Слово про горлицю або про Церкву
1. Мешканка лісів, горлиця, яка полюбила пустелю, закликаючи свого співмешканця, оповістила повітря ніжними і ласкавими звуками, зачарувавши свого самця, який гуляє біля води, і, підлетівши до нього, заманює його до швидкого польоту. За спільною згодою влаштувавши своє гніздо серед гілок дерева, вони в безпеці виводять пташенят і навчають їх літати. Говорять деякі, що горлиця є цнотливою і віддана чоловікові, тож коли трапиться так, що її самця розтерзає орел або впіймає мисливець, то вона не поєднується з іншим, а залишається вірною йому, чекає його і до смерті зберігає про нього пам’ять. Послухайте, жінки, яка цнотливість є серед птахів!
Отже, ви, маючи перед очима образ горлиці, наслідуйте її цнотливість. Така властивість виділяє і найчеснішу Церкву. Коли її чоловік, Христос, був розіп’ятий на хресті і вознісся на небо, вона не поєднувалася з іншим чоловіком, а любить Його, Йому залишається вірною і, згадуючи Його, разом з Ним помирає. Але для того, щоби вам, улюблені, не здавалося, що ми, висловлюючись у спогадах про горлицю, віддаляємося від Писання, пригадаємо те, що говорить саме Писання.
Свідчить блаженний Давид і голосно говорить: «І пташка знаходить собі домівку, і ластівка (горлиця) 1 — гніздо собі, щоб вивести пташенят своїх» (Пс. 83, 4). Хіба про птахів він говорить? Звичайно, що про людину: «Душа наша, як пташка, вирвалася із сітки тих, що ловили» (Пс. 123, 7). А Господь, бажаючи показати Своїм учням, наскільки вони відрізняються від інших святістю, говорить їм: «Не бійтеся ж: ви дорожчі за багатьох малих пташок» (Мф. 10, 31). Про це ж і Соломон голосно говорить: «Рятуйся, як сарна з руки і як птах з руки птахолова» (Притч. 6, 5). І знову Божественний голос: «Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно, хоч і найменше зі всіх зерен, але, коли виросте, буває більшим за будь-яке зілля і стає деревом, так що птахи небесні прилітають і ховаються у гілках його» (Мф. 13, 31-32). Так і тут численні людські племена уподібнює птахам. «І пташка знаходить собі домівку, і горлиця — гніздо собі, щоб вивести пташенят своїх».
Горлиці пророк уподібнив святу Церкву, маючи на увазі різноманітні дарування мудрості. А що Церква різноманітно прикрашена, про це можна почути від Давида, який говорить: «Дочки царів — почесні гості Твої; стала Цариця праворуч Тебе, в ризи позолочені одягнена, прикрашена… І пташка знаходить собі домівку, і горлиця — гніздо собі, щоб вивести пташенят своїх» (Пс. 44, 10; 83, 4), — тобто під густими гілками хресного древа виховує своїх щойно просвічених (охрещених) дітей. Про цю горлицю згадує і Єремія, кажучи: «Знають свої визначені часи і горлиця, і ластівка, і журавель (і коник) 2 і пильнують час, коли їм прилетіти» (Єр. 8, 7), називаючи горлицею всечесну Церкву, ластівкою — любителя пустелі Іоана, коником — красномовного Павла, сопілку церковну. Про цю горлицю заповідає Господь Аврааму: «Візьми Мені трирічну телицю, трирічну козу, трирічного барана, горлицю і молодого голуба» (Бут. 15, 9). Про цю горлицю згадує Писання у Пісні Пісень: «Голос горлиці чутний у країні нашій» (Пісн. 2, 12). Голос цієї горлиці сповіщає нам, що небесна весна — Христос — являється з неба. «Голос горлиці чутний в країні нашій» сьогодні.
Тож послухаймо голос цієї горлиці: які пісні співає вона? «Дочки єрусалимські! Чорна я, але красива… Не дивіться на мене, що я смуглява, бо сонце обпалило мене» (Пісн. 1, 4-5). «Чорна я, але красива». Я чорна через колишній злочин, прекрасна завдяки швидкому покаянню; я чорна від скорботи через своє падіння, прекрасна від сяйва, яке отримала під час хрещення. «Дочки єрусалимські! Чорна я, але красива». Дочками єрусалимськими називає святі душі отців. «Чорна я, але красива», — це Церква із язичників. Не дивіться ви, святі душі, не дивіться на мене, бо я почорніла, бо обпалило мене сонце Правди за мою колишню блудливість. Яке сонце обпалило її? У будь-якому разі не те, про яке йдеться в Екклезіасті: «Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить» (Еккл. 1, 5). Для нас сходить Сонце Правди, Христос, від Марії за плоттю — Схід ім’я Йому. А заходило Воно тоді, коли Він зійшов на хрест і заглянув до пекла. «Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить». Коли Він зійшов на небеса, тоді покликав до Себе і нас. «І коли Я, — каже, — буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе» (Ін. 12, 32). Про це Сонце Правди й Ісая вигукує, кажучи: у ті дні «зійде Сонце правди, і зцілення у променях Його» (Мал. 4, 2). Коли зійшло Сонце Правди — Христос, кровоточива жінка, торкнувшись до краю одягу Його, зупинила потік своєї крові.
«Дочки єрусалимські! Чорна я, але красива». Якщо серед присутніх тут якась душа осквернена гріхом, то нехай не лякається: нехай тільки покається і говорить: «Чорна я, але красива». І якщо вона опиниться перед останнім видихом, якщо до вечора схиляється її час, то нехай не боїться: нехай покається з плачем. І тоді «звечора плач, а на ранок — радість» (Пс. 29, 6). Наслідуй царя Єзекію: ослаблений хворобою, він лежав на одрі, але, почувши слова Ісаї, звернені до нього: «Зроби заповіт для дому твого, бо ти помреш, не видужаєш» (Іс. 38, 1), — повернувшись обличчям до стіни, окропив свою постіль сльозами покаяння, зупинив хід сонця і тут же отримав п’ятнадцять років життя.
2. Якщо серед тут присутніх є хтось оголошений, нехай покається, нехай припаде до Бога, хреститься водою і просвітліє обличчям. Якщо є тут вірний, який згрішив, нехай омиє своє тіло водою сліз і єлеєм добрих діл подасть душі сяйво. Якщо так прикрасиш себе, якщо облагородиш свою душу подвигами, то полюбить тебе Божественне Слово, торкнеться твого серця, приведе тебе до любові Божої. Тоді й ти скажеш: що це мені, «бо я знемагаю від любові» (Пісн. 2, 5), бо душі святих уражаються любов’ю до Бога, наче стрілою.
Хочеш чути це від самої стріли, яка говорить? Прочитай книгу Ісаї і знайдеш у нього, як говорить стріла: «І зробив Мене стрілою загостреною, — говорить Бог-Слово, — у сагайдаці Своєму зберігав Мене» (Іс. 49, 2). Єремія, будучи пораненим цією стрілою, говорить Йому: «Я не поспішав бути пастирем у Тебе і не бажав дня бідування» (Єр. 17, 16). Давид, будучи ураженим цією стрілою в серце, говорить Йому: «Припала душа моя до Тебе, і правиця Твоя підтримує мене» (Пс. 62, 9). Петро, будучи ураженим цією стрілою, говорить Христові: «Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе» (Ін. 21, 15). Павло, будучи ураженим цією стрілою і будучи пов’язаним із Христом, говорив: «Хто відлучить нас від любові Божої?» (Рим. 8, 35). Свята Церква, будучи ураженою цією стрілою, говорила: що це мені, «я знемагаю від любові».
О зітхання із глибини серця, яке породжує струмені Христової любові! О зітхання, які привертають до себе Небесного Нареченого-Христа! Про це говорить сама Церква: «Нехай цілує Він мене цілуванням уст Своїх!» (Пісн. 1, 1). Я обручена Небесному Нареченому через закон і пророків. Я — Церква, обручена з язичників, не хочу більше мати посередниками Мойсея або Ісаю, або Єремію, або інших пророків, але нехай прийде Сам, — я хочу говорити з Ним вустами до вуст. Нехай Сам буде тут і «цілує Він мене цілуванням уст Своїх». Я чую Єремію, який говорить про Нього: «Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване; хто пізнає його?» (Єр. 17, 9)? Його прошу, Його благаю: «Нехай цілує Він мене цілуванням уст Своїх». Чую Амоса, який говорить про Нього: «Ось Господь стояв на прямовисній стіні і в руці у Нього свинцевий висок» (Ам. 7, у). Його шукаю, нехай прийде, нехай «цілує Він мене цілуванням вуст Своїх». Як дружина, будучи відданою чоловікові, за відсутності чоловіка, виглядаючи у вікна, шукає його очима, його виглядає і на суші, і на морі. Чи побачить пливуче судно — там мариться їй її чоловік, чи побачить подорожніх, що йдуть вдалині, думає, чи не між ними знаходиться її чоловік, а часто, вибігаючи їм назустріч, розпитує їх про свого чоловіка: скажіть мені, де ви залишили його в якомусь місті чи селі, що він говорить, що робить, і коли прийде?
3. Так само свята Церква, знемагаючи від любові і прагнучи Його святих поцілунків, питає про Нього всіх пророків: чи бачили ви Його, чи прийде Він, чи не прийде? Адже Він на небі. Можливо, що Він пасе на небі дев’яносто дев’ять овець, які не заблукали, і не прийде до вівці, яка заблукала? Скажіть мені: де пасе, де відпочиває Той, Якого полюбила душа моя (Пісн. 1, 6)?
Пророки, яких вона запитує, відгукуються в особі одного Ісаї і говорять: «Ми бачили Його (якщо тільки Того ти шукаєш), і не було у Ньому вигляду, який приваблював би нас до Нього. Він був знехтуваний і принижений перед людьми» (Іс. 53, 2-3). Відповідає непорочна наречена-Церква:
— Це Він, Його я люблю, Його шукаю, Його благаю, «нехай цілує Він мене цілуванням уст Своїх».
Відповідає їй Ісая:
— Якщо це Він, то прийде, і прийде з великою силою. «Ось Господь Бог гряде із силою, і сила Його із владою. Ось нагорода Його з Ним і відплата Його перед лицем Його. Як пастир Він буде пасти стадо Своє; агнців буде брати на руки і носитиме на грудях Своїх, і водитиме дійних» (Іс. 40, 10-11).
Чує вона, що Ісая, безсумнівно, говорить про Нього, і водночас називає Його пастирем: «Як пастир Він буде пасти стадо Своє; агнців буде брати на руки і носитиме на грудях Своїх, і водитиме дійних», а тому питає його:
— Де пасе, де відпочиває Той, Якого полюбила душа моя?
Ісая посилає її до Іоана, і говорить їй Іоан: «Голос волаючого в пустелі: приготуйте дорогу Господеві, прямими зробіть стезі Йому» (Мф. 3, 3). Йде вона за Іоаном у пустелю, затримує його і питає:
— Скажи мені, чи не ти Христос?
Відповідає Іоан: «Я — не Христос» (Ін. 1, 20). І знову питає вона його: «Що ж ти хрестиш, якщо ти не Христос» (Ін. 1, 25)? А Іоан знову відповідає:
— Я — не Христос. За мною йде (Христос, Він) сильніший за мене. «Я не достойний розв’язати ремінь взуття Його» (Ін. 1, 27; Мф. 3, 11; Лк. 3, 16).
А оскільки Він ще зволікав, то вона говорила:
— Що це мені, «я знемагаю від любові» (Пісн. 2, 5).
Тоді знову говорить їй Іоан:
— Не плач, перестань, почекай трохи.
Бачить Іоан Господа, що наближається, і говорить їй: перестань, не плач більше. Здалека показує Його, протягуючи перст, і говорить:
Ось Той, Якого ти шукаєш. «Ось Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи світу» (Ін. 1, 29).
Вона ж, почувши, що Іоан називає Його агнцем, а Ісая — пастирем, починає сумніватися, кому вірити: цьому вірити чи Ісаї? Бачить Господь, що вона почала сумніватися, і голосно говорить: «Я Пастир добрий» (Ін. 10, 11), і цими словами звільняє її від сумнівів. Тоді приходить вона до нареченого, обіймає його і цілує. І тоді звершується написане у Давида: «Милість і істина зустрілися, правда і мир поцілувалися» (Пс. 84, 11). А щоб ми зовсім переконалися, що тут наречена поєднувалася із Нареченим і звершився духовний шлюб, то ось і шлюбна пісня. Оспівує її Іоан, промовляючи: «Хто має наречену, той жених, а друг жениха, стоячи і слухаючи його, радістю радіє, чуючи голос жениха. Отже, ця радість моя сповнилася. Йому належить рости, а мені умалятися» (Ін. 3, 29-30).
Під час звершення шлюбу вимагалося зробити дарчий запис на ім’я нареченої — потрібно було знайти папір, писаря і тростину. Папір знайшли в Ісаї. Там Святий Дух наказує письменникові й говорить: «Візьми собі великий сувій і накресли на ньому людськими письменами» (Іс. 8, 1). Шукають і тростину: її знайшли у Давида, бо він говорить: «Язик мій — перо (тростина) книжника-скорописця. Ти прекрасніший за синів людських» (Пс. 44, 2-3). Цю Церкву Давид готує до шлюбу: сам її прикрашає, сам її наставляє і повчає, як розпорядник шлюбу або, як говорять серед людей, сваха. Він наставляє наречену:
— Дивися, дитя. «Слухай, дочко, і споглянь, і прихили вухо Твоє, і забудь народ Твій… І забажає Цар доброти Твоєї» (Пс. 44, 11-12). Не думай, що ти рівна з ним. «Слухай, дочко, і споглянь, і прихили вухо Твоє, і забудь народ Твій і дім отця Твого. І забажає Цар доброти Твоєї, бо Він — Бог Твій, і поклонишся Йому» (Пс. 44, 11-13). Якщо послухаєш мене, дочко, тоді «і найбагатші з народів помоляться лицю Твоєму» (Пс. 44, 13).
Потрібно, нарешті, було написати і те, що приноситься у придане із того і другого боку: рабів і рабинь. З боку Христа — раби, з боку нареченої — рабині. Христос дає рабів: приходять Павло, Силуан, Тимофій — раби Ісуса Христа. А від нареченої вимагають рабинь. На це Давид відповідає: «Приведені будуть діви слід за Нею, подруги її» (Пс. 44, 15).
Звершується шлюб: приходить Господь таємно до Кани Галилейської. «Кана» в перекладі означає «створіння Боже», а створіння Боже — це весь світ. Тут звершується духовний шлюб — Господь приходить до Кани Галилейської, і там являється весь лик святих. Приносять нареченому дари, як належить під час весілля, кожний за своєю змогою: Авраам — теля, його дружина Сарра — хліби, спечені в гарячому попелі, Ісаак — дрова, Яків — козенят, Йосиф приносить хліб, Мойсей приносить світильники, Ісая співає, а Давид танцює. А оскільки і святим жінкам потрібно було брати участь у цьому весіллі, то й вони співають. Приходить Есфир, Юдиф наряджається і прикрашається, а Маріам, сестра Мойсея, бере тимпан і говорить: «Співаю Господу, бо Він високо звеличився» (Вих. 15, 1). А оскільки необхідно було з приводу цього шлюбу написати похвалу, то Павло, вихваляючи шлюб, говорить: «Шлюб у всіх нехай буде чесний і ложе непорочне» (Євр. 13, 4). І нехай кожен сам собі пояснить, що тут йдеться про Церкву і Христа. Що тут написано? «Залишить чоловік батька свого і матір і пристане до жінки своєї, і будуть двоє одна плоть. Тайна ця велика; я говорю щодо Христа і Церкви» (Еф. 5, 31-32; Бут. 2, 24).
Отже, і ми не будемо сумніватися в тому, що він пояснює про Христа Ісуса, Господа нашого, Якому слава і держава із безначальним Отцем і Пресвятим і Животворящим Його Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Слово на вислів: «Помоліться і віддайте хвалу Господу, Богу нашому» (Пс. 75, 12) | Зміст | Бесіда на псалом 92
- У церковнослов’янському тексті, а відповідно і в «Септуагінті» — «горлиця», що й відповідає змісту тлумачення. [↩]
- Слова «коник» у Священному Писанні нема, його автор додав від себе задля ознаменування діяльності ап. Павла. [↩]
