пам’ятаємо), то начебто вступаємо після численних нещасть у гостинну і затишну пристань.

До Анфемія

Лист 130100

Інші вітають твою високодостойність з консульством і префектством, а я вітаю ці посади з призначенням на них твоєї величності. Не вони тебе прикрасили, а ти прикрасив їх собою. Такою є велич чесноти: не ззовні вона запозичає славу, а містить її в собі і від себе подає честь усяким цивільним достоїнствам, а не отримує її від них. Тому ми ніскільки не стали до тебе більш прихильними тепер, ніж були колись. Твоє цивільне підвищення насправді нічого тобі не додало: ми любимо не префекта і консула, а добродушного Анфемія, господаря мого, мудрого мужа, сповненого великим смиренням. Тому ми і величаємо тебе не за те, що ти отримав це крісло, а за те, що ти отримав таким чином більш широку можливість виявити свій розум і своє людинолюбство. Вітаємо також усіх несправедливо гнаних, бачачи у твоїй душі широку пристань, яка має змогу запобігти безлічі катастроф і нещасним, котрі вже стояли на краю загибелі, дати силу знову щасливо пливти. Нам радісно, нам приємно думати, що твій вступ до влади є загальним святом та скривджених. І ми святкуємо де свято, бачачи у величі твоїх подвигів своє власне торжество.

До єпископів Киріака, Димитрія, Палладій та Євлизія

Лист 131101

Блаженні потрійно, багаторазово блаженні ви за ті добрі труди, подвиги, зусилля, прикрощі та небезпеки, які ви понесли задля церков усього світу, — славні ви через це на землі, славні й на небі. Якщо вас величають і звеличують всі люди, які не втратили свідомості, дивуючись вашій непохитності, вашій мужності, терпінню, сталості, то людинолюбний Бог, Який завжди нагороджує за труди набагато вище заслуг, то, без сумніву, нагородить вас такими благами, якими гідно Богові нагородити подвижників, котрі так мужньо рятують за спокій усього світу. Тому ми безперестанно величаємо вас, завжди з радістю згадуючи і маючи вас у своєму серці, незважаючи на велику відстань, що нас розділяє. Чесніший диякон Кирїак102 не зміг тепер відплисти до вас, бо обтяженні великим горем. Замість того, господарі мої, благоговійяіший пресвітер Іоан і чесніший диякон Павло, скрізь шані тут і не мають місця, де ані стати, ані заховатися, вимушено зважилися відправитися до валки любові і бути там з вами. Прийміть їж з любов’ю і виявіть для них належне вам благовоління.

До Аврелія, єпископа Карфагенського

Лист 132103

Ах, яку безмежну силу має шляхетна душа, яка буяє великими плодами любові і благоговіння! Незважаючи на величезну відстань, що розділяє нас з тобою, ти так заполонив і прив’язав вас до себе, начебто завжди був і жив разом з нами. Поголос про гарячність твоєї любові, про твою відверту прямоту і прозорливість, як солодкі пахощі дійшов і до наших меж, що пролягають на самому краю світу. Щиро дякуємо твоєму благоговінню і величаємо тебе за ті великі труда і зусилля, яких ти доклав для блага всесвітньої церкви і якими приготував для себе найбільші вінці в людинолюбного Бога. Водночас щиро просимо тебе продовжувати свої подвиги на цьому доброму поприщі. Ти знаєш про нагороди за них: якщо взагалі той, хто підтримає будь-кого одного, несправедливо скривдженого і гнаного, заслуговує в Бога невимовної нагороди, то подумай, яку відплату отримаєш ти за своє добре старання звільнити від сум’яття і неспокою таку безліч схвильованих церков і привести їх до тихої пристані миру.

До єпископа Максима

Лист 133

Коли я подумаю про ваші труди і зусилля, що тривають довгий час, то відчуваю надзвичайну і найбільшу розраду у своїх незаслужених стражданнях, отримуючи велике підкріплення для себе у вашій любові, такій гарячій і щирій, у вашому сердечному піклуванні, у вашому напруженому і невсипущому старанні виправити те, що вчинилося. Надзвичайно надихає мене думка, що живучи від нас так далеко, ніколи не бачивши вас, ніколи не бачившись з нами і не обмінявшись з нами жодним словом, — раптом, тільки через відчуття протизаконності тих подай, що сталися, ви виявили до нас таку любов, яку тільки батьки виявляють до дітей, а то й навіть перевершили батьків своїм піклуванням про нас. Дякуємо, звеличуємо, прославляємо за це ваше благоговіння і щиро просимо вас продовжувати, як і раніше, і ту старанність, яку виявили спочатку, довести до кінця. Хоч би стан справ від цього і не поправився, — у будь-якому разі, як я вже сказав, нам буде дуже радісно знати, що ми мали і маємо таку любов вашої чесності.

До єпископа Аселла

Лист 134

Знаю, що немає потреби писати до вас, щоб вас спонукувати і схиляти до вживання заходів для усунення тих нещасть, що охопили східні церкви. Це є очевидним після того, що ви вже зробили, виявивши за власним бажанням стільки старання. Та оскільки наші нещастя ще не припинилися через бездушність винуватців, тому ми визнали за необхідне звернутися до вашого благоговіння зі щирим проханням не розслаблятися і не впадати у відчай, а діяти із попередньою ретельністю і знову використовувати всі залежні від вас засоби. Чим більш невиліковними є у своїй завзятості люди, що повстають проти добра в Церкві, тим більший накличуть на себе осуд, і тим більш сяючою буде нагорода, тим вищою буде слава вам за вашу неослабну боротьбу з ними.

До єпископів

Лист 135104

І кожному зокрема, і всім разом ми зобов’язані вам подякою. І не тільки ми особисто, а всі всіляко гнані на сході єпископи, клірики різних міст і миряни за те, що ви з батьківською любов’ю виявили до нас співчуття, благородно стали на наш захист і використали всі засоби, які залежали від вас. Тому всі величають і прославляють вас, безперестанно прославляючи ваші подвиги. Але якщо в людей є така слава, то подумайте, яку нагороду приготовлено для вас у людинолюбного Бога! Знаючи це, не переставайте ж, чесніші й благоговійніші владики мої, докладати зі свого боку піклування, хоч би бунтівники церков невиліковно страждали у своєму затятому осліпленні. Чим численнішими будуть перешкоди і чим більше труднощів, тим вищою буде ваша нагорода. Якщо той, хто подасть чашу холодної води, не залишиться без нагороди за свою скромну прихильність (Мф. 10, 42), то подумайте, які нагороди отримаєте ви, зважившись так багато зробити і перетерпіти для умиротворення церков, і яка відплата очікує на вас за цей добрий подвиг!

До них же

Лист 136

Не перестаємо постійно засвідчувати вам свою вдячність. Хоч багато неправди зазнали ми від ворогів, зате з вашого боку в той же час мали старанну допомогу, щедру любов, щиру прихильність, живе співчуття, — а це для нас чимала втіха серед жорстоких прикрощів заслання, у якому нас тримають, як і серед різних інших нещасть, що осягають нас. Тому щиро просимо ваше благоговіння і на майбутнє виявляти до нас попередню прихильність і співчуття. Ваша участь у цих справах є важливою не тільки для нас особисто — її значення поширюється на всю сукупність церков. Не місто, не два, не троє міст, а цілі народи у всіх країнах землі охоплені сум’яттям. Тому вам необхідно виявити старанність, відповідну до тієї, якої природно очікували люди від тих, хто піклується і трудиться задля блага такої безлічі душ. Правда, ви вже багато потрудилися і зробили зі свого боку, — ми це знаємо і постійно дякуємо вам за це. Однак просимо і надалі робити те ж саме. Ваша непохитність, ваше терпіння, ваша наполегливість можуть і гарячих супротивників, котрі невигойно страждають у своїй затятості, звільнити від пануючого тепер над ними божевілля. Але хоч би, незважаючи на всі ваші зусилля, вони так і залишилися невиліковними, то в будь-якому разі вам за цю добру справу піде вища нагорода, досконала відплата і сяючий вінець.

До них же

Лист 137

Хотілося б нам бачити вас і тілесними очима, та оскільки це неможливо при тих путах, які утримують нас у вигнанні, то ми щодня споглядаємо вас очима любові, обіймаємо своєю душею і безперестанно прославляємо і звеличуємо за ту старанність і ту ревність, що ви від самого початку й досі постійно робили для добробуту східних церков. При цьому щиро просимо вас завершити свої подвиги так, як починали. Якщо ті, котрі збурили всіх і всі наповнили сум’яттям, відрізняються такою запопадливістю, то вам, які намагаються виправити їхні злі справи, тим більше варто виявити особливе терпіння і непохитність у своїй добрій ретельності. Тоді нагорода ваша буде більшою і відплата вищою, якщо, незважаючи на численність перешкод, ви не відступите, а будете і твердо, і неослабно відбивати труднощі своєю невсипністю і ревністю.

До Хроматія, єпископа Аквилейського

Лист 138105

Дійшла і до нас багатоголоса сурма — гучний поголос про твою гарячу і щиру любов до нас, що пронеслася через таку велику відстань аж до краю землі. І ми, будучи віддаленими від тебе такою відстанню, не менш за тих, котрі присутні з тобою, знаємо, наскільки твоя любов сильна і полум’яна, слова — відкриті, вільні і прямодушні, заступництво — непохитне. Тому нам дуже хотілося б сподобитися особисто побачити тебе. Та оскільки пустеля, до якої ми тепер прикуті, позбавила нас цього щастя, то, отримавши нагоду написати вам з господарем моїм, чеснішим і благоговійнішим пресвітером, ми скористаємося нею, щоб сповнити своє бажання в межах можливості, принести вам свої вітання і засвідчити велику вдячність за ту старанність, яку впродовж цього тривалого часу ви виявляли з невтомною сталістю. При цьому щиро просимо вас: при його поверненні назад написати нам про своє здоров’я і взагалі повідомляти нам про себе кожного разу, як тільки з’явиться можливість переслати з ким-небудь листа, якщо тільки знайдуться люди, що зважаться відправитися в цю пустелю. Ти розумієш, скільки ми отримали б задоволення, якби частіше отримували радісні вістки про здоров’я людей, які так щиро прихильні до нас.

До єпископів

Лист 139

Сам стан справ голосніше за всяку сурму проголошує всюди про вашу похвальну ревність і ту живу завзятість захистити істину, чого ані далека відстань, ані час, ні принципова впертість охоплених невиліковним осліпленням, ані будь-що інше не змогло у вас ані знищити, ані ослабити. Ми зі свого боку також при будь-якій нагоді засвідчуємо вам велику вдячність і постійно величаємо вас за ті вінці, які ви заслужили собі в людинолюбного Бога цим добрим подвигом. Нам хотілося б особисто побачити вас. Та оскільки це неможливо у тих путах вигнання, які утримують нас, тому, користуючись послугами господаря мого, чеснішого і благоговійнішого пресвітера, ми пишемо вам з ним і, посилаючи належне вітання, сповіщаємо, що ви запалили гарячу любов до себе на всьому Сході і придбали так багато відданих шанувальників, що немає числа людям, котрі розділяють з вами ваше справедливе обурення через ті беззаконня, що вчинилися. Просимо вас до кінця зберігати свою попередню старанність. Ви самі знаєте, скільки таким чином придбаєте вінців, приготовляючи собі цими тимчасовими і скороминущими трудами щедрі і безсмертні нагороди в людинолюбного Бога.

До єпископів, що прийшли із Заходу

Лист 140106

Ми і раніше дивувалися вашим старанням, вашому піклуванню про відновлення церковного добробуту, вашій сильній і щирій любові, вашій мужності, непохитному терпінню і тій сталості, що ви витримали впродовж такого тривалого часу. Тепер же, після того, як задля блага Церкви ви зважилися розпочати таку далеку морську подорож, поєднану з неймовірними труднощами та прикрощами, то ми взагалі дивуємося величі вашої непохитної наполегливості. Нам хотілося б постійно писати вам і приносити належні вітання вашому благоговінню. Однак це неможливо (через наше проживання в такому місці, яке зі всіх боків закрите пустелею, через що майже зовсім недоступне). Користуючись цього разу послугами господаря мого, чеснішого і благоговійнішого пресвітера, ми звертаємося до вашої любові і щиро просимо увінчати вашу справу таким завершенням, яким був початок. Ви знаєте, яка нагорода очікує вас за терпіння і яка велика відплата приготовлена в людинолюбного Бога для людей, котрі трудяться і задля загального умиротворення беруть на себе такі подвиги.

До них же

Лист 141

Своїм зразковим старанням, своїми трудами і зусиллями ви приносите і собі чималу славу, і нам розраду. Тому, незважаючи на своє ув’язнення в такій далечині, ми звеличуємо, дякуємо, прославляємо і підносимо вас. Нам так само хотілося б частіше писати вам і ми отримали б від того для себе велике підкріплення, якби тільки мали можливість пересилати вам свої листи. На жаль, це нелегко при нашому проживанні на самих окраїнах світу, куди ніхто не в змозі без особливих трудів проникнути. Отримавши зараз нагоду написати вам з господарем моїм, чеснішим і благоговійнішим пресвітером, ми приносимо належне вітання і щиро просимо ваше благоговіння не випускати з уваги ці справи високої ваги. І хоч на це вже витрачено чимало часу, хоча хвороблива впертість супротивників постійно зростає і не піддається лікуванню, однак попри все ви, як і раніше, зі свого боку докладайте зусилля для виправлення того, що вчинилося. Чим більші труднощі, тим вищою і щедрішою буде вам від людинолюбного Бога нагорода за цей добрий подвиг.

До них же

Лист 142

Серед нещасть, які охопили цю країну, ваші великі старання служать для нас чималою розрадою. Бо і ваші попередні дії, ваша невсипуща уважність, турботливість і дбайливість принесли нам велике підбадьорення, але те, що ви ще зробили тепер, розпочавши для блага церкви таку далеку подорож, надзвичайно оживило всіх нас. Тому всі ми спільно засвідчуємо вам велику вдячність за ваші непомірні труди та зусилля, за ваші добрі подвиги і постійно величаємо вас за вашу добру ревність і старанність. З цієї нагоди ми ублагали відправитися до вас і господаря мого, чеснішого і благоговійнішого пресвітера. Прийміть же його із притаманною вам прихильністю і, будь ласка, увінчайте свої справи завершенням, гідним початку. Нехай винуватці такого бурхливого сум’яття і такої жорстокої війни, що охватили церкви, невиліковно й досі впираються у своєму осліпленні. Тому тим більше треба над нами печалитися і плакати, і тим більше треба дивуватися і віддавати честь вам за те, що, незважаючи на збільшення нещасть, ви з незмінною невідступністю все більше і більше примножуєте свої старання для їхнього виправлення.

До єпископів, що прийшли із Заходу

Лист 143

Коли подумаю, скільки важких трудів для блага церкви переніс ти й у своєму домі, і впродовж такої далекої морської подорожі, то, не чекаючи завершення справи, мимоволі славлю, звеличую і підношу тебе. Чи вийде щось із вашого старання, чесніший мій Владико, чи ті, котрі стали винуватцями сум’яття, залишаться непохитні у своєму затятому осліпленні, не піддаючись лікуванню, — у будь-якому разі вам належить велика нагорода за ваш намір і за використання зі свого боку всіх засобів. Тому величаємо і прославляємо вас, постійно засвідчуючи вам свою вдячність. Нам хотілося б частіше писати вам, але пустельність місця, у якому ми закриті, не дозволяє нам цього. На щастя, зараз випала зручна нагода написати вам з господарем моїм, чеснішим і благоговійнішим пресвітером. Користуючись нею, приносимо вам належне вітання. Ми і раніше багаторазово зверталися до вас зі своїми словами у душі й серці, але чорнилом і на папері передаємо їх вам тепер уперше, бо вперше знайшли людину, що їде до вас. Прийміть же його гідно, виявіть йому властиву вам любов і ощасливте його вашою прихильністю. Ваша прихильність буде для нього втішною розрадою і солодкою нагородою за ті прикрощі, що прийдеться йому пережити в дорозі. А про те, що тепер потрібно всім особливо підсилити свої старання задля добробуту церков, про це не бачу бодай найменшої потреби нагадувати вам, — ви це виявили самими справами.

До римських пресвітерів, що прийшли з єпископами

Лист 144

Багато трудів перенесли ви, розпочавши таку далеку морську подорож, багато прикрощів не заради тлінних життєвих справ, а заради блага Церкви. Тому набагато більшими за самі труди ваші будуть ті нагороди, які ви отримаєте за них від людинолюбного Бога. Отже, у ваших трудах і прикрощах є свій втішливий бік як для вас, так і для нас. Для вас у тому, що ваш доблесний подвиг спрямований на умиротворення такої безлічі церков, а тому послужить примноженню ваших вінців у день відплати, а для нас у тому, що вони показують нам, якою любов’ю ми маємо щастя користатися у вас, якого великого піклування ми сподобилися з боку безлічі таких гідних мужів, і як сильно, незважаючи на таку далеку відстань, що відокремлює нас тілесно, ви прив’язали нас до себе путами любові. Щиро дякуємо вам за це і безперестану прославляємо вашу велику прихильність до нас. Правда, уже самий хід справ голосно говорить про це, але й ми постійно проголошуємо це своїми вустами. Якщо ж тепер пишемо вам уперше, то це відбулося не через нашу недбалість, а через скорботну пустельність місця, в якому живемо. Отримавши тепер можливість написати вам з господарем, чеснішим і благоговійнішим пресвітером, який відправляється в місце вашого перебування, приносимо вам належне вітання і щиро просимо вас, прийнявши нашого посланника із властивою вам любов’ю, при поверненні його в зворотний шлях сповістіть нас про своє здоров’я, що є предметом наших щирих побажань. Щодо міри того старання, яке тепер маєте виявити у справі, задля якої ви прибули, то я переконаний, що немає бодай найменшої потреби нагадувати вашому благоговінню, оскільки це ви достатньо довели своїм живим піклуванням про неї в усі попередні часи.

До Онисія, єпископа Фесалонікійського

Лист 145

Мало і рідко ми пишемо любові твоїй, але це довге мовчання було не з нашої доброї волі і не зі зневаги до вашої любові, а через пустельність місця, у якому ми закриті. Знайшовши тепер можливість написати з господарем моїм, чеснішим і благоговійнішим пресвітером, посилаємо твоїй чесності давно належне вітання і засвідчуємо велику вдячність твоєму благоговінню за непохитну наполегливість і мужність, виявлені тобою у церковних справах. Прийми ж нашого посланника, чесніший мій Владико, гідно себе, вияви йому належну тобі прихильність і не переставай використовувати всі старання і засоби, що сприяють відновленню загального добробуту церков. Ти знаєш, яки високим є значення цієї великої справи, як багато церков, задля яких ви взяли на себе цей добрий подвиг, і які вінці приготовлені вам у людинолюбного Бога за ваші труди для загального умиротворення.

До Онисія, Нумерія, Феодосія, Євтропія, Євсгафія, Маркела, Євсевія, Максимівна, Євгенія, Геронтія і Фірса та до всіх православних єпископів Македонії

Лист 146

Великою досі була щирість вашої любові, і ми засвідчуємо вам вдячність за те, що впродовж такого тривалого часу ви стояли непохитно з притаманною вам мужністю, не піддаючись нікому з бажаючих перетягнути вас на свій бік. Але водночас просимо вас і належно завершити ваш подвиг. Чим більше трудів для вас, тим вищими будуть і відплати, і нагороди за них у людинолюбного Бога. Нам хотілося б особисто бачити вашу чесність, та оскільки пута вигнання не дозволяють нам цього і прив’язують нас до цього місця, тому ми посилаємо до вас господаря мого, чеснішого і благоговійнішого пресвітера, і, приносячи через нього належне вітання, просимо вас прийняти запевнення в почуттях нашої постійної, великої і глибокої вдячності вашій побожності і поблажливо вибачити нас за наше попереднє довге мовчання, тим більше, що ми так довго нічого не писали аж ніяк не через неуважність і не зі зневаги до вас. Це вперше ми знайшли тепер чоловіка, що може відправитися туди, де ви тепер знаходитесь, і передати вам нашого листа. Тому тільки тепер і пишемо вам, сповіщаючи про своє становище. Прийміть же його прихильно, зі щирою дружелюбністю і, будь ласка, сповістіть нас про ваше здоров’я. І ми, перебуваючи в пустелі, отримаємо із цими вістками для себе найбільшу розраду.

До Олександра, єпископа Коринфського

Лист 147

Ти знаєш, яку любов ми виявляли твоїй чесності і яку прихильність відчули до тебе після нетривалого перебування з тобою. Тому нам дуже дивно, що впродовж такого тривалого часу ти жодного разу не зважився написати нам. Знаю, що ти вкажеш на труднощі із доставкою листів. Це правда. Хоч і багато їздять від вас, але навряд чи хто із тих, що їдуть від вас, скоро добереться туди, де тепер знаходимося ми. Але попри все те цього нам недостатньо для пояснення, чому ми жодного разу не отримали від тебе листа. На цю причину могли б послатись і ми, однак ми не мовчимо, подібно до тебе, а, зібравши в дорогу господаря мого, чеснішого і благоговійнішого пресвітера, між іншим посилаємо його звідси відвідати твою чесність, принести тобі наше справжнє вітання і довідатися про твоє здоров’я, яке є предметом наших гарячих побажань. Зустрінь же його прихильно, з любов’ю і ласкою, ніби нас самих, і, коли він збереться назад у дорогу, то не вважай за труд сповістити нас про своє благоденство. Нам, які перебуваємо в пустелі, ти подаси цією вісткою найбільшу втіху.

До єпископів, що прийшли разом з єпископами із Заходу

Лист 148

Ми і раніше дивувалися вашій відданості і невсипущому піклуванню про церковні справи, яке ви виявляли. Але тепер, коли ви на довершення зважилися розпочати з цією ж метою таку далеку подорож і, не довго роздумуючи, із властивою вам мужністю звершили такий важкий шлях, ви зовсім здивували нас і переповнили почуттям надзвичайної вдячності, яку ми постійно виражаємо вам як письмово, як зараз, так і крім листів. Ви здивували і зробили проповідниками своєї непохитної твердості, своєї гарячої любові і незмінності у своїй прихильності не тільки нас, але всіх на Сході. Тепер, як тільки йдеться про те, щоб поспішити до вас і побачити ваші великі подвиги, вже ніхто не вважає чимось важким і обтяжливим ані далечінь дороги, ані труднощі подорожі. Так господар мій, чесніший і благоговійніший пресвітер, при всій немічності свого здоров’я, зважився все перенести, щоб тільки прибути з цією метою до вас і мати щастя скористатися особистим спілкуванням з вами. Прийміть його з властивою вам любов’ю, і, хоч би прикрощі наші ще більше зростали, щиро просимо вас: не відмовтеся сприяти їхньому усуненню і виявіть для свого подвигу кінець, гідний початку. Ви знаєте, яка велика буде вам нагорода від людинолюбного Бота за ваші труди, що починаються задля блага такої безлічі церков, доведених до сум’яття, і за всі ваші старання ввести їх до тихої пристані.

До єпископів, що прийшли разом із західними єпископами

Лист 149

Великими були і попередні подвиги вашої чесності: праведне і належне обурення, висловлене вами через ті лиха, що охопили безліч церков, печаль через їхній стан, перехід від почуттів до справи і застосування зі свого боку всіх заходів задля їхньої користі. Однак ще вищим є цей подвиг вашої любові, оскільки кожний із вас власне задля блага Церкви залишив тепер дім, зважився розпочати таку далеку подорож, жити на чужині і терпіти всі труднощі, поєднані з тривалими подорожами. Безмежно дякуємо вам за це і підносимо, звеличуючи за ті незлічимі нагороди, які ви приготовлюєте для себе таким чином у людинолюбного Бога. Оскільки, між іншим, ми не можемо ані прийти до вас, як вигнанці, ані навіть часто писати вам через труднощі знайти людей для відправлення листів (у протилежному випадку ми писали б вам безмірно), тому ми упросили тепер господаря мого, чеснішого і благоговійнішого пресвітера, який, однак, і сам мав велике бажання відправитися до вам і побачити ваше благоговіння, щоб він і нам приніс ваші листи, і сам скористався щастям особисто насолодитися вашою любов’ю. Тож прийміть його гідно і, коли буде можливість, не вважайте за труд сповістити нас про своє здоров’я. Нам дуже хочеться знати, що ви щасливі, і це принесе нам велику втіху в нашому сумному житті серед пустелі.

До них же

Лист 150

Приносимо вам велику подяку за вашу непохитну наполегливість, старанність і піклування, за усі ваші труди і зусилля і за цю далеку подорож, яку звершили ви задля блага Церкви. Чим більшому осуду піддадуть себе ті, котрі довели все до сум’яття, тим вищою буде нагорода вам за вашу терплячу ревність виправити те, що вчинено зле іншими. Нам хотілося б прибути до вас і мати щастя особисто бачити ваше благоговіння, та оскільки вимушені умови життя в засланні не дозволяють нам цього, то, знайшовши нарешті чоловіка, що відправляється до вас, господаря мого, чеснішого і благоговійнішого пресвітера, ми посилаємо з ним цього листа, щоб принести вам належне вітання і подякувати вам і за все попереднє, і за все теперішнє, і взагалі за все, що зроблене вами для усунення зла. Хоч би в кінці-кінців не було досягнуто бодай найменшого успіху, — ви свою справу зробили, а тому маєте повну нагороду в людинолюбного Бога за ту невтомну ревність і самопожертву, з якою впродовж усього часу ви намагалися вилікувати вчинене зло.

До матрони Проби, у Римі

Лист 151

Хоч якою великою є відстань, що розділяє нас, однак ми знаємо про полум’яність і щирість твоєї любові до нас з такою ж упевненістю, начебто самі були біля тебе і бачили все, отримуючи ці приємні для нас вістки про твоє смирення від людей, котрі приїжджають звідти до нас. Приносимо тобі за це нашу велику і глибоку вдячність, пишаємося і хвалимося прихильністю до нас твоєї шляхетності і, доручаючи твоїй скромності улюблених наших, благоговійнішого пресвітера Іоана і чеснішого диякона Павла, передаємо їх у твої руки, ніби в мирну пристань. Зустрінь їх, чесніша і благородніша моя господине, будь ласка, гідно. Ти знаєш, якою великою буде для тебе нагорода за цю гостинність. І, якщо буде можливість, частіше повідомляй нам про своє здоров’я, бо, надзвичайно цінуючи його, ми дуже хочемо постійно знати про нього.

До Юліанії і тих, котрі з нею

Лист 152

Чим тяжча провина людей, котрі до такої міри поширили беззаконня, тим більшою буде ваша нагорода за намагання ліквідувати це беззаконня і за виявлені вами при цьому старанність і труди. Нам відомі і добрі діла ваші, навіяні вашою прихильністю до нас, і ревність, яку ви виявляєте як до справи, за яку ми переживаємо, так і до гостинності, яку мають у вас особи, послані нами до місця вашого проживання. Дякуючи вам за це, просимо вас з тією ж прихильністю до нас діяти ще більш твердо і рішуче. Ви знаєте, яке високе значення цієї важливої справи і яку нагороду отримаєте за свої посильні старання втихомирити таке страшне сум’яття і такі люті хвилі, належним чином сприяючи виправленню того зла, що виникло.

До Італіка

Лист 153

У всіх інших відношеннях як щодо природи, так і щодо діяльності та занять, є статева відмінність — відмінність, кажу, між чоловічою статтю та жіночою. Для жінки визначене домашнє господарство, для чоловіка — заняття суспільними і політичними справами. Але в подвигах заради Бога і трудах на користь Церкви подібної відмінності нема, а буває навпаки, що в трудах і в таких добрих подвигах жінка бере на себе навіть більш значну частину, ніж чоловік. Бажаючи показати це, між іншим, у посланні до вашого рідного міста, Павло з похвалою згадує імена багатьох жінок, які, за його словами, чимало потрудилися у справі виправлення чоловіків і навернення їх на істинний шлях (Рим. 16). Для чого я все це кажу? Для того, щоб ви не вважали чужою для себе справою брати участь у піклуванні і трудах, що необхідні для виправлення церковного стану, але усвідомлювали свої обов’язки, і самі безпосередньо, і через інших, через кого тільки зможете, докладали зі свого боку належні старання для приборкування загального хвилювання і сум’яття, яке охопило східні церкви. Чим більш жорстоке це хвилювання і чим більше лютує ця буря, тим більшою буде для вас і нагорода за вашу рішучість усе зробити й усе перетерпіти задля відновлення порушеного спокою і за вашу старанність повернути до належного порядку все те, що прийшло в безладдя.

До Монція

Лист 154107

Далеко ми живемо від тебе тілесно, але за душевною прихильністю, — не тільки близько, а разом і нерозривно, і щоденно згадуємо про твою гарячу прихильність до нас, про твою гостинність, дружелюбність, щирість, безприкладну уважність, яку ти завжди виявляв, і, втішаючи себе спогадом про твою шляхетність, говоримо зі всіма про твою непідробну прихильність, далеку від будь-якого лукавства. Тому нам хотілося б мати листування з твоєю шляхетністю, і ми просимо тебе писати нам постійно і втішати нас вістками про своє здоров’я, бо впевненість у твоєму благоденстві принесе нам велику втіху. Нам дуже приємно завжди знати про нього. Не позбавляй же нас цього задоволення і пиши постійно, як тільки з’явиться можливість, втішаючи нас своїми вістками.

До Елладія

Лист 155108

Недовго ми були з тобою, однак отримали цілковиту впевненість у полум’яності й щирості твоєї любові. Благородні душі прив’язують до себе скоро. Так і ти за короткий час вселив нам живу відданість до твоєї шляхетності. Тому, посилаючи тобі свого листа, повідомляємо про себе, що ми живемо тут тихо і зовсім спокійно, маючи від усіх велику прихильність і належну повагу. Щоб і ми могли насолоджуватися відомостями про ваш стан, не вважай за труд постійно писати нам і втішати нас вістками про своє здоров’я, бо, отримуючи від твоєї шляхетності подібні вістки, ми отримаємо для себе велику втіху.

До Євифія

Лист 156

Хоч ми розлучилися з твоєю шляхетністю тілесно, однак залишилися нерозлучними з твоєю душею почуттям любові. Такими міцними є задатки дружби, які ти заклав у нас, виявивши там до нас велику увагу і прихильність. Тому, де б ми не були, завжди будемо засвідчувати вдячність твоїй шляхетності. У свою чергу щиро просимо тебе так само постійно писати нам і втішати нас вістками про своє здоров’я. Що стосується нас, то, пройшовши весь шлях благополучно і без пригод, ми живемо тепер у Кукузі, насолоджуючись тишею цього містечка, спокоєм у ньому, користуючись великою уважністю і прихильністю. Вістки про ваше благоденство принесли б нам велику радість. Тому постарайся писати нам частіше і без перерв, повідомляючи про здоров’я, своє і всього свого дому. Таким чином ми отримаємо для себе від цього найбільшу втіху.

  1. Написаний із Кукуз 404 року. []
  2. Написаний 404 або 405 року. []
  3. Написаний із Кукуз 404 року. []
  4. Написаний, вірогідно, 405 року. []
  5. Написаний 405 року. []
  6. Написаний із Кукуз 405 року. []
  7. Цей і чотири наступні листи написані із Кукуз 404 року. []
  8. Написаний із Кукуз 405 року. []
  9. Написаний із Кукуз 404 року. []
  10. Написаний, вірогідно, 405 року. []
  11. Написаний із Кукуз 404 року. []
  12. Написаний із Кукуз 404 або 405 року. []
  13. Написаний із Кукуз 404 року. []
  14. Написаний із Кукуз 405 року. []
  15. Написаний із Кукуз 404 або 405 року. []
  16. Написаний, як і два наступні листи, із Кукуз 404 або 405 року. []
  17. Частіше це ім’я читається Імітій. []
  18. Цей і два наступні листи написані із Кукуз 404 року. []
  19. Написаний між 404 і 407 роками, як і наступний лист. []
  20. Написаний із Кукуз 405 року. []
  21. Написаний, вірогідно, 405 року. []
  22. Написаний із Кукуз 404 року, як і два наступні листи. []
  23. Цей і три наступні листи написані із Кукуз 405 року. []
  24. Написаний із Кукуз, вірогідно, 404 року. []
  25. Написаний між 404 і 407 роками. Дуками називали начальників прикордонних округів імперії. Після завершення служби за ними закріплювався титул «колишнього дуки» []
  26. Написаний із Кукуз 405 року. []
  27. Написаний із Куку 404 року. []
  28. Написаний 406 року. Консуляріями називали начальників деяких провінцій. []
  29. Написаний із Кукуз 405 року. []
  30. Написаний між 404 і 407 роками. []
  31. Написаний із Кукуз, вірогідно, 404 року. []
  32. Написаний, вірогідно, 406 року. []
  33. Написаний, вірогідно, із Аравіса 406 року. []
  34. Написаний із Аравіса 406 року, як і два наступні листи. []
  35. Написаний між 404 і 407 роками. []
  36. Цей і п’ять наступних листів написані із Кукуз 404 року. []
  37. Написаний із Кукуз 405 року. []
  38. Написаний із Кукуз 404 або 405 року. []
  39. Цей та одинадцять наступних листів написані із Кукуз 404 року. []
  40. Єпископ Євлогій був митрополитом Кесарії Палестинської, тобто главою всіх Палестинських церков, за винятком Єрусалимської. []
  41. За Ватиканським кодексом «До пресвітера ченця Романа» []
  42. Написаний між 404 і 407 роками. []
  43. Написаний на початку заслання 404 року. []
  44. Написаний із Кукуз 404 року. []
  45. Написаний із Кукуз 405 року. []
  46. Написаний із Кукуз 404 року. []
  47. Написаний із Кукуз, ймовірно, 405 року. []
  48. Написаний із Кукуз, ймовірно, 404 року. []
  49. Написаний між 404 і 407 роками. []
  50. Написаний, імовірно, 406 року. []
  51. Написаний на початку заслання 404 року. []
  52. Написаний 404 або 405 року. []
  53. Написаний, імовірно, 406 року. []
  54. Написаний із Кукуз 404 року. []
  55. Написаний із Кукуз 405 року. []
  56. Написаний із Кукуз 404 року, які чотири наступні листи. []
  57. Імовірно, до Феодора Мопсуестського, який з молодих років був близьким дротом св. Іоана Золотоустого, вихідцем із одного міста і товаришем по Антіохшському училищу Священного Писання. []
  58. У серці. Монфокон та деякі інші дослідники вважають більш правильним інше читання: «у Киликії». Із чотирьох грецьких кодексів, якими користувався Монфокон для виявлення справжнього тексту колишніх видань, тільки два, а саме: один із ватиканських кодексів і кодекс Королівської Паризької бібліотеки, містять слова «єу карбіа», тоді як два інші, з яких один най стародавніший, цього не підтверджують. Крім того, в одному кодексі Сен-Жерменської бібліотеки під № 326, стародавність якого відносять до IX століття, зберігся стародавній латинськии переклад цього листа, визначний тим, що не тільки в його тексті є слова «у Киликії», але й у самому заголовку є ім’я Феодора Мопсуестського: Киликії , але й у самому заголовку є ім’я Феодора Мопсуестського: «incipit Johannis Constantinopofitani ad Theodorum Mopsuestenum Episcopnm». Водночас саме так читав це місце, відносячи лист до особи Феодора Мопсуестського, Факунд, єпископ Гермианський. знаменитий захисник Феодора Мопсуестського, як це видно в його творі «Pro defensione trium capitulorum», написаному біля 542 року.

    Справді, якщо прийняти це читання, то не залишається сумніву, що лист дійсно був написаний Феодору Мопсуестському. Однак, зауважує Тильємон, якщо і не приймати його, залишаючись при іншому читанні, то, знову ж таки, необхідно триматися тієї ж думки. Зі всіх єпископів, які носили ім я Феодора, відомі тільки двоє, кому міг бути адресований цей лист, а саме: «Панський у Каппадокії і Мопсуестський у Киликії. Але з Феодором Тіанським св. Іоан Золотоустий ніколи не був у таких дружніх взаєминах, тим більше, — «здавна і від початку», — як він пише особі, до якої звертається цим листом, і якою дійсно був Феодор Мопсуестський. Однак треба додати, що ця думка була відкинута на П’ятому Вселенському соборі, на жаль, без указівки на будь-яку підставу (див. Labbaei Concilior. coll. torn. 5, pag. 490). []

  59. Написаний між 404 і 407 роками. []
  60. Написаний із Кукуз 404 року. Елпідій був єпископом Лаодикійським. []
  61. Написаний 404 року відразу ж після приїзду до Кукуз. []
  62. Написаний із Кукуз 404 року. []
  63. Написаний із Кукуз 404 або 405 року. []
  64. Написаний на початку заслання 404 року. []
  65. Написаний в дорозі до Кукуз 404 року. []
  66. Написаний в Кесарії Каппадокійській, в дорозі до місця заслання 404 року. []
  67. Написаний перед прибуттям до Кукуз 404 року. []
  68. Написаний із Кукуз 404 або 405 року. []
  69. Написаний із Кукуз 405 року. []
  70. Написаний із Кукуз 404 або 405 року []
  71. Цей лист, цілком ймовірно, не справжній, оскільки і характер думок, стиль мови, крім тих місць, які буквально списані зі справжніх творів св. Іоана Золотоустого, різко відрізняється від письма великого Святителя. []
  72. До цього місця лист являє собою спочатку майже буквальну виписку, а потім переробку, з перших двох розділів 1-го листа і деякої частини з 9-го розділу 3-го листа св. Іоана Золотоустого до Олімпіади. []
  73. У всіх своїх листах до тих, хто терпів гоніння, Святитель утішає страждальців похвалою їхньої непохитності або вказівкою на їхні небесні нагороди, які їх очікують, тобто говорить про їхні моральні заслуги. Однак він ніколи, як тут, не виставляє себе, забуваючи про тих, до якого пише. Він нерідко згадував про своїх ворогів, називаючи їх порушниками церковного спокою, але ніколи не приписував своїх прикрощів власне імператриці. Отже, це місце запозичене із його 2-ої бесіди перед відправленням у перше заслання, яке, як і перше його слово, не було написане ним, а записане із його слів кимось із його слухачів, і причому з такою неточністю, що обидва слова перед відправленням у заслання, цілком ймовірно, являють собою дві різні редакції одного слова. Звичайно, що не можна мати належної довіри до такого тону цього місця. []
  74. Порівняння цього обвинувачення з описанням обвинувачень у 1-ій і 2-ій бесідах перед відправленням у заслання (див. стор. 447, 453) показує, що або там, або тут допущена досить значна неточність. []
  75. Ніде, крім цього місця, не зустрічається, щоб на св. Іоана Золотоустого хтось зводив подібний наклеп. Тому напрошується думка, що ворожа рука приводить тут цю безглузду вигадку для того, щоб викликати нову тінь на життя Святителя. []
  76. Навпаки, св. Іоан Золотоустий скрізь пише, що саме таких людей і потрібно жаліти. Див. його листи: 82-ий до Пеанія, 84-ий до Іпатія та ін. []
  77. Усе, що далі написано про Спасителя і про апостолів, — це скорочення 3-го, 4-го і 5-го розділів першого листа до Олімпіади. []
  78. Знаменитий Константинопольський патріарх Фотій у своїй Бібліотеці звернув увагу на дійсне місце про спадкоємця Золотоустого Арсакія. Правда, він намагався пояснити його непристойну різкість перемінами, що сталися серед прихильників св. Іоана Золотоустого, не відкидаючи достовірності листа, однак відмітив, що подібні вирази суперечать тому, що в інших повчаннях подавав св. Іоан Золотоустий константинопольському народові і кліру. (Photii Biblioth/ cod. 277 edit. Hoeschel. col. 1565. []
  79. Золотоустий зазвичай називає місце свого заслання невиразно Вірменією. Автор цього листа пояснює, що це та Вірменія, яка називалася Таврокіликією. []
  80. Тобто сльози, які мають стати для них джерелом безсмертя. []
  81. Написаний перед прибуттям до Кукуз 404 року. []
  82. Написаний із Кукуз, вірогідно, 406 року. []
  83. Написаний із Аравіса 406 року. []
  84. Написаний із Кукуз 404 року. []
  85. Написаний із Кукуз 405 року. []
  86. Написаний 406 року. []
  87. Цілком ймовірно, що йдеться про прийняття таїнства Хрещення. []
  88. Мається на увазі знову прийняття таїнства Хрещення, а потім приєднання до Євхаристії. Як попередні, так і цей вираз часто використовуються у творах, відомих під ім’ям Дионісія Ареопагіта, а саме в «Церковній ієрархії». []
  89. Написаний із Кукуз 404 року, як і наступний лист до Діогена. []
  90. Написаний із Аравіса 406 року, як і наступний лист до читця Феодота. []
  91. Написаний, вірогідно, 406 року. []
  92. Написаний із Кукуз 404 року. []
  93. Написаний між 404 і 407 роками. []
  94. Написаний із Кукуз 405 року. []
  95. Написаний, вірогідно, 406 року, як і наступний лист до єпископа Елпідія. []
  96. Написаний із Кукуз 404 року, як і наступний лист до Діогена. []
  97. Тобто із Константинополя. []
  98. Написаний 405 або 406 року. []
  99. Цей лист, як і два наступні, написаний із Кукуз 405 року. []
  100. Анфемій був консулом разом зі Сгиліхоном 405 року. З Феодосіївського кодексу (Jmperator. Honorii et Theodos. lex 14, lib. 12, titul. 12) видно, що він був префектом Преторії. []
  101. Усі вона жили разом у Римі. Див. Церк. Ист. Созомена кн. в, гл. 26. []
  102. Про диякона Киріака дав. ти само у Созомена в зазначеному місці. []
  103. Наступні двадцять два листи, починаючи з листа до Аврелія і закінчуючи листом до Італіка, імовірно, відносяться до 406 року. []
  104. Імовірно, до єпископів західних церков. []
  105. Про цього єпископа згадується в Палладія в життєписі св. Іоана Золотоустого. З великою честю згадує про нього і блаж. Ієронім в передмові до книг Паралипоменон і в одному з листів. []
  106. Цей і три наступні листи до єпископів, які прийшли із Заходу, майже однакового змісту і написані з однієї і тієї ж причини. Напрошується думка, що св. Іоан Золотоустий, звертаючись із кожним до всіх єпископів, які прийшли, водночас хотів, щоб кожному з прибулих чи принаймні кожному із найбільш впливових був вручений особливий екземпляр його листа. Те ж саме помітно в листах 152-ому, 153-ому і 154-ому. []
  107. Написаний між 404 і 407 роками. []
  108. Написаний із Кукуз 404 року, як і наступний лист до Євифія []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору