Слово 39
На святі світла явлень Господніх
1. Знову Ісус мій і знову таїнство — не таїнство оманне й неблаговидне, не таїнство язичницької омани і пияцтва (як називаю шановані язичниками таїнства і як, думаю, назве їх всякий розсудливий), але таїнство піднесене й божественне, що передає нам небесну світлість! Тому що святий день, якого ми досягли і який сподобилися нині святкувати, має початком хрещення мого Христа, «Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ» (Ін. 1, 9), звершує ж моє очищення і допомагає тому світлу, яке ми, спочатку одержавши від Христа з небес, затьмарили й зробили злитим через гріх.
2. Отже, слухайте Божественний голос, який для мене, який повчає і повчається таким таїнствам (а добре, якби й для вас!), досить виразно волає: «Я — Світло для світу» (Ін. 8, 12). І для цього «приступіть до Нього й просвітіться, і лиця ваші, ознаменовані дійсним світлом, не осоромляться» (Пс. 33, 6). Час відродження — відродимося з неба! Час відтворення — сприймемо першого Адама! Не залишимося такими, які тепер, але зробимося тими, якими були створені. «Світло в темряві світить, тобто в цьому житті — житті плотському, і хоча гонить Його, але «темрява не огорнула його» (Ін. 1, 5), тобто ворожа сила, яка з безсоромністю приступає до видимого Адама, але зустрічається з Богом і уступає перемогу; чому ми, відклавши темряву, наблизимося до світла, і потім, як діти досконалого Світла, зробимося досконалим світлом!
Бачите благодать дня, бачите силу таїнства: чи не захоплені ви від землі? Чи не явно вже піднеслися до небес, піднесені моїм словом і тайноводством? І ще більше піднесетеся, коли Слово управить словом.3. Чи таке підзаконне й прикровенне яке-небудь очищення, що приносить користь тимчасовими кропленнями і окроплює попелом осквернених? Чи тайноводствують до чого подібного язичники? Для мене всякий їхній обряд і всяке таїнство є невіглаством, темним винаходом демонів і здобутком жалюгідного розуму, якому допоміг час і яке закрила вигадка; бо чому поклоняються як дійсному, те самі приховують як вигадку. Якщо воно істинне, належало не міфами називати, а показати, що це не соромно. Якщо ж воно неправильне, то потрібно не дивуватися цьому і не триматися з такою безсоромністю найбільш противних думок про одне й те саме, уподібнюючись до тих, які забавляють на площі дітей або чоловіків, але в повному сенсі, що втратили розум, а не до тих, які роздумують із чоловіками, здорового глузду, які поклоняються Слову, хоча вони й нехтують цю багатоштучну й брудну переконливість слова.
4. Тут (скажу, хоча язичникам не сподобається це) не народження і приховування Дія — критського володаря, не заклики і військове рукоплескання, і танці куретів, що заглушують голос плачучого бога, щоб не почув батько-дітоненависник, тому що небезпечно було плакати, як дитині, хто був поглинутий як камінь. Тут не викривлення фригіян, не сопілки й корибанти, не ті шаленства, які на честь Реї, матері богів, звершувалися як тими, що посвячують, так і тими, які посвячуються (що й пристойно матері таких богів). У нас не яка-небудь діва викрадається, не Деметра мандрує, вводить до себе яких-небудь келеїв, триптолемів і драконів, і то діє, то страждає. Соромлюся виставляти на світло їхні нічні обряди і ганебні діла перетворювати на таїнство. Це знають Елевзіс і глядачі того, що віддається мовчанню і дійсно гідне мовчання. Тут не Діоніс, не стегно народжує недоношений плід, як колись голова породила щось інше; не бог андрогін, не юрба п’яних, не зніжене військо, не божевілля фив’ян, шануючих Діоніса, не поклоніння перуну Семели; не блудні таїнства Афродіти, яка, як самі розповідають, і породжена, й вшановується соромно, не які-небудь Фалли й Іфифалли, мерзенні й виглядом, і ділами; не умертвлення чужоземців у таврів; не кров, що обагряє жертовник лакедемонських юнаків, які січуть себе бичами й у цьому одному недоречно виявляють мужність на честь богині й притім діви, тому що вони і зніженість шанували, і безстрашність поважали. 5. Куди ж віднесеш приготування в їжу Пелопса для частування голодних богів — благодіяння огидне й нелюдське? Куди віднесеш страшні й похмурі примари Гекати, Трофонієві з-під землі обмани й пророкування, або марнослів’я Додонського дуба, або взаємні прорікання Дельфійського триніжка, або дар передбачення води Кастальського джерела? Одного тільки вони не передбачили, а саме, що самі змушені будуть замовкнути. Тут не жрецьке мистецтво магів і вгадування майбутнього за розсіченими жертвами; не халдейська астрономія і наука пророкувати долю за днем народження — наука, що звіряє нашу долю з рухом небесних світил, які не можуть знати про себе самих, що вони таке або чим будуть. Тут не оргії фракіян, від яких, як кажуть, бере початок слово τό θρησκεύειν, тобто богослужіння; не обряди й таїнства Орфея, мудрості якого стільки дивувалися елліни, що й про його ліру видумали міф, нібито вона все захоплює своїми звуками; не справедливі катування, покладені Митрою1 для тих, які зважуються приступити до таких таїнств; не розтерзання Осиріса (друге нещастя, шановане єгиптянами); не нещасні пригоди Ісиди; не козли, шановані мендезиянами; не ясла Апіса — тельця, якого ласо відгодовували з простодушності жителі Мемфіса. Тут не те, чим у своїх вшануваннях вони ображають Ніл, як самі оспівують, плодоносний і доброкласний, що вимірює благоденство жителів ліктями2. 6. Не буду говорити про вшанування плазунів і гадів, про марнотратність на соромні справи, так що для кожного гада був який-небудь особливий обряд і особливе таїнство; хоча спільним у всіх бачимо одне — злощасне становище тих, що поклоняються. І якби їм належало стати цілковитими нечестивцями, зовсім відпасти від слави Божої, віддавшись ідолам, витворам мистецтва і ділам рук людських, то розсудливий не побажав би їм нічого іншого, як мати такі предмети шанування, і так їх вшановувати, щоб, як каже апостол, одержати «в собі самих належну відплату за свій блуд» (Рим. 1, 27) у тому, що вони шанують, не стільки вшановуючи шановане, скільки безчестячи ним себе, зробившись мерзенними у своїй омані, а ще мерзеннішими через нікчемність того, чому поклоняються і що шанують, і щоб стати безчуттєвішими за самі шановані предмети, настільки перевершуючи їх божевіллям, наскільки предмети поклоніння перевищують їхню нікчемність.
7. Отже, нехай усім цим забавляються еллінські діти і демони, які доводять їх до божевілля, привласнюючи собі Божу честь, і ділять їх між собою, вселяючи їм ті або інші соромітні думки й поняття. Тому що демони відтоді, як деревом пізнання, з якого невчасно й недоречно спожили плід, ми були віддалені від дерева життя, нападають на нас, як уже на слабших, викравши у нас владичний розум і відчинивши двері пристрастям. Вони, будучи або, точніше сказати, через власну злість зробившись єством заздрісним і людиноненависним, не потерпіли, щоб земні сподобилися небесного чину, коли самі вони впали з висоти на землю, і щоб відбулося таке переміщення в славі й у первинних природах. Звідси гоніння на творіння Боже! Від цього зганьблений образ Божий! І оскільки ми не подумали дотримати заповіді, то були віддані самозакону омани. І оскільки заблукали, то збезчестили себе тим самим, чому віддавали шану. Бо не тільки те жахливе, що створене на діла благі, щоб славити й хвалити Того, Хто створив, і наскільки можливо наслідувати Бога, стали вмістилищем усякого роду пристрастей, на шкоду тим, що живляться і з’їдають внутрішню людину, але й те, що богів зробили покровителями пристрастей, щоб гріх не тільки не визнавався предметом відповідальності, але навіть божественним, маючи для себе притулком сильний захист — самі предмети поклоніння.
8. Оскільки ж нам даровано, уникнувши марновірної омани, прийти до істини, служити Богові живому й істинному і стати вище від тварі, залишивши за собою все, що під часом і залежить від першого руху, то будемо тому вчитися, про те любомудрувати, що стосується Бога і Божественного.
Станемо ж любомудрувати, почавши з того, із чого найкраще почати. Найкраще ж почати з того, із чого заповів нам Соломон. «Начало премудрості, — каже він, — здобувати премудрість» (Притч. 4, 7). Що це значить? Він початком премудрості називає страх. Тому що потрібно не з умоспоглядання почавши закінчувати страхом (умоспоглядання неприборкане, може завести на стромовини), але, навчившись основам у страху, ним очистившись і, так скажу, витончившись, сходити на висоту. Де страх, там дотримання заповідей; де дотримання заповідей, там очищення плоті — цієї хмари, що затьмарює душу і перешкоджає їй ясно бачити Божественний промінь; але де очищення, там осяяння; осяяння ж є виконання бажання для тих, що прагнуть до найвищих предметів або до Предмета Найвищого, або до Того, Хто вище високого. 9. Тому треба спочатку самого себе очистити і потім уже розмовляти із чистим, якщо не хочемо зазнати одного з Ізраїлем, який не витримав слави лиця Мойсея і тому вимагав покривала; не хочемо випробувати й сказати з Маноєм, який був удостоєний видіння Божого: «мабуть, ми помремо, тому що ми бачили Бога» (Суд. 13, 22); не хочемо як Петро висилати з корабля Ісуса, як не варті такого відвідування (а коли називаю Петра, кого маю на увазі? — того, хто ходив по водах); не хочемо втратити зір як Павло, до очищення від гонінь, який вступив у спілкування з Гнаним, або, краще сказати, з малим блищанням великого Світла; не хочемо, просячи лікування, як сотник, з похвального страху не приймати в дім Лікаря. І з нас дехто, поки не очищений, але ще сотник, над багатьма перший у злі і служить кесареві — світодержцю ваблених до землі, нехай скаже: «Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою» (Мф. 8, 8). Коли ж побачить Ісуса і, хоча малий ростом духовно, як Закхей, зійде на смоківницю, «умертвивши земні члени» (Кол. 3, 5) і «ставши вище тіла смирення» (Флп. 3, 21), тоді нехай приймає Слово і нехай почує: «Нині прийшло спасіння дому цьому» (Лк. 19, 9), і одержить спасіння, і принесе плід досконаліший, прекрасно роздаючи і розливаючи, що несправедливо зібрав як митар. 10. Бо те ж Слово і страшне, за єством, для недостойних, і прийнятне через людинолюбство, для приготовлених. Такі ті, які, вигнавши з душі нечистого й матеріального духа, прибравши і прикрасивши Свої душі пізнанням, не залишили їх дозвільними й недіяльними, щоб їх (тому що недоступне є бажанішим) знову не зайняли ще з більшим запасом сім духів злоби (як сім же вважається духів чесноти), але, крім віддалення від зла, вправляються і в чесноті, цілком або наскільки можна більше, вселивши в себе Христа, щоб лукава сила, зайнявши яку-небудь порожнечу, знову не наповнила душу собою, тому «буде для тієї людини останнє гірше від першого» (Мф. 12, 43-45), тому що й напад стрімкіший, і охоронна варта безпечніша, і з більшою силою долається. Коли ж «всіляко збережеш» душу свою (Притч. 4, 23), У «серці дорогу до Бога» (Пс. 83, 6), «зореш собі нові ниви» (Єр. 4, 3) і «посієш правду», як учать Соломон, Давид і Єремія, «і пожнеш милість» (Ос. 10, 12), тоді «будеш проповідувати премудрість Божу, таємну, приховану» (1 Кор. 2, 7), і возсіяєш для інших. А доти будемо очищатися і удосконалюватися Словом, щоб якнайбільше облагодіяти самих себе, роблячись богоподібними і приймаючи Слово, навіть не тільки приймаючи, але й зберігаючи в собі і виявляючи іншим.
11. Оскільки ж ми очистили словом позорище, то полюбомудруємо уже трохи про свято і влаштуємо спільно свято з душами, які любов’ю святкують і боголюбиві. І як головне у святі — пам’ять про Бога, то згадаємо Бога. Тому що «шум святкуючих» (Пс. 41, 5) там, де «радіючих житло» (Пс. 86, 7), на мою думку, є не що інше, як Бог піснеславимий і славословимий тими, що удостоїлися тамтешнього проживання. Якщо ж теперішнє слово міститиме в собі щось із сказаного вже раніше, ніхто не дивуйтеся, бо говоритиму не тільки те ж, але й про те ж, маючи тремтячий язик і розум, і серце щоразу, коли говорю про Бога, і вам бажаю того ж самого похвального й блаженного страху. Коли ж виголошую слово «Бог», ви осяюйтеся єдиним і троїчним світлом — троїчним щодо особливих властивостей, або до Іпостасей (якщо кому угодно назвати так), або до Осіб (не будемо сперечатися про імена, поки слова ведуть до тієї ж думки) — єдиних же щодо поняття сутності і, зрозуміло, до Божества. Бог розділяється, так сказати, нероздільно і з’єднується роздільно, бо Божество є Єдине в Трьох, і єдине суть Три, у Яких Божество, або, точніше сказати, Які є Божество. А що стосується надлишку й нестатку, то ми без них обійдемося, не обертаючи ні єдності в злитість, ні розділення у відчуження. Нехай будуть рівно далекі від нас і Савеллієве скорочення, і Арієве розділення, бо те й інше в протилежному сенсі зле і однаково нечестиве. Бо для чого потрібно або злочестиво з’єднувати Бога, або розсікати на нерівних? 12. «Але в нас один Бог Отець, від Якого все, і ми для Нього, і один Господь Ісус Христос, через Якого все, і ми через Нього» (1 Кор. 8, 6), і єдиний Дух Святий, у Якому все. Словами: з Нього (έξ ού), Ним (δι“ ού) і в Ньому (έν φ) — не єства розділяємо (інакше не переставлялися б прийменники або не перемінювався б порядок імен), а відрізняємо особисті властивості єдиного і незлитного єства. А це видно з того, що ті, які розділяються, знову зводяться воєдино, якщо не без уваги прочитаєш у того ж апостола такі слова: «із Нього, Ним і для Нього, Йому слава повіки, амінь» (Рим. 11, 36). Отець є Отець й безначальний, тому що ні від кого не має початку. Син є Син і не безначальний, тому що від Отця. Але якщо початок розумітимеш стосовно часу, то Син і безначальний, тому що Творець часів не під часом. Дух є істинно Дух Святий, що походить від Отця, але не як Син (ούχ ύίκώς); тому що походить не народжено (γεννητώς), але ісходно (έκπορευτώς); якщо для ясності треба вжити нове слово. Тим часом ні Отець не позбавлений ненародженості, тому що народив; ні Син — народження, тому що від Ненародженого (тому що як їм залишитись?); ні Дух Святий не змінюється або в Отця, або в Сина, тому що сходить і тому що Бог, хоча й не так здасться безбожним. Бо особиста властивість непорушна, інакше як залишалося б особистим, якби переміщалося і переносилося? Ті, які ненародженість і народженість визнають за єства однойменних богів, можливо, і Адама, і Сифа, з яких один не від плоті (як творіння Боже), а другий від Адама і Єви, визнаватимуть чужими один одному за єством. Отже, один Бог у Трьох, і Три єдине, як сказали ми.
13. Оскільки ж такі Три, або таке Єдине, і належало, щоб поклоніння Богові не обмежувалося одними небесними, але були й земні деякі шанувальники, і все наповнилося славою Божою (тому що всі Божі), то для цього твориться людина, вшанована рукотворінням і образом Божим. А так створена, коли вона заздрістю диявола через гірку споживу гріха нещасно віддалилася від Бога, Який створив її, Богові не властиво було знехтувати. Що ж відбувається? І яке велике про нас таїнство? Оновлюються єства, і Бог робиться людиною. «Він зійшов на небо небес на схід» (Пс. 67, 34) власної слави й світлості, прославляється на заході нашої нікчемності і нашого смирення. І Син Божий благоволить стати і називатися і сином людським, не змінюючи того, чим був (тому що це незмінне), але, прийнявши те, чим не був (тому що Він людинолюбний), щоб Невмістимому зробитися вмістимим, вступивши в спілкування з нами через посередництво плоті, як через завісу, тому що народженому і тлінному єству неможливо зносити чистого Його Божества. Для цього з’єднується те, що не з’єднується; не тільки Бог з народженням у часі, розум із плоттю, позачасове з часом, необмежене із мірою, але й народження з дівством, безчестя з тим, що вище всякої честі, безпристрасне зі стражданням, безсмертне з тлінним. Оскільки винахідник гріха мріяв бути непереможним, уловивши нас надією уподібнення Богові, то сам уловлюється покровом плоті, щоб, доторкнувшись як до Адама, зустріти Бога. Так новий Адам спас старого, і знято осуд з плоті після умертвлення смерті плоттю!
14. Але Різдво святкували, як слід, і я — зачинатель свята, і ви, і всі, що перебувають у світі, так і надмирне. Із зіркою ми йшли, з волхвами поклонялися, з пастирями були осяяні, з ангелами славословили, із Симеоном приймали в обійми, і з Анною, старою і цнотливою, сповідалися Господу. І подяка Тому, Хто прийшов до Своїх, як чужий, щоб прославити мандрівника!
А нині інше Христове діяння й інше таїнство. Не можу стримати в собі задоволення і стаю натхненним. Майже як Іоан благовіщу; і хоча я не предтеча, однак же із пустелі. Христос просвітлюється — освітлимося з Ним і ми! Христос хрещається — зійдемо з Ним, щоб з Ним і піднестися! Хрещається Ісус — це одне або й інше потрібно взяти до уваги? Хто Той, Хто хреститься? Від кого й коли хрещається? Чистий, від Іоана, і коли починає творити знамення. Що ж пізнаємо із цього, чому навчаємося? Треба спочатку очищатися, смиренномудрувати і проповідувати вже після вдосконалення і духовного і тілесного віку. Перше потрібно тим, які приступають до хрещення недбало і без приготування і не забезпечують спокути навичкою в добрі. Бо хоча благодать ця, як благодать, дає відпущення колишніх гріхів, але тоді тим більше потрібно від нас благоговіння, щоб не повертатися на ту ж «блювотину» (Притч. 26, 11). Друге потрібно тим, які звеличуються проти будівничих таїнств, якщо перевершують їх якою-небудь гідністю. Третє потрібно тим, які сміливо покладаються на юність і думають, що завжди час учительству або предстоятельству. Ісус очищається, а ти зневажаєш очищенням? Очищається від Іоана, а ти повстаєш проти свого проповідника? Очищається, маючи тридцять років, а ти, не маючи ще бороди, учиш старців або думаєш, що можна вчити, не заслуживши поваги ні віком, ні навіть, можливо, способом життя? Потім являється в тебе Даниїл, той і інший — юні судді, і всі приклади на язиці, тому що кожний, хто чинить несправедливо, готовий виправдовуватися. Але що рідкісне, то не закон для Церкви, тому що одна ластівка не показує весни, або одна лінія не робить геометром, або одне коротке плавання — мореплавцем.
15. Але Іоан хрестить. Приходить Ісус, Який освячує, можливо, самого Хрестителя, безсумнівніше старого Адама, щоб поховати у воді, а раніше від них і для них Він освячує Йордан і, як Сам був дух і плоть, звершує духом і водою. Хреститель не прийме — Ісус наполяже. «Мені треба хреститися від Тебе» (Мф. 3, 14), _ каже світильник Сонцю, голос — Слову, друг — Нареченому, той, хто «серед народжених жінками» вище за всіх (Мф. 11, 11), «Першонародженому раніше всякого створіння» (Кол. 1, 15), який заграв у лоні, — Тому, Хто ще у лоні прийняв поклоніння, Предтеча маючи бути Предтечею — Тому, Хто явився і має явитися. «Я вимагаю від тебе хреститися», додай: і за тебе. Тому що Хреститель знав, що буде хреститися мучеництвом або що в Нього будуть очищені не тільки ноги, як у Петра. І чи Ти приходиш до мене? І в цьому пророцтво. Тому що Хреститель знав, що як після Ірода буде шаленіти Пілат, так за Предтечею, що відійшов, піде Христос. Що ж Ісус? Залиш нині. В цьому Боже домобудівництво. Тому що Ісус знав, що незабаром Сам буде Хрестителем Хрестителя. «Що ж означає лопата?» (Мф. 3, 12)? Очищення. Що вогонь? Знищення маловагомого й горіння духу. Що ж сокира? Розсічення душі, що залишається невиліковною й обкладеною гноєм. Що меч? Розсічення словом, за допомогою якого відділяється гірше від кращого, відлучається вірний від невірного, повстає син проти батька, дочка — проти матері і невістка — проти свекрухи, нове й недавнє — проти прадавнього й таємного. Що ж значить ремінь взуття (Мк. 1, 7), який не розв’язуєш ти, Хреститель Ісусів, житель пустелі, який не споживає їжі, новий Ілля, «більший за пророка» (Мф. 11, 9), тому що бачив Предреченного, Який є посередником між старим і новим? Що значить він? Можливо, вчення про пришестя і втілення, в якому і саме крайнє не розрішиме, не тільки для людей плотських і ще дітей у Христі, але й для тих, які за духом подібні до Іоана. 16. Але виходить Ісус із води, бо підносить із Собою весь світ, і бачить небеса, що розкрилися» (Мк. 1, 10) — небеса, які Адам для себе й для своїх нащадків закрив так само, як і рай, полум’яною зброєю. І Дух свідчить про Божество, тому що приходить до рівного; і голос з небес, тому що з неба Той, про Кого свідчення. І Дух як голуб, тому що вшановує тіло (і воно після обоження Бог), бо тілесно й водночас здалеку видимий голуб звик благовістити припинення потопу. Якщо ж за об’ємом і вагою судиш про Божество, — ти неглибоко думаєш про найбільше, і Дух малий для тебе, бо з’явився у вигляді голуба, то тобі пристойно поставити ні в що й Царство Небесне, тому що воно уподібнюється до зерна гірчичного; пристойно величі Ісуса віддати перевагу супротивникові, бо він називається горою великою (див.: Зах. 4, 7) і левіафаном (див.: Іов. 7, 8)3, і «царем усім живучим у водах» (Іов. 41, 25), а Ісус іменується «Агнцем» (1 Пет. 1, 19), «перлиною» (Мф. 13, 46), «краплею» (Мих. 2, 11) і подібно до цього. 17. Але оскільки сьогоднішнє торжество заради Хрещення, і нам треба постраждати від зла хоч трохи з Тим, Хто для нас явився, хрестився і розп’ятий, то полюбомудруємо трохи про різницю хрещень, щоб вийти звідси очищеними. Хрестив Мойсей, але у воді, а раніше «в хмарі і в морі» (1 Кор. 10, 2), і це мало прообразувальний сенс, як розуміє й Павло. Морем прообразувалась вода, хмарою — Дух, манною — хліб життя, питтям — Божественне питво. Хрестив і Іоан, уже не по-юдейськи, бо не тільки водою, але «і в покаяння» (Мф. 3, 11), однак не зовсім духовно, тому що не додає: і духом. Хрестить і Ісус, але Духом: у цьому досконалість. Як же не Бог Той, через Якого (насмілюся сказати) і ти зробишся богом? Знаю і четверте хрещення — хрещення мучеництвом і кров’ю, яким хрестився і Сам Христос, яке набагато достоповажніше від інших, оскільки не осквернюється новими нечистотами. Знаю також ще й п’яте — слізне, але найтяжче; ним хреститься «той, хто кожної ночі обмиває ложе своє сльозами своїми, зрошує ними постіль свою» (Пс. 6, 7),«у кого засмерділи і загнилися рани» гріховні (Пс. 37, 6), «приятелем або братом своїм, хто, сумуючи та плачучи», ходить (Пс. 34, 14), хто наслідує навернення Манассії, смирення помилуваних ниневитян, хто виголошує в храмі слова митаря і виправдовується більше за марнолюбного фарисея, хто припадає з хананеянкою, просить людинолюбства й крихт — їжі найбільш голодного пса.
18. Зізнаюся, що людина є істота мінлива і за природою непостійна, а тому з готовністю приймаю це останнє хрещення, поклоняюся Тому, Хто дарував його, і передаю його іншим, і милістю викуповую собі милість. Бо знаю, що сам «обкладений неміччю» (Євр. 5, 2), і якою мірою мірятиму, тою і мені відміриться. Але ти що скажеш? Який даєш закон, о новий фарисею, іменем, а не волевиявленням чистий, вселяєш нам правила Новата при тій же немочі? Ти не приймаєш покаяння? Не даєш місця сльозам? Не плачеш слізно? Нехай не буде до тебе таким і Суддя! Невже не зворушує тебе людинолюбство Ісуса, Який «узяв на Себе недуги наші і поніс хвороби» (Мф. 8, 17), Який не до праведників прийшов, а до грішників, закликаючи їх на покаяння, Який хоче «милости, а не жертви. Бо Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння» (Мф. 9, 13), прощає гріхи «до сімдесяти разів по сім» (Мф. 18, 22)? Якою блаженною була б твоя величність, якби вона була чистота, а не гордовитість, що дає закони нездійсненні для людини, виправлення закінчує розпачем! Однаново погане і відпущення гріхів, що не виправляє, і засудження, що не знає пощади; перше зовсім послаблює вузду, а останнє надмірною напругою душить. Доведи мені свою чистоту, і я схвалю твою жорстокість. А тепер побоююся, чи не тому доводиш невиліковність, що сам весь покритий ранами. Невже не приймеш і Давида, який кається, в якому покаяння зберегло і дар пророчий? Або великого Петра, який випробував на собі щось людське при спасительному стражданні? Але його прийняв Ісус і троєкратним запитанням і сповідуванням вилікував троєкратне зречення. Невже не приймеш і того, хто хрестився кров’ю (і до того простягнеться твоя зарозумілість!) або коринфського беззаконника? Але Павло утвердив і любов (2 Кор. 2, 8), коли побачив виправлення, і причину назвав, «щоб його не поглинула надмірна печаль» (2 Кор. 2, 7), обтяженого надмірністю покарання.
Ти не дозволяєш молодим вдовам виходити заміж, незважаючи на схильність віку? Але Павло наважився на це; а ти, мабуть, його вчитель, що сходив до четвертого неба, в інший рай, який чув слова ще більш невимовні й обійняв ще більше коло Євангелієм! 19. «Але Павло дозволяв це не після хрещення». Який на те доказ? Або доведи, або не засуджуй. Якщо ж діло сумнівне, нехай переможе людинолюбство.
Але кажуть, що Новат не приймав тих, які впали під час гоніння. Що ж із цього? Якщо тих, що не розкаялися, то справедливо. І я не приймаю таких, які або непохитні, або не достатньо зм’якшуються і не винагороджують за злу справу виправленням. Коли й приймаю, то призначаю їм пристойне місце. А якщо Новат не приймав тих, що проливали сльози, не наслідуватиму його. І що для мене закон людиноненависництва Новата, який не карав користолюбство — другого ідолослужіння, а блуд засуджував так суворо, як безплотний і безтілесний? Що скажете? Чи переконаємо вас цими словами? Станьте по один бік з нами — людьми. Звеличимо разом Господа. Ніхто з вас, хоча б і занадто на себе сподівався, нехай не насмілиться сказати: «зупинися, не підходь до мене, тому що я святий для тебе» (Іс. 65, 5), і хто чистий настільки, як я? Передайте і нам таку світлість. Але ми не переконали? І за вас проливатимемо сльози.
Отже, ці, якщо хочуть, нехай ідуть нашим шляхом і Христовим; якщо ж ні, то своїм. Можливо, вони будуть там хрещені вогнем — цим останнім хрещенням, найважчим і найтривалішим, яке поїдає речовину, як сіно, і знищує легковагість усякого гріха. 20. А ми вшануємо нині Хрещення Христове і побожно святкуватимемо, не черево пересичуючи, а радіючи духовно. Як же насолодимося? «Обмийтеся, очистіться; віддаліть злі діяння ваші» (Іс. 1, 16). Якщо ви багряні від гріха і не зовсім криваві, то убіліться, як сніг; якщо ж червоні і зовсім мужі кровей, то прийдіть, принаймні, у білизну вовни. У всякому ж випадку будьте очищені й очищайтеся. Бог нічому так не радіє, як виправленню і спасінню людини; для цього й усе слово, і всяке таїнство. Будьте «як світила у світі» (Флп. 2, 15) — життєдайна сила для інших людей, і досконалими світилами ставши перед великим Світлом, навчіться таємниць тамтешнього світловодства, чистіше і ясніше осяяні Тройцею, від Якої нині прийняли в малій мірі один промінь із єдиного Божества, у Христі Ісусі Господеві нашому. Йому слава навіки-віків. Амінь.
- Див. ТСО. Т. 1. С. 143. [↩]
- У гирлі Ніла був висічений на камені розмір, за яким визначалося підняття води в Нілі під час розливу, а із цього робили висновок про врожай в Єгипті і про благоденство жителів. [↩]
- За перекладом Симмаха, у Сімдесяти й у слов’янському: великого кита. [↩]
