Про боротьбу з дияволом
Лукавий диявол після вирішальної над ним перемоги сів і нарікав сам на себе з плачем, і говорив: «Біда мені! На що я піддався, нещасний? Як покинув битву, поступившися перемогою над собою? Проте сам я став винуватцем цієї ганьби, надовго розпочавши з ними боротьбу. Переможеному в першій і другій битві, потрібно було б мені негайно схаменутися, бо з ними ж Христос. А тепер, погнавшись за перемогою над святими, збільшив я тільки, собі на ганьбу, їхню нагороду, і переможений відступив з великим соромом, зі зраненою моїми ж ударами головою. Бо приготував я тенета, щоб їх зловити; а вони, захопивши їх, розбили мені голову. Взяли вони і стріли мої гострі, які кидав я в них, і ними вбили мене. Я хотів здолати їх різними пристрастями, вони ж змушували втікати мене силою хреста. Тому справедливо терплю я це, найбільший безумець, який і не бажаючи дав побачити, що протиборці мої вправні. Напоумитися мені треба було вже після того, як зазнав поразки я від Христа, після того, як Він скинув усю мою силу. Бо все тоді зробив я, щоб розіп’яли Його, але смерть Його віддала мене на смерть. Те ж саме зазнав я від мучеників, піддавши себе ганьбі, соромові та сміхові. Я підбурив царів, приготував муки, щоб мученики, бачачи це, жахнулися та зреклися Христа. Вони ж мало що не жахнулися різних кар, але й до самої смерті проповідували Христа. Так і тепер, захотівши перемогти їх у боротьбі, я відступив з великою ганьбою переможений. Не можу витерпіти я ганьби, яку зазнав. Хвалився я великими задумами; а мізерні люди знищили мою могутність і все моє панування. Не знаю нарешті що мені робити і чим виправдати себе? Люди кволі й неосвічені здобули вінок перемоги, а я, нещасний, залишився в ганьбі, впав у розпач, уражений жахом, збідніли сили мої. Тому зовсім не знаю, що робити мені зубожілому і як чинити, утікши від цих мужніх подвижників. Піду до друзів своїх: людей, що обрали безтурботне життя, де не буде для мене праці, й не потрібно навіть хитрувати. Тому що взявши в них самих їхні кайдани, зв’яжу їх ними; а зв’язавши їх кайданами, до яких вони прихильні, матиму вже їх у себе під рукою як рабів, що завжди добровільно виконують бажання мої, щоб хоч у цьому випадку, взявши верх, прийти мені трохи до тями та похвалитися ними, як доблесному воїнові й переможцю. І хоч самі вони своїм способом життя вкинуть себе у прірву, однак буду тішитися їхньою смертю і з радістю поведу їх на шлях загибелі, щоб мати спільників у вогні невгасному».
Отже, брати, пізнавши неміч ворога, будемо уважні до себе, рівняючись на отців. Якщо підемо шляхом їхнім, то знайдемо на ньому Господа Ісуса, Який став нашим керівником і підтримкою. А щойно ворог побачить, що з нами Христос, правдиве світло, то зовсім не посміє глянути нам в обличчя, тому що світло, яке в нас, засліплює його очі.
Тож, вислухавши сказане, христолюбиві брати, постараємось очистити серця свої, щоб на допомогу собі залучити благодать Духа, і ворог не зміцниться вже проти нас. Самі ми, нерозумні, даємо йому силу, віддаляючи себе від Бога відкиданням святих заповідей. Заставши ж нас оголеними від благодаті, ворог веде нас на шлях свій. Тому благаю вас і безперестанно прошу: втікаймо від лукавого, втікаймо від нього, розірвімо кайдани, якими зв’язав він нас з нашої ж волі. Вдамося до Христа, узявши благе та легке ярмо Його милосердя, щоб, прямуючи добрим шляхом заповідей Христових, досягти нам місця, яке приготував Бог тим, хто любить Його. Йому подобає честь і хвала, Отцю і Сину і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків! Амінь.
