Слово після повернення св. Іоана з Азії до Константинополя
Мойсей1, великий раб Божий, глава пророків, який перейшов через море, який потрясав повітрям, який подавав (дивну) їжу, покинутий тою, що народила, і врятований гонителькою, бо народила його мати, а взяла і виховала єгиптянка, який виховувався у Єгипті, а жив на небі, який отримав такі великі і славні трофеї, — цей великий і дивний муж, коли залишив свій народ на сорок днів, повернувшись, побачив, що він зробив ідола і вчинив бунт. А я не був тут не тільки сорок днів, і не п’ятдесят, і не сто, а більше, однак побачив вас радісними і такими, що перебуваєте в істині та страху Божому. Невже ж я вищий за Мойсея? Ні. Так сказати було б украй безумно. Але цей народ вищий за той народ. Тому Мойсей, зійшовши з гори докоряв Ааронові за народне збурювання і гнівно засуджував його за те, що він піддався волі юрби. А я, прибувши до вас, віддам вам похвалу і вінки. Де є віроломство, там неодмінно є обвинувачення та докір, а де справність, там — звеличування, похвала і вінки.
Хоч і тривалий час провів я далеко від вас, однак про це не шкодую: я покладався на силу вашої любові і непорочність вашої віри; я знав, що заручена мені дружина непохитна у своїй чистоті. Як зазвичай буває у світському шлюбі? Коли чоловік знає, що його дружина безсоромна, то не дозволяє їй навіть виглянути з дому, і, коли буває вимушений вирушити в подорож, то, спонукуваний ніби якимсь жалом підозри, намагається повернутися якнайскоріше. А в кого дружина стримана і чиста, той спокійний і не спішить додому, покладаючись на вірність дружини, як на належне збереження сімейного вогнища. Саме це випробували на собі я і Мойсей. Він, маючи дружиною невиправне суспільство, залишив його, і воно зблудило. Тому Бог, відправляючи його, сказав: «Поспіши зійти звідси, тому що розбестився народ твій» (Вих. 32, 7). А я не отримав такого повеління. І коли спіткала мене невелика тілесна слабість, то ваша відсутність не турбувала мене, але, будучи впевненим щодо вас, я спокійно чекав зцілення від моєї хвороби. «Не здорові потребують лікаря, а недужі» (Мф. 9, 12). І те, що я трохи пробув далеко від вас, було, думаю, не для збитку вашого, а на багатство. (Ваша чеснота із цього випробовування вийшла чистою і, хоч) вона вирощена мною чи, точніше, благодаттю Божою, однак, звичайно, це ваш вінець, ваш успіх.
Тому я радію і тріумфую, літаю, ніби на крилах, і не можу виразити величі моєї радості. Що ж я зроблю? Як відкрию захоплення моєї душі? Закликаю у свідки вашу свідомість. Я бачу, як через моє прибуття ваші серця наповнилися радістю, і ця радість — це мій вінець, моя похвала. Але якщо присутність моя, однієї людини, наповнила такою радістю такий численний народ, то подумайте, якою повинна бути моя при побаченні з вами? Старець Яків, побачивши одного сина, Иосифа, радів й обновлявся духом, а я бачу не одного Иосифа, а всіх вас, подібних до нього, і радію. У вашій особі я повернув собі мій рай, кращий за стародавній рай. Там був змій, який улаштовував підступ, а тут Христос, Який звершує таїнства. Там була Єва, яка спокусилася, а тут Церква, яка вінчає. Там був Адам, який зваблювався, а тут народ, який лине до Бога. Там різні дерева, а тут різні дари; у раю дерева, що в’януть, а в Церкві древа, які приносять плоди. У тому раю кожен вид насіння залишався у своєму стані, а в цьому раю, якщо я знайду дикий виноград, то зроблю з нього багату виноградну лозу, і, коли знайду дике маслинове дерево, то зроблю з нього істинну оливу. Такою є властивість цієї землі.
Отже, я радію, не вимагаючи пояснень. А про те, що ви були в розлуці зі мною такий тривалий час, прийміть, улюблені, моє пояснення. Якщо ви посилаєте куди-небудь раба і він довго не повертається, то ви вимагаєте пояснення, де і чому він запізнився, де витратив стільки часу. Я — раб вашої любові: ви купили мене не грошима, а своєю любов’ю. Я радію, що проданий у таке служіння, і ніколи не захочу звільнитися від цього рабства. Це служіння для мене прекрасніше за волю, це служіння дало мені місце на цій священній кафедрі, це служіння — не через необхідність, а добровільне. Справді, хто із цілковитою охотою не став би служити вашій любові, вам, які вмієте так любити? Якби я мав навіть кам’яну душу, то ваша любов зробила б її м’якшою за віск. Що сказати про вашу доброзичливість та прихильність, яку ви виявили вчора, коли ваші радісні голоси досягали неба? Ви освячували саме повітря і з міста зробили Церкву. Я був ушанований, а Бог прославлений. Єретики покривалися соромом, а Церква увінчувалася, адже великою буває радість матері, коли веселяться її сини, і велика радість для пастиря, коли стрибають ягнята отари.
Я прийшов тішитися вашими чеснотами. Я чув, як ви боролися з єретиками і докоряли їм щодо неправильного звершення хрещення. То хіба даремно я говорив, що чиста дружина під час відсутності чоловіка відкидає перелюбників, під час відсутності пастиря проганяє вовків? Тут плавці без керманича врятували корабель, воїни без вождя отримали перемогу, учні без учителя виявили успішність, сини без батька змужніли. Чи, правильніше, не без батька, адже ваш успіх — це моя радість, ваше прославляння — це мій вінець. Але ми бажали, кажете ви, святкувати Пасху з тобою. Буду сподіватися, що ваша любов не відмовить мені у вибаченні, тим більше, що ваш гнів уже розвіявся при нашій зустрічі. Якщо батько, прийнявши блудного сина, тут же примирився з ним і не покарав його, а відразу ж обійняв, то тим більше зроблять це сини, приймаючи батька.
Однак відповідаю і на це. Ви бажали святкувати Пасху зі мною? Тепер ніхто не перешкоджає вам святкувати її разом зі мною. Але, можливо, ви скажете: невже ми будемо святкувати дві Пасхи? Ні, одну, тільки багаторазово. Як сонце сходить щодня, однак ми не кажемо, що є багато сонць, а тільки одне сонце, яке щодня сходить, так і Пасха звершується завжди і, хоч святкується завжди, залишається єдиним нашим святом. Ми не подібні на юдеїв, не служимо місцю і не підвладні часу, а утверджуємось словами Господніми. «Бо кожного разу, коли ви їсте хліб цей і п’єте чашу цю, сказано в Писанні, — смерть Господню сповіщаєте» (1 Кор. 11, 26). Ми і тепер сповіщаємо смерть Христову. Тоді було свято і тепер свято: де тріумфує любов, там свято; і коли я зустрів радісних синів, тоді для мене і найбільше свято. Адже і те свято Пасхи — від любові: «Бо так полюбив Бог світ, — говорить Апостол, — що віддав і Сина Свого единородного» (Ін. 3, 16).
Але багато, кажете, під час твоєї відсутності було охрещено. Що ж? Благодать від того не зменшується, дар Божий не страждає. Я не був присутнім під час їхнього хрещення, зате вони хрещені в присутності Христовій. Хіба хрестить людина? Людина простягає правицю, а керує рукою Бог. Не сумнівайся, улюблений, щодо благодаті — вона є даром Божим. Уважно вникни у сказане: якщо з будь-якої причини тобі потрібна царська грамота і ти, подавши прохання, отримуєш підписану грамоту, то не досліджуєш, яким пером підписав її цар, і на якому папері, і яким чи котрим чорнилом, а запитуєш тільки про одне: чи підписана вона царем. Так і в хрещенні: папір — це совість, перо — слова священика, рука — благодать Святого Духа. Тому ця рука пише або через мене, або через того, хто сповняв обов’язки священика: ми є служителями, а не причиною справи. І Павло — служитель. «Отже, кожен повинний розуміти нас, — говорить він, — як служителів Христових і будівничих тайн Божих» (1 Кор. 4, 1). «Що ти маєш, чого б не отримав?» (1 Кор. 4, 7). Що маю, те прийняв; і що прийняв, те не моє, а дар Того, Хто дарував. Тож не сумнівайся, улюблений: благодать Божа досконала. Місце значення немає: чи тут ти хрестився, чи на кораблі, чи в дорозі. Филип хрестив у дорозі, Павло — у кайданах, Христос хрестив розбійника на хресті зі Своєї рани, і він тут же сподобився відкрити двері раю.
Отже, ніщо не затьмарює моєї радості і захоплення після повернення до вас. І я прошу вас надалі продовжувати ваші молитви за мене: адже з ними я відправлявся до Азії, з ними повернувся сюди, з ними переплив море і з ними, подорожуючи, плавав благополучно. Не без вас увійшов я на корабель, не без вас зійшов з нього, не без вас я в місті, не без вас у Церкві —я відірваний був від вас тілом, але поєднаний з вами любов’ю. Я і на морі бачив вашу церкву, і в захопленні радів. Такою є сила любові: вона не підвладна обмеженням. (Духом) я входив до церкви, стояв перед вівтарем, підносив молитви і говорив: Господи! Збережи Церкву, яку Ти довірив мені; тілом я розлучений з нею, але з нею Твоє милосердя, яке привело мене туди і дарувало мені більше, ніж те, що я заслуговував. І ось Господь примножив її, про що свідчить безліч присутніх. Я бачу, що виноград цвіте, від шипів і терну немає й слідів, вівці веселяться, і вовка немає ніде, а якби він десь і був знайдений, то змінився б і став би вівцею. Бо такою є ваша віра і любов, яка вашою ревністю заохочує й інших. Сам Господь зберіг вас, Сам Він повернув і мене. Знаходячись у немочі, я відчував допомогу від ваших молитов, яких щодня прошу у вас для мого підбадьорення.
Моя подорож увінчала ваше місто. Тепер для всіх стало очевидним, що ви любили мене від самого початку, бо й за відсутності моєї ви так само прихильні до мене, як і в присутності. Коли я був в Азії для виправлення церков, то ті, котрі приходили звідси туди, говорили нам: ти запалив усе місто. Справді, любов від часу зазвичай в’яне, а ваша прихильність щодня зростала. І кого ви так любили за його відсутності, то сподіваюся, що присутнього будете любити ще більше. Ось мій скарб, ось моє багатство! Тому я і прошу ваших молитов. Ваші молитви — це для мене стіна і твердиня. Не кажи: я немічний, як можу молитися за священика? Ти чув, що говорить Писання: «Тим часом церква ревно молилася за нього Богові» (Діян. 12,5). І ця молитва Церкви зняла окови з Петра і підсилювала ревність до проповіді в Павла. Молитва загасила вогненну піч, молитва закрила вуста левів, молитва приборкувала збурювання, молитва відкрила рай, молитва дозволила закрити небо, молитва запліднила неплідну, молитва Корнилія проникла до небес, молитва виправдала митаря.
Такої твердині прошу у вас, такої милості вимагаю. І Бог слави, Який приймає молитви наші, нехай дасть мені при відкритті вуст моїх слово, яким я зміг би навчити довірений мені народ заради спасіння через Христа Господа нашого, з Яким Богу-Отцю зі Святим Духом честь, слава і держава навіки-віків Амінь.
- Цей та наступні два слова є тільки в латинському перекладі. [↩]
