Слово 41
На Святу П’ятидесятницю
1. Коротко полюбомудруємо про свято, щоб нам святкувати духовно. У всякого свій спосіб тріумфувати; а в служителя Слова він у слові, у такому слові, яке пристойніше всього часу. І жодна краса не звеселяє так любителя краси, як любителя свят духовне святкування. Але розсудимо про це так. Святкує і юдей, але за буквою, бо він, шукаючи закон праведності, «закону праведности не досягнув» (Рим. 9, 31). Святкує і еллін, але тілесно, згідно зі своїми богами й демонами, з яких одні, за визнанням самих язичників, винуватці пристрастей, а інші вшановані богами за пристрасті, тому й святкування в них полягає в задоволенні пристрастей, і грішити значить шанувати бога, під захист якого вдається пристрасть, як достохвальна справа. Святкуємо й ми, але святкуємо, як угодно Духові, а Йому угодно, щоб ми або говорили, або робили що-небудь пристойне. І святкувати у нас означає здобувати для душі блага постійні й вічно сущі, а не минущі, що й швидко гинуть, які, на мою думку, мало насолоджують почуття, а більше розтлівають їх і шкодять їм. Задовольняє тіло злість його. Чи потрібно в полум’я підкладати більше горючої речовини, чи звірові давати розкішнішу їжу, щоб він зробився неприборканим і взяв силу над розумом?
2. Отже, святкувати треба духовно. А початком слова (тому що потрібно сказати і те, що становить предмет дослідження любословів, щоб цим приєднати до торжества ніби деяку насолоду, хоча наше слово через те трохи ухилиться від предмета) — початком слова буде це.
Євреї, на підставі закону Мойсеєвого, шанують число сім, як згодом піфагорійці почали шанувати число чотири, яким вони навіть клянуться, а симоніани й маркіоніти числа — вісім і тридцять, які рівночисленними називають і шанують якихось еонів. Хоча не знаю, за якими законами співвідношення або за якою силою числа сім, однак євреї шанують його; і відомо те, що Бог за шість днів створив матерію, створив і прикрасив її всякими видами й комбінаціями, і створив цей нині видимий світ, а на сьомий день відпочив від діл, що показує й найменування суботи, що по-єврейськи означає спокій. Але коли є цьому й вища яка основа, то нехай любомудрують про те інші. Шанування ж числа сім поширювалося в них не тільки на дні, але й на роки. В роздумі про дні свідчить це субота, постійно в них шанована, так само як і семиденне невживання квасного, а стосовно років — сьомий рік залишення (Лев. 25, 10). Навіть шанування поширювалося не тільки на седмиці, але й на седмиці седмиць, і як у днях, так і в роках. Седмиці днів складають п’ятидесятницю — день у них священний (Лев. 23, 21); седмиці ж років — так званий ними ювілей, в який бувало й необроблення землі, й звільнення рабів, і повернення куплених володінь колишнім власникам. Тому що цей народ присвячує Богові початки не тільки плодів і першородних, але також дні і роки. Так шанування числа сім привело до шанування п’ятидесятниці. Оскільки число сім, помножене само на себе, дає п’ятдесят, причому бракує одного дня, але він позичений нами від майбутнього віку і є восьмий, разом же й перший, або, краще сказати, єдиний і нескінченний. Тому що там має закінчитися тутешнє суботствування душ, аби була дана частина «семи і навіть восьми» (Еккл. 11, 2), як деякі раніше від нас розуміли це Соломонове висловлювання.
3. Хоча про шанування числа сім багато є свідчень, але для нас багатьох досить буде й деяких. Так названо сім високоповажних духів (Іс. 11, 2-3), і духами, як думаю, угодно було Ісаї назвати дії Духа. «Слова Господні, — за словом Давида, — очищені від землі, сім разів переплавлені» (Пс. 11, 7). Праведник «шість разів від бід визволений, в сьомий уже не буває ураженим» (Іов. 5, 19). Грішник отримує прощення не тільки «до семи, але до сімдесяти разів по сім» (Мф. 18, 22). Знову й навпаки (тому що й покарання за гріх похвальне) Каїн всемеро терпить помсту, тобто зазнає кари за братовбивство; Ламех же «в сімдесят разів всемеро» (Бут. 4, 24), тому що став убивцею після закону й осуду. Лукаві сусіди семикратну відплату приймають «в серце своє» (Пс. 78, 12). Дім Премудрості «збудований на семи стовпах» (Притч. 9, 1); таким же числом очей прикрашений камінь Зоровавелів (див.: Зах. 3, 9). «Семикратно кожного дня» віддається хвала Богові (Пс. 118, 164). Навіть неплідна народжувала сім раз, число досконале, і цим протиставляється тим, які не мають повного числа дітей (1 Цар. 2, 5).
4. Якщо ж треба взяти до уваги і старозавітні оповідання, то примічаю, що сьомий із прабатьків Енох був взятий Богом (Бут. 5, 24). Примічаю також, що двадцять перший Авраам прославлений патріаршеством, — через встановлення великого таїнства, тому що це число становить трикратно взяте число сім. А інший відважний на все насмілився б дійти й до Нового Адама, Бога мого й Господа Ісуса Христа, Який, за низхідним родоводом в Луки, вважається сімдесят сьомим від першого і під гріхом бувшого Адама. Примічаю ще сім труб Ісуса Навина, таке ж число обходжень, днів і ієреїв, від яких падають стіни єрихонські (див.: Нав. 6). Примічаю як семикратне навернення (див.: 3 Цар. 18, 43-44), подібне й до трикратного таємничого подуву пророка Іллі, який вдихнув життя в сина сарептської вдови (3 Цар. 17, 21), і рівночисленного узливання на дрова, коли він посланим від Бога вогнем знищив жертву й засудив лжепророків, які не могли зробити того ж своїми закликаннями, так і семикратне, за його наказом, споглядання отроком хмари. Примічаю багаторазове ж схилення Єлисея над сином суманитянки, яким оновлюється в ньому дихання (див.: 4 Цар. 4, 35).
На підставі, як думаю, тієї ж постанови, не кажучи вже про світильник храму, що має сім відгалужень і сім свічок (див.: Вих. 25, 31, 37), у сім днів посвячується ієрей (див.: Вих. 29, 35), у сім днів очищається прокажений (Лев. 13, 50) і в стільки ж днів оновляється храм (див.: 2 Пар. 7, 8). І в сімдесяте літо народ повернувся з полону, щоб і в десятках було те ж, що буває в одиницях, і числом досконалішим вшановане таїнство числа сім. Але що сказати мені про віддалене? Сам Ісус — чиста досконалість, зумів наситити в пустелі і п’ятьма хлібами п’ять тисяч людей і знову сьома хлібами чотири тисячі, і залишків після насичення було в першому «дванадцять повних кошиків» (Мф. 14, 20), а в «в другому — сім повних кошиків» (Мф. 15, 37); а те й інше, як думаю, зроблено не без причини і не недостойно Духа. І сам ти, читаючи Писання, помітиш багато чисел, в яких, крім видимого, ховається й більш глибоке значення.
Для теперішнього ж часу найкорисніше сказати, що, можливо, через це саме, або через досить близьке до них, або й через інші вищі причини, євреї шанують п’ятдесятий день, а також шануємо й ми, як шануємо й інше що-небудь єврейське, у євреїв звершуване прообразно, а в нас відновлене таємничо. Попередньо сказавши це в роздумі про нинішній день, приступимо до продовження слова.
5. Ми святкуємо П’ятидесятницю, пришестя Духа, остаточне здійснення обітовання, сповнення надії, таїнство, і притім яке велике й високоповажне! Закінчаються діла Христові тілесні або, краще сказати, діла, що стосуються тілесного перебування Його на землі (не поспішаю сказати, що закінчуються діла, що стосуються тіла, поки не переконає мене яке-небудь слово, що краще визволитися від тіла); а починаються діла Духа. Що ж стосувалося Христа? Діва, народження, ясла, повиття пеленами, ангели, що прославляють, пастирі, що приходять, рух зірок, поклоніння й дари волхвів, Іродове дітовбивство, Ісус, який тікає в Єгипет, і повертається з Єгипту, обрізаний, хрещений, засвідчений з неба, що спокушений, побитий камінням заради нас (Ін. 10, 32), яким потрібно було дати зразок злостраждання за слово, зраджений, прицвяхований, похований, воскреслий, вознесений. Багато чого із цього приймає Христос і нині, а саме: безчестя від христоненависників, що терпить, бо довготерпеливий, а шанування від христолюбців. І Він уповільнює, як першим виявити Свій гнів, так нам показати Свою благість, — і їм дає, можливо, тим час на покаяння, а нас випробовує в любові, чи не ослабіємо в скорботах і подвигах за благочестя. Такий з давнини закон Божого домобудівництва й недослідимих Божих доль, якими премудро управляються наші діла. Такі діла Христові, наступні ж славнішими ще побачимо. О якби й ми самі були побачені Христом!
А щоб говорити про діла Духа, нехай зійде на мене Дух і нехай дасть слово, скільки цього бажаю, а якщо й не в такій мірі, скільки співмірне до часу, — прийде ж, без сумніву, як Владика, а не як раб, і не веління чекаючи, як думають деякі. Бо Він дихає, де хоче, на кого, коли і скільки Йому угодно. Так думати й говорити надихає нас Дух.
6. Хто Святого Духа зводить в ряд творіння, той хулитель, злий раб і найлютіший зі злих. Тому що злим рабам властиво відкидати панування, повставати проти панування і свобідне робити подібним до себе рабом. Хто визнає Його Богом, той божественний і світлий розумом. А хто навіть і називає Богом, той, якщо робить це перед людьми розсудливими, високий, а якщо перед низькими — необачний, тому що бісер довіряє бруду, громовий звук — слабкому слуху, сонячний промінь — хворим очам, тверду їжу — тим, що споживають тільки молоко. Поступово слід вести їх вперед і наближати до вищого, щоб світлу дарувалося світло, й істина нагороджувалася істиною. Тому й ми, залишивши досконаліше слово, для якого ще не прийшов час, поговоримо з ними так.
7. Якщо ви не сповідуєте Святого Духа ні нествореним, ні таким, що не підлягає часу, то (дозвольте ревності висловитися дещо і сміливо) у вас явно діє противний дух. Якщо ж ви настільки здорові, що уникаєте явного нечестя, і поза рабством ставите Того, Хто й нас робить свобідними, то зі Святим Духом і разом зі мною розгляньте самі й наступне, бо я впевнений, що ви вже в деякій мірі причасники Духа, і розмірковуватиму з вами, як зі своїми. Або покажіть мені щось середнє між рабством і пануванням, де я міг би дати місце гідності Духа, або, уникаючи рабства, не залишайте невідомим, куди зараховуєте Того, про Якого питання.
Але вас утруднюють склади, зупиняє тільки слово, і воно робиться для вас каменем спотикання і каменем спокуси, чим для деяких був і Христос. Це — людська неміч. Зійдемося між собою духовно, будемо краще братолюбними, ніж самолюбними. Визнайте силу Божества, і ми зробимо вам поблажливість у сказаному. Сповідуйте єство під іншими найменуваннями, які найбільше поважаєте, і ми вилікуємо вас як немічних, навіть сховавши інше для вашого задоволення. Бо соромно, справді соромно й дуже нерозважливо бути здоровими душею і приховувати скарб, ніби заздрячи іншим, або побоюючись, щоб не освятити і язик. Але ще більший сором для нас зазнати те ж, у чому інших звинувачуємо, і засуджуючи суперечки про звуки, самим стояти за букву. 8. Сповідуйте в Тройці єдине Божество, або, якщо угодно, єдине єство, і я виблагаю вам у Духа слово: Бог. Бо добре знаю, що Той, Хто дав перше, дає і друге, і тим більше, якщо причиною суперечки якась духовна боязкість, а не диявольська завзятість. Скажу ще ясніше й коротше: ні ви не збвинувачуйте нас за сказане більш піднесено (тому що не треба заздрити піднесенню), ні ми не будемо засуджувати вас за ті слова, які вам до часу під силу, поки не досягнете, хоча іншим шляхом, того ж з нами пристанища. Ми домагаємося не перемоги, а повернення братів, розлука з якими терзає нас.
Це кажемо вам, у яких знаходимо трохи життя, які розумно думають про Сина. Дивуючись вашому життю, не цілком схвалюємо вчення. Маючи дари Духа, прийміть і Духа, щоб не тільки подвизатися, але й подвизатися «законно» (2 Тим. 2, 5). Від Нього, у нагороду за життя, нехай буде вам даровано і цей вінець — сповідувати Духа досконало, і з нами, і раніше нас, проповідувати Його достойно. Насмілююсь за вас і на щось більше, а саме насмілююсь сказати з апостолом: настільки люблю вас, настільки поважаю цей благопристойний ваш одяг, і цей колір стриманості, і священні сонми, і чесну цнотливість, і чистоту, і цілонічні псалмоспіви, і любов до подорожніх, і братолюбство, і любов до убогих, що готовий бути відлученим від Христа (Рим. 9, 3) і постраждати, як засуджений, тільки б ви стояли з нами, і разом ми прославляли Тройцю. Бо чи потрібно говорити про інших, які явно померли, яких воскресить тільки Христос, Який Своєю силою животворить мертвих? Вони зловмисно відділяються один від одного місцем, будучи зв’язані вченням, і настільки ж незгодні між собою, наскільки й косі очі, спрямовані на один предмет, і не в зорі, але в положенні, мають різницю, якщо їх потрібно звинувачувати за цей один недолік, а не разом і за сліпоту. Оскільки ж я досить виклав, що стосується вас, то повернуся знову до Духа. Думаю ж, що й ви вже підете за мною.
9. Дух Святий завжди був, і є, і буде; Він не почав і не припинить буття, але завжди з Отцем і Сином існує і рахується. Тому що непристойно було або Отцю коли-небудь бути без Сина, або Синові без Духа; украй було б безславно для Божества, якби внаслідок зміни Своїх рад прийти в повноту досконалості. Отже, Дух завжди був прийнятним, а не приймаючим; звершуючим, а не звершеним, наповнюючим, а не наповнюваним, освячуючим, а не освячуваним, приводячим до обоження, а не тим, який приводиться до обоження. Він завжди один і той Самий для Себе і для Тих, з Якими рахується; невидимий, Який не підлягає часу, невмістимии, незмінний, не має ні якості, ні кількості, ні вигляду, недоторканний, саморухливий, вічнорухливий, свобідний, самовладний, всесильний (хоча, як все належне Єдинородному, так і все належне Духові, зводиться до першої Причини); Він — життя й животворчий; Він — світло й світла Податель; Він — виточна благість і джерело благості; Він — «Дух праведний і владичний» (Пс. 50, 12-14), «Господь» (2 Кор. 3, 17), що посилає (див.: Діян. 13, 4), що відокремлює (див.: Діян. 13, 2), що творить Собі храм (див.: Кол. 2, 22), що наставляє (див.: Ін. 16, 13), що діє як «хоче» (1 Кор. 12, 11), що розділяє дарування, «Дух усиновлення» (Рим. 8, 15), істини (Ін. 14, 17), премудрості, розуму, відання і благочестя, ради, міцності, страху, за обчисленим (Іс. 11, 2-3). Через Нього пізнається Отець і прославляється Син (див.: Ін. 16, 10), і Сам Він ними одними пізнаний, єдине числення, служіння й поклоніння, єдина сила, єдина досконалість і освячення. Але для чого багато говорити? Все, що має Отець, належить і Синові, крім ненародженості; все, що має Син, належить Духові, крім народження. А ненародженість і народження не сутності розрізняють, на мою думку, але різняться в одній і тій же сутності.
10. Ти мучишся нетерпінням заперечити мені, а я поспішаю продовжити слово. Вшануй день Духа, удержи ненадовго свій язик, якщо можеш; тепер слово про інші язики; посоромся або бійся цих язиків, що є у вогненному вигляді. Нині будемо вчити, а завтра роздумувати про слова; нині будемо святкувати, а завтра відкладемо пристойність. Одне таємниче, інше властиве видовищам; одне пристойне церквам, а інше — торговищам; одне пристойне тверезим, а інше — тим, які випили; одне пристойне тим, які думають про Духа благочесно, а інше — тим, що посміюються над Духом. Відкинемо ж чуже, влаштуємо своє.
11. Дух Святий діяв, по-перше, в ангельських і небесних силах, — у тих, які перші після Бога й навколо Бога, тому що їх досконалість і осяяння, і несхильність або нерухливість до зла, не від іншого кого, як від Святого Духа; а потім діяв в отцях і в пророках, з яких одні в образах бачили або пізнавали Бога, інші ж і наперед узнали майбутнє, оскільки Дух закарбовував це в розумі їх, і майбутнє вони бачили перед собою, як теперішнє, тому що така сила Духа, після ж цього діяв в учениках Христових (не скажу в Христі, в Якому Він перебував не як діючий, але як супутній рівночесному), і в них трикратно, в міру їх можливості сприймати, і в три різні часи — до прославляння Христа стражданнями, після прославляння воскресінням і після вознесіння на небо, або після «здійснення всього» (Діян. 3, 21), або як інакше потрібно назвати це; як показує перше очищення від хвороб і духів, що звершувалося, звичайно, не без Духа, також після здійснення домобудівництва подув Христовий, який, очевидно, був Божественним натхненням, і, нарешті, нинішнє розділення вогненних язиків, яке й святкуємо. Але перше було неясним, друге виразнішим, а нинішнє досконаліше, тому що вже не діє, як колись, але сутністю є присутнім, і, як сказав би інший, співперебуває і співживе Дух. Бо як Син розмовляв з нами тілесно, так і Духові личило явитися тілесно; і коли Христос увійшов у славу Свою, тоді Йому належало зійти до нас, належало прийти, бо Він Господь, і бути посланим, бо Він не супротивник Богові. Бо такі слова більш показують однодумність, ніж розділення єства.
12. Для того приходить Дух після Христа, щоб не залишитися нам без Утішителя; і для того називається іншим, щоб дати тобі поняття про рівночесність, бо слово «інший» поставлене замість інший я; це ж найменування означає одне — володарювання, а не приниження. Бо слово «інший», наскільки мені відомо, вживається не про інородні, але про єдиносущні. Являється ж у вигляді язиків, через спорідненість зі Словом; і у вигляді вогненних язиків (чому думаєш?) або через очищення (тому що в Писанні відомий і вогонь очищувальний, що бажаючі скрізь можуть побачити), або через Свою сутність, тому що Бог наш є вогонь і «вогонь, що поїдає» (Євр. 12, 29) нечестя. Але ти знову обурюєшся, незадоволений словом єдиносущний! Являється у вигляді розділених язиків, через різні дарування; у вигляді язиків, зійшовших, для означення царської гідності й перебування у святих, тому що й херувими є Божий престол. Являється у світлиці (якщо тільки не вважатимуть мене допитливим надмірно) на ознаку сходження й піднесення від землі тих, які приймуть Духа, тому що «над водами горні палаци, якими піснесловиться Бог (Пс. 103, 3). І Сам Ісус тих, що посвячуються у вище служіння, залучає до таїнства у світлиці, показуючи тим, що потрібно й Богові сходити до нас (як, наскільки відомо, і сходив до Мойсея), і нам підноситись до Нього, і що таким чином, при розчиненні достойності, потрібне спілкування Бога з людьми. Доки ж вони перебувають у власній гідності: Бог в гідності висоти, а люди — земної, доти благість непоєднувана, людинолюбство непередаване, і посередині велика й непрохідна прірва, яка відокремлює не тільки багатого від Лазаря і від жаданих надр Авраамових, але створене і мінливе єство від нествореного й постійного.
13. Дух Святий був проповіданий пророками, наприклад, у таких місцях: «Дух Господа Бога на Мені» (Іс. 61, 1); і спочиють на ньому «сім духів» (Іс. 11, 2); і «зійде Дух Господа, і настановить їх» (Іс. 63, 14). Дух «відання наповнив» Веселеїла, будівельника скинії (Вих. 31, 3). Дух буває розгніваний (див.: Іс. 63, 10); Дух взяв Іллю на колісницю, і подвійно виблаганий Єлисеєм (див.: 4 Цар. 2, 9-15); Дух «благий і владичний наставляє і утверджує Давида» (Пс. 142, 10; 50, 14). Святий Дух обітований спочатку Іоїлем, який каже: «І буде після того, виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння», і так далі (Іоїл. 2, 28; Діян. 2, 17), а згодом — Ісусом, Який Сам прославляє Духа, і прославляється Духом, так само як прославляє Отця і прославляється Отцем. І яке щедре обітовання! Дух вічно перебуває, і нині з гідними в тимчасовому житті, і після з тими, що удостоїлися тамтешніх благ, якщо цілком збережемо Його добрим життям, а не будемо віддаляти від себе в такій же мірі, в якій грішимо.
14. Цей Дух творить із Сином у творінні й воскресінні, у чому нехай запевнить тебе сказане: «Словом Господнім сотворено небеса, і духом уст Його — вся сила їх» (Пс. 32, 6); Дух Божий створив мене, подих же Вседержителя дав мені життя (Іов. 33, 4); і ще: «Пошлеш Духа Свого — і створяться, і Ти оновлюєш, лице землі» (Пс. 103, 30). Він творить у духовному відродженні; у чому нехай запевнить тебе сказане, що ніхто «не може бачити Царство, якщо не народиться звище Духом» (Ін. 3, 3-5), і від першого народження, яке є таємниця ночі, не очиститься денним і світлим відтворенням (див.: Пс. 138, 16), яким відтворюється кожний окремо.
Цей Дух, як премудрий і людинолюбний, чи бере пастиря, — творить його псалмоспівцем, що відганяє злих духів, і вказує у ньому царя Ізраїлеві. Чи бере пастуха овець, який «сказав Амасії: я не пророк і збирав сикомори», — робить його пророком (Ам. 7, 14). Пригадай Давида й Амоса! Чи бере тямущого отрока, і ще неповнолітнього і робить його суддею старійшин. Свідок — Даниїл, який переміг левів у рові. Чи знайде рибалок, ловить у Христову сіть цілий світ, захоплюючи сіттю слова. Візьми для прикладу Петра й Андрія й синів громових, які гриміли про духовне. Чи знайде митарів, здобуває учеників і творить купцями душ. Свідок — Матфей, вчора митар, а нині євангелист. Чи знайде ревних гонителів — змінює ревність і Савлів робить Павлами, настільки ж старанними у благочесті, наскільки знайшов їх ревними у злі.
Він разом і Дух лагідності, і гнівається на тих, що грішать. Отже, пізнаємо Його лагідність, а не гнів, сповідуючи Його гідність і уникаючи хули, не побажаємо побачити без Його помилування тих, що гніваються. Він і мене нині робить сміливим проповідником перед вами. І якщо постраждаю, подяка Богові! А якщо й постраждаю, також подяка Богові! Перше бажане, нехай змилується над тими, що ненавидять нас, друге — нехай освятить мене в нагороду за священнодійство Євангеліє, яке допускає те, щоб звершитися кров’ю.
15. Апостоли заговорили чужими мовами, а не рідною, і, що дуже дивно, заговорили не вчившись. Це знамення для невірних, а не для віруючих, і воно має послужити звинуваченням невірних, як написано: «Іншими мовами й іншими устами говоритиму народові цьому; та й тоді не послухають Мене, — говорить Господь» (1 Кор. 14, 21; Іс. 28, 11). «Кожний чув, що вони говорять його мовою» (Діян. 2, 6). Зупинися тут не надовго й подумай, як розділити мови. Тому що у промовлянні є обоюдність, що усувається знаком розділення. Чи так чули кожний своєю мовою, що, так би мовити, голос виходив один, а чутно було багато голосів, через те, що від такого потрясіння повітря, або, ясніше скажу, з одного голосу походило багато? Або, зупинившись на слові чули, слова промовляючи своїми голосами, треба віднести до наступного, щоб вийшов зміст: промовляли голосами, які були своїми для слухачів, а це значить, голоси іншомовні. З останнім я більше згодний, тому що перше було б чудом, яке відносилось би більше до слухачів, ніж до промовців, а останнє стосується безпосередньо промовців, яким і докоряють, що вони п’яні, із чого видно, що дією Духа самі вони чудодіяли у вимовленні голосів.
16. Правда, достохвальним було і прадавнє розділення мов, коли будували стовп зловмисно і безбожно одномовні (на що й нині насмілюються деякі), тому що однодумність, порушена різницею мов, зруйнувала і намір. Але набагато достохвальніше розділення, звершене чудово нині, тому що від єдиного Духа вилившись на багатьох, знову зводиться до єдиної згоди. І є різниця дарувань, що вимагає нового дарування, аби вміти відрізнити найсхвальніше з них, тому що всі мають щось похвальне. Можна б назвати прекрасним і те розділення, про яке говорить Давид: «потопи, Господи, і роз’єднай мову їхню» (Пс. 54, 10). За що ж? За те, що полюбили «слова погибелі, розмову улесливу» (Пс. 51, 6). Майже явно викриває тут Давид ті мови, які розсікають Божество. Але про це достатньо.
17. Оскільки ж мови віщали тим, що живуть в Єрусалимі, побожним юдеям, парфянам, мидянам, еламітам, єгиптянам, критянам, жителям Лівії, Аравії, Месопотамії і моїм каппадокійцям, і від усіх народів, які під небом, юдеям (якщо кому угодно так представити), зібраним у Єрусалимі, то варте уваги питання: які це були юдеї і якого полону? Оскільки полон єгипетський і вавилонський був тимчасовий і давно закінчився поверненням полонених; полону ж римського ще не було, а він був тільки як покарання за зухвалість проти Спасителя. Залишається зрозуміти полон, що був за Антіоха і що сталося незадовго до цих часів. Якщо хто не погоджується на таке тлумачення, як на неприродне (тому що полон цей не прадавній, і юдеї розсіяні в ньому не по багатьох країнах світу), але шукає тлумачення правильнішого, то, можливо, краще прийняти таке. Оскільки народ юдейський, як розповідається у Ездри, багаторазово й багатьма був переселений, то одні племена повернулися на батьківщину, а другі — залишилися в полоні, і, ймовірно, деякі із цих останніх, розсіяних серед багатьох народів, прийшли тоді в Єрусалим і були учасниками чуда. 18. Таке дослідження запропонував я для допитливих, і, можливо, воно не буде зайвим. І що не запропонував би хто пристойне нинішньому дню, все буде надбанням і для нас. Але час вже мені розпустити зібрання, тому що бесіда моя дуже тривала. А торжества ніколи не треба припиняти, завжди ж потрібно святкувати, нині навіть і тілесно, а згодом і скоро досконало духовно, коли чистіше і ясніше довідаємося й цьому основу у самому Слові й Бозі і Господеві нашому Ісусі Христі — істинному святі й радості тих, що спасаються, з Яким нехай буде слава й шанування Отцю зі Святим Духом, нині і навіки-віків. Амінь.
