Про монахів
Чому пророк уподібнив тебе, одинокого монаха, до осиротілої горлиці (Пс.83:4)? Тому що горлиця — ціломудренна птиця, ніколи не вступає в другий шлюб, не сидить на розкішних гілках, а шукає краще безлюдних пустель, і там довершує дні свої. Для того пророк і уподібнив тебе до осиротілої горлиці, щоб не повертався ти назад у світ, щоб не проводив часу в містах і селах, не оселявся разом з людьми мирськими, не пізнавав доріг їхніх, і душа твоя не відступала від Господа Бога свого, правдивого Нареченого душ наших, щоб не прийняти тобі сітей на душу свою і не вернутися до багатства та життєвих насолод. Тому що неможливо тобі бути й ангелом, і людиною, не можеш служити Богові та мамоні. Не намагайтеся виправдати себе, заблукані монахи, виконанням заповідей і благодійністю, турботою про старців і мандрівників. Бог не цього вимагає від ангелів, але щоб оспівували і славословили та прославляли Його повсякчас, на що й ви призначили себе.
Запропоную вам таку притчу: монах, який любить нагромаджувати, і багатий — мирський володар, а монах бідний — громадянин небесний. Монахи, які живуть в багатстві і розкоші, нічим не відрізняються від людей мирських, розкішних і сластолюбивих. Вони далекі ще від ангельського життя, і навіть виявляться брехунами. І хоча відреклися вже від світу, проте знову ж турбуються про житейське, про багатство та про своїх рідних. І о́бразу чернецького не можуть ще на собі носити ті, які заклопотані багатством житейським. Бо не можна служити разом Богові й мамоні, каже Господь (Мт.6:24). І самі апостоли, які запитали Учителя свого і сказали Йому: ось ми покинули все та пішли за тобою (Мт.19:27), не пішли вже у світ, залишивши Вчителя, і не повернулися назад, тобто до багатства.
Отже, якщо бачиш монаха багатого і сластолюбного, грошолюбця й неспівчутливого, бачиш, що женеться він за житейським багатством, любить розкоші та мирські вигоди, то залиши свої справи і плач за нього, тому що такий ходить вночі й у темряві. Бо невгодно Богові, щоб монах покинув духовне і дбав про мирське, хоча б, здавалося, і мав би на те якийсь обґрунтований привід. Це диявол з нього насміхається та намагається погубити його. Бо ті, які заради тілесного й житейського занедбують справи духовні та відхиляються від них, зазнають велику і постійну шкоду, не розуміючи й нездатними будучи осягнути розумом Божественного вислову: ніхто з тих, що поклали руку на рало й озирається назад, не придатні для Царства Божого (Лк.9:62). Навіщо тобі, монаше, набувати собі багатство душезгубне: високодумство, гордість, немилосердя, неспівчутливість, ненаситність? Що більше хтось багатіє, то більше стає немилосердним і нелюдяним, і тим більше стримує руки свої від подавання милостині. Але ти, монаше, не бажай цього багатства, не здобувай і не привласнюй його собі. Бо перша велика заповідь для монаха — убогість задля Бога. Приліпися ж краще до Христа, без розсіяння перебуваючи в тому місці, де відрікся ти від світу заради Живого навіки Бога.
