Слово 1
На Пасху і про своє зволікання
На Пасху і про своє зволікання1
1. Воскресіння день — благоприємне начало. Просвітімося торжеством і обіймімо один одного. «Промовмо „браття“ і ненависникам нашим» (Іс. 66, 5), особливо тим, які з любові що-небудь зробили або потерпіли. Поступімося всі Воскресінню; вибачмо один одному: і я (згадаю про це тепер), що піддався доброму примусові, і ви, що вжили добрий примус; хоча трохи й ремствуєте на мене за затримку. Можливо, що перед Богом воно краще й дорогоцінніше, ніж поспішність інших. Добре й ухилятися трохи від покликання Божого, як у старовину зробив Мойсей, а потім Єремія; добре й поспішати з готовністю на голос Того, Хто Закликає, як Аарон та Ісая, тільки б те й інше було для благочестя, — одне через власну неміч, а інше через надію на силу Того, Хто Закликає. 2. У день таїнства я помазаний; у день таїнства я відійшов ненадовго, щоб випробувати самого себе; у день таїнства й повертаюся2, обравши цей день добрим піклувальником моєї боязкості й немочі, щоб Воскреслий нині з мертвих і мене обновив Духом, і, одягнувши в нову людину, для нового творіння, для народжених у Бозі, зробив добрим звершувачем і вчителем, який з Христом і вмирає охоче, й воскресає.
3. Учора заколений був Агнець, помазані двері, Єгипет оплакував первістків; повз нас пройшов знищуючий, печатка для нього страшна й досточесна, і ми огороджені дорогоцінною кров’ю: нині ми остаточно втекли з Єгипту від жорстокого володаря фараона й немилосердних доглядачів, звільнилися від роботи над глиною й цеглами, і ніхто не завадить нам святкувати Господу Богу нашому свято виходу, — і святкувати не «зі старою закваскою, не із закваскою злоби та лукавства, а з опрісноками чистоти й істини» (1 Кор. 5, 8), не приносячи із собою єгипетської безбожної закваски. 4. Вчора я розпинався із Христом, нині прославляюся з Ним; вчора вмирав з Ним, нині оживаю; вчора погрібався з Ним, нині воскресаю.
Принесемо ж дари Тому, Хто постраждав за нас і воскрес. Може, ви думаєте, що я говорю про золото, або про срібло, або про тканини, або про прозоре й дорогоцінне каміння. Це — речовина земна, що минає і залишається на землі, яку завжди більше мають злі — раби дольного, раби світо правителя. Ні, принесімо самих себе — надбання найбільш дорогоцінне перед Богом і Йому найбільш властиве, віддамо Образу створене за образом, пізнаємо свою гідність, вшануємо Першообраз, урозуміємо силу таїнства3 й те, за кого Христос помер. 5. Уподібнимося Христу, тому що й Христос уподібнився нам; зробимося богами заради Нього, тому що й Він став людиною для нас. Він прийняв гірше, щоб дати краще; зубожів, щоб ми збагатилися Його вбогістю; прийняв образ раба, щоб ми отримали свободу; зійшов, щоб ми піднеслися; був спокушений, щоб ми перемогли; терпів наругу, щоб нас прославити; помер, щоб спасти; вознісся, щоб долучити до Себе долі лежачих у гріховнім падінні. Нехай, хто все віддасть, усе принесе в дар Богові, Який Себе віддав за нас як ціну викуплення: він нічого не принесе рівного тому, як якщо представити Йому самого себе, що розуміє силу таїнства, що й зробився всім для Христа, як Він для нас.
6. Цей4 пастир добрий, що покладає душу за овець, вам, як бачите, плодоприносить пастиря. Тому що на це сподівається він і бажає, і просить від вас, яких пасе5. Він дає вам себе суто замість одного, і жезл старості робить жезлом духу; до неодушевленого храму приєднує одушевлений6, до храму прекрасного й небоподібного — інший, що хоч яким би був убогим і малим, але для нього, без сумніву, доволі дорогий, і зроблений ним з великими зусиллями й трудами, і (о якби можна було сказати!) гідний трудів його. Все своє він пропонує вам, — яка великодушність, або, справедливіше сказати, яке чадолюбіє! Пропонує сивину і юність, храм і архієрея, заповідача й спадкоємця, пропонує слова7, яких ви бажали, і слова не порожні, що губляться в повітрі й далі не досягають слуху, але які пише Дух, не чорнилом, але благодаттю, викарбовує не на скрижалях кам’яних або плотяних, — слова, що не злегка на поверхні накреслені і легко стираються, але ті, що глибоко врізаються. 7. Ось що приносить вам цей високоповажний Авраам, патріарх, чесна й достоповажна глава, вмістилище всіх доблестей, зразок чесноти, досконалість священства, який приносить нині добровільну жертву Господу — свого єдинородного, народженого за обітницею.
А ви, як дар і плід, принесіть Богові й нам налаштування — бути доброю паствою, вселяючись на багаті пасовища й виховуючись на воді упокоєння (див.: Пс. 22, 1, 2). Добре знаючи Пастиря і будучи ним знані, ідіть за тим, хто кличе як пастир і вільно, через двері, а не йдіть за чужим, що підступно перелазить через огорожу, як розбійник. Не слухайте чужого голосу, що відводить від істини і розгублює в горах, в пустелях, в нетрях, в місцях, яких не відвідує Господь, — голосу, що відводить від здорової віри в Отця, і Сина, і Святого Духа, в єдине Божество й силу; віри, віщання якої завжди слухали та й завжди слухають мої вівці; не слухайте голосу, який нечистими й пошкодженими словами відриває і захоплює від істинного й першого Пастиря. Далеко від усього того, як від зілля чарівного й смертоносного, нехай дарує Він усім нам, — і пастирям, і стаду, і годуватися, і годувати, і всім нині й у вічнім упокоєнні бути єдине в Христі Ісусі. Йому слава й держава навіки. Амінь.
- Слово це виголошене тоді, коли св. Григорія проти його волі призначили пресвітером, з приписом допомагати батькові, єпископу похилого віку, в управлінні Назіанзькою паствою, тоді св. Григорій з почуття смирення і тому, що в новому призначенні вбачав перешкоду своєму стремлінню до життя споглядального, віддалився в Понт, одначе через деякий час, самев день Пасхи, повернувся в Назіанз. [↩]
- Під Днем таїнства чи, як в оригіналі, під словом таїнство мається на увазі у першому випадку свято Різдва Христового, у другому — свято Богоявлення, в останньому — Пасха. [↩]
- Теперішнього свята. [↩]
- Батько св. Григорія. [↩]
- Тут мається на увазі бажання батька св. Григорія, щоб син був його наступником. [↩]
- Під неодушевленим храмом розуміється храм, створений батьком св. Григорія, під одушевленим — сам Григорій. [↩]
- Тут маються на увазі слова св. Григорія Богослова. [↩]
